Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

L Довідники міжнародного стандарту




Розробка і супроводження стандарту UN/EDIFACT здійснюється під контролем двох організацій:

1. Європейської економічної комісії ООН (UN/ECE), в рамках якої створена спеціальна (4-та) робоча група спрощення процедур міжнародної торгівлі (WP4).

2. Міжнародної організації з стандартизації (ISO), де функціонує спеціальний (154-й) технічний комітет, який займається документами і елементами даних для адміністрації, комерції і вироб­ництва (ТС 154).

Робоча група WP4 здійснює розробку і супроводження стандарту UN/EDIFACT у вигляді двох основних складових — систем довідників UNTDED і UNTDID.

Довідник комерційних елементів даних UNTDED являє собою основу стандарту, він випускається під редакцією Європейської економічної комісії ООН UN/ECE і конференції ООН з торгівлі й розвитку UNSTAD.

Міжнародною організацією із стандартизації (ISO) встановлено, що розділи 1, 2, 3, 4 і 9 довідника UNTDED мають статус міжнародного стандарту. В п’ятому розділі UNTDED коди назв країн закріплені ISO 3166, а коди валют — ISO 4217.

Довідник з обміну комерційними даними UNTDID являє собою повний комплект документації з стандарту. До нього включені:

· Єдині правила ведення обміну даними по UN/EDIFACT — UNCID;

· Керівні принципи розробки повідомлень UN/EDIFACT — MDG;

· Синтаксичні правила UN/EDIFACT — ISO 9735;

· Керівництво щодо застосування синтаксису UN/EDIFACT — SIG;

· Довідник стандартних повідомлень — UNSM;

· Довідник сегментів — UNEDSD;

· Довідник складених елементів даних — UNEDCD;

· Довідник елементів даних — UNEDED;

· Довідник кодів — UNEDCL.

Таким чином, довідник UNTDID включає в себе низку розділів, які мають статус стандарту ISO, а також містять нову інформацію, необхідну для розробників і користувачів систем електронного обміну даними на базі UN/EDIFACT.

3.3.4.3. Архітектура Х.400-систем

Рекомендації МККТТ Х.400 визначають структуру функціональної моделі Системи Опрацювання Повідомлень (СОП), описують основні співвідношення між компонентами системи СОП, служби і протоколи. Модель має багатошарову структуру, подібну до цибулини. На рис. 3.11 подана модель системи СОП, яка відповідає рекомендаціям МККТТ Х.400 (1984 р.). Внутрішня
частина системи, що отримала назву Системи Пересилки Повідомлень (СПП), складається з вузлів — Агентів Пересилки Повідомлень (АПП). Протоколи пересилки повідомлень між агентами АПП, а також протоколи вводу повідомлень до системи СПП і виводу з системи СПП розглядатимуться далі.

Наступний шар складається з систем, що дістали назву Агентів Користувачів (АК). Ці системи є сполучним процесом між користувачем і системою СОП; виконують функції вводу повідомлення від відправника в систему СОП і доставку повідомлення з системи СОП користувачеві, а також ряд функцій, які пов’язані з опрацюванням повідомлень. Сукупність шару АПП і шару агентів АК складає Систему Опрацювання Повідомлень (СОП).

 

Рис. 3.11. Модель Системи Опрацювання Повідомлень
відповідно до рекомендацій МККТТ Х.400 (1984 р.)

Зовнішній шар системи СОП утворюється самими Користувачами (К), які застосовують систему СОП для обміну повідомленнями.

Розгляньмо більш детально основні поняття, які використовуються для опису елементів моделі системи.

Користувач, К (User), у контексті опису СОП може бути людиною або процесом.

Агент користувача, АК (User Agent, UA), — прикладний процес, який забезпечує доступність служб Системи Пересилки Повідомлень для Користувача. Агент АК реалізується у вигляді прикладної програми, яка забезпечує створення, розміщення повідомлень у системі СПП, прийом і архівацію повідомлень. Кожний агент АК (а отже, і Користувач) ідентифікується за допомогою адреси та імені (якщо звернутися за аналогіями до звичної для нас традиційної пошти, то можна вважати, що агент АК виконує функцію упакування повідомлення в конверт, заклеювання конверта, введення листа в поштову систему — процес розміщення у системі СПП, а також реалізує деякі додаткові процедури для захисту і збереження листа). Агент АК може бути розміщений у робочій станції користувача або в комп’ютері, який знаходиться всередині системи СПП.

Система Пересилки Повідомлень, СПП (Message Transfer Sys­tem, MTS), пересилає повідомлення від агента АК — Відправника — до агента АК — Отримувача. Повідомлення, які пересилаються в системі СПП, можуть накопичуватись у проміжних вузлах — агентах АПП. Таким чином, у системі СПП, а отже, і в системі СОП, реалізується принцип комутації повідомлень на прикладному рівні незалежно від того, які протоколи передачі мають місце на нижніх рівнях еталонної моделі Всесвітньої організації Відкритих Систем (ВОС).

Агент Пересилки Повідомлень АПП (Message Transfer Agent, MTA) є вузлом СПП і відповідає вузлу в системі традиційної пош­ти, володіючи водночас функціональними можливостями. Агент АПП реалізує механізм комутації повідомлень, який включає приймання, накопичення, визначення маршруту подальшої передачі до інших об’єктів СПП. Агент АПП також перевіряє правильність формату і наявність помилок, а потім передає повідомлення до наступного вузла – агента АПП або до агента АК. Агент АПП — це комп’ютер з відповідною прикладною програмою.

У рекомендаціях МККТТ Х.400 1988 р. модель була розширена, і в складі системи СОП з’явилися нові об’єкти — Блоки Доступу для так званих непрямих користувачів та Сховище Повідомлень. Модель 1988 р. подана на рис. 3.12.

Рис. 3.12. Модель Системи Опрацювання Повідомлень
відповідно до рекомендацій МККТТ Х.400 1988 р.

Під непрямими маються на увазі користувачі, які зазвичай входять до складу інших телематичних служб (телекс, телетекс, факс тощо). За допомогою Блоків Доступу (БД) ці користувачі тепер отримують доступ до системи СОП. Спеціальний блок БД — Блок Доступу Фізичного Доставляння (БДФД) — встановлює зв’я­зок системи СОП із традиційною системою поштового зв’язку. Рекомендації МККТТ Х.400 1988 р., визначаючи перехід від системи СОП до класичної поштової служби, враховують специфічні види поштового сервісу, як-от: рекомендовані листи, спеціальні режими доставляння і т. ін. Перехід від електронної системи СОП до поштової системи здійснюється одержанням твердої копії повідомлення.

Особливу роль для користувача мають Сховища Повідомлень (СП). Враховуючи те, що персональний комп’ютер найширше застосовується користувачами як робоча станція, має обмежену пам’ять, а також те, що він може використовуватися для реалізації агента АК або агента АПП, виникає необхідність у створенні буферних накопичувачів достатньої місткості, роль котрих відіграють сховища СП.

Багатошарова модель не передбачає жодних припущень відносно способу фізичної реалізації різних об’єктів системи СОП.

На рис. 3.13 а відображено варіант реалізації агента АПП і двох агентів АК в одному комп’ютері. У цьому випадку користувачі можуть застосовувати дуже прості термінали, які мають тільки клавіатуру і дисплей.

