Виправлення помилок

Правила визначення авторського знака.

Структура УДК

План

Тема: Методика викладання економіки як наука

1. Предмет дослідження методики викладання економіки.

2. Зв'язок методики викладання з іншими науками.

3. Структура методики викладання економіки.

4. Вимоги суспільства до підготовки вчителя економіки.

5. Методи науково-педагогічних досліджень у шкільній економіці.

=1=

Методика викладання економіки - це наука про закономірності й особливості процесу навчання економіки в школі. Вона розробляє і встановлює раціональні методи та прийоми, засоби і форми навчальної діяльності, під час якої відбувається свідоме оволодіння учнями системою знань із шкільного курсу економіки та формуються відповідні вміння і навички щодо застосування цих знань.

Методику не можна розглядати як сукупність рекомендацій і порад щодо використання певних методів і прийомів. навчання. Знання теоретичних засад методики озброює вчителя необхідним методичним апаратом для самостійної творчої роботи, сприяє зростанню методичної майстерності та підвищенню професійного рівня.

Предметом методики викладання економіки є система шкільної економічної освіти, а саме: зміст навчального матеріалу, а також методи і форми організації навчального пізнання. Паралельно досліджується виховне значення шкільного курсу економіки, його місце і значення в системі загальної середньої освіти.

Перед методикою навчання економіки стоять такі завдання:

1) визначення мети навчання. Нині актуальною є проблема формування нової економічної культури. її основні риси -прагнення до заощадження, економічне господарювання, дисциплінованість, відповідальність за результати своєї праці тощо.

2) розкриття освітньої та виховної ролі шкільної економіки;

3) відбір та удосконалення змісту шкільної економічної освіти;

4) розробка ефективних навчальних технологій, методів і прийомів навчання;

5) визначення й обгрунтування різних форм організації навчального процесу, а саме виявлення найкращих умов для застосування різних методів і прийомів, засобів навчання;

6) з'ясування особливостей здобування учнями економічних знань, умінь і навичок: рівень засвоєння учнями навчального матеріалу, самостійного набуття знань тощо.

Сучасні проблеми методики викладання економіки:

- приведення змісту, структури й обсягу шкільної економічної освіти у відповідність до вимог часу;

- удосконалення методів, прийомів, засобів і форм навчання;

- розробка нових методів і прийомів застосування комп'ютерних технологій при вивчення економіки;

- впровадження і поширення нетрадиційних методик навчання економіки;

- удосконалення змісту й організації позакласної роботи з економіки.

=2=

Методика викладання економіки, як одна із педагогічних наук, найтісніше пов'язана з дидактикою, яка обґрунтовує і розкриває зміст, методи і організаційні форми процесу навчання.

Дидактика є основою розвитку будь-якої методики, оскільки розкриває, які саме загальні закономірності, принципи і правила навчання можна застосовувати під час вивчення окремих предметів. У свою чергу вона спирається на методику викладання цих предметів, тому що використовує результати їх досліджень для своїх узагальнень. Тобто відбувається своєрідне взаємне збагачення.

Методика викладання економіки пов'язана також із психологією, а саме віковою, яка вивчає психологічні особливості дітей різного віку, їхню психічну діяльність у процесі навчання і виховання. Розвиваюче навчання і виховання є ефективним лише тоді, коли воно здійснюється відповідно до вікових особливостей учнів.

Шкільна економіка і методика її викладання мають тісні зв'язки із усіма економічними науками, які складають зміст шкільного предмета. Насамперед із курсами мікроекономіки, макроекономіки,

національної економіки тощо.

У методиці викладання економіки простежуються також тісні зв'язки із географією, історією, математикою та іншими науками.

=3=

Методику викладання економіки умовно можна поділити на загальну і окрему методики.

Загальна методика розглядає весь процес навчання економіки у школі в цілому. Вона вивчає те, що є спільним для викладання всіх або більшої частини шкільних курсів економіки. Загальну методику можна назвати дидактикою шкільної економіки (рис. 1).

