Тема 2-3. Ендокринна регуляція функцій в онтогенезі. 4 страница

Тема 1. Політекономія як фундаментальна суспільна наука (лекція 1/ заняття 1).

План лекції

1. Предмет політекономії.

2. Економічні закони та категорії.

3. Методи політекономії.

4. Функції політекономії

1. Предмет політекономії.

Політична економія – це наука, що вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства.

Об`єктом ПЕ є економічне життя суспільства, тобто його економіка, а економіка – це суспільне виробництво.

Назва “економіка” виникла з поєднання двох слів грецького походження “ойкос” – будинок, господарство і “номос” – закон. Уперше цей термін застосував Аристотель (ІІІ ст. до н.е.). Термін «політична економія» був уперше застосований французьким меркантелістом Антуаном Монкретьєном у праці «Трактат політичної економії» у 1615р. З грецької «політікос» перекладається як державний, суспільний. Отже, у поєднанні з терміном «економія» означає науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

Сьогодні економіку суспільства вивчають понад 50 окремих економічних наук, у т.ч. політична економія, економікс, мікроекономіка, макроекономіка, історія економічних учень.

Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає економіку в цілому. У її полі зору попадають такі об'єкти, як обсяг національного виробництва, зайнятість безробіття.

Мікроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає поведінку і взаємодію окремих економічних суб'єктів. Її рівень – локальні економічні зв'язки. Її проблеми – попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, прибуток, конкуренція, тобто те, що відноситься до окремо узятої фірми, ринку.

Політекономія також має свій предмет. У процесі виробництва люди створюють блага не ізольовано один від одного, а об`єднуючись певним чином. Отже, в процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають в економічні відносини.

Таким чином, предметом ПЕ ї економічні відносини людей в їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства.

2. Економічні закони та категорії.

Економічні закони – найбільш істотні, стійкі об'єктивні взаємозалежності і причинно-наслідкові зв'язки в економічних процесах і явищах.

Класифікація економічних законів:

1. Загальні економічні закони (всезагальні), властивим усім типам економічної системи:

· закон відповідності рівня виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил;

· закон зросту продуктивної праці.

2. особливі, що виражають такі особливі економічні відносини, які є спільними для декількох типів економічних систем:

· закон вартості;

· закон попиту та пропозиції.

3. Специфічні економічні закони, що діють тільки в умовах певного економічного ладу, наприклад соціалістичного чи капіталістичного

4. Закони, що діють лише на одній стадії суспільного способу виробництва (стадіальні):

· закон породження монополій концентрацією виробництва.

Особливості економічних законів:

- економічні закони є менш строгими, ніж закони природничих наук (фізика, хімія). Наприклад, закон з фізики: при 100*С вода закипить. Це строгий закон. В економіці закони носять не настільки строгий характер. Тому іноді, щоб піти від такого строгого визначення, як «закон», уживають слово «принцип» чи «узагальнення». В економіці закони визначають найбільш ймовірний зв'язок. Тобто ми можемо довідатися з закону, чого можна чекати від людей у певних обставинах.

- Економічні закони менш довговічні, ніж закони інших наук. змінюються умови господарчої діяльності – змінюються економічні закони.

Економічні категорії – логічне поняття, що характеризує сутність якого-небудь економічного явища. Приклад категорій: капітал, ціна, робочий час, виробничі фонди.

Сутність економічної категорії визначається такими критеріями:

- відображає не природні властивості речей і предметів, а характерну властивість певної системи економічних відносин людей;

- має об`єктивний характер;

- має історичний характер, оскільки значна частина категорій ПЕ на певному етапі розвитку суспільного виробництва відмирає.

3. Методи політекономії.

Метод політекономії – сукупність способів, прийомів і принципів, за допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку економічних систем.

Розрізняють загальнонаукові та специфічні методи. Серед загальних слід виділити діалектичний та структурно-функціональний.

