Лекція 7

Тема. Гуманітарні проблеми розвитку інформаційного суспільства. (2 год.)

Логіка викладу:

1. Електронні інформаційні ресурси суспільства.

2. Електронний уряд.

3. Інформаційна культура особистості.

4. Інформаційна безпека як глобальна проблема розвитку

інформаційного суспільства.

5. Становлення інформатики як фундаментальної науки.

1. Електронні інформаційні ресурси суспільства.

Інформаційні ресурси поділяються за значимістю на національні, державні, особисті. Національні інформаційні ресурси призначені для забезпечення національних інтересів України, захисту інформаційних прав людини й основних свобод, інтересів суспільства, органів державної влади й органів місцевого самоврядування, юридичних осіб усіх форм власності. Національні інформаційні ресурси є основою для забезпечення суверенітету й інформаційної безпеки держави, служать вирішенню задач суб'єктів української економіки, науки, культури й інших сфер діяльності. Складовими частинами національних інформаційних ресурсів є ін-формаційні ресурси різної приналежності і форми власності.

Національні інформаційні ресурси формують з інформаційних продуктів і інформаційних технологій різних форм власності (далі - інформаційний продукт). Включення інформаційних продуктів до складу національних інформаційних ресурсів здійснюють на підставі експертизи відповідності їх властивостей вимогам задоволення потреб забезпечення національних інтересів України. Принципи і критерії визначення властивостей продуктів і технологій, порядок їх використання, а також порядок проведення експертизи затверджуються Кабінетом Міністрів України. Офіційне визначення інформаційних ресурсів, відповідно до наукового та загальноприйнятого уявлення про них, пов’язує це поняття з поняттям «документ». Документ (від лат. documentum — свідоцтво), тобто інформація, зафіксована на матеріальному носії — тексти, зображення, звуки, подається користувачу в різних формах документованої інформації: архіви, фонди, бази даних, окремих документів тощо. Тобто документ як елементарна одиниця інформаційного ресурсу стає інформаційним квантом інформаційного потоку та інформаційних ресурсів взагалі.

Визначення «національні інформаційні ресурси» застосовується як узагальнююче, аналогічне до природних, людських або інших ресурсів, що функціонують у рамках інформаційного простору України, упорядковуючи або дезорганізовуючи наше життя.

Державні інформаційні ресурси - інформація, яка є власністю держави та необхідність захисту якої визначено законодавством. За визначенням Концепції національної програми інформатизації, „державні інформаційні ресурси є складовою стратегічних ресурсів країни і одночасно національної інфраструктури”.За останній час були створені такі державні інформаційні ресурси: бази даних "Законодавчі та нормативні акти України", "Податки України" (внесено близько 10 тисяч документів), "Ресурси України" (постійно актуалізується інформація про 260 тисяч підприємств та організацій України), "Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України" (внесено з присвоєнням унікального коду, більше ніж 600 тисяч суб'єктів господарської діяльності) та інші. Електронна газета "Все всім" об'єднує декілька десятків баз даних, що включають науково-методичну, банківську, комерційну, законодавчу та іншу інформацію. У більш як 66 відсотках баз даних інформація подається українською мовою, у 26 відсотках - тільки російською та 8 відсотках - іноземними мовами. Але на цей час діяльність державних установ та організацій щодо формування та використання інформаційних ресурсів є неузгодженою, що призводить до виникнення певних труднощів при формуванні єдиного інформаційного середовища і, як наслідок, до низького рівня інформаційного та аналітичного забезпечення діяльності державних органів. У 23 міністерствах і відомствах вже існують або створюються електронні інформаційні ресурси, в яких зацікавлені органи виконавчої та законодавчої влади.

Вид інформаційних ресурсів – особисті – має на увазі те, що з одного боку, інформація є засіб, що забезпечує можливість адаптації людини і суспільства до умов існування, засіб нагромадження знань про навколишній світ, на підставі яких людина і суспільство обирають лінію поведінки для задоволення своїх потреб і реалізації своїх інтересів. З другого — інформація є засіб керування людиною, її поведінкою, діяльністю громадських організацій, органів державної влади, функціонуванням технічних систем. Інформаційне спілкування становить підґрунтя виховання, освіти, формування особистості. Інформація є єдиним засобом доведення до людини змісту соціальних і технічних норм, попередження її про можливі негативні наслідки їхнього недотримання. До того ж утворена сукупністю суспільних відносин, інформація є найважливішим засобом організації економічного, політичного, духовного і соціального життя суспільства, збереження національної ідентичності, територіального устрою держави і захисту її території, забезпечення суверенітету, правового і соціального захисту громадян, організації функціонування системи органів державної влади. А тому визначення поняття «інформація» заслуговує на окрему увагу для юридичної науки — інформаційного права, де зважуються проблеми об’єктів правової охорони, форм представлення в юридичній процедурі, їх понятійне закріплення в нормативних актах.

За видами носіїв інформаційні ресурси поділяються на традиційні, мережеві та електронні. До традиційних інформаційних ресурсів відносять інформацію на паперових та інших матеріальних носіях. Мережевими називають форми інформаційних ресурсів, які розміщені на мережевому сервері і доступ до яких здійснюється засобами глобальних інформаційних мереж, зокрема мережі Інтернет.

Мережеві ресурси можуть використовуватись їх власниками або іншими уповноваженими особами з будь-якими цілями, не забороненими законодавством. Мережеві ресурси підлягають будь-якому законному використанню, у тому числі для розповсюдження будь-якої інформації, яка не заборонена законодавством, а також збору, обробленню та іншому законному використанню даних, у тому числі персональних. Інформація з обмеженим доступом може утримуватись на мережевому ресурсі лише за згодою відповідних державних органів чи зацікавлених громадян або їх законних представників (Ст.11 „Закону України "Про діяльність у сфері інформатизації").

Електронні інформаційні ресурси – інформація у електронному вигляді. Наприклад, інформаційними електронними ресурсами бібліотек є пошук інформації у світовому документальному інформаційному потоці, отримання повних текстів документів. Розкриття власних фондів бібліотеки забезпечують електронними каталогами (ЕК) поточних надходжень. Бібліотеки, архіви, музеї створюють власні електронні тематичні бази даних.

„Якщо раніше в бібліотечній справі ключові проблеми можна було вважати розв'язаними, то сьогодні на етапі входження до електронного середовища виникає необхідність переглянути місце бібліотекознавства в системі наук і зосередитися на вирішенні фундаментальних наукових проблем входження бібліотек в інформаційне суспільство”, - говорять спеціалісти. Значний інтерес викликають інновації у перспективах розвитку книгозбірень за умов домінування інформації на електронних носіях. Науковцями обґрунтовано, що бібліотеки в майбутньому візьмуть на себе додаткові функції тиражування та поширення впорядкованих зібрань електронних публікацій (видавництв та книжкових магазинів), а також глибокої аналітико-синтетичної переробки потоків документальної інформації зі створенням широкого спектру науково-інформаційних видань і продукуванням на цій основі нових знань.

