Права і суміжних прав

Суміжні права виникають при створенні суміжного об’єкта автоматично, і для цього не потрібне виконання будь-яких дій або дотримання будь-яких формальностей. Не вимагається цього і для їх здійснення.

Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.

Суб'єктами суміжних прав є також особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону. Наприклад, спадкоємці. Спадкоємці можуть стати суб’єктами суміжних прав згідно із законом або заповітом. До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах тієї частини строку, що залишилася.

Майнові права виконавця переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права виконавця. Спадкоємці виконавця мають право захищати зазначені права. Ці правомочності спадкоємців виконавця не обмежені в часі.

Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів:

- латинська літера "P", обведена колом;

- імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм) суміжні права;

- рік першої публікації фонограми (відеограми).

Проставлення цього знаку полегшує право володільцеві доведення моменту придбання права в разі спору, а також того, що порушник знав про те, що він порушує чужі права.

За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми чи відеограми вважаються особи, імена (назви) яких зазначені на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на їх упаковці.

Майнові права виконавця діють протягом 50 років після першого виконання. Право визнаватись виконавцем, право на ім’я і захист виконання від будь-якого спотворення або іншого посягання, здатного зашкодити честі та гідності виконавця, охороняється безстроково.

Права виробника фонограми або відеограми діють протягом 50 років після першого опублікування фонограми чи відеограми або протягом 50 років після її першого запису, якщо фонограма не була опублікована протягом цього строку.

Права організації мовлення діють протягом 50 років після здійснення такою організацією першої передачі в ефір або по кабелю.

Права виконавців.

Особисті немайнові права виконавця.

Виконавці щодо його виконання належать такі особисті немайнові права:

- право на визнання виконавцем свого виконання;

- право на ім’я;

- право перешкоджати будь-якому спотворенню, зміні виконання або іншому посяганню, здатному зашкодити честі та репутації виконавця (право на захист репутації виконавця).

Право на визнання виконавцем свого виконання означає, що виконавець щодо своїх усних, записаних на фонограми виконань має право вимагати визнання себе виконавцем, за винятком випадків, коли ненадання права продиктоване характером використання виконання.

Право на ім’я означає можливість виконавця вимагати, щоб за будь-якого використання його творчої інтерпретації твору згадували його справжнє або вигадане ім’я (псевдонім), яке при цьому не можна спотворювати. Право на ім’я не можна відчужувати, його охороняють безстроково.

Суть права на захист репутації виконавця полягає в тому, що будь-які виправлення, зміни, доповнення, які дозволяє робити сучасна техніка, можна вносити тільки за згодою виконавця.

Особисті немайнові права належать виконавцеві незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним у разі передання виключних прав на використання виконання.

Майнові права виконавця.

Виконавцеві належать виключні права на використання його виконання відповідно до закону.

Крім випадків, зазначених законом, будь-які фізичні або юридичні особи можуть використовувати виконання тільки за договором із право володільцем або іншою уповноваженою особою, у тому числі організацією управління майновими правами виконавцеві на колективній основі.

Охорона, надавана виконавцям, жодним чином не зачіпає і не завдає шкоди охороні авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва.

Майнові інтереси виконавця забезпечують шляхом закріплення за ним права на використання виконання в будь-якій формі, у тому числі права на одержання винагороди за кожний вид використання виконання.

Право на використання виконання. Виключне право виконавця на використання виконання означає право здійснювати, дозволяти або забороняти такі дії:

- сповіщувати виконання без використання запису виконання шляхом передачі за допомогою безпровідних засобів, по проводах (кабелю) або за допомогою інших аналогічних засобів (право на передачу незаписаного виконання);

- записувати раніше не записане виконання (право на запис);

- відтворювати запис виконавця (право на відтворення);

- розповсюджувати оригінал або примірники запису виконання будь-яким способом, у тому числі шляхом продажу (право на розповсюдження);

- здавати у прокат оригінал або примірник запису виконання (право на здавання у прокат);

- сповіщувати запис виконання шляхом передачі за допомогою безпроводових засобів, по проводах (кабелю) або за допомогою інших аналогічних засобів (право на передачу запису виконання);

- доводити до загального відома запис виконання (право на доведення до загального відому запису виконання):

- ретранслювати виконання або запис виконання (право на ретрансляцію).

