Лекція № 10

Суть, завдання, предмет та об’єкти нагляду за додержанням законів у ході виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру.

Абіоз.

Анабіоз.

Біоз.

Наукові основи принципів зберігання і консервування продукції рослинництва.

КОНСЕРВУВАННЯ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

НАУКОВІ ПРИНЦИПИ ЗБЕРІГАННЯ І

1. В процесі зберігання і переробки в рослинній продукції відбуваються складні біохімічні процеси, які за недотримання технологіїзберігання чи переробки можуть викликати погіршення харчової цін­ності продуктів і навіть їх псування. Правильна побудова та організа­ція технологічного процесу можливі лише з урахуванням фізичних, фізіологічних, біохімічних і технологічних властивостей продукції рослинництва.

Висока якість харчових продуктів залежить від вибраного методу консервування. Інколи сировину можна зберегти без застосування будь-яких особливих технологічних впливів, покладаючись лише на умови, що сприяють природному імунітету рослинної сировини. В ряді випадків сировина добре зберігається від додавання незначної кількості хімічних речовин, наприклад антибіотиків, чи за знижених температур навколишнього середовища.

Псування продукції рослинництва виникає, головним чином, під дією мікроорганізмів. Плоди і овочі, які містять багато води і мають такі харчові компоненти, як цукор, органічні кислоти, азотисті, пек­тинові речовини тощо, є хорошим живильним середовищем для мік­робів. Гниття, скисання, бродіння є мікробіологічними процесами. Інколи рослинна продукція або виготовлені з неї продукти можуть зі­псуватися і за відсутності мікробів внаслідок різних біохімічних про­цесів, властивих самим продуктам. Ці біохімічні процеси відбувають­ся за наявності ферментів. Інколи, коли створені умови, за яких мік­роби відсутні, а ферменти в процесі технологічної обробки залиши­лись непошкодженими, харчові продукти також псуються. Отже, щоб надійно захистити рослинну продукцію або продукти її переробки від псування, необхідно створити такі умови їх зберігання або так зміни­ти їх властивості, щоб мікроби, які потрапили на них, були знищені або не могли розвиватися і щоб ферменти, які регулюють біохімічні процеси, були інактивовані.

В основу цих способів запобігання псуванню покладена біологічна особливість рослинної сировини володіти природним імунітетом (несприйнятливістю) до різних захворювань. Вона захищена від всяких впливів рядом механічних, фізико-хімічних і хімічних бар'єрів. У шкірочці плодів та овочів або під нею майже завжди містяться ефірні олії і деякі інші леткі речовини бактерицидної дії, тобто плоди і овочі, що зберігаються, ніби огорнуті хмарою речовин, які згубно діють на мікроорганізми. Проникненню мікробів в середину плодів запобігає шкірочка, досить міцна і відносно товста, часто вкрита восковим на­льотом, який інертний в хімічному відношенні і погано піддається впливу хімічного і ферментативного апарату мікробів.

Якщо ж мікроорганізми подолали ці два бар'єри, все ж таки всере­дину клітини їм проникнути нелегко, оскільки клітини плоду щільно зцементовані інертним в хімічному відношенні протопектином. Отже, щоб добратись до кожної окремої клітини, потрібно їх "розцементува­ти", розкласти цей зв'язуючий матеріал. Мікроорганізми володіють ферментативним апаратом, який переключається з одного біохімічного процесу на інший. В цьому випадку включаються в роботу пектолітичні ферменти, протопектин гідролізується, плодова тканина мацерирується (розм'якшується чи розпадається), клітини роз'єднуються і мік­роби одержують доступ до кожної клітини з усіх боків.

Наступним бар'єром є клітинна оболонка, до складу якої входять целюлоза і протопектин, що знову ж таки важко піддаються хімічно­му впливу мікроорганізмів. Нарешті, під клітинною оболонкою зна­ходиться цитоплазмова оболонка, яка також потребує особливого впливу для її руйнування. Включаються в роботу протеолітичні фер­менти, білкові речовини коагулюють і останній бар'єр на шляху до клітинного соку ліквідовується. Від пошкодження цитоплазмової мембрани плодова клітина гине, сік, який в ній знаходився, витікає і стає харчовим середовищем для мікробів.

Таким чином, до тих пір, доки рослинна продукція живе, вона сама себе захищає від згубної дії мікроорганізмів без втручання людини. Отже, проблема зберігання рослинної сировини і продуктів її переро­бки зводиться до регулювання життєвих процесів, які лежать в основі явища псування. При цьому маються на увазі як біологічні процеси, що відбуваються в сировині, так і життєдіяльність мікроорганізмів. Вони покладені в основу усіх існуючих методів зберігання і перероб­ки сировини та її продуктів.

Змінюючи умови середовища, діючи на сировину або на мікроорга­нізми тими чи іншими фізичними і хімічними факторами, можна до­битись зниження або пригнічення життєдіяльності збудника псування і зберегти життєдіяльність сировини, не руйнуючи її харчових якостей.

Використовуючи біологічні принципи, методи консервування (зберігання) можна поділити на три основні групи:

- методи, які базуються на принципі біозу, тобто підтримання життєвих процесів в сировині, використовуючи її природний імунітет;

- методи, які базуються на принципі анабіозу, тобто на уповільненні, затриманні і пригніченні життєдіяльності мікроорганізмів і ро­слинної сировини за допомогою різних фізичних, хімічних і біологіч­них факторів;

- методи, які базуються на принципі абіозу, відсутності життя, тобто на повному припиненні усіх життєвих процесів як в сировині, так і в мікроорганізмах.

2. Біоз. Цей метод полягає в зберіганні плодів і овочів у свіжому вигляді без будь-якої спеціальної обробки. Застосовуються лише заходи, спрямовані на підтримку нормальних життєвих процесів і деяке об­меження їх інтенсивності для того, щоб зменшити витрату поживних речовин за рахунок дихання і зменшити втрати маси за рахунок випа­ровування води. При цьому підтримка нормальних життєвих процесів і обмеження їх інтенсивності зводиться до певного режиму зберігання сировини. Біоз не є методом консервування в звичайному розумінні, а лише системою заходів, яка забезпечує короткочасне зберігання пло­дів і овочів у свіжому вигляді до споживання чи переробки.

