Тема 2-3. Ендокринна регуляція функцій в онтогенезі. 6 страница

Т.ч., ПП залежить від:

- Професійно-кваліфікаційного рівня працівників: знань, умінь, навичок, освіти, досвіду роботи;

- Організації праці (планування, координація, оперативне регулювання, забезпечення трудової дисципліни);

- Рівня механізації й автоматизації, якості машин і устаткування, прогресивності технологічних процесів;

- Матеріальної і моральної зацікавленості працівників у досягненні високих результатів.

Контрольні питання за темою:

1. В чому сутність натурального виробництва?

2. Які основні риси натурального виробництва?

3. Що таке товарне виробництво?

4. Які основні риси товарного виробництва?

5. Чим відрізняється просте товарне виробництво від розширеного?

6. Що таке товар?

7. Які товар має властивості?

8. Які види праці втілюються в товарі?

9. Що таке продуктивність праці? Який зв'язок з вартістю товару?

10. Що таке інтенсивність праці? Який зв'язок з вартістю товару?

11. Від яких факторів залежить продуктивність праці?

Питання на домашнє опрацювання:

Сутність та функції закону вартості [3]с.148-150

Тема 6.2 Теорія грошей і грошового обігу (лекція 6/ заняття 9).

План лекції.

1. Сутність і функції грошей.

2. Грошовий обіг та його закон.

3. Грошова система, її елементи та основні типи.

1. Сутність і функції грошей.

Гроші – універсальний товар, обмінюваний на будь-які продавані товари і послуги і придатний для розрахунків і платежів.

Відмінною рисою грошей є їхня абсолютна ліквідність.

Ліквідність – це можливість використання активів (актив – усяка власність, що має вартісну оцінку) як платіжний засіб. Ліквідність зв'язана з витратами обміну. Чим менше витрати обміну, чим повніше зберігається номінальна вартість активу, тим вище його ліквідність.

Сутність грошей виявляється в їхніх функціях:

1. міра вартості – здатність грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їм форму ціни;

2. засіб обертання. За допомогою грошей здійснюється обмін товарами і послугами між людьми, підприємствами, країнами. Як засіб обертання гроші дозволяють замінити натуральний обмін (Т-Т) на обмін за допомогою грошей (Т-Д-Т). У цьому процесі гроші відіграють роль посередника, тобто виконують функцію засобу обертання;

3. Засіб платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин. Приклад виконання цієї функції – покупка товарів у кредит, оплата штрафів, авансових платежів. У багатьох випадках одержання товару (послуги) і оплата розділені в часі значними проміжками часу.

4. Функція нагромадження (збереження вартості, утворення багатства). З погляду цієї функції гроші – це актив, щось збережене протягом часу. Сутність грошей, як засобу утворення багатства, характеризується здатністю впливати на грошовий обіг, збільшуючи його чи зменшуючи.

5. Функція грошей як світових грошей (можливість використання грошей у міжнародних розрахунках).

2. Грошовий обіг та його закон.

Грошовий обіг –це рух грошей в готівковій та безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Кількість грошей, необхідне в країні для обертання, підпорядковується законам.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена грошова маса. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Згідно класичного підходу кількість грошей, необхідних для обігу, визначається за формулою:

К – товари, продані в кредит;

П – сума платежів за кредити минулого року;

ВП – взаємопогашаємі, безготівкові платежі (без участі грошей).

О – швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.

Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідних для обігу, базуються на неокласичній теорії рівняння грошової та товарної мас, запропонованої американським економістом Фішером:

M*V = p*Q

M – кількість грошей у обертанні (грошова маса);

V – швидкість обертання грошей;

P – рівень цін;

Q – реальний обсяг національного виробництва.

Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній економіці, потребує виміру грошової маси.

Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів у готівковій та безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі в народному господарстві.

Окремі види коштів, що обертаються в країні, відповідно до властивим ним рівнем ліквідності об'єднуються в грошові агрегати.

Грошовий агрегат – це встановлена законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне угруповання грошових форм. Агрегат з більш високим ступенем ліквідності входить складовою частиною в комплекс із більш низьким рівнем ліквідності. У результаті утвориться система агрегатів, кожний з який характеризується певними показниками складу і структури грошової маси.

Найбільше часто вживаються наступні грошові агрегати:

М0 – готівка: наявні металеві і паперові гроші в обертанні (без касової готівки банків)

М1 = М0 + поточні рахунки та інші безстрокові чекові депозити.

