Тема 2-3. Ендокринна регуляція функцій в онтогенезі. 8 страница

Якщо відносно невелика кількість фірм панує на ринках товарів і послуг — це олігополістична конкуренція. Олігополії можуть бути однорідними або диференційованими, тобто можуть виробляти стандартизовані або диференційовані продукти. Численні непродовольчі товари, які виготовляються в умовах олігополістичної конкуренції, — сталь, цинк, мідь, алюміній, свинець, цегла, технічний спирт та інші є стандартизованими продуктами. Особливістю олігополістичної конкуренції є взаємозалежність рішень фірм про зміну цін або обсягів виробництва. Жодне з цих рішень не може бути прийняте без урахування й оцінки можливих відповідних дій з боку конкурентів. Тобто фірми, які перебувають в умовах олігополістичної конкуренції, є взаємозалежними, поведінка будь-якої з них впливає і сама зазнає впливу з боку конкурентів.

Аналіз основних видів конкурентної боротьби свідчить, що нею охоплені всі суб’єкти виробництва й обігу. Конкуренція є важливою рушійною силою ринкової економіки. Вона змушує підприємців постійно шукати шляхи для зниження витрат виробництва, застосовувати новітні технології, підвищувати кваліфікацію працівників, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, що прискорює розвиток продуктивних сил.

4. Вимірювання монопольної влади

Основними причинами концентрації ринків, на яких діють монополісти та олігополісти, є:

• економія на масштабі виробництва, що веде до появи природних монополій;

• існування вхідних бар'єрів для нових фірм у галузі;

• незворотні витрати.

Для встановлення необхідності державного втручання на монополістичних та олігополістичних ринках слід суворіше визначати концентровані ринки, на яких виникає загроза конкуренції.

Останнє пов'язане із ситуаціями, коли для розгортання виробництва необхідно витратити ресурси, які після використання мають нульову (або незначну) альтернативну вартість, наприклад, спеціальне обладнання з низькою вартістю перепродажу, дорога реклама, яку перепродати взагалі неможливо, та інше. Для цього використовуються різноманітні кількісні показники.

Найпоширеніший і найпростіший з них - це коефіцієнт концентрації - відсоток сукупного галузевого випуску продукції, який забезпечує певна кількість найбільших фірм галузі. Поширене вимірювання коефіцієнта концентрації для чотирьох та для восьми найбільших фірм. Для його обчислення визначається ринкова частка кожної фірми - відсоток галузевого обсягу випуску, який фірма постачає на ринок за певний проміжок часу (рік), а потім підсумовуються частки чотирьох (восьми) фірм з найвищим індивідуальним коефіцієнтом.

Індекс концентрації - величина недосконала, тому що він може бути однаковим і для олігополії з кількома близькими за обсягом випуску фірмами, і для галузі з домінуючою фірмою, яка наближається до монополії. Чутливішим до виявлення таких відмінних ситуацій є індекс Герфіндаля-Гіршмана, який для галузі із фірмами визначається за формулою

де — ринкова частка фірми у відсотках, причому

Зокрема, для чистої монополії а для повної конкуренції Н може бути меншим за 1 (для однакових за часткою фірм Н=0,5). Зазначимо, що об'єднання фірм веде до збільшення галузевого індексу ', отже, до поширення монопольної влади.

В разі монопольної влади ринкові ціни перевищують граничну та середню вартість. Отже, ступінь монопольної влади можна визначити, якщо підрахувати, наскільки ціни перевищують рівень граничної вартості Для цього варто скористатися індексом Лернера (запропонований у 1934 p.):

Зазначимо, що в умовах повної конкуренції Якщо врахувати, що граничну вартість не завжди можливо визначити, у формулі (10.2) можна приблизно замінити на середню вартість Тоді індекс Лернера визначається як:

Тому частка прибутку у виручці вважається показником ринкової влади фірми. Отже, для прибутковіших фірм індекс Лернера буде вищим, що означає більшу монопольну владу.

Використовуються й інші показники для вимірювання концентрації ринку та ринкової влади учасників ринку. Такі показники дозволяють встановити галузі та окремі фірми, до яких можна застосовувати заходи антимонопольної політики.

Державне втручання як засіб антимонопольної політики на монополістичних і олігополістичних ринках може бути у формі регулювання та антимонопольних законів.