Взагалі найбільш повно характеризувати інформаційний ресурс можна як інформацію - створену чи виявлену, зареєстровану і оцінену. Інформаційний ресурс набуває особливих властивостей, сутність яких і робить його інформаційним продуктом для споживання. Зокрема науково-технічна інформація, яка отримується в процесі наукової, науково-технічної, виробничої та громадської діяльності та містить відомості про досягнення науки, техніки, економіки та виробництва. Інтернет сприяв лібералізації науки, яка з ієрархічно організованої і національно орієнтованої дедалі більше стає інтернаціональною, вчені отримали можливість спілкуватися між собою й обмінюватися ідеями та інформацією в інтерактивному режимі, що особливо важливо враховувати при опрацюванні законодавчих актів України. Тому набувають актуальності питання визначення критеріїв, на підставі яких інформаційні ресурси відносяться до власності того чи іншого суб’єкта, і засобів суб’єкта, за рахунок яких створено або придбано продукт інформаційного ресурсу, а також прав отримання інформаційного ресурсу у власність, спадщину або дарування. У ст. 1 Закону України «Про інформацію» міститься визначення поняття «інформація» — «документовані або публічно оголошені відомості про події і явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі». Однак сьогодні таке визначення потребує суттєвого уточнення. З огляду на діалектичну єдність об’єктивного світу й інтенсивність розвитку засобів безпосередньої передачі інформації: друкування книг — телеграф — телефон — радіо — телебачення — комп’ютер — Інтернет; необхідно глибше осмислити взаємозв’язок, взаємодію інформації, матерії, енергії та інтелекту людини і її діяльність. Оскільки всюди відбуваються процеси отримання, зберігання й перероблення інформації, визначення єдиного наукового поняття інформації полягає у виробленні єдиного погляду на процеси передачі відомостей технічними каналами зв’язку, роботи обчислювальних машин, всіх процесів управління тощо.

Таким чином, інформаційний ресурс охоплює інформацію в документованій формі. Розглядаючи інформаційний ресурс організації, включають три категорії об’єктів: інформація; інформаційні технології; кадри, що займаються інформацією.

Крім того, є види інформації, окремі факти, які не становлять істотної значущості для включення в нагромаджувачі й джерела ресурсу, оскільки залишаються недокументованими. Щодо технологій, виражених програмним продуктом, є підстави кваліфікувати їх як інформаційний ресурс у тих випадках, коли технологія знов-таки відображена документально. Не випадково чимало систем відносять програми до авторської продукції і кваліфікують як літературні твори.

Використання інформаційних ресурсів суспільства

Сучасне суспільство визнає інформацію як необхідну умову для будь-якої доцільної діяльності. Вона стає найважливішим стратегічним ресурсом. Найбільший економічний і соціальний успіх сьогодні мають держави, що активно використовують сучасні засоби комунікацій, інформаційних технологій і їхні мережеві додатки: електронну пошту, дистанційне навчання, мультимедіа, телебачення, телеконференції, візуалізацію, моделювання, комп'ютерну графіку, телемедицину і багато чого іншого. Всі ці додатки і пов'язані з ними прикладні завдання потребують створення нового класу телекомунікаційних мереж і систем керування інформаційними ресурсами. Перенесені на електронні носії інформаційні ресурси набувають якісно нових властивостей, стають активними, тому що стають доступними за допомогою комп'ютерних засобів і систем, мереж зв'язку загального користування, у тому числі і дистанційних. Доступна для оперативного відтворення засобами комп'ютерного опрацювання інформація перетворюється в найважливіший чинник соціального розвитку суспільства.

У Internet нараховується понад 6,5 млн. Web-серверів (дані компанії Inktomi за станом на липень 2005 року) і понад двох мільярди сторінок, із котрих 85% розміщені в США (звіт компанії Cyveillance). За заявою цієї компанії (http://www.cyveillance.com), якщо темпи зростання (7 млн. нових сторінок у день) збережуться, то до 2001 року кількість Web-сторінок подвоїться. За прогнозами, "центр зростання" Internet зараз знаходиться у США. Темпи збільшення обсягів інформаційних ресурсів у Мережі настільки великі (для порівняння, можна відзначити — кількість Web-серверів у 1998 році було ще близько 1 млн.), що завдання забезпечення навігації в ресурсах Internet виявляється далеко не простим. Сьогодні кожний користувач на власному досвіді відчуває в дії один із найбільших парадоксів Internet — "корисної інформації в WWW стає усе більше, але знайти щось необхідне все складніше". Традиційні універсальні засоби реєстрації інформаційних ресурсів мережі — каталоги й інформаційно-пошукові системи вже сьогодні не справляються із своїм завданням. Ефективними є лише вузькотематичні (або ж регіональні) каталоги і пошукові системи. Як говорить опубліковане в часописі Nature дослідження, максимальне охоплення адрес в Інтернеті — 16% — сьогодні забезпечує пошукова система Nothern Light, за нею — 15,5% — припадає на AltaVista, а на третьому місці — 11,3% — Hotbot. Таким чином, самі значні інформаційно-пошукові системи у світі охоплюють у своїх індексах не більш 20% існуючих ресурсів. Існують вдалі спроби побудови інтегрованих "метапошукових систем", наприклад, система Alltheweb (http://www. ussc. alltheweb. com/), за прогнозами її авторів, вона повинна охоплювати 100% інформаційних ресурсів Internet (на сьогодні вона проіндексувала за допомогою механізму Lycos вже понад 1 млрд. сторінок), проте не опубліковано принципи його реалізації і якісні характеристики пошуку (повнота, релевантность).

Традиційні засоби навігації в Web-просторі — це каталоги і пошукові системи. Першими з'явилися Web-каталоги, як психологічно найбільше наближені до західного способу мислення. Каталоги найчастіше не вимагають від користувача введення інформації з клавіатури — досить скористатися гіперпосиланнями, щоб знайти необхідну інформацію. Важко уявити традиційний "паперовий" каталог, що містить декілька мільйонів посилань (не говорячи вже про мільярд). Точно так само важко орієнтуватися в електронному Web-каталозі, не використовуючи додаткових можливостей, головної серед який є можливість формулювання "свого" запиту з клавіатури. Зростання обсягів Web-ресурсів і ускладнення синтаксису мов запитів призвели до появи значної кількості інформаційно-пошукових серверів у Мережі. Сьогодні найбільше розвинуті системи навігації в Internet мають властивості як Web-каталогів, так і інформаційно-пошукових серверів. Серед таких систем — уже світові лідери Yahoo (http://www.yahoo.com), AltaVista (http://www.altavista.com/), Nothern Light (http://www.nlsearch.com/), Hotbot (http://www.hotbot.com/). У Росії лідери: системи Яndex (http://www.yandex.ru/), Rambler (http://www.rambler.ru/), Aport (http://www.aport.ru/). В Україні перші Web-каталоги з'явилися в 1995 році, а пошукові системи — у 1997. Сьогодні відомо понад десяток українських інформаційно-пошукових серверів і біля п'ятидесятьох Web-каталогів. Серед лідируючих систем можна назвати InfoRe (http://el.visti.net/), Mета (http://meta-ukraine.com/), NSearch (http://www.search.kiev.ua/).

Саме Web-каталоги й інформаційно-пошукові сервери (і їхній симбіоз) стали пращурами нового типу Web-сервісу — порталів — "воріт до Internet". Сьогодні прослідковується еволюція порталів від пошукових машин і каталогів до самостійних, насичених інформацією і самодостатніх сайтів. Портали, як нові об'єкти WWW, виникли в 1998 році. Основна ідея їхнього створення полягала в прагненні, поряд із можливостями навігації в Мережі, надати користувачеві максимальний рівень сервісу, зробити так, щоб кожний сеанс своєї роботи в Internet він починав саме з даного ресурсу. При цьому типовий портал намагається не тільки залучити користувачів зручними засобами навігації в Internet, але і "утримати" їх, надаючи на своєму ресурсі максимум необхідної і корисної інформації.

