Список додаткової літератури до розділу 5

В будь-якому випадку при перевірці надійності повинні залучатись великі репрезентативні групи досліджуваних від 200 осіб і вище

Методика вважається надійною, якщо з її допомогою отримуються одні і ті ж результати для кожного досліджуваного при повторному тестуванні.

Надійність тесту

Аналіз завдань за результатами, що отримані в пілотажному дослідженні має на меті відбір найкращих завдань для кінцевої версії методики, і включає в себе визначення частки тих «хто відповіли правильно» та дискримінативності кожного завдання. Така процедура називається «Визначення індексу ефективності завдань».

I=N1/N2

N1 – кількість респондентів, які дали одинакову відповідь

N2 – загальна кількість респондентів

Вважається, що значення цього індексу повинні перебувати в межах від 0.25 до 0.75, наближаючись до 0.5

Дискримінативність завдань – це є кореляційний зв'язок окремих завдань з загальним балом всього тесту

Способи перевірки надійності:

1. ре-тестова надійність. Вона передбачає повторне тестування тих досліджуваних, в тих же умовах з подальшим встановленням кореляції між двома рядами даних. Мінімальним значенням кореляції для задовільної надійності є кореляція на рівні 0.7. Різні вчені вказують на інтервали ре-тестового заміру від 3-х тижнів до 6-ти місяців.
2. надійність паралельних форм. Така надійність передбачає створення еквівалентних форм опитувальника і представлення їх досліджуваним для того, щоб оцінити кореляцію між отриманими результатами. Найбільша проблема такого способу – це проблема створення еквівалентних тотожних завдань, що є дуже складно, тому така процедура використовується не часто.
3. надійність частин тесту. Вона визначається шляхом поділу опитувальника на дві частини, як правило це є парні та не парні питання. Після чого і розраховується кореляція між цими частинами.
4. надійність за внутрішньою узгодженістю. Надійність за внутрішньою узгодженістю – це спосіб визначення надійності, що опирається на оцінку ступеня виразності так званих інтеркореляційних зв’язків між завданнями, що складають тести.

1. Долятовский В. А., Касаков А. И., Коханенко И. К. Методы эволюционной и синергетической экономики в управлении. — Ростов-на-Дону, 2001. — 577 с.

2. Занг В. Б. Синергетическая экономика. Время и перемены в нелинейной экономической теории / Н. В. Островская (пер. с англ.). — М.: Мир, 1999. — 336 с.

3. Капица С. П., Курдюмов С. П., Малинецкий Г. Г. Синергетика и прогнозы будущего. — М.: Эдиториал УРСС, 2001.

4. Кроновер Р. М. Фракталы и хаос в динамических системах. Основы теории. — М.: Постмаркет, 2000. — 352 с.

5. Кузнецов С. П. Динамический хаос (курс лекций). — М.: Физматлит, 2001. — 296 с.

6. Малинецкий Г. Г. Хаос. Структуры. Вычислительный эксперимент: Введение в нелинейную динамику. — М.: Эдиториал УРСС, 2002. — 256 с.

7. Милованов В. П. Неравновесные социально-экономические системы: синергетика и саморганизация. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 264 с.

8. Николис Г., Пригожин И. Познание сложного. Ведение: Пер. с англ. — М.: Мир, 1990. — 344 с.

9. Петерс Э. Хаос и порядок на рынках капитала: Пер. с англ. — М.: Мир, 2000. — 333 с.

10. Петров А. А., Поспелов И. Г., Шананин А. А. Опыт математического моделирования экономики. — М.: Энергоатомиздат, 1996. — 544 с.

11. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой: Пер. с англ. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 312 с.

12. Сергеева Л. Н. Моделирование поведения экономических систем методами нелинейной динамики (теории хаоса). — Запорожье: Запорож. гос. ун-т, 2002. — 227 с.

13. Сергеева Л. Н. Нелинейная экономика: модели и методы. — Запорожье: Полиграф, 2003. — 217 с.

14. Серегина С. Ф. Роль государства в экономике. Синергетический подход. — М.: Изд-во «Дело и сервис», 2002. — 288 с.

15. Хакен Г. Синергетика. Иерархия неустойчивостей в самоорганизующихся системах и устройствах. — М.: Мир, 1985.

16. Хоменко Л. Г. История отечественной кибернетики и информатики. — К.: Ин-т кибернетики им. В. М. Глушкова НАН Украины, 1998. – 455 с.

Дата добавления: 2014-01-07