Технічний аналіз

Метою технічного аналізу є визначення технічного обгрун­тування проекту. Різноманітність технологій, видів сирови­ни та обладнання ускладнює типізацію технічного аналізу інвестиційного проекту. Приведений перелік питань техніч­ного аналізу базується на списку, рекомендованому Між­народною фінансовою корпорацією (МФК):

- місце розташування та масштаб проекту;

- технологія, обладнання, організація його експлуатації та ремонту;

- організація підготовки й здійснення проекту;

- графік виконання проекту та схема підприємства;

- підготовка та освоєння виробництва;

- матеріально-технічне постачання;

- розрахунок витрат на виконання проекту та поточних витрат виробництва і збуту;

- забезпечення якості.

При виборі місця розташування слід ураховувати інвес­тиційний клімат даної держави, галузі, місцевості, оцінити їх інвестиційну привабливість. Кожен інвестиційний проект має конкретну спрямо­ваність і може бути реалізований саме в тих регіонах, де для цього створено найкращі умови. Тому важливу роль відіграє оцінка та прогнозування інвестиційної привабливості регіо­нів. Слід зазначити, що у світовій практиці подібні розроб­ки набули значного поширення, дослідження економічно­го розвитку окремих регіонів ведуться у багатьох країнах світу. Починаючи з 1980 року Інститут менеджменту в Ло­занні (Швейцарія) щорічно публікує відповідний рейтинг країн. У США розроблено рейтинг штатів на основі так зва­них статистичних карт. Він базується на таких основних ви­дах оцінок:

- оцінка політичної інфраструктури;

- оцінка демографії;

- динаміка економічного руху.

У цій статистичній карті наводяться дані щодо всіх шта­тів у вигляді чотирьох зведених індексів:

- економічної ефективності;

- ділової спроможності;

- потенціалу економічного розвитку території;

- умов податкової політики.

В Україні відсутня аналогічна загальновизнана методи­ка визначення інвестиційної привабливості регіонів, окрім розробленої І.О.Бланком. Згідно з даною методикою оцінка проводиться у формі ранжування регіонів за такими синтетичними показниками:

- рівень загальноекономічного розвитку регіонів;

- рівень розвитку інвестиційної інфраструктури;

- оцінка демографічної характеристики регіону;

- рівень розвитку ринкових відносин;

рівень екологічних та криміногенних ризиків.

Кожний узагальнений показник формується сукупністю аналітичних показників, кількісна оцінка яких проводить­ся на основі визначення середнього рейтингу регіону за фор­мулою середньоарифметичної.

Для оцінки рівня загальноекономічного розвитку регіо­нів вивчається потенційна потреба в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупна ємність регіонального ринку. По­рівняльний аналіз статистичних даних робиться на основі середніх величин. Це дає змогу отримати оптимальну оцін­ку ступеня насиченості та потреби областей України в тих або інших видах ресурсів у розрахунку на душу населення. Отже, для цього дослідження були використані такі аналі­тичні показники:

- обсяг промислової продукції (на душу населення);

- валова продукція сільського господарства (на душу населення);

- на середній рівень заробітної плати;

- обсяг капітальних вкладень (на душу населення);

- обсяг науково-технічних робіт (на душу населення).

Як показують проведені розрахунки, найвищий рейтинг мають Дніпропетровська, Донецька, Запорізька та Київська області. Саме ці області, на думку багатьох фахівців, мають найпо­тужнішу промисловість.

Вивчення рівня розвитку інвестиційної інфраструктури по­трібне для аналізу можливостей швидкої реалізації інвести­ційних проектів та просування товарів на ринки. З цією ме­тою розглядаються такі показники:

- кількість підрядних будівельних підприємств;

- виробництво енергетичних ресурсів (на душу населення);

щільність автошляхів та залізниць (на 1000 км ² території).

Короткий огляд розміщених даних дає підстави стверд­жувати, що кращі умови для розвитку ринкових відносин (зокрема, для швидшого проникнення товарів на ринки збу­ту та для реалізації інвестиційних проектів) мають Донець­ка, Львівська та Харківська області.

