Зовнішній вигляд деревини

Лекція 5. Фізичні властивості деревини

План лекції

1. Зовнішній вигляд деревини.

2. Вологість деревини.

3. Щільність деревини.

4. Теплові властивості деревини.

5. Електричні властивості деревини.

Література: [1, 2]

Колір. Під кольором деревини розуміють певне зорове відчуття, що залежить від спектрального складу відбитого нею світлового потоку. Деревина має вибіркову здатність поглинати світлові промені, тому відбитий від неї світловий потік має інший спектральний склад від падаючого.

Для кількісної характеристики кольору необхідно встановити чисельні значення трьох показників - колірного тону λ, чистоти Р і світлоти ρ.

Колірний тон визначається довжиною хвилі λ чистого спектрального кольору. Якщо спектральний колір змішується з білим кольором, то ступінь чистоти, або насиченість, його зменшується. Таким чином, показник Р, що змінюється від 100% до нуля, характеризує ступінь розбавлення спектрального кольору білим. Звичайно кольори оточуючих нас предметів тьмяні, вони не мають максимальної насиченості, тобто відрізняються від чистих спектральних. Світлота визначається коефіцієнтом віддзеркалення ρ. Для білих поверхонь, що відбивають максимальну кількість світлової енергії, коефіцієнт віддзеркалення близький до одиниці, для чорних наближається до нуля.

Характеристики кольору деревини можна встановити, використовуючи фотоелектричні колориметри або атлас кольорів, що є альбомом з великою кількістю барв.

Основна речовина, з якої складається деревина (целюлоза) майже білого кольору. Все різноманіття колірних відтінків деревини додають їй речовини, що містяться у порожнинах клітин або просочують їх стінки. Це фарбувальні та дубильні речовини, смоли та продукти їх окислення.

Колір - одна із самих найважливіших характеристик зовнішнього вигляду деревини, яку враховують при виборі порід для внутрішнього оздоблення приміщень, виготовлення меблів, музичних інструментів, художніх виробів, спортивного інвентарю і т.ін.

Блиск. Під блиском деревини розуміють її здатність віддзеркалювати направлений світловий потік. Як відомо, строго направлене віддзеркалення і, отже, найбільший блиск спостерігаються при освітленні дзеркальних, тобто гладких, поверхонь з розмірами нерівностей, що менші половини довжини світлової хвилі. Матові поверхні, що мають однорідні нерівності великих розмірів, відбивають світловий потік дифузно, тобто рівномірно у всі сторони. Поверхні навіть самим ретельним чином обробленої деревини наближаються до матових і можуть характеризуватися коефіцієнтом дифузного віддзеркалення (білизною).

Текстура. Текстурою називають малюнок, що утворюється на поверхні деревини внаслідок перерізання анатомічних елементів. Чим складніша будова деревини і різноманітніше поєднання окремих елементів, тим багатша її текстура. У будові деревини хвойних порід порівняно невелике число типів анатомічних елементів, що створюють досить одноманітну текстуру.

Макроструктура. Для оцінки зовнішнього вигляду деревини, її якості використовують деякі характеристики макроструктури: ширину річних шарів, ступінь рівношарості, вміст пізньої деревини в річних шарах, рівнощільність, а також величину і характер розподілу анатомічних нерівностей.

Показником, що характеризує ширину річних шарів, служить число шарів, що припадає на 1 см відрізка, відміряного у радіальному напрямку на торцьовій поверхні зразка. Ступінь рівношарості оцінюють за різницею числа річних шарів на двох сусідніх ділянках завдовжки по 1см. Вміст пізньої деревини визначається співвідношенням у відсотках між сумарною шириною зон пізньої деревини та загальною довжиною (в радіальному напрямку) ділянки вимірювання, що включає ціле число шарів. Для визначення цих показників на деревині повинно бути добре видно річні шари й помітні чіткі межі між ранньою і пізньою деревиною в межах кожного річного шару. Тому в деяких порід можна визначити і ширину річних шарів і вміст пізньої деревини (хвойні та кільцесудинні листяні), в частини розсіяно-судинних можна встановити тільки ширину шарів, а в інших порід виникають утруднення з визначенням і цього показника.

Число річних шарів в 1 см і відсоток пізньої деревини визначають згідно ГОСТ 16483.18-72 наступним чином. На гладко зачищеному торці зразка проводять олівцем лінію в радіальному напрямку, відзначають межі крайніх цілих річних шарів на ділянці приблизно в 2 см і підраховують число шарів N. Відстань l між відмітками вимірюють масштабною лінійкою з похибкою не більше 0,5 мм. Число річних шарів в 1 см обчислюють з похибкою до половини шару за формулою:

. (1)

Потім у кожному річному шарі між відмітками вимірюють ширину пізньої зони δ вимірювальною лупою з похибкою не більше 0,1 мм, отримані величини додають і відсоток пізньої деревини підраховують з похибкою до 1 % за формулою:

, (2)

де ∑δ - загальна ширина пізніх зон; l - загальна довжина тих річних шарів, у яких вимірювалася ширина пізньої зони.

Дата добавления: 2014-01-06