Методична розробка до теоретичного заняття

План

Розвиток соціологічної думки

Мета: Ознайомити студентів з розвитком соціологічної думки, її етапами. Визначити особливості соціологічних поглядів провідних соціологів України та світу.

Розвивати у студентів вміння порівнювати, співставляти та аналізувати інформацію, дискутувати, висловлювати власну точку зору.

Виховувати у студентів розуміння важливості правильної побудови думок та висновків, як засобу підвищення своєї фахової культури.

1. Етапи розвитку соціологічної думки (протосоціологічний, академічний, сучасний).

2. Західноєвропейська соціологічна думка. О. Конт - перший систематизатор соціальних явищ, засновник позитивізму. Г. Спенсер про суспільство як саморегульовану систему. Г. Зіммель - засновник формальної соціології. М. Вебер про види соціальної дії. Е. Дюркгейм про суспільну свідомість.

3. Українська соціологічна думка. Соціальні проблеми в творчості Г. Сковороди та Т. Шевченка. Соціальна проблематика М. Драгоманова, М. Грушевського, Б. Кістяковського, М. Шаповала.

Основна література

1. Піча В. М. Соціологія. - Львів: 1995.

2. Соціологія: Підручник (За загальною редакцією проф. В.П. Андрущенко, проф. М. І. Горлача.)- Харків: 2000.

3. Соціологія: Матеріали до лекційного курсу (Н. Черниш, О. Семашко.)-К.: 1996.

4. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. Пер. с фр.-М.: Прогресс. Универс, - 1993.- С.315-396, 488-570.

5. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку XX ст.).- К.: Либідь, 1993.- Гл.11,12.

6. Ручка А.А., Танчер В.В. Очерки истории социологической мысли.-К.: Наук.думка, 1992.-С.40-80.

7. Краткий словарь по социологии.М.:Политиздат,1988.-С.188, 279-280.

8. Філософський словник. За ред. В.І. Шинкарука. - К.:В-во УРЕ,1986.-С.450-451, 565-566.

1. Соціологія як специфічна самостійна галузь знань, як наука про суспільство, про соціальні відносини сформувалася пізніше багатьох суспільних наук, лише в середині ХІХ ст., коли в Європі склалися капіталістичні суспільні відносини Однак знання про суспільство, суспільні відносини та відносини між людьми своїми коренями сягають сивої давнини.

Стародавні політичні та соціальні вчення в Єгипті, Дворіччі, Індії, Палестині, Китаї, Греції та інших регіонах Землі відображали лише основні характеристики ранніх типів суспільств, що прийшли на зміну первісному суспільству.

Політична та соціальна думка розвивалась на основі релігійно-міфологічного світогляду. Соціальні погляди тісно перепліталися з філософськими, моральними та іншими уявленнями. Більшість цих уявлень зафіксовано в Біблії та інших джерелах стародавнього світу.

Становлення соціологічних знань від часів античності до наших днів було процесом безперервним та послідовним. Досягнення всіх наук — філософії, історії, теорії політики, права, природознавства — містили в собі елементи соціологічних знань. Докорінні зміни умов та змісту життєдіяльності людей, а водночас і соціальної свідомості початку ХІХ ст. підготували оформлення соціології як окремої, специфічної, самостійної науки. Можна виділити три основні стадії історії соціологічної думки.

Поглиблення знань про суспільство поступово звільняє думку від релігійно-міфологічних уявлень та забезпечує формування соціології як окремої науки. Цьому сприяли не тільки розвиток гуманітарних наук, а й бурхливі перетворення періоду буржуазних революцій кінця ХVІІІ—початку ХІХ століття.

2. Засновником соціології як самостійної науки, став Огюст Конт (1798—1857).

Огюст Конт увійшов в історію суспільної думки як засновник позитивістської філософії та позитивістської соціології, спрямованих на вивільнення науки від абстрактної філософії (метафізики) та теології. Його основні твори — «Курс позитивної філософії» та «Система позитивної політики», в яких він доводить, що кризове становище, в якому тривалий час перебували найцивілізованіші народи, допоможуть подолати лише позитивні знання, що ґрунтуються на спостереженні об’єктивних реалій та протистоять химерним, нереальним, абстрактним, релігійно-міфологічним знанням.