М2 = М1 + заощаджувальні та невеликі строкові вклади.

М3 = М2 +внески у спеціалізованих установах і великі строкові вклади.

3. Грошова система, її елементи та основні типи.

Грошова система – це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні та законодавчо закріплена державою.

Вона складається з таких елементів:

- Назва національної грошової одиниці;

- Види та купюрність грошових знаків і характер їхнього забезпечення;

- Порядок грошової емісії (порядок друкування грошей і випуск їх в обіг);

- Встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну;

- Наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

Історія знає два типи грошової системи:

1. Металева:

- Біметалізм – де роль загального еквівалента законодавчо закріплюється одночасно на рівних правах за двома благородними металами – золотом і сріблом;

- Монометалізм - де роль загального еквівалента законодавчо закріплюється за одним благородним металом – золотом.

Уперше золотий монометалізм було запроваджено в Англії (1816р.). У Франції його було введено в 1876—1878 рр., у Росії--в 1897 р.

Розрізняють чотири різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт, золотодевізний стандарт, золотодоларовий стандарт.

Золотомонетному стандарту притаманні такі риси:

—законодавча фіксація вагового вмісту золота в грошовій одиниці;

—вільний обіг золотих монет;

—виконання золотом усіх функцій грошей;

—відкрите карбування монет із золота;

—вільний обмін знаків вартості (паперових грошей і банкнот) на золоті монети за їхньою номінальною вартістю;

—вільний рух золота між країнами;

—формування обмінних курсів валют на основі їхніх золотих (вагових) паритетів.

Золотомонетний стандарт у повному обсязі проіснував до Першої світової війни.

Після Першої світової війни країни, які мали значні запаси золота (Англія, Франція), запровадили у себе золотозливковий стандарт, який виключав вільне карбування золотих монет і обмін їх на банкноти. Обмін банкнот міг проводитися лише на золоті зливки. Але його було обмежено вартістю зливків. На­приклад, в Англії за зливок вагою 12,4 кг треба було заплатити 1700 фунтів стерлінгів, у Франції за зливок вагою 12,7 кг — 215 тис. франків.

Німеччина, Австрія, Норвегія, Данія та інші країни, які не мали значних запасів золота, запровадили у себе золотодевізнии стандарт. При цьому зв'язок грошей із золотом здійснюється не безпосередньо, а через іноземну валюту (девізу), яка мала золоте забезпечення. Щоб обміняти власну національну валюту на золото, її потрібно було спочатку обміняти на валюту країн із золотозливковим стандартом (англійські фунти стерлінгів, французькі франки), а вже останню — на золоті зливки.

Під час світової кризи 1929—1933 рр. і в перші післякризові роки усі три різновиди золотого монометалізму були ліквідовані як такі, що не відповідали завданням держав щодо виходу їхніх національних економік із глибокої кризи.

При золотодоларовому стандарті розмін національних валют на золото був відмінений в усіх країнах, а обмін доларів СІЛА на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн — членів МВФ. У 1971 р. було припинено й обмін доларів на золото.

У 1976 р. країни — члени МВФ провели на Ямайці (м. Кінг­стон) Міжнародну конференцію, на якій оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи — паперово-кредит­ної, в основу якої покладено такі головні принципи:

§ юридично закріплена демонетизація золота, тобто повна відмова від золотого стандарту;

§ скасована фіксація золотого вмісту національних валют (масштабу цін);

§ припинено виконання золотом ролі загального еквівалента;

§ скасовано офіційну ціну на золото, яка раніше існувала (35 дол. за одну тройську унцію — 31,1г);

§ золото перетворено із грошового товару в звичайний товар, який продається й купується на світових ринках дорогоцін­них металів за ціною, що складається залежно від попиту і пропозиції;

§ впроваджено перехід до плаваючих валютних курсів.

2. У паперово-кредитній системі функціонують паперові й кредитні гроші.

Паперові гроші – це належним чином оформлені листки паперу, що виконують функції грошей. Паперові гроші практично не мають власної речовинної вартості. Раніш вони виступали як представники (замінники) золота в обертанні. Сучасні паперові гроші – банкноти – це боргові зобов'язання державних центральних банків. Сьогодні емісія паперових грошей не зв'язана з золотом, вона регулюється центральним банком і визначається національним обсягом виробництва.

