Мережі Петрі як засіб побудови динамічних моделей підприємства

Метод моделювання «Мережі Петрі» був розроблений Адамом Петрі у 60-х роках ХХ ст. З того часу він став одним із найбільш визнаних стандартних методів моделювання процесів. У динамічному моделюванні підприємства метод мереж Петрі слугує засобом опису потоків бізнес-процесів.Для здійснення такого опису використовуються чотири базових конструктивних елементи (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

КОНСТРУКТИВНІ ЕЛЕМЕНТИ МЕРЕЖ ПЕТРІ

Конструктивний елемент	Характеристика
	Стани: Стани несуть у собі символи роботи, що повинні опрацюватися в діяльності, яка йде за символом стану. Приклад символу в стані — комерційне замовлення, що буде прийняте і підтверджене. Стан може фіксувати певний тип символу роботи, описаний при визначенні стану
	Дії управління: Дії управління відповідають за пересування символу роботи в потоці процесу. Є три можливості: · (X) OR-розвилка (напрям 1 або 2); · AND-розвилка (паралельний); · AND-поєднання (синхронізація)
	Процеси: Ручні або автоматизовані дії, що перетворюють сим­вол роботи зі cтану входу в інший символ роботи в стані виходу
	Підпроцеси: Підпроцеси дозволяють структурувати процеси на більш низькому рівні

Таблиця 2.4

КОНСТРУКТИВНІ БЛОКИ МЕРЕЖ ПЕТРІ

Конструктивний блок	Характеристика
	Розподіл дій: Діяльність розбита на дві дії B і C, виконані у зазначеному порядку
	Дії, виконані паралельно: Діяльність розбита на дві дії B і C. Послідовність, у якій виконуються B і C, не має ніякого значення. Про­те обидві повинні бути ви­конані до закінчення процесу
	Спеціалізовані дії: Діяльність розбита на дві альтернативні дії B або C. На підставі визначеної діяльності стану B або C відібрані (не обидві, тому тільки або) OR-поєднан­ням — єдиним місцем виходу наприкінці процесу

Закінчення табл. 2.4

Конструктивний блок	Характеристика
	Ітерація дій: Виконання дії припускає виконання діяльності B один або більшу кількість разів. Число ітерацій урегульоване під час визначення стану

Моделювання потоку процесу через мережі Петрі базується на декількох принципах:

· діяльність починається, коли є принаймні один символ роботи у всіх поєднаних станах входу діяльності;

· діяльність споживає один символ роботи з кожного стану входу і продукує один символ роботи для кожного поєднаного стану виходу;

· дії управління мають спеціальні можливості (табл. 2.4):

¾ вони можуть множити один символ роботи зі стану входу і поміщати їх у два або більшу кількість станів виходу. Для цього будується конструкція AND-розвилка;

¾ вони можуть маршрутизувати символ роботи через процес, розміщаючи цей символ в один із поєднаних станів виходу, заснованих на певних станах. Цей засіб реалізується через конструк­ції OR-розвилки;

¾ вони можуть синхронізувати дії, виконані в рівнобіжних кроках. Для цього використовується конструкція AND-поєд­нання.

На основі досвіду моделювання процесів у потоках мереж Пет­рі можна зробити кілька рекомендацій:

· кожен потік процесу починається і закінчується тільки одним станом;

· вхід і вихід потоку повинні мати чітке й однозначне формування. Потрібно використовувати лише стандартні блоки. Це гарантує коректні мережі Петрі, що можуть бути реалізовані системою керування потоками;

· процес слід обмежувати п’ятьма-десятьма кроками. Якщо потрібна більша кількість кроків — будується підпроцес;

· поєднання сторінок не використовується. Достатньо структурувати процес ієрархічним методом.

Наведемо приклад бізнес-процесу «Циклічна інвентаризація на складах», скориставшись розглянутими вище засобами та правилами побудови мереж Петрі (рис. 2.14).

2.4. САSЕ-технології — інструментарій підтримки
життєвого циклу інформаційних систем

Практично жоден серйозний проект зі створення АІСУП не здійснюється без використання САSЕ-засобів. САSЕ (Computer-Aided Software / System Engineering) являє собою сукупність методологій аналізу, проектування, розробки і супроводження склад­них програмних систем, підтриману комплексом взаємопов’я­заних засобів автоматизації. САSЕ — це інструментарій для
системних аналітиків, розробників і програмістів, що замінює їм папір і олівець комп’ютером для автоматизації процесу проектування і розробки програмного забезпечення.

Основна мета САSЕ полягає в тому, щоб відокремити початкові етапи (аналіз і проектування) від подальших етапів розробки, а також не обтяжувати розробників усіма деталями середовища розробки і функціонування системи. Чим більший обсяг робіт буде винесений на етапи аналізу й проектування, тим краще. Під час використання САSЕ трансформуються всі етапи життєвого циклу АІСУП, при цьому найбільші зміни стосуються етапів аналізу і проектування.

Крім автоматизації методологій і, як наслідок, можливості застосування сучасних методів системної і програмної інженерії САSЕ мають такі основні переваги:

1) поліпшують якість системи, що створюється, за допо-
могою засобів автоматичного контролю (передусім контролю проекту);

2) дозволяють за короткий час створювати прототип майбутньої системи, що дає змогу на ранніх етапах оцінити очікуваний результат;

3) прискорюють процес проектування і розробки;

4) звільняють розробника від рутинної роботи, дозволяючи йому цілком зосередитися на творчій частині розробки;

5) підтримують розвиток і супровід розробки;

6) підтримують технології повторного використання компонентів розробки.

Зараз існує два покоління САSЕ. Засоби першого покоління призначені для аналізу вимог, проектування специфікацій і структури системи і є першою технологією, адресованою безпосередньо системним аналітикам і проектувальникам. Вони включають засоби для підтримки графічних моделей, проектування специфікацій, редагування словників даних і концентрують увагу на початкових кроках проекту — системному аналізі, визначенні вимог, системному проектуванні, логічному проектуванні БД. Засо­би другого покоління призначені для підтримки повного життєвого циклу розробки. В них насамперед використовуються засоби підтримки автоматичної кодогенерації, а також забезпечується повна функціональна підтримка для створення графічних системних вимог і специфікацій проектування; контролю, аналізу і зв’язування системної інформації, а також інформації щодо управління проектуванням; побудови прототипів і моделей системи; тестування, верифікації і аналізу згенерованих програм; генерації документів з проекту; контролю на відповідність стандартам по всіх етапах ЖЦ.

Нижче стисло характеризуються основні функціональні можливості САSЕ-засобів.

1) Спільна графічна мова. САSЕ забезпечує всіх учасників проекту (в тому числі й замовників) спільною мовою, наочною, строгою та інтуїтивно зрозумілою. Це дозволяє залучати замовника до процесу розробки, спілкуватися з експертами предметної області, захищати проект перед керівництвом, поділити діяльність системних аналітиків, проектувальників і програмістів, а також забезпечувати легкість супроводження і внесення змін у цільову систему:

Графічна орієнтація САSЕ полягає в тому, що програми є двовимірними схемами, набагато простішими у використанні, аніж описи на кілька сторінок.

