Українська опера: провідні тенденції, теми, жанри

Робота українських композиторів під час ВВВ на територіях братніх республік стимулювала інтерес до багатонаціональної музичної палітри. Поєднання локальної тематики, своєрідності народної музичної творчості і професійного підходу, стало характерною особливістю оперного жанру воєнних років.

У роки ВВВ особливого значення набували теми та сюжеті, запозичені з минулого (усвідомлення патріотичної традиції, віра “в силу духу”, неминучу перемогу). Тому в ці роки навіть настала можливість побачити сцени творам українських композиторів, що були закінчені ще перед війною, але не були виконані. Йдеться по “Наймичку” М. Вериківського (1940), де звернення до минулого України, відповідало почуттям людей, відірваних від рідного краю, а також “Олександр Невський” (“Льодове побоїще”) Г. Таранова. В умовах всенародного піднесення патріотизму і титанічної боротьби, героїчний подвиг предків надихав і вселяв упевненість в перемогу.

У післявоєнні десятиліття оперна творчість вступила в нову фазу розвитку:

· рішучий поворот до сучасної тематики і пошук відповідних засобів виразності (у музично-інтонаційній сфері);

· взаємопроникнення різнонаціональних інтонацій, ладових та метроритмічних структур;

· продовження розробки історичної та історико-революційної тематики;

· розвиток класичної музичної традиції, що частіше виявлялося у підкресленні в опері драматургічних функцій селянського і міського фольклору.

У повоєнні роки активізується активізуються композитори, що писали для дитячих музичних театрів: Г. Компаниєць “Кривенька качечка”, Л. Усачов “Муха-цокотуха”.

· Опери М. Вериківського, Ю. Мейтуса, Г. Майбороди, К. Данькевича, В. Кирейка.

Першим твором воєнних років стала одноактна опера патріотичного змісту київського композитора П. Козицького “За Батьківщину” (1943) на вірші башкирських поетів С. Кудаша та Х. Ібрагімова. Жанровий різновид – “опера-плакат” – все сконцентровано, стисло, нагадує малюнок різкими крупними мазками (без переходів та світлотіней).

Аналогічна за темою та патріотичною спрямованістю є опера Ю. Мейтуса “Абадан” (1943, лібрето туркменського поета Б. Кербабаєва, Ашхабад). Твір вражає глибокою музичною виразністю, композицією, різнобічністю музичних характеристик персонажів. Сюжет містить два взаємопереплетених плани (громадській та соціальний), реальне зіткнення ворогуючих таборів – це дає можливість показу людини в дії, в обстановці граничного напруження душевних сил. Героїко-патріотична ідея розкривається не через батальні сцени, а через відображення війни у психології людини (обов’язок служіння народу). Творчо переосмислений туркменський фольклор, композитор поєднує з інтонаціями українських і російських мелодій.

Друга туркменська опера Ю. Мейтуса “Лейлі і Меджнун” побудована намотивах старовинних східних легенд і творах туркменських і азербайджанських поетів. Тема вірної чистої любові, що переборює розлуку і всілякі перепони – співзвучна епохи воєнних потрясінь. Показано глибоке щире почуття, цільні характеристики, висока поезія кохання. В основі драматургії твору – особиста психологічна драма героїв. В опері широко розвинуті особливості лірико-епічної фольклорної мелодики і ритміки, оригінально використані темброві барви національної інструментовки і вокального виконавства.

Характерною ознакою драматичного конфлікту післявоєнних роки стає пряме, відкрите зіткнення двох антагоністичних систем (радянської і фашизму). Радянська влада і герої-патріоти зображалися виключно маршово-героїчними, мажорно-закличними інтонаціями; музика ж, що змальовує ворогів – дисонанси, гострі гармонічні сполучення, ламана мелодика. За відступ від таких характеристик критикувався образ комуніста Валька з “Молодої гвардії” Ю. Мейтуса (1947), а саме за домінування в образі рис задушевності

Тема подвигів минулого розкрито в лірико-психологічній музичній драмі М. Вериківського “Наймичка” (лібрето К. Герасименка за поемою Т. Шевченка). Звернення до образів Т. Шевченка в тиловому, далекому від Україні, місті Іркутську не випадкове – дозволяє розкрити композиторові пекучу тугу за страждаючою від фашизму Україну. Народна українська мелодика – основний виражальний засіб, лейтмотив всієї опери.

Тематика знаменних подій також торкається оперної творчості 50-х рр. Так, 10-й річниці возз’єднання західних областей України з УРСР присвячені опери “Заграва” А. Кос-Анатольського, “Буковинці” М. Кармінського і “Милана” Г. Майбороди.

За жанровим типом “Милана” Г. Майбороди (1957, лібрето А. Турчинської) – героїко-лірична народна драма, яка розгортається в західній Україні. Через особисту долю героїв, композитор показує долю усього народу. В основі драматичного конфлікту – політичні, соціальні мотиви. Важливо. Рисою є внутрішнє зростання образів у ході розвитку сюжету (у характеристиці Милани). Характерним є інтонаційна індивідуальність кожного музичного портрету, через відповідні фольклорні жанри (епос, сільські і міські ліричні, героїчні і сатиричні пісні). В опері використано багато оригінальних східноукраїнських і західноукраїнських фольклорних зразків.

До історичного минулого звертається К. Далькевич. Його героїко-епічна музична драма “Богдан Хмельницький” (1951,1953,1977-1978 – редакції опери) відтворює яскравіший епізод української історії (ХVІІ ст.). Стиль музичного висловлення – героїко-епічний, картинно-оповідний. Першорядне значення – народні монументальні хорові сцени, композитор зумів відтворити в музиці героїко-епічні образи синів народу.

Рекомендована література:

1. Архімович Л., Каришева Т., Шеффер Т., Шреєр-Ткаченко О. Нариси з історії української музики: у 2-х ч.. – К., 1964.
2. Богуславський К., Козицький П. Масовий спів. – К., 1926.
3. Історія української дожовтневої музики. / За ред. О.Я. Шреєр-Ткаченко. – К., 1969.
4. Історія української радянської музики: Музична культура Радянської України. / Л.Б Архімович, Н.І. Грицюк та ін. – К.: Музична Україна, 1990. – 296 с.

[1] Ця пісня була першим на Україні відгуком на смерть вождя і прозвучала вже 22 січня 1922 р. на траурному мітингу в Одеській консерваторії.

Дата добавления: 2014-01-07