Соціологію О. Конт ділить на дві частини — соціальну статику та соціальну динаміку. Соціальна статика — це, по суті, анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, раціональна, ефективна організація суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу). Вона покликана вивчати умови панування та закони функціонування соціальних систем.

Соціальна динаміка вивчає закони розвитку соціальних си­стем та їх зміни. Тобто соціальна динаміка, за О. Контом, — це позитивна теорія соціального розвитку реальних явищ і процесів соціального життя суспільства, реальних соціальних систем.

Таким чином, О. Конт уперше обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства та можливість пізнання законів його розвитку; визначив та обґрунтував соціологію як особливу, самостійну науку про суспільство, поставив питання про організацію та проведення емпіричних досліджень у науці, окреслив загальні контури соціальної структури та основних соціальних інститутів суспільства.

Прихильник позитивістської соціологічної теорії, англійський філософ та соціолог Герберт Спенсер (1820—1903), вважаючи, що суспільство розвивається і як природа, і як живий організм, прагнув провести якомога більше емпіричних досліджень для підтвердження еволюційної гіпотези розвитку суспільства.

Г. Спенсер послідовно розробляв та обґрунтовував еволюційну теорію розвитку суспільства, намагався провести аналогію між біологічним організмом та суспільством як соціальним організмом, твердив, що безперервний розвій суспільства дозволяє розглядати його як організм, що розвивається еволюційним шляхом від зародків невеликих мас, збільшення кількості одиниць та розширення спільностей у великі спільності, у суспільство як цілісний організм. Ніяких революцій у цьому процесі, вважав Спенсер, не потрібно.

Ідеї Г. Спенсера згодом використані й далі розвинуті сучасною західною соціологією, зокрема структурним функціоналізмом Талкотта Парсонса.

Вагомий внесок у розвиток соціологічної думки зробили німецькі філософи та соціологи К. Маркс (1818—1883) та Ф. Енгельс (1820—1895), які прагнули по-новому осмислити майже всі соціальні науки. Зміст, місце та роль соціології марксизму в теорії соціальної думки визначаються такими основними концептуальними положеннями та висновками:

· Сутність та функціонування суспільства, свідомість та поведінка людей у суспільстві зумовлюються реально існуючим способом виробництва.

· Розвиток суспільства визначається об’єктивними всезагальними та специфічними законами.

· У класовому суспільстві існують антагоністичні суперечності, які спричиняються до гострої класової боротьби.

· У класовому суспільстві може панувати або диктатура буржуазії, або диктатура пролетаріату, а класова боротьба, безумовно, веде до диктатури пролетаріату.

· Зміна соціально-політичного устрою можлива лише революційним шляхом.

Водночас К. Маркс та Ф. Енгельс одними з перших почали використовувати емпіричні соціологічні дослідження.

Засновником нової французької соціологічної школи став соціолог і філософ Еміль Дюркгейм (1858—1917). Його численні праці впливали й продовжують впливати на розвиток соціологічної думки.

Особливо вагомий внесок Е. Дюркгейм зробив у розуміння проблеми предмета та методу соціології як самостійної науки з позицій структурного функціоналізму, основною суттю якого є висновок про те, що структура суспільства — це сукупність фактів у їх функціональній взаємодії та взаємозалежності. Е. Дюркгейм сформулював концепцію еволюційного розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності.Таке суспільство нагадує організм з його різноманітними органами, що відіграють певну своєрідну роль у його межах, організм, де формується органічна солідарність людини зі своїми духовними та моральними цінностями.

На якісно новий рівень соціологія як наука підноситься в кінці ХІХ—на початку ХХ ст. завдяки розробці німецьким соціологом Максом Вебером (1864—1920) концепції «розуміючої соціології» та теорії «соціальних дій».

