Перспективи розвитку в Україні

Інформаційне суспільство: сучасний стан та

ЛЕКЦІЯ 1.

Логіка викладу:

1. Інформація як філософська категорія і соціально-політичне явище.

2. Інформаційне суспільство та тенденції його розвитку.

3. Роль інформаційної влади в демократизації сучасного українського суспільства.

4. Інформаційна політика як фактор трансформації українського суспільства.

1. Інформація як філософська категорія і соціально-політичне явище.

У науковому осмисленні поняття «інформація» ключовими є поняття: «дані», «інформація», «знання», «мудрість». Поняття «дані» використовується для позначення недиференційних фактів без контексту. Поняття «інформація» означає дані, що складають категорії, класифікаційні схеми, тобто організовані дані (але вони організовані іншими, а не нами). Поняття «знання» означає інформацію, що уже засвоєна людиною, включена нею у власний потік свідомості. Поняття «мудрість» означає накопичені, інтегровані знання, перетворені в досвід. Тільки за наявності знань можна відвоювати у природи матеріально – енергетичні ресурси, організувати виробництво, раціональне управління техніко-технологічними процесами,
а на цій основі – процесами соціальними і духовними. Відсутність інформації закриває доступ до енергії, до пошуків її нових форм, до її найбільш ефективного використання. Прогрес суспільства в загальній формі залежить від його матеріально-енергетичної й інформаційної оснащеності. Вона повинна втілитися в техніку і технологію, у цінності культури, у знання
і досвід людей, у форми їхнього спілкування, у всю систему суспільних відносин.

Інформація може розглядатися як самостійний виробничий ресурс поряд із працею, капіталом, землею і підприємницькими можливостями,
а не просто продуктом інтелектуальної діяльності. однак, на відміну
від праці, капіталу і землі інформація є ресурсом нематеріальним, хоча
й може матеріалізуватися на паперових або зберігатися на електронних носіях. Саме універсальність інформації, що спирається на сучасну технічну базу у вигляді світових електронних мереж, перетворила її в потужну продуктивну силу і дозволила говорити про вступ людства в стадію інформаційного суспільства.

Слово «інформація» (лат. information) означає роз’яснення, усвідомлення, викладення. Під інформацією розуміють всі ті відомості,
що зменшують ступінь невизначеності нашого знання про конкретний об’єкт.

Сама собою інформація може бути віднесена до категорій абстрактних понять типу математичних, але низка особливостей наближає
її до матеріальних об’єктів. Так, інформацію можна одержати, записати, передати комусь, стерти, однак інформація не може виникнути з нічого.
У процесі розповсюдження інформації з’являється її властивість, якої
не мають матеріальні об’єкти: під час передачі інформації із однієї системи до іншої, кількість інформації у попередній системі не зменшується.

Отже, інформація не матеріальна, але інформація є властивістю матерії
і не може існувати без свого матеріального носія – засобу переносу
її у просторі та часі. Носієм інформації може бути як безпосередньо фізичний об’єкт, так і енергетичний субстракт (коли інформація представлена
у вигляді сигналів: світлових, звукових, електричних і т.д.). У процесі відображення на носії інформація кодується, тобто їй ставиться
у відповідність форма, колір, структура та інші параметри елементів носія.

Від вибору носія і способу кодування інформації в процесі виконання конкретних інформаційних процедур багато в чому залежить ефективність функціонування системи управління. В зв’язку з цим, під час перетворення
у процесі управління інформація, як правило, не раз змінює не тільки свій код, а й тип носія.

Дуже поширеним способом кодування інформації є представлення
її у вигляді послідовності символів певного алфавіту. Наприклад, читаючи книжку, ми сприймаємо інформацію, записану на її сторінках у вигляді кодових комбінацій (слів), що складаються з послідовності символів (літер, цифр) прийнятого алфавіту.

У системах організаційного управління, управління людьми, стоїть
вище управління речами. Інформація, яка зв’язана з управлінням людьми називається економічною інформацією, а інформація, пов’язана
з управлінням речами – технічною інформацією.

Економічна інформація супроводжує процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.