Загальна методика викладання економіки

Окремі методики - це конкретні методики вивчення окремих курсів шкільної економіки. Вони конкретизують основні положення загальної методики на прикладі різних частин шкільного курсу економіки. Насамперед, це курс «Основи економіки», змістовне навантаження якого відрізняється в залежності від профільного спрямування класу, в якому він вивчається. До окремих методик відносяться методики навчання економічних спецкурсів і факультативів, таких як: «Власна справа (основи малого бізнесу)», «Основи менеджменту», «Основи інтелектуальної власності», «Основи споживчих знань», «Основи сімейного господарювання». «Ділова активність», «Подорож у світ економіки» тощо.

Специфіка кожного економічного курсу у системі середньої загальної освіти полягає у змістовному навантаженні, формуванні системи економічних понять, комплексі методів і прийомів навчання, засобах навчання, формах навчання, можливостях для виховання і розвитку учнів.

Напрями методичної роботи при викладання окремих курсів шкільної економіки включають планування навчальної діяльності, розробку різних форм навчання, роботу із статистичним даними та аналітичними звітами, завдання додому.

=4=

Сучасна методика викладання економіки не повинна повторювати помилки старої педагогічної практики. Примусити учня ненавидіти економіку дуже просто, якщо викладати її як дуже складну, нудну та далеку від реального економічного життя дисципліну.

Учитель економіки повинен пам'ятати, що його педагогічна діяльність пов'язана з динамічним, живим, емоційно безпосереднім учнівським колективом, надзвичайно чутливим до всього прекрасного, справедливого, цікавого і розумного. Отже, праця вчителя має відзначатися винахідливістю ставлення до дітей - доброзичливістю і, водночас, вимогливістю, гуманністю і справедливістю, певною артистичністю, глибоким знанням свого предмета і методики його викладання.

Викладання економіки вимагає від учителя глибоких теоретичних знань, вміння вирішувати економічні задачі тощо. У шкільному курсі економіки повинна мати місце адаптація основних наукових економічних понять і законів до віку школярів. Методика має забезпечити систему і послідовність вивчення матеріалу у шкільному курсі економіки, відповідне наповнення його теоретичним і фактичним статистичним матеріалом.

Вчитель економіки повинен бути викладачем нового типу.

Існує багато рецептів, яким повинен бути вчитель, ми, натомість, підкреслимо те, яким вчитель не повинен бути. Він не може:

- не поважати тих, кого навчає;

- не знати свій предмет;

- не мати почуття гумору;

- не володіти методикою викладання.

Майбутній вчитель основ економіки повинен знати і вміти:

- зміст, ідеї і принципи побудови шкільних програм і навчальних посібників з основ економіки;

- планувати навчальний процес;

- готуватись до теоретичних і практичних занять;

- здійснювати зв'язок теоретичних занять з практичними і реалізовувати міжпредметні зв'язки;

- застосовувати у навчальному процесі сучасні освітні технології, методи і прийоми викладання;

- поєднувати навчання і виховання у процесі занять та позакласній роботі;

- підготувати й провести урок з економіки з урахуванням рівня знань учнів;

- організувати умови для самостійної роботи учнів з навчальним матеріалом;

- контролювати і оцінювати знання учнів з економіки.

=5=

Робота вчителя економіки вимагає безперервного удосконалення методики проведення занять. Щоб успішно підвищувати ефективність навчального процесу, учителю необхідно аналізувати результати своєї праці, правильно визначати причини недостатньої якості знань й умінь учнів за допомогою методів педагогічних досліджень.

Методами педагогічного дослідження називають сукупність прийомів і операцій, спрямованих на вивчення педагогічних явищ і вирішення різноманітних науково-педагогічних проблем.

З-поміж методів дослідження методики викладання економіки у школах виділяють методи теоретичного та експериментально-емпіричного рівнів.

Методика викладання економіки розв'язує наукові і практичні завдання, що вимагає різних підходів і способів досліджень. Головні напрямки досліджень визначаються провідною метою цієї науки - дослідження змісту шкільного курсу економіки та удосконалення форм і методів навчання. Для цього постійно вивчається досвід вчителів економіки, виявляються найефективніші методи і прийоми навчання, проводиться експериментальна робота в школах для розв'язання окремих питань або отримання об'єктивних висновків про ефективність нових методів, прийомів, засобів і форм навчання.