Головна ідея соціології М. Вебера — обґрунтування можливості максимально раціональної поведінки, що виявляється у всіх сферах взаємодії людей.

Основні ідеї західноєвропейської соціології (ХІХ—ХХ ст.)
Автори	Країни	Основні соціологічні ідеї
Огюст Конт (1798—1857)	Франція	Засновник соціології позитивізму. «...Соціологія мусить бути точною наукою, як і природничі науки» (пояснювальна соціологія)
Карл Маркс (1818—1883)	Німеччина	Завдання полягає в тому, щоб не тільки пояснити світ, а змінити його шляхом революції
Герберт Спенсер (1820—1903)	Великобританія	Шлях розвитку: суспільна еволюція — поступові зміни…
Еміль Дюркгейм (1858—1917)	Франція	Основне завдання соціології — ретельне вив­чення соціальних фактів
Макс Вебер (1864—1920)	Німеччина	Засновник «розуміючої» соціології, основна ідея — всезагальна раціональність

ЗМІСТ І ОСОБЛИВОСТІ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ
У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ

Основні наукові розробки американських соціологів
Система, її автор	Період розробки	Основна сутність концепції
Система Тейлора Ф. Тейлор (1856—1915)	Рубіж ХІХ—ХХ ст.	Для підвищення ефективності виробництва необхідні: — раціоналізація управління; — наукова організація праці; — диференційоване матеріальне стимулювання
Теорія людських відносин Е. Мейо (1880—1949)	Рубіж 20—30-х років ХХ ст.	Необхідні не тільки матеріальні, а й психологічні стимули: — сприятливий моральний клімат; — урахування інтересів робітника; — задоволеність працею
Теорія ієрархії потреб А. Маслоу (1908—1970)	Середина ХХ ст.	При задоволенні різноманітних потреб людей існує певна черговість (ієрархія) потреб, поведінка індивіда в кожний даний момент визначається найбільш важливою потребою
Структурний функціоналізм Толкотт Парсонс (1902—1979)	Середина ХХ ст.	Соціальна система — це система дій дійових осіб: — соціальна дія можлива тільки за наявності іншої дійової особи; — взаємна орієнтація дійових осіб на ґрунті спільних цінностей; — соціальна система діє тоді, коли відбувається певна диферен- ціація соціальних ролей
Біхевіоризм Дж. Уотсон (1878—1958)	Кінець ХІХ—ХХ ст.	Поведінка людини будується за схемою стимул — реакція: змінюючи стимул, можна задавати певні реакції, управляти поведінкою людей, підтримувати гармонію у суспільстві

У середині ХХ ст. американський психолог Абрахам Маслоу обґрунтовує складніший механізм впливу запитів людей на їхню поведінку, що його він розкриває у своїй теорії «Ієрархії потреб», згідно з якою різноманітні людські потреби можна поєднати у певні групи і рівні, що розташовуються за ступенем їх важливості, необхідності задоволення та впливу на поведінку людей. В одному із варіантів даної концепції виділяються такі шість груп і рівнів потреб:

1) фізіологічні;

2) екзистенціальні (самозбереження);

3) соціальні;

4) престижу;

5) особистісні;

6) духовні.

Головна ідея ієрархії потреб полягає у тому, що в кожен даний момент поведінка людини або групи визначається найважливішою потребою із всієї ієрархії їх.

Дуже вагомий внесок у розвиток американської соціології зроблено структурним функціоналізмом Толкотта Парсонса, який сприяв розумінню людської дії як системи, що самоорганізовується. Специфіку останньої він вбачав у такому:

· символічність, тобто наявність таких символічних механізмів саморегуляції, як мова, цінності тощо;

· нормативність, тобто залежність індивідуальної дії від загальноприйнятих норм;

· певна ірраціональність та незалежність від умов середовища і водночас залежність від суб’єктивних «визначень ситуації».