а

б

в

Рис. 3.13. Способи фізичної реалізації
опрацювання повідомлень

На рис. 3.13 б наведена система СОП на два комп’ютери, які розподіляють функції системи опрацювання повідомлень. У пер­шій частині знову агенти АК і агенти АПП суміщені в одному комп’ютері, що дозволяє користувачеві застосовувати простий термінал. Ліворуч система містить агента АПП і один або декілька сховищ СП. У цьому разі функції агента АК будуть реалізовані в терміналі користувача (ТК), який повинен виконувати функції опрацювання повідомлень. Для реалізації цих функцій треба використовувати персональний комп’ютер (ПК).

На рис. 3.13 в відображено варіант системи СОП, коли комп’ютерна система лівої частини системи СОП реалізує тільки функції агента АК (можливо, більше ніж одного). Система в правій частині містить усі компоненти СОП — агента АПП, сховища СП і агента АК. Такий варіант дозволяє підключити до системи СОП різні класи терміналів.

Наведені на рис. 3.13 варіанти не охоплюють усі можливі кон­фігурації системи СОП. Відображені тут структури можуть служити лише ілюстрацією необмеженої кількості варіантів організації системи СОП.

3.3.4.4. Впровадження UN/EDIFACT
у діяльність підприємств (організацій)

Стислий огляд змісту стандарту показує, що UN/EDIFACT — це сформульована певним чином мова подання комерційних документів, яку доцільно використовувати для зв’язку підприємств із зовнішніми організаціями. Під зовнішніми організаціями тут маються на увазі бізнес-партнери, клієнти, суміжники і т. ін.

Ось приклад з матеріалів Робочої групи WP4. Якщо дві компанії використовують власні внутрішньофірмові стандарти для подання електронних документів, то під час обміну інформацією їм буде потрібне подвійне перетворення форматів повідомлень (рис. 3.14).

 

Рис. 3.14. Схема перетворення форматів
для двох підприємств у різних країнах

За збільшення кількості партнерів, які беруть участь в інформаційній взаємодії, кількість перетворень зростає згідно з формулою (рис. 3.15):

С = N (N – 1),

де С — кількість необхідних перетворень при використанні різних стандартів партнерами;

N — кількість партнерів, які беруть участь в інформаційній взаємодії.

 

Рис. 3.15. Графік зростання кількості перетворень форматів
для 14 партнерів

З рис. 3.16 видно, що ефективність використання UN/EDIFACT є тим вищою, чим більше партнерів обмінюється комерційною інформацією, тому що економічність використання каналів зв’яз­ку і витрати, пов’язані з перетворенням форматів повідомлень, вищі при більших інформаційних потоках.

Водночас немає сенсу вести мову про використання UN/EDIFACT абстрактно. Існують різні версії стандарту, тому на практиці номер версії і статус повідомлень, які використовуються, обов’яз­ково вказуються в спеціальних угодах між партнерами («Угода про обмін даними»).

На сучасному етапі термін UN/EDIFACT (або просто «EDI­FACT») трапляється в зарубіжних і вітчизняних публікаціях досить часто. Стандарт широко рекламується як перспективний
засіб безпаперової технології. З посиланням на європейських експертів повідомляється про виграш у 50—60 млрд доларів у торговельних відносинах між США і Західною Європою при переході на електронний обмін даними. Європейське співтовариство створило спеціальну робочу групу «TEDIS» для координації робіт з питань UN/EDIFACT. Преса інформує про введення економічних санкцій «за подання документів не в стандарті EDI­FACT», виходячи з чого необхідно зробити висновок, що «фірмам, які працюють на зовнішньому ринку, необхідно або освоювати EDIFACT, або платити за кожний переклад документа в цей стандарт».

Може скластися враження, що впровадження міжнародного стандарту не є актуальним для організацій, які не мають прямого зв’язку із зарубіжними партнерами. Адже вітчизняні підприємства майже не використовують EDIFACT. Проте перехід на використання UN/EDIFACТ у межах окремого підприємства може бути виправданим не тільки незалежно від виходу на зарубіжний ринок, а й у зв’язку із здійсненням автоматизації управління. Розробникам інформаційних систем управління рекомендується під час проектування власних баз даних використовувати готові структури і синтаксичні характеристики компонентів довідника комерційних елементів даних UNTDED. За виникнення потреб у зв’язках із зарубіжними партнерами це дозволить запобігти необхідності адаптації внутрішніх даних до вимог UN/EDIFACT. Якщо ж такої потреби не виникне, все одно краще використати розробки експертів ЄЕК ООН, ніж проектувати власні БД з унікальними структурами.

Повномасштабне використання стандарту викликає необхідність наявності у кожного з учасників обміну комерційними повідомленнями відповідного програмно-апаратного комплексу (рис. 3.16).

 

Рис. 3.16. Взаємодія UN/EDIFACT-транслятора
і електронної пошти інформаційної
системи підприємства

ІСУ підприємства на підставі інформації, зосередженої в БД, за спеціальними запитами виконавців формує документи належної форми. За необхідності пересилання документів суміжникам інформація передається трансляторові, який перетворює зміст документа в стандартне повідомлення UNSM, яке, в свою чергу, через електронну пошту передається по каналах зв’язку з кореспондентами. Слід звернути увагу на дві особливості цієї схеми.

По-перше, припускається, що АСУ підприємства функціонує на основі «безпаперової технології»: як такі документи на бланках у межах підприємства для управлінської діяльності не використовуються. Разом з тим електронні документи у будь-якій встановленій формі формуються для зв’язку із зовнішніми кореспондентами, а всередині підприємства враховуються і опрацьовуються безпосередньо.

По-друге, безпосередньо перетворенням (трансляцією) з внутрішнього стандарту підприємства в UN/EDIFACT і навпаки зай­мається окремий програмний комплекс — Конвертор, пов’язаний з власною БД довідників стандарту UN/EDIFACT.

3.3.5. Застосування штрихового кодування
в інформаційних технологіях на підприємстві

Штрихове кодування є одним із типів автоматичної ідентифікації, що використовує метод оптичного зчитування інформації. Воно ґрунтується на принципі двійкової системи числення: інформація запам’ятовується як послідовність 0 і 1. Широким лініям і широким проміжкам привласнюється логічне значення 1, вузьким — 0. У зв’язку з цим штрихове кодування є способом побудови коду за допомогою чергування широких і вузьких та темних і світлих смуг.

Існують такі види штрихових кодів:

UPC — універсальний товарний код; розроблений у США і застосовується в країнах Америки.

EAN — товарний код; створений у Європі на базі UPC. Відповідає назві Європейської асоціації товарної нумерації, що одержала в даний час статус міжнародної організації (EAN Inter­national).

UCC/EAN — єдиний стандартизований штриховий код; створений об’єднаними зусиллями організацій США і Канади (Uniform Code Council) і EAN International.

EAN і UCC/EAN застосовуються в багатьох країнах світу, у тому числі й в Україні.

Відповідно до видів розрізняють такі штрихові коди: UPC-12, EAN-13, EAN-14, EAN-8, UCC/EAN-128.

UPC-12 є дванадцятирозрядним кодом. Структура коду: перша цифра коду — знак системи нумерації; п’ять цифр — номер виробника, п’ять — код продукту; остання цифра є контрольною.

Приклад коду UPC-12 поданий на рис. 3.17.

Рис. 3.17. Приклад коду UPC-12

EAN-13 є тринадцятирозрядним кодом. Структура коду є такою: перші три цифри коду позначають зазвичай країну-вироб­ника, чотири цифри — код підприємства-виробника; потім п’ять цифр — код продукту; остання цифра є контрольною.

