Кваліфікація множинності злочинів»

План

1.Нормативно-правова база діяльності дошкільного закладу освіти й виховання

2.Історія зародження дитячих освітніх закладів

3.Соціально-педагогічна діяльність в закладах дошкільної освіти

1.Нормативно-правова база діяльності дошкільного закладу освіти й виховання

Дошкільний заклад - найперше спеціально створене суспільне середовище для дитини, основне призначення якого — соціальна адаптація її до умов життя в товаристві незнайомих дітей і дорослих. Виховання ціннісного ставлення до навколишнього, природи, людей, самої себе.

Діяльність дошкільних закладів освіти і виховання в Україні визначається дією Закону України «Про дошкільну освіту» і «Положенням про дошкільний навчальний заклад», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 р. №305, Концепцією виховання у національній системі освіти", Базовим компонентом дошкільної освіти.

Стаття 2 Закону України зазначає, що основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є: забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти; визначення змісту дошкільної освіти; визначення органів управління дошкільною освітою та їх повноважень; визначення прав та обов'язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про дошкільну освіту; створення умов для благодійної діяльності у сфері дошкільної освіти.

Стаття 7 наголошує, що завданнями дошкільної освіти є: збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я дитини; виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля; формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду; виконання вимог Базового компонента дошкільної освіта, забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту; здійснення соціально-педагогічного патронату сімї.

Типи дошкільних навчальних закладів:

-ясла - для дітей віком від двох місяців до трьох років, де забезпечуються догляд за ними, а також їх розвиток і виховання;

-дитячий садок - для дітей віком від трьох до шести (семи) років, де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання та навчання;

-ясла-садок - для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання та навчання;

-ясла-садок компенсуючого типу (спеціальні і санаторні) - для дітей віком від двох до шести (семи) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

-тривалого лікування та реабілітації відповідно до їх особистісних можливостей. Спеціальні дошкільні навчальні заклади функціонують для дітей з порушеннями слуху, зору, мови, опорно-рухового апарату, інтелекту, затримкою психічного розвитку.

Санаторні дошкільні навчальні заклади функціонують для дітей з ранніми виявами туберкульозної інфекції, малими формами туберкульозу, хронічними неспецифічними захворюваннями органів дихання, серцево-судинної, ендокринної систем, хворобами органів травлення, психоневрологічними захворюваннями;

-ясла-садок комбінованого типу - для дітей піком від двох місяців до шести (осш років, до складу якого можуть входити групи здольного роїиіііку, СІІСЦІШІЬМ санаторні, сімейні, прогулянкові, короткотривалого перебування у річних поддшшях:

-центр розвитку дитини - для дітей віком від двох до шести (семи) років, ми виховуються вдома чи відвідують інші заклади, і де шбешсчумьої їх фіпічиїНі розумовий і психологічний розвиток та оздоровлення» а в разі потреби - корекції, фізичного (або) розумового розвитку.

2. Історія зародження дитячих освітніх закладів

Сутністю соціального виховання дітей дошкільного віку є розширення соціального досвіду дитини, оволодіння нею не тільки сімейними стосунками і нормами поведінки, але й засвоєння елементів соціальної компетентності, провідних законів людського гуртожитку, формування ставлень до природного ти людського оточення, до себе. Це досягається створенням умов для усвідомлення дитиною себе не тільки як члена родини, самостійного учасника дитячих спільнот, але й жителя відповідної вулиці, району, міста, регіону, країни, Всесвіту.

Соціальне виховання дошкільнят здійснюється через родину, культурне середовище (матеріальне, духовне) населеного пункту, організацію дозвілля за місцем проживання та організацію ігрової діяльності, спілкування дітей у різноманітних (державних, приватних, громадських) дошкільних закладах.