Одним із провідних напрямів американської соціології у ХХ ст. став «біхевіоризм» (від англ. bihavio r — поведінка) — «наука про поведінку», родоначальниками якої стали американські психологи Едуард Торндайк та Джон Уотсон. Вони прагнули створити науково обґрунтовану «технологію» поведінки людини. Однак у їхніх підходах поняття поведінки зводилось до найпростішої формули — стимул — реакція, як і в тваринному світі. Є стимул, тобто ті або інші спонукальні впливи на людей, є і реакція (відповідні дії) на них.

Таким чином, американська соціологія зробила вагомий внесок у розвиток соціології як науки.

3. Соціально-політичні вчення в Україні, які дійшли до нашого часу у вигляді написаних праць, виникли в ХІ ст. під впливом якісного перевороту в світогляді людей, що був зумовлений хрещенням Русі в 988 р. За тих умов освічені, талановиті діячі церкви, держави та суспільства прагнули відображати власні інтереси народів Русі, відбивати їхні повсякденні нагальні потреби. Тоді ж теоретична думка намагалась усвідомити та розкрити процес становлення державності Київської Русі, принципи та закони функціонування й розвитку суспільного життя у всіх його проявах.

В ХІ ст. з’явився один із найдавніших документів давньоруської писемності — «Слово про закон і благодать», автором якого є давньоруський письменник, перший київський митрополит із руських Іларіон. У цьому творі він відкидає твердження про існування в світі того чи іншого обраного Богом народу та про необхідність «всепоглинаючої вселенської імперії та церкви», обґрунтовує та обстоює ідею самостійності Русі, необхідність створення сприятливих умов життя людини.

У ХІІ ст. літописець, монах Києво-Печерського монастиря Нестор написав «Повість временних літ». У цьому літописі відображені соціологічні, суспільно-політичні ідеї того часу. В центрі уваги цього історичного документу — людина, умови її життя, а головна думка літопису — єдність та незалежність Русі в боротьбі з численними ворогами.

Велике значення для формування й розвитку соціологічної думки в Україні мають «Повчання» Володимира Мономаха, написані в ХІІ ст., головними тут є соціально-політичні ідеї єдності Київської Русі, взаємної допомоги та підтримки у боротьбі з ворогами. В «Повчаннях» та інших творах мислителів того часу знайшли відбиття моральні принципи та настанови, роздуми про історію, місце та роль держави, сутність та значення влади у побудові сильної та незалежної України-Русі.

Соціально-політичні ідеї єдності та незалежності України особливо інтенсивно розвивалися в часи Запорізької Січі. В центрі уваги мислителів того часу були демократичні принципи соціального ладу та суспільної організації, що й зумовило утворення української державності. Характерними соціальними рисами козацької держави Запорізької Січі були:демократизм, справедливість, відповідальність, турбота про соціальний розвиток суспільства, розвиток освіти, виховання в молоді почуття патріотизму.

Усе це дало поштовх активізації соціально-політичної думки в Україні в XVI—XVII ст., головним змістом якої був розвиток національно-патріотичних ідей, протест проти гноблення українського народу з боку загарбників з Литви, Польщі та інших держав, а пізніше — з боку російського царизму.

Величезний вплив на розвиток соціологічної думки в Україні справляла Києво-Могилянська академія, що була офіційно створена в 1644 р. на базі Київської братської школи. На честь видатного просвітника та організатора, високоосвіченої людини Петра Могили (1574—1647) Київська академія стала іменуватися Києво-Могилянською.

Значну увагу Петро Могила приділяв соціально-політичним проблемам та вченням. Заслугою його є те, що він уперше в Україні відокремив державу та суспільство і чітко визначив завдання держави відносно людини. Він зробив висновок про те, що держава виникає із необхідності забезпечення природних потреб людини на основі закону, організовує господарську діяльність, захищає людину, опікується її вихованням та розвитком її душі й тіла.

Значний внесок у розвиток соціальної думки в Україні у XVIII ст. зробив відомий гуманіст, поет, філософ Григорій Савич Сковорода (1733—1794). Він палко відстоював рівність між людьми, право кожного на щастя й свободу. Шлях до ідеального суспільства мислитель вбачав у вихованні людини через її самовиховання на основі праці відповідно до життєвого покликання, висловлював переконання, що людина може формуватися і само-
реалізовуватися лише через «сродну працю».