Приклад коду EAN-13 поданий на рис. 3.18.

У наведеному прикладі: 482 — код країни, 0000 — код виробника, 19053 — код продукту, 4 — контрольне число.

 

Рис. 3.18. Приклад коду EAN-13

EAN-8 є восьмирозрядним кодом; використовується для кодування малогабаритних упаковок. Структура коду є такою: перші три цифри коду позначають країну — виробника товару, чотири наступні цифри — код продукту, остання цифра є контрольною.

Приклад коду EAN-8 поданий на рис. 3.19.

 

Рис. 3.19. Приклад коду EAN-8

EAN-14 — чотирнадцятирозрядний код із прямокутним контуром. Він складається з 13 розрядів, що розташовуються за значенням у тій самій послідовності, що і EAN-I3, і одного додаткового розряду. Цей додатковий розряд указується першим і відбиває специфіку упаковування цифрами від 1 до 8 (наприклад, 1 — групове упаковування, 2 — упаковування партій у контейнер і т. ін.). Основне призначення EAN-14 — ідентифікація транспортного упаковування.

Приклад коду EAN-14 поданий на рис. 3.20.

 

Рис. 3.20. Приклад коду EAN-14

Застосування штрихових кодів UPC-12, EAN-I3, EAN-14, EAN-8 регулюється міжнародними і національними організаціями. Зокрема, в Україні такою організацією є «Україна—ЮНІСКАН». Ця організація встановлює номери підприємств у кодах EAN-I3 і EAN-14 і номери продуктів у коді EAN-8. Код країни привласнюється EAN International. Використання кодів UCC/EAN-128 (Code 39) регулюється відповідними міжнародними і національними стандартами.

Мета штрихового кодування інформації полягає у відбитті таких інформаційних властивостей товару, що забезпечують реальну можливість простежити за їхнім рухом до споживача, що пов’язано з підвищенням ефективності управління виробництвом.

Необхідність упровадження штрихових кодів продиктована надзвичайно великим обсягом постачань, тобто величезною кількістю товарів (найменувань), що тягне за собою практично некерований потік інформації, територіальною розкиданістю взаємозалежних організацій і підприємств, недостатньою інформацією про властивості товару на його упаковці й у супровідній документації, відсутністю в постачальників продукції достовірної і своєчасної інформації про надходження товару до покупця.

Використання штрихових кодів забезпечує діяльність різних виробників і споживачів на єдиному товарному ринку завдяки використанню єдиного коду по всьому ланцюжку взаємозалежних партнерів, захист споживача від недобросовісності виробників або продавців продукції, керування потоками інформації щодо запиту й у реальному масштабі часу на основі ідентифікації будь-якого об’єкта, а також обмін інформацією як усередині організації, так і між організаціями за допомогою методів і засобів електронного обміну даними (ЕОД).

Система штрихового кодування інформації являє собою сукупність виду штрихових кодів і технічних засобів нанесення на носії інформації, верифікації якості друку, зчитування з носіїв, а також попереднього опрацювання даних.

Основними технічними засобами нанесення штрихових кодів на носії інформації (папір, плівка, що самоклеїться, метал, кераміка, текстильна полотнина, пластмаса, гума й ін.) є устаткування для виготовлення майстер-фільмів (шаблонів штри-
хових кодів), компактні друкувальні пристрої різного принципу дії.

Верифікація, або контроль, якості друку штрихових кодів може бути здійснена спеціалізованим устаткуванням, оснащеним відповідними програмними засобами.

Для зчитування штрихового коду з носіїв інформації використовують пристрої різного типу, що сканують: контактні олівці й сканери; лазерні сканери та мобільні термінали, які зчитують інформацію на відстані. Мобільний термінал, крім зчитування інформації з носіїв, забезпечує попереднє опрацювання даних та передачу їх на комп’ютер для подальшого узагальнення й аналізу.

3.3.6. Програмні агенти та використання їх
в інформаційних системах на підприємствах

Останнім часом активно розвивається новий напрям сучасних інформаційних технологій — програмні агенти, які є черговим кроком на шляху автоматизації задач, пов’язаних із пошуком інформації за критеріями, що визначаються конкретними потребами кінцевого користувача.

По суті програмні агенти — це модулі, здатні автономно вирішувати поставлені їм задачі; їх можна вважати особистими «слугами» в комп’ютерному світі. Хоча точне визначення програмних агентів ще не сформульоване, ясно, що від звичайних комп’ютерних програм вони відрізняються мірою зворотного зв’язку із зовнішнім світом для відповідної перебудови своєї
роботи. Фахівці Інституту інтелектуальних систем Мемфіського університету визначають програмний агент як «систему, що є складовою частиною середовища, сприймає це середовище і діє на нього за своїм власним планом, щоб вплинути на те, що воно сприйматиме в майбутньому».

До числа основних характеристик програмних агентів слід віднести:

1. Функції: агент виконує ряд задач за дорученням користувача (чи іншого агента).

2. Можливості обміну інформацією: агент повинен мати можливість обмінюватися інформацією з користувачем (і інколи з іншими агентами) для того, щоб отримувати від нього інструкції, повідомляти йому про хід та завершення виконання задачі і надати отримані результати.

3. Автономність: агент працює без прямого втручання користувача (наприклад, в якості фонового процесу в ті годи-
ни, коли на комп’ютері виконуються інші задачі). Виконувані агентом задачі можуть бути досить різними — від щонічного резервного копіювання даних до пошуку (за дорученням користувача) продавця, який пропонує низьку ціну на вказаний продукт.

4. Моніторинг: щоб мати можливість виконувати свої задачі в автономному режимі, агент повинен бути здатним контролювати середовище, в якому він діє.

5. Активація: щоб мати можливість працювати в автономному режимі, агент повинен бути здатним впливати на своє робоче середовище за допомогою механізму активізації.

6. «Розумність»: агент повинен бути здатним інтерпрету-
вати контрольовані ним події, щоб приймати відповідні рі-
шення.

Окрім перелічених деякі агенти можуть мати ще й такі характеристики:

а) безперервність роботи: більшість із агентів повинні бути безперервно діючими агентами;

б) «індивідуальність»: деякі агенти можуть мати добре виражений «характер» та «емоційний стан»;

в) адаптивність: деякі агенти, базуючись на накопиченому досвіді, автоматично пристосовуються до змін середовища;

г) мобільність: деякі агенти повинні допускати можливість перенесення їх на інші комп’ютери, в тому числі на системи іншої архітектури та інші платформи.

Програмні агенти можна грубо поділити на три групи — для настільних систем, для intranet-мереж і для INTERNET. Сьогодні користувачі комп’ютерів найкраще знайомі з агентами для настільних систем. Найпростішими прикладами таких аген­тів є «майстри» (Wizards), які автоматично настроюють додатки для персональних комп’ютерів відповідно до побажань користувача, і «офісні помічники» (Offiсe Assistants), які вносять пропозиції щодо підвищення продуктивності на основі спостережень за тим, як використовуються ті або інші програмні блоки.

У межах корпоративних мереж програмні агенти можна використати, наприклад, для автоматизації процесів управління потоками даних, пошуку в базах даних і організації взаємодії між різними компонентами системи.

