Та якості або на відстрочення оплати

Повернення такої ж кількості майна такого ж роду

Договори, спрямовані на надання відстрочення

Договори позики, кредиту та банківського вкладу скла-

дають окрему групу договорів, пов’язаних з передачею май-

на, здебільшого грошових коштів, однією особою у власність

іншій з умовою наступного повернення такої ж кількості майна

такого ж роду та якості або на відстрочення оплати.

Правова спорідненість цих договорів визначається і за-

конодавцем, який у гл. 71 ЦК68 об’єднав позику, кредит і банків-

ський вклад, які історично мають спільний латинський термін

mutuum, суть якого в передачі родових речей, зокрема грошей, у

власність позичальнику під зобов’язання останнього повернення

такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості.

Договором позики є цивільно-правових договір, за яким

одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні

(позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родови-

ми ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодав-

цеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кіль-

кість речей того ж роду та такої ж якості (ч.1 ст.1046 ЦК).

Договір позики носить самостійний характер, характеризується універсальністю і відіграє роль загальної моделі, за якою

здійснюється правове регулювання всіх кредитних відносин.

Його предметом можуть бути грошові кошти або речі,

визначені родовими ознаками тобто речі, які мають ознаки,

властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, ва-

гою, мірою.

Сторонами договору позики позикодавцем та позича-

льником можуть бути будь-які учасники цивільних відносин.

Договір позики є реальним і вважається укладеним і,

відповідно, набирає чинності з моменту передання грошей або

інших речей, визначених родовими ознаками (ч.2 ст.1046 ЦК).

З цього моменту у позичальника виникає право власності на

об’єкт позики.

Щоб не допустити зловживань з боку позикодавця та захистити права позичальника, останньому надано право, незалежно від наявності розписки, оспорювати договір позики по безгрошовості та доводити в судовому порядку, що грошові кошти

або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або

одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Договір позики належить до односторонніх договорів,

оскільки з моменту набрання ним чинності позикодавець набу-

ває лише права вимагати повернення такої ж суми грошових

коштів (суму позики) або такої ж кількості речей того ж роду

та такої ж якості, а позичальник – лише обов’язків щодо вико-

нання дій, спрямованих на повернення позикодавцеві позики

відповідно до умов договору.

За загальним правилом договір позики є оплатним, що

передбачає право позикодавця на одержання від позичальника

процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких

встановлюються договором. Відсутність умови про розмір

процентів не перетворює договір позики на безоплатний. Якщо

в договорі не встановлено розміру процентів, то його визнача-

ють на рівні облікової ставки Національного банку України.

Однак у встановлених законом випадках договір позики пре-

зюмується безоплатним, якщо: 1) він укладений між фізичними

особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розмі-

ру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і не пов’я-

заний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією

із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими

ознаками, а тому умови про оплатність договору позики у цих

випадках є недійсною.

Спеціальні правила встановлені законом щодо форми

договору позики. Він може бути укладений як в усній, так і в

письмовій формі. Так, письмова форма договору позики

обов’язкова, якщо його сума не менш як у десять разів пере-

вищує встановлений законом розмір неоподатковуваного міні-

муму доходів громадян; якщо позикодавцем є юридична особа,

письмова форма договору позики обов’язкова незалежно від

суми. У решті випадків він може укладатись і в усній формі. У

разі порушення письмової форми договору позики наступають

наслідки, передбачені ст. 218 ЦК.

На підтвердження укладення договору позики (як у письмовій формі, так і в усній) та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Зміст договору позики складає обов’язок позичальника повернути позику позикодавцю у строк та в порядку, що встановлені договором. Обов’язок позичальника з повернення позики вважається виконаним в момент передання позикодавцеві

речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошо-

вої суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Строк повернення позики не є істотною умовою договору, а тому, якщо договором він не встановлений або цей

строк визначений моментом пред’явлення вимоги, якщо інше

не встановлено договором, позика має бути повернена позича-

льником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позико-

давцем вимоги про це.

Дострокове повернення позики може мати місце лише

за договором безпроцентної позики, якщо інше не встановлене

договором.