2) Загальна БД проекту. Основа САSЕ — це використання БД-проекту (репозитарію) для зберігання всієї інформації про проект, яка може розподілятися між розробниками відповідно до їхніх прав доступу. Зміст репозитарію включає не тільки об’єкти різних типів, але і відносини між їх компонентами, а
також правила використання або опрацювання цих компонен-
тів. Репозитарій може зберігати понад 100 типів об’єктів, прикладами яких є діаграми, визначення екранів і меню, проекти звітів, описи даних, логіка опрацювання, моделі даних, моделі підприємства, моделі опрацювання, початкові коди, елементи даних і т. ін.

3) Інтеграція засобів. На основі репозитарію здійснюються інтеграція САSЕ-засобів і розподіл системної інформації між розробниками. При цьому можливості репозитарію забезпечують кілька рівнів інтеграції: загальний інтерфейс користувача по всіх засобах, передачу даних між засобами, інтеграцію етапів розробки через єдину систему подань фаз ЖЦ, передачу даних і засобів між апаратними платформами.

4) Підтримка колективної розробки й управління проектом. САSЕ підтримує групову роботу над проектом за допомогою засобів роботи в мережі, експорту-імпорту будь-яких фрагментів проекту для розвитку і/або модифікації, а також плану­вання, контролю, управління, взаємодії, тобто функцій, необхідних для розробки і супроводження проектів. Ці функції також реалізуються на основі репозитарію. Зокрема, через репозитарій може здійснюватися контроль безпеки (обмеження доступу, привілеї доступу), контроль версій, контроль змін тощо.

5) Прототипування. Важливу роль в автоматизації ранніх етапів ЖЦ відіграють можливості підтримки прототипування. САSЕ дозволяє будувати швидкі прототипи системи, що дає змогу на ранніх етапах розробки оцінити, наскільки майбутня система влаштовує замовника і наскільки «дружня» вона майбутньому користувачеві.

6) Генерація документації. Вся документація з проекту генерується автоматично на базі репозитарію (як правило, на базі вимог відповідних стандартів). Безперечна перевага САSЕ полягає в тому, що документація завжди відповідає поточному стану справ, оскільки будь-які зміни в проекті автоматично відбиваються в репозитарії. Відомо, що за традиційних під-
ходів до розробки АІСУП документація щонайбільше запізнюється, а ряд модифікацій взагалі не знаходить у ній відображення.

7) Верифікація проекту. САSЕ забезпечує автоматичну
верифікацію і контроль проекту на повноту і спроможність
на ранніх етапах розробки, що впливає на успіх розробки в
цілому.

8) Автоматична кодогенерація. Кодогенерація здійснюється на основі репозитарію і дозволяє автоматично побудувати близько 80—90% об’єктних кодів або текстів програм мовами високого рівня. При цьому різними САSЕ-пакетами підтримуються практично всі відомі мови програмування, однак найчастіше як цільові мови виступають СОВОL, C і АDА.

9) Супроводження і реінжиніринг. Супроводження системи в межах САSЕ характеризується тим, що супроводжується проект, а не програмні коди. Засоби реінжинірингу і реверсного інжинірингу дозволяють продукувати схеми системи з її кодів та інтегрувати отримання схеми в проект, автоматично оновлювати документацію під час заміни кодів, автоматично змінювати специфікації при редагуванні кодів і т. ін.

Лекція за темою

СУЧАСНІ ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ АВТОМАТИЗОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

3.1. Автоматизовані інформаційні технології,
їх розвиток і класифікація

Створення і функціонування інформаційних систем в управлінні економікою тісно пов’язані з розвитком інформаційної технології — головної складової частини автоматизованих інформаційних систем (АІС).

Автоматизована інформаційна технологія (АІТ) — систем­но організована для вирішення задач управління сукупність методів і засобів реалізації операцій збору, реєстрації, передачі, на­копичення, пошуку, опрацювання і захисту інформації на базі
застосування розвинутого програмного забезпечення, засобів обчислювальної техніки і зв’язку, а також способів, за допомогою яких інформація пропонується клієнтам.

Всезростаючий попит в умовах ринкових відносин на інформацію й інформаційні послуги зумовив те, що сучасна технологія опрацювання інформації орієнтована на застосування досить широкого спектра технічних засобів, і насамперед електронних обчислювальних машин і засобів комунікацій. На основі їх створюються обчислювальні системи і мережі різних конфігурацій не тільки для накопичення, збереження, переопрацювання інформації, а й для максимального наближення термінальних пристроїв до робочого місця фахівця або керівника, що приймає рішення. Це є досягненням багаторічного розвитку АІТ.

З появою і широким розвитком ЕОМ і периферійної техніки настала ера «комп’ютерної» інформаційної технології, яка в своєму розвиткові пройшла три етапи.

Перший етап (1950—1960 рр.), що характеризується використанням великих (для того часу) ЕОМ, у своїй основі був зорієнтований на економію машинних ресурсів. Концепція інформаційної технології полягала в тому, що все, що можуть робити люди, вони повинні робити; центральний процесор виконував лише ту частину роботи з опрацювання інформації, яку люди принципово виконувати не могли, наприклад масові розрахунки. Основне завдання інформаційної технології можна сформулювати як підвищення ефективності опрацювання даних на підставі використання формалізованих алгоритмів.

Для другого етапу (1960—1970 рр.) визначальним став широкий випуск малих машин (міні-ЕОМ). Оскільки вартість апаратних засобів (машинних ресурсів) істотно знизилась, то метою інформаційної технології стала економія праці програмістів, тобто необхідно було підвищити ефективність програмування, зокрема за рахунок автоматизації програмних розробок. Докорінно змінилась концептуальна орієнтація: все, що можна запрограмувати, повинні робити машини, люди ж зобов’язані виконувати лише те, що не може бути запрограмоване

Третій етап інформаційної технології (1970—1990 рр.), відомий під назвою нової (сучасної, безпаперової) інформаційної технології, характеризується масовим випуском персональних електронно-обчислювальних машин (ПЕОМ). Визначальною метою стала економія праці користувачів. Основу нової інформаційної технології становлять розподілена комп’ютерна техніка, «дружнє» програмне забезпечення, розвинуті комунікації. Концепція третього етапу: автоматизувати можна все, що люди спро­можні описати (програмування без програмістів). Тому централь­ним завданням технології програмування стала розробка інст-
рументальних засобів, які полегшують професіоналам-непрог­рамістам процес самостійної формалізації їхніх індивідуальних знань.

Розвиток ринкових відносин сприяв появі нових видів підприємницької діяльності, і насамперед створенню фірм, зайнятих інформаційним бізнесом, розробкою інформаційних технологій, удосконалюванням їх, поширенням компонентів АІТ, зокрема програмних продуктів, що автоматизують інформаційні й обчислювальні процеси. До числа їх відносять також обчислювальну техніку, засоби комунікацій, офісне устаткування і специфічні види послуг — інформаційне, технічне і консультаційне обслуговування, навчання тощо. Це сприяло швидкому поширенню й ефективному використанню інформаційних технологій в управлінських і виробничих процесах, практично привело до повсюдного застосування їх і великого різноманіття.

Зараз АІТ можна класифікувати за рядом ознак, зокрема: за способом реалізації в АІС, ступенем охоплення АІТ задач керування, за класами реалізованих технологічних операцій, типом користувацького інтерфейсу, варіантами використання мережі ЕОМ, предметною областю, що обслуговується (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Класифікація автоматизованих інформаційних
технологій на підприємствах

За способом реалізації АІТ в АІС виділяють традиційно сформовані й нові інформаційні технології. Якщо традиційні АІТ існували насамперед в умовах централізованого опрацювання даних, до масового використання ПЕОМ були орієнтовані головним чином на зниження трудомісткості під час формування регулярної звітності, то нові інформаційні технології пов’язані з інформаційним забезпеченням процесу керування в режимі реаль­ного часу.