Для економічної інформації характерні великі об’єми, багатократне повторення циклів її одержання і перетворення, значна питома вага логічних операцій її обробки і порівняно нескладні математичні розрахунки
для одержання багатьох видів результатної інформації.

Показник формується із сукупності реквізитів, що мають закінчений зміст і споживчу вартість. Реквізит – це логічно неподільний елемент показника, що співвідноситься з певною властивістю об’єкту або процесу. Реквізит не можна поділити на більш мілкі інформаційні одиниці без порушення змісту. Кожний показник складається з одного реквізиту – основи, і одного або декількох реквізитів – ознак. Реквізит – основа частіше всього характеризує кількісну сторону об’єкта (величина норми часу, чиста вага деталі) і визначає значення показника; реквізити-ознаки характеризують якісну сторону і визначають назву показника.

Характеристики інформації:

1) Кількість і якість інформації –це адекватність інформації, тобто відповідність змісту образу відображуваного об’єкта, може виражатися
в трьох формах: синтаксичній, семантичній та прагматичній.

Синтаксична адекватність пов’язана із відтворенням формально-структурних характеристик зображення абстраговано від змістових
і споживчих параметрів об’єкту. На синтаксичному рівні враховується тип носія, спосіб представлення інформації, швидкість її передачі та обробки, розміри кодів представлення інформації, надійність і точність перетворення цих кодів тощо. Інформацію, що розглядається тільки на синтаксичному рівні, називають даними.

Семантичну адекватність виражає аспект відповідності образу
та об’єкту, тобто відношення інформації та її джерела. Проявляється семантична інформація за наявності єдності інформації та користувача. Семантичний аспект – це врахування змісту інформації: аналізуються
ті відомості, що відображає інформація, розглядаються змістовні зв’язки між кодами представлення інформації.

Прагматична адекватність відображає відношення інформації
та її споживача, відповідність інформації цілі управління, яке на її основі реалізується. Прагматичні властивості інформації проявляються тільки
за наявності єдності інформації (об’єкту), користувача та цілі управління. Прагматичний аспект пов’язаний з цінністю, корисністю використання інформації для вироблення правильного управлінського рішення. З цієї точки зору аналізуються споживчі властивості інформації.

2) Якість інформації. Якість інформації можна визначити, як сукупність властивостей, що обумовлюють можливість її використання для задоволення, визначених у відповідності з її призначенням, потреб.

В якості показників інформації виступають: репрезентативність, змістовність, повнота, доступність, актуальність, своєчасність, стійкість, точність, достовірність та цінність.

Репрезентативність – пов’язана з правильністю її вибору і формування
з ціллю адекватного відображення заданих властивостей об’єкта.

Змістовність – питома семантична ємність.

Повнота – інформація містить мінімальний, але достатній для прийняття правильного управлінського рішення склад (набір показників).

Доступність – для сприйняття реалізується виконанням процедур
її одержання та перетворення.

Актуальність – ступінь збереження цінності інформації у момент використання.

Своєчасність – поступлення інформації на той чи інший рівень управління не пізніше раніше зазначеного терміну.

Стійкість – здатність інформації реагувати на зміну вихідних даних, зберігаючи в процесі цього необхідну точність. Визначається методичність правильного її вибору та формування.

Точність – ступінь близькості відображеного інформацією параметру
та істинного значення цього параметру. Розрізняють: формальну точність, яка вимірюється значенням одиниці останнього розряду числа, яким показник представлено; досяжна точність – максимальна точність,
яку можна одержати в даних умовах; реальна точність визначається значенням одиниці останнього розряду чисел, правильність якого гарантується; необхідна точність визначається функціональним призначенням показника.

Достовірність – властивість інформації відображати реально наявні об’єкти з необхідною точністю, вимірюється довірчою ймовірністю необхідної точності, тобто ймовірність того, що відображене значення параметру відрізняється від істинного значення цього параметра в межах необхідної точності.