На зберігання закладають сировину без механічних пошкоджень, вибраковують зіпсовані екземпляри, оскільки пошкоджена ділянка плоду, в якому зруйновані ті бар’єри імунітету, про які йшла мова ра­ніше, відмирає і на ній починають розвиватись мікроорганізми. Про­цес псування, що почався на пошкодженій ділянці одного плода, мо­же перекинутись на інші плоди.

Сировину складають невисоким шаром, щоб доступ повітря до окремих плодів не був утруднений, інакше процес нормального ди­хання порушиться і настане так зване інтрамолекулярне (анаеробне) дихання, що полягає в безкисневому розкладанні цукрів на спирт і діоксид вуглецю за схемою: С₆Н₁₂О₆ → 2С₂Н₅ОН + 2СО₂.

Спирт, що утворився, є отрутою для цитоплазми, отруює рослинну клітину і веде їх до загибелі. Тому сировину вкладають в ящики-клітки, залишаючи між окремими стосами ящиків проходи. За такого зберігання є достатній доступ повітря, і дихання відбувається норма­льно.

Біоз поділяється на два види: справжній, або повний, - еубіоз і ча­стковий - гемібіоз. Еубіоз - збереження живих продуктів до часу їхнього використання. Так живими зберігають призначених до забою домашню худобу і птицю, рибу тощо.

Гемібіоз - принцип часткового біозу. Користуючись імунними і в широкому розумінні захисними властивостями таких частин рослин, як бульби, коренеплоди, цибулини, плоди, ягоди тощо, вдається про­тягом певного часу зберігати їх у свіжому вигляді. Тривалість збері­гання цих продуктів залежить від їхніх особливостей та умов збері­гання. Наприклад, гарбузи протягом тривалого часу можуть зберігати харчові якості за кімнатної температури, огірки ж зберігають свою свіжість лише кілька діб. Яблука багатьох зимових сортів можуть ле­жати протягом кількох місяців, а яблука літніх сортів не придатні для тривалого зберігання.

Для збереження продуктів цієї групи в свіжому стані протягом тривалого часу, підтримання стійкості до захворювань і регулювання процесів життєдіяльності їх створюють умови, які уповільнюють роз­виток біологічних процесів і запобігають помітному зневодненню продуктів. Це досягається зберіганням продуктів за температури, близької до 0°С, і певної високої вологості повітря.

3. Анабіоз. Це доведення продукту до стану, при якому різко сповільнюються або зовсім не проявляються біологічні процеси. У продукті за таких умов дуже повільно відбувається процес обміну речовин у клітинах, припинена активна діяльність мікроорганізмів та інших живих істот (комах, кліщів). На цьому принципі базується ряд методів консерву­вання: охолодження і заморожування (термоанабіоз); створення висо­ких концентрацій осмотично активних речовин (осмоанабіоз); сушін­ня (ксероанабіоз); маринування, квашення, соління (ацидоанабіоз); зберігання в регульованій атмосфері (наркоанабіоз).

Термоанабіоз - зберігання продукту за знижених і низьких темпе­ратур. Розрізняють два види термоанабіозу: психроанабіоз і кріоанабіоз. Вибір виду термоанабіозу визначається, насамперед, видом про­дуктів, характером використання їх у подальшому і можливостями підприємства.

Психроанабіоз - зберігання продукту в охолодженому стані, або його ще називають холодним зберіганням. При цьому охолоджують сировину і продукти переробки до такої температури, яка, бувши на 10...15°С меншою за кімнатну температуру, не опускалася б нижче -1°С, тобто нижче тієї температури, за якої сировина і харчові продукти замерзають. Використання помірного холоду сприяє знач­ному пригніченню біохімічних процесів, які відбуваються в рослин­ній сировині, а також зменшенню активності мікроорганізмів, біль­шість з яких найкраще розвивається за температури 37°С.

Зменшення біологічної і біохімічної активності плодів і мікроор­ганізмів від зниження температури пояснюється, з одного боку, відо­мою залежністю швидкості хімічних реакцій від температури, а з ін­шого - тим, що цитоплазма - носій життєвих функцій мікробних і ро­слинних клітин - наркотизується під впливом холоду і проникність її падає. Це відбувається тому, що, намагаючись ввібрати рештки тепла з навколишнього середовища під час охолодження її, цитоплазма ми­мовільно збільшує площу своєї поверхні. А оскільки товщина цитоплазмової мембрани зменшується, оболонка розтягується, шпари за­тягуються і клітинна проникність зменшується. Внаслідок цього па­дає інтенсивність обміну речовин, зменшується доступ кисню ззовні крізь звужені шпари цитоплазмової мембрани, зменшується подача соку в капілярні канали оболонки, дихання затухає, життя клітин замирає, не припиняючись зовсім, і клітина впадає в стан анабіозу.

Кріоанабіоз - зберігання продукту у замороженому стані. Заморо­жені харчові продукти і сировину можна зберігати протягом багатьох місяців, тобто значно довше, ніж за психроанабіозу. Це пояснюється не лише різницею в температурному рівні процесів заморожування і холодного зберігання, але й тим, що в заморожених харчових продук­тах більша частина води перетворена в твердий стан. Тому мікроор­ганізми, живлення яких відбувається осмотичним шляхом - всмокту­ванням рідкого поживного середовища, позбавляються можливості використовувати затверділі харчові продукти, які містять досить не­значну частку води в рідкому стані.

Температурний рівень, до якого доводять майже усі заморожені харчові продукти, становить -18°С. За такої температури пере­важна кількість води перетворюється в лід. При цьому потрібно мати на увазі, що принцип анабіозу стосується (та й то неповністю) лише мікроорганізмів, а плоди і овочі, як живий організм, гинуть. Причин загибелі рослинної клітини від заморожування може бути декілька: безпосередня дія низької температури; зневоднення цитоплазми в процесі льодоутворення; отруйна дія підвищених концентрацій іонів; механічний тиск льоду на зневоднену цитоплазму. Хоч кожна з цих причин має певне значення, проте основною причиною загибелі клі­тин є остання: внаслідок зневоднення і зближення колоїдних міцел створюються сприятливі умови коагуляції за будь-якого подразнення, і, перш за все, викликаного механічним тиском льоду, який руйнує тканину цитоплазмової мембрани, викликаючи коагуляцію складових її колоїдів, незворотне збільшення клітинної проникності і смерть клі­тини.