Проте найбільш перспективні можливості відкриваються тоді, коли агент виходить у мережу і починає взаємодіяти з іншими комп’ютерними системами. Наприклад, його можна запрограмувати на пошук інформації по заданих критеріях, а поки він шукатиме, на комп’ютері можуть вирішуватися інші задачі. За приклад використання можуть правити такі агенти, як PointCast та EntryPoint, які дозволяють «витягувати» потрібну інформацію з INTERNET і заносити її в пам’ять комп’ютера в потрібний момент і в потрібному форматі.

У зв’язку із зростанням інтересу до електронної торгівлі через INTERNET з’явилися програмні агенти, що забезпечують подальшу автоматизацію процесу електронних купівель. Наприклад, агентові можна доручити попередній пошук потрібних товарів. Центр стратегічних технологічних досліджень компанії Ander­sen Consulting, що розробляє ряд експериментальних агентів, випробував цю ідею на прототипі агента під назвою Bargain Finder. Маючи такий агент, користувач INTERNET може, наприклад, набрати на клавіатурі назву потрібного йому товару і доручити цьому агентові знайти електронний магазин, де такий товар продається найдешевше.

Другим перспективним напрямом використання програмних агентів є фінансовий сектор. Наприклад, компанія Logica, що спеціалізується на консультаціях і програмному забезпеченні, пропонує групу програмних агентів для розв’язання проблем, які стоять перед банками.

Ефективним може бути використання програмних агентів як складових частин у логістичних інформаційних системах на підприємствах у ланцюгах постачання та збуту (рис. 3.21).

Рис. 3.21. Використання програмних агентів
у інформаційних системах на підприємствах

 

Примітка: на рис. 3.21 ERP — один зі стандартів управління підприємствами, що становлять основу сучасних інформаційних систем управління підприємствами. Докладно мова про них йтиме в наступному розділі.

 


Лекція за темою

ЕВОЛЮЦІЯ СТРАТЕГІЧНИХ МОДЕЛЕЙ УПРАВЛІННЯ
ПІДПРИЄМСТВАМИ
В ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМАХ

 

Ядром будь-якої інформаційної системи управління підприємством є втілені в ній рекомендації щодо управління виробництвом, що по суті є своєрідним стандартом. Еволюція цих стандартів подана на рис. 4.1.

 

Рис. 4.1. Етапи розвитку стандартів інформаційних систем
управління підприємствами

Примітка: ВОМ — складання специфікації матеріалів

4.1. Системи планування
матеріальних ресурсів (MRP)

На початку 60-х років у зв’язку із зростанням популярності обчислювальних систем виникла ідея використати їхні можливості для планування діяльності підприємства, в тому числі для планування виробничих процесів. Необхідність планування зумовлена тим, що основна маса затримок у процесі виробництва була пов’язана із запізненням надходження окремих комплектуючих, внаслідок чого, як правило, паралельно із зменшенням ефективності виробництва на складах виникав надлишок матеріалів, що надходили раніше наміченого терміну. Крім того, через порушення балансу постачання комплектуючих виникали додаткові ускладнення з обліком і відстеженням їхнього стану в процесі виробництва, тобто фактично неможливо було визначити, наприклад, до якої партії належить даний складовий елемент у вже зібраному готовому продукті. З метою запобігання подібним проблемам була розроблена методологія планування потреби в матеріалах MRP (Material Requirements Planning). Реалізація системи, що працює за цією методологією, являла собою комп’ю­терну систему, яка дозволяє оптимально регулювати постачання комплектуючих у виробничий процес, контролюючи запаси на складі і саму технологію виробництва. Головним зав­данням MRP було забезпечення гарантії наявності потрібної кількості необхідних матеріалів-комплектуючих у будь-який момент часу в межах терміну планування, поряд з можливим зменшенням по­стійних запасів, а отже, розвантаженням складу. Перш ніж описувати саму структуру MRP, стисло перелічимо основні її поняття:

· Матеріалами називатимемо всю сировину і окремі комплектуючі, що входять до складу кінцевого продукту. Надалі не розрізнятимемо поняття «матеріал» і «комплектуюча».

· MRP-система, MRP-програма — це комп’ютерна система, яка працює за алгоритмом, регламентованим MRP-методологією. Як і будь-яка інша комп’ютерна програма, вона опрацьовує файли даних (вхідні елементи) і формує на їх основі файли-резуль­тати.

· Статус матеріалу є основним показником поточного стану матеріалу. Кожний окремий матеріал у кожний момент часу має статус у межах MRP-системи, який визначає, чи є даний матеріал у наявності на складі, чи зарезервований він для інших цілей, чи вказаний у поточних замовленнях або замовлення на нього тільки планується. Таким чином, статус матеріалу однозначно описує міру готовності кожного матеріалу бути запущеним у виробничий процес.

· Страховий запас матеріалу необхідний для підтримки процесу виробництва у разі виникнення непередбачених і таких, що не можуть бути усунутими, затримок у його постачанні. По суті, в ідеальному випадку, якщо механізм постачання вважати бездоганним, MRP-методологія не постулювала обов’язкову наявність страхового запасу, і його обсяги встановлювалися різними для кожного конкретного випадку залежно від ситуації, що склалася з надходженням матеріалів.

· Потреба в матеріалі в комп’ютерній MRP-системі являє собою певну кількісну одиницю необхідності в замовленні даного матеріалу в певний момент часу протягом періоду планування. Розрізнюють поняття повної потреби в матеріалі, яка відображає ту кількість, яку необхідно пустити у виробництво, і чистої потреби, при обчисленні якої враховується наявність усіх страхових і зарезервованих запасів даного матеріалу. Замовлення в системі автоматично створюється із виникненням відмінної від нуля чистої потреби.

Процес планування включає в себе функції автоматичного створення проектів замовлень на закупівлю і/або внутрішнє виробництво необхідних матеріалів-комплектучих. Іншими словами, система MRP оптимізує час постачання комплектуючих, змен­шуючи тим самим витрати на виробництво і підвищуючи його ефективність. Основними перевагами використання подібної системи у виробництві є такі:

1. Гарантія наявності необхідних комплектуючих і зменшення часових затримок у їх доставці і, отже, збільшення випуску готових виробів без збільшення числа робочих місць і навантажень на виробниче обладнання.

2. Зменшення виробничого браку в процесі збирання готової продукції, що виникав через використання комплектуючих, які не відповідають стандартам.

3. Упорядкування виробництва у зв’язку з контролем статусу кожного матеріалу, що дозволяє однозначно відстежувати весь його конвеєрний шлях, починаючи від створення замовлення на даний матеріал, до його становища у вже зібраному готовому виробі. Завдяки цьому досягається також повна достовірність і ефек­тивність виробничого обліку.

Усі ці переваги фактично випливають з самої концепції MRP, що ґрунтується на тому принципі, що всі матеріали-комплек­туючі, складові частини і блоки готового виробу повинні надходити у виробництво одночасно, в запланований час, аби забезпечити створення кінцевого продукту без додаткових затримок. MRP-система прискорює доставляння тих матеріалів, які в даний момент потрібні насамперед, і затримує передчасні надходження таким чином, що комплектуючі, які становлять повний список складових кінцевого продукту, надходять у виробництво одночасно. Це необхідно для того, щоб уникнути ситуації, коли через затримку постачання одного з матеріалів виробництво змушене припинитися навіть за наявності всіх інших комплектуючих кінцевого продукту. Основна мета MRP-системи — формувати, контролювати й за необхідності змінювати дати необхідного надходження замовлень таким чином, щоб усі матеріали, потрібні для виробництва, надходили одночасно.