Контрольні питання за темою:

1. Що таке конкуренція?

2. Які функції виконує конкуренція?

3. Які існують види економічної конкуренції?

4. Що таке досконала конкуренція?

5. Що таке монополія?

6. Що таке олігополія?

7. Що таке монополістична конкуренція?

8. Які показники вимірюють монопольну владу?

Питання на домашнє опрацювання:

Антимонопольна політика держави [3]с.259-264

Тема 7.4 Суб’єкти ринкової економіки (лекція 7/ заняття 16).

План лекції.

1. Основні суб’єкти ринкової економіки.

2. Держава як суб’єкт ринкового господарства.

3. Поняття підприємництва. Права, обов'язки й відповідальність підприємця.

4. Обмеження в здійсненні підприємницької діяльності.

5. Види підприємницької діяльності.

6. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності.

1. Основні суб’єкти ринкової економіки.

Як власники економічних ресурсів пропонують на ринку ресурсів фактори виробництва

Отримують доходи від проданих ресурсів

Використовують доходи на придбання товарів та послуг для задоволення особистих потреб

Пред’являють попит на ресурси

Інвестують отримані доходи

Пропонують товари та послуги як для підприємницького і державного секторів, так і для домогосподарств

Пред’являє попит на економічні ресурси для здійснення економічної діяльності в державному секторі економіки

Пред’являє попит на засоби виробництва для виробництва суспільних та інших благ

Пропонує гроші та пред’являє попит на гроші

Пропонує суспільні бгала без попередньої оплати їх, що поліпшує продуктивність підприємницького сектору і зменшує витрати на споживання домогосподарств

Здійснює урядове регулювання ринкової економіки

Рисунок 7.3 Основні суб’єкти ринкової економіки та їх функції.

Суб’єктів ринкового господарства досить багато. Це виробники і споживачі, підприємці та наймані працівники, промислові капіталісти, банкіри і торговці, власники позичкового капіталу та власники цінних паперів та ін.

2. Держава як суб’єкт ринкового господарства.

Реальна модель економічного устрою передбачає використання як ринкового механізму, що забезпечує ефективне функціонування економіки, так і державного механізму регулювання для вирішення низки проблем, від яких відмовляється ринок, або ринкове вирішення яких для суспільства надто дороге (рис.7.4).

Переваги	Недоліки
Висока економічна ефективність	Нескінченна циклічна природа, нестабільність
Якісні товари та послуги	Байдужість до фундаментальних наукових досліджень, проблем довкілля, вичерпності не відтворюваних ресурсів
Раціональна структура	Неспроможність урегулювання «зовнішніх ефектів» економічної діяльності
Практична відсутність дефіциту товарів та послуг	Байдужість до виробництва суспільних благ, необхідних як для тих, хто платить, так і для тих, хто неспроможний оплатити
Дієвий механізм мотивації праці	Нерівномірність у розподілі багатства нації
Саморегулювання, надійний механізм адаптації до умов, що постійно змінюються	Байдужість до вирішення соціальних проблем
Економічна свобода	Неспроможність подолати монополізм, монополістичні тенденції в економіці

Рисунок 7.4 Переваги та недоліки ринкової економіки

Головні завдання держави в умовах ринкових економічних систем:

- Правове забезпечення функціонування ринкового механізму;

- Організація грошового обігу;

- Захист і сприяння розвитку конкуренції;

- Виробництво суспільних благ;

- Компенсація зовнішніх ефектів (екстерналій);

- Стабілізація економічних коливань;

- Перерозподіл доходів через податкову систему;

- Реалізація національних інтересів у світовій економіці.

Зовнішні ефекти – витрати і вигоди, пов’язані з виробництвом і споживанням благ тими суб’єктами, які не є учасниками певної ринкової угоди.

Зовнішні ефекти набувають форм позитивних і негативних.

Позитивні ефекти виникають у випадку, коли виробництво або споживання будь-якого блага приносить некомпенсовані вигоди третім особам. Приклад. Затрати на обмеження і ліквідацію епідемії грипу дають позитивний ефект тим, хто міг би захворіти, але уник цієї біди, не оплачуючи безпосередньо перелічених послуг з охорони здоров’я.