Кредитні гроші – це знаки вартості, які виникають і функціонують на основі кредитної угоди та виражають відносини між кредитором і боржником.

Кредитні гроші пройшли наступну еволюцію: вексель, банкнота, чек, кредитні картки, електронні гроші

Вексель – письмове зобов'язання боржника(простий вексель) або наказ кредитора боржнику (перекладний вексель - тратта) про сплату позначеної на ньому суми через визначений термін.

Характерні риси векселя:

- абстрактність – на векселі не указаний вид угоди;

- безперечність – обов'язкова оплата боргу аж до вживання примусових заходів після складання акту про протест;

- обертаність – передача векселя як платіжного засобу іншим особам з передатним написом на його обороті (індосамент), що створює можливість взаємного заліку вексельних зобов'язань.

Використання векселя має свої границі:

- вексель обслуговує тільки оптову торгівлю;

- в оптовій торгівлі сальдо взаємних вимог погашається готівкою;

- у вексельне обертання залучене обмежене коло осіб, упевнених у платоспроможності векселедавців і індосантів.

Банкнота – це вексель банку, за яким пред’явник може одержати в будь-який момент гроші і яким банк замінює комерційний вексель.

Чек – письмовий наказ власника поточного рахунка банку про виплату визначеної суми грошей чекоутримувачу чи про перерахування її на інший поточний рахунок.

Існують наступні види чеків:

- іменні – виписані на визначену особу без права передачі;

- ордерні – складені на визначену особу, але з правом передачі іншій особі по індосаменту;

- на пред'явника – по якому позначена сума виплачується пред'явнику чека;

- розрахункові – використовувані тільки при безготівкових розрахунках;

- акцептовані – по який банк дає акцепт (згоду) здійснити платіж визначеної суми.

Економічна природа чека полягає в тому, що він:

- служить засобом одержання готівки в банку;

- виступає засобом звертання і платежу;

- є знаряддям безготівкових розрахунків.

Кредитні картки – це засіб розрахунків, що заміщає готівку і чеки, а також дозволяє власнику одержати в банку короткострокову позичку. Кредитна картка застосовується в роздрібному торговому обороті і сфері послуг.

Механізація й автоматизація банківських операцій, перехід до широкого використання ЕОМ сприяли виникненню нових методів погашення чи передачі боргу з застосуванням електронних грошей.

Контрольні питання за темою:

1. що таке гроші?

2. Які гроші виконують функції?

3. В чому сутність закону грошового обігу?

4. Як визначається кількість грошей в обертанні?

5. Що таке грошові агрегати? Іх види?

6. Що таке грошова система?

7. Які елементи включаються до грошової системи?

8. Які виділяють типи грошових систем?

9. Що таке повноцінні гроші?

10. Які існують типи кредитних грошей?

Питання на домашнє опрацювання:

Валютні курси. Конвертованість валют [3]с.174-179

ТЕМА 6.3 ІНФЛЯЦІЯ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАБІЛЬНОСТІ КУПІВЕЛЬНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ГРОШОВОЇ ОДИНИЦІ (ЛЕКЦІЯ 6/ ЗАНЯТТЯ 10)

План лекції.

1. Сутність і причини інфляції.

2. Типи інфляції.

3. Економічні наслідки інфляції.

4. Економічна політика в умовах інфляції.

1. Сутність і причини інфляції.

Термін «інфляція» (у перекладі з латинського – здуття) уперше став вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865р. і позначав процес розбухання паперово-грошового обертання.

На рівні елементарного теоретичного поняття інфляція являє собою надлишок грошей як суми всіх засобів обертання і платежу в порівнянні із сумою цін підлягаючих реалізації товарів.

Інфляція – процес переповнення каналів обертання грошовою масою понад потреби товарообігу, що викликає знецінювання грошової одиниці стосовно товарів і іноземних валют; це процес знецінювання грошей, що виявляється як стійке підвищення загального рівня цін в економіці.

Рівень інфляції виміряється двома основними показниками: індексом цін і темпом їхнього росту.

Для характеристики інфляції особливе значення має індекс споживчих цін (ІСЦ) – відношення вартості споживчого кошика в даному році (місяці) до її вартості в базисному році (місяці).

Темп росту цін – відношення різниці між ІСЦ даного року і ІСЦ базисного року до ІСЦ базисного року (%).