Право на передачу незаписаного виконання. Римська конвенція й Угода TRIPS гарантують окремі права виконавців на їхні незаписані виконання. Ст..7 Римської Конвенції надає виконавцям право запобігати ефірному мовленню та сповіщенню незаписаних без їхнього дозволу, за винятком тих випадків, коли таке виконання вже передавали в ефір. Відповідно до угоди TRIPS виконавці мають право контролювати запис фонограми їхніх незаписаних виконань.

Ст..6 Договору ВОІВ про виконання і фонограми надає виконавцям виключне право контролювати запис їхніх незаписаних виконань за допомогою будь-яких засобів.

Право на передачу незаписаного виконання містить ефірне мовлення і сповіщення, за винятком наступного ефірного мовлення та наступної передачі по проводах. Право на сповіщення включає кабельні передачі та будь-які інші «оригінальні» проводові або сповіщувані через мережі комп’ютерного зв’язку передачі живих виконань, такі як передачі через внутрішні радіомережі, а також сповіщення виконань по проводах іншим представникам публіки, не присутнім у залі, де відбувається виконання.

Право на запис. Виконавець має виключне право записувати раніше не записане виконання. Під записом слід розуміти звукозапис (фонограму) і відеозапис. При цьому застерігають, що право виконавця на запис може бути здійснене тільки щодо незаписаного виконання, тобто виконавець не має права на перезапис. Виконавець може здійснювати право на запис тільки один раз, подібно до того, як автор твору тільки один раз здійснює своє право на оприлюднення твору.

Право на відтворення. Ст.. 7 Римської Конвенції надає виконавцям право на відтворення. Охорона, надавана виконавцям відповідно до Конвенції, включає можливість запобігати відтворенню запису їхніх виконань без їхньої згоди. Ця «можливість запобігати» обумовлена деякими специфічними положеннями. Зазначене право застосовують, якщо:

- оригінальний запис був здійснений без згоди автора;

- відтворення здійснене для цілей, відмінних від тих, на які виконавець дав свою згоду;

- виготовлення оригінального запису було дозволене на підставі обмеження прав виконавця, а відтворення запису здійснено для іншої мети.

Ст.. 7 Договору ВОІВ про виконання і фонограми надає виконавцям виключне право дозволяти пряме або непряме відтворення, як постійне, так і тимчасове, своїх записаних виконань будь-яким способом і в будь-якій формі.

Право на розповсюдження. До прийняття Договору ВОІВ про виконання і фонограми в 1996 р. відповідно до міжнародних угод виконавці не мали права розповсюджувати свої записані виконання.

Під час обговорення, яке призвело до появи ст.. 8 Договору ВОІВ про виконання і фонограми, присвяченої виключному праву виконавців на розповсюдження, було з’ясовано, що принцип загального права виконавців на розповсюдження, супроводжуваний відповідними положеннями про вичерпання, одержав широке міжнародне визнання.

Відповідно до ст.. 8 Договору ВОІВ про виконання і фонограми: «виконавці користуються виключним правом дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників своїх виконань, записаних у вигляді фонограми, шляхом продажу або іншої передачі права власності.

Право на здавання у прокат. Римська Конвенція не містить будь-яких положень щодо прокату примірників записаних виконань.

Ст.. 9 Договору ВОІВ про виконання і фонограми визначає: «Виконавці користуються виключним правом дозволяти комерційний прокат оригіналу та примірників своїх виконань, записаних на фонограми, як це визначено в національному законодавстві Договірних Сторін, навіть після їхнього розповсюдження, здійсненого виконавцем або за його дозволом».