Відомо, що ідея дошкільного суспільного вихованим належить Платону. Розвинули й реалізували цю ідею видатні педагоги світу Ф.Фрьобель та М.Монтессорі. Саме Ф.Фрьобелем було створено перший дитячий садок. Прототипом сучасних дитячих садочків були притулки при церквах, монастирях тощо. Жінки, що працювали, відводили туди своїх дітей і залишали на увесь день під опікою сестер-черниць. Розповсюдженню таких притулків для дітей у Царській Росії, зокрема на території України, сприяли благодійні організації, які створювали для дітей незаможних батьків світські притулки двох типів:

ясла (денні притулки для дітей, які не вміють ходити); притулки (заклади денного догляду більш дорослих дітей).

Наприкінці 1839 р. у Росії було видано загальне положення про дитячі притулки, згідно за яким відкриття різноманітних дитячих притулків передбачалося не тільки в губернських, але і в повітових містах. У Харкові відкриття світського притулку денного нагляду за дітьми бідних батьків відбулося 1 липня 1842 року. Головою притулку за загальнодержавною традицією була дружина губернського предводителя дворян сіна княгиня Софія Олександрівна Голіцина. Вона обирала помічників - директора, переважно з лікарів, та почесного старшину з купців. Притулок існував не державним коштом, а на членські внески почесних попечителів, директорів, старшин притулку та на пожертви приватних осіб. До притулку приймались діти (3-10 років) бідних батьків не тільки вільних верств населення, але й дворових людей християнської віри. Діти приймалися до притулку вранці й забиралися щовечора. Вихідні - неділя і свята. В притулку дітей годували обідом і полудником, одягали в спеціальне вбрання притулку. Найбіднішим видавали взимку верхній одяг. Навчали молитвам, читанню, письму і рахуванню. Почав притулок з догляду за 30-ма вихованцями обох статей, але а наступному 1843 році утримував вже 68 дітей. Ідея ясел існувала в Харкові ще з 40- років XIX ст., але перші ясла, які пройшли випробування часом, було відкрито у 1889 році дружиною міського голови за її кошти на Москалівні. Власне це були ясла-притулок, оскільки приймали дітей віком від 1 до 10 років. Діти протягом дня одержували все необхідне і навіть медикаменти (у разі необхідності). Дітей мили, одягали в чистий одяг, старших привчали до праці, молодші гралися. Ясла користувалися великим попитом. За перший рік роботи вони дали притулок 8-ми тисячам дітей. Наприкінці

століття ясла стали дуже погрібні робітничому населенню Харкова і тому в 1897 р. відкривається відділення москалівських ясел на Пісках.

Перші дитячі садки, в сучасному розумінні цього закладу, з'явилися в Україні наприкінці XIX ст. Відкривалися вони з ініціативи й на кошти приватних осіб та педагогічних товариств.

Один із перших дошкільних закладів ще у 1871 році разом зі своєю сестрою відкрила Софія Русова. Вона була провідним викладачем Київського Фребелівського педагогічного інституту (1907 р.), де з 1911 року читала курс дошкільної педагогіки. Саме з ім'ям С.Русової пов'язані наприкінці XIX — початку XX століття всі заходи поширення вітчизняного суспільного дошкільного виховання.

Проте, на території України дитячі садки не набули значного розповсюдження за часів царської Росії; слід також зазначити, що всі дитячі заклади були російськомовними. Далеким від української культури, духовного життя українського народу був зміст виховання і навчання в них.

У роки Української Народної Республіки (1917-1919 рр.) суспільне дошкільне виховання фактично увійшло в державну систему освіти, що мало велике значення для його розвитку в подальші роки. Центральною Радою ще в серпні 1917 року було створено відділ позашкільної освіти і дошкільного виховання у складі Генерального секретаріату освіти України (з 1918р. - Міністерство народної освіти). Очолила дошкільний відділ С.Русова. Вона впроваджувала через дошкільне виховання загальноосвітнє гасло: "Українізація народної освіти". У найкоротший термін було розроблено концепцію українського національного дитячого садка. У січні 1918 року відгул позашкільної освіти і дошкільного виховання вніс пропозицію "підняти питання про загальне обов'язкове дошкільне виховання дітей і провести це законодавчим порядком". У підготовленому проекті офіційного документа "Регламент дитячих садків" зазначалося, що "всі діти від трьох років мають ходити до дитячого садка або захистку", які мають бути "скрізь безкоштовні і організовуватися на кошти земського і міського самоврядування".