Для з’ясування демографічної ситуації в регіоні вивчають потенційний попит населення на споживчі товари та послуги, а також можливості залучення робочої сили до підприємств, що інвестуються. Предметом аналізу є такі показники:

- частка населення регіону в загальній чисельності населення країни;

- частка міського населення в регіоні;

- питома вага зайнятих;

- частка працездатного населення працездатного віку у загальній чисельності населення.

За цим блоком аналітичних показників найвищий рей­тинг мають м. Київ та Київська область, Харківська, До­нецька, Дніпропетровська області.

Для оцінки рівня одного з найважливіших синтетичних показників – розвитку ринкових відносин та комерційної інфра­структури – вивчають ставлення органів місцевого самовря­дування до розвитку ринкових реформ та процес створення сприятливого підприємницького клімату. Отже, аналізують такі показники:

- питома частка акціонерних товариств серед промислових підприємств колективної форми власності;

- частка підприємств недержавної форми власності в за­гальному їх обсязі;

- кількість діючих комерційних банків;

- кількість страхових компаній;

- кількість товарних бірж.

На основі середніх рейтингів для областей України та Ав­тономної Республіки Крим можна стверджувати, що належні передумови для функціонування ринкових відносин створено в Запорізькій області, м. Києві та Київській області, Чер­нігівській, Полтавській, Донецькій та Львівській областях.

Визначення рівнів криміногенних та екологічних ризиків ба­зується на вивченні ступеня безпеки інвестиційної діяль­ності в регіоні. Для цього розглядають такі показники:

- викиди шкідливих речовин;

- частка джерел екологічного забруднення;

- кількість екологічних злочинів.

На основі інтегрального показника інвестиційної при­вабливості, що об’єднує всі зазначені вище синтетичні по­казники.

Обравши географічне місце здійснення проекту, треба обґрунтувати вибір конкретного майданчика (земельної ділянки). Тут є свої специфічні труднощі, спричинені юри­дичною неможливістю придбання земельних ділянок для здійснення більшості інвестиційних проектів.

Технічні можливості

Спочатку розглядається, чи є можливим виконання про­екту з технічного боку. Якщо технічна можливість здійснен­ня проекту встановлена, технічний аналіз виконують далі.

Розрахунок виробничої програми

Після прогнозування величин попиту та обсягу продаж, встановлення технічної можливості здійснення проекту роз­раховують виробничу програму випуску продукції. Під нею розуміють величину виробництва та реалізації продукції за обсягом, номенклатурою та асортиментом, строками випус­ку згідно з потребами споживача. Програма повинна бути обґрунтована з точки зору наявності необхідних:

- матеріальних ресурсів,

- трудових ресурсів,

- фінансових ресурсів,

- джерел отримання ресурсного потенціалу.

З цією метою складають баланси відповідних ресурсів. Вони сприяють також мінімізації затрат та забезпеченню оптимальних результатів діяльності фірм.

На етапі освоєння виробництва важко досягнути макси­мально можливого випуску продукції через необхідність освоєння технології, обладнання, підготовку персоналу. Слід врахувати й той фактор, що нова продукція не відразу широко сприймається на ринку. Тому в перший рік випус­ку обсяг виробництва часто складає 40-50 % розрахункової потужності підприємства. На передпроектній стадії, коли прогнозний випуск продукції передбачається в певних об­сягах, слід також ураховувати можливості виробництва.

Обсяг виробничої програми розраховують на основі мож­ливого споживання продукції (СП) за відомою формулою

С П=(І-Е) + (Зп-Зк) + (З _п - З _к), (9.1)

де ВП — продукція, що вироблена за даний період;

І, Е — відповідно величин імпортних та експортних по­ставок даної продукції;

Зп, Зк — відповідно залишки нереалізованої продукції на початок і кінець періоду, що розглядається.

Тобто величину можливого споживання находять як суму виробленої продукції, руху торгового балансу та поточ­них запасів.

Конкретно для підприємства величину виробничої про­грами знаходять як суму величин можливих продаж про­дукції, виробничих втрат, необхідності забезпечення гаран­тійного й ремонтно-експлуатаційного обслуговування, на­явності виробничих відходів, випуску побічної продукції.