У наукових дослідженнях з методики викладання економіки найважливіше місце посідають методи дослідження теоретичного рівня. Вони забезпечують дослідника науковою методологією та методикою. Праці видатних педагогів, психологів, методистів-економістів створюють теоретичну основу будь-якої наукової роботи.

До методів теоретичного рівня, крім аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, слід віднести статистично-математичний і порівняльний методи.

За допомогою теоретичних методів визначають також доступність змісту навчального матеріалу учням відповідного класу, обсяг і рівень його засвоєння учнями тощо.

Для визначення доступності навчального матеріалу з економіки учням застосовують рівень успішності. Рівень успішності (І) - це відношення середньої успішності учнів з економіки (з кожної виділеної частини навчального матеріалу) до середньої успішності їх з основ наук.

І = У_е / У_б = 1,

де:

У_е- середня успішність учнів з визначеного навчального матеріалу шкільного курсу економіки;

Уб- середня успішність учнів з предметів, на яких базується навчальний матеріал.

З економіки навчальний матеріал буде вважатись доступним учням у тому випадку, якщо рівень успішності буде наближений до одиниці.

Обсяг засвоєння учнями навчального матеріалу визначають за допомогою коефіцієнта К, який встановлює залежність між поданим і засвоєним учнями навчальним матеріалом:

К = а/р-100%,

де: а - засвоєний навчальний матеріал (число правильно визначених учнем смислових одиниць);

р - поданий навчальний матеріал (загальне число смислових одиниць).

Число смислових одиниць встановлює дослідник у залежності від значущості навчального матеріалу у формуванні визначеного поняття. Так, наприклад, для введення поняття про підприємство як основну організаційну форму економіки потрібно, щоб учні засвоїли такі відомості:

а)функції підприємства (виробничо-технічні, економічні, соці­альні та зовнішньоекономічні): Р₁ = 4;

б) організаційні типи підприємства (малі, середні, великі) Р₂= 3;

в) види підприємств за формою власності (приватні, колективні,
державні, змішаної форми власності): Р₃ = 4.

Загальне число визначених смислових одиниць у даному випадку буде становити 11. Обсяг навчального матеріалу буде вважатися засвоєним, якщо середній коефіцієнт засвоєння матеріалу К буде становити не менше 70%.

Для отримання первинної інформації про досліджувані об'єкти, явища в результаті безпосередніх контактів із ними застосовують методи експериментально-емпіричного рівня.

До основних експериментально-емпіричних методів педагогічних досліджень належать:

- педагогічне спостереження;

- вивчення шкільної документації (планів, розробок учителів і методичних об'єднань, результатів перевірок контрольних і самостійних робіт учнів тощо);

- анкетування, бесіди з учителями, адміністрацією школи та учнями;

- педагогічний експеримент та ін.

У дослідженнях з методики викладання економіки, як і в інших науках, практикують такі етапи, як накопичення фактів, їх класифікація та відповідний аналіз для складання наукових висновків, надання практичних рекомендацій.

Фактичний матеріал для досліджень дають уроки економіки та позакласна робота. Аналізуються методи і прийоми роботи вчителя, якість знань, умінь і навичок учнів. Щоб одержати об'єктивні дані про процес навчання, дотримуються певної системи застосування названих вище методів, уніфікації вимог і критеріїв оцінки діяльності вчителя і учнів.

Педагогічне спостереження як метод наукового пізнання характеризується тим, що дослідник не втручається в хід навчального процесу, а лише фіксує все, що відбувається. Внаслідок спостережень нагромаджуються факти, які дають змогу характеризувати досліджуваний об'єкт, оцінювати його. З метою проведення спостережень дослідник складає план його проведення, в якому вказуються об'єкти спостереження, мета і завдання, його тривалість, передбачуваний результат тощо.

Розрізняють такі види спостережень:

а) самоспостереження під час педагогічного процесу;

б) об'єктивне спостереження;

в) наукове спостереження.

Самоспостереження — це своєрідний самоконтроль і спостереження за учнями. Воно допомагає вчителю уникнути повторення помилок, сприяє підвищенню його майстерності й авторитету серед учнів, стимулює до урізноманітнення методів і форм навчання, прийомів і способів викладення нового матеріалу, використання різних видів опитування та контролю знань і вмінь учнів.