У заморожених плодах і овочах відбуваються деякі хімічні зміни: інверсія цукрози, дещо збільшується кислотність, зменшується кіль­кість дубильних речовин. Проте ці зміни не погіршують якість про­дукції. Навпаки, в ряді випадків досягається більш гармонійне поєд­нання харчових речовин, ніж було в сировині до заморожування, зме­ншується терпкість, краще проявляється природний аромат плодів.

Значно більше погіршується якість заморожених плодів і овочів внаслідок гістологічних змін, що відбуваються під час заморожуван­ня. Лід, який утворився під час заморожування, пошкоджує не лише цитоплазмову мембрану, але й розриває клітинні оболонки, які обу­мовлюють форму клітини. Доки сировина знаходиться в замороже­ному стані, цього не видно. Але після розморожування, особливо ні­жних видів рослинної сировини: ягід, плодів вишні, абрикос, персиків тощо, видно, що вони втратили форму, розм'яклі, набули в'ялої кон­систенції, з них мимовільно витікає велика кількість соку.

Особливо різкі зміни в структурі рослинної тканини відбуваються при повільному заморожуванні, коли температура навколишнього се­редовища, що оточує сировину, не набагато перевищує кінцеву тем­пературу заморожених плодів (наприклад, коли сировину поміщають у холодильну камеру з температурою повітря -20°С і заморо­жують плоди до досягнення ними температури -18°С). У цьому випадку в міру віддачі теплоти температура рослинної тканини по­ступово зменшується, доки не досягне кріоскопічної точки; при цьо­му перший кристалик льоду утворюється не в середині клітини, а в міжклітинному просторі. В середині клітини знаходиться сік, що міс­тить цукри та інші речовини, які створюють температурну депресію. Міжклітинний же простір змочено чистою водою, яка замерзає за температури 0°С. В тому місці, де утворився кристалик льоду, виникає "суха" точка, в якій менше рідкої води, ніж в навколишньому середо­вищі. Тому завдяки різниці концентрації води між навколишнім сере­довищем і місцем, де знаходиться кристалик, починається дифузне переміщення її до останнього. А оскільки відведення тепла в цьому випадку відбувається повільно, утворений кристалик повільно "відсмоктує" дифузним шляхом на себе мерзлу воду, поступово збільшуючись в розмірі. В тому місці, куди не дістає сила дифузного відсмоктування води, створюються умови для виникнення нового кристалу льоду, який також починає "відсмоктувати" воду і поступо­во збільшується в розмірах. Таким чином при повільному заморожу­ванні в тканині утворюється відносно невелика кількість крупних кристалів льоду, які своїми гострими гранями пошкоджують клітинну оболонку.

При швидкому заморожуванні (коли, наприклад, плоди обдува­ються в швидкоморозильному апараті повітрям, охолодженим до -30...35°С) кристалик льоду, що утворився, починає "відсмок­тувати" на себе воду, і в цей же час внаслідок відведення тепла ство­рюються умови для появи поруч з першим другого кристалика, потім третього і т. д. Отже, при швидкому заморожуванні з'являється безліч дуже дрібних кристалів. Ці кристали також прорізують клітинну обо­лонку і, добираючись до цитоплазмової мембрани, пошкоджують її, вбиваючи клітину. Проте клітинна оболонка дрібними кристалами пошкоджується значно менше, ніж крупними, тому при швидкому заморожуванні форма плодів зберігається краще, ніж за повільного.

Що ж стосується мікроорганізмів, то за повільного заморожування кількість живих клітин більша, ніж за швидкого зниження температу­ри, проте багато мікроорганізмів, що вижили, виявляються пошко­дженими і в подальшому відмирають. На ступінь збереження життє­вих функцій мікроорганізмів впливає вид самого мікроорганізму, се­редовище, в якому він знаходиться в момент заморожування, швид­кість заморожування, температура заморожування і зберігання та швидкість розморожування. За більшої швидкості розморожування залишається більше живих організмів.

Таким чином, метод заморожування дозволяє зберігати сировину і харчові продукти значно довше, ніж метод зберігання в охолоджено­му стані, проте якість замороженої сировини в ряді випадків погіршу­ється. Треба мати на увазі ще одну особливість методу заморожуван­ня, яка ускладнює і стримує його широке застосування. Полягає вона в тому, що, заморозивши харчові продукти до -18°С, потрібно підтримувати цю температуру до тих пір, доки продукт не потрапить на стіл споживача. Варто лише, хоч на короткий час, дещо підігріти заморожений харчовий продукт, хоч би до -10°С, як мікроорганізми повертаються до нормальної життєдіяльності, яку вже не зупи­нити повторним зниженням температури до -18°С.

Осмоанабіоз, або високі концентрації осмотично діючих речовин сприяють плазмолізу рослинних і, що особливо важливо, мікробних клітин, внаслідок чого мікроорганізми впадають в анабіотичний стан і втрачають здатність псувати харчові продукти.

Для консервування харчових продуктів використовують як осмо­тично діючі речовини цукор і сіль. Для того, щоб надійно зберегти таким способом харчові продукти, потрібно викликати стійкий плаз­моліз мікробних клітин, а для цього необхідні досить високі концент­рації цих речовин: не менше 60...70% цукру або 10...12% солі (за відношенням їх молекулярних мас 6:1).

Консервуюча дія цукру використовується для виготовлення варен­ня, джему, повидла. Ці продукти одержують шляхом уварювання під­готовлених плодів з цукровим сиропом або з цукром. В процесі ва­ріння внаслідок дії високої температури рослинна сировина як живий організм гине. Гинуть і ті мікроорганізми, які знаходились до варіння в сировині і цукрі. Принцип же анабіозу відноситься до тих мікроор­ганізмів, які можуть потрапити в готову продукцію під час зберігання її і не можуть там розвиватись внаслідок високого осмотичного тиску в навколишньому середовищі. Повної гарантії довготривалого збері­гання харчових продуктів цей метод не дає. Тому консервуючу дію цукру інколи доповнюють обробкою фасованих в герметичну тару продуктів пастеризацією.