Право на передачу запису виконання. Виконавцеві належить виключне право на передачу запису його виконання в ефір або по кабелю. Якщо фонограми та відеограми, які містять записи виконань, опубліковані з комерційною метою, допускають їх вільне використання для передачі в ефір або сповіщення по проводах, але з виплатою винагороди виконавцям і виробникам фонограм.

Право на доведення до загального відома запису виконання. Ст.. 10 Договору ВОІВ про виконання і фонограми запроваджує нове право для виконавців – виключне право дозволяти робити свої записані виконання доступними для публіки: «Виконавці користуються виключним правом дозволяти доведення до загального відома своїх виконань, записаних у вигляді фонограм, по проводах або за допомогою засобів бездротового зв’язку таким чином, що представники публіки можуть мати доступ до них з будь-якого міста і в будь-який час за їхнім власним вибором».

Істотною особливістю суміжних прав є те, що вони залежать від прав творців творів літератури і мистецтва. їх можна назвати також похідними від прав на твори літератури і мистецтва, оскільки вони є правами на способи реалізації творів літератури і мистецтва. Проте не завжди суміжні права є похідними від прав на твори літератури і мистецтва. Може мати місце виконання, запис на фонограму, відеограму, передача в ефір чи по кабелях таких творів, які за тих чи інших причин не мають правової охорони. Отже, в такому випадку суміжні права будуть мати самостійний, а не похідний характер.

За загальним правилом виробник фонограми, відеограми, організація мовлення можуть діяти лише у межах тих прав, які їм надані договорами з виконавцями і автором зафіксованого на фонограмі, відеограмі або автором твору, що використовується організаціями мовлення. Права виконавців користуються правовою охороною за умови дотримання ними прав автора твору, що виконується.

Особливістю суміжних прав є також те, що вони виникають із факту виконання твору, створення фонограми, відеограми чи програми мовлення. Слід зазначити, що охорона надається не тільки виконавцям-професіоналам, а будь-якій особі, яка виконує твір. При цьому Закон не проводить ніякої різниці між виконавцями-професіоналами і простими любителями. Для надання охорони виконанню не вимагається, щоб воно мало будь-які формальні ознаки, особливості чи певну оригінальність. Виконання охороняється незалежно від його якості і чеснот, оскільки останні є суб'єктивними категоріями.

Виконавці можуть передавати на підставі договору іншим особам право на використання виконання. У договорі мають бути визначені спосіб використання виконання, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконання тощо.

Використання виконання певних видів має свої особливості. Так, при використанні виконання в аудіовізуальному творі вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру всі майнові права. Але у договорі між виконавцем і користувачем виконання може бути передбачено й інше.

При першій фіксації виконання виконавець може надати право виробнику фонограми на її подальше відтворення. У такому разі відповідно до Закону виконавець передає виробнику фонограми також право на її розповсюдження шляхом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння. Це правило поширюється також і на здавання у майновий найм, комерційний прокат та інші способи передачі. При цьому виконавець має право на винагороду за будь-який спосіб використання виконання через організації, що управляють майновими правами на колективній основі.
Слід зазначити, що майнові права на використання виконання можуть передаватися будь-якій особі. Часто користувачами виступають особи, які спеціалізуються у сфері комерційного використання об'єктів суміжних прав.
Проте виконавцю не надається охорона проти будь-якого наслідування чи імітації. Наприклад, будь-який виконавець, співак чи музикант не можуть заборонити іншим особам запозичувати їх манеру, форму чи стиль виконання.

Майнові права виробників фонограм і відеограм. Відповідно до ст. 454 ЦК України використанням майнових прав інтелектуальної власності на фонограми, (відеограми) визнається:

1) пряме чи опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми (фонограми);

2) продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми (відеограми);

3) оренда оригіналу чи примірника фонограми (відеограми);

4) забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми (відеограми) з місця та в час, обраних нею.