Після визначення величини виробничої програми розра­ховують потребу по видах ресурсів. При виконанні подібних розрахунків слід враховувати можливості джерел надходжен­ня сировини й матеріалів, а також їхню доступність. Тому при виборі джерел сировини та матеріалів необхідно брати до ува­ги їх географічне місце знаходження, форму власності, фінан­сову сталість, виробничі можливості, зміну об'єму випуску в останні роки, передбачувану динаміку в періоді, що прогно­зується, та ін. Крім того, слід ураховувати і фактори можли­вого ризику: недотримання постачальниками обов'язків відносно строку, якості та обсягу поставок, нестача власних платіжних засобів, зміна законодавства відносно імпорту за наявності закордонних постачальників та ін., що може при­вести до зміни проектної величини виробничої програми.

Виробничі потужності

Максимальна (номінальна) виробнича потужність – це максимально можливий річний випуск продукції при най­більш повному використанні ресурсів, застосуванні передо­вої техніки, технології, передових форм організації праці.

Але в процесі виробництва є нормальні перерви, простої через раптові поломки обладнання, які не можна попереди­ти; свята, кількість робочих змін та ін. Тому у ринковій еко­номіці розраховують також реальну нормальну потужність, яка має місце в конкретних умовах праці. Це кількість про­дукції, що буде виготовлена за рік за певних умов. Вона по­винна відповідати обсягу попиту, визначеного в дослідженні ринкової кон'юнктури. Підставою для розрахунку виробни­чої потужності є наступні вихідні данні:

- обсяг випуску продукції;

- кількість і продуктивність обладнання;

- трудомісткість продукції;

- наявні виробничі площі.

Потужність виробництва, що створюється в результаті реалізації проекту, передбачена в проекті, називається проект­ною. Фактичне значення потужності може бути нижче або вище від проектної. На початковій стадії роботи підприєм­ства вона, в основному, виявляється нижче від проектної. Такий процес має місце не тільки на нових, але і на діючих підприємствах в період, коли освоюється нова продукція і технологія. При цьому для ряду видів продукції, що випус­кає підприємство вперше, або яка є новою для даного рин­ку, початкова виробнича потужність повинна бути вище ве­личини сьогоднішнього попиту та обсягу на першому етапі. Це необхідно для того, щоб протягом декількох років мож­на було б задовольнити зростаючий попит, позбутися імпор­ту і почати експортувати власну продукцію. Обмеженням тут виступають розміри виробничих площ, фінансові можли­вості компанії, можливості постачання необхідного облад­нання в реальні строки.

Вибір технології

Вибір певної технології передумовлює вибір обладнан­ня, величину виробничої потужності. Таким чином, усі складові технічного аналізу пов'язані між собою і потрібно робити їх вибір у комплексі з урахуванням реальних можли­востей фірми. Вибір технології, обладнання в багатьох випадках визна­чається:

- типом виробництва;

- обсягом виробництва;

- характером зв’язку виробничих дільниць між собою.
Використання спеціалізованого обладнання відповідно до технології економічно доцільне у масовому та крупно се­рійному виробництві. Перспективним є використання гнуч­ких технологій, що сприяють збільшенню асортименту про­дукції, що випускається, та забезпеченню її високої якості. При виборі технології необхідно ураховувати:

- дефіцитність ряду матеріалів у країнах-виробниках – перевага віддається технології, що будується на використанні місцевих ресурсів;

- співвідношення економії витрат живої праці і капіталовкладень у механізацію та автоматизацію виробництва, щоб процес заміни живої праці не виявився необґрунтовано дорогим;

- спосіб її розробки: власний чи запозичений. У першо­му випадку перевірити її придатність для використання неважко. У другому випадку слід з’ясувати, як показало себе застосування даної технології в інших компаніях. Важливо встановити, скільки часу потрібно для навчання персоналу при впровадженні принципіально нової технології;

- фінансові можливості, особливо при виборі технології та її придбанні за кордоном.

Технічний аналіз звичайно проводиться групою власних експертів підприємства з можливим залученням вузьких фахівців. Стандартна процедура технічного аналізу починається з аналізу власних існуючих технологій. При цьому необхідно керуватися наступними міркуваннями:

- технологія повинна бути раніше випробуваною, тобто бути стандартною;

- технологія не повинна бути орієнтована на імпортне устаткування і сировину.

