Перечень литературы

План

Лекція 7

«Сучасні Олімпійські ігри»

1. Історія виникнення Олімпійських ігор.

2. Загальна характеристика Олімпійських ігор сучасності.

Література

1. Платонов В.Н., Гуськов С.И. Олимпийский спорт: Учебник [в 2 кн.]. – К.: Олимпийская литература, 1994. – 496 с.

1. Антична Греція подарувала людству чимало шедеврів. З фізичного виховання та спорту Греція залишила нам багато цінного й цікавого. Терміни, що давно ста­ли для нас звичними – стадіон, гімнастика, гімнаст, атлетика, атлет – народжені античністю.

Своєю назвою Олімпійські ігри зобов’язані місцю проведення – місту Олімпії, що було розташоване у північно-західній частині Пелопоннесу в Елліді на пра­вому березі річки Алфей.

У грецькій міфології є чимало прекрасних легенд і міфів про зародження Олімпійських ігор. За легендою, засновником і покровителем Олімпійських ігор був міфічний герой Геракл.

Перші відомі нам Олімпійські ігри відбулись у 776 р. до н. е. Понад тисячоліття через кожні чотири роки у долині ріки Алфей збиралися атлети з дале­ких і близьких місць, щоб позмагатись у швидкості, витривалості, спритності і силі. Чотирирічний період між святами Олімпійських ігор греки називали олімпіадами. Програма Олімпійських ігор складалася поступово. На тринадцяти перших олімпіадах атлети змагали­ся лише з бігу на одну стадію. В Олімпії стадія до­рівнювала 192,27 м, але не всюди вона була однако­вою тому, що в основу виміру брали довжину ступні жер­ця того місця, де відбувалися змагання. Довжина ступні відмірялася на арені стадіону 600 разів. За легендою, в Олімпії стадію було відміряно Гераклом.

Пізніше до програми увійшли змагання з боротьби, кулачного бою, бігу зі зброєю, стрибків у довжину, метання списа і диска, гонок на колісницях. Особливою популярністю користувався панкратіон, що об’єднував елементи боротьби й кулачного бою. Ел­ліни називали панкратіон «найвеликотруднішим зма­ганням», «змаганням непереможних, непохитних, сильних і надзвичайно здорових атлетів».

Але найпопулярнішими були змагання з пентатло­ну – давньогрецького п’ятиборства. Пентатлон вклю­чав п’ять видів змагань: стрибки у довжину, біг на одну стадію, метання диска і списа, а також боротьбу. Переможцем вважався той, хто був найкращим у трьох видах, в тому числі обов’язково у боротьбі. Греки високо шанували переможців з пентатлону. «П’яти­борці – найкрасивіші люди тому, що здатні одночасно застосовувати силу і швидкість», – писав Арістотель.

Задовго до початку Ігор по всіх грецьких містах роз’їжджали спеціальні посланці і сповіщали про день їх відкриття. До Олімпії прибували кращі атлети античного світу.

Олімпійський стадіон, що вміщував близько 50 тисяч глядачів, у дні змагань був переповнений. До участі в Іграх допускали тільки осіб грецького походження. Заборонялося брати часть тим, хто коли – небудь був підсудним. Спочатку участь у змаганнях брали тільки чоловіки, не молодші 20 років.

Раби – основне населення Греції – не мали права брати участь в Олімпійських іграх. Траплялося, що їх допускали як наїзників до кінних змагань. проте переможцем проголошувався в цьому випадку не атлет, а його хазяїн, якого і нагороджували вінком пере­можця. А раб діставав лише пов’язку для голови з овечої вовни.

Олімпійський стадіон був закритий для осіб іно­земного походження, або, як їх називали греки, вар­варів. Тільки у період занепаду Олімпійських ігор до участі у них стали допускати представників інших держав.

Жінок на ігри не допускали ні як учасниць, ні як глядачів. Винних у порушенні цього правила скидали у прірву. Збереглася легенда, що лише одна жінка – Ференіка – була помилувана, хоч і переступила за­кон. Переодягнена у чоловічий одяг, під виглядом вчителя гімнастики вона супроводжувала свого сина Пізідора – учасника кулачного бою. Побачивши, що син переміг, Ференіка не зуміла стримати вигуків радості і кинулася обнімати сина. Її впізнали, проте не стратили, зваживши на те, що Ференіка була доч­кою знаменитого кулачного бійця Діагора, неоднора­зового переможця Олімпійських ігор, сини якого та­кож увінчувалися вінками переможців олімпіад.

