Історія системи, заснованої на двох основних циклах вищої освіти

Історія Болонського процесу, його сутність та завдання

Б.п.розпочався у 29 країнах в 1999 році, і зараз охоплює вже 40 європейських держав – це (якщо дуже коротко) процес створення Європейського простору вищої освіти (the European Area of Higher Education – ЕНЕА) на засадах цілей (зобов‘язань), сформульованих міністрами, відповідальними за вищуосвіту, у Болонській декларації (1999) та подальших офіційних документах Болонського процесу – Празькому (2001) та Берлінському(2003) комюніке.

В офіційних документах Болонського процесу з приводу визнання ступенів сказано

БОЛОНСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ (1999)

Прийняття системи порівнянних ступенів, зокрема, за допмогою додатку до диплома, з метою полегшення працевлаштування громадян Європи і міжнародної конкурентоспроможності європейської вищої освіти.

ПРАЗЬКЕ КОМЮНІКЕ (2001)

Міністри рішуче закликали університети й інші вищі навчальні заклади використовувати всі переваги існуючого національного законодавства і європейських інструментів, націлених на полегшення академічного і фахового визнання розділівкурсів, ступенів і інших досягнень

БЕРЛІНСЬКЕ КОМЮНІКЕ (2003)

Міністри поставили ціль, що кожен студент, що випускається з2005 року повинен отримати додаток до диплому автоматично та безкоштовно. Він повинен випускатися на поширеній європейській мові.

Освітні системи країн-учасниць Болонського процесу настільки відрізняються, що не тільки процес створення ЕНЕА, а й навітьзближення цих систем викликає серйозні труднощі, хоча майже за п‘ять років певний прогрес позначився. У Болонській декларації (1999) було проголошено шість завдань, які країни-сигнаторії планували досягти до 2010 року:

1) прийняття системи прозорих та порівнянних ступенів, зокрема, за допомогою додатку до диплома;

2) прийняття системи, заснованої на двох основних циклах вищої освіти;

3) запровадження системи кредитів, подібної до ECTS системи;

4) сприяння мобільності студентів та викладачів;

5) сприяння європейській співпраці в забезпеченні якості освіти;

6) сприяння розвитку співпраці між європейськими закладами вищої освіти, особливо відносно розробки навчальних планів, розробки схем мобільності і інтегрованих програм навчання ідосліджень

Структура ступенів "бакалавр – магістр – доктор"

Ця структура має багатовікову традицію, яка була започатко-вана ще у середньовічних європейських університетах, які виниклиу Європі наприкінці ХІ століття. Першим університетом був Болонський університет, який постав на базі правничої школи, заснова-

ної, як вважають, у 1088 році (статус університету йому було нада-но спеціальною хартією, яку оприлюднив у 1158 році імператорФридрих І Барбаросса).

Болонський університет був дуже популярним закладом освіти, про що свідчить велика кількість учнів, які там навчались. Наприклад, у ХІІІ столітті кількість учнів Болонсь-кого університету сягала 10 тисяч. Інші найстаріші університетиЄвропи: Кембрідж (1209), Окфорд (2-а половина ХІІ – початок ХІІІст.), Паризький – Сорбонна (1215), Саламанкський (1218), Лісабонський (1290), Празький – Карлів університет (1348), Краковський(1364), Віденьський (1365), Гейдельбергський (1386).

Перші середньовічні університети являли собою корпорації студентів-школярів (школяр – по латині scolarius) та викладачів-магістрів (магістр – по латині magister – начальник, наставник), звідки пішла й назва цих закладів – Universitas magistrorum et

scolarium. Студенти та викладачі (колеги) мешкали у гуртожитках – колегіумах, коледжах, де відбувалися й заняття, які мали форму лекцій та диспутів.

Типовий середньовічний університет складався з чотирьох факультетів – підготовчого (факультет мистецтв) та трьох вищих – правничого, медичного та теологічного.

Таким чином, в університетах історично склалися два циклипідготовки – перший – початковий (undergraduate) та другий – завершальний (graduate). Перший цикл дає змогу отримати ступінь бакалавра, другий – магістра. Після завершення повного курсу вищої

освіти за допомогою аспірантури (post graduate) здобувається ступінь доктора наук (доктора філософії).

Саме цю структуру циклів вищої освіти, не конкретизуючи назв ступенів (окрім докторського звання) пропонують документи Болонського процесу.

На гельсінкському семінарі з проблем ступеня бакалавра в Гельсінкі 16 – 17

лютого 2001 р. було зафіксовано, що ступінь "бакалавр" є кваліфікацією вищої освіти, для здобуття якої необхідно180 – 240 залікових кредитів (ECTS). Термін навчання на здобуття

цього ступеня має складати 3 - 4 роки. Було також зазначено, що

ступінь "бакалавр" можна здобути як у традиційних університетах, так і у професійно-орієнтованих закладах вищої освіти.

3.Категорії і професії в країнах ЄС поділяються на дві категорії – регульовані та нерегульовані. Регульована професія відноситься до професій, діяльність зяких деяким способом регулюється законом або адміністративнимиправилами. Дана професія може бути регульована в одній країні інерегульована в іншій.

Регульовані професії у свою чергу поділяються на дві категорії– так звані "автоматичні" і ті, до яких здійснюється загальна схемавизнання. Визнання кваліфікацій з першої з названих категорій професійв країнах ЄС здійснюється автоматично, якщо кваліфікацію фахівець здобув в іншій країні ЄС. Таких професій всього сім: • доктор; • фармацевт; • акушерка; • ветеринар; • дантист; • медсестра; • архітектор.

Кваліфікація у Європейському просторі вищої освіти має здійснюватися за допомогою:

• запровадження системи порівнянних ступенів;

• активної роботи агенцій NARIC-ENIC;

• ратифікація Лісабонської конвенції всіма країнами Болонськогопроцесу;

Література

1) Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін) / Упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. – Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. – 52 с.

2) Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В.Г Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, І.І. Бабин. - Тернопіль: Навчальна книга -Богдан, 2004.-384с.

3) Болонський процес: цикли, ступені, кредити: Монографія/ Л.Л.Товажнянський, Є.І.Сокол, Б.В.Клименко.– Харків:НТУ "ХПІ", 2004.– 144 С.

Дата добавления: 2014-01-06