Об'єктивне спостереження дає підстави спостерігачеві робити певні висновки щодо педагогічного процесу, дозволяє запозичити для себе щось корисне або порадити колезі ефективніші прийоми і способи для вивчення учнями певної теми чи розділу навчальної програми, виконання практичної роботи, проведення екскурсії. Об'єктивне спостереження триваліше, ніж просто спостереження, і його висновки можуть мати вагоміше значення. Об'єктивне спостереження передбачає аналіз роботи кількох учителів і багатьох учнів з метою вивчення певної системи навчання економіки і поширення передового досвіду. Ефективність об'єктивного спостереження посилюється, якщо його поєднують із спеціальними методами перевірки діяльності учнів, якості їхніх знань (письмові контрольні роботи, тести, бесіди тощо).

Наукове спостереження в методиці викладання економіки характеризується комплексністю і цілеспрямованістю. Основним чинником тут виступає мета, яка орієнтує дослідника на проведення спостережень у заздалегідь визначеному напрямку. Наприклад, вивчення педагогічної ефективності використання опорно-інформаційних схем або ситуаційної методики у курсі шкільної економіки. Мету спостереження визначають, виходячи із практичних завдань дослідження.

Об'єктивність результатів спостереження забезпечується глибоким аналізом уроку. Аналіз уроку — одна з форм контролю якості роботи вчителя і водночас засіб підвищення його майстерності. Він допомагає вчителю усунути помічені недоліки і закріпити його успіхи.

Аналіз різних типів уроків, проведених одним вчителем, дає змогу зробити певні висновки й узагальнення щодо його фахової та методичної підготовки.

Вивчення шкільної документації дає змогу визначити систему вивчення економіки в школі та з'ясувати якість знань учнів. При цьому аналізуються класні журнали, тематичні, календарні й поурочні плани, конспекти уроків, методичні розробки, зошити учнів.

Звичайно, аналіз окремих документів проводять з певною метою. Так, аналіз класного журналу дає певне уявлення про успішність учнів (за місяць, семестр, навчальний рік). Наприклад, якщо накопичення оцінок з економіки незначне, можна зробити висновок, що в роботі даного вчителя переважає лише усне індивідуальне опитування і відсутні інші форми контролю знань, перевірка практичних робіт.

Анкетування останнім часом набуло значної популярності в педагогічних, соціологічних та інших дослідженнях. Однією з його переваг перед іншими методами є те, що воно дає змогу одержати інформацію від великої кількості осіб. Анкетування застосовують для оцінки певних явищ, фактів, подій (для оцінки якості нового підручника, посібника, нетрадиційних методів і форм навчання, нових технічних засобів тощо). Цей метод дослідження доцільно поєднувати з іншими.

Послідовність застосування методу:

а) складання запитань анкети;

б) поширення і збирання заповнених анкет;

в) обробка, аналіз і класифікація відповідей;

г) вироблення рекомендацій, врахування зауважень тощо.
Бесіди з учителями та учнями — давно відомий і поширений

метод дослідження. Досвід роботи вчителя економіки можна вивчити під час бесіди з ним, завчасно підготувавши запитання або склавши анкету.

Бесіди з учнями дають уявлення про їхній інтерес до предмета, якість знань, ознайомлення з додатковою літературою, а також про їхні враження від проведених уроків, позакласної роботи.

Одним із найголовніших методів експериментально-емпіричного рівня є педагогічний експеримент, який на відміну від спостереження проводиться в певних умовах, які створюються дослідником.

Педагогічний експеримент — це наукове дослідження процесу навчання з метою перевірки правильності наукової гіпотезидослідника. Виділяють природний і лабораторний педагогічний експеримент.

Природний експеримент проводять у звичних для учнів умовах — у класі (навчальному кабінеті). Для його проведення виділяють як мінімум два паралельних, рівноцінних за успішністю і рівнем загального розвитку учнів класи. Один з них обирають як експериментальний, другий — контрольний. Після завершення експерименту порівнюють знання учнів, роблять відповідні наукові висновки, розробляють практичні рекомендації.