Формування вхідної інформації для MRP-програми і результати її роботи. На практиці MRP-система є комп’ютерною програмою, логіка роботи якої спрощено може бути подана таким чином (рис. 4.2).

 

Рис. 4.2. Вхідні елементи і результати роботи MRP-системи

На наведеній вище схемі відображені основні інформаційні елементи MRP-системи. Розгляньмо детальніше елементи MRP-системи.

1) Опис стану матеріалів (Inventory Status File) є основним вхідним елементом MRP-програми. У ньому повинна бути відбита максимально повна інформація про стан матеріалів-комплек­туючих, необхідних для виробництва кінцевого продукту. У цьому елементі має бути вказаний статус кожного матеріалу, що визначає, чи є він на руках, на складі, в поточних замовленнях, чи його замовлення тільки планується, а також опис його запасів, розташування, ціни, можливих затримок постачання, реквізитів постачальників. Інформація по всіх перелічених вище позиціях повинна бути закладена окремо по кожному матеріалу, задіяному у виробничому процесі.

2) Програма виробництва (Master Production Schedule) являє собою оптимізований графік розподілу часу для виробництва необхідної партії готової продукції за період, для якого здійснюється планування або діапазон періодів. Спочатку створюється пробна програма виробництва, що згодом додатково тестується на можливість виконання прогоном через CRP-систему (Capacity Requirements Planning), яка визначає, чи досить виробничих потужностей для її здійснення. Якщо така виробнича програма визнана здійсненною, то вона автоматично формується в основну і стає вхідним елементом MRP-системи. Це необхідно тому, що рамки вимог до виробничих ресурсів є прозорими для MRP-си­стеми, яка формує на основі виробничої програми графік виникнення потреб у матеріалах. Однак через недоступність ряду матеріалів або неможливість виконати план замовлень, необхідний для підтримки реалізації з погляду CRP виробничої програми, MRP-система в свою чергу вказує на необхідність її коригування.

3) Перелік складових кінцевого продукту (Bills of Material File) — це список матеріалів та кількість їх, необхідна для вироб­ництва кінцевого продукту. Таким чином, кожний кінцевий продукт має свій перелік складових. Крім того, тут міститься опис структури кінцевого продукту, тобто повна інформація щодо технології його складання. Надзвичайно важливо підтримувати точність усіх записів у цьому елементі й відповідно коригувати їх кожного разу під час внесення змін до структури і/або технології виробництва кінцевого продукту.

Нагадаймо, що кожний із згаданих вище вхідних елементів являв собою комп’ютерний файл даних, що використовується MRP-програмою. У даний момент MRP-системи реалізовані на найрізноманітніших апаратних платформах і включені як модулі в більшість фінансово-економічних систем. Не спиняючись на технічному аспекті питання, перейдемо до опису логічних кроків роботи MRP-програми. Цикл її роботи складається з таких основ­них етапів:

1) Передусім MRP-система, аналізуючи прийняту програму виробництва, визначає оптимальний графік виробництва на період, що планується.

2) Далі, матеріали, не включені до виробничої програми, але вказані в поточних замовленнях, включаються в планування як окремий пункт.

3) На цьому кроці на основі затвердженої програми виробництва і замовлень на комплектуючі, що не входять до неї, для кожного окремо взятого матеріалу відповідно до переліку складових кінцевого продукту обчислюється повна потреба за такою схемою.

Чиста потреба = Повна потреба Інвентаризовано на руках Страховий запас Резервування для інших цілей

4) Далі, на основі повної потреби, враховуючи поточний статус матеріалу, для кожного періоду часу і для кожного матеріалу розраховується чиста потреба за вказаною вище формулою. Якщо чиста потреба в матеріалі більше нуля, то системою автоматично створюється замовлення на матеріал.

5) І нарешті, всі замовлення, створені раніше поточного періоду планування, розглядаються, і в них, за необхідності, вносяться зміни, щоб запобігти передчасному постачанню і затримкам по­стачання від постачальників.

Таким чином, завдяки роботі MRP-програми вноситься низка змін в існуючі замовлення і за необхідності для забезпечення оптимальної динаміки ходу виробничого процесу створюються нові замовлення. Ці зміни автоматично модифікують Опис стану матеріалів, оскільки створення, скасування або модифікація замовлення відповідно впливають на статус матеріалу, якого він стосується. За допомогою роботи MRP-програми створюється план замовлень на кожний окремий матеріал на весь термін планування, забезпечення виконання якого необхідне для підтримки програми виробництва. Основними результатами MRP-системи є такі:

1) План замовлень (Planned Order Schedule) — визначає, яка кількість кожного матеріалу повинна бути замовлена в
кожний розглядуваний період часу протягом терміну планування. План замовлень є керівництвом для подальшої роботи з постачальниками і, зокрема, визначає виробничу програму для внутрішнього виробництва комплектуючих (за наявності остан
нього).

2) Зміни до плану замовлень (Changes in planned orders) є модифікаціями до раніше спланованих замовлень. Ряд замовлень можуть бути відмінені, змінені або затримані, а також перенесені на інший період.

Окрім цього, MRP-система формує деякі другорядні результати у вигляді звітів, метою яких є звернення уваги на «вузькі місця» протягом планового періоду, тобто ті проміжки часу, коли потрібен додатковий контроль за поточними замовленнями, а також для того, щоб вчасно сповістити про можливі системні помилки, що виникли під час роботи програми. Отже, MRP-систе­ма формує такі додаткові результати-звіти:

а) Звіт про «вузькі місця» планування (Exception report) — призначений для того, щоб завчасно проінформувати користувача про ті проміжки часу протягом терміну планування, які вимагають особливої уваги і в які може виникнути необхідність зовнішнього управлінського втручання. Типовими прикладами си­туацій, які мають бути відображені в цьому звіті, можуть бути замовлення, що непередбачено запізнилися, на комплектуючі, надлишки комплектуючих на складах тощо.

б) Виконавчий звіт (Performance Report) — основний індикатор правильності роботи MRP-системи; має на меті оповіщати користувача про критичні ситуації, що виникли під час планування, як-от: повне витрачення страхових запасів по окремих комплектуючих, а також про всі виникаючі системні помилки в процесі роботи MRP-програми.

в) Звіт про прогнози (Planning Report) є інформацією, що використовується для складання прогнозів про можливу майбутню зміну обсягів і характеристик продукції, що випускається, отриману завдяки аналізу поточного ходу виробничого про­цесу і звітам про продаж. Звіт про прогнози може викорис-
товуватися також для довгострокового планування потреб у матеріалах.

Таким чином, використання MRP-системи для планування виробничих потреб дозволяє оптимізувати час надходження кожного матеріалу, значно знижуючи таким чином складські витрати і полегшуючи ведення виробничого обліку. Однак серед користувачів MRP-програм існували розходження в думках відносно використання страхового запасу для кожного матеріалу. Прихильники використання страхового запасу стверд­жували, що він необхідний тому, що часто механізм доставляння вантажів не є досить надійним, і повне витрачення через різні чинники запасів на який-небудь матеріал, що автоматично призводить до зупинення виробництва, коштує набагато дорожче, ніж його страховий запас, що постійно підтримується. Противники використання страхового запасу твердили, що його відсутність є однією із головних особливостей концепції MRP, оскільки MRP-система має бути гнучкою щодо зовнішніх чинників, вчасно вносячи зміни до плану замовлень у разі непередбачених затримок постачання. Але в реальній ситуації, як правило, друга точка зору може бути реалізована під час планування потреб для виробництва виробів, попит на які відносно прогнозований і контрольований і у виробничій програмі може бути встановлено постійний обсяг виробництва протягом деякого, відносно тривалого, періоду. Потрібно зазначити, що в умовах нашої економіки, коли затримки в процесах по­стачання є швидше правилом, ніж винятком, на практиці до-
цільно застосовувати планування з урахуванням страхового запасу, обсяги якого встановлюються у кожному окремому випадку.