Негативні ефекти виникають у випадку, коли виробництво або споживання будь-якого блага зумовлює некомпенсовані витрати третіх осіб. Приклад. Забруднюючи довкілля, підприємство перекладає частину витрат (на застосування очисних споруд, безвідходних технологій), які йому належало б здійснювати, на населення, змушуючи його таким чином витрачатися на лікування, проживати в умовах дискомфорту і т.ін., і при цьому не компенсує йому цих витрат.

Наслідком позитивних екстерналій є перевищення суспільної корисності благ над індивідуальною корисністю. Це перевищення не компенсується ринком. Тому ринок спрямовує виробництво цього блага недостатньо ресурсів.

Наслідком негативних екстерналій є скорочення фактичних витрат підприємця, що зумовлює розширення пропозиції цих благ понад рівноважний рівень і зниження ціни порівняно з оптимальним рівнем. Тому ринок спрямовує ресурси на виробництво благ із негативним ефектом понад їх оптимальний обсяг.

3. Поняття підприємництва. Права, обов'язки й відповідальність підприємця.

Кожна людина вільна займатися діяльністю, якщо вона не заборонена законодавством країни. В умовах, коли трудова діяльність носить систематичний характер, приносить прибуток, вона називається підприємницької.

Підприємництво – самостійна, ініціативна, систематична, на свій ризик діяльність по виробництву продукції, наданню послуг або виконанню робіт, або торгівля з метою одержання прибутку.

Права підприємця:

- вільний вибір діяльності;

- залучення на добровільних початках до здійснення підприємницької діяльності майна й засобів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності й вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, установлення йен у відповідність із законодавством;

- вільне наймання працівників;

- залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних і інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем -юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютного виторгу за своїм розсудом.

Зобов'язання підприємця:

- містити трудові договори (контракти, угоди) із громадянами, які приймаються на роботу з наймання;

- здійснювати оплату праці цих працівників на рівні не нижче мінімальним, установленим законодавством;

- забезпечувати відповідні умови й охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

- задовольняти законні інтереси споживачів, забезпечуючи надійну якість товарів, що випускаються, (послуг);

- одержати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до діючого законодавства.

Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає:

- по зобов'язаннях, пов'язаним із цією діяльністю, всім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до діючих нормативних актів не може бути накладене стягнення;

- за охорону навколишнього середовища;

- за дотримання техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни й санітарії;

- за зроблену шкоду й збитки.

4. Обмеження в здійсненні підприємницької діяльності.

Підприємцями можуть бути:

1. фізичні особи (громадяни України й інших держав, не обмежені законом у правоздатності й дієздатності)

2. юридичні особи всіх форм власності

Не можуть здійснювати підприємницьку діяльність:

- військовослужбовці;

- посадові особи органів прокуратури, судів, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату;

- службовці органів державної влади й керування;

- особи, які мають непогашену судимість за розкрадання, хабарництво й інші корисливі злочини;

Відповідно до Закону України «Про підприємництво» тільки державними підприємствами й організаціями можуть здійснюватися наступні види діяльності:

- виготовлення й обіг наркотичних засобів і психотропних речовин;

- виготовлення й реалізація військової зброї та боєприпасів до неї;

- видобуток янтарю;

- охорона окремих особливо важливих об'єктів права державної власності;

- діяльність, пов'язана з розробкою, випробуванням, виробництвом і експлуатацією ракет-носіїв, у т.ч. їхніми космічними запусками з будь-якою метою;

- діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням і експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) і супутникових систем телефонного зв'язку загального користування;

- виплата й доставка пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам.

Обмеженню (ліцензуванню) підприємницької діяльності підлягають тільки ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, навколишнє середовище й безпеку держави. Для здійснення підприємницької діяльності, що ліцензується, необхідно одержати відповідну ліцензію й дотримувати певних умов і правила здійснення даного виду діяльності.

Ліцензія – документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим їм органом виконавчої влади, відповідно до якого власник ліцензії має право займатися певним видом підприємницької діяльності.

5.Види підприємницької діяльності.

Підприємницька діяльність різноманітна, як різноманітні й людські потреби. Виділяють такі види підприємницької діяльності: виробниче, комерційне, фінансово-кредитне підприємництво.