Нова інформаційна технологія — це технологія, що ґрунтується на застосуванні комп’ютерів, активній участі користувачів (непрофесіоналів у сфері програмування) в інформаційному процесі, високому рівні «дружнього» користувацького інтерфейсу, широкому використанні пакетів прикладних програм загального і проблемного призначення, доступі користувача до віддалених баз даних і програм завдяки обчислювальним мережам ЕОМ.

За ступенем охоплення АІТ задач керування виділяють елект­ронне опрацювання даних, коли з використанням ЕОМ без пе-
регляду методології та організації процесів управління ведеться опрацювання даних із рішенням окремих економічних задач, і автоматизацію управлінської діяльності. У другому випадку обчислювальні засоби, включаючи суперЕОМ і ПЕОМ, використовуються для комплексного вирішення функціональних задач, формування регулярної звітності і роботи в інформаційно-довід­ковому режимі для підготування управлінських рішень. До цієї ж групи можуть бути віднесені АІТ підтримки прийняття рішень, що передбачають широке використання економіко-математичних методів, моделей і ППП для аналітичної роботи і формування прогнозів, упорядкування бізнес-планів, обґрунтованих оцінок і висновків щодо досліджуваних процесів, явищ виробничо-госпо­дарської практики. До названої групи належать і широко впроваджувані зараз АІТ, що одержали назву електронного офісу й експертної підтримки рішень. Ці два варіанти АІТ орієнтовані на використання останніх досягнень у сфері інтеграції новітніх підходів до автоматизації роботи фахівців і керівників, створення для них якнайсприятливіших способів виконання професійних функцій, якісного і своєчасного інформаційного обслуговування завдяки повному автоматизованому набору управлінських процедур, реалізованих в умовах конкретного робочого місця й офісу в цілому.

Електронний офіс передбачає наявність інтегрованих пакетів прикладних програм, які включають спеціалізовані програми й інформаційні технології, що забезпечують комплексну автоматизацію задач предметної області. Зараз дедалі більшого поширення набувають електронні офіси, устаткування і працівники яких можуть знаходитися в різних помешканнях. Необхідність роботи з документами, матеріалами, базами даних конкретної організації або улаштування в домашніх умовах, у готелі, транспортних засобах привела до появи АІТ віртуальних офісів. Такі АІТ ґрунтуються на роботі локальної мережі, з’єднаної з територіальною або глобальною мережею. Завдяки цьому абонентські системи працівників установи незалежно від того, де вони знаходяться, виявляються включеними в загальну для них мережу.

Автоматизовані інформаційні технології експертної підтримки є основою автоматизації праці фахівців-аналітиків. Ці працівники, крім аналітичних методів і моделей для дослідження ситуацій, що складаються в ринкових умовах, із збуту продукції, послуг, фінансового стану підприємства, фірми, фінансово-кредит­ної організації, змушені використовувати накопичений і такий, що зберігається в системі, досвід оцінки ситуацій, тобто зведення, що складають базу знань у конкретній предметній області. Опрацьовані за певними правилами, такі зведення дозволяють підготовляти обґрунтовані рішення для поводження на фінансових і товарних ринках, виробляти стратегію в галузях менеджменту і маркетингу.

За класами реалізованих технологічних операцій АІТ розглядаються, по суті, в програмному аспекті і включають: текстове опрацювання, електронні таблиці, автоматизовані банки даних, опрацювання графічної і звукової інформації, мультимедійні та інші системи.

Перспективним напрямом розвитку комп’ютерної технології є створення програмних засобів для виводу високоякісного звуку і відеозображення. Технологія формування відеозображення дістала назву комп’ютерної графіки. Комп’ютерна графіка — це створення, збереження й опрацювання моделей об’єктів та їхніх зображень за допомогою ЕОМ. Ця технологія застосовується в економічному аналізі, моделюванні різного роду конструкцій, у рекламній діяльності, є практично незамінною у виробництві, а також робить цікавим дозвілля.

Програмно-технічна організація обміну з комп’ютером текстової, графічної, аудіо- та відеоінформації одержала назву мультимедіа-технології. Таку технологію реалізують спеціальні програмні засоби, що мають вбудовану підтримку мультимедіа і дозволяють використовувати її у професійній діяльності, на­вчально-освітніх, науково-популярних та ігрових сферах.

За типом користувацького інтерфейсу можна розглядати АІТ із погляду можливостей доступу користувача до інформаційних і обчислювальних ресурсів. Так, пакетна АІТ виключає можливість впливу користувача на опрацювання інформації, поки воно здійснюється в автоматичному режимі. Це пояснюється організацією опрацювання, що засноване на виконанні програмно-заданої послідовності операцій над заздалегідь накопиченими в системі й об’єднаними у пакет даними. На відміну від пакетної діалогова АІТ дає користувачеві необмежену можливість взаємодіяти з інформаційними ресурсами, що зберігаються у системі, в реальному масштабі часу, одержуючи при цьому всю необхідну інформацію для вирішення функціональних задач і прийняття рішень.

Інтерфейс мережної АІТ дає користувачеві засоби теледоступу до територіально розподілених інформаційних та обчислювальних ресурсів завдяки розвинутим засобам зв’язку, що робить такі АІТ широко використовуваними і багатофункціональними.

Зараз спостерігається тенденція до об’єднання різних типів інформаційних технологій у єдиний комп’ютерно-технологічний комплекс, що зветься інтегрованим. Особливе місце в ньому належить засобам комунікації, які забезпечують не тільки надзвичайно широкі технологічні можливості автоматизації управлінської діяльності, але й є основою створення найрізноманітніших мережних варіантів АІТ — локальних, багаторівневих, розподілених, глобальних обчислювальних мереж, електронної пошти, цифрових мереж інтегрального обслуговування. Всі види орієнтовані на технологічну взаємодію сукупності об’єктів, утворених пристроями передачі, опрацювання, накопичення і збереження даних, являють собою інтегровані комп’ютерні системи опрацювання даних великої складності, практично необмежених експлуатаційних можливостей для реалізації управлінських процесів в економіці.

Інтегровані комп’ютерні системи опрацювання даних проектуються як складний інформаційно-технологічний і програмний комплекс. Він підтримує єдиний спосіб подання даних і взаємодії користувачів із компонентами системи, забезпечує інформаційні й обчислювальні потреби фахівців у професійній роботі.

Потреба в аналітичній роботі під час переходу до ринку в умовах перебудови економічних відносин, утворення нових організаційних структур, що функціонують на основі різних форм власності, незмірно зростає. Виникає необхідність у накопиченні фактів, досвіду, знань у кожній конкретній галузі управлінської діяльності. Переважає зацікавленість у ретельному дослідженні конкретних економічних, комерційних, виробничих ситуацій з метою оперативного прийняття економічно обґрунтованих і найприйнятніших рішень. Це завдання вирішується подальшим удосконаленням інтегрованого опрацювання інформації, коли нова інформаційна технологія починає включати в роботу бази знань. Під базою знань мається на увазі складна і така, що детально моделюється, структура інформаційних сукупностей, які описують усі особливості предметної області, включаючи факти (фактичні знання), правила (знання розумів для прийняття рішень) і метазнання (знання про знання), тобто знання, що стосуються способів використання знань та їхніх властивостей. База знань є найважливішим елементом часто створюваної на робочому місці фахівця експертної системи, що виступає в ролі накопичувача знань у конкретній галузі професійної діяльності і порадника фахівцеві під час аналізу економічних ситуацій і вироблення керуючих впливів.