Планування виробничих потужностей за допомогою CRP-системи (Capacity Requirements Planning). Система планування виробничих потужностей за методологією CRP застосовувалась для перевірки пробної програми виробництва, створеної відповід­но до прогнозів попиту на продукцію, на можливість її здійснення наявними виробничими потужностями. У процесі роботи CRP-системи розроблявся план розподілу виробничих потужностей для опрацювання кожного конкретного циклу виробництва протягом планового періоду. Встановлювався також технологічний план послідовності виробничих процедур і, відповідно до пробної програми виробництва, визначалася міра завантаження кожної виробничої одиниці на термін планування. Якщо після циклу роботи CRP-модуля програма виробництва визнавалась реально здійсненною, вона автоматично підтверджувалась і ставала основною для MRP-системи. В іншому разі до неї вносили-
ся зміни, і вона зазнавала повторного тестування за допомогою CRP-модуля. У подальшому еволюційному розвитку систем планування виробництва вони почали являти собою інтеграцію багатьох окремих модулів, які, взаємодіючи, збільшували гнучкість системи загалом.

По суті методика MRP декларувала, які процеси обліку та управління мають бути реалізовані на підприємстві, в якій послідовності вони повинні виконуватися, та містить рекомендації стосовно їх виконання.

Надалі розвиток концепції MRP відбувався через розширення функціональних можливостей підприємства у бік більш повного задоволення потреб клієнтів та зниження виробничих витрат. Це сприяло тому, що в кінці 70-х років концепція MRP була доповнена положенням про формування виробничої програми в масштабах усього підприємства та контроль її виконання на рівні підрозділів (Closed Loop MRP, або, іншими словами, відтворення замкнутого циклу в MRP-системах).

4.2. Системи планування
виробничих ресурсів (MRPII)

На початку 80-х років з’явилася концепція MRPII (Планування виробничих ресурсів — Manufacturing Resourse Planning), основна суть якої зводиться до того, що прогнозування, планування та контроль виробництва здійснюються по всьому циклу, починаючи від закупівлі сировини і закінчуючи відвантаженням товару споживачеві. А це означало, що MRPII є методологією, спрямованою на ефективне управління всіма видами ресурсів виробничих підприємств. У загальному випадку вона забезпечує вирішення задач планування діяльності підприємства в натуральних одиницях та фінансове планування в грошовому вимірі. Така методологія являє собою набір перевірених на практиці дотепних принципів, моделей та процедур управління і контролю, виконання яких мало сприяти поліпшенню показників економічної діяльності підприємства.

Стандарти товариства APICS (American Production and Inventory Control Society) на системи класу MRPII містять опис 16 груп функцій системи:

1. Sales and Operation Planning (Планування продажу та виробництва).

2. Demand Mаnаgement (Управління попитом).

3. Master Production Scheduling (Складання плану виробництва).

4. Material Requirements Planning (Планування матеріальних потреб).

5. Bill of Materials (Специфікація продуктів).

6. Inventory Transaction Subsystem (Управління складами).

7. Scheduled Receipts Subsystem (Планові поставки).

8. Shop Flow Control (Управління на рівні виробничого цеху).

9. Capacity Requirements Planning (Планування потреб у потужностях).

10. Input/output control (Контроль входу/виходу).

11. Purchasing (Матеріально-технічне постачання).

12. Distribution Resource Planning (Планування розподілу ресурсів).

13. Tooling Planning and Control (Планування та управління інструментальними засобами).

14. Financial Planning (Управління фінансами).

15. Simulation (Моделювання).

16. Performance Measurement (Оцінка результатів діяльності).

Схеми роботи інформаційної системи, побудованої на базі MRP II-концепції, наведена на рис. 4.3.

Рис. 4.3. Схематичний план роботи MRPII-системи

З накопиченням досвіду моделювання виробничих та невироб­ничих операцій ці положення постійно уточнювалися, поступово охоплюючи дедалі більше функцій. Однак слід зазначити, що наведений перелік функцій стосується тільки управління виробничими ресурсами підприємства.

Стандарт MRPII ділить сфери окремих функцій (процедур) на два рівні — необхідний та додатковий, або опціональний. Щоб програмне забезпечення було віднесене до класу MRPII, воно
повинно виконувати певний обсяг необхідних (основних) функцій (процедур). Набір функціональних модулів та їхні взаємозв’язки мають глибоке обґрунтування з погляду теорії управління. Вони забезпечують інтеграцію функцій планування, у тому числі узгодження різних процесів управління в просторі й часі. Важливо
зазначити, що наведений набір не є надмірним і саме тому він зберігається переважно в системах наступних поколінь. Понад те, більшість понять, методів та алгоритмів, закладених у функціональні модулі MRPII, залишаються незмінними упродовж тривалого проміжку часу і входять як елементи до систем наступних поколінь. З цієї причини методологію MRPII прийнято вважати базовою.

Для кожного рівня планування MRPII характерні такі парамет­ри, як ступінь деталізації плану, часовий горизонт планування, вид умов та обмежень. Ці параметри для одного й того самого рівня MRPII можуть замінюватися в широкому діапазоні залежно від особливостей виробничого процесу на підприємстві. Крім цього, залежно від характеру виробничого процесу можливе використання на кожному окремому підприємстві певного набору функціональних модулів MRPII. А це по суті означає, що MRPII є гнучкою та багатофункціональною системою, використання якої можливе в широкому спектрі умов.

Загалом система управління підприємством, побудована відповідно до стандарту MRPII, має такий вигляд (рис. 4.4).

Розгляньмо стислу характеристику перелічених функціональних блоків MRPII:

1) Бізнес-планування. Процес формування плану підприємст­ва найбільш високого рівня. Планування довгострокове, план складається в грошовому вимірі. Найменш формалізований процес вироблення рішень.

2) Планування попиту. Процес прогнозування (планування) попиту на визначений період.

3) Планування продажу та виробництва. Бізнес-план та план попиту перетворюються в плани продажу основних видів продукції (зазвичай від п’яти до десяти).

При цьому виробничі потужності можуть не братися до уваги або враховуватися укрупнено. План має середньостроковий характер. План продажу в розрізі видів продукції перетворюється в об’ємний або об’ємно-календарний план виробництва видів продукції. Під видом тут слід розуміти сімейства одно-
рідної продукції. В цьому плані вперше як планово-облікові одиниці постають вироби, але уявлення про них має дещо усереднений характер (приміром, мова може йти про всі передньопривідні легкові автомобілі, що випускаються на заводі — без уточнення моделей). Досить часто цей модуль об’єднують з попереднім.

4) План-графік випуску продукції. План виробництва перетворюється на графік випуску продукції. Як правило, це середньостроковий об’ємно-календарний план, що визначає кількості конкретних виробів (або партій) зі строками їх виготовлення.