Портал являє собою сайт, організований як системне багаторівневе по'єднання різних ресурсів і сервісів. Як правило, такий сайт сполучає в собі різноманітні функції, пропонує разнопланові інформаційні ресурси і різноманітні послуги (пошук, рубрикатори, фінансові індекси, інформація про погоду і т.д.). З моменту появи перших порталів, їхні основні функції не зазнали істотних змін — це засоби реалізації навігації в Мережі, спілкування, новини, торгівля і служби додатків. Портал можна розглядати як сайт (або сукупність сайтів), що забезпечує задоволення основних потреб користувачів шляхом реалізації послуг (сервісів) у таких областях: інформація, бізнес, спілкування, а також надання инструментарія, необхідного користувачу для просування власного контенту в рамках порталу. Відповідно до даного визначення портал повинний включати чотири основні типи сервісів:

інформаційний сервіс — усе, що допомагає знайти (за необхідності) і отримати інформацію;

сервіс реалізації бізнес-функцій — усе те, що орієнтоване безпосередньо на продаж товарів/послуг;

інструментарій користувача — усе, що допомагає йому створювати і просувати свій контент у Мережі, насамперед, безкоштовний хостинг і безкоштовний e-mail, рейтинги, банери, "анонсировщики" тощо; сервіс забезпечення спілкування (community) — усе, що спрямоване на задоволення потреби в спілкуванні.

Портали зароджувалися як путівники в безкрайньому світі Internet. Потреба в них виникла відразу ж після того, як кількість сайтів у Мережі перевищила декілька десятків і для одержання необхідної інформації знадобився пошуковий механізм. Саме пошукові засоби найчастіше ставали фундаментом порталу. Наявності каталога посилань і якісного пошуку було достатньо для того, щоб користувачі приходили сюди щораз, коли було потрібно знайти якусь інформацію, про месцезнаходження якої вони не знали.

Із зростанням рекламних бюджетів зростає і кількість порталів — бажаючих заволодіти значної часткою рекламного ринку предосить, і вже незабаром між відповідними Web-проектами виникла конкуренція. Портали почали "обростати" котуваннями акцій, прогнозами погоди, аукціонами, безкоштовними поштовими службами, серверами листівок, системами замовлення авіаквитків, безкоштовними оголошеннями — усього, мабуть, і не перерахуєш. Поступово портали з "дверей до Internet-у" перетворювалися у величезні мережеві імперії, що намагаються надати своєму користувачеві всі можливі види послуг, що можуть йому знадобитися в Мережі.

Cаме бібліотека (у вигляді універсального інформаційного порталу) найбільше близька користувачу, який прийшов за науковою та бібліографічною інформацією. Це — зібрання відкритих інформаційних ресурсів, які систематично поповнюються.

Наприклад, мережеві ресурси НБУВ включають: електронний каталог НБУВ, який відбиває обов'язковий примірник книжкових видань України та зарубіжну літературу (110 тис. записів, основні надходження з 1994 р.);

загальнодержавну реферативну базу даних "Україніка наукова" — основу для підготовки Українського реферативного журналу "Джерело" (25 тис. записів, надходження з 1998 р.);

каталог дисертацій, що надходять до НБУВ як депозитарію ВАК України (20 тис. записів, надходження з 1993 р.);

каталог авторефератів дисертацій (25 тис. записів, надходження з 1993 р.);

картотеку видань СРСР-СНД 1980-1996 рр. (830 тис. записів);

абетковий покажчик журналів (2 тис. записів, надходження з 1994 р.).

У складі електронних текстів:

фонд електронних документів (6 тис. книг, статей з періодичних видань, авторефератів дисертацій тощо, основні надходження з 1998 р.);

фонд авторефератів дисертацій (4 тис. текстів авторефератів, надходження з 1998 р.);

фонд "Духовні першоджерела України" (Київські глаголичні листки (X ст.), Львівський Апостол (1574 р.), твори І.Котляревського, Т.Шевченка, М.Гоголя);

фонд збірок публікацій наукових установ і навчальних закладів, переданих НБУВ інтелектуальними власниками;

фонд матеріалів для бібліотекарів (нормативні акти, довідники, монографії, матеріали конференцій).

Послуги інформаційного транзиту в телекомунікаційній мережі і послуги користування інформаційними ресурсами на основі можливостей, наданих інформаційними системами, складають основу обслуговування користувачів інформації. Воно може бути, організоване у формі обміну і надання інформаційної послуги.

Користувачі — громадяни, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, організації і суспільні об'єднання — мають рівні права на доступ до інформаційних ресурсів і не зобов'язані обгрунтовувати перед власником цих ресурсів необхідність одержання запитуваної ними інформації. Виняток складає інформація з обмеженим доступом.

На сучасному етапі переходу від індустріального до інформаційного суспільства у всіх провідних державах світу ступінь використання інформаційного простору та інформаційних технологій стає безпосереднім чинником економічного зростання, забезпечення обороноздатності країни, соціально-політичної стабільності та розвитку демократичних засад в управлінні державою.

Десятиріччя, протягом якого бібліотеки України використовують комп'ютерні технології, можна умовно поділити на кілька етапів: перший - автоматизація внутрішніх процесів з метою звільнення працівників від рутинної роботи, другий - перехід до локальних мереж і створення АІБС, та третій - використання Інтернету та Інтернет-технологій, вихід у зовнішній світовий простір з метою не тільки використання, але й надання усім бажаючим власних інформаційних ресурсів.

На сучасному етапі відбувається переорієнтація обслуговування користувачів. На перший план виходять інноваційні форми роботи з індивідуальним користувачем, що стало можливим завдяки впровадженню комп'ютерних технологій, які створили умови для доступу до інформаційних ресурсів наукових бібліотек широкому колу користувачів світових інформаційних мереж. Рівень бібліотеки почав визначатися кількістю послуг, що може отримувати її користувач.

Дослідження, проведені останнім часом науковими бібліотеками, свідчать, що з року в рік зростає попит користувачів на електронну інформацію. Сучасна модель обслуговування в науковій бібліотеці не-можлива без надання Інтернет-послуг.

2. Електронний уряд.

Питання електронного уряду з кожним роком набуває все більшого значення. Збільшується кількість країн, які починають усвідомлювати переваги електронного уряду. Так, Канада, США, країни Європейського Союзу вже розпочали активно запроваджувати його складові. Не є винятком і наша країна. Однак, на відміну від тих, хто вже здійснив правове і нормативне забезпечення цього процесу, визначився з тим, яке саме суспільство хоче будувати, в Україні всі ці питання є відкритими.

Слід зазначити, що стосовно самого поняття "електронний уряд" (е-уряд) ведуться жваві дискусії*105. Так, одні дослідники вважають, що е-уряд – це уряд, який має власний електронний портал, інші – що це уряд, який активно взаємодіє з громадянами за допомогою мережі Інтернет, треті під е-урядом розглядаються уся сфера електронних послуг, яка надається державою та її відповідними органами своїм громадянам.

*105: { "Електронне урядування", "електронне управління", "електронна держава" — це лише не повний перелік термінів, які використовуються дослідниками і державними діячами у даному контексті.}

Зокрема, російський дослідник М. Вершинін, е-уряд визначає як систему інтерактивної взаємодії держави і громадян за допомогою Інтернету, нову модель державного управління, яка перебудовує традиційні відносини громадян і владних структур.

На відміну від нього А. Кошкін під електронним урядом розглядає мережну інформаційно-комунікаційну інфраструктуру, яка підтримує процес виконання федеральними органами виконавчої влади своїх функцій у суспільстві.

На нашу думку, електронний уряд – це не просто система надання державою та її органами послуг (у тому числі й відповідної інформації) громадянам на основі їх активної взаємодії за допомогою сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, а й передусім модернізація самого процесу державного управління відповідно до нових умов суспільного розвитку.