Плідно розвивалась соціологічна думка в Україні у ХІХ — на початку ХХ ст. Особливо змістовною є багатопланова діяльність Михайла Петровича Драгоманова (1841—1895), одного з ідеологів лібералізму в суспільно-політичному житті. Його соціально-політична концепція поєднувала в собі соціалістичні ідеї, ідеї соціаль­ної рівності, справедливості та буржуазно-демократичні ідеї конституційного права, широкого місцевого самоуправління, необхідності політичної боротьби, захисту прав та свобод людини. Однак він вважав, що головне — у поступі людини й громади, поступі політичному, соціальному, культурному, а національ­ність є тільки ґрунтом, формою та способом. При цьому Драгоманов недооцінював чинник національного державного суверенітету.

Друга половина ХІХ ст. стала справжнім розквітом соціологічної думки в Україні. Сергій Андрійович Подолинський, Іван Якович Франко, Іван Федорович Фесенко, Олександр Опанасович Потебня, Леся Українка та інші обґрунтували ряд положень щодо ролі особи в історії, перебудови суспільства на справедливих засадах, механізму діяльності самоврядних общин, прогнозування соціально-де­мографічного вибуху, шляхів національного визволення.

Фундаментальні соціологічні дослідження були здійснені в Україні на початку ХХ ст. видатним істориком, політологом, соціологом та політичним діячем Михайлом Сергійовичем Грушевським (1866—1934). Широка ерудиція в царинах історії, літератури, мистецтва дали йому можливість виробити своє розуміння суспільного процесу та політичного розвитку. На його думку, соціально-політичний процес однаково визначається біологічною, економічною та психологічною сферами, а суспільний розвиток полягає у певному чергуванні двох протилежних інстинктів — колективістського (солідарності) та індивідуального.

Свою систему соціологічних поглядів М. С. Грушевський сформулював у праці «Початок громадянства (генетична соціологія)», написаній у 1921 р. і видрукуваній у Відні. В цій праці видатний учений відповідає на запитання: що таке суспільство, чому воно виникло. Він висловлював твердження, що сенс трансформації людського суспільства полягає у послідовному переході від традиційних форм до індустріальних, модернізованих, що, таким чином, створює теоретичні основи нової загальноцивілізаційної типологізації суспільства.

М. С. Грушевський розкрив структурні зміни в суспільстві, які відбуваються в період спеціалізації праці, коли сама людина стає іншою і її стосунки, взаємодії також набувають зовсім іншого характеру. Громадянство (суспільство) вчений розглядав як організовану людську множинність. Він був глибоко обізнаний у творчому доробку вітчизняних учених, а також провідних західних соціологів О. Кон­та, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера, К. Марк­са та інших. У своїх творах він акумулює та розвиває вітчизняну і зарубіжну соціологічну думку. М. С. Грушевський своїми працями завершує важливий етап розвитку соціологічної думки в Україні та упевнено накреслює активні напрями її подальшого розвитку).

Розвиток соціологічної думки в Україні
Українські автори та твори	Період теоретич­них розробок	Основні соціологічні ідеї
Іларіон — «Слово про закон і благодать»; Нестор — «Повість временних літ»; Володимир Мономах — «Повчання»	Київська Русь ХІ—ХІІІ ст.	· Самостійність Русі, її захист · Єдність та незалежність Русі · Моральні принципи, настанови · Взаємна допомога у боротьбі з воро­гами · Місце та роль держави
Д. Наливайко, І. Вишенський, П. Могила, Ф. Прокопович та інші	Запорізька Січ. Визвольна боротьба ХV—ХVІІ ст.	· Демократизм, справедливість · Турбота про соціальний розвиток освіти, виховання · Самостійність та незалежність Ук­раїни · Національний патріотизм · Завдання держави: забезпечення пот­реб людини
Г.Сковорода (1733—1794) та інші	ХVІІІ ст.	· Рівність між людьми · Права людини на щастя та свободу · Виховання людини через самовиховання · Самореалізація індивіда через «срод­ну працю»
М. П. Драгоманов (1841—1895), І. Я. Франко (1856—1916) та інші	Початок ХХ ст.	· Рівність та справедливість · Конституційне право людини та суспільства · Самоврядування · Прогнозування соціально-демогра­фічного розвитку · Національне визволення
М. С. Грушевський (1866—1934) — «По- чатки громадянства (генетична соціологія)»	Початок ХХ ст.	· Сутність суспільства та його генеза · Трансформація суспільства від традиційних форм до індустріальних · Спеціалізація праці та перетворен­ня людини · Якісні характеристики українсь- кої нації · Необхідність незалежної, національ­ної церкви