Проект "Регламенту дитячих садків" було вміщено у збірнику "Організаційні поради в справі позашкільної і дошкільної освіти" поряд з іншими матеріалами, зокрема, з планом улаштування дитячих садків і літніх майданчиків. Ці матеріали становили собою методичні поради з організації і функціонування садків та інших форм суспільного догляду дітей дошкільного віку. За часів проголошення УНР на терені нашої країни з успіхом розвивалися не тільки українські дитсадки. Значних успіхів у створенні національних дитячих закладів досягла єврейська педагогічна громадськість. С.Русова писала: "коли українській уряд надав євреям повну волю національної освіти, найкращі дитячі садки, які мені довелося бачити і в Києві, і в Кам'янці, були єврейські".

Розквіт національних дитячих садків в Україні ще тривав у 20-ті роки, але поступово в усіх республіках Радянського Союзу, зокрема і в Україні, дошкільні заклади перетворилися на "школи для маленьких", де розпочиналася марксисько-ленінська ідеологізація людини. Найвищою метою таких дитячих садків було дати дитині якомога більше знань, краще підготувати її до школи іноді за рахунок і на шкоду іншим видам діяльності малят. Проте за радянських часів майже 100% дітей дошкільного віку відвідувало дошкільні заклади.

3. Соціально-педагогічна діяльність в закладах дошкільної освіти

Дошкільна освіта в Україні 21 ст. - це розгалужена система дошкільних навчальних закладів усіх названих типів, основною метою діяльності яких є:

- забезпечення фізичного, психічного та духовного здоров'я дітей, своєчасне виявлення дітей, що потребують корекції здоров'я;

- розумове виховання, своєчасне виявлення ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей, розвиток пам'яті, уваги, мислення, уяви, допитливості, захоплень і нахилів;

- психологічна підготовка дітей до навчання в школі: практичне оволодіння української мовою, формування творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах діяльності;

-започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, моральної орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях, набуття життєвого досвіду, виховання поваги і любові до батьків, родини, Батьківщини, ознайомлення з національною символікою;

- створення сприятливих умов для розвитку моральної самооцінки, яка має відображати ставлення дитини до себе самої як об'єкта гуманних доброзичливих взаємин з оточуючими;

- організація спішування як особливого виду діяльності, що надає вихованцям можливість пізнати оточуючу дійсність, світ людських взаємин і самого себе не лише вербально, а й шляхом обміну емоціями і почуттями;

- гармонізація родинного та суспільного дошкільного виховання на засадах народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду.

Новим етапом розвитку вітчизняного дошкільного соціального виховання стало затвердження у жовтні 1998 р. "Базового компоненту дошкільної освіти". "Базовий компонент дошкільної освіти - це зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до рівня освіченості і вихованості дитини дошкільного віку. Він визначає сумарний кінцевий показник компетентності дитини на час її виходу з дошкільного віку і вступу до школи і забезпечує єдність освітньо-виховного простору, є основою для створення варіативних програм". Базовий компонент відображає демократичні процеси в державі через вироблення нових суспільних вимог до освіти, зокрема, її дошкільної ланки як основи соціокультурного становлення особистості. У відповідності до Базового компонента основними засадами дошкільного виховання є:

- визнання своєрідності, унікальності, особливої ролі дошкільного дитинства в становленні особистості, врахування сенситивності даного періоду для становлення первинного схематичного світогляду, субпідрядності мотивів, довільної поведінки, внутрішніх етичних інстанцій, самосвідомості;

- забезпечення гармонійного та різнобічного розвитку особистості;

- інтегрований підхід до потреб сьогодення, активного проживання дитиною кожного вікового відрізку життя як важливої передумови її успішного розвитку в наступні роки; 1 особистісно-орієнтована модель дошкільної освіти;

- забезпечення багатокомпонентності, наступності між дошкільною та початковою

загальноосвітньою підготовкою.