Як зазначається в однойменному проекті ОЕСР*106, поняття е-уряду – фокусується на використанні нових інформаційних і комунікативних технологій урядом, які застосовуються до повного спектру управлінських функцій*107. Зокрема, програмний потенціал, який закладено в Інтернеті і відповідних технологіях, може стати потенціалом для трансформації структур і операцій уряду. Відправною точкою проекту "е-уряд" є переконаність у тому, що е-уряд потенційно є основним джерелом адаптації кращих управлінських практик.

*106: { ОЕСР — Організація економічного співробітництва і розвитку.}

*107: { E-government: analys framework and methodology. Public Management Service. Public Management Committee. PUMA(2001)16/ ANN/REV1.}

Метою цього проекту ОЕСР є ідентифікація стратегій і рішень е-уряду для досягнення ефективного управління в інформаційному столітті. Передбачається розглянути весь спектр управлінської діяльності, включаючи такі функції, як надання послуг, вироблення політики, регуляція, а також внутрішні фактори, такі як адміністративні структури, управлінські (адміністративні) процеси і управлінські здібності.

Хоча період найбільш активної розробки цього проекту припадає на 2002–2003 pp., слід зазначити, що його ключовим моментом на відміну від інших робіт з е-уряду є акцентування уваги на довгостроковій програмі й побудові її на основі обговорень щодо кращого управління і модернізації державного управління у період 2006–2010 pp. Це зумовлено неминучим впливом інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ) та їх запровадженням у державне управління протягом наступних 2–4 років. Цей проект ставить за мету відповісти на запитання, що трапиться після цього.

Вплив е-уряду має здійснюватися на обох рівнях – на рівні урядів і на рівні стейкхолдерів (зацікавлених кіл). Наприклад, вплив і на послуги відповідних агенцій, і на користувачів послуг. Однак, проект не має на меті проаналізувати вплив інформаційних і комунікаційних технологій на такі сфери суспільного життя, як медицина і освіта. Проект концентрує увагу на впливі е-уряду на національному рівні, проте увага буде приділятися також і відносинам між національним й іншими рівнями настільки, наскільки вони перетинаються при виробленні національної політики. Отже, головною рисою цього проекту є його довготерміновий ракурс.

Специфічні напрями його оцінювання мають підпорядковуватися розв'язанню трьох етапів відповідних завдань:

1) можливі майбутні моделі електронного уряду та його урегулювання;

2) відповідні практики і підходи;

3) досягнення довготермінових ефективних управлінських моделей та визначення їх напрямків.

Критерії створення електронного уряду мають відповідати управлінським пріоритетам XXI століття, яким притаманна:

– легітимність;

– роль законів;

– прозорість, відповідальність і чесність.

Останній аспект набуває сьогодні все більшої ваги, тому трохи зупинимося на його розкритті. Прозорість сприяє ефективному управлінню завдяки відкритому процесу прийняття рішень на основі публічного спостереження і підвищення рівня контролю громадян щодо звітів управлінських (владних) інститутів. Ефективна влада потребує етичної поведінки і енергійної боротьби з корупцією. Чесність є передумовою для вироблення ефективної влади, яка заслуговує на довіру. Ефективні владні інститути відповідають перед своїми громадянами. Відповідальність передбачає звітність і зворотні механізми:

· ефективність;

· узгодженість;

· адаптація;

· партнерство і консультації.

Методологія формування електронного уряду зумовлена його широтою і різноманітністю. Аналіз її можна сфокусувати на таких чотирьох основних завданнях.

Передбачення, проектування, здатність до реагування.

Як може е-уряд зробити уряд більш чутливим?

1) Визначення чіткого, потенційного соціального і відповідного технологічного контексту для реалізації е-уряду, включаючи аналіз відповідних питань.

2) Визначення принципів, стратегій, механізмів і потенційних взаємних компромісів і ризиків використання е-уряду з метою збільшення участі громадян у політичних процесах.

3) Визначення принципів, стратегій, механізмів та потенційних взаємних компромісів і ризиків використання е-уряду щодо максимізації відповідних намірів і надання послуг.

4) Визначення потенційних змін щодо ролі і легітимності державного управління і відносин із зацікавленими колами в результаті реалізації е-уряду.

Реформування державного управління

Які реформи зроблять е-уряд можливим?

5) Визначення потенційних структурних процесів і поведінки, культурних реформ державного управління, які роблять можливим е-уряд, включаючи потенціал ефективної дієвості.

6) Визначення необхідних стратегій і механізмів допомоги і підтримки реформування результативного е-уряду, включаючи сфери змін в менеджменті, управлінських та інших вмінь і компетентного управління.

3. Стратегічна реалізація е-уряду:

Які вимоги щодо роботи е-уряду?

7) Визначення ефективних послідовних підходів до керівництва, координації і політики щодо реалізації е-уряду, включаючи розгляд підходів централізації/децентралізації.

8) Визначення ефективного інвестування і фінансових моделей для е-уряду, включаючи розгляд моделей для координації застосування інформаційних і комунікаційних технологій.

9) Визначення відповідного приватного/публічного сектору моделей співробітництва щодо реалізації е-уряду.

10) Визначення управлінських та інших вмінь, необхідних для реалізації е-уряду, і політики їх забезпечення.

4. Вимірювання і оцінювання:

Як зробити ці міри впливовими?

11) Оцінювання робочої програми і ключових індикаторів (показників) для е-уряду під кутом відповідальності уряду, впливу державного управління і реалізації е-уряду, включаючи контрольні вимірювання прогресу, якості, користі та вартості (витрачених коштів), ефективності.

3. Інформаційна культура особистості.

Історія інформаційної культури налічує тисячоліття. Точкою відліку логічно визнати момент зміни формального ставлення до сигналу ситуації, що було властиво тваринного світу, на змістовне, притаманний виключно людині. Обмін змістовними одиницями послужив основою розвитку мови. До появи писемності становлення мови втілило в життя велику гаму вербальних методик, породило культуру поводження з здоровим глуздом і текстом. Письмовий етап переймався навколо тексту, що ввібрав у собі розмаїття усній інформаційної культури.

Інформаційну культуру людства у різний час вражали інформаційні кризи. Одне з найзначніших кількісних інформаційних криз призвів до появи писемності. Устные методики збереження знання не забезпечували повної схоронності зростаючих обсягів інформації та фіксації інформації на матеріальному носії, що викликало новий період інформаційної культури - документный. До її складу ввійшла культура спілкування з документами: вилучення фіксованого знання, кодування і фіксації інформації; документографического пошуку. Оперирование інформацією полегшало, зазнала змін спосіб мислення, але усні форми інформаційної культури як вони втратили значення, а й збагатилися системою взаємозв'язків з письмовими.

Основою сутнісного визначення поняття «інформаційна культура» має стати поняття культури, доповнене відповідно до рисами згаданої специфічної сфери роботи і аналізованих як компонент загальної культури особистості. У науці використовується дуже багато визначень поняття культури та, відповідно, її значень. Для конкретного дослідження доцільно зупинитися на суті поняття, повідомивши їм про його боку, які будуть суттєвими при розшифровці даного нас уявлення «інформаційна культура особистості».

У філософському словнику під культурою розуміється історично певний рівень розвитку суспільства, творчих зусиль і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя та банківської діяльності людей їхніх взаєминах, соціальній та створюваних ними потребує матеріальних та духовних цінностях.