Використанням фонограми (відеограми) визнаються також й інші дії, встановлені Законом.

Відповідно до Закону виробники фонограм (відеограм) мають виключне право дозволяти чи забороняти вчинення щодо фонограм (відеограм) таких дій:

— відтворення і розповсюджсння способом портного продажу;

— іншого відчуження;

— комерційний прокат фонограм (відеограм) і їх примірників, навіть після першого продажу, а також будь-яку видозміну й імпорт фонограм (відеограм).

Майнові права виробників фонограм (відеограм) можуть передаватися на підставі договору іншим особам. У договорі має бути визначено спосіб використання фонограм (відеограм), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і строк використання фонограми (відеограми) тощо.
Майнові права виробників фонограм (відеограм) виникають із самого факту першої фіксації звуків (зображень) за допомогою технічних засобів у яку-небудь матеріальну форму, що дозволяє здійснювати їх сприйняття неодноразово, відтворювати або повідомляти незалежно від виконання виробником фонограми (відеограми) будь-яких формальностей. За виробником фонограми (відеограми) визнаються лише майнові права, у тому числі право на винагороду за будь-яке публічне використання фонограми (відеограми).

Як уже зазначалося, виробник фонограми (відеограми) може за договором передати свої майнові права іншій особі. Перехід права власності на примірник фонограми (відеограми) сам по собі ще не спричиняє уступки яких-небудь суміжних прав, що належать виробнику фонограми (відеограми). Проте якщо примірники правомірно опублікованої фонограми (відеограми) введені в цивільний обіг шляхом продажу, то можливе подальше розповсюдження без згоди виробника фонограми (відеограми) і без виплати йому винагороди. Власник примірника фонограми (відеограми) може ним розпорядитися на свій розсуд. Проте й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм, комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми). Зазначене право виробник може передати іншій особі за спеціальним договором.

Майнові права організації мовлення. Згідно зі ст. 455 ЦК України використанням передачі (програми) організації мовлення є:

1) здійснення (трансляція, ретрансляція) передачі (програми) організації мовлення;

2) записування (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо такс записування дає можливість сприйняття, відтворення та здійснення її за допомогою технічних засобів;

3) відтворення запису передачі (програми) організації мовлення;

4) представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату.

Використанням передачі (програми) організації мовлення є також інші дії, встановлені законом.

Організації мовлення також мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції, фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення, публічне виконання своїх програм у місцях з платним входом. Зазначені організації мають право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

Організації мовлення мають право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач.

Організаціями мовлення є радіо- і телестудії, а також інші організації, що розповсюджують звуки і (або) зображення засобами безпровідного зв'язку (організації ефірного мовлення) або за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю провідникового, оптоволоконного чи іншого виду (організації кабельного мовлення).
7. Обмеження прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Обмеження суміжних прав полягає в тому, що:

— допускається використання виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення і без виплати їм винагороди;

— їх фіксація, відтворення, передача в ефір і по кабелях;

— доведення іншими способами до загального відома виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення.

Таке використання виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення може мати місце без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення і без виплати їм винагороди за умови, що це не завдає шкоди нормальному використанню виконань, фонограм, відеограм і передач організацій мовлення і не обмежує безпідставно законних інтересів виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення.

Такі обмеження допускаються у тих самих випадках, що передбачені Законом України «Про авторське право і суміжні права» про вільне використання творів науки, літератури і мистецтва.

ТЕМА 5. КОЛЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ МАЙНОВИМИ ПРАВАМИ СУБ’ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ

Суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління. Організації колективного управління створюються суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав та мають статус юридичної особи згідно із законом. Допускається утворення окремих організацій, які управляють певними категоріями майнових прав певних категорій суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, або організацій, які управляють різними майновими правами в інтересах різних категорій суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі. Суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть також доручати управління своїми майновими правами на колективній основі відповідним державним організаціям, установчі документи яких передбачають здійснення таких функцій.