Діалектичний метод виходить з того, що будь-яке економічне явище:

- перебуває в русі: воно зароджується, розвивається, занепадає і вмирає;

- має притаманні йому відмінність, протилежність і суперечність, конфліктність;

- розвивається, що означає відмирання старого і зародження нового, боротьбу між ними, спосіб розв`язання суперечностей та повне утвердження нового.

Структурно-функціональний метод розглядає будь-яке економічне явище як системне з обов`язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів.

У процесі дослідження виробничих відносин використовуються більш конкретні методи: аналіз і синтез, індукція і дедукція, метод абстрагування, моделювання процесів і т.д.

Індукція – рух дослідження від окремих фактів до загальних висновків, узагальненням. Факти тут – статистичні дані, результати опитувань, спостереження. У результаті цих даних виявляються які-небудь залежності між явищами, показниками.

Дедукція – висування гіпотез і наступна їхня перевірка на фактах. Гіпотеза – припущення про ймовірність зміни економічного явища і спосіб його пізнання.

Абстрагування – навмисне спрощення досліджуваного об'єкта шляхом виключення з аналізу ряду його деталей. Наприклад, при дослідженні грошей нас цікавлять причини появи грошей, їхній вплив на економічні процеси. Одночасно ми не звертаємо уваги на їхнє розцвічення, художнє оформлення, захист від підробок, зносостійкість. Тобто абстрагування – відмовлення від поверхневих, незначних сторін явища з метою розкриття значимих, стійких і загальних зв'язків, дійсних тенденцій руху. Абстрагування – неминуча міра при дослідженні.

Аналіз – розкладання якого-небудь об'єкта на складові елементи і вивчення кожного з них окремо.

Синтез – вивчення взаємодії окремих елементів між собою (у системі). Узагальнення впливу окремих елементів на узагальнюючий показник.

Припущення «за інших рівних умов» – передбачається, що всі інші фактори (крім досліджуваних), якщо вони є, що можуть уплинути на досліджуваний фактор, залишаються незмінними. Наприклад, якщо знижуються ставки прибуткового податку, люди швидше за все будуть збільшувати свої покупки (зросте споживання). Однак, якщо в цей же час виростають процентні ставки в банку, люди почнуть робити внески в банки для одержання прибутку від виплати відсотків на внесок. У цьому випадку люди можуть не збільшити свої витрати на покупки товарів.

4. Функції політекономії:

1. пізнавальна – вона покликана вивчати і пояснювати процеси і явища економічного життя суспільства на основі наукового доказу.

2. практична зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.

3. прогностична виявляється в розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку країни в майбутньому.

4. методологічна полягає в тому, що ПЕ виступає як теоретичний фундамент цілого комплексу економічних наук.

5. виховна полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи.

Завдання вітчизняної ПЕ:

- дослідження проблем ефективного використання обмежених виробничих ресурсів і управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини;

- розкриття суті і тенденції розвитку соціально-економічних відносин у їх взаємозв`язку з продуктивними силами;

- вивчення системи законів, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ, а також дослідження поведінки індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, розподілом, обміном і споживанням продукції;

- дослідження змісту і стратегічних тенденцій еволюції соціально-економічних систем в останні століття та на рубежі ХХІ ст.

Контрольні запитання до теми:

1. що вивчає політекономія?

2. Які політекономія виконує функції?

3. В чому особливість економічних законів?

4. Які групи економічних законів виділяють?

5. Назвіть приклади економічних категорій.

6. Які існують методи вивчення економічних явищ та процесів?

Питання на домашнє завдання:

1. Зародження і розвиток політичної економії [1]с.13-16

2. Основні течії сучасної економічної думки [2]с.40-48

Тема 2. Виробництво і його основні чинники. СУСПІЛЬНИЙ ПРОДУКТ (лекція 2/ заняття 2).

План лекції.

1. Фази суспільного виробництва

2. Сфери виробництва.

3. Основні фактори суспільного виробництва та їхня взаємодія.

4. Суспільний продукт.

5. Ефективність суспільного виробництва.

