Математичні моделі оцінки конкурентоспроможності підприємства

Велика кількість недоліків описаних вище підходів до процесу аналізу конкурентоспроможності підприємства може бути усунута в результаті застосування математичних методів. В основному їхнє застосування зводиться до формалізації процесу аналізу по одному з основних підходів. Розглянемо один із таких методів.

У роботі [28, с. 17] пропонується метод визначення інтегральної конкурентоспроможності підприємства, що дозволяє виключити експертні оцінки в результаті проведення розрахунків, заснованих на доступній інформації про діяльність підприємства.

Уся сукупність факторів, які впливають на підприємства і тим самим на їх конкурентоспроможність, розділяється на три групи:

1) цілі, які ставить перед собою підприємство;

2) ресурси, якими володіє підприємство;

3) фактори зовнішнього середовища прямого й непрямого впливу на підприємство.

У загальному випадку вплив цих трьох груп факторів на конкурентоспроможність підприємства дуже складний і не зводиться до їхньої лінійної комбінації. Інтегральна конкурентоспроможність підприємства [28] представляється у вигляді функції трьох груп змінних:

, (1.26)

де — показник інтегральної конкурентоспроможності підприємства;

— конкурентоспроможність окремих ресурсів підприємства загальним числом ;

— вагові коефіцієнти загальним числом ;

— кількість факторів зовнішнього середовища загальним числом .

Конкурентоспроможність як показник, що характеризує саме дане підприємство і дозволяє зіставляти його з іншими підприємствами, визначається внутрішніми факторами, якими є ресурси, котрими підприємство володіє. При цьому ресурси підприємства — це не тільки капітал у фінансовій і матеріальній формі, але й персонал, і стан управління, і якість зв'язків з контактними аудиторіями, і організація маркетингу. Кожен ресурс підприємства, визначений таким чином, може бути оцінений з погляду конкурентоспроможності у вигляді числа .

Так як предметом порівняння за рівнем інтегральної конкуренто-спроможності є підприємства, що перебувають у різних зовнішніх маркетингових умовах, то це повинне, безумовно, позначатися на результуючій інтегральній конкурентоспроможності. Таким чином, показник інтегральної конкурентоспроможності підприємства повинен ураховувати фактори зовнішнього середовища:

.

Якщо абстрагуватися від умов зовнішнього середовища й ураховувати тільки внутрішні ресурси підприємства, то інтегральна конкурентоспроможність виражається у вигляді:

. (1.27)

Показник , який є відповідно до формули (1.26) показником інтегральної конкурентоспроможності підприємства, що враховує дію факторів зовнішнього середовища, називається показником зовнішньої інтегральної конкурентоспроможності підприємства. Навпроти, показник , обумовлений за формулою (1.27) і такий, що враховує тільки ресурси самого підприємства, тобто тільки внутрішні фактори, є показником внутрішньої інтегральної конкурентоспроможності підприємства.

Очевидно, що в умовах дії на підприємства однакових факторів зовнішнього середовища складові, що визначають зовнішнє середовище, будуть рівні, а внутрішня інтегральна конкурентоспроможність буде дорівнювати зазначеному вигляду (1.27). Саме цей випадок є умовою в ході подальшого обговорення проблеми вибору виду функції за формулою (1.27) і об'єктивної оцінки вагомості окремих факторів у ній. Значення залежать від цілей і стратегії підприємства. Тим чином, якщо всі розглянуті підприємства мають однакові стратегії, то можна застосовувати для них однакову систему ваг .

Допускається, що рівень конкурентоспроможності підприємства оцінюється інвестором. У зв'язку з цим показники інтегральної конкурентоспроможності можна розрахувати виходячи з ваг ресурсів, властивих довгостроковій стратегії виживання. Таким чином, в умовах ідентичних факторів зовнішнього середовища для одногалузевої групи підприємств, що діють в умовах того самого ринку та однакових стратегій, повинна застосовуватися однакова система ваг ресурсів в інтегральному показнику конкурентоспроможності підприємства.

З огляду того, що результат конкурентоспроможності підприємства виражається двома величинами — часткою ринку і темпами її зміни, то і чисельне значення показника інтегральної конкурентоспроможності не може виражатися одним числом, а повинне виражатися двома числами. Інтегральна конкурентоспроможність підприємства стосовно інших підприємств — це його здатність займати певну частку ринку продукції та здатність збільшувати або зменшувати дану частку [28, с. 21].

Показник інтегральної конкурентоспроможності підприємства — це пари чисел , де — частка продукції підприємства в сукупних продажах усіх порівнюваних підприємств, а — темп зростання або зменшення частки підприємства в сукупних продажах.

За даним визначенням інтегральна конкурентоспроможність, що виражається формулою (1.26), потребує перегляду. Насамперед, повинно бути два рівняння для двох показників інтегральної конкурентоспроможності — і . Крім того, на ці результуючі числа впливають різні ресурси. Так, наприклад, сьогоднішня величина виробничих потужностей підприємства впливає, мабуть, на частку ринку, що воно займає, і мало пов'язана зі зростанням частки ринку. У той же час сьогоднішній стан рівня управління, мабуть, мало пов'язаний з існуючою часткою ринку, досягнутою за рахунок попереднього рівня управління, але визначає сьогоднішні темпи росту або спаду частки ринку. У світлі даних міркувань всю сукупність внутрішніх ресурсів необхідно розділити на дві групи:

— ресурси, що впливають на досягнуту частку ринку, що займає підприємство;

— ресурси, що впливають на темпи росту або зменшення частки ринку підприємства.