Автор, що створив об'єкт авторського права, сподівається стати відомим та отримати за це справедливу винагороду. Юридична особа, якій передано матеріальне право на об'єкт авторського права або суміжних прав, теж розраховує отримати прибуток чи іншу користь. Така користь може бути значною. Перешкодою для отримання винагороди є неправомірне використання прав інтелектуальної власності, тобто без дозволу на це правовласників. Автор не в змозі відстежити порушення своїх прав на території своєї країни й тим паче - інших країн. Тому в сучасному суспільстві для захисту своїх прав використовують колективне управління правами.

В теорії та практиці під колективним управлінням авторськими й суміжними правами розуміється така система управління, відповідно до якої власники зазначених прав передають спеціально створеним для цього організаціям право ведення переговорів щодо укладання угод, в яких визначатимуться умови, відповідно до яких здійснюватиметься експлуатація їхніх творів, виконань і фонограм різними категоріями користувачів; надання дозволів та здійснення контролю за таким використанням; збір відповідної винагороди та розподіл її між суб'єктами авторського права та суміжних прав.

Одним з головних завдань колективного управління є забезпечення отримання авторами справедливої винагороди за їхню працю, що необхідно для стимулювання подальшої творчої праці.

З світового досвіду колективне управління здійснюється:

правами на публічне виконання та публічне сповіщення музичних творів;

правами на відтворення музичних творів;

правами на публічне виконання драматичних і музично-драматичних творів;

правом слідування на твори образотворчого мистецтва;

правами на відтворення стосовно репрографічного відтворення літературних і графічних творів;

правами на введення в комп'ютерну систему та виведення з неї;

так званими правами "статті 12 Римської Конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення";

правами сповіщення кабелем випущених в ефір програм;

правами на відтворення стосовно домашнього перезапису творів, вміщених до фонограм, а також аудіовізуальних творів.

У міжнародному плані цими правами опікується Міжнародна конфедерація товариств авторів і композиторів.

Відповідно до статті 5 Статуту CISAC під організацією, яка здійснює управління правами авторів, розуміється та організація, яка:

має на меті й ефективно забезпечує просування немайнових інтересів авторів і захист їхніх майнових інтересів;

має в своєму розпорядженні ефективний механізм для збору та розподілу авторської винагороди й несе повну відповідальність за операції, пов'язані з управлінням правами, які довірені їй авторами;

не управляє правами виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення або інших власників прав.

Як свідчить світовий досвід, структури, котрі здійснюють колективне управління, можуть бути приватними або громадськими, незалежними або державними організаціями, що взяли на себе такі функції. Держава при цьому обов'язково здійснює відповідний контроль і нагляд за діяльністю таких організацій, а також надає фінансову підтримку тією мірою, яка вимагається для їх ефективного функціонування.

Порядок створення та діяльності організацій, які здійснюють колективне управління, визначається, як правило, державними законами про авторське право та суміжні права.

Організації колективного управління створюються для того, щоб забезпечити інтереси авторів шляхом збору винагороди, яка належить їм за використання їхніх творів, а отже, вони не мають на меті одержання прибутку й не можуть займатися комерційною діяльністю. Вони лише управляють правами в межах наданих їхніх повноважень і не можуть ними розпоряджатися на власний розсуд.

Такі організації із сум коштів, зібраних на користь авторів, утримують комісійні в розмірі, який покриває витрати, пов'язані з організацією їх збору та розподілу.

Вважають, що основною метою організації колективного управління авторськими правами є збір і розподіл авторської винагороди, тобто вони відіграють економічну роль. Але не менш важливою є політична роль - підтримання балансу між інтересами авторів і правом громадян на вільний доступ до культурного надбання.