М. С. Грушевський ще в 1919 р. створив в еміграції Український соціологічний інститут, який плідно займався проблемами соціального розвитку України та її майбутнього, підготував досвідчених науковців у різних галузях соціології.

У 30-ті роки ХХ ст. в Радянському Союзі самі поняття «відчуження», «соціальна динаміка», «соціологія праці», «соціологія сім’ї», «соціологія релігії» та інші були практично заборонені, але розвиток соціологічної думки в Україні не припинявся: проблемами соціології займалися науковці Інституту філософії Академії наук.

І лише на початку 90-х років у системі Академії наук України створюється Інститут соціології. Головними завданнями цього вкрай необхідного наукового закладу стали: виявлення закономір­ностей та випадковостей розвитку українського суспільства; проб­леми розбудови демократичної, суверенної, правової соціальної держави; шляхи забезпечення єдності української політичної нації; захисту та реалізації прав і свобод людини; формування середнього класу та встановлення реального діючого соціального партнерства тощо.

Розробкою цих питань займаються сучасні українські соціологи: В. Андрущенко, В. Ворона, В. Волович, В. Піча, В. Оссовський, М. Горлач, В. Пазенок, А. Черниш, А. Ручка, О. Якуба та інші.

Питання для самоконтролю

1. Які основні історичні стадії розвитку соціології?

2. У чому полягає сутність позитивістської соціології О. Конта?

3. Якими є основні ідеї соціології Г. Спенсера?

4. У чому сутність та значення для науки соціологізмів Е. Дюркгейма?

5. Основний зміст «розуміючої» соціології М. Вебера.

6. Основні особливості американської соціології.

7. У чому сутність «теорії людських відносин» Е. Майо?

8. Зміст та значення в соціології теорії «ієрархії потреб» А. Маслоу.

9. У чому полягає сутність концепції структурного функціоналізму Толкотта Парсонса?

10. Особливості української протосоціології.

11. Основні етапи розвитку соціологічної думки в Україні, їх зміст та особливості.

« Планування з питань цивільного захисту

Основні принципи і засоби захисту населення в надзвичайних ситуаціях. Колективні засоби захисту людини. »

Методична розробка

обговорена та затверджена

на засіданні кафедри

протокол №

Мета: дати характеристику принципам та засобам захисту населення в надзвичайних ситуаціях.

Метод: лекція.

Місце проведення: аудиторія.

Матеріальне забезпечення: ТЗН, таблиці, плакати

План

1. Основні принципи і способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях

2. Основні способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях техногенного і природного характеру

3.. Державне регулювання і контроль захисту населення і територій

4. Організація захисту населення в надзвичайних ситуаціях.

Література:

1. Русаловський А.В., Вендичанський В.Н. Цивільний захист: Навч. Посібн./За наук.ред. Запорожця О.І., -К.: АМУ, 2008, -250с.

2. Стеблюк М.І. Цивільна оборона та цивільний захист: Підручник.– К: Знання-Прес, 2007.– 487 с.

3. Сусло С.Т., Заплатинський В.М., Харамда Г.М. Цивільний захист: Навч. посібник/ За ред.. проф.. М.О. Біляковича.– К.: Арістей, 2007.– 386 с.

Дата добавления: 2014-01-07