3.2. Автоматизоване робоче місце —
засіб автоматизації роботи кінцевого
користувача на підприємстві

Діяльність працівників сфери управління (бухгалтерів, фахівців кредитно-банківської системи, плановиків і т. ін.) зараз орієнтована на використання розвинутих технологій. Організація і реалізація управлінських функцій вимагає радикальної зміни як самої технології управління, так і технічних засобів опрацювання інформації, серед яких головне місце посідають персональні комп’ютери. Вони дедалі більше перетворюються із систем автоматичного переопрацювання вхідної інформації у засоби накопичення досвіду управлінських працівників, аналізу, оцінки й вироблення якнайефективніших економічних рішень.

Тенденція до посилення децентралізації управління тягне за собою розподілене опрацювання інформації з децентралізацією застосування засобів обчислювальної техніки й удосконаленням організації безпосередніх робочих місць користувачів.

Автоматизоване робоче місце (АРМ) можна визначити як сукупність інформаційно-програмно-технічних ресурсів опрацювання даних, що забезпечують кінцевому користувачеві автоматизацію управлінських функцій у конкретній предметній області.

Створення автоматизованих робочих місць припускає, що основні операції з накопичення, збереження і переопрацювання інформації покладаються на обчислювальну техніку, а користувач виконує частину ручних операцій і операцій, що вимагають творчого підходу у підготуванні управлінських рішень. Персональна техніка застосовується користувачем для контролю виробничо-господарської діяльності, зміни значень окремих параметрів у ході рішення задачі, а також уведення вихідних даних в АІС для вирішення поточних задач та аналізу функцій управління.

АРМ як інструмент для раціоналізації й інтенсифікації управлінської діяльності створюється для забезпечення виконання певної групи функцій. Найпростішою функцією АРМ є інформаційно-довідкове обслуговування. Хоча ця функція тією або іншою мірою властива будь-якому АРМ, особливості її реалізації істотно залежать від категорії користувача.

АРМ мають проблемно-професійну орієнтацію на конкретну предметну область. Професійні АРМ є головним інструментом спілкування людини з обчислювальними системами, відіграю-
чи роль автономних робочих місць, інтелектуальних терміна-
лів великих ЕОМ, робочих станцій і локальних мереж. АРМ мають відкриту архітектуру і легко адаптуються до проблемних областей.

Локалізація АРМ дозволяє здійснити оперативне опрацювання інформації відразу з її надходженням, а результати опрацювання берегти як завгодно довго за вимогою користувача. В умовах реалізації управлінського процесу метою впровадження АРМ є посилення інтеграції управлінських функцій, і кожне більш-менш «інтелектуальне» робоче місце повинне забезпечувати роботу в багатофункціональному режимі.

АРМ виконують децентралізоване одночасне опрацювання економічної інформації на робочих місцях виконавців у складі розподіленої бази даних (БД). При цьому вони мають вихід через системний пристрій і канали зв’язку в ПЕОМ і БД інших користувачів, забезпечуючи в такий спосіб спільне функціонування ПЕОМ у процесі колективного опрацювання.

АРМ, створені на базі персональних комп’ютерів, — найпростіший і найпоширеніший варіант автоматизованого робочого місця для працівників сфери організаційного управління. Таке АРМ розглядається як система, що в інтерактивному режимі роботи дає конкретному працівникові (користувачеві) усі види забезпечення монопольно на весь сеанс роботи. Цьому відповідає підхід до проектування такого компонента АРМ, як внутрішнє інформаційне забезпечення, відповідно до якого інформаційний фонд на магнітних носіях конкретного АРМ повинен перебувати в монопольному розпорядженні користувача АРМ. Користувач сам виконує усі функціональні обов’язки з перетворення інформації.

Створення АРМ на базі персональних комп’ютерів забезпечує:

· простоту, зручність і «дружність» стосовно користувача;

· простоту адаптації до конкретних функцій користувача;

· компактність розміщення і невисокі вимоги до умов експлуатації;

· високу надійність і живучість;

· порівняно просту організацію технічного обслуговування.

Ефективним режимом роботи АРМ є його функціонування в межах локальної обчислювальної мережі як робочої станції. Це є особливо доцільним тоді, коли потрібно розподіляти інформаційно-обчислювальні ресурси між декількома користувачами.

Більш складною формою є АРМ із використанням ПЕОМ як інтелектуального термінала, а також із віддаленим доступом
до ресурсів центральної (головної) ЕОМ або зовнішньої мережі. У даному разі декілька ПЕОМ підключаються по каналах зв’язку до головної ЕОМ, при цьому кожна ПЕОМ може працювати і як самостійний термінальний пристрій.

У найскладніших системах АРМ можуть через спеціальне устаткування підключатися не тільки до ресурсів головної ЕОМ-мережі, але й до різних інформаційних служб і систем загального призначення (служб новин, національних інформаційно-пошу­кових систем, баз даних і знань, бібліотечних систем тощо).

Можливості створюваних АРМ значною мірою залежать від техніко-експлуатаційних характеристик ЕОМ, на яких вони базуються. З огляду на це на стадії проектування АРМ чітко формулюються вимоги до базових параметрів технічних засобів опрацювання і видачі інформації, наборів комплектуючих модулів, мережних інтерфейсів, ергономічних параметрів пристроїв
і т. ін.

Синтез АРМ, вибір його конфігурації й устаткування для реальних видів економічної й управлінської роботи мають конкретний характер, що зумовлюється спеціалізацією, поставленими
цілями, обсягами роботи. Однак будь-яка конфігурація АРМ повинна відповідати загальним вимогам щодо організації інформаційного, технічного, програмного забезпечення.

Інформаційне забезпечення АРМ орієнтується на конкретну, звичну для користувача, предметну область. Опрацювання документів повинно припускати таку структуризацію інформації, яка дозволяє здійснити необхідне маніпулювання різними структурами, зручне і швидке коригування даних у масивах.

Технічне забезпечення АРМ має гарантувати високу надійність технічних засобів, організацію зручних для користувача режимів роботи (автономний, з розподіленою БД, інформаційний, із технікою верхніх рівнів і т. ін.), спроможність опрацювати в заданий час необхідний обсяг даних. Як індивідуальний користувацький засіб, АРМ має забезпечувати високі ергономічні властивості й комфортність обслуговування.

Програмне забезпечення орієнтується насамперед на професійний рівень користувача, поєднується з його функціональними потребами, кваліфікацією і спеціалізацією. Користувач з боку програмного середовища повинен відчувати постійну підтримку свого бажання працювати в будь-якому режимі активно або пасивно. Пріоритет користувача в роботі з технікою є очевидним. Тому за їхньої взаємодії передбачається максимальне забезпечення зручностей роботи людини завдяки удосконаленню програмних засобів.

АРМи можна розглядати як «архітектурні» елементи у створенні автоматизованих інформаційних технологій та систем на економічних об’єктах. Наприклад, спрощено інформаційну систему виробничого підприємства можна подати як сукупність відповідних АРМів (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Інформаційна система підприємства
як сукупність АРМів

3.3. Сучасні засоби побудови
комп’ютерних інформаційних
технологій на підприємствах

3.3.1. Комп’ютерні мережі

Розвиток засобів обчислювальної техніки, а особливо поява персональних комп’ютерів сприяли створенню нового типу інформаційно-обчислювальних систем під назвою локальні обчислювальні мережі (ЛОМ).