Дослідження показують, що від 50 до 90% робочого часу сучасний менеджер витрачає на обмін інформацією, що відбувається в процесі нарад, зборів, зустрічей, бесід, переговорів, прийому відвідувачів, складанні
і читанні різних документів тощо. І це – життєва необхідність, оскільки інформація нині пе­ретворилася в найважливіший ресурс соціально-економічного, технічного, технологічного розвитку будь-якої фірми.
У таких умовах володіння інформацією означає володіння реальною владою, тому особи, причетні до неї, часто прагнуть її приховувати, щоб згодом
на ній спекулювати – адже недостача інформації дезорієнтує будь-яку господарську діяльність. Правда, точно так само її дезорієнтує і надлишок інформації, тому завжди необхідно уміти відокремити потрібну інформацію від непотрібної, корисну від марної.

Рух інформації від відправника до одержувача складається з декількох етапів. На першому відбувається її добір, що може бути випадковим
чи цілеспрямованим, вибірковим чи суцільним, запропонованим
чи ініціативним, довільним чи таким, що базується на визначених критеріях тощо.

На другому етапі відібрана інформація кодується, тобто набуває
ту форму, у якій вона буде доступна і зрозуміла одержувачу, наприклад, письмову, табличну, графічну, звукову, символічну тощо, і відповідно
до цього підбирається придатний спосіб її передачі – усний, письмовий,
за допомогою різного роду штучних сигналів, умовних знаків. Вважається, що в процесі передачі інформації, особливо важливої, не варто обмежуватися одним каналом – повідомлення за можливості краще дублювати,
не зловживаючи, однак, складанням з кожного приводу документів, інакше потік паперів може «захлиснути».

На третьому етапі відбувається передача інформації, а на верхньому
її отримання, сприйняття одержувачем, декодування, тобто розшифровка,
і осмислення.

Відправник будь-якої інформації завжди чекає, що якимсь чином на неї відреагує і донесе до нього цю реакцію, іншими словами, установить з ним зво­ротній зв’язок. Таким чином, зворотній зв’язок – є сигнал, що направляється одержувачем інформації відправнику, у якому підтверджується факт одержання повідомлення і характеризується ступінь розуміння (чи нерозуміння) інформації, що міститься в ньому.

В ідеалі зворотній зв’язок має бути свідомим, а тому плануватися заздалегідь, набувати оптимальну форму, що відповідає ситуації, можливості сприйняття партнером (а не власній зручності), установлюватися
без зволікання, у відповідь на конкретний сигнал (особливо, якщо
про неї просять) і характеризуватися доброзичливістю. Сигналами свідомого зворотного зв’язку в процесі усної передачі інформації бувають уточнення, перефразування, узагальнення, вираження почуття. Оскільки такі сигнали можуть бути досить слабкими, то за реакцією партнерів потрібно уважно спостерігати.

Стійкий зворотній зв’язок дозволяє істотно підвищити надійність обміну інформацією і хоча б частково уникнути її втрат і перешкод,
що спотворюють її зміст.

До таких перешкод насамперед відносяться стереотипи, тобто стійкі думки з приводу людей і ситуацій, що дозволяють судити про них
за асоціаціями. Пристрастю до стереотипів може страждати як відправник інформації, так і її одержувач, тому в процесі здійснення комунікацій необхідно упевнитися в реальному розумінні партнерами суті проблеми,
а не обмежуватися традиційним питанням «як зрозуміли?», на який звичайно в будь – якому випадку відповідають.

Найчастіше інформація спотворюється внаслідок того, що відправник
і одержувач мають різний статус, положення. Звичайно, подібний підхід
«до добра» не доводить, і його потрібно рішуче переборювати, критично,
але повідомлення може не сприйматися через відсутність інтересу до нього, нерозуміння його важливості.

Перешкодою обміну інформацією можуть служити і «технічні неполадки». До них, насамперед, відноситься різне розуміння символів,
за допомогою яких інформація передається, викликане розходженнями
в освіті, спеціальності, кваліфікації, національними особливостями
або слабким знанням мови.