Виробниче підприємництво є найважливішим видом, спрямованому на виробництво продукції, послуг, інформації, які підлягають реалізації споживачам.

Для багатьох виробниче підприємництво не асоціюється з бізнесом. Для них бізнес - це комерція, а не виробництво. Такі люди помиляються. Бізнес найтіснішим образом пов'язаний з виробництвом. Без виробничого підприємництва торговельний бізнес не мав би матеріальної основи, залишилася б тільки можливість торгувати імпортними товарами.

Комерційне підприємництво – це діяльність, пов'язана з розподілом, обміном і споживанням товарів і послуг.

Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові й торгово-обмінні операції. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації, які реалізують предмети споживання й засобу виробництва.

Фінансово-кредитне підприємництво – це діяльність, у якій об'єктом купівлі-продажу виступає специфічний товар – гроші, іноземна валюта, цінні папери.

Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхове підприємництво.

Найпоширенішийо три види страхування: страхування життя й здоров'я, майна, відповідальності.

6.Організаційно-правові форми підприємницької діяльності.

Загальновідомі три основних форми: одноособові володіння; партнерства (суспільства); корпорації.

Одноособове володіння - все майно фірми належить одному власникові, що самостійно управляє фірмою, дістає прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми.

Переваги:

- відносна простота створення й ліквідації фірми;

- повна самостійність, воля й оперативність;

- максимум спонукальних мотивів діяльності;

- конфіденційність діяльності.

Недоліки:

- повна відповідальність підприємця;

- обмежені фінансові можливості;

- відсутність спеціалізованого менеджменту;

- невизначеність строків функціонування.

Партнерство (суспільство) передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб на умовах розподілу ризику, прибутку й збитків на основі рівності; загального контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні.

Переваги:

- більше широкі фінансові можливості;

- спеціалізація в менеджменті;

- більша воля й оперативність дій;

- відсутність спеціальних податків (прибуток кожного учасника обкладається податками як його індивідуальний дохід).

Недоліки:

- необмежена відповідальність;

- труднощі з розподілом прибутку;

- несумісність інтересів партнерів;

- труднощі з ліквідацією.

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виділяють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивидендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використається на реінвестування.

Переваги:

- значні фінансові можливості;

- обмежена відповідальність;

- переваги більших розмірів корпорації;

- дуже тривалий період функціонування.

Недоліки:

- подвійне оподатковування;

- розбіжності між функціями власності й контролю;

- потенційні можливості для зловживань;

- труднощі з ліквідацією.

Контрольні питання за темою:

1. назвіть основних суб’єктів ринкової економіки.

2. Які головні завдання держави в умовах ринкової економіки?

3. Що таке підприємництво?

4. Які є права, обов’язки підприємців?

5. Хто не може бути підприємцем?

6. Якими видами діяльності можуть займатися тільки державні підприємства та організації?

7. Які існують види підприємницької діяльності?

8. Які існують організаційно-правові форми підприємницької діяльності?

9. Назвіть їх недоліки та переваги.

Питання на домашнє опрацювання:

Механізм функціонування сучасної капіталістичної змішаної економіки [1] с.397-401

Тема 8. Змішана економіка та її типи.

Тема 8.1 Сутність та ознаки змішаної економіки (лекція 8/ заняття 18).

План лекції.

1. Сутність та типи змішаної економіки.

2. Умови та причини виникнення змішаної економіки.

3. Національні особливості змішаної економіки.

4. Уклади і сектори змішаної економіки.

1.Сутність та типи змішаної економіки.

"Наша економічна система,‑ пише П. Самуельсон, - це "змішана" система вільного підприємництва, економічний контроль в якій забеспечується з боку як суспільства, так і приватних інститутів". Проте, що сучасний капіталізм виступає як система змішаної економіки, пишуть й інші західні економісти: К. Макконнелл, С. Брю, С. Фішер, Р. Дорибуш, Р. Шмелензі.