Соління застосовується для консервування огірків, капусти, тома­тів, кавунів тощо. Для соління овочів використовують обмежену кі­лькість солі, її беруть в концентраціях, які пригнічують гнильні мік­роорганізми, але не обмежують розвиток молочних бактерій. Напри­клад, для квашення капусти дають солі 1,6...2% від маси продукту, соління огірків - 5...8%, для консервування томатної пасти, яка міс­тить 30% сухих речовин, в негерметичну тару (бочки) добавляють 10% солі.

Ксероанабіоз - зберігання продуктів у сухому стані. Часткове або повне зневоднення продукту приводить до практично повного при­пинення в ньому різних біохімічних процесів, позбавляє мікрооргані­зми можливості розвиватися в цьому продукті. Пояснюється це тим, що їх живлення відбувається осмотичним шляхом, всмоктуванням поживних речовин, тому усі мікроби для свого розвитку потребують певного вмісту води в навколишньому середовищі. Мінімум вологос­ті, за якої можливий розвиток бактерій, становить 25...30%, плісе­невих грибів - 10... 15%. Потрапивши в сухе середовище, мікробні клітини віддають осмотичним шляхом свою воду, внаслідок чого від­бувається їх плазмоліз, і вони припиняють свою життєдіяльність. Ви­сушуванням вологість зерна доводять до 10...14%, плодів і овочів - до 8...25%, тобто до рівня, який запобігає розвитку мікроорганізмів і більшості комах та кліщів.

Плоди та овочі під час підготовки до сушіння і в процесі самого теплового сушіння проходять таку обробку, за якої вони як живий ор­ганізм гинуть. Гинуть від нагрівання і мікроорганізми. Коли говорять про принцип анабіозу стосовно сушіння, то мають на увазі плазмоліз мікроорганізмів, які потрапили на поверхню сушених продуктів в процесі зберігання. Ці мікроби зберігаються тривалий час в стані ана­біозу. Якщо висушений продукт зволожити, мікроби знову оживають, починають розмножуватись і викликають псування продукту.

Сушіння як метод консервування харчових продуктів має багато позитивних якостей: технологія і апаратура досить прості; маса і об'єм сировини в процесі сушіння зменшуються в декілька разів, чим дося­гається значна економія тари, площ для зберігання і транспортних за­собів; сушені продукти не дуже вибагливі до умов зберігання, не по­требують герметичного пакування, особливих сховищ. Проте якість сушеної продукції, особливо плодів і овочів, як правило, не дуже ви­сока. Основний недолік полягає в поганому відновленні їх природних властивостей за повторного зволоження перед вживанням в їжу. Бага­то видів сушених плодів і овочів погано набухають під час варіння, за­лишаються зморшкуватими і жорсткими.

В даний час відомі нові високоефективні методи сушіння, які дозволяють інтенсифікувати процес і одержати сушену продукцію ви­сокої якості. Одним із таких методів є сублімаційне сушіння, за якого сировина самозаморожується в атмосфері глибокого вакууму, внаслі­док чого вода возгоняється, переходить з твердого стану в пароподіб­ний, минувши рідку фазу. За такого методу сушіння молекулярна структура матеріалу мало змінюється, висушений продукт відзнача­ється високою шпаристістю, первісні властивості сировини швидко відновлюються від зволоження. Висушені сублімаційним методом харчові продукти зберігають первісний об'єм, колір, запах, смак і біологічну цінність. В той же час сублімаційні установки досить складні і енергоємні. Герметична тара для зберігання висушених сублімаційним способом харчових продуктів обов'язкова.

Зберігання сировини в регульованій атмосфері також дозволяє реалізувати принцип анабіозу. Якщо зберігати плоди в газонепроникному приміщенні, то кисень із атмосфери, яка містить 79% N₂ і 21% О₂ буде витрачатись на дихання, а замість витраченого кисню в атмосферу буде виділятися такий самий об'єм діоксиду вуглецю. Су­ма об'ємів О₂ і СО₂ є величина постійна, рівна 21%. Якщо, напри­клад, кисню в атмосфері сховища залишилось 16%, значить діокси­ду вуглецю накопичилось 5%. Якщо весь кисень буде витрачений, склад атмосфери сховища буде таким: азоту 79%, діоксиду вуглецю - 21%. За таких умов почнеться безкисневе дихання, що супрово­джуватиметься подальшим накопиченням вуглекислоти і утворенням спирту, чого не можна допускати, бо повне припинення нормального дихання призведе рослинну клітину до загибелі.

Оптимальний склад модифікованої атмосфери змінюється залежно від виду плодів, навіть від різних помологічних сортів одного і того ж виду сировини. В межах сумарного вмісту кисню і діоксиду вуглецю 21% кисень може варіювати в інтервалі 11...16%, СО₂ - 5...11%, а кількість азоту залишається незмінною - 79%. Інколи оптимальними є газові суміші, в яких сума О₂ і СО₂ менша 21%. Такі суміші нази­ваються субнормальними. Найпоширенішими є субнормальні суміші, в яких міститься 3...5% кисню, 3...5% діоксиду вуглецю і 90...94% азоту.

Ацидоанабіоз базується на неможливості більшості мікроорганіз­мів, особливо гнильних, які викликають псування плодів і овочів, роз­виватись у кислому середовищі. Цей метод консервування використо­вується для виготовлення маринадів. Основною консервуючою речо­виною при цьому є оцтова кислота, вміст якої в різних маринадах ста­новить від 0,4 до 1,2%. Цей метод має також місце під час квашення і соління плодів та овочів. В даному випадку внаслідок дії молочнокис­лих бактерій цукор зброджується в молочну кислоту за схемою С₆Н₁₂О₆ → 2СН₃СНОНСООН. Молочна кислота, яка накопичилась в процесі бродіння, запобігає псуванню продукту.