5) Планування потреб у матеріальних ресурсах. Під час планування на цьому рівні визначають кількість та терміни поставляння матеріальних ресурсів, необхідних для забезпечення графіка випуску продукції. Вхідними даними для планування потреб у матеріальних ресурсах є специфікації виробів (склад та кіль­кісні характеристики комплектуючих конкретного виробу) та розмір поточних матеріальних запасів.

6) Планування виробничих потужностей. Зазвичай у цьому модулі виконуються розрахунки щодо визначення і порівняння наявних і необхідних виробничих потужностей. З невеликими змінами цей модуль може використовуватися не тільки для вироб­ничих потужностей, а й для інших видів виробничих ресурсів, здатних впливати на пропускну спроможність підприємства. Подібні розрахунки, як правило, здійснюються після формування планів практично всіх попередніх рівнів з метою підвищення надійності системи планування. Інколи рішення даної задачі включають у модуль відповідного рівня. Вхідними даними при плануванні виробничих потужностей є маршрутизація виробів, що випускаються підприємством.

7) Управління замовленнями клієнтів. На цьому етапі потреби клієнтів зіставляються з планами випуску продукції;

8) Управління на рівні виробничого цеху. В межах цього етапу формуються оперативні плани-графіки. Як планово-облі­кові одиниці можуть виступати деталі (партії), складальні одиниці глибокого рівня, детале-операції тощо. Тривалість планування невелика (від кількох днів до місяця).

9) Оцінка виконання. По суті в даному модулі оцінюється реальне виконання всіх перелічених вище планів з тією метою, щоб у разі потреби внести корективи в усі попередні цикли планування.

Зв’язок між рівнями MRPII забезпечується універсальною формулою, на якій будується система. Задача планування на кож­ному рівні реалізується як відповідь на чотири запитання:

1. Що необхідно виконувати?

2. Що необхідно для цього?

3. Що є в наявності?

4. Що ще необхідно мати?

Відповіддю на перше запитання завжди є план більш високого рівня. Завдяки цьому і забезпечується зв’язок між рівнями. Струк­тура відповіді на решту питань залежить від конкретної задачі, що розв’язується.

Подальший розвиток MRPII пов’язаний із появою систем управління підприємством у замкненому контурі, тобто із зворот­ним зв’язком (Closed-loop MRP). Ці системи відкривають такі функціональні можливості, як планування і облік запуску-випус­ку, складання оперативних розкладів, вирішення задач первинного обліку. Перелічені функціональні можливості не тільки поглибили систему планування, а й створили умови для ефектив­ного регулювання ходу виробництва, що в кінцевому підсумку сприяло підвищенню стійкості планів верхнього рівня. Сьогодні під системами типу MRPII звичайно мають на увазі саме системи із зворотним зв’язком.

Існує декілька напрямів розвитку MRPII. Перший з них — доповнення MRPII функціями управління матеріальними ресурсами в розподільних системах. Ці функції отримали назву «Планування потреб у розподільних системах» (Distribution Requi­rements Planning — DRP). Тут вирішуються задачі управління запасами в складській мережі. Розвиток DRP поступово сприяв заміні традиційного підходу до визначення рівня запасів за принципом «точки замовлення» (тобто подачі замовлення на поповнення запасів за досягнення мінімально допустимого рівня) новим підходом, в основі якого — визначення потреб залежно від замовлень на продукцію. Цей підхід, поширюваний нині на склади всіх рівнів — від регіональних, оптових до складів на підприємствах, має назву планування залежних потреб.

Тривалий процес впровадження MRPII дозволив, з одного боку, досягнути зростання ефективності підприємств, а з іншого — виявив такі, зокрема, властиві цій системі недоліки:

· орієнтація системи управління підприємством виключно на існуючі замовлення, що утруднювало прийняття рішень на тривалу, середньострокову, а в ряді випадків і на короткострокову перспективу;

· слабка інтеграція з системами проектування і конструювання продукції, що особливо важливо для підприємств, які вироб­ляють складну продукцію;

· слабка інтеграція з системами проектування технологічних процесів і автоматизації виробництва;

· недостатнє насичення системи управління функціями управління витратами;

· відсутність інтеграції з процесами управління фінансами і кадрами.

4.3. Системи планування
ресурсів підприємства (ERP)

Необхідність усунення перелічених недоліків спонукала трансформувати системи MRP II у системи нового класу «Планування ресурсів підприємства» (Enterprise Resource Planning — ERP). Системи цього класу більшою мірою орієнтовані на роботу з фінансовою інформацією для розв’язання задач управління великими корпораціями з розпорошеними територіально ресурсами. Сюди включається все, що необхідно для отримання ресурсів, виготовлення продукції, її транспортування і розрахунків за замовленнями клієнтів. Крім перелічених функціональних вимог в ERP реалізовані й нові підходи до застосування графіки, використання реляційних баз даних, CASE-технологій для їхнього розвитку, архітектури обчислювальних систем типу «клієнт—сервер» і реалізації їх як відкритих систем.

Системи типу ERP поповнюються такими функціональними модулями: прогнозування попиту, управління проектами, управ­ління витратами, управління складом продукції, ведення технологічної інформації. У них прямо або через системи обміну даними вбудовуються модулі управління кадрами і фінансовою діяльністю підприємства.

У збільшеному вигляді структура управління в ERP показана на рис. 4.5.

Далі пояснюються елементи структури управління ERP, додані до системи MRPII.

 

Рис. 4.5. Структура управління в ERP-системах
у збільшеному вигляді

Прогнозування. Оцінка майбутнього стану або поведінки зов­нішнього середовища чи елементів виробничого процесу. Мета — оцінити необхідні параметри в умовах невизначеності. Недолік інформації пов’язаний звичайно з часовим чинником. Прогнозування може мати як самостійний характер, так і, передуючи плануванню, являти собою перший крок у розв’язанні задачі планування.

Управління проектами і програмами. У виробничих системах, призначених для випуску складної продукції, виробництво як таке є одним із етапів повного виробничого циклу. Йому передують проектування, конструкторська і технологічна підготовка, а вироблена продукція зазнає випробувань і модифікації. Для складної продукції характерними є велика тривалість циклу, знач­на кількість підприємств-суміжників, складність внутрішніх і
зовнішніх зв’язків. Цим зумовлюється необхідність управління проектами і програмами загалом і включення відповідних функцій до системи управління.

Ведення інформації про склад продукції. Ця частина системи управління забезпечує управлінців і виробничників інформацією необхідного рівня про продукцію, вироби, складальні одиниці, деталі, матеріали, а також про оснащення і пристосування. Тут забезпечуються адекватне подання різних структур виробів, повнота даних, фіксація всіх змін. Особливе місце серед вирішуваних задач належить задачі розвузлування для багаторівневих виробів. Вона використовується також під час планування потреб у матеріальних ресурсах.

Ведення інформації про технологічні маршрути. Для вирішення задач оперативного управління виробництвом необхідна інформація про послідовність операцій, що входять у технологічні маршрути, тривалість операцій і кількість виконавців або робочих місць, необхідних для їх виконання.

Управління витратами. Цей фрагмент системи оцінює роботу виробничих та інших підрозділів з погляду витрат. Тут виконуються роботи з визначення планових і фактичних витрат.