ЛОМ широко застосовуються у системах автоматизованого проектування і технологічної підготовки виробництва, системах управління виробництвом і технологічними комплексами, в конторських системах, бортових системах управління тощо. ЛОМ є ефективним способом побудови складних систем управління різ­ними виробничими підрозділами. ЛОМ інтенсивно впроваджуються в медицину, сільське господарство, освіту, науку та ін.

Локальна мережа (LAN — Local Area Network) — це об’єднан­ня комп’ютерів, розташованих на порівняно невеликій території (одного підприємства, офісу, однієї кімнати). Існуючі стандарти для ЛОМ забезпечують зв’язок між комп’ютерами на відстані від 2,5 км до 6 км (Ethernet і ARCNET відповідно). По суті ЛОМ — це набір апаратних засобів і алгоритмів, які забезпечують з’єднання комп’ютерів, інших периферійних пристроїв (принтерів, дискових контролерів і т. ін.) і дозволяють їм спільно використати загальну дискову пам’ять, периферійні пристрої, обмінюватися даними.

Зараз інформаційно-обчислювальні системи прийнято ділити на три основні типи:

— LAN (Loсal Area Network) — локальна мережа в межах підприємства, установи, однієї організації;

— MAN (Metropolitan Area Network) — міська або регіональна мережа, тобто мережа в межах міста, області тощо;

— WAN (Wide Area Network) — глобальна мережа, що з’єднує абонентів країни, континенту, всього світу.

Інформаційні системи, в яких засоби передачі даних належать одному підприємству і використовуються тільки для потреб цього підприємства, прийнято називати Мережа Масштабу Підприємства або Корпоративна Мережа (Enterprise Network). Для автоматизації роботи виробничих підприємств часто використовуються системи на базі протоколів MAP/TOP:

1) MAP (Manufacturing Automation Protocol) — мережа для виробничих підприємств, заводів (виконується автоматизація роботи конструкторських відділів і виробничих та технологічних цехів). MAP дозволяє створити єдиний технологічний ланцюжок від конструктора, що розробив деталь, до обладнання, на якому виготовляють цю деталь.

2) TOP (Technical and Office Protocol) — протокол автоматизації технічної і адміністративної установи.

3) MAP/TOP — системи, що повністю автоматизують роботу виробничого підприємства.

Основне призначення ЛОМ — у розподілі ресурсів ЕОМ: програм, сумісності периферійних пристроїв, терміналів, пам’яті. Отже, ЛОМ повинна мати надійну і швидку систему передачі даних, вартість якої має бути меншою порівняно з вартістю робочих станцій, що підключаються. Іншими словами, вартість одиниці інформації, що передається, повинна бути значно нижчою за вартість опрацювання інформації в робочих станціях. Виходячи з цього ЛОМ як система розподілених ресурсів повинна засновуватися на таких принципах:

· єдиного передавального середовища;

· єдиного методу управління;

· єдиних протоколів;

· гнучкої модульної організації;

· інформаційної і програмної сумісності.

Залежно від способу організації опрацювання даних і взаємодії користувачів, який підтримується конкретною мережною операційною системою, виділяють два типи інформаційних систем:

— ієрархічні мережі;

— мережі «клієнт—сервер».

В ієрархічних мережах усі задачі, пов’язані із зберіганням, опрацюванням даних, їх поданням користувачеві, виконує центральний комп’ютер. Користувач взаємодіє з центральним ком­п’ютером за допомогою термінала. Операціями введення / виве­дення інформації на екран управляє центральний комп’ютер.

Переваги ієрархічних систем:

§ відпрацьована технологія забезпечення надійності та збереження даних;

§ надійна система захисту інформації і забезпечення секретності.

Недоліки:

§ висока вартість апаратного і програмного забезпечення, високі експлуатаційні витрати;

§ залежність швидкодії і надійності мережі від центрального комп’ютера.

У системах «клієнт—сервер» опрацювання даних поділене між двома об’єктами: клієнтом і сервером. Клієнт — це задача, робоча станція, користувач. Він може сформувати запит для сервера: відкрити файл, здійснити пошук запису тощо. Сервер — це пристрій або комп’ютер, що виконує опрацювання запиту. Він відповідає за зберігання даних, організацію доступу до цих даних і передачу даних клієнтові. У системах «клієнт—сервер» навантаження з опрацювання даних розподілене між клієнтом і сер-
вером, тому вимоги до продуктивності комп’ютерів, що використовуються як клієнт і сервер, значно нижчі, ніж в ієрархічних системах.

За організацією взаємодії прийнято виділяти два типи систем, що використовують метод «клієнт—сервер»:

— рівноправна мережа;

— мережа з виділеним сервером.

Рівноправна мережа — це мережа, в якій немає єдиного центру управління взаємодією робочих станцій, немає єдиного пристрою зберігання даних. Операційна система такої мережі розподілена по всіх робочих станціях, тому кожна робоча станція одночасно може виконувати функції як сервера, так і клієнта. Користувачеві в такій мережі доступні всі пристрої (принтери, жорсткі диски тощо), підключені до інших робочих станцій.

Переваги: низька вартість (використовуються всі комп’ютери, підключені до мережі) і помірні ціни на програмне забезпечення для роботи мережі; висока надійність (за виходу з ладу однієї робочої станції доступ припиняється лише до деякої частини інформації).

Недоліки: робота мережі є ефективною тільки тоді, коли одночасно працюють не більш як 10 станцій; труднощі організації ефективного управління взаємодією робочих станцій і забезпечення секретності інформації; труднощі оновлення і зміни програмного забезпечення робочих станцій.

Мережа з виділеним сервером — у цьому випадку один із комп’ютерів виконує функції зберігання даних загального користування, організації взаємодії між робочими станціями, виконання сервісних послуг — сервер мережі. На такому комп’ютері розміщена операційна система, і всі пристрої (жорсткі диски, принтери, модеми тощо) підключаються до нього, він виконує зберігання даних, друк завдань, вилучення та опрацювання зав­дань. Робочі станції взаємодіють через сервер, тому логічну організацію такої мережі можна подати топологією «зірка», де центральний пристрій — сервер.

Переваги: вища швидкість опрацювання даних (визначається швидкодією центрального комп’ютера, і на сервер встановлюється спеціальна мережна операційна система, розрахована на опрацювання і виконання запитів, що надійшли одночасно від декількох користувачів); володіє надійною системою захисту інфор­мації і забезпечення секретності; простіша в управлінні порівняно з рівноправними.

Недоліки: така мережа дорожча через окремий комп’ютер під сервер; менш гнучка порівняно з рівноправною.

3.3.2. Інтегровані технології
у розподілених системах
опрацювання даних

Різноманіття комп’ютерних мереж і форм взаємодії ПЕОМ породжує нагальну проблему інтеграції їх або принаймні з’єднан­ня на рівні обміну повідомленнями.

У розподілених системах використовують три інтегровані технології.

1. Технологія «клієнт—сервер».

2. Технологія спільного використання ресурсів у межах глобальних мереж.

3. Технологія універсального користувацького спілкування у вигляді електронної пошти.