1. Фази суспільного виробництва

Стрижнем економічної дійсності є виробнича діяльність, або виробництво. Виробництво - широка система дій, яка створює:

- матеріальні й духовні блага, які необхідні для існування людини;

- інші умови відтворення життя людей, зокрема виробничі відносини.

Виробництво має двоїстий характер:

1. йдеться про створення благ для подальшого споживання.

2. мається на увазі створення вартості для можливого подальшого обміну.

Треба відрізняти виробництво і працю. Праця - цілеспрямована діяльність людей щодо створення необхідних благ за допомогою інших чинників. Але особливий вплив на виготовлення блага має природа, що найбільш помітно у сільському господарстві, наприклад, вегетація рослин. Таким чином, спільна взаємодія людської праці й природних чинників створюють безпосередній виробничій процес.

У політекономії відрізняють виробництво у вузькому й широкому значенні.

Вузьке значення характеризує безпосереднє створення благ.

Широке значення складається з чотирьох основних фаз:

- безпосередньо виробництво (вузьке значення терміну);

- розподіл;

- обмін;

- споживання.

2. Сфери виробництва.

За характером економічної діяльності людей у суспільному виробництві розрізняють три великі сфери:

- основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Включає сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, агропромисловий, хімічно-лісовий комплекси, виробництво товарів народного споживання, капітальне будівництво.

- Виробнича інфраструктура – комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв`язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних);

- Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.

Сфера соціальної інфраструктури включає такі галузі:

- охорону здоров`я й фізичну культуру;

- загальну середню, спеціальну середню, професійно-технічну й вищу освіту, систему підвищення кваліфікації;

- житлово-комунальне господарство;

- пасажирський транспорт і зв`язок;

- побутове обслуговування;

- культуру і мистецтво.

3. Основні фактори суспільного виробництва та їхня взаємодія.

Суспільне виробництво являє собою взаємодію чотирьох основних факторів: робочої сили (праці), засобів виробництва (капіталу), землі, підприємницька здібність.

Робоча сила – це здатність людини до праці або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ.

Праця – це інтелектуальна або фізична діяльність, спрямована на виготовлення благ і надання послуг.

Засоби виробництва – це створені у процесі виробництва всі види засобів праці і предметів праці.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці.

Предмети праці – матеріали, що підлягають обробці.

Земля (природні ресурси) – це дар природи для виробничих процесів.

Підприємницька здібність – особливий вид людського капіталу, представлений діяльністю щодо координації і комбінування всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та надання послуг.

Виробництво не можна розглядати як механічне сполучення його простих елементів: робочої сили, засобів і предметів праці. Вони утворюють складну систему взаємодії. А всяка цілісна система якісно відрізняється від простої суми її елементів. Виникає ефект їхньої сполученості, що зв'язаний з технологією й організацією виробництва.

Технологія виражає взаємодію між основними факторами виробництва, а також відкриті наукою і практикою і засновані на механічних, фізичних і хімічних властивостях засобів виробництва способи впливу людини на предмети праці.

Організація виробництва - забезпечує єдність, злагодженість функціонування всіх його факторів, взаємодія людей, що беруть участь у ньому.

4. Суспільний продукт.

Узагальнюючим результативним показником виробничої діяльності суспільства виступає сукупний суспільний продукт – вся сума матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу.

Варто обчислювати проміжний і кінцевий продукт.

Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які виробляються для кінцевого використання, а не для подальшої обробки чи переробки або перепродажу.

Проміжні продукти – матеріальні блага і послуги, які виробляються для подальшої обробки чи переробки або перепродажу.

Основні форми суспільного продукту:

- Валовий внутрішній продукт (ВВП) - ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств.

- Валовий національний продукт (ВНП) - ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами.

- Чистий внутрішній продукт (ЧВП) – це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань.

- Національний дохід (НД) – це ЧВП, зменшений на величину податків на бізнес.

5. Ефективність суспільного виробництва.

Розрізняють соціальну та економічну ефективність.

Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих потреб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її потребам та інтересам.

Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату, її визначають за такою формулою:

де П – вартість продукту, а З – матеріально-грошові затрати.

Для характеристики ефективності виробництва використовується ціла система економічних показників, за допомогою яких визначається результативність використання окремих видів ресурсів.

Продуктивність праці (ПП) – виражає відношення величини продукту (П) до витрат живої праці (ВЖП):

Зворотній цьому показник виражає трудоємність продукції.

Матеріаловіддача – це відношення вартості продукту до матеріальних затрат. Вона показує скільки виробляється продукції на одиницю затрат праці, втіленої в предметах праці.

Фондовіддача – відношення вартості продукту до основних виробничих фондів. Вона виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів.

Приклад.

Визначити основні показники економічної ефективності суспільного виробництва, якщо відомо, що в 2004 році на підприємстві було реалізовано продукції на суму 890 тис. грн. Чисельність персоналу - 385 чел. Вартість основних виробничих фондів складає 675 тис. грн. Матеріальні витрати склали 465 тис. грн.

Вирішення.

Q=890тис.грн. Ч=385 люд. ОФ=675 тис.грн. МВит=465 тис.грн. В=? ФВ=? ФЄ=? МВ=? МЄ=?

В= Q/Ч   ФВ= Q/ОФ   ФЄ=ОФ/ Q   МВ=Q/МВит   МЄ=МВит/Q

В = 890000/385= 2311,68грн/люд.   ФВ = 890000/675000 = 1,32грн/грн   ФЄ = 675000/890000 = 0,76грн/грн   МВ = 890000/465000 = 1,91грн/грн   МЄ = 465000/890000 = 0,52грн/грн

Контрольні запитання до теми:

1. Які виділяють фази у суспільному виробництві?

2. Що включається до матеріальної сфери суспільного виробництва?

3. Що включається до нематеріальної сфери суспільного виробництва?

4. Назвіть основні фактори суспільного виробництва.

5. Через що відбувається взаємодія між основними факторами суспільного виробництва?

6. Розкрийте сутність результативних показників суспільного виробництва: ВВП, ВНП, ЧВП, НД.

7. В чому сутність соціальної ефективності суспільного виробництва?

8. Які показники характеризують економічну ефективність суспільного виробництва?

Тема 3. Економічні потреби суспільства і роль виробництва в їх задоволенні (лекція 3/ заняття 4).

План лекції.

1. Потреби і їхня класифікація.

2. Виробничі можливості.

3. Економічні інтереси та суперечності.

1. Потреби і їхня класифікація.

Потреби – це вираження нестачі в чому-небудь необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку особистості і суспільства в цілому.

Усі потреби можуть бути класифіковані й об'єднані в окремі групи:

- первинні (потреба в засобах існування, що не можуть бути нічим замінені) і вторинні (потреби вибору);

- індивідуальні (потреби, що людина може задовольнити сама) і суспільні (потреби, що можуть бути задоволені тільки суспільством у цілому);

- матеріальні (у житлі, їжі і т.д.) і духовні (відвідування концертів, музеїв, читання книг);

- дійсні (які можуть бути задоволені при даному рівні виробництва) і абсолютні (які можуть бути задоволені тільки в майбутньому).

Широко відоме групування потреб американського вченого Маслоу:

1. фізіологічні потреби (у їжі, воді, теплі, відтворенні роду);

2. потреби в безпеці і самозбереженні (захищеність від зовнішніх ворогів, злочинців, хвороб);

3. потреба в соціальних контактах (спілкування з людьми, дружба, влада, любов);

4. потреба в повазі (визнання людини як особистості, самоповага, придбання певного статусу, авторитету);

5. потреба в саморозвитку (удосконалювання всіх можливостей і здібностей людини).

Однак в економіці розглядають не всі, а тільки економічні потреби, які можна задовольнити за допомогою економічних благ – зроблених товарів і послуг.