У філософії виділено кілька рівнів аналізу культури: культура суспільства, культура соціальних груп, і культура окремої людини. «Культура має три масштабу на відповідність до філософським відмінностями онтологічних рівнів «загальне - особливе - одиничне»: культура як засіб існування, макро - чи мікрогрупи, мовою соціологів, культура окремої особистості (за такою формулою повсякденній мові - культурний людина)». Культура особистості включає у собі як освіченість (грамотність і вихованість), і основні параметри розвитку особистості, тобто те, що людина виробляє у собі, стоїть у свого життя на світі початку й під впливом суспільства, з участю іншим людям, «привласнюючи» общественно-исторический досвід. Це відповідає вихідному розумінню терміна «культура», прийнятому ще Стародавню Грецію.

У початковому значенні поняття «культура» у перекладі латинського означало «обробіток грунту», тобто зміни у природному об'єкті під впливом людини, своєї діяльності на відміну тих змін, які викликані природними причинами. Поняття культури у широкому значенні таки охоплює сферу доцільною діяльності людей, сукупність громадських предметів на відміну предметів природи, не перетворених людським працею. Культура та глибокої суті, є тим, що забезпечує реалізацію самої діяльності, тобто. способом її здійснення. Культура представляється у вигляді:

а) сукупності (системи) певних видів діяльності та її результатів;

б) як творче зміст діяльності;

в) як засіб діяльності, її технології;

г) як якісна характеристика діяльності та її результатів.

Поняття «культура» може вживатися у різних сенсах. Якщо основу класифікації видів культури покласти змістовний чи предметний ознака, можна казати про фізичної, художественно-эстетической, екологічної, політичну культуру тощо. У цьому ряду і інформаційна культура. Оскільки поняття «інформація» несе велику значеннєву навантаження, то роль інформаційної культури особлива, зокрема вона є винятковою у формуванні зміст у освіти.

З іншого боку, засвідчили, що проблему визначення ИКЛ утруднена багатозначністю цього поняття. Її можна розуміти, як феномен, як частину особистісного знання, загальної культури людини; і рівень розвитку знань, умінь, навичок тощо.; як галузь, исследующую певні проблеми були; як навчальну дисципліну.

Систему освіти України несформованого інформаційного суспільства покликана вирішувати принципово нову глобальну проблему, пов'язану з підготовкою людини до життя і забезпечення діяльності на абсолютно нових йому умовах інформаційного світу. Саме система освіти має дати необхідні знання про нове інформаційної середовища проживання, формувати нову інформаційну культури і новий інформаційний світогляд, заснований на розумінні визначальної ролі інформації та інформаційних процесів у природних явищах, життя людського спільноти і, нарешті, діяльності самої людини.

Питання становлення та розвитку інформаційної культури особистості студента, його інформаційної підготовки у ВНЗ до роботи із засобами інформатизації займають особливу увагу в дослідженнях вітчизняних і іноземних авторів. На думку, інформаційна культура особистості передбачає формування необхідних знань, ціннісних орієнтації, умінь і навиків регулярно працюють з інформацією, оволодіння нормами і правилами поведінки у інформаційної середовищі.

Вивчення літературних джерел показало, що ця категорія «інформаційна культура» проаналізовано у різних взаємозв'язках з цими поняттями, ввійшли в науковий апарат педагогіки, як «комп'ютерна грамотність», «комп'ютерна культура» і «інформаційна грамотність». Розглянемо кожне з цих понять окремо. Ключем до розуміння словосполучення «комп'ютерна грамотність» є слово «грамотність», яке сучасна вітчизняна педагогічна наука розглядає як необхідну щабель і засіб особистісного становлення людини. На найрізноманітніших етапах освіти «грамотність» означає вміння читати, писати і слід вважати. З цього погляду, комп'ютерна грамотність - це вміння читати і писати, вважати й малювати, шукати інформації і працювати з тими програмами на персональному комп'ютері.

Сьогодні, під комп'ютерної грамотністю розуміються:

- знання, що стосуються інформаційної техніки і технології, комп'ютерів, їх потенціалу, можливостей та кордонів використання, і навіть які стосуються ним основних економічних, соціальних, культурних і морально-етичних питань;

- сукупність умінь і навиків використання комп'ютерів своєї діяльності:

а) вміння інструментального використання ЕОМ (вміння користуватися текстовим і графічним редакторами, електронними таблицями, базами даних, і таке інше);

б) вміння, характеризує гуманітарний компонент застосування комп'ютера (вміння аналізувати ситуації, зумовлені використанням комп'ютера, описувати результати на людей збоїв і заперечень системи, вміння визначати можливість вирішення завдань із допомогою комп'ютера).

У поняття «інформаційна грамотність особистості» включено такі компоненти:

- комп'ютерна грамотність особистості;

- знання про інформаційної середовищі, законах її функціонування, і навіть певний обсяг метазнаний, тобто. знань про інформацію;

- наявність в особистості інформаційними потребами широкого діапазону;

- вміння орієнтуватися у інформаційних потоках;

- вміння і навички збереження інформації для використання;

- розвиненість алгоритмічного мислення особистості.

Комп'ютерна культура є термін, охоплюючий і який регламентує повний комплекс аспектів роботи людини з інформаційними технологіями і телекомунікаційними засобами.

До компонентами комп'ютерної культури ставляться:

а) знання методології застосування інформаційних комп'ютерних технологій у різних галузях життєдіяльності людини;

б) розуміння відповідної термінології, що з інформаційно комп'ютерних технологій;

в) знання принципів пристрої і роботи комп'ютерна техніка;

г) знання конкретних прикладів використання інформаційних комп'ютерних технологій;

д) вільне володіння навичками роботи з комп'ютером у повсякденній професійної діяльності;

е) знання основ методів моделювання (математичного, логічного, дидактичного та інших);

ж) розуміння принципів, що у основі функціонування телекомунікаційних мереж, і вміння ними користуватися:

і) вміння грамотно інтерпретувати результати рішення практичних завдань із допомогою електронно-обчислювальної техніки і застосовувати їх у своїй діяльності;

к) вміння грамотно сформулювати завдання, виникає своєї діяльності й реалізовувати практично основні етапи її вирішення (структуризація, алгоритмизация, програмування і реалізація);

л) дотримання морально-етичних і правових норм застосування інформаційних комп'ютерних технологій.

У зв'язку з широким використанням телекомунікацій у практичної діяльності і підвищення сфери застосування інформаційних технологій з'явилася дефініція «інформаційна культура». Зміст терміна «інформаційна культура» набагато ширші, ніж інші поняття. Воно точніше відбиває взаємодія окремої особистості з оточуючими інформаційними середовищами і простором.

Інформаційна культура припускає наявність у особистості таких якостей, як:

1) інформаційна грамотність. Вона містить:

- струнку, логічно пов'язану, спадкоємний систему знань інформаційних технологій, зокрема комп'ютерних;

- вміння і навички будь-який діяльності, що з інформацією, і навіть вміння і навички планування своєї діяльності, проектування й побудови інформаційних моделей, комунікації, дисципліни спілкування, і структурування повідомлень, инструментирования всіх видів діяльності, використання сучасних засобів у житті;

2) усвідомлену мотивацію особистості на:

- задоволення своїх інформаційними потребами з урахуванням знань інформаційних комп'. ютерних технологій;

- підвищення свого загальнокультурного, загальноосвітнього й фахової кругозору;

- розвиток умінь і навиків інформаційну діяльність і інформаційного спілкування з урахуванням використання інформаційних і телекомунікаційних технологій, зокрема комп'ютерних;

3) певний стиль мислення, головною характеристикою якого є самостійність і креативність.

Нині існують різноманітні підходи до визначення феномена «інформаційна культура». У науковій та відповідної навчальної літературі публікується безліч поглядів, часом діаметрально протилежних. Однозначної і всеосяжного визначення це поняття дослідники не дають.