Наркоанабіоз базується на тому, що пари деяких речовин (ефіру, діоксиду вуглецю, азоту, хлороформу тощо) анестезуюче діють на ор­ганізми, які знаходяться в продуктах. Відсутність кисню (аноксианабіоз) викликає можливість розвитку аеробних мікроорганізмів, комах і кліщів. У такий спосіб відбувається консервація продукту.

4. Абіоз. На принципі абіозу, тобто припиненні життєдіяльності клітин си­ровини і мікроорганізмів, засновано багато методів консервування: теплова стерилізація, використання антисептиків, знепліднювальна фільтрація, променева стерилізація тощо.

Теплова стерилізація - обробка продукту високою температурою - вбиває мікробні клітини внаслідок незворотних змін в протоплазмі, білки якої коагулюють, що веде до розриву цитоплазмової оболонки. Інактивуються також від теплової обробки ферменти, які збереглися в продукті на початок стерилізації. Таким чином, збудники псування, які знаходяться в середині консервних банок, при тепловій обробці знищуються, а ззовні завдяки герметичній тарі потрапити не можуть.

Використання електричного змінного струму високої і надвисокої частоти являє собою один з особливих варіантів теплової стерилізації харчових продуктів. Проте їх використання обмежується складністю обладнання, труднощами контролю температурного режиму в банці під час обробки тощо.

Використання антисептиків базується на їх властивості вбивати мікроорганізми, запобігаючи псуванню продукту. Проникнувши в клітину мікроба, ці речовини вступають у взаємодію з білками прото­плазми, паралізуючи при цьому її життєві функції і призводячи мік­робну клітину до загибелі.

Ідеальні антисептики, придатні для зберігання харчових продуктів, і які можуть бути консервантами, повинні відповідати таким вимо­гам: бути отруйними для мікробів в малих дозах, десятих частинах процента; у вживаних дозах не діяти шкідливо на організм людини; не вступати у взаємодію з харчовими продуктами і не надавати їм не­приємного запаху або присмаку; не вступати в реакцію з матеріалом технологічного обладнання або консервної тари; легко піддаватися видаленню з продукту перед вживанням його для харчування.

Антисептика, який би повністю задовольняв ці вимоги, не існує. Підібрати ефективні антисептики, призначені для консервування хар­чових продуктів нелегко, бо більшість із них шкідливо діє не лише на мікроби, але й на організм людини. Найкращим антисептиком вважа­ється діоксид сірки, хоч він не відповідає усім вимогам. Необхідна концентрація його для консервування невелика - 0,15...0,20%, але у цій концентрації він отруйний для людини і надає продукту неприєм­ного запаху і присмаку. SО₂ не дуже реакційноздатний, але все-таки зв'язується харчовими речовинами плодів, наприклад, цукрами. Діоксид сірки наносить значну корозію металу, передчасно виводить з ла­ду насоси для перекачування сульфітованих продуктів. SО₂ - задуш­ливий газ, тому обслуговування сульфітаційних станцій має проводи­тися робітниками в протигазах. Єдина перевага - здатність майже по­вністю видалятись з продукту перед вживанням для харчування. То­му в консервному виробництві діоксид сірки використовується для тимчасового зберігання тих фруктових напівфабрикатів, які в по­дальшому використовуються для варіння з них джему, повидла тощо. Достатньо нетривалого кип'ятіння напівфабрикату (фруктове пюре, соки), щоб SО₂ випарувався.

Діоксид сірки токсичніший для плісняв і бактерій, ніж для дріж­джів. Крім того, він є інгібітором для деяких ферментів, зокрема тих, які викликають ферментативне побуріння плодів і овочів. Його реду­кційні властивості сприяють також збереженню вітаміну С. Гнітюча дія SО₂ на мікроорганізми обумовлена його реакцією з альдо- і кетог­рупами моноцукрів, внаслідок чого мікроорганізми позбавлені мож­ливості їх використовувати, а також редукцією SН-груп, які містяться в білках ферментів мікроорганізмів і відіграють першочергову роль в їх метаболізмі.

Бензоат натрію (С₆Н₅СООNа) є хорошим консервантом в концент­рації 0,1%. Він відповідає усім вимогам, що висуваються до антисеп­тиків (за винятком легкого присмаку бензоата). Видалити його з на­півфабрикату неможливо.

Найкращим консервантом є сорбінова кислота (СН₃(СН)₄СООН) або її калійна сіль. Вона не шкідлива для людини, консервуюча дія проявляється в невеликих концентраціях (0,05...0,1%), не надає про­дуктам стороннього присмаку і запаху. Сорбінова кислота може вико­ристовуватись в усіх випадках замість діоксиду сірки для консерву­вання плодового пюре, фруктових соків. Потрапляючи разом з проду­ктами в організм людини, сорбінова кислота окислюється з утворен­ням нешкідливих для людини речовин.

Знепліднювальна фільтрація - це фільтрація повністю прозорого харчового продукту крізь спеціальний матеріал, який затримує мік­роби. Фільтруючим матеріалом є пресована азбестоцелюлозна маса, розміри шпар якої менші від мікроба. Суть знепліднювальної фільт­рації полягає не в знищенні мікроорганізмів, а в механічному їх відо­кремленні від продукту. Принцип абіозу в такому продукті додержаний.

Променева стерилізація спрямована в основному на знищення мікроорганізмів і комах. Для цього застосовують ультрафіолетові, інфрачервоні, рентгенівські і гаммапромені. Оброблені продукти збері­гають без застосування холоду. При цьому не втрачаються смакові і харчові властивості.

Отже, підводячи підсумки про методи консервування, потрібно зазначити, що харчові продукти можна зберігати тривалий час, використовуючи при цьому різноманітні фактори:

- фізичні (високі і низькі температури, променева стерилізація,
знепліднювальна фільтрація, зневоднення);

- хімічні (антисептики, додавання оцтової кислоти і спирту);

- фізико-хімічні (осмотично діючі речовини - цукор і сіль);

- біохімічні (квашення, соління, спиртове бродіння).

Згідно зі ст. 121 Конституції України обов'язок здійснення нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у ході застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, покладено на прокуратуру.

Це ж положення було закріплене у ст. 415 КПК України 2001 року. В ч. 1 ст. 539 нового КПК України, який набрав чинності 29.11.2012, це положення викладено наступним чином: «питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора…».