Якщо виявляється неможливим використовувати власну технологію, то проводиться аналіз можливості залучення закордонної технології й устаткування по одній із приведених схем:

- спільне підприємство з іноземною фірмою – часткове інвестування і повне забезпечення всіма технологіями;

- покупка устаткування, що реалізує технологічне “ноу-хау”;

- “turn-key” — покупка устаткування, будівля заводу, налагодження технологічного процесу;

- “product-in-hand” – “turn-key” плюс навчання персоналу доти, поки підприємство не зробить необхідний готовий продукт;

покупка ліцензій на виробництво продукції;

- технічна допомога з боку закордонного технолога.

Вибір технології передбачає комплексний аналіз деяких альтернативних технологій і вибір найкращого варіанта на основі якого небудь агрегованого критерію.

Витрати на розробку та придбання технології визначають­ся за допомогою їх калькуляції при проведенні власних роз­робок та за договірною ціною при її придбанні на строк. На попередній стадії витрати праці при власній розробці нахо­дять на основі нормо-годин, тарифів з урахуванням різних видів робіт. Матеріальні та інші види витрат розраховуються узагальнено за аналогією з розробками, що передують.

Вибір обладнання

Технологія дуже часто безпосередньо пов’язана з обладнан­ням. У цьому випадку розрахунки по технології виконуються спільно з визначенням потреби в обладнанні. У розрахунках враховують також потреби для виробництва запасних частин з метою організації сервісного обслуговування споживачів.

Організація підготовки та здійснення проекту

Будь-який проект, особливо великий, готує спеціалізо­вана проектна організація, яка виконує наступні види робіт:

- розробка робочої документації, вибір підрядників (уключаючи проведення тендеру серед підрядників, якщо це необхідно);

- вибір обладнання, його постачальників, організація закупівлі та перевірки обладнання;

- нагляд за будівництвом та монтаж обладнання.
Графік виконання проекту та схема підприємства (вироб­нича схема)

Графік виконання проекту — це сітково-календарний графік, який охоплює всі роботи від прийняття рішення про фінансування проекту до запуску виробництва. Графічне подання інфор­мації є в багатьох випадках зручним і наочним інструментом для осіб, які приймають рішення про здійснення проекту, яке використовується у технічному розділі інвестиційного проекту.

На сучасному етапі економічного розвитку України най­важливішим елементом підготовки виробництва в інвести­ційних проектах стає підготовка робочої сили (звісно, це стосується проектів, спрямованих не на розширення чи мо­дернізацію існуючого виробництва, а на створення нового виробництва). Нове виробництво часто створюється в міс­цях, де раніше не було подібних до нього, а відтак і немає підготовленої робочої сили.

У процесі підготовки виробництва вирішують наступні питання:

- забезпечення виробництва робочою силою;

- забезпечення сировиною, матеріалами та запасними частинами на пусковий період;

- підготовка технічної документації по запуску вироб­ництва;

- плани дій у разі не регламентної роботи обладнання та в разі необхідності ремонту.

Матеріально-технічне постачання

Основним питанням у сучасних умовах господарюван­ня стає питання забезпеченості стабільності та надійності поставок. Тому, аналізуючи організацію матеріально-тех­нічного постачання, необхідно в першу чергу оцінити ступінь ризику кожного джерела поставок і передбачити заходи для зниження цього ризику (страхові запаси, альтернативні пос­тачальники, організація власного виробництва, особливо критичних видів матеріалів, тощо).

Розрахунок витрат на виконання проекту та витрат ви­робництва та збуту

До інвестиційних витрат відносять наступні елементи витрат:

- земля (якщо земельна ділянка переходить у власність) і підготовка майданчика;

- виробничі будівлі й споруди, машини та обладнання;

- витрати на ліцензії, права користування та інші немате­ріальні активи;

- витрати на підготовку виробництва;

- оборотний капітал.

Розрахунок поточних витрат виробництва та збуту має визначити прибутковість запланованого проекту. В ньому концентрується вся та інформація, яку було викладено в попередніх підрозділах. До поточних витрат виробництва відносять витрати на купівлю сировини, матеріалів, комп­лектуючих, оплату праці працівників, виробничі та невироб­ничі витрати.

Забезпечення якості

Забезпечення якості виконання проекту спирається на використання певних стандартів на всіх стадіях виробничого процесу — від приймання сировини до здавання готової продукції. Інформацію про контроль якості рекомендується відобразити на схемі виробничих потоків.

Дата добавления: 2014-01-06