Причини інфляції:

· Грошова емісія, не покрита товарною масою;

· Дефіцит держбюджету;

· Мілітаризація,

· диспропорції в суспільному виробництві;

· значне зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу;

· недосконалість податкової системи;

· монополізація виробництва;

· зовнішньоекономічні фактори;

· більш швидкий зріст заробітної плати, чим зріст продуктивності праці.

2. Типи інфляції.

1. у залежності від характеру інфляційного процесу:

- відкрита, при якій спостерігається ріст загального рівня цін;

- подавлена (схована) – знецінювання грошей виявляється в товарному дефіциті

2. у залежності від причини:

- інфляція попиту (перевищення грошового попиту над товарною масою);

- інфляція пропозиції (ріст цін унаслідок збільшення витрат виробництва).

3. у залежності від можливості прогнозування:

- очікувана, котру можна прогнозувати на якийсь період, вона «планується» і економіка може до неї пристосуватися;

- неочікувана характеризується раптовим стрибком цін і негативно позначається на економіці.

4. у залежності від характеру:

- збалансована – ціни на всі групи товарів ростуть приблизно однаково і співвідношення між цінами залишається постійним;

- незбалансована – різні темпи росту цін на різні товари і відповідне зміну співвідношення цін.

5. у залежності від темпів:

- повзуча – ціни ростуть не більш, ніж на 10% у рік, і темп зростання доходів, як правило, відповідає темпу росту цін;

- галопуюча – ціни зростають на 10-100% щорічно, темп зростання доходів істотно відстає від темпу росту цін;

- гіперінфляція – ціни зростають на 1000% і більше на рік, гроші практично перестають виконувати свої функції. Як міру вартості, засобу обертання і нагромадження починає використовуватися іноземна валюта;

- стагфляція – інфляція, супроводжувана стагнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні: одночасне підвищення рівня цін і рівня безробіття.

3. Економічні наслідки інфляції.

Наслідку інфляції складні і різноманітні. В міру поглиблення інфляція перетворюється в серйозну перешкоду для виробництва, загострює економічну і соціальну напруженість у суспільстві.

Наслідки інфляції:

- інфляція дезорганізує господарство, наносить серйозний економічний збиток як великим корпораціям, так і дрібному бізнесу насамперед через невизначеність ринкової кон'юнктури;

- утрудняє проведення ефективної макроекономічної політики; політична нестабільність;

- нерівномірний ріст цін підсилює диспропорції між галузями економіки, спотворює структуру споживчого попиту;

- ціна перестає виконувати свою головну функцію в ринковому господарстві – бути об'єктивним інформаційним сигналом;

- відбувається відтік капіталу в торгівлю;

- інфляція активізує процес «втечу від грошей»;

- підриває стимули до грошового нагромадження;

- порушує функціонування грошово-кредитної системи, відроджує бартер;

- знецінює надходження від оподатковування, тобто негативно впливає на фіскальну політику;

- ризик інвестицій;

- курс національної валюти падає;

- падає виробництво в силу зниження стимулів до праці і розширення виробництва;

- зниження життєвого рівня населення в наступних формах:

1) зниження реальної цінності особистих заощаджень;

2) падіння поточних реальних доходів.

Інфляція приводить до того, що всі грошові доходи фактично зменшуються. Це визначається розходженнями між номінальним доходом і реальним.

Номінальний доход – кількість коштів, що одержує людина у виді заробітної плати, ренти, прибутку чи відсотка. Реальний доход визначається кількістю товарів і послуг, що він може купити на суму номінального доходу. Якщо номінальний доход залишається стабільним чи зростає повільніше темпу інфляції, то реальний доход падає. Саме тому від інфляції страждають люди з фіксованим доходом. Якщо ж зріст доходу випереджає темпи інфляції, то фінансовий стан поліпшується.

Інфляція перерозподіляє доходи і багатство. Так, боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів. Причому виграють дебітори на всіх рівнях, тому що позичка береться при одній купівельній спроможності грошей, а повертається, коли на цю суму можна купити набагато менше.

Інфляція збільшує вартість нерухомого майна.

У період інфляції зростають ціни на товарно-матеріальні цінності, що користаються попитом на ринку. Результатом ажіотажної закупівлі матеріалів є посилення інфляції попиту.