У цілому, інформація є унікальним універсальним ресурсом, абсолютно «ліквідним» як з погляду легкості переміщення в просторі так і в часі, можливості бути загальнодоступною, а також перетворюватись в гроші.
Саме універсальність інформації, що спирається на сучасну технічну базу
у вигляді світових електронних мереж, перетворила її в потужну продуктивну силу та дозволила говорити про вступ людства в стадію інформаційного співтовариства.

2. Інформаційне суспільство та тенденції його розвитку

Інформація адекватно відтворює явища і закони зовнішнього світу, духовну діяльність людства, створює можливості передбачення
і перетворення дійсності в інтересах міжнародної спільноти. Інформація перетворилась на глобальну цінність, тобто має міжнародний характер; інформація також виступає складовим компонентом інших життєво важливих глобальних явищ. Відтак інформаційний чинник здійснив у житті цивілізації за XX століття найбільш глибокі зміни за всю її історію:
він об’єднав світ в єдину систему, яка функціонує у режимі реального часу. Дослідник Д. Белл поклав інформаційний чинник в основу своєї концепції «постіндустріального суспільства», у якому він вбачав економічний прорив на шляхах переходу від виробництва товарів до виробництва інформаційних послуг. Він дещо пізніше звернувся саме до обґрунтування поняття «інформаційне суспільство», яке, за його словами, є новою назвою
для постіндустріального суспільства, що підкреслює не його становище
у послідовності ступенів суспільного розвитку (після індустріального суспільства), а основу визначення його соціальної структури – інформацію. Подальший хід історичного розвитку свідчить про те, що сучасники
та послідовники Д. Белла обґрунтовували різноманіття понять; наприклад, Дж. Ліхтхайм писав про постбуржуазне суспільство, Р. Дарендорф – посткапіталістичне, А. Етціоні – постмодерністське, К. Боулдінг – постцивілізаційне, Г. Кан – постекономічне, С. Алстром – постпротестантське, Р. Сейденберг – постісторичне, Р. Барнет вніс
у цей калейдоскоп прагматичну нотку, пропонуючи термін «постнафтове суспільство».

Відтак, більшість цих епітетів ототожнюються з поняттям «постіндустріальне суспільство», що було популяризоване Д. Беллом.

Авторами найбільш значних робіт, які склали методологічну основу досліджень інформаційного суспільства, є також З. Бжезинський, П. Друкер, Н. Луман, М. Маклюен, М. Кастельс, Ю. Хаяші, Е. Тоффлер, А. Турен.

Теорія інформаційного суспільства розвивається в працях таких відомих учених, як Р. Катц, Й. Масуда, М. Порат, Т. Стоуньер та ін.

Інформаційне суспільство як принципово новий рівень в історії цивілізації досліджено в роботах російських дослідників Р. Абдєєва,
С. Вартанова, В. Когана, І. Мелюхіна, М. Мойсеєва, О. Панаріна та ін.

У грудні 2003 року питання побудови глобального інформаційного суспільства вперше в історії людства було піднято на вищому міждержавному рівні у рамках проведення І стадії Всесвітнього Самміту
з питань Інформаційного Суспільства (далі – ВСІС). На цьому міжнародному форумі лідери 161 держави світу підписали два стратегічних документи «Декларацію принципів» та «План дій» (далі – Документи ВСІС),
котрі визначають напрями подальшого розвитку інформаційного суспільства на всіх рівнях. Це обумовлено ще й тими обставинами, що сьогодні найважливішою постає глобальна проблема «цифрового розподілу»,
яка стала фактично головною причиною виникнення нових соціально-політичних розмежувань, поділу держав світу та громадян на «інформаційно багатих» та «інформаційно бідних», що значною мірою визначає міжнародний імідж, соціально-економічний розвиток, розвиток демократичних процесів та громадянського суспільства, інвестиційну привабливість, показники конкурентоздатності тощо.