4. Інформаційна безпека як глобальна проблема розвитку інформаційного суспільства.

Забезпечення безпечної діяльності необхідне для будь-яких підприємств і установ, починаючи від державних організацій і закінчуючи маленькою яткою, що займається роздрібною торгівлею. Різниця полягатиме лише в тому, які засоби і методи й у якому обсязі будуть потрібні для забезпечення їх безпеки.

Перш ніж приступити до аналізу сучасного стану проблеми інформаційної безпеки, розглянемо проблеми безпеки взагалі. Спочатку необхідно визначити, що підлягає захисту і якими основними принципами слід керуватися при організації захисту. За сформованою історичною та міжнародною практикою безпеки об’єктами захисту з урахуванням їх пріоритетів є:

1) особа;

2) інформація;

3) матеріальні цінності.

Якщо пріоритет збереження безпеки особи є природним, то пріоритет інформації над матеріальними цінностями вимагає більш докладного розгляду. Це стосується не тільки інформації, що становить державну чи комерційну таємницю, а й відкритої інформації.

Ринкові відносини з їх невід’ємною частиною – конкуренцією обов’язково вимагають протидії зовнішнім і внутрішнім впливам. Об’єкти захисту більшою чи меншою мірою, залежно від цілей зловмисника (ЗЛ) і від конкретних умов, можуть зазнавати різних нападів чи загроз опинитися в ситуації, в якій вони з об’єктивних причин наражаються на небезпеку.

Поняття «безпечна діяльність» будь-якого підприємства чи організації включає:

1) фізичну безпеку, під якою розуміється забезпечення захисту від загрози життю людей;

2) економічну безпеку;

3) інформаційну безпеку (ІБ);

4) матеріальну безпеку, тобто збереження матеріальних цінностей від усякого роду загроз – починаючи від їх крадіжок і закінчуючи загрозами пожежі та інших стихійних лих.

Не зупиняючись детально на загрозах фізичної і матеріальної безпеки, відзначимо тісний зв’язок між економічною та інформаційною безпекою.

Як вважають західні фахівці, витік 20% комерційної інформації в 60 випадках зі 100 призводить до банкрутства фірми. Жодна, навіть процвітаюча фірма не проіснує більш як три доби, якщо її інформація, що становить комерційну таємницю, стане відомою. Таким чином, економічна та інформаційна безпека виявляються тісно взаємозалежними.

Зменшення загрози для економічної діяльності будь-якої організації передбачає одержання інформації про конкурентів. Тому, цілком природно, зменшення даної загрози для одних організацій спричиняє збільшення загрози економічній діяльності інших організацій. Це стало можливим через наявність промислового, і зокрема економічного, шпигунства.

Збитки від діяльності конкурентів, які використовують методи шпигунства, становлять у світі до 30% усього збитку, а це мільярди доларів. Точну цифру збитків указати не можна в принципі внаслідок того, що ні ЗЛ, ні потерпілі не прагнуть оприлюднювати інформацію про скоєне. Перші, мабуть, через страх відповідальності за вчинене, а другі – через страх зіпсувати імідж. Цим пояснюється високий рівень латентності правопорушень і відсутність повідомлень про них у засобах масової інформації. Тому до публіки доходить інформація про менш як 1% від усіх випадків порушень, що мають кримінальний характер і які приховати неможливо.

Таким чином, завдання безпеки будь-яких видів доводиться вирішувати щоразу при розгляді різноманітних аспектів людської діяльності. Але, як бачимо, всі види безпеки тісно пов’язані з ІБ, і, більше того, їх неможливо забезпечити без забезпечення ІБ. Отже, предметом нашого подальшого розгляду буде саме ІБ.

Зробимо зауваження з приводу термінології. На сьогоднішній день термінологія щодо ІБ в основному розроблена, хоча цей процес триває досі. Найбільш поширені і необхідні терміни зафіксовані в Українському стандарті з технічного захисту інформації. Тому, звичайно, далі слідуємо саме йому.

Отже, згідно з, безпека інформації (ГБ) (information security) – стан інформації, у якому забезпечується збереження визначених політикою безпеки властивостей інформації. Автоматизована система (АС) – це організаційно-технічна система, що об’єднує обчислювальну систему, фізичне середовище, персонал і оброблювану інформацію. Захист інформації в AC (information protection, information security, computer system security) – діяльність, яка спрямована на забезпечення безпеки оброблюваної в АС інформації та АС у цілому і дозволяє запобігти або ускладнити можливість реалізації загроз, а також знизити величину потенційних збитків унаслідок реалізації загроз. Комплексна система захисту інформації (КСЗІ) – сукупність організаційних і інженерних заходів, програмно-апаратних засобів, які забезпечують захист інформації в АС. Інші терміни та поняття будуть вводитися та визначатися мірою потреби.

5. Становлення інформатики як фундаментальної науки.

Поява обчислювальних машин у 50-х рр.. створило до становлення інформатики необхідну їй апаратну підтримку, потрібну для зберігання і переробки інформації. Але, звичайно, з інформацією люди оперували вже задовго до появи комп'ютерів. Починаючи з древнього абака, який дожив до наших днів у вигляді конторських рахунків, створювалися пристосування для обробки числової інформації. Механічні пристрої типу арифмометрів, лічильні електричні клавішні машини, лічильно-аналітична техніка та багато інших прилади були націлені на вирішення тих же завдань, які в повному обсязі стали реалізовуватися в комп'ютерах.

Крім числової інформації, в полі зору фахівців весь час була і символьна інформація, представники якої - добре відомі всім тексти на природній мові: від пригодницьких повістей до звітів про виконану роботу, довідок з установ, листів і т. п. Для зберігання і переробки такої інформації також придумували і створювали різні пристосування і пристрої. Найпростішим прикладом може служити стійка з ящиками, в яких зберігаються картки, що несуть інформацію. Такі каталоги - неодмінний атрибут бібліотек. Але на картках можна зберігати в систематизованому вигляді і будь-яку іншу інформацію, записану на деякому природному або спеціальній мові.

Прагнення якось механізувати, а потім і автоматизувати процедури, пов'язані з пошуком потрібної інформації в каталозі, призвело до появи прийомів, які увійшли в арсенал спеціальної науки - документалістики. Дітищем документалістики стали ручні та автоматизовані інформаційно-пошукові системи.

Комп'ютер в одній системі об'єднав зберігання і обробку як числовий, так і текстової (символьній) інформації. Саме тому його поява знаменувала початок нової науки.

Слово "інформатика" в нашій країні прижилося не відразу. Спочатку дослідження, пов'язані з використанням інформації в системах управління (а це здавалося центральною проблемою використання інформації), назвали кібернетикою, і цей термін став у нас синонімом інформатики. Але поступово з'ясувалося, що кібернетика - цілком самостійний науковий напрям, що становить лише частину інформатики. В англомовних країнах нову науку стали називати обчислювальної наукою (Computer Science), а у франкомовних країнах з'явився термін "інформатика" (Informatique). Саме з французького і був запозичений цей термін, який, починаючи з середини 70-х рр.. міцно увійшов у вжиток.

Історія розвитку інформатики

Інформатика - молода наукова дисципліна, що вивчає питання, пов'язані з пошуком, збиранням, зберіганням, перетворенням та використанням інформації в самих різних сферах людської діяльності. Генетично інформатика пов'язана з обчислювальною технікою, комп'ютерними системами і мережами, так як саме комп'ютери дозволяють породжувати, зберігати і автоматично переробляти інформацію в таких кількостях, що науковий підхід до інформаційних процесів стає одночасно необхідним і можливим.