Розрізняють три основних варіанти змішаної економіки:

1) Консервативний виступає за обмежене втручання держави в макроекономіці процеси з метою створення умов для розвитку приватного сектору і ринкових важелів самореголювання.,

2) ліберальний передбачає проведення важливих інституціональних і соціальних реформ, раціональну взаємодію приватного і державного секторів економіки, впровадження системи національного планування, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки. Найважливішими представниками цієї моделі є відомі американські економісти Дж. Гелбрейт та Р. Хейлброннер.,

3) соціал-реформістський обстоює необхідність оптимального поєднання децентралізму і централізму, планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму в систему демократичного соціалізму.

На думку відомого українського економіста С. Мочерного, змішана економіка- це модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватьної і державної власності, плану і ринку, проведення інституціонально-реформ для побудови прогресивного ладу.

Ми вважаємо, що свідомий процес формування капіталізму зі змішаною економікою почався в західних країнах, в США з уведенням у дію реформіських положень, започаткованих "Новим курсом" американського президента Ф. Рузвельта в 1933 р.Теоретичне обгрунтування конкретного механізму функціонування капіталістичної змішаної економіки дано в праці англійського економіста Д. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.)

2.Умови та причини виникнення змішаної економіки.

Історичною передумовою виникнення змішаної економіки є посилення і розширення державного втручання в економічну діяльність, розвиток державної власності і державного сектору економіки. П.Самуельсон стверджує, що з кінця ХІХ ст. майже в усіх країнах відбувалось розширення економічних функцій держави. Посилюється взаємозв язок, взаємодія приватного, акціонерного, державного секторів, розвивається державно-корпоративний або державно-монополістичний капіталізм як специфічна нова форма господарювання. Тому деякі вчені ототожнюють змішану економіку з державно-корпоративним або державно-монополістичним капіталізмом, а виникнення датують кінцем ХІХ або початком ХХ ст.

У першій десятиліття ХХст. Необхідність державного втручання в економіку у формі регулювання і навіть планування обгрунтовують американьські вчені Дж. Дьюї, У. К. Мітчелл, Дж. М. Кларк і особливо Дж. М. Кейнс. Так, У. Мітчелл уважав за необхідне створення спеціального державного органу індикативного планування, що приведе до утворення змішаної економіки в США, а Дж. Кларк умовою цього вважав виникнення економіки великих фірм з посиленням ролі уряду.

Інший підхід до розуміння змішаної економіки базувався на поєднанні, змішуванні принципів організаціі і господарювання двох систем: капіталістичної саморегульованої з принципами планомірності та соціалістичної з державним соціальним захистом. Американський учений С. Чейз на прикінці 30-х рр. Запропонував у книзі "Тиранія слів" замість понять "капіталізм" і "соціалізм" ввести поняття "змішана економіка".

Усіх працях мова йде про поєднання систем, заснованих на приватній і суспільній власності "цистого" капіталізму і соціалізиму.

Відомо що приватна власність реалізується завдяки ринковій конкурентній формі організації суспільного виробництва, а суспільна – завдяки планомірній організації виробництва. Але розвиток суспільного виробництва під впливом НТП визначає еволючію приватної власності і, відповідно, ринкової форми організації. Вільний конкурентний ринок сприяє утворенню великих підприємств, корпорацій, монополії та олігополії. Виникають огранізація і планування на рівні первинних ланок та можливість регулювання ринкових відносин монополіями. Корпоративна економіка вимагає у свою чергу посилення державного втручання в економічну діяліність шляхом координації, регулювання, індикативного планування суспільного виробництва. Організація суспільного виробництва стає " змішаноб" конкурентно-планомірною.

. Причинами виникнення змішаної економіки є:

- недоскональсть і неспроможністьринкового механізму саморегулювання на основі дії природних законів і "невидимої руки" А. Смита та загострення соціально-економічних суперечностей, порушення і соціальної стабільності розвитку економіки;

- необхідність задоволення зростаючих суспільних потреб в умовах піжвищення суспільного характеру продуктивних сил і економічно обумовленого одержавлення виробництва, розподілу, обміну і споживання; зростання ролі особистого фактора в суспільному виробництві в умовах НТР;

- необхідність збереження і захисту навколишнього середовища.

Вирішення цих проблем визначило необхідність еволюції самореголюваного механізму в змішаний механізм господарювання, в якому зростають економічні, а потім і соціальні функції держави, яка починає активніше регулювати суспільне виробництво.

Виникнення і посилення державного регулювання капіталістичної економіки стало історичною передумовою утворення і подальшого орзвитку змішаної економіки.