Документи ВСІС визначають необхідність розробки та реалізації національних стратегій розвитку інформаційного суспільства у всіх країнах світу. Це означає, що країни світу, усвідомивши необхідність нових підходів до власного розвитку, зрозуміли переваги інформаційного суспільства
і намагаються разом відповісти на його виклики. Не маючи достатнього теоретичного підґрунтя щодо розвитку нового типу суспільства, і фактично вже близько двадцяти років перебуваючи у ньому, людство зробило успішну спробу разом вирішити питання стратегії розвитку світу в цілому та кожної країни зокрема, проаналізувавши та систематизувавши питання,
що виникають у різних країнах світу, поділивши проблеми на відповідні рівні та способи їх вирішення, і намагаючись віднайти шляхи подолання викликів суспільства нового часу. А відтак недостатнім є лише проголошення та закріплення положень на вищому державному рівні щодо розвитку високих технологій, інформатизації суспільних процесів
та операцій, комп’ютеризації робочих місць чи процесу навчання, надання громадянам універсального доступу до інформаційних, наукових та освітніх ресурсів. Сьогодні настав час для практичних дій – наукового обґрунтування суспільних процесів, які відбуваються у світі, їх уніфікації та подальших кроків щодо усвідомлення наслідків тих або інших дій. Сьогодні практично кожна країна світу постала перед серйозним викликом здійснення інноваційних реформ шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій, сучасних знань та інформації як найважливішого ресурсу життєдіяльності суспільства ХХІ століття у політичній, економічній
та соціальній сферах.

Міжнародний досвід переконливо свідчить, що:

- у процесі побудови інформаційного суспільства беруть участь
усі зацікавлені сторони;

- працюючи над спільною ідеєю, кожен учасник процесу розуміє значення власного внеску у суспільне благо, покращення благоустрою держави;

- формується суспільне усвідомлення пріоритетності спільної справи,
її короткострокові та довгострокові перспективи як для розвитку держави, так і для вирішення глобальних проблем;

- процес побудови інформаційного суспільства на принципах рівності, прозорості, диспозитивності, взаєморозуміння та конструктивної співпраці поступово перетворюється у національну ідею, чинник, здатний об’єднати всіх свідомих громадян, навіть представників різних поглядів, орієнтацій, партій, рухів тощо.

Інформаційне суспільство багатовимірне і мінливе, існує в різних формах і проявах, проте складність різноманітних суспільних механізмів його становлення фактично зникає в наявних концептуалізованих формах. Невиділеність інформаційного суспільства як реального об’єкта дослідження з теоретичних образів веде до все більшої його віртуалізації,
коли інформаційне суспільство розглядається як паралельне справжньому, дійсно існуючому. Інформаційне суспільство втрачає риси реального суспільства, стає технологічною симуляцією соціальних ролей і соціальних відносин, зводиться до віртуальних форм і процесів, що існують
у кіберпросторі Супермережі, чи до світу образів штучної гіперреальності, створеної традиційними ЗМІ, теле-, аудіо-, відеотехнологіями. В останньому випадку воно втрачає зв’язок з електронно опосередкованими комунікаціями, а інформаційні потреби і послуги зводяться до комп’ютерних ігор, аудіо-
та відеопродукції.

Такий стереотип у розумінні інформаційного суспільства
як віртуалізація людської життєдіяльності з його декларованим гуманізмом, спрямованим на людину, фактично консервує застарілі форми суспільного життя. «Випадає» справжнє задоволення людських потреб, економічних, соціальних і, надто, культурних, що забезпечується рівнем діяльності наявних соціальних суб’єктів – інституцій, організацій, корпорацій.

Не віртуалізація життєдіяльності людини, а розвиток та ускладнення соціальної функціональності діючих суб’єктів суспільного життя
є основою перетворення інформаційного суспільства на суспільство нових можливостей.

Формування образу інформаційного суспільства як дієвого, що створює нові можливості для задоволення потреб людини, є необхідною умовою досягнення найбільш вдалої сучасної форми переходу до нової суспільної форми, адекватній потребам національної, державної, історичної і культурної ідентифікації. Розуміння цього переходу як науково – технологічного вектора становлення електронної України в контексті глобалізаційного характеру процесу має бути розвинене до вивчення форм впливу новітніх досягнень інформатики на промисловий і суспільний процес.