Інфляція приводить також до знецінювання амортизаційного фонду фірми, що утрудняє процес нормального відтворення. Інфляція зменшує також і реальну цінність всіх інших заощаджень, будь те внесок у банку, облігація, чи страховка готівка.

4. Економічна політика в умовах інфляції.

Можливі 2 підходи до управління господарством в умовах інфляції:

1. пошук адаптаційної політики, тобто пристосуванні до інфляції;

2. спроба ліквідувати інфляцію антиінфляційними мірами.

Адаптаційна політика побудована на тому, що всі суб'єкти ринкової економіки у своїх діях враховують інфляцію – насамперед через облік утрат від зниження купівельної спроможності грошей. У світовій практиці існує 2 методи компенсації утрат від зниження купівельної спроможності грошей:

- індексація ставки відсотка – ця операція зводиться до збільшення ставки відсотка на величину інфляційної премії;

- індексація первісної суми інвестиції, що періодично коректується відповідно до руху певного, заздалегідь обговореного індексу.

Домогосподарства намагаються адаптуватися до інфляції через пошук додаткових джерел доходів. Працівники намагаються захистити себе від інфляції через введення в контракт інфляційного коректування заробітної плати. Іншими способами адаптації є перебудова сімейного бюджету убік найбільш нееластичних товарів і послуг, швидка матеріалізація грошей у товарно-матеріальні цінності і т.п.

Фірми беруться лише за реалізацію короткострокових проектів, намагаються лише незначну кількість грошей зберігати на рахунках у банках. Змушені змінювати політику використання прибутку. З однієї сторони для стимулювання інтересу до діяльності фірми менеджери змушені збільшувати кошти, що направляються на матеріальне заохочення. З іншого боку - через те, що в умовах інфляції потік доходів зменшується, а потік витрат росте, власники фірми, якщо вони не хочуть припустити згортання свого капіталу, змушені усе велику частину прибутку направляти на розвиток виробництва.

Основними формами стабілізації грошового обігу, що залежать від стану інфляційних процесів, є грошові реформи й антиінфляційна політика.

Грошові реформи проводилися в умовах металевого грошового обігу, а також після Другої світової війни:

- нуліфікація означає оголошення про анулювання сильно знеціненої одиниці і введення нової валюти;

- реставрація (ревальвація) – відновлення колишнього золотого змісту грошової одиниці;

- девальвація – зниження золотого змісту грошової одиниці, а після Другої світової війни – офіційного валютного курсу до долара США;

- деномінація – «закреслювання нулів», тобто укрупнення масштабу цін.

Антиінфляційна політика – комплекс заходів для державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією:

- дефляційна політика - методи обмеження грошового попиту через грошово-кредитний і податковий механізми шляхом зниження державних витрат, підвищення процентних ставок за кредит, посилення податкового преса і т.п.;

- політика доходів припускає рівнобіжний контроль над цінами і заробітною платою шляхом повного їхнього заморожування чи встановлення меж їхнього зросту;

- індексація – компенсація втрат у результаті знецінювання грошей;

- стримування контрольованого росту цін («заморожування» цін на певні товари чи стримування їхнього рівня у певних межах);

- конкурентне стимулювання виробництва включає міри як по прямому стимулюванню підприємництва шляхом значного зниження податків на корпорації, так і по непрямому стимулюванню заощаджень населення (зниження податків з населення).

Особлива форма боротьби з інфляцією - шокова терапія.

Шокова терапія — стимулювання розвитку ринкових відносин, вільне ціноутворення, відмовлення від регулювання цін. Наслідок - зниження життєвого рівня населення.

Контрольні питання за темою:

1. що таке інфляція?

2. Які показники характеризують рівень інфляції?

3. Які основні причини інфляції?

4. Які виділяють типи інфляції?

5. Охарактеризуйте основні наслідки інфляції?

6. Які існують підходи до управління господарством в умовах інфляції?

7. Назвіть види грошових реформ.

8. Назвіть напрямки антиінфляційної політики.

МОДУЛЬ 2. Основи ринкової економіки та макроекономічної теорії

Тема 7. Загальні основи ринку. Суб’єкти ринкової економіки

Тема 7.1 Загальні основи ринку (лекція 7/ заняття 12).

План лекції.

1. Сутність і основні риси ринкового господарства.

2. Основні функції ринку.

3. Інфраструктура ринку.

1. Сутність і основні риси ринкового господарства.