Головні причини еволюції капіталістичної системи:

1) недоскональсть і негативні соціально-економічні наслідки ринкової системи саморегулювання (безробіття, бідність і соціальна нерівність, економічні кризи і т. д.);

2) зростання монополізації виробництва, капіталу і ринку, що порушує відносини економічної свободи і вільної конкуренції, еквівалентного обміну і справедливого розподілу життєвих благ у суспільстві, веде до зростання приватних, групових і суспільних інтересів; приватна монополія визначає виникнення жержавної монополшії;

3) зростання суспільних потреб у товарах і послугах колективного користування (оборона, транспорт, освіта та ін.) виробництво яких не стимулює ринковий механізм, ринок;

4) необхідність збереження невідтворюваних ресурсів, захисту навколишнього середовища, раціонального використання загальнолюдських ресурсів, державного захисту недостатньо інформованих споживачів про якість товарів, терміни вживання тощо;

5) необхідність перерозподілу доходів з метою задоволення соціальних потреб і соціального захисту населення, що живе за межою бідності;

6) розвиток колективних і державної форми власності, які містять у собі формальний засіб, матеріальні умови розвитку нових укладів і переходу капіталізму в нову соціально-економічну систему (формацію, цивілізачію)

3. Національні особливості змішаної економіки.

Реалізація і ефективність змішаного механізму регулювання економіки залежить не тільки від зміни пропорцій між укладами, сакторами економіки, формами власності. Вони визначаються метою і механізмом державного регулювання, його методами, засобами впливу на об єкти регулювання і способами їх реалізації. Об єктами регулювання можуть бути все суспільне виробництво і відтворення, суспільний попит або пропонування тощо; головними засобами – програмування, індикативне планування; знаряддям або способами реалізації – грошово-кредитний, бюджетно-податковий, адміністративно- економічний, та ін. Абсолютизація певного об єкта, засобу та форми, знаряддя реалізації для досягнення поставленої мети і визначає специфіку національної моделі ринку або специфіку змішаної еономіки.

Існують різні національні моделі змішаної економіки: від американської ліберальної моделі господарювання, характерною рисою якої є залишковий принцип державного регулювання в економічній та соціальній сферах, до еконміцного дерижизму коли держава виступає за глобальне систематичне регулювання економіки за масштабами і глибиною. При цьому можуть використовуватись надзвичайні заходи і методи.

Показовою з цієї точки зору є так звана "шведська модель" змішаної економіки.Її теоретики вважають, що власність не є визначальним елементом суспільного устрою.Існують також консервативна та ліберальні моделі змішаної економіки. Перша модель передбачає обмежене втручання держави в економічну діяліність з метою підтримки приватного сектору і вільної конкуренції. Представниками цього підходу є Ф. Хаєк, М. Фрідмен та інщі. Прибічниками ліберальної змішаної економіки (Дж. Гелбрейт, Р. Хейлброннер та ін.) ратують за проведення соціальних реформ, взаємодію приватного та державного секторів при зростанні державних інструментів у регулюванні економіки.

4.Уклади і сектори змішаної економіки.

Соціально-економічною основою змішаної економіки є взаємодія і взаємозв язок двох провідних секрорів економіки – приватного та державного, які складаються з різних соціально-економічних укладів.

Суспільно – економічний уклад, або система суспільного виробництва – це цілісна система виробничих відносин визначеного типу, або відносин власності, які утворюють суспільну форму виробництва та господарювання. Завжди існували і взаємодіяли декілька укладів, бо існування одного укладу продовжує виникнення іншого – більш прогресивного з точки зору ефективності виробничтва. Поки більш прогресивний уклад не стане пануючим, вони співіснують, взаємодіють. Певний історичний період різні форми виробництва (уклади) співіснують і взаємодіють. Але в економічній структурі багатоукладного суспільства на певному етапі розвитку виділяється більш прогресивний уклад, який стає провідним і визначає специфіку або характер соціально- економічних відносин господарювання,стає економічним базисем суспільно-економічної формації. Пануючий уклад отримав у економічнії теорії назву формаційного (п ять способів виробництва і формацій) на відміну від неформаційних (патріархального, дрібнотоварного)

Дата добавления: 2014-01-07