Знаходження найбільш адекватної сучасним потребам національної
та історичної, культурної самоідентифікації суспільної форми інформаційного суспільства має враховувати, що основою продуктивності
і процвітання суспільства є якісно новий тип програмних систем,
що відповідають вимогам організованої складності і мають можливість
до неперервного розвитку та ускладнення. Розвиток таких систем на основі Методології Уніфікованого процесу розробки програмного забезпечення
та об’єктної технології, що є революціонізуючою ідеєю всієї комп’ютерної науки, створило в останнє десятиліття нові форми впливу сучасної інформатики на суспільні процеси.

Формування образу становлення інформаційного суспільства
як впровадження інформаційних та інформаційно-комунікаційних технологій у різні сфери суспільного життя, формування електронної України пов’язане не з одним, а з різними суспільними образами нової інформаційної якості суспільства. Формування електронної України як науково-технологічний напрям розвитку інноваційної економіки пов’язане з концепцією НТП, автоматизації та розвитку економіки знань і суспільства знань. Становлення інформаційного суспільства як інформаційного середовища, що складається
з інформаційних продуктів, задоволення інформаційних потреб та розвитку комунікацій, виходить за межі науково-технологічного та інноваційного розвитку. Поняття комунікації, що відіграє важливу роль в розумінні сучасних процесів у сферах демократії, політичній, управління, значно ширше від науково-технологічного розвитку електронної України і виходить за межі електронно-опосередкованих комунікацій. Започаткування дослідження комунікації в американській комунікативістиці пов’язане
з технологічною основою доінформаційного суспільства. Ця основа більш ніж тридцятирічної давності, що виникла у вигляді телебачення
як глобальної мережі і звичайних неелектронних ЗМІ.

Між комунікативною та технологічною парадигмою інформаційного суспільства є певна напруга. Вона полягає у виникненні суперечності
між науково-технологічним напрямом, що забезпечує розвиток і задоволення інформаційних потреб на основі розвитку технічних засобів комунікації
і зв’язку, впровадженні інформаційних технологій в усі сфери суспільного життя, і розвитком інформаційного суспільства як суспільства спектаклю, орієнтованого на телебачення і традиційні ЗМІ як основу національного інформаційного простору.

3. Роль інформаційної влади в демократизації сучасного українського суспільства.

На початку ХХІ ст. людство вступило в інформаційну стадію розвитку, що призвело до глибоких змін у співвідношенні основних видів влад
у сучасному суспільстві, різкого підвищення політичного впливу інформаційної влади. За допомогою своїх інститутів вона впливає
на політичну свідомість і політичну діяльність як через спеціальні політичні комунікації, так і опосередковано – через ЗМІ, систему освіти, просвіти
і т.д. Саме ці інститути генерують соціальну пам’ять нації, соціальних груп
і особистостей, задають інтерпретаційний зміст подіям, що відбуваються.

У сучасному суспільстві з усіх видів духовного впливу на перший план висувається інформаційна влада. Знання, інформація використовуються
як для підготовки урядових рішень, так і для безпосереднього впливу
на свідомість людей з метою забезпечення їхньої політичної лояльності
і підтримки. Інформаційна революція, глобалізація світових комунікацій, Інтернет дали могутній імпульс якісним змінам у різних сферах суспільного життя, радикальним чином вплинули на розвиток демократичних процесів
у суспільстві, на розширення ступеня відкритості суспільства і свободи особистості.

Завдяки новітнім технологіям, Інтернету істотно зростає ступень особистої свободи індивіда і радикально змінюється характер відносин
між правителями і підлеглими. Дедалі ширша інтернетизація сучасного світу позбавляє правителів монополії на інформацію, яка завжди була одним
з основних ресурсів влади. З розвитком всесвітньої мережі розширюється «сфера суспільного» і, зокрема, сфера доступної уваги громадськості політики і політичної інформації. В процесі цього Інтернет перетворює людину з пасивного об’єкта інформування не тільки в активного, самостійного суб’єкта відбору плюралізованої маси інформації,
а й у повноправного учасника самого процесу розповсюдження інформації, яка практично не піддається зовнішньому контролю і регулюванню. Даючи змогу індивіду одержувати надзвичайно швидкий, практично не обмежений
і позбавлений від втручання посередників доступ до різних джерел інформації, всесвітня мережа обумовлює децентралізацію влади, сприяє послабленню вертикальних, ієрархічних моделей соціальної організації
і подоланню відстороненості мас від повсякденного політичного процесу.
У той самий час багатократно зростають можливості розширення і зміцнення системи горизонтальних громадських зв’язків. Залучаючись до новітніх комунікаційних технологій рядові громадяни одержують виключно ефективний засіб самоорганізації, в тому числі, політичної самореалізації, яка дозволяє активізувати їхню участь у громадсько-політичному житті.

