Лекція 2. Системність у науковому пізнанні

Терміни: Системний підхід у науковому дослідженні. Елементи системи науки. Методологічні основи наукового дослідження.

Література

1. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Системный подход. – М., 1976
2. Садовский В.Н. Основания общей теории систем: Логико-методологический анализ. – М., 1974
3. Чкалов О.Н. Основы научных исследований. – К., 1978.
4. Марцин В.С., Міценко Н.Г., Даниленко О.А. та ін. Основи наукових досліджень/ – Навчальний посібник / Л.: Ромус-Поліграф, 2002.- 128 c.

Об’єкти пізнання, які досліджуються сучасною наукою, переважно являють собою складні цілісні системи різного походження і різного ступеня складності.

Поняття системи є категорією філософською. Сучасна філософія вкладає у це поняття дуже широкий зміст. З точки зору філософії система (від грецького - складене з частин, поєднання) – множина елементів, які знаходяться у відношеннях і зв'язках між собою, завдяки чому утворюється певна цілісність, єдність.

Система - це цілісність, в якій всі елементи так тісно пов'язані між собою, що стають по відношенню до оточуючого їх середовища та інших систем певною єдністю. Термін "система" використовується людством з давніх часів і охоплює значний перелік об'єктів різного походження: сонячна система, система числення, виробнича система тощо.

Залежно від походження та характеру системи бувають матеріальні та абстрактні. Матеріальні системи, в свою чергу, діляться на системи неорганічної природи (фізичні, геологічні, хімічні та інші) і живі системи (клітини, біологічні види, екологічні системи тощо). Абстрактні системи є продуктом людського мислення. До них відносяться поняття, гіпотези, теорії, логічні та лінгвістичні побудови тощо.

Особливим класом матеріальних живих систем є соціальні системи: соціально-економічна формація, держава, виробничий колектив, сім’я.

За ознакою стану системи, бувають статичні і динамічні. Для статичної системи її стан із зміною часу залишається постійним. Динамічна система змінює свій стан протягом певного часу.

За характером взаємовідношення системи і середовища системи діляться на закриті і відкриті. Закриті (замкнуті) системи характеризуються тим, що до них не надходить і з них не виділяється речовина або інформація, а відбувається лише обмін енергією між системою і середовищем. Відкриті (незамкнуті) системи характеризуються тим, що у них постійно відбувається введення і виведення не тільки енергії чи інформації, але і речовини.

Кожна система має свою структуру. Структура системи - це сукупність елементів і зв'язків між ними. Великим і складним системам притаманні властивості цілісності та емерджементності. Цілісність системи означає, що всі її частини сприяють досягненню спільної мети і формуванню найкращих результатів відповідно до певного критерію (сукупності критеріїв) ефективності. Отже, система повинна розглядатись тільки як щось єдине, ціле.

Емерджементність знаходить прояв у тому, що великі і складні системи мають властивості, не притаманні жодному з формуючих цю систему елементів.

Спосіб теоретичного і практичного дослідження, при якому кожний об'єкт розглядається як система, являє собою системний підхід. Це є – сукупність методологічних принципів і положень, які дають можливість розглядати систему як єдине ціле з узгодженням функціонування всіх її елементів. На основі системного підходу передбачається вивчення кожного елемента системи у його зв'язку і взаємодії з іншими елементами, що дає можливість спостерігати за змінами у системі внаслідок змін окремих її ланок. Тобто при системному підході дослідник може вивчати у структурі системи не окремі її елементи', що утворюють цілісність її, а взаємовідносини і зв'язки різних елементів системи в цілому. Системний підхід є конкретизацією вимоги діалектики про розгляд кожного предмета у його взаємовідношеннях і взаємозв'язках з іншими предметами.

У структурі будь-якої розвиненої науки можна виділити низку основних елементів, які у своїй сукупності і взаємозв'язку складають систему об'єктивно-істинних знань, що перебуває у русі і розвитку. Елемент системи являє собою таку її частину, яка не підлягає подальшому поділу, щоб виконувати властиві для неї функції.

До таких елементів можна віднести факти, поняття, закони, теорії, проблеми і методологію.

Основою розробки кожного наукового дослідження є сукупність пізнавальних засобів, методів, прийомів і певна їх послідовність.

Метод (слово грецького походження - шлях до чого-небудь) - у найбільш загальному випадку означає спосіб досягнення мети, певним чином впорядкована діяльність. Науковий метод - це спосіб пізнання явищ дійсності, їх взаємозв'язку і розвитку. Метод як засіб пізнання є спосіб відтворення в мисленні досліджуваний предмет.

Аналізом та вивченням наукових методів займається методологія науки. З одного боку, методологія розуміється як певна система методів, які застосовуються в процесі пізнання в межах тієї або іншої науки, тобто методологія розглядається як частина конкретної науки. З іншого боку, методологія виступає як сукупність основних філософських положень, які відображають первинні гносеологічні концепції формування й аналізу наукового знання. В цьому визначенні підкреслюється філософський характер розуміння методології.

У загальному плані розрізняють філософську і спеціально-наукову методологію.

Методологічна основа – це науковий фундамент, з позиції якого дається пояснення основних наукових явищ і розкриваються їх закономірності.

У науці розрізняють два рівні досліджень: емпіричний та теоретичний.

До методів емпіричного дослідження відносяться: спостереження, анкетування, співбесіда, експеримент. Ці методи використовуються для накопичення фактичного матеріалу з досліджуваної проблеми.

До методів теоретичного дослідження відносяться: аналіз і синтез. індукція і дедукція. логічні методи узагальнень, встановлення і формулювання закономірностей вивчаючих явищ.

Дата добавления: 2014-01-07