Договором позики може бути передбачене забезпечен-

ня виконання зобов’язання позичальником. Воно не є обов’яз-

ковою умовою договору, проте за її наявності у разі невико-

нання позичальником обов’язків, встановлених договором по-

зики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі

втрати забезпечення виконання зобов’язання або погіршення

його умов у разі обставин, за які позикодавець не несе відпові-

дальності, якщо інше не встановлено договором, позикодавець

має право вимагати від позичальника дострокового повернення

позики та сплати належних йому за договором процентів.

Відповідальність за договором позики носить односторонній характер, а тому певні правові наслідки настають у разі

порушення умов договору позики саме позичальником.

Порушення договору позичальником (неповернення або

несвоєчасне повернення суми позики) тягне для нього наслідки,

встановлені положеннями ст. 625 ЦК, що передбачає відповіда-

льність за порушення грошового зобов’язання. Якщо предметом

договору позики є речі, визначені родовими ознаками, то у разі їх

неповернення у встановлений строк, позичальник зобов’язаний

сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали

бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві,

незалежно від сплати належних йому за договором процентів.

У разі прострочення повернення наступної частини,

якщо договором встановлений обов’язок позичальника повер-

нути позику частинами (з розстроченням), позикодавець має

право вимагати дострокового повернення частини позики, що

залишилася, та сплати належних йому за договором процентів.

Крім того, позикодавець у разі порушення договору позичальником вправі вимагати відшкодування заподіяних йому збитків.

Закон передбачає можливість новації боргу, що виник з

іншого цивільно-правового зобов’язання, зокрема із договору

купівлі-продажу, найму майна тощо, в позикове зобов’язання,

яка провадиться з додержанням вимог про новацію і здійсню-

ється у формі, встановленій для договору позики.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти

(кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та

сплатити проценти.

Кредитний договір є різновидом договору позики, а тому до відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено правилами про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

Сторонами кредитного договору, які чітко визначені в

законі, є кредитодавець – банк або інша фінансова установа,

що має відповідну ліцензію НБУ, і позичальник – фізична або

юридична особа, що одержує кошти для підприємницьких або

споживчих цілей.

Предметом кредитного договору є кошти (національна

або іноземна валюта).

Кредитний договір носить консенсуальний характер,

оскільки він, на відміну від договору позики, набирає чинності

з моменту його укладення.

Особливістю консенсуальності кредитного договору є

те, що законом допускається одностороння відмова від надання

або одержання кредиту.

Так, кредитодавець має право відмовитися від надання

позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі в разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.

У свою чергу, позичальник, якщо інше не встановлено

договором або законом, має право відмовитися від одержання

кредиту частково або в повному обсязі, незалежно від підстав

лише до встановленого договором строку його надання, пові-

домивши про це кредитодавця.

Виходячи з консенсуальності, кредитний договір є двостороннім (правами і обов’язками наділені обидві сторони).

Він, на відміну від договору позики, є завжди оплатним (пози-

чальник сплачує кредитодавцю проценти).

Кредитний договір під страхом його нікчемності повинен укладатись у письмовій формі незалежно від суб’єктного

складу або суми кредиту.

Характерною (проте не обов’язковою) умовою кредит

ного договору є цільовий характер використання кредиту по-

зичальником, порушення якої надає кредитодавцю право від-

мовитися від подальшого кредитування позичальника за

договором.

Зміст кредитного договору складає обов’язок кредито-

давця надати кредит і, відповідно, його право вимагати повер-

нення коштів і сплати процентів, а також право позичальника

вимагати надання йому кредитодавцем кредиту і його обов’я-

зок належним чином повернути кредит та сплатити проценти.

Певні особливості правового регулювання має комерційний кредит, які полягають у тому, що він надається не за

окремим цивільно-правовим договором, а в межах іншого до-

говірного зобов’язання з передачі товарів, виконання робіт або надання послуг, суб’єктами якого можуть бути будь-які фізич-

ні або юридичні особи. Так, згідно зі ст. 1057 ЦК договором,

виконання якого пов’язане з переданням у власність другій

стороні грошових коштів або речей, які визначаються родови-

ми ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу,

попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати то-

варів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не

встановлено законом. Причому комерційне кредитування може

мати місце як з боку продавця (відстрочення або розстрочення

платежу), так і з боку покупця товарів, робіт, послуг (аванс,

попередня оплата).