Роль даної підсистеми — забезпечити зв’язок між управлінням виробництвом і управлінням фінансовою діяльністю вирішенням задач планування, обліку, контролю і регулювання витрат. Задача, як звичайно, вирішується в різних розрізах по підрозділах, проектах, типах і видах продукції, виробах тощо. Ця інформація використовується для вироблення управлінських рішень, що оптимізують економічні показники підприємства.

Управління фінансами. У цій підсистемі вирішуються задачі управління фінансовою діяльністю. Практично у всіх зарубіжних системах до неї входять чотири підсистеми більш глибокого рівня — «Головна бухгалтерська книга», «Розрахунки із замовниками», «Розрахунки з постачальниками», «Управління основними засобами». Автоматизація управління фінансами на підприємстві дозволяє:

· посилити фінансовий контроль шляхом узагальнення всієї фінансової діяльності;

· поліпшити обіг грошових коштів забезпеченням повного управління кредитами і рахунками дебіторів;

· оптимізувати управління грошовими коштами за допомогою автоматизації розрахунків із постачальниками;

· максимізувати віддачу від капітальних вкладень забезпечен­ням більш ефективного управління основними засобами, орен­дованою власністю, ремонтною базою, незавершеним капітальним будівництвом.

Управління кадрами. У даній підсистемі вирішуються задачі управління кадровими ресурсами підприємства, пов’язані з набором, штатним розкладом, перепідготовкою, просуванням по службі, оплатою тощо.

ERP, таким чином, є поліпшеною модифікацією MRPII. Її мета — інтегрувати управління всіма ресурсами підприємства, а не тільки матеріальними, як це було в MRPII.

Ще однією особливістю ERP є, по суті, збереження підхо-
дів до планування виробництва, прийнятих в MRPII. Основ-
на причина полягала в тому, що на первинному етапі пере-
ходу від MRPII до ERP потужність обчислювальних систем
була недостатньою для забезпечення широкого застосування
методів моделювання та оптимізації. Обмеження обчислювального характеру призвели, наприклад, до того, що плано-
ві рішення формувалися шляхом циклічного повторення двох кроків. На першому кроці формується план без урахування
обмежень на виробничі потужності. На другому кроці він
перевіряється на допустимість. Процес повторюється доти, доки план, отриманий на черговій інтеграції, не буде допус-
тимим.

В ERP рішення про включення виробу в графік випуску продукції може прийматися не тільки на основі попиту, що
реально існує, а й на основі прогнозу попиту і у зв’язку з ви-
конанням великих проектів і програм. Це, безумовно, розширює діапазон застосування системи управління і робить її більш гнучкою та оперативною щодо змін зовнішнього сере-
довища.

Нижче наводиться опис тих функціональних компонент ERP, які забезпечують управління виробничим процесом на підприємстві. Головна увага при цьому приділяється методам управління, що застосовуються у базових системах ERP.

l Прогнозування економічних процесів

Потреба в прогнозуванні може виникнути на декількох рівнях системи управління підприємством, оскільки попит на продукцію і послуги може змінюватися з різною періодичністю.

Для систем управління підприємством найважливішими моментами є такі:

· ієрархія прогнозів;

· структура формування прогнозів;

· якісні методи прогнозування;

· кількісні методи прогнозування;

· поєднання прогнозування і планування.

Нижче наводяться приклади основних прогнозів.

1. Довгострокові прогнози. Горизонт прогнозування — роки. Об’єкти прогнозування: потреби ринку в нових видах продукції (у вартісному або натуральному вираженні); потреби ринку в старій, тобто тій, що випускається сьогодні, продукції (у вартісному або натуральному вираженні); необхідна продуктивність підприємства; капіталовкладення; потреби у виробничих потужностях підприємства.

2. Середньострокові прогнози. Горизонт прогнозування — місяці. Об’єкти прогнозування: нові типи або групи продукції; продуктивність окремих виробництв і підрозділів; потреби в кадрах; потреби в закупівлі матеріалів; оцінка запасів.

3. Короткострокові прогнози. Горизонт прогнозування — тижні. Об’єкти прогнозування: окремі найменування продукції; працівники певних спеціальностей і кваліфікації; продуктивність обладнання в окремих цехах і на дільницях; рівень запасів.

На рис. 4.6 показана укрупнена схема формування прогнозу і його використання як першого кроку в плануванні.

Якісні методи прогнозування звичайно базуються на виявленні чинників, які визначають обсяги продажу або сервісу. Потім формуються думки відносно ймовірностей прояву цих чинників у майбутньому.

Рис. 4.6. Схема формування прогнозу

Нижче наводяться основні якісні методи.

1. Мозковий штурм. Робочій групі надається будь-яка необхідна інформація з бази даних підприємства і зовнішньої бази даних. Учасники групи створюють індивідуальні прогнози. Крайні прогнози відкидаються, а роль компромісного виконує прогноз, заснований на індивідуальних прогнозах, що залишилися.

2. Метод Делфі. Згідно з цим методом учасники анонімно відповідають на запитання, отримують інформацію про відповіді всіх учасників, а потім процес повторюється знову до досягнення згоди.

3. Огляд діяльності з продажів. Оцінка продажу в майбутньому по регіонах здійснюється тут на основі оцінок окремих продавців.

4. Аналіз інформації від покупців. Оцінки майбутнього продажу роблять безпосередньо покупці. Індивідуальні оцінки зводяться воєдино.

5. Історичні аналогії. Маркетингові дослідження, опитування, інтерв’ю, пробний продаж дозволяють сформувати основу для перевірки гіпотез відносно поведінки реального ринку.

Якісні методи засновані на нескладних алгоритмах опрацювання інформації. Обсяг інформації може бути значним. Роль комп’ютерних систем полягає в інформаційній підтримці.

Кількісні методи прогнозування реалізуються за допомогою математичних моделей, що базуються на попередній історії. Подібні моделі будуються, виходячи з припущення, що дані про поведінку процесу в минулому можуть бути поширені й на майбутнє.

Найчастіше до базових систем і пакетів прикладних програм включаються методи, засновані на часових рядах, отриманих за допомогою вимірювань у певних часових періодах.

Як правило, результати вимірювань поведінки процесу в минулому можуть бути розкладені на декілька компонентів.

Тренд — це постійна, довготривала тенденція.

Циклічна складова описує ту частину процесу, яка повторюється з низькою частотою.

Сезонна складова описує цикли, що повторюються з високою частотою протягом року.

Випадкова флуктуація являє собою випадкове відхилення часового ряду від невипадкової функції, що описується трендом, циклічною і сезонною складовими.

Прогнозування на основі кількісних методів полягає передусім у визначенні вигляду і параметрів функцій, що описують невипадкові складові.

Здебільшого застосовують такі кількісні моделі прогнозування:

1. Лінійна регресія. Модель спрямована на виявлення зв’язку між залежною змінною (тобто величиною, що прогнозується) і однією або більшою кількістю незалежних змінних у вигляді даних про попередню історію. У простій регресії є тільки одна незалежна змінна, а у множинній регресії їх декілька. Якщо передісторія подана у вигляді часового ряду, то незалежна змінна — це часовий період, а залежна — це величина, що прогнозується, наприклад обсяг продажу.

2. Методи змінного середнього. Прогностична модель для короткострокових прогнозів, заснована на часових рядах. У ній середнє арифметичне фактичних показників, обчислене для прийнятого числа останніх минулих часових періодів, береться за прогноз на наступний часовий період.

3. Мето




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-06; Просмотров: 720; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.012 сек.