Відповідно до ст. 22 КВК України прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами згідно з Законом України "Про прокуратуру".

Окрім того, частиною 4 Статтею 5 Закону України «Про прокуратуру» однією із функції прокуратури закріплено нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Галузеве законодавство (кримінальне, кримінально процесуальне, кримінально-виконавче) повно і чітко визначає підстави виконання покарань, порядок і умови утримання засуджених до позбавлення волі осіб, а також тих, до котрих застосовані інші заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особистої свободи громадян.

Міжнародні договори закріплюють загальновизнані норми, що характеризують виконання покарань, відносини між персоналом виправних закладів та засудженими тощо. Наголошую, що міжнародно-правові акти, які ратифіковані Україною, теж є нормативними джерелами регулювання даного напрямку діяльності.

Так, Мінімальні стандартні правила поводження із засудженими встановлюють:

1) роздільне утримання різних категорій засуджених;

2) вимоги до приміщень, у яких утримуються особи, до яких застосовані обмеження особистої свободи;

3) забезпечення цих осіб одягом, харчуванням, медичним обслуговуванням;

4) порядок накладення стягнень на порушників режиму тощо.

Для здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів адміністраціями органів і установ, які виконують покарання і застосовують призначені судом заходи примусового характеру, адміністраціями місць тримання затриманих і взятих під варту; для попередження, виявлення й усунення порушень закону прокурори наділені відповідними повноваженнями.

Специфічні риси цієї галузі прокурорського нагляду полягають у тому, що:

1) вона виконує роль головного гаранта дотримання прав і свобод громадян, які перебувають в органах і установах, котрі реалізовують заходи процесуального примусу та судові рішення у кримінальних провадженнях (органи і установи Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області). Ця роль гаранта обумовлена наявністю у прокуратури імунітету від місцевих та відомчих впливів, її особливим становищем у системі контролю шляхом нагляду за законністю дій та актів службових осіб названих вище органів і установ;

2) їй властивий ініціативний характер його здійснення, й такий що не вимагає обов'язкової наявності сигналів про порушення законності;

3) вона має чітко виражений владний характер повноважень прокурора, якими забезпечується його безпосередня участь у встановленні й усуненні порушень законодавства.

Дана галузь прокурорського нагляду має важливе значення для додержання норм кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, які регламентують порядок та умови утримання під вартою, виконання покарання й застосування інших заходів примусового характеру, сприяючи досягненню їх завдань.

Прокурорам належить провідна роль у припиненні, усуненні й попередженні порушень законів при затриманні осіб, в місцях утримання їх під вартою, а також тих, щодо котрих застосовані примусові заходи медичного характеру.

Окрім цього, діяльність прокурора слугує справі реального забезпечення прав і свобод специфічної категорії осіб, які утримуються у кримінально-забезпечувальних та кримінально-виконавчих органах і установах. Адже можливості цих громадян щодо забезпечення ними свого захисту обмежені.

Можна також наголосити на значущості наглядової діяльності прокурорів щодо охорони законних інтересів співробітників кримінально-виконавчої системи, праця котрих, значною мірою, проходить у складних і важких умовах.

Предмет цієї галузі прокурорського нагляду визначено статтею 44 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 18.09.2012), як:

а) законність перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом;

b) додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах;

с) додержання встановлених законодавством прав осіб, що перебувають у цих установах і виконання ними своїх обов'язків;

d) законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання або заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особистої свободи громадян.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, прокурор користується повноваженнями владно-розпорядчого характеру. Закон України "Про прокуратуру" визначає, що постанови та вказівки прокурора щодо додержання законності й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі, інших покарань, а також осіб, до яких застосовані заходи примусового характеру, є обов’язковими та підлягають негайному виконанню (ст. 45 Закону), такі ж вимоги містяться в ст. 22 (КВК).

Відповідно до предмету завдання цієї галузі прокурорського нагляду полягають у наступному:

1) не допускати незаконних і безпідставних обмежень особистої свободи громадян, гарантованої Конституцією України;

2) поновлювати порушені права громадян, усувати допущені незаконні та безпідставні обмеження особистої свободи громадян,

3) систематично здійснювати нагляд з тим, щоб обмеження особистої свободи громадян застосовувалися тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян або держави інші заходи будуть визнані недостатніми чи малоефективними;

4) щоби примусові заходи медичного і виховного характеру застосовувалися лише до суспільно-небезпечних осіб за наявності достатніх медичних, психіатричних підстав1.

Мета нагляду - сприяти законному виконанню кримінального рішення; контролювати, щоб визначені засоби впливу діяли за своїм призначенням; забезпечити координацію та уніфікацію практики різних органів, які беруть участь у виконанні покарань та інших примусових заходів, що обмежують особисту свободу особи.

Прокурор, здійснюючи цей нагляд, зобов'язаний:

• забезпечити, щоб своєчасно і правильно зверталися до виконання і виконувалися відповідно до закону судові рішення у кримінальних справах;

• забезпечувати, щоб на законних підставах перебували особи в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, виправно-трудових та в інших органах і установах, які виконують кримінальні покарання або реалізують застосування заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

• слідкувати, щоб забезпечувалось додержання встановлених законом прав осіб, взятих під варту, засуджених, виконання ними обов'язків, а також додержання порядку, умов утримання цих осіб та відбування покарання;

• слідкувати за виконанням законодавства про звільнення засуджених від відбування покарання та за іншими питаннями, пов'язаними з виконанням вироків.

До органів і установ виконання покарань відносяться:

1. Органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція.

2. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії).

3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії).

4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.

5. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

6. У виправних колоніях середнього рівня безпеки можуть створюватися сектори максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі.

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання можуть створюватися сектори середнього рівня безпеки для відбування покарання жінками, засудженими до довічного позбавлення волі.

7. У межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

8. Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон - Міністерством оборони України.

Пунктом 9 наказі Генерального прокурора України від 02.04.2012 №7-гн (зі змінами від 20.12.2012 №7-гн-2) «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян» передбачено систематичність проведення перевірок прокурорами додержання законодавства щодо виконання судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів.