Лабораторний експеримент, на відміну від природного, проводять у спеціально обладнаному приміщенні. Його мета — з'ясувати, чому під час природного експерименту ті чи інші знання важко засвоюються або сприймаються учнями. Лабораторний експеримент може передувати природному. Тоді він має уточнити методику і доцільність останнього.

У програмі педагогічних досліджень виділяють й інші види експерименту, серед яких головними є констатуючий і навчальний (формуючий). Мета констатуючого експерименту — проілюструвати, зафіксувати рівень навчальної діяльності, знань та вмінь учнів. Його проводять на початку і в кінці методичного дослідження. Навчальний (формуючий) експеримент має довести ефективність нової технології, методу, прийому, засобу або форми навчання.

Педагогічні експерименти проводяться за такою схемою:

- визначення рамок і предмета дослідження;

- з'ясування мети і завдань даного дослідження;

- висунення робочої гіпотези;

- визначення тривалості й місця проведення експерименту, його обсягу;

- вибір експериментальних і контрольних класів (груп);

- аналіз і розробка необхідних матеріалів для забезпечення проведення експерименту;

- вибір критеріїв оцінки і методів обробки результатів;

- розробка методики спостереження за ходом експерименту;

- аналіз результатів, інтерпретація експерименту, обґрунтування методичних рекомендацій та загальні висновки.

Педагогічний експеримент має виняткове значення в методичних дослідженнях. Він дає змогу зібрати найточніші достовірні дані, на основі яких робляться науково обґрунтовані висновки і даються конкретні практичні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності навчання.

Теоретична обробка матеріалів педагогічного експерименту -заключний етап дослідження. Дослідник має здійснити глибокий, всебічний аналіз фактів, дати їм належну оцінку, провести узагальнення і на цій основі встановити закономірності зв'язків між певними методами навчання та якістю знань, вмінь і навичок учнів.

Методика педагогічних досліджень постійно розвивається, удосконалюється, збагачується новими методами й прийомами одержання та обробки даних. Останнім часом поширюється використання соціологічних та експертних методів.

Питання для самоконтролю

1.У чому полягає значення методики викладання економіки як науки?

2.Які завдання покликана вирішувати методика викладання економіки?

3.Розкрийте взаємозв'язки методики викладання економіки з іншими науками.

4.3 яких складових складається структура методики викладання економіки?

5.Які основні завдання вирішує загальна методика викладання економіки?

6.Охарактеризуйте методи науково-педагогічних досліджень теоретичного рівня.

7.Розкрийте особливості педагогічного спостереження як методу дослідження.

8.Які розрізняють види педагогічного експерименту?

9.За якою схемою проводиться педагогічний експеримент?

В основі структури УДК – принцип десяткових дробів. Індекси УДК побудовані так, що кожна наступна цифра, яка приєднується до індексу, не змінює попереднє значення, а уточнює його, визначаючи більш конкретне поняття.

Таблиці УДК розподіляються на основні та допоміжні. Крім того, до УДК належать алфавітно-перметний покажчик, методичні вказіваки до багатьох розділів, а також знаки, за допомогою яких будубть індекс.

Основна таблиця містить поняття, специфічні для певних галузей науки, техніки, мистецтва.

До допоміжних таблиць належать поняття, що повторюють загальні для всіх або багатьох розділів (загальні визначники) або ті, що застосовуються лише в одному розділі (спеціалні визначники).

Визначники використовують для подальшої деталізації індексу.

Вони приєднуються до основного індексу за допомогою таких символів: крапка, дужки, дефіс, лапки.

Основна таблиця.

Відповідно до десяткової системи всю сукупність знань розділено на 10 основних класів. Кожен клас поділяється на 10 розділів, а ті, у свою чергу, на 10 підрозділів і т.д.

Допоміжні таблиці

1. Спеціальні визначники

2. Загальні визначники

2.1. Незалежні (можуть використовуватись окремо, щоб скласти індекс):

-часу;

-місця: (477) Україна;

-визначники мови: =161.2. Укр. мова;

-форми;

-народів: (= 111) англійці.

2.2. Залежні (мають бути приєднані до індекса).

2. Структура ББК

Складається з таких таблиць:

-основні;

-загальні;

-територіальних і типових розділів.