Існують десятки визначень ринку, кожне з який акцентує увагу на тій чи іншій його стороні:

- ринок – це система, у якій рішення про розподіл обмежених ресурсів, необхідних для задоволення потреб людей, приймаються самими споживачами і виробниками;

- ринок – це система економічних відносин, що виникають на основі стійкої взаємодії товарного і грошового обігу;

- ринок – сукупність відносин товарного обміну, механізм взаємодії продавця і покупця, сфера обміну усередині країни і між країнами;

- ринок являє собою пакет угод, за допомогою яких продавці і покупці товарів і послуг вступають у контакт із приводу купівлі-продажу даних чи товарів послуг.

- Ринок – система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів.

Для ринкової економіки характерні наступні риси:

- наявність різноманітних і рівноправних форм приватної власності. Саме приватна власність породжує таку найважливішу рису ринкової економіки як економічна воля.

- Економічна свобода припускає для споживача можливість у межах своїх грошових доходів купувати ті товари і послуги, що йому вимагаються для задоволення його потреб і там, де він вважає це необхідним, а для виробника – можливість вибору видів і форм діяльності.

- Саморегулювання господарської діяльності. Ринковий механізм забезпечує самонастроювання економічних процесів на раціональний, ефективний режим господарювання. Неефективні підприємства в умовах конкуренції розоряються і віддаляються з ринку.

- Договірні відносини між взаємодіючими економічними суб'єктами. Відносини між останніми встановлюються не державними планами, програмами, наказами, а самостійно і добровільно на основі договорів, контрактів, угод.

- Економічна відповідальність, що виникає і стає дійсною в умовах панування приватної власності.

- Конкуренція, змагальність, об'єктивно породжувані волею підприємництва, волею вибору й особистим інтересом.

- Наявність відповідної ринкової інфраструктури – підприємств і установ, що зв'язують покупців і продавця.

- Вільне ціноутворення. У ринковій економіці ціни ніким не встановлюються, вони формуються на основі взаємної угоди покупця і продавця.

Ринок товарів

Населення

Платоспроможний попит грошовий виторг

Підприємства

Товари товари

Ресурси ресурси

Ринок ресурсів

Доходи витрати виробництва

Схематично ринкова організація економіки може бути представлена моделлю економічного кругообігу, що характеризує рух реальних економічних благ (товарів і ресурсів), що супроводжується зустрічним рухом капіталу.

2. Основні функції ринку.

Для того, щоб відповісти на основні економічні питання, ринок виконує ряд функцій:

- Посередницька. Ринок виступає посередником між виробниками і споживачами, дозволяючи їм знайти найбільш вигідний варіант купівлі-продажу.

- Функція регулювання. Ринок регулює всі економічні процеси – виробництво, обмін, розподіл і споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту та пропозиції;

- Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів та послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів.;

- Функція санації. Ринок постійно проводить «природний добір» серед учасників господарської діяльності. Використовуючи інструмент конкуренції, ринок очищає економіку від неефективно функціонуючих підприємств. І навпроти, дає зелене світло більш заповзятливим і активним.

- Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективнішою є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.

- Інформативна функція. Ринок через ціни інформує виробників, продавців, споживачів про те, що вигідно виробляти та купувати, а що – ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.

- Функція інтеграції. Ринок об’єднує суб’єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

3. Інфраструктура ринку.

Інфраструктура ринку – комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку (банки, фондові і товарні біржі, біржі робочої сили, валютна біржа, інформаційні центри й ін.).

Ринкова інфраструктура

Підсистеми

Організаційно-технічна: товарні біржі; оптові ринки; аукціони; торговельно-промислові палати; сервісні центри; опціони; ярмарки; транспортні комунікації; ріелтерські фірми; земельні аукціони

Фінансово-кредитна: банки; фондові біржі; валютні біржі; фінансові небанківські інститути; страхові компанії; інвестиційні, пенсійні та інші фонди; ощадні каси; ломбарди

Державно-регулятивна: (законодавче регулювання ринкових відносин): біржі праці; ліцензування; оподаткування; митна система; державні фонди для сприяння ділової активності

Науково-дослідницьке та інформаційне забезпечення: науково-дослідні установи з вивчення ринкових проблем; консалтингові компанії; інформаційні центри та агентства; рекламні агентства; спеціальні навчальні заклади; юридичні контори

Дата добавления: 2014-01-07