Зокрема, в ізоляторах тимчасового тримання, кімнатах для затриманих та доставлених чергових частин, спеціальних приймальниках для тримання осіб, підданих адміністративному арешту, органів внутрішніх справ, у спеціально відведених місцях для тимчасового тримання (ізоляторах тимчасового тримання) Служби безпеки України, пунктах тимчасового тримання осіб та спеціальних приміщеннях для тримання затриманих в адміністративному порядку прикордонних загонів – щодекадно;

- у слідчих ізоляторах, арештних домах, дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, регіональних комісіях з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, багатопрофільних лікарнях при слідчих ізоляторах, спеціальних палатах протитуберкульозних та територіальних медичних закладів, у яких проходять стаціонарне лікування взяті під варту та засуджені особи, закладах для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи особам, які тримаються під вартою, пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, – щомісячно;

- у підрозділах кримінально-виконавчої інспекції, органах внутрішніх справ, що проводять індивідуально-профілактичну роботу з особами, які відбувають покарання, не пов’язані з позбавленням волі, та звільненими від відбування покарань, спостережних комісіях місцевих органів влади, державної виконавчої служби, Українській психіатричній лікарні з суворим наглядом, відділеннях психіатричних лікарень із звичайним та
посиленим наглядом – щоквартально.

Окрім того, п 9.1.передбачено проведення комплексних перевірок установ попереднього ув’язнення і виконання покарань Державної пенітенціарної служби України та у місцях застосування інших заходів примусового характеру Міністерства внутрішніх справ України проводити із залученням відповідних спеціалістів, а також працівників інших структурних підрозділів органів прокуратури обласного рівня - один раз на півріччя.

Також, не рідше одного разу на півріччя перевіряти стан додержання законів у діяльності оперативних підрозділів установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної пенітенціарної служби України під час здійснення ними оперативно-розшукової діяльності, керуючись вимогами галузевого наказу Генерального прокурора України, що регламентує питання організації прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність.

В установах попереднього ув’язнення та виконання покарань Державної пенітенціарної служби України щомісячно перевіряти повноту реєстрації, додержання вимог законодавства при розгляді та вирішенні заяв і повідомлень про злочини, а також поміщенні ув’язнених і засуджених до дисциплінарного ізолятора, карцеру, переведенні до приміщень камерного типу (одиночних камер).

Повноваження прокурора в даній сфері та особливості їх реалізації відрізняються такими рисами:

• підвищений рівень можливостей оперативного виявлення й усунення прокурором порушень закону, допущених органами та установами, які виконують судові рішення й реалізують застосування інших заходів процесуального примусу;

• безпосередність впливу правових засобів прокурорського нагляду на додержання законів вищезазначеними органами та установами;

• безальтернативний характер прокурорських рішень та дій, що мають за мету виявити й усунути порушення закону.

Ч. 2 ст. 44 Закону України «Про прокуратуру» передбачено права прокурора при здійсненні даного виду наглядової діяльності:

1) у будь який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ та в разі їх невідповідності законодавству зупиняти виконання таких актів або скасовувати їх, вимагати від посадових чи службових осіб усунення порушень або надання пояснень з приводу допущених порушень;

3) прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, обмеження чи позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Кириленко Є.В.

Стаття 44 Закону України "Про прокуратуру", ст. ст. 11, 39-1, 44, 81-1, 82-1, 82-3 (хоча дві останні не повинні б діяти) та ін. ВТК України передбачає такі повноваження прокурора:

1) відвідувати безперешкодно в будь-який час, установи, що виконують покарання, а також місця тримання затриманих та місця попереднього ув'язнення;

2) право безперешкодного доступу до всіх приміщень, де перебувають особи, до яких застосовані заходи медичного та виховного характеру, а також тримаються адміністративно затримані, заарештовані;

3) опитувати затриманих, заарештованих і засуджених (щомісяця проводити прийом заарештованих, засуджених до позбавлення волі та осіб, котрі тримаються у лікувально-трудових профілакторіях, дисциплінарних батальйонах (ротах) тощо);

4) знайомитися з документами, на пі

дставі яких ці особи тримаються в місцях позбавлення волі або затримані чи взяті під варту;

5) у встановлених законом випадках узгоджувати акти адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання (наприклад, у статті 39-1 ВТК передбачено погодження з прокурором дозволу засудженим на короткострокові виїзди за межі місць позбавлення волі, а в статті 81-1 ВТК - рішення про введення особливого режиму в місцях позбавлення волі);

6) перевіряти законність наказів, розпоряджень, постанов, інструкцій, інших актів адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання;

7) вимагати від службових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також проведення перевірок;

8) проводити відповідні перевірки додержання законодавства під час застосування заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

9) звільняти негайно своєю мотивованою постановою осіб, які без законних підстав тримаються в місцях затримання, попереднього ув'язнення, у виправно-трудових та інших установах, що виконують покарання, у штрафних, дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщеннях камерного типу та в інших місцях тримання під вартою;

10) вимагати скасування незаконних і необґрунтованих наказів, розпоряджень, інструкцій, постанов та інших актів органів виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання;

11) негайно припиняти незаконне і безпідставне застосування до громадян спеціальних засобів примусу (наручників, гамівних сорочок, гумових кийків, сльозоточивих речовин та інших спеціальних засобів, передбачених ст. 14 Закону України "Про міліцію");

12)вимагати від відповідних органів та посадових осіб скасування рішень про адміністративні арешти, затримання, застосування заходів примусового лікування та інших примусових заходів, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; 13) скасовувати незаконно встановлений адміністративний нагляд та інші.

Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.

Прокурор, за наявності передбачених законом підстав, дає санкцію на затримання і видворення у примусовому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України.

Право на дачу санкції належить Генеральному прокурору України, його заступникам, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (ст.27 Закону України "Про прокуратуру").

ОСОБЛИВОСТІ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ПОЗБАВЛЕННЯ АБО ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ

Виправно-трудові установи - це місця ув'язнення, оскільки в них ізолюються особи, яких позбавлено волі.

Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах), як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця про­живання (ст.106 ВТК).