Основна форма взаємодії ПК у мережі — це «клієнт—сервер». Зазвичай один ПК у мережі володіє інформаційно-обчислю­вальними ресурсами (як-от: процесори, файлова система, поштова служба, служба друку, бази даних), а решта ПК користуються ними; як зазначалося, комп’ютер, що управляє тим або іншим ресурсом, прийнято називати сервером цього ресурсу, а комп’ютер, що бажає ним скористатися, — клієнтом. Якщо ресурсом є бази даних, то говорять про сервер баз даних, призначення якого — обслуговувати запити клієнтів, пов’язані з опрацюванням даних; якщо ресурс — файлова система, то ведуть мову про файловий сервер, або файл-сервер, і т. ін.

Технологія «клієнт—сервер» стає більш поширеною, але реалізація технології в конкретних програмних продуктах істотно розрізняється.

Один із основних принципів технології «клієнт—сервер» полягає в поділі операцій опрацювання даних на три групи, що мають різну природу. Перша група — це введення і відображення даних. Друга група об’єднує прикладні операції опрацювання даних, характерні для рішення задач даної предметної області. Нарешті, до третьої групи належать операції збереження й управління даними (базами даних або файловими системами).

Відповідно до цієї класифікації в будь-якому технологічному процесі можна виділити програми трьох видів:

· програми подання, що реалізують операції першої групи;

· прикладні програми, що підтримують операції другої групи;

· програми доступу до інформаційних ресурсів, що реалізують операції третьої групи.

Відповідно до цього виділяють три моделі реалізації технології «клієнт—сервер»:

1. Модель доступу до віддалених даних (Remote Data Access — RDA).

2. Модель серверу бази даних (DatаBase Server — DBS).

3. Модель серверу додатків (Application Server — AS).

У RDA-моделі програми подання і прикладні програми об’єд­нані й виконуються на комп’ютері-клієнті, що підтримує як операції введення і відображення даних, так і прикладні операції. Доступ до інформаційних ресурсів забезпечується або операторами мови SQL (Structured Query Language — у системах управління базами даних (СУБД) — мова запитів), якщо йдеться про бази даних, або викликами функцій спеціальної бібліотеки. Запити до інформаційних ресурсів спрямовуються по мережі до віддаленого комп’ютера, наприклад серверу бази даних, що опрацьовує запити і повертає клієнтові необхідні для опрацювання блоки даних (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Модель доступу до віддалених даних

DBS-модель будується за припущення, що програми, виконувані на комп’ютері-клієнті, обмежуються введенням і відображенням, а прикладні програми реалізовані в процедурах бази даних і зберігаються безпосередньо на комп’ютері-сервері бази даних разом із програмами, що управляють, і доступом до даних — ядра СУБД (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Модель серверу бази даних

На практиці часто використовуються змішані моделі, коли підтримка цілісності бази даних і найпростіші операції опрацювання даних підтримуються збереженими процедурами (DBS-модель), а більш складні операції виконуються безпосередньо прикладною програмою, що виконується на комп’ютері-клієнті (RDA-модель).

В AS-моделі програма, що виконується на комп’ютері-клієнті, вирішує задачу введення і відображення даних, тобто реалізує операції першої групи. Прикладні програми виконуються одним або групою серверів додатків (віддалений комп’ютер або декілька комп’ютерів). Доступ до інформаційних ресурсів, необхідний для вирішення прикладних задач, забезпечується так само, як і в RDA-моделі, — прикладні програми забезпечують доступ до ресурсів різних типів — бази даних, індексованих файлів, черг та ін. В основу RDA- і DBS-моделей покладена дволанцюгова схема поділу операцій. В AS-моделі реалізована трьохланцюгова схема поділу операцій, де прикладна програма виділена як найважливіша (рис. 3.5) (АРІ — Application Program Interface — системне програмне забезпечення з набором функцій та ресурсів для побудови інтерфейсу).

Рис. 3.5. Модель серверу додатка

Головна перевага RDA-моделі зводиться до того, що вона являє собою велику кількість інструментальних засобів, які забезпечують швидке створення додатків, що працюють із SQL-орієн­тованими СУБД. Іншими словами, основне достоїнство RDA-моделі полягає в уніфікації та широкому виборі засобів розробки додатків. Переважна більшість цих засобів розробки мовами четвертого покоління, включаючи й засоби автоматизації програмування, забезпечує розробку прикладних програм і операцій подання.

Незважаючи на значне поширення, RDA-модель поволі посту­пається місцем більш технологічній DBS-моделі. Остання реалізована в деяких реляційних СУБД (Ingres, SyBase, Oracle).

У DBS-моделі додаток є розподіленим. Програми подання виконуються на комп’ютері-клієнті, тимчасом як прикладні програми вирішення задач оформлені як набір збережених процедур і функціонують на комп’ютері-сервері БД. Переваги DBS-моделі перед RDA-моделлю очевидні: це і можливість централізованого адміністрування рішення економічних задач, і зниження напруженості, і можливість поділу процедури між декількома додатками, і економія ресурсів ПК завдяки використанню заздалегідь створеного плану виконання процедури.

Основним елементом прийнятої в AS-моделі трьохланцюгової схеми є сервер додатка. Він реалізує кілька прикладних функцій, кожна з яких оформлена як служба і надає послуги всім програмам, що бажають і можуть ними скористатися. Серверів додатків може бути декілька, і кожен із них дає певний набір послуг. Будь-яка програма, що користується ними, розглядається як клієнт додатка. Деталі реалізації прикладних програм у сервері додатків цілком сховані від клієнта додатка.

AS-модель має універсальний характер. Чітке розмежування логічних компонентів і раціональний вибір програмних засобів для їх реалізації забезпечують моделі такий рівень гнучкості й відкритості, що поки є недосяжним у RDA- і DBS-моделях.

3.3.3. Глобальні комп’ютерні мережі

Протягом останнього десятиліття дедалі ширший розвиток отримують глобальні обчислювальні й інформаційні мережі — унікальний симбіоз комп’ютерів і комунікацій. Відбувається активне приєднання всіх країн до всесвітніх мережних структур. Світовою системою комп’ютерних комунікацій щодня користуються більш як 30 млн людей. Зростає потреба в засобах структурування, накопичення, збереження, пошуку і передачі інформації. Задоволенню цих потреб служать інформаційні мережі та їхні ресурси. Спільне використання ресурсів мереж (бібліотек програм, баз даних, обчислювальних потужностей) забезпечується технологічним комплексом і засобами доступу.

Глобальні мережі (Wide Area Netwstrky WAN) — це телеко-
мунікаційні структури, що об’єднують локальні інформаційні мережі, які мають загальний протокол зв’язку, методи підключення і протоколи обміну даними. Кожна з глобальних мереж (INTERNET, BITNET, DECNET і ін.) організовувалася для певних цілей, а надалі розширювалася завдяки підключенню локаль­них мереж, що використовують її послуги і ресурси.

Найбільшою глобальною інформаційною мережею є INTERNET.

3.3.3.1. Архітектура INTERNET

У 1994 році виповнилось 25 років комп’ютерній мережі INTERNET — глобальній всесвітній мережі інформаційного обміну, яка об’єднує кілька мільйонів людей із більш ніж 100 країн світу за допомогою сучасних і зручних засобів зв’язку.

Архітектура мережі INTERNET розроблена на основі концепції взаємопоєднуваності або міжмережного поєднання різнорідних мереж, побудованих на базі різних фізичних систем зв’язку і комунікаційних технологій.