До теперішнього часу тлумачення терміну "інформатика" (в тому сенсі як він використовується в сучасній науковій і методичній літературі) ще не є сталим і загальноприйнятим. Звернемося до історії питання, висхідній до часу появи електронних обчислювальних машин.

Після другої світової війни виникла і почала бурхливо розвиватися кібернетика як наука про загальні закономірності в управлінні та зв'язку в різних системах: штучних, біологічних, соціальних. Народження кібернетики прийнято пов'язувати з опублікуванням у 1948 р. американським математиком Норбертом Вінером, що стала знаменитою, книги "Кібернетика або управління і зв'язок в тварині і машині". У цій роботі були показані шляхи створення загальної теорії управління і закладено основи методів розгляду проблем управління і зв'язку для різних систем з єдиної точки зору. Розвиваючись одночасно з розвитком електронно-обчислювальних машин, кібернетика з часом перетворювалася у більш загальну науку про перетворення інформації. Під інформацією в кібернетиці розуміється будь-яка сукупність сигналів, впливів або відомостей, які певною системою сприймаються від навколишнього середовища (вхідна інформація X), видаються в навколишнє середовище (вихідна інформація У), а також зберігаються в собі (внутрішня, внутрішньосистемних інформація Z).

Розвиток кібернетики в нашій країні зустріло ідеологічні перешкоди. Як писав академік А. І. Берг, "... в 1955-57 рр.. і навіть пізніше в нашій літературі були допущені грубі помилки в оцінці значення і можливостей кібернетики. Це завдало серйозної шкоди розвитку науки в нашій країні, призвело до затримки в розробці багатьох теоретичних положень та навіть самих електронних машин ". Досить сказати, що ще у філософському словнику 1959 видання кібернетика характеризувалася як "буржуазна лженаука. Причиною цьому послужили, з одного боку, недооцінка нової бурхливо розвивається науки окремими вченими "класичного" напрямку, з іншого - надмірне марнослів'я тих, хто замість активної розробки конкретних проблем кібернетики в різних областях спекулював на напівфантастичних прогнозах про безмежні можливості кібернетики, дискредитуючи тим самим цю науку.

Справа до того ж ускладнювалося тим, що розвиток вітчизняної кібернетики протягом багатьох років супроводжувалося серйозними труднощами в реалізації великих державних проектів, наприклад, створення автоматизованих систем управління (АСУ). Однак за цей час вдалося накопичити значний досвід створення інформаційних систем і систем управління техніко-економічними об'єктами. Потрібно було виділити з кібернетики здоровіше наукове та технічне ядро і консолідувати сили для розвитку нового руху до давно вже стоять глобальним цілям.

Підійдемо зараз до цього питання з термінологічної точки зору. Незабаром слідом за появою терміну "кібернетика" у світовій науці стало використовуватися англомовне "Computer Science", а трохи пізніше, на межі шістдесятих і сімдесятих років, французи ввели отримав зараз широке поширення термін "Informatique". У російській мові раннє вживання терміну "інформатика" пов'язане з вузько-конкретною областю вивчення структури та загальних властивостей наукової інформації, переданої у вигляді наукової літератури. Ця інформаційно-аналітична діяльність, абсолютно необхідна і сьогодні в бібліотечній справі, книговиданні і т.д., вже давно не відображає сучасного розуміння інформатики. Як відзначав академік А.П. Єршов, в сучасних умовах термін інформатика "вводиться в російську мову в новому і куди більш широкому значенні - як назва фундаментальної природничої науки, що вивчає процеси передачі та обробки інформації. При такому тлумаченні інформатика виявляється більш безпосередньо пов'язаної з філософськими і загальнонауковими категоріями, прояснюється і її місце в колі "традиційних" академічних наукових дисциплін ".

Спробу визначити, що ж таке сучасна інформатика, зробив в 1978 р. Міжнародний конгрес з інформатики: "Поняття інформатики охоплює області, пов'язані з розробкою, створенням, використанням та матеріально-технічним обслуговуванням систем обробки інформації, включаючи машини, устаткування, математичне забезпечення, організаційні аспекти, а також комплекс промислового, комерційного, адміністративного та соціального впливу ".

Структура інформатики

Інформатика в широкому розумінні являє собою єдність різноманітних галузей науки, техніки і виробництва, пов'язаних з переробкою інформації.

Інформатику у вузькому сенсі можна представити як що складається з трьох взаємопов'язаних частин.

Інформатика як галузь народного господарства складається з однорідної сукупності підприємств різних форм господарювання, де займаються виробництвом комп'ютерної техніки, програмних продуктів і розробкою сучасної технології переробки інформації. Специфіка і значення інформатики як галузі виробництва полягають у тому, що від неї багато в чому залежить зростання продуктивності праці в інших галузях народного господарства. В даний час близько 50% всіх робочих місць у світі підтримується засобами обробки інформації.

Інформатика як фундаментальна наука займається розробкою методології створення інформаційного забезпечення процесів управління будь-якими об'єктами на базі комп'ютерних інформаційних систем. У Європі можна виділити наступні основні наукові напрями в галузі інформатики: розробка мережевої структури, комп'ютерно-інтегровані виробництва, економічна та медична інформатика, інформатика соціального страхування і навколишнього середовища, професійні інформаційні системи.

Інформатика як прикладна дисципліна займається:

- вивченням закономірностей в інформаційних процесах (накопичення, переробка, розповсюдження);

- створенням інформаційних моделей комунікацій в різних областях людської діяльності;

- розробкою інформаційних систем і технологій у конкретних галузях і виробленням рекомендацій щодо їх життєвого циклу: для етапів проектування та розробки систем, їх виробництва, функціонування і т.д.

Головна функція інформатики полягає в розробці методів і засобів перетворення інформації та їх використання в організації технологічного процесу переробки інформації.

Завдання інформатики полягають у наступному:

- дослідження інформаційних процесів будь-якої природи;

- розробка інформаційної техніки та створення новітньої технології переробки інформації на базі отриманих результатів дослідження інформаційних процесів;

- рішення наукових та інженерних проблем створення, впровадження і забезпечення ефективного використання комп'ютерної техніки і технології в усіх сферах суспільного життя.

Інформатика існує не сама по собі, а є комплексною науково-технічної дисципліною, покликаної створювати нові інформаційні техніки і технології для вирішення проблем в інших областях. Комплекс індустрії інформатики стане провідним у інформаційному суспільстві. Тенденція до більшої інформованості в суспільстві в істотному ступені залежить від прогресу інформатики як єдності науки, техніки і виробництва.

Інформаційні засоби

Потреба виразити і передати інформацію привела до появи мови, писемності, книгодрукування, поштового зв'язку, телеграфу, телефону, радіо, телебачення і багато чого іншого.

З самого раннього дитинства всі ми залучені в процеси обміну інформацією. Питання, відповіді, прохання - все це передача інформації. Ми отримуємо інформацію, коли читаємо книжки, газети і журнали, слухаємо радіо або дивимося телевізор.

Спілкування людей один з одним - це передача інформації: відомостей і суджень, даних і повідомлень. Будь-яка спільна діяльність людей - робота, навчання - неможлива без обміну інформацією. Передана інформація зазвичай стосується якихось предметів або нас самих і пов'язана з подіями, які відбуваються в навколишньому світі.

Вираз думок у письмовій формі відкрило можливість не тільки передавати відомості та повідомлення, а й накопичувати людські знання у формі рукописів і рукописних книг і тим самим передавати скарби людської думки від одного покоління до іншого.