Нагляд прокурора за ними реалізується шляхом здійснення: а) періодичних (інколи комплексних) планових перевірок установ, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі (комплексні мають місце тоді, коли у разі необхідності до перевірки залучають відповідних спеціалістів та працівників інших підрозділів прокуратур), і б) перевірок за сигналом (скаргами, повідомленнями спостережних комісій, інформацією із засобів масової інформації тощо) про факти порушень закону або надзвичайні події.

Відповідно до пункту 3.2. вищеназваного наказу Генерального прокурора комплексні планові перевірки додержання законів у місцях виконання покарання та інших заходів примусового характеру, що призначаються судом повинні проводитись не рідше одного разу на півріччя.

Під час планових перевірок прокурор з'ясовує комплекс питань:

1. Законність утримання засуджених у колонії (іншій виправній установі) (ст.4 ВТК).

2. Виконання вироку у частині застосування примусових заходів медичного характеру (ст.77 ВТК).

3. Додержання адміністрацією вимог тримання засуджених, їх прав і створення умов для виконання засудженими обов'язків, передбачених законодавством. Ці вимоги та обов'язки встановлюються Виправно

-трудовим кодексом України, законом України "Про ви­конавчу службу України", "Положенням про Державний департамент України з питань виконання покарань", "Інструкцією про роботу лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту України з питань виконання покарань", "Типовими правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ",

"Інструкцією про організацію виконання покарання у вигляді арешту в установах кримінально-виконавчої системи", "Тимчасовою інструкцією про охорону та нагляд за засудженими у виховно-трудових колоніях Державного департаменту України з питань виконання покарань" тощо.

4. Виконання вимог закону до проведення із засудженими виховної роботи за правилами ст. ст. 55 - 58 ВТК.

5. Законність застосування до засуджених заходів заохочення і стягнення (ст. ст. 65 - 71 ВТК), своєчасність та правильність розгляду й вирішення адміністрацією місць позбавлення волі скарг, заяв і пропозицій засуджених (ст. 44 ВТК) тощо.

Перевірка законності перебування у виправній чи виховній установі передбачає з'ясування таких питань:

• чи є судове рішення (вирок, що набрав законної сили), відповідно до якого призначено покарання, щодо застосування до засудженого заходів виправно-, та виховно-трудового впливу?

• чи відповідає вид виправної установи тому покаранню, яке випливає із судового рішення?

• чи не спливли строки покарання?

• чи немає випадків зволікань із звільненням осіб, після відбуття ними покарання?

Щодо перевірки виконання примусового лікування, прокурор з'ясовує:

- чи пройшли повний курс лікування засуджені до позбавлення волі, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб і щодо яких судом призначені примусові заходи медичного характеру або примусове лікування?

- чи у відповідності із законом адміністрація колонії реагує у разі відмови від лікування особи, яка має хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших або захворіла на неї під час відбування покарання? (У таких випадках адміністрація повинна внести до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування).

Перевірка встановленого законом порядку тримання засуджених у виправних установах зачіпає, в основному, виконання адміністрацією вимог ст. ст.15, 18, 21 ВТК, які регламентують:

- роздільне тримання чоловіків і жінок;

- роздільне тримання неповнолітніх і дорослих;

- вперше засуджених до позбавлення волі чоловіків тримають окремо від тих, хто раніше відбував позбавлення волі;

- вперше засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від уперше засуджених за тяжкі злочини;

- засуджених, хворих різними інфекційними захворюваннями, утримують окремо між собою й ізольовано від здорових;

- засуджених іноземних громадян і осіб без громадянства тримають, як правило, окремо від засуджених громадян України.

Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно тримають: а)засуджених за особливо небезпечні державні злочини; б) засуджених, яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі, або яким довічне позбавлення волі замі­нено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії тощо.

Вимоги щодо роздільного тримання засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення волі і виправно-трудові колонії, призначені для тримання й лікування інфекційних хворих засуджених.

Окрім цього прокурор перевіряє додержання вимог статей 22 -27 (розміщення засуджених до позбавлення волі), 108 - 114 (підстави і порядок звільнення від відбування покарання) ВТК, а саме, чи є випадки незаконного звільнення від відбування покарання, незаконних переведень засуджених з одних виправних установ до інших, необгрунтованого подання до суду матеріалів щодо засто­сування умовно-дострокового звільнення у зв'язку з хворобою, інвалідністю та з інших підстав тощо.

Особливу увагу звертає прокурор на додержання адміністрацією прав засуджених, передбачених виправно-трудовим законодавством: на придбання продуктів харчування, предметів повсякденного вжитку, літератури, письмового приладдя, на одержання посилок, передач, відправлення листів, на побачення із родичами, адвокатами тощо (ст.ст. 28-39, 40-43 ВТК).

Прокурор перевіряє законність рішень адміністрації виправної установи щодо надання або відмови у наданні певним категоріям засуджених можливості короткострокових виїздів за межі місць позбавлення волі (ст. 391 ВТК), перевіряє підстави та порядок надання засудженому дозволу на пересування без конвою (ст.78 - 79 ВТК). Перевірка, що проводиться прокурором у виправно-трудовій уста­нові, може обмежуватись і вужчим колом питань, однак у кожному разі він: а) відвідує штрафні чи дисциплінарні ізолятори, карцери, приміщення камерного типу; б) з'ясовує законність застосування щодо засуджених дисциплінарних і матеріальних стягнень (ст.ст. 67 - 73 ВТК).

Прокурором вивчаються випадки виробничого травматизму, документи медико-санітарної частини щодо випадків звернення засуджених з приводу заподіяння їм тілесних ушкоджень.

Одночасно з цим прокурор перевіряє законність відмов у порушенні кримінальних справ начальником виправно-трудової установи як органом дізнання, законність виконання оперативно-розшукових заходів, хоч кримінально-процесуальна і оперативно-розшукова діяльність є об'єктами іншого напряму прокурорського нагляду.

Коли встановлюються факти порушення закону, прокурор, використовуючи свої повноваження, зупиняє незаконну діяльність, вирішує питання про притягнення винних до відповідальності, забезпечує додержання тих чи інших правових настанов у подальшій діяльності піднаглядної виправної установи.

Дата добавления: 2014-01-07