Економічні потреби – ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

Процес створення економічного блага і супутнє йому перетворення ресурсів і являють собою виробництво. Проблема виробництва полягає в тому, що людські потреби практично не обмежені, тоді як у будь-якому суспільстві мається обмежена кількість ресурсів.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб і закону розвитку виробництва. Ці закони взаємопов`язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу:

- неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами;

- підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників.

2. Виробничі можливості.

Виробничі можливості – це можливості виробництва економічних благ при повному й ефективному використанні всіх наявних ресурсів і даному рівні розвитку НТП. Обмеженість ресурсів ставить межу можливостям виробництва. Використання ресурсів для створення одного продукту означає відмовлення від виробництва іншого.

Крива виробничих можливостей (КВМ) – графік, що показує всю безліч варіантів використання наявних ресурсів для виробництва альтернативних (альтернативний – що припускає одну з декількох можливостей) видів продуктів.

Припустимо, що суспільство має потребу у виробництві двох продуктів: споживчі блага (СБ) і інвестиційні ресурси (ІР). Можливі обсяги виробництва двох продуктів при повному використанні обмежених ресурсів представлені в таблиці.

Варіант	СБ, млн. од.	ІР, млн. од.
А
Б
В
Г
Д

Крапки на КВМ показують усі можливі варіанти сполучення виробництва двох продуктів при повному використанні наявних ресурсів і незмінної технології.

30 А

27 Б

21 В. М

12 Г

. Н

0 Д

2 4 6

Аналіз приведеної КВМ дозволяє сформулювати ряд найважливіших економічних становищ:

1. Закон заміщення, що говорить, що при повному використанні ресурсів і незмінної технології збільшення виробництва одного продукту приводить до скорочення іншого.

2. Якщо економіка знаходиться в крапці Н, це значить, що наявні ресурси використовуються не цілком: є можливість збільшити виробництво і гармат, і олії. Крапка Н свідчить про недовироблення і неефективне використання ресурсів.

3. Крапка М при даних ресурсах і наявній технології виробництва недосяжна.

4. Будь-яке виробництво є ефективним, якщо воно забезпечує повне використання ресурсів, тобто якщо збільшення виробництва одного продукту приводить до скорочення виробництва іншого продукту. Тому будь-яка крапка, що лежить на КПВ, є ефективною.

5. Оскільки збільшення виробництва одного продукту веде до скорочення виробництва іншого, то витрати виробництва одного продукту можуть бути виражені в кількості іншого, від виробництва якого приходиться відмовитися в зв'язку з виробництвом першого. Так, збільшення виробництва олії з нуля до 2 млн. «обійшлося» у 3 тис. гармат, від виробництва яких довелося відмовитися. Можна сказати, що додаткові 2 млн. т олії коштують 3 тис. гармат. У політекономії така чи вартість такі витрати виробництва називаються альтернативними чи вмінені.

Альтернативні витрати виробництва даного продукту – це кількість іншого товару, від виробництва якого доводиться відмовитися, щоб зробити додаткову одиницю даного товару.

6. Кожні наступні 2 млн. т олії обходяться усе дорожче і дорожче. Перші 2 млн. т коштували 3 тис. гармат, другі 2 млн. т – уже 6 тис. гармат, треті 2 млн. т – 9 тис. гармат і т.д.

Поступове подорожчання виробництва одного продукту (і опукла форма КВМ) пояснюються дією одного з найважливіших економічних законів – закону зростаючих альтернативних витрат виробництва, що говорить: в умовах повного використання ресурсів для одержання кожної додаткової одиниці одного товару доводиться відмовлятися від все зростаючої кількості інших товарів.

Пояснюється це тим, що при збільшенні виробництва одного товару, у нашому прикладі – олії, приходиться використовувати ресурси, пристосовані для виробництва олії. Причому, чим більше олії ми хочемо зробити, тим менш придатні для цього ресурси нам доводиться використовувати.

3. Економічні інтереси та суперечності.

Економічний інтерес – реальний, зумовлений економічними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб.