Виходячи з даного поділу ресурсів і визначення інтегральної конкурентоспроможності підприємства як пари чисел рівняння (1.27) розпадається на два:

, (1.28)

. (1.29)

Якщо підприємство вже присутнє на даному ринку, то відомі показники його інтегральної конкурентоспроможності: . А за відомою інформацією про внутрішні ресурси підприємства можна оцінити його конкурентоспроможність. Тут невідомими є тільки вагові коефіцієнти . У цьому випадку ставиться регресійне завдання підбору значень так щоб обчислені пари значень за формулами (1.28) і (1.29) максимально близько відповідали спостережуваним значенням . Звичайно, при цьому спостережуваних значень інтегральної конкурентоспроможності повинно бути на порядок більше тих значень, що їх пояснюють.

У випадку невеликої кількості досліджуваних об'єктів вагові коефіцієнти можна визначити за відомими (обмірюваними) значеннями інтегральної конкурентоспроможності і відомим (оціненим, обмірюваним) значенням конкурентоспроможності окремих ресурсів підприємства , що визначає вагомість останніх у формуванні інтегральної конкурентоспроможності підприємства. Наявним є тісний, практично однозначний зв'язок між ресурсами підприємства і його інтегральною конкурентоспроможністю, що проявляється у вигляді відносної частки ринку, яка належить цьому підприємству. У цьому випадку для прийнятих в увагу ресурсів підприємства необхідно вирішити рівнянь виду:

. (1.30)

Цю гіпотезу варто перевірити для двох видів функції — аддитивного і мультиплікативного:

; (1.31)

, (1.32)

де

(1.33)

Тобто показник конкурентоспроможності окремого ресурсу підприємства визначається як відношення значення даного ресурсу розглянутого підприємства до максимального значення ресурсу виду серед усіх підприємств . Таким чином максимальне значення конкурентоспроможності по -му ресурсу буде у підприємства, що володіє найбільшим значенням цього ресурсу.

Схема розрахунків наступна. Формуються групи з ресурсів, і вирішується система рівнянь аддитивної (1.31) або мультиплікативної (1.32) форми. Мультиплікативна форма (1.32) перетвориться в аддитивну шляхом логарифмування:

. (1.34)

Результат рішення системи рівнянь — це група вагових коефіцієнтів .

Для мультиплікативної форми (1.32) цього взаємозв'язку була знайдена група з трьох ресурсів, для яких дана гіпотеза правильна з досить високим ступенем. Цими ресурсами підприємств виявилися:

1) основні кошти, які вимірюються залишковою вартістю;

2) фінансовий менеджмент, що виражається рентабельністю власного капіталу та вимірюється як відношення чистого прибутку до джерел власних коштів;

3) кадровий і виробничий менеджмент, які вимірюються одним показником — продуктивністю праці.

Тобто інтегральна конкурентоспроможність (у змісті ринкової частки) для цієї групи підприємств може бути розрахована за формулою:

, (1.35)

де — конкурентоспроможність підприємства за його основними коштам;

— конкурентоспроможність підприємства за рівнем фінансового менеджменту;

— конкурентоспроможність підприємства за рівнем кадрового і виробничого менеджменту.

Усі ці показники конкурентоспроможності окремих ресурсів розраховуються за формулою (1.33). Таким чином пропонується наступний алгоритм визначення вагових коефіцієнтів у показнику інтегральної конкурентоспроможності підприємств:

1. Сформувати групу підприємств, що перебувають в однакових умовах зовнішнього середовища. Кількість підприємств повинне бути не менше кількості факторів (ресурсів), що включаються у показник інтегральної конкурентоспроможності підприємств: .

2. Визначити показники конкурентоспроможності окремих ресурсів (менеджменту, виробничих ресурсів, технології, людського потенціалу та ін.) для кожного підприємства вибірки: .

3. Визначити частки ринку, які займають підприємства вибірки, і темпи росту або спаду їхньої частки на ринку, тобто визначити показники інтегральної конкурентоспроможності .

4. Вирішити завдання визначення вагових коефіцієнтів з рівнянь (1.34), загальним числом, рівним кількості внутрішніх ресурсів підприєм-ства.

5. Перевірити результат на контрольній групі підприємств.

6. Здійснити п.п. 4, 5 для різних груп ресурсів, підбираючи в такий спосіб ту групу, що дає задовільні результати на контрольній групі підприємств.

7. Якщо кількість підприємств у вибірці на порядок перевищує прийняті до уваги ресурси підприємства, то вагові коефіцієнти можна знайти регресійними методами.

Незаперечною перевагою наведеного методу є те, що при розрахунку не використовуються експертні оцінки. Також позитивним є наявність вагових коефіцієнтів, виведених математичним шляхом. Однак у цьому методі присутні істотні недоліки:

1. Незважаючи на точність розрахунків, представляється необґрунтованим як основні параметри конкурентоспроможності виділяти тільки чотири показники: залишкову вартість основних коштів, рентабельність власного капіталу, продуктивність праці і, як результат їхньої взаємодії, — частку ринку, виражену тут у розмірі виручки як результату основної діяльності.

2. Досить складна й не сприймана відразу процедура розрахунків. Даний метод складно буде усвідомити рядовому управлінському персоналу.

3. Не розглядається стратегічний потенціал підприємства. Аналіз недостатньо докладний. На його основі складно зробити висновки про причини низької конкурентоспроможності і визначити шляхи поліпшення ситуації.

Таким чином, більшість із описаних вище підходів до оцінки конкурентоспроможності підприємства не дозволяють визначити причини низької конкурентоспроможності підприємства. Докладний аналіз проводиться лише у випадку використання методів визначення інтегрального показника конкурентоспроможності підприємства.

Дата добавления: 2014-01-07