Перший роздіо основного ряду становить “Загальнонаукові і міждисциплінарні знання”. Наступні розділи охоплюють 3 основні галузі наукового знання:

-природничі науки;

-прикладні науки (техніка, с.г., медицина);

-суспільні і гуманітарні науки.

Завершує основний ряд розділ “Література універсального змісту”.

Другий, третій, четвертий рівні класифікації утворюються шляхом розподілу розділів першого рівня (основного ряду).

Загальні типові розподіли (ЗТР)

1. Таблиця ЗТР містить тематичні (історія науки, наукові і культурні зв’язки) і формальні (бібліографічні посібники, довідкові видання, розподіли).

Перший ряд ЗТР позначається малими літерами алфавіту. Другий, третій,і четвертий і наступні рівні розподілу ЗТР позначаються арабськими цифрами. Індекси ЗТР приєднуються до індексу галузі або теми без усякого знака.

Наприклад: Якщо треба виділити підручники для середньої школи з алгебри, то до індексу “22.141. Елементарна алгебра” приєднується індекс ЗТР “я72. Навчальні видання для середньої школи” і утворюється індекс: ББК 22.141я72.

Територіальні типові розподіли (ТТР)

Вони призначені для однотипного поділу матеріалу за регіонвальною ознакою. Позначення територіальних понять – цифри і букви російського алфавіту, великі й малі у круглих дужках. Об’єкти класифікації в табл. ТТР – території й акваторії земної кулі.

Основні розподіли таблиць визначені за фізико-географічною ознакою:

-увесь світ;

-частини світу;

-світовий океан.

Виняток – Росія, бо вона розташовується і в Європі, і в Азії і не може бути представлена в цілому під будь-якою з них. Має індекс (2).

ТТР відобраєає в основному сучасну карту світу. Всі країни подані –за алфавітом.

(4) – Європа

(4Авс) – Австрія

(4Алб) – Албанія

Спеціальні типові розподіли (СТР)

Вони використовуються тільки в межах одного розділу або декількох розділів однієї галузі. Відмітна ознака СТР – дефіс перед цифровою частиною.

Індексація ББК – змішана (цифрова і буквена). Крім арабських цифр, використовують: крапку, двокрапку, дефіс, круглі дужки, косу риску.

У таблицях загальних і типових розподілів використовують букви алфавіту.

З метою полегшення і прискорення розміщення книг ыткоза алфавітом книгам присвоюються особливі короткі позначення— авторські знаки, що визначаються за авторськими таблицями. Авторський знак знаходять за першим словом опису.

Авторський знак входить до складу шифру книги.

Авторські таблиці складаються з початкових складів (чи сполучень початкових букв) прізвищ авторів, що найбільш часто зустрічаються. При цьому всі склади розташовані вертикально, за алфавітом і пронумеровані двозначними числами від 11 до 99. З метою економії місця в таблицях кожна суміжна пара букв (А і Б, В і Г і т.д.) розташована на одній сторінці і той самий стовпець цифр стосується складів, що розташовані як праворуч, так і ліворуч від нього.Наприклад:

А Аа Аб Абе Аби

Б Ба Бав Баг Бад і т.д.

1. Визначення авторського знака. Авторський знак складається з першої букви прізвища автора (чи першої букви першого слова заголовка книги, якщо не зазначений автор) і числа, що відповідає початковим буквам цього чи прізвища чи заголовка. Так, наприклад, для прізвища Валуєв авторським знаком буде В15, оскільки початковий склад його — Вал — відповідає цифрі 15; подібним же чином авторським знаком для прізвища Вальцев буде В16 (початковий склад Валь) і т. д..

2. Написання авторського знака. В авторському знаці буква нічим не відділяється від числа. Виняток становлять тільки З, Ч, О, І, які нагадують цифри три, чотири, нуль, один. Між цими буквами і числом ставиться рисочка (знак перенесення, дефіс, але НЕ тире) для того, щоб не сплутати авторський знак ізх чотиризначним числом. Наприклад: О-77, З-23, а НЕ О77, З23.

3. Букви Й, Ъ, Ы, Ь. У таблицях немає букви Й (й), оскільки при розставленні вона приєднується до букви И (и). Наприклад: Йориш – за складом (рос. мов.) Ио – И 75, Кайгородов – за складом Каи – К15.