Незважаючи на особливість комерційного кредиту, до нього застосовуються відповідні положення про кредит та позику, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з

якого виникло відповідне зобов’язання, і не суперечить суті та-

кого зобов’язання.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про банки та бан-

ківську діяльність” банківським вкладом (депозитом) є кошти в

готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або в іно-

земній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у

банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або

без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику

відповідно до законодавства України та умов договору.

Відносини щодо використання банківського вкладу

(депозиту) визначаються договором банківського вкладу, яким

є цивільно-правовий договір, за яким одна сторона (банк), що

прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову

суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вклад-

никові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на

умовах та в порядку, встановлених договором.

Сторонами договору є банк та вкладник – фізична або

юридична особа, на ім’я якої внесено вклад. Вкладник вправі

як сам внести вклад на своє ім’я, так і одержати вклад від тре-

тьої особи. При цьому вважається, що вкладник погодився на

одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необ-

хідні дані про рахунок за вкладом.

Договір банківського вкладу є реальним, оскільки набирає чинності з моменту прийняття від другої сторони (вкладника) або для неї грошової суми (вкладу); одностороннім –вкладник наділений лише правом вимоги до банку, а банк несе лише зобов’язання виплачувати вкладникові суму вкладу та проценти на неї або дохід в іншій формі; оплатним – передбачає виплату банком процентів або доходу в іншій формі, які визначаєються договором, проте не є його істотною умовою.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зо-

бов’язаний виплачувати проценти в розмірі облікової ставки

Національного банку України. Проценти на банківський вклад

нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкла-

ду в банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові

або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором.

Договір банківського вкладу під страхом нікчемності

укладається в простій письмовій формі. Разом з тим письмова фо-

рма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо

внесення грошової суми підтверджено договором банківського

вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого до-

кумента, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими

нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (ба-

нківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Ощадною книжкою підтверджуються укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом.

В ощадній книжці вказуються найважливіші дані щодо

вкладу, на підставі яких між банком і вкладником здійснюються розрахунки за вкладом, зокрема, найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред’явлення ощадної книжки у банк.

Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і

виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошо-

вих коштів з рахунка за вкладом іншим особам здійснюються

банком у разі пред’явлення ощадної книжки. У разі її втрати

або приведення у непридатний для пред’явлення стан банк за

заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку.

Ощадний (депозитний) сертифікат, який є борговим цінним папером, підтверджує суму вкладу, внесеного в банк,

і права вкладника (володільця сертифіката) – фізичної або

юридичної особи – на одержання зі спливом встановленого

строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом,

у банку, який його видав. У разі дострокового пред’явлення

ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банком випла-

чується сума вкладу та проценти, які виплачуються за вклада-

ми на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений ін-

ший розмір процентів.

При внесенні вкладу банк набуває на нього право влас-

ності і може розпоряджатися одержаними у такий спосіб кош-

тами на свій розсуд. У більшості випадків коштами, залучени-

ми у формі вкладів, банки кредитують фізичних та юридичних

осіб. При внесенні вкладу вкладнику відкривається вкладний

(депозитний) рахунок. До відносин банку та вкладника за ра-

хунком, на який внесений вклад, застосовуються положення

про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено

гл. 71 ЦК або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Так, зокрема, за вкладним (депозитним) рахунком не мо-

жуть здійснюватися розрахункові операції за товари, роботи,

послуги.

Залежно від умов повернення вкладу банківські вклади

поділяються на: а) вклади на вимогу, які передбачають видачу

вкладу за першою вимогою вкладника; б) строкові, за якими

повернення вкладу відбувається зі спливом встановленого договором строку. Договором може бути передбачено внесення

грошової суми на інших умовах її повернення.

Однак незалежно від виду вкладу банк зобов’язаний

видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника,

крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах

повернення, які встановлені договором. Причому умова дого-

вору про відмову від права на одержання вкладу на першу ви-

могу є нікчемною.

Залежно від того, чи заявлено вимогу про повернення

вкладу до спливу встановленого договором строку або настан-

ня інших обставин, передбачених договором, чи такої вимоги

не було і після настання зазначених обставин, настають різні

правові наслідки.

Так, у першому випадку проценти виплачуються в роз-

мірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не

встановлений більш високий процент.

Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового

вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківсь-

кого вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших

умовах повернення, після настання визначених договором об-

ставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на

вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення в разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом. Проте за загальним правилом банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором.

Дата добавления: 2014-01-07