Свобода суспільства й особистості залежить від свободи ЗМІ, інших інститутів інформаційної влади. Їх несвобода або видимість їхньої свободи обертається невиправданими втратами політичної влади і суспільства.
Без свободи слова решту політичних прав особи практично реалізувати неможливо.

Найбільш повно різні політичні функції інформаційної влади виявляються в демократичній державі. Інформаційна влада, і насамперед
її головні носії – засоби масової інформації, є складовою частиною механізму функціонування демократії, а також її ціннісних підвалин, демократичного ідеалу.

Нормативна модель сучасної демократії будується на фундаменті уявлень про людину як раціонально мислячу і відповідально діючу особистість, яка вільно і компетентно бере участь у прийнятті важливих рішень. У демократичній державі, заснованій на прийнятті важливих рішень більшістю голосів, володіти такими якостями мають не одна людина
або привілейована меншість – еліта, а маси, стала більшість населення. Домогтися цього без участі інформаційної влади сьогодні неможливо.

Наявність розвинутої, демократично організованої інформаційної влади, яка об’єктивно висвітлює політичні події – одна з важливіших гарантій стабільності демократичної держави, ефективного управління суспільством. І, навпаки, невиконання інформаційною владою своїх функцій у політичній системі суспільства може докорінно спотворити її цілі і цінності, порушити
її ефективність і підірвати життєдіяльність, перетворити демократію
в ілюзію, форму маніпулятивного панування правлячої еліти.

У той самий час впровадження новітніх технологій, Інтернету можуть відігравати подвійну роль – слугувати могутнім засобом розширення творчих мож­ливостей людини, інститутом позитивних суспільних перетворень
і, одночасно бути джерелом виникнення і нарощування небезпечних
для суспільства негативних тенденцій. Ця суперечливість феномену Інтернету, який дедалі активніше впроваджується в усі сфери суспільного життя, робить надзвичайно необхідною розробку і введення в практику законодавчих норм і правил які регулюватимуть його функціонування.
У процесі цього обов’язково треба враховувати складність цього завдання, небезпеку під час виконання його антидемократичних рішень, які можуть відкрити простір для невиправданої регламентації Всесвітньої Мережі,
що завдасть шкоди демократії під видом її захисту.

4. Інформаційна політика як чинник трансформації українського суспільства.

Затяжний процес реформування суспільства в посткомуністичних країнах ставить перед наукою питання про пошук шляхів його оптимізації, визначення найбільш ефективних шляхів перетворень в економічній
та політичній сфері. В міру розвитку інформаційної революції стає все більш визначним поняття інформації як трансформаційного ресурсу.
Саме інформація найбільш впливає на всі процеси перетворення. Особлива роль інформаційної складової в перехідній інфраструктурі посилюється
тією обставиною, що саме через неї найбільш ефективно здійснюється зовнішній вплив на становлення та розвиток ринкових механізмів.

Не випадково в усіх країнах в програмах ринкових перетворень значне місце відводиться розвитку сучасних інформаційних технологій. Світова наука зробила висновок, що в постіндустріальних країнах вирішальним управлінським ресурсом є наявність знань і володіння інформацією,
тоді як роль фінансів і безпосереднього державного примусу стають
все менш значимими.

Державний, адміністративний та інші силові примуси поступово змінюються на інформаційний та психологічний тиск. У технологій володарювання в даний час головне завдання: добитись за мінімальних фінансових і взагалі матеріальних затратах максимального впливу на людей. Найбільш ефективним інструментом сучасної влади є знання, які дозволяють досягти бажаної мети, мінімально витрачаючи ресурси влади.