Користувачі мережі INTERNET повинні мати доступ до ресурсів кожної підмережі, яка входить до INTERNET. Такий доступ має бути забезпечений внутрішніми механізмами (адресами, форматами повідомлень, протоколами) INTERNET. Користувачеві при цьому надаються прості, зручні й прозорі, тобто незалеж­ні від особливостей підмереж, засоби роботи з кожними мережними компонентами INTERNET. Користувач взагалі не повинен знати, як організована взаємодія мереж, які шлюзи і які маршрути забезпечують доставку інформації.

INTERNET спроектована як інтермережа, тобто певна абстракт­на сукупність різнорідних мереж. Загальними для всіх підмереж INTERNET є:

¾ універсальний адресний простір мережі INTERNET;

¾ набір комунікаційних протоколів ТСР/ІР і пов’язаних з ними протоколів;

¾ шлюзи і технологія міжмережної маршрутизації пові-
домлень.

Архітектурна топологія INTERNET. Окремі мережі поєднуються між собою шлюзовою машиною, яка реалізує фізичні поєднання (рис. 3.6, 3.7). Шлюзи зберігають таблиці, в яких фіксуються адреси приєднаних до даного шлюзу мереж. Важливо зазначити, що система адресування мереж і машин INTERNET має чітку ієрархічну структуру, що дозволяє обмежити табличні записи шлюзів тільки адресами мереж, тобто не зберігати адреси хост-машин (головних ЕОМ). Завдяки цьому шлюзи можуть зберігати свої таблиці в основній пам’яті й бути реалізованими на бездискових мікрокомп’ютерах.

Рис. 3.6. Приклад поєднання двох мереж

Рис. 3.7. Приклад міжмережних поєднань
за допомогою шлюзів G і Н

Адресація INTERNET. Основний принцип адресації — універсальний ідентифікатор хост-машини INTERNET. Кож-
ній хост-машині, яка входить до INTERNET, призначається у відповідному реєстраційному центрі універсальний адресний ідентифікатор — 32-бітова адреса. Структура цієї адреси та-
ка, що всі хости даної підмережі мають загальний адресний префікс.

Адреса хосту мережі INTERNET — це пара чисел (netid, hostid):

netid — ідентифікатор мережі;

hostid — ідентифікатор хост-машини в цій мережі.

Використовують три класи форматів адрес:

клас А		netid	hostid
клас В		netid	hostid
клас С		netid	hostid

Клас А визначає множину адрес для великих мереж, тобто таких мереж, де кількість хост-машин може перевищити 32768. Клас В призначений для середніх за кількістю хостів мереж, і клас С відводить тільки 8 біт для адреси хосту, що відповідає відносно невеликим мережам.

Таким чином, адреса в INTERNET не прив’язана до конкретної машини, а ідентифікує деяке поєднання з мережею. Це означає, що якщо дана машина «переїжджає» до нової мережі, її адреса повинна змінитися. Друга властивість цієї адресації — машина, яка входить у кілька мереж, повинна мати декілька адрес. На практиці ця властивість означає, що машину можна знайти по мережі INTERNET, навіть якщо якась мережа не працює і відомі інші мережні адреси цієї машини.

Адреси INTERNET видаються централізовано. Локальним мережам у межах INTERNET видаються звичайно адреси кла-
су С. Мережам типу ARPANET видаються адреси класу А. За INTERNET-угодою, якщо поле hostid дорівнює 0, то відповідна адреса ідентифікує мережу, а не хост; якщо ж поле hostid дорівнює 1, то така адреса використовується для мультиадресної передачі повідомлень.

3.3.3.2. Правила роботи в INTERNET

Щоб виконати процедуру реєстрації, адміністрація хост-машини або нової мережі повинна:

¾ отримати унікальну мережну ІР-адресу, яка видається DDN Net-Work Information Center або іншим реєстраційним агентством, і сконфігурувати хост-машини мережі для використання з виданою ІР-адресою;

¾ утворити домен;

¾ визначити характер взаємодії з INTERNET (дослідницьке застосування, комерційне та ін.);

¾ визначити обчислювальну установку (хост-машину або шлюз) для фізичного підключення;

¾ встановити необхідні технічні й програмні засоби (адаптери каналів, модеми, програми ТСР/ІР);

¾ встановити необхідні шлюзові програми, які забезпечать маршрутизацію, і відповідні протоколи;

¾ одержати від Міністерства зв’язку або фірми-поста­чальника ліній зв’язку необхідні канали, тарифи на їх ви-
користання та інші умови експлуатації канального устаткування.

Регіональний центр видає тільки мережну частину адреси. Право видачі адрес для окремих хостів мережі делегується адміністрації мережі, яка підключається до INTERNET відповідно до загальних правил Доменної Системи Імен (DNS).

Ієрархія доменів, тобто адресованих частин INTERNET, утворює Єдину для INTERNET систему імен мереж і хост-машин. Утворення нового домену в мережі INTERNET означає, що ім’я цього домену буде включене в розподільну базу даних адрес, які використовуються протоколом розв’язання адрес при виборі маршруту передачі повідомлень.

Зазначимо, що в DDN NIC (центральна організація, яка здійснює реєстрацію хост-машин США та інших країн) і RIPE NCC (Європейський мережний координаційний центр) реєструються тільки домени верхнього рівня, більша частина доменів другого рівня і деякі домени третього рівня.

Домени верхнього рівня визначають цільові класи (табл. 3.1)

Група літер наприкінці адреси INTERNET є доменом,
який вказує, з яким типом комп’ютера встановлюється зв’я­зок. Сім доменів, які трапляються найчастіше, наведено у табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Домен	Використання домену
com	Комерційні, підприємницькі організації
edu	Освітні заклади (університети, середні школи тощо)
gov	Державні організації (крім військових)
mil	Військові організації (армія, флот і т. ін.)
net	Системи базової мережі
int	Міжнародні організації
org	Інші організації та установи

Для кожного з цих доменів призначається адміністратор домену, який володіє повноваженнями реєстрації мереж, що належить до цього домену.

Уся інформація про мережні домени зберігається в DNS у формі Ресурсних Записів. Інтерактивна програма «розпізнавач/ сервер» звертається до DNS у режимі «запит—відповідь» і одержує потрібні дані про домени, а також про мережі і хост-машини, які до них входять. Адресна інформація знаходиться в окремих базах даних, розміщених у декількох хост-машинах.

3.3.3.3. Способи доступу до INTERNET

Передача даних у мережі організована на основі протоколу INTERNET—IP (INTERNET Protocol), що являє собою опис роботи мережі та включає правила налагодження і підтримки зв’язку в мережі, поводження з IP-пакетами та їх опрацювання, описи мережних пакетів сімейства IP. Мережа спроектована таким чином, що користувач не має жодної інформації про конкрет­ну структуру мережі. Щоб послати повідомлення мережею, комп’ютер розміщує дані в «конверт», який має назву, наприклад IP, із указівкою конкретної адреси мережі.

Вузлові машини мережі здійснюють передачу поштових повідомлень і новин між регіонами і поширення повідомлень на своїй території. Користувацькі персональні машини під керуванням операційних систем UNIX або MS DOS використовують для спілкування з регіональними вузлами протокол UUCP.

Розгляньмо види доступу в порядку убування їхньої вартості.

1) Безпосередній (прямий) доступ. Забезпечує доступ до всіх можливостей мережі.