Перед початком змагань всі атлети присягали пе­ред храмом Зевса, що не мають у думках «нічого протизаконного, жодного злого наміру і ошуканства». Після цього вони прямували до стадіону, що був розташований біля підніжжя гори Кронос. Герольд проголошував ім’я кожного з учасників і проводив його повз трибуни. Якщо ніхто з присутніх не запере­чував проти участі атлета у олімпіаді, його допускали до змагань.

Першими виходили на старт бігуни. Про популяр­ність у еллінів бігу свідчить те, що окремим олімпі­адам давали імена атлетів – переможців саме з цього виду спорту. Учасники бігли по глибокому й сипкому піску. Постійна бігова доріжка була споруджена тіль­ки близько середини VI ст. до н. е.

Почесне місце у програмі відводилося боротьбі. Плутарх називав її «найвправнішим, найспритнішим і хитрим змаганням». Дозволялись больові прийоми. Переможцем виходив той, хто тричі клав свого супер­ника на лопатки. Звичайно, вагових категорій тоді не існувало. Не було й перерв під час поєдинків. Так, кулачний бій і панкратіон тривали доти, поки один з атлетів не визнавав себе переможеним. Ку­лачні бійці спочатку вели бій голими руками. З часом руки стали бинтуватися м’якими ременями. Кулачний бій супроводжувався грою на флейті.

Поєдинки призначалися на полудень. Цікавим залишається той факт, що грецькі лікарі рекомендували кулачний бій як засіб проти головного болю і запаморочення. Траплялося, що атлети з кулачних боїв і панкратіону виходили зовсім скаліченими. Збереглася роз­повідь про юнака, який був так покалічений у бою, що суддя не впізнав його і позбавив батьківської спадщини.

Траплялися випадки, коли атлети, віддавши всі си­ли перемозі, падали мертвими. Так сталося із спар­танцем Лаласом. Він вийшов переможцем у бігу на довгу дистанцію (440 рр. до н. е.), але від перенапруги одразу ж помер. Трагічно завер­шився і виступ дворазового олімпійця у панкратіоні Арахіона. Він упав мертвим під час змагання (564 р. до н. е.).

Переможців Олімпійських ігор вшановували з ве­ликою пишністю й урочистістю.

2. На пропозицію відомого французького педагога і громадського діяча П’єра де Кубертена в 1894 році, тобто рівно через 1500 років після офіційної заборони ігор в Олімпії, було скликано спеціальний міжнародний кон­грес у Парижі, в якому взяли участь керівні спортивні діячі з різних кінців світу. Делегати конгресу одностайно проголосували за відродження Олімпійських ігор, які ма­ли стати святом спортсменів усіх країн. Тоді ж таки ство­рено Міжнародний олімпійський комітет (МОК) і затвер­джено головні принципи статуту, що став основою Олім­пійської хартії. В цьому документі сказано: «Олімпійські ігри проводяться раз на чотири роки. Вони об’єднують спортсменів – любителів усіх країн у чесних і рівноправних змаганнях. Щодо країн і окремих осіб не допускається жодної дискримінації за расовими, релігійними чи полі­тичними мотивами. Мета олімпійського руху полягає в сприянні розвитку тих прекрасних фізичних і мораль­них якостей, котрі набуваються в змаганнях на дружніх полях любительського спорту, і в об’єднанні молоді світу раз у чотири роки на великому спортивному святі, що створює тим самим міжнародне довір’я...»

Якщо Олімпійські ігри з якихось причин не було про­ведено, вони все одно дістають свій порядковий номер. Так, Олімпійські ігри в Мюн­хені мали номер XX. Насправді ж VI, XII і ХIIІ ігри, які припали на період двох світових воєн (1916, 1940, 1944 роки), не відбулися.