Економічний інтерес є перш за все породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Але реалізуються інтереси через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічні відносини.

Зміст інтересів визначається матеріальними умовами життя, місцем, яке вони посідають в історико-конкретних виробничих відносинах, а також політичними, моральними та соціальними факторами.

Виділяють економічні інтереси:

- особисті (відносини між працівником і суспільством в цілому, а також між працівником і підприємством за формами участі у виробництві, розподілом доходів, умовами праці, вирішенням трудових суперечок);

- класові (інтереси визначаються становищем відповідного класу чи соціальної групи в суспільстві);

- інтереси трудових колективів фіксуються при укладанні трудових договорів і реалізуються у процесі спільної праці, участі у розподілі прибутку, підтриманні соціального партнерства тощо;

- інтереси держави (розподіл національного доходу, регулювання суспільного виробництва, проведення політики соціального захисту).

Там, де відсутня тотожність інтересів – існує відмінність, отже, властиві їм суперечність і конфлікт.

З точки зору характеру економічні інтереси можуть складатися з двох типів: антагоністичних і неантагоністичних.

Ознаками антагоністичних суперечностей є:

- наявність непримиренних інтересів між власниками засобів виробництва та трудящими;

- неможливість їх докорінного вирішення без ліквідації певної економічної системи;

- тенденція до вибору гострих форм боротьби.

Слід зазначити, що часто антагоністична суперечність виникає лише тому, що вона несвоєчасно вирішується.

Існує два методи вирішення антагоністичних суперечностей:

- шляхом застосування насильства, яким є соціально-економічна революція;

- через здійснення глибоких економічних реформ.

Неантагоністичні суперечності теж характеризуються наявністю протилежних інтересів суб`єктів суспільного виробництва, але вони передбачають їх своєчасне вирішення такими соціально-економічними заходами, як реформи, перебудови, прискорення темпів розвитку, зміна пріоритетів у економічній політиці держави та ін.

Контрольні запитання за темою:

1. що таке потреби?

2. Які виділяють групи потреб за загальною їх класифікацією?

3. В чому особливість класифікації потреб за Маслоу?

4. Що таке виробничі можливості?

5. Що показує крива виробничих можливостей?

6. Що таке альтернативні витрати виробництва?

7. В чому сутність закону зростаючих альтернативних витрат?

8. Що таке економічні інтереси?

9. Які групи економічних інтересів виділяють?

10. Що таке економічні суперечності?

11. Чим відрізняються антагоністичні та неантагоністичні суперечності?

Питання на домашнє завдання:

1. Закон зростання потреб [3]с.44-48

2. Мотиви та стимули ефективного господарювання [3]с.54-57

Тема 4. Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності (лекція 4/ заняття 5).

План лекції.

1. Сутність та структура економічної системи.

2. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи.

3. Економічні відносини як спосіб організації економічної системи.

4. Типи економічної системи.

1. Сутність та структура економічної системи.

Обмеженість виробничих можливостей викликає необхідність вирішувати питання про перевагу того чи іншого напрямку їхнього застосування, пошуку кращого сполучення факторів виробництва, при якому досягається максимальне задоволення потреб, тобто породжує проблему вибору.

Відображенням даної проблеми є постановка трьох основних питань:

- що робити, які з можливих товарів і послуг повинні бути зроблені в даному економічному просторі і тепер;

- як робити, при якій комбінації виробничих ресурсів, з використанням яких технологій повинні бути зроблені обрані для виробництва товари і послуги;

- і оскільки кількість створених товарів і послуг обмежено, то виникає проблема їхнього розподілу чи третє питання – для кого робити.

Відповіді на ці питання залежать від існуючої в суспільстві економічної системи.

Економічна система – сукупність організаційних механізмів, за допомогою яких відбувається розподіл обмежених ресурсів суспільства для задоволення потреб людей. Характер економічної системи залежить від форми власності на фактори виробництва і від механізму координації дій суб'єктів, що хазяюють.

Дата добавления: 2014-01-07