Проте, інформаційний ресурс, як і всі інші, вимагає управління. Це має вирішувати інформаційна політика, яку держава здійснює за допомогою розробки законодавства, що врегульовує відношення власності. Держава повинна турбуватись про інформаційну безпеку суспільства та громадянина, вона має володіти значною частиною інформаційних технологій, брати участь в формуванні ринку товарів та послуг.

Державна інформаційна політика має стимулювати ріст виробництва засобів інформатизації, телекомунікації, інформаційних продуктів та послуг
і одночасно платоспроможний попит на них. Практична реалізація державної інформаційної політики в сучасних умовах України вимагає широкої психологічної компанії щодо підтримки її основних положень у суспільній думці, роз’яснень її соціальної спрямованості, доказу її обґрунтованості.

Державна політика забезпечення інформаційної безпеки України –
це надзвичайно важливе завдання, що повинно вирішуватись у ході здійснення реформування суспільства. Зміст інформації, що надходить до громадян через засоби масової інформації, дозволяє говорити про наростання інформаційної агресії, слабкості національного законодавства в питанні захисту громадян від інформації, що руйнує свідомість. Метою такої політики повинно бути, насамперед, створення умов для своєчасного виявлення джерел інформаційних погроз і можливих їх наслідків. Необхідно визначити комплекс превентивних мір з метою нейтралізації або зменшення негативних наслідків інформаційних погроз, створити умови
для забезпечення своєчасної, повної і точної інформації для прийняття рішень, здійснювати інформаційну діяльність з метою гармонізації особистих, суспільних і державних інтересів як основи досягнення політичної стабільності в суспільстві

Реформування системи управління суспільством вимагає становлення якісної інформаційно-аналітичної роботи. Необхідна координація діяльності всіх державних інститутів, які зайняті інформаційною діяльністю з метою найбільш ефективного використання інформаційного ресурсу. У цьому зв’язку принципово важливим є координування роботи всіх державних інститутів, що вже створені й успішно функціонують, це, насамперед, державні комітети, покликані здійснювати інформаційну політику, управління Секретаріату Президента України, комітети Верховної Ради України, що відповідають за інформаційну політику. В Україні створюються і незалежні інформаційно-аналітичні центри, такі як Український центр економічних і політичних досліджень ім. А. Разумкова та ін. Суспільство чекає від цих політичних інститутів розробки ефективної інформаційної політики, їх діяльність має бути доступна для суспільного контролю.

Становлення та здійснення інформаційної політики в Україні вимагає
її правового забезпечення, приведення вітчизняного законодавства
у відповідність до вимог часу. Особлива увага в інформаційній політиці повинна звертатись на інформаційні технології, вони стають дієвим важелем у перетворенні суспільства. Інформаційні технології стають найважливішим інструментом політичної боротьби, у ході якої вирішуються питання,
у тому числі, і про найбільш прийнятну для суспільства програму
його реформування.

Потреба забезпечення інформаційної безпеки викликана, по-перше, необхідністю забезпечення національної безпеки в цілому; по-друге, існуванням таких загроз інформаційній сфері країни, які можуть принести значний збиток загальним національним інтересам; по-третє, необхідністю врахування того, що за допомогою інформації можна впливати на свідомість та поведінку людей.

Таким чином, весь комплекс проблем, пов’язаний з впливом інформаційної революції на життя сучасного суспільства, має бути в полі зору державних інститутів у процесі формування ними своєї інформаційної політики з метою оптимізації реформування суспільства.

Питання для розгляду та обговорення:

1.Дайте визначення поняття „інформаційне суспільство».

2.Назвіть характерні особливості інформаційного суспільства.

3.Проаналізуйте процес створення та функціонування інформаційних інститутів влади.

4.Якою, на Вашу думку, повинна бути роль держави у процесах регулювання інформаційної діяльності?

5.Назвіть основні напрями державної інформаційної політики.

6.Як можна забезпечити високий рівень інформаційної безпеки держави?

Дата добавления: 2014-01-06