4. Склади, відсутнв в таблицях. Якщо в таблицях немає складу, що збігається з початком прізвища або заголовка, то авторський знак дають за попереднім складом. Наприклад: прізвище Лешковський. У таблиці немає складу Леш, а є близькі до нього склади Леф і Лещ. Ймовірно, що склад Леш у суворій відповідності з алфавтом має бути поміщений між двома складами. При цьому прізвищу Лешковський присвоюється авторський знак Л53 (за складом Леф).

Грубою помилкою було б присвоєння прізвищу Лешковський авторського знака Л33 за складом Ле, оскільки це порушило б алфавітний порядок.

5. Подвійні прізвища. При подвійних (складених) прізвищах авторський знак дається за першою його частиною. Наприклад:

Н73 Новиков-Прибій А.

С16 Салтиков-Щедрін М..

7. Співавтори. Якщо книга написана двома чи трьома авторами, то авторський знак дається за прізвищем першого за порядком автора. Наприклад:

Опанасенко П. О., Шапошников І. Н. Підручник з української мови

О94

Книги, написані чотирма і більше авторами, одержують авторський знак за першим словом заголовка. Наприклад:

Коропів Г. К., Співаковський Н. Д.,

Урсуленко П. К., Новиков А. А.

Агротехніка плодових і ягідних культур

А26

8. Різна транскрипція. У книгах, перекладених з іноземних мов, нерідко зустрічається різна транскрипція (передавання українськими буквами) прізвищ деяких іноземних авторів (наприклад, Гашек і Хашек), у зв'язку з чим у того самого автора можуть виявитися різні авторські знаки. У цих випадках книги одного й того самого автора слід згрупувати на полиці в одному місці шляхом застосування єдиного авторського знака, що відповідає найбільш прийнятій транскрипції його прізвища, про яку можуть бути наведені відомості в енциклопедіях, і бібліографічних покажчиках, в підручниках тощо. Так, перевіривши за авторитетною енциклопедією, бачимо, що авторським знаком для творів Гашека має бути

знак Г21, а не Х29.

9. Псевдоніми. Якщо псевдонім автора єзвичайним ім'ям і прізвищем чи подібний до них, то авторський знак дають за прізвищем. Наприклад:

Б38 Бєдний Д. (Дем'ян Бєдний)

Т26 Твен М. (Марк Твен)

Псевдонімам, не схожим на звичайні ім'я і прізвище, авторський знак дають за першим словом. Наприклад:
Д99 Дядько Михей

С77 Старий робітник

Щодо авторів, які друкували свої твори в одних випадках під псевдонімом, а в інших —під справжнім прізвищем, авторський знак установлюється єдиний —за псевдонімом чи прізвищем, залежно від того, як е прийнято в даний час.

10. Книги, автори яких видавництвом не зазначені й бібліотекарем установлені бути не можуть, одержують авторський знак за першим словом заголовка. Наприклад:

68 512Будь відмінним стрільцем-снайпером

Б90

78.36 Охорона книг у сільській бібліотеці

О-92

Якщо заголовком подібної книги є ім'я, по батькові і прізвище тієї чи іншої особи, то авторський знак як виняток дається не за першим словом заголовка, тобто за ім’ям, а за прізвищем цієї особи. Наприклад:

39.6 Костянтин Едуардович Ціолковський

Ц66

11. Альманахи і збірники. Якщо альманах чи збірник має індивідуальний заголовок, то авторський знак дається за першим, словом індивідуального заголовка. В інших випадках авторський знак дається на слово «Збірник». Наприклад:

П36 Початок шляху.. Збірник оповідань
З23 Збірник пісень

12. Числівники. Коли першим словом заголовка є числівник, надрукований римськими чи арабськими цифрами, то авторський знак дається за його буквеним накресленням. Наприклад:

66.76 1 Травня

П26 13.

Авторські знаки не слід проставляти по пам'яті — це призводить до помилок.

Література

1. Хавкін Л.Б. Авторські таблиці (двозначні).

2. Універсальна десяткова класифікація/Книжкова палата України.– К., 2000.

3. Библиотечно-библиографическая классификация. Таблицы для массовых библиотек.

Дата добавления: 2014-01-07