Вік учасників не обмежений. Проте спортсмени – професіонали не мають права брати участі в іграх. Перші сучасні Олімпійські ігри відбулися 1896 року в Афінах на відбудованому античному стадіоні, що під­креслювало нерозривний історичний зв’язок найбільших спортивних змагань нового часу з чудовими іграми старо­давніх греків. Цю спадкоємність згодом увічнено в ритуа­лі, за яким у Олімпії від сонячних променів запалюють олімпійський вогонь. Потім удень і вночі спортсмени країн, які лежать на шляху звідси до міста – організатора Олімпійських ігор, несуть палаючий факел. У цій естафеті, що часом пролягає через моря, океани, гори, річки, користуються всіма видами сучасного транспорту: літака­ми, кораблями, автомашинами, мотоциклами. Нарешті, на головному олімпійському стадіоні від факела, доставле­ного з Олімпії, запалюють вогонь, що не згасаючи, го­рить у спеціальній чаші, доки тривають змагання.

У 1913 році П’єр де Кубертен запропонував створити олімпійську емблему. Це п’ять переплетених кілець, роз­ташованих у два ряди: блакитне, чорне, червоне (верх­ній ряд), жовте й зелене (нижній ряд). Кільця символізують п’ять континентів. У тому ж році затверджено олімпійський прапор – на білому полотнищі олімпійська емблема. Згодом емблему доповнено девізом – швидше, вище, сильніше.

З 1920 року на відкритті ігор стали проголошувати олімпійську клятву, традиція якої теж запозичена в еллі­нів. Один з популярних спортсменів країни, де відбуваю­ться ігри, в супроводі прапороносця з національним прапором сходить на трибуну й промовляє: «Від імені всіх спортсменів я обіцяю, що ми братимемо участь у цих Олімпійських іграх, поважаючи і додержуючи правил, за якими вони проводяться, в істинно спортивному дусі, на славу спорту і в ім’я честі своїх команд».

Програму ігор затверджує МОК перед кожною Олім­піадою. За існуючою класифікацією, олімпійськими вида­ми спорту є: академічне веслування, баскетбол, бокс, бо­ротьба (вільна і класична), важка атлетика, велосипед­ний спорт, веслування на байдарках і каное, волейбол, гандбол, гімнастика, дзю-до, кінний спорт, легка атлетика, парусний спорт, плавання, стрибки у воду і водне поло, сучасне п’ятиборство, стрільба кульова і стендова, стріль­ба з лука, фехтування, футбол, хокей на траві.

З 1924 року офіційно проводяться також зимові Олім­пійські ігри. Вони мають свою окрему нумерацію. Їхню програму складають: лижний спорт (гонки, стрибки з трампліна, гірськолижні змагання), швидкісний біг на ковзанах, фігурне катання на ковзанах, бобслей, хокей з шайбою, біатлон, санний спорт (спуск на спортивних санях).

В Олімпійських іграх нагороди одержують спортсме­ни, які посіли 1 – 6-те місце. За 1-це місце учасника вшановують званням олімпійського чемпіона і золотою медаллю (золоту медаль виготовляють із срібла і покривають шаром чистого золота не менше 6 г.), за 2-ге – срібною, за 3-те –бронзовою. Розмір усіх олімпійських медалей в діаметрі становить не менше 60 мм, товщина 3 мм. На них зазначено відповідний вид спорту. Крім того, кожний з них одержує диплом. Дипломами відзна­чають і тих, хто посів 4 – 6-те місця.

Якщо ж два спортсмени поділили 1 – 2-ге місця, то обох нагороджують золотими медалями, зате срібну вже не вручають нікому. Це правило стосується і будь-якого іншого призового місця. Скажімо, за 2 – 3-тє місця обид­ва спортсмени дістають срібні медалі.

В командних змаганнях призерів нагороджують медалі і дипломи одержують усі гравці, які входили до складу відповідної команди; у хокеї на траві, фехтуванні, естафетному бігові і естафет­ному плаванні медалями нагороджують лише учасників фінальних змагань, решту членів команди – тільки ди­пломами.

1. 1. Пипченко А.Н. и др. Электрооборудование, электронная аппаратура и системы управления. Одесса, 2005.

2. Семенов С.П. и др. Судовые электроизмерительные приборы и информационные системы. М. Транспорт, 1982.

3. Судовые системы автоматического контроля. Вильянский З.Я. и др., Л. Судостроение, 1974.

Дата добавления: 2014-01-07