Абсолютно нові можливості для пошуку та обробки інформації відкрило перед людьми винахід в середині XX століття електронних обчислювальних машин - ЕОМ. Спочатку ЕОМ створювалися для автоматизації обчислень. Потім їх навчили записувати і зберігати інформацію на магнітних стрічках, друкувати її на папері і виводити на екран ЕОМ.

Призначення інформатики

Остання інформаційна революція призвела до появи безлічі нових областей теорії і практики, які пов'язані з вивченням і виробництвом технічних засобів, методів, технологій, що забезпечують приріст нових знань. Однією з таких галузей знань є інформатика. Поняття "інформатика" виникло в 60-х роках у Франції для позначення області, що займається автоматизованою обробкою інформації за допомогою електронних обчислювальних машин (ЕОМ). Французький термін Informatique (інформатика) утворений шляхом злиття початку слова information (інформація) і кінця слова automatique (автоматика) і означає "інформаційна автоматика" або "автоматизована переробка інформації". В англомовних країнах цьому терміну відповідає синонім Computer Science (наука про комп'ютерну техніку). Виділення інформатики як самостійної сфери людської діяльності пов'язано, в першу чергу, з розвитком комп'ютерної техніки. Термін "інформатика" починає виступати в оновленому вигляді і служить не тільки для відображення успіхів комп'ютерної техніки, але пов'язується вже з глобальними процесами передачі та обробки інформації. У нашій країні таке трактування терміну "інформатика" утвердилася з моменту прийняття відповідного рішення в 1983 році на сесії річного збори Академії наук СРСР про організацію нового відділення інформатики, обчислювальної техніки та автоматизації. Інформатика трактувалася як "... комплексна наукова й інженерна дисципліна, що вивчає всі аспекти розробки, проектування, створення, оцінки, функціонування заснованих на ЕОМ систем переробки інформації, їх застосування і впливу на різні галузі соціальної практики". У такому розумінні інформатика націлена на розробку загальних методологічних принципів побудови інформаційних моделей. Тому методи інформатики застосовні всюди, де існує можливість опису об'єкта, явища, процесу і т. п. за допомогою інформаційних моделей. Існує безліч визначень інформатики, що пов'язано з багатогранністю її функцій, можливостей, засобів і методів. Узагальнюючи існуючі визначення цього терміна, пропонуємо таке трактування: Інформатика - область людської діяльності, пов'язана з процесами перетворення і використання інформації за допомогою комп'ютера. Головна функція інформатики полягає в розробці методів і засобів перетворення інформації. Виходячи з цього, завдання інформатики полягають у наступному:

• дослідження інформаційних процесів будь-якої природи;

• розробка новітньої інформаційної технології на базі комп'ютерів і комп'ютерних мереж;

• вирішення наукових та інженерних проблем створення та впровадження апаратно-програмного забезпечення комп'ютерів. Коло проблем, що розглядаються інформатикою, настільки широкий, що крім суто спеціальних тем, що стосуються виключно комп'ютерної техніки, доводиться вникати в проблеми інших галузей знань, таких як фізика, хімія, біологія, література. Це обумовлено тим, що інформатика являє зовсім особливу галузь знань, яка інтегрує (об'єднує) всі інші. Завдяки очікуваному впровадження інформаційних систем і технологій у різні сфери діяльності, можна уявити область інформатики як якусь середовище існування інших дисциплін. Інформатика повинна стати дисципліною абсолютно іншого рівня і якості, ніж всі існуючі нині. Вона буде узагальнювати знання, отримані з інших предметів, вчити новому системному осмисленню відбуваються в світі процесів і явищ.

Інформатика як наука

Інформатика - науковий напрямок, що займається вивченням законів, методів і способів накопичення, обробки і передачі інформації за допомогою ЕОМ та інших технічних засобів, група дисциплін, що займаються різними аспектами застосування і розробки ЕОМ: прикладна математика, програмування, програмне забезпечення, штучний інтелект, архітектура ЕОМ, обчислювальні мережі.

Основні напрямки інформатики наступні.

Теоретична інформатика - математична дисципліна, яка використовує методи математики для побудови і вивчення моделей обробки, передачі й використання інформації, вона створює той теоретичний фундамент, на якому будується вся будівля інформатики.

Кібернетика - наука про управління в живих, неживих і штучних системах. Кібернетика може розглядатися як прикладна інформатика в області створення і використання автоматичних чи автоматизованих систем управління різного ступеня складності: від управління окремим об'єктом (верстатом, промисловою установкою, автомобілем тощо) - до найскладніших систем управління цілими галузями промисловості, банківськими системами, системами зв'язку і навіть спільнотами людей. Найбільш активно розвивається технічна кібернетика, результати якої використовуються для управління в промисловості і науці.

Програмування - сфера діяльності, спрямована на створення окремих програм і пакетів прикладних програм, розробку мов програмування, створення операційних систем, організацію взаємодії комп'ютерів за допомогою протоколів зв'язку.

Штучний інтелект, мета робіт в області якого спрямована на розкриття таємниці творчої діяльності людей, їх здатності до оволодіння навичками, знаннями і уміннями. Дослідження в області штучного інтелекту необхідні при створенні роботів, створення баз знань та експертних на основі цих баз знань систем, застосування яких необхідно і в юридичній діяльності.

Інформаційні системи - системи, призначена для зберігання, пошуку та видачі інформації за запитами користувачів. У юридичній діяльності прикладом таких систем є правові інформаційні системи "Кодекс", "Гарант", "Консультант", інформаційні системи для зберігання і пошуку різних обліків (дактилоскопічний, за прізвищами, пулегильзотеки, викрадених і виявлених речей та ін.) Завдання перекладу всіх обліків в електронну форму та організація доступу до них через комп'ютерну мережу в даний час досить актуальна.

Обчислювальна техніка - самостійний напрям, у якому частина завдань не має прямого відношення до інформатики (мікроелектроніка), проте при розробці, проектуванні і виробництві ЕОМ найбільш широко використовуються досягнення інформатики.

Захист інформації - сфера діяльності, спрямована на узагальнення прийомів, розробка методів і засобів захисту даних.

Історично слово інформатика походить від французького слова Informatique, утвореного в результаті об'єднання термінів Information (інформація) і Automatique (автоматика). Незважаючи на широке використання терміну інформатика в ряді країн Східної Європи, в більшості країн Західної Європи і США використовується інший термін - Computer Science (наука про засоби обчислювальної техніки).

В якості джерел інформатики прийнято називати дві науки: документалістику і кібернетику. Документалістика, предметом якої було вивчення раціональних засобів і методів підвищення ефективності документообігу, сформувалася наприкінці XIX століття у зв'язку з бурхливим розвитком виробничих відносин. Її розквіт припав на 20 - 30-ті роки XX ст.

Найбільш близька до інформатики технічна наука кібернетика (kyberneticos) - майстерний в управлінні, основи якої були закладені в 1948 р. американським математиком Норбертом Вінером.

Цікаво, що вперше термін кібернетика ввів французький фізик Андре Марі Ампер в першій половині XIX ст. Він займався розробкою єдиної системи класифікації всіх наук і позначив цим терміном гіпотетичну науку про управління, якої в той час не існувало, але яка, на його думку, повинна була існувати.

Предметом кібернетики є принципи побудови та функціонування систем автоматичного керування, а основними завданнями - методи моделювання процесів прийняття рішень, зв'язок між психологією людини і математичною логікою, зв'язок між інформаційним процесом окремого індивідуума та інформаційними процесами в суспільстві, розробка принципів і методів штучного

Дата добавления: 2014-01-06