Базовий компонент орієнтовано на створення таких соціально-педагогічних умов організації життєдіяльності дітей, які допомагають їм реалізуватися і самоствердитися. Новим є визначення провідних понять у Базовому компоненті: "Виховання" - "залучення дитини до системи вироблених людством цінностей, організація умов для її духовного зростання, формування основ ціннісною ставлення до дійсності, створення фонду "хочу". "Освіта" - "процес набуття зростаючою особистістю в ході виховання й навчання духовною обличчя під впливом моральних цінностей, вироблених людством і зафіксованих у культурі".

Метою дошкільної освіти, як зазначається в документі, є формування базису особистісної культури дитини через відкриття їй світу в його цілісності та різноманітності як сукупності чотирьох сфер життєдіяльності: "Природа", "Культура", "Люди", "Я".

Основним завданням стає озброєння дитини наукою життя. Пріоритетним є ціннісний, морально-соціальний розвиток особистості з перших років її життя. Зміст дошкільної освіти спрямовано на збереження дитячої субкультури, зорієнтовано на цінності та інтереси дитини, врахування її вікових можливостей. Відповідно до цього дошкільний заклад є відповідальним за процес соціального розвитку особистості, покликаним полегшити її входження в широкий світ і розвинути внутрішні сили. Дошкільний заклад виступає своєрідним посередником між вузьким родинним колом, з якого виходить малюк, і незнайомим світом, до життя в якому він має незабаром прилучитися. Отже, важливим напрямом роботи дошкільного закладу має стати турбота про збагачення соціального досвіду вихованця. Він має складатися з;

-орієнтованої діяльності (дійового пошуку і знаходження орієнтирів, установлення зв'язків та найпростіших залежностей, визначення власного місця у предметному та людському оточенні);

-пристосування (звикання, адаптація до нових умов життя, до незвичайних вимог соціуму та своїх потреб);

-перетворення (корисний, доцільний, оптимальний вплив дитини на навколишні предмети, людей, саму себе).

Один з авторів концептуальних засад проекту Базового компоненту О.Кононко, детально розкриває зміст соціального виховання стосовно дошкільнят:

-сприяння усвідомленню дитиною спільного, відмінного та особливого в собі та людях;

- диференціювання людей за ознаками віку, статевої належності, спорідненості, прихильності;

-виховання здатності бути відповідною людському оточенню, почувати себе "своїм серед своїх", добирати належні засоби спілкування, установлювати оптимальну дистанцію, виробляти оптимальний стиль поведінки у взаєминах між людьми різного віку, статі, соціальної ролі, спорідненості;

-уміння будувати взаємини, ініціювати доброзичливість та готовність спілкуватися, налагоджувати стосунки з дорослими й однолітками, будувати спільну діяльність, фіксувати свою увагу на тому, що об'єднує з іншими, а не різнить;

-виховання впевненості в тому, що на інших людей можна розраховувати, покладатися, уміння виявляти надійність в стосунках;

-заохочення доброзичливого ставлення до людей (їхньої зовнішності, характеру; особливостей поведінки, звичок, здібностей);

-виявлення задоволення, радості від позитивного вчинку від того, що допоміг іншій людині;

-розвиток умінь знаходити, придумувати сюжети спільних ігор, справедливо розподіляти у них ролі;

-учити дітей виявляти наполегливість у досягненні соціальне значущих ідей, відчувати задоволення від подолання труднощів;

-сприяти розвитку готовності (доступної віку) брати на себе відповідальність;

-розвиток соціальних властивостей - сприятливості, симпатії, комунікативних здібностей, схильності за власним бажанням допомагати слабшому, лідерства, яке не зачіпає інтересів інших; відчуття меж припустимої поведінки, здатності до ризику, схильності до елементарної рефлексії;

-розвиток соціального мовлення, засвоєння слів, що означають вітання, звернення, подяку, образу, відстоювання гідності, ведення суперечок, пояснення своїх намагань.

Підготував:

доцент кафедри

к.ю.н., майор міліції

Гуцуляк М.Я.

Дата добавления: 2014-01-07