Безпосередній доступ пропонує найбільш гнучке підключення. Кожний із комп’ютерів є повноправним членом мережі і може скористатися будь-якою із її функцій.

Для обслуговування й експлуатації свого вузла будуть потрібні персонал і документація. Це збільшує експлуатаційні витрати.

2) Доступ через протоколи канального рівня INTERNET — SLIP і РРР. SLIP і РРР є версіями програмного забезпечення INTERNET, що працюють на звичайних телефонних лініях, використовуючи стандартні високошвидкісні модеми.

SLIP і РРР також підходять для підключення до глобальної мережі маленької (до п’яти користувачів) локальної мережі.

3) Доступ «за викликом» (Dial-up Access). Системи з ко-
мутованим доступом — найпоширеніший шлях до ресурсів INTERNET для невеликих груп і індивідуальних користува-
чів. У цих системах використовуються ресурси чужого ком­п’ютера.

Багато організацій надають цей вид послуг за певну плату на місяць.

4) Доступ по стандартних телефонних лініях через UNIX, UUCP. Усі системи UNIX підтримують метод, який має назву UUCP та дозволяє пересилати дані по стандартних телефонних лініях.

5) Доступ через інші мережі, що входять у глобальну мережу. Доступ через інші мережі можна розглянути на прикладі онлайнових систем DELPHI і ВІХ. DELPHI дає повноцінний доступ до INTERNET, електронну пошту, передачу файлів і віддалений доступ до інших комп’ютерів. Це перший випадок, коли велика, орієнтована на споживача онлайнова система дала доступ у INTERNET із таким великим набором послуг. Система забезпечує не тільки шлюзи електронної пошти, а й пряме підключення до всіх можливостей INTERNET.

3.3.3.4. Ресурси INTERNET

Оскільки INTERNET пропонує розмаїття методів комунікації і способів доступу до інформації, для значної кількості компаній вона швидко стає невід’ємною частиною їхньої інформаційної системи. Проаналізуймо основні засоби і служби, що їх пропонує INTERNET (рис. 3.8).

Рис. 3.8. Логічна схема глобальної мережі INTERNET

Електронна пошта. Ця служба найширше використовується INTERNET — 94% корпорацій мають доступ до мережі. Вона забезпечує постійний зв`язок між працівниками самої компанії і дозволяє підтримувати ділові контакти поза її межами. Цей вид послуг дає змогу компаніям здійснювати свої повсякденні контакти з іншими організаціями та клієнтами. Порівняно з фак-
симільними засобами зв’язку електронна пошта є відносно дешевою.

World Wide Web (WWW) — найновітніша на сьогодні інформаційна служба INTERNET, яка дуже швидко розвиваєть-
ся. Вона має майже безмежний потенціал збору, поширення і вивчення інформації. Цей графічний інструментальний засіб на основі гіперсередовища набуває дедалі більшої популярності у підприємств, яким необхідно збирати інформацію, обмінюва-
тися ідеями і самим пропонувати комерційну інформацію в ІNTERNET.

Система World Wide Web вперше була розроблена Тімом Бернерсом Лі з Європейської лабораторії фізики елементарних часток у Женеві (Швейцарія) як спосіб організації інформації для її наукових співробітників. Інформація на Web-серверах зберігається у вигляді набору документів. Кожен документ вміщує гіпертекстові посилання, за допомогою яких користувач може звертатися до інформації в інших документах, пов`язаних з даною
темою. Таким чином, вибираючи підсвічені слова, виділені зображення і графіку в тексті документа, користувач має змогу переміщуватись у будь-якому напрямку і «перескакувати» на інші документи, які його зацікавили, незважаючи на те, де ці документи знаходяться. Така технологія дає змогу разом із текстом включати у Web-документи графіку, звук і відеозображення. Переміщуючись величезними масивами електронних документів, що зберігаються на тисячах серверів в INTERNET, користувачі, які розшукують конкретну інформацію, можуть фактично мандрувати по всьому світу. Для цього їм достатньо вибирати посилання в документах і таким чином переходити до потрібної інформації. Дедалі більше компаній починають усвідомлювати ті величезні переваги, які надає їм цей інструментальний засіб для реклами і продажу продукції. Будь-яке підприємство (велика корпорація, невелика фірма) може створити свій Web-вузол, підключившись до INTERNET на один чи декілька серверів. Завдяки онлайновому доступу такі підприємства отримують можливість розміщувати свої документи в World Wide Web, де вони стають доступними для кожного користувача. Уже в 1995 р. кількість WWW-серверів перевищила 100 тис. І кожного дня з’являються сотні нових Web-сторінок. Величезний обсяг і постійне оновлення інформації робить Web дуже корисним інструментом, наприклад, маркетингової діяльності на підприємстві. Він дає змогу отримувати відомості про нову продукцію, легко визначати, чим займаються конку­ренти, досліджувати тенденції, дізнаватися про нові технології і матеріали тощо.

Звичайно компанії починають використання потенціалу Web у рекламі розміщенням на Web-сторінках своїх поточних матеріалів — електронних копій друкованих каталогів і прайс-лис­тів, а також інформації про свою діяльність, стратегію підприємства, свою продукцію.

Крім того, підприємства через Web можуть повідомляти про вихід повідомлень у пресі і поширювати новини щодо своєї діяльності. Розміщення поточних новин — дуже важливий елемент, який привертає увагу користувачів і примушує їх частіше звертатися до даного Web-вузла.

Web є також дуже ефективним засобом збирання відомостей про покупців, тобто дає змогу застосовувати інтерактивні форми роботи з покупцями. Компанії також можуть відстежувати кількість користувачів, які «побували» на Web-сторінках, і таким чином щоденно контролювати, наскільки успішно діє даний інформаційний канал. Публікація на Web-вузлі адреси електронної пошти компанії надає їй можливість ефективно забезпечувати користувачів онлайновою підтримкою і навіть сприяє продажу продукції: користувачі, які електронною поштою надіслали запит на отримання більш докладної інформації, автоматично включаються у наступний список розсилки відповідної інформації.

На цих сторінках компанії публікують каталоги, прайс-листи, прес-релізи, доповіді представників фірми на різних конференціях і виставках, інтерв’ю, анкети для виявлення думки споживачів з того чи іншого питання, розміщують інформацію про фірму, її нову продукцію та послуги.

File Transfer Protocol (FTP). Незважаючи на те, що найбільший інтерес сьогодні викликають такі засоби INTERNET, як елект­ронна пошта і World Wide Web, вона має чимало інших корисних інструментів. Один із них — File Transfer Protocol. Це стандартний механізм, який дає можливість користувачам передавати й отримувати файли з INTERNET.

Gopher. Сервери Gopher — також дуже популярний засіб пошуку необхідної інформації. Вони містять каталоги інформації з різних тем. Користувач може порівняно легко знайти і прочитати файли, які є на будь-яких серверах INTERNET, оскільки особа, яка відповідає за певний сервер, здійснює пошук джерел відповідної інформації. Якщо користувач не може знайти спеціалізований Gopher-сервер з інформацією, яка його цікавить, він може продовжити пошук за одним-двома словами, що належать цій галузі. Використання Gopher дає компанії можливість не тільки отримувати інформацію, необхідну для маркетингових досліджень, а й завдяки створенню приватного Gopher-серверу поширювати інформаційні матеріали про свої продукти чи послуги (проспекти, бюлетені, каталоги, прайс-листи). Якщо компанія включає в меню св

Дата добавления: 2014-01-06