Одна з функцій організації колективного управління - представляти законні інтереси авторів або їхніх правонаступників у державних і громадських органах, а також у судах. Організація колективного управління також допомагає авторам у перебігу переговорів та під час укладання авторських угод.

На відміну від авторських прав, права виконавців, виробників та організацій мовлення почали визнавати на міжнародному рівні лише від 1961 року, після прийняття Римської конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення. Управління суміжними правами можна здійснювати в індивідуальному порядку, але коли здійснюється публічне повідомлення фонограм або фонограми передаються в ефір - колективне управління правами виконавців і виробників фонограм є обов'язковим.

Стаття 12 Римської конвенції проголошує: "У тому випадку, якщо опублікована в комерційних цілях фонограма або її примірник безпосередньо використовуються для передачі в ефір, а також для будь-якого повідомлення публіці, то користувачем повинна бути виплачена одноразова відповідна винагорода виконавцям або виробникам фонограм, або тим і іншим. Національним законодавством у разі відсутності угоди між цими сторонами можуть бути визначені умови розподілу цієї винагороди".

Організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі одержаних від них повноважень такі функції:

- погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладення договору;
- укладати договори про використання прав, переданих в управління;
- збирати винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав у випадках і на підставах, передбачених цим Законом;
- розподіляти і виплачувати зібрану винагороду суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону;
- здійснювати інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для охорони прав, управління якими здійснює організація.

Організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, у тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Організації колективного управління можуть доручати на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями управляти на колективній основі за кордоном майновими правами українських суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі й про взаємне представництво інтересів.

На основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.
При здійсненні своїх функцій організації колективного управління повинні діяти лише у межах наданих їм повноважень, чинного законодавства принципів взаємності і справедливості. При укладанні ліцензійних договорів з користувачами мають бути чітко визначені відповідні способи використання творів науки, літератури і мистецтва та об'єктів суміжних прав. Умови надання ліцензій мають бути однаковими для всіх користувачів однієї категорії. Зазначені організації не можуть відмовити тому чи іншому користувачеві у наданні ліцензії.

Особливістю укладання ліцензійних договорів організаціями колективного управління є те, що вони мають право видавати ліцензії на використання об'єктів авторського права чи суміжних прав не лише тих авторів та інших суб'єктів авторського чи суміжних прав, які передали цій організації своє повноваження, а й тих, які не передавали своїх повноважень організації. Тобто будь-який автор, його правонаступники, спадкоємні та інші володільці авторських чи суміжних прав, що охороняються чинним законодавством, має право передати здійснення своїх майнових прав такій організації. Зазначена організація зобов'язана взяти на себе здійснення цих прав на колективній основі, якщо управління такою категорією прав належить до статутної діяльності цієї організації.

Усі можливі майнові конфлікти суб'єктів авторських чи суміжних прав, що виникають у зв'язку з використанням об'єктів авторського права чи суміжних прав, до користувачів, мають бути врегульовані організацією, яка видала ліцензію.

У зв'язку з виконанням своїх функцій у межах наданих повноважень зазначені організації мають право вимагати від користувачів творів чи об'єктів суміжних прав надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання та розподілу авторської винагороди.

Організації колективного управління зобов'язані здійснювати свою діяльність передусім в інтересах авторів та інших суб'єктів авторських та суміжних прав, як тих, що є членами даної організації, так і тих, які не є членами даної організації.

Зібрана організацією авторська винагорода має бути використана виключно на виплату володільцям авторських та суміжних прав. Ніякі відрахування на розвиток організації не допускаються. Із зібраних коштів організація має право утримувати лише суми, необхідні для покриття фактичних витрат зі збору, розподілу і виплати авторської винагороди. Організація має також право відраховувати із сум винагороди до спеціальних фондів, що створюються цією організацією виключно за рішенням володільців авторських і суміжних прав, які входять до цієї організації.
Організація зобов'язана розподіляти і своєчасно виплачувати зібрані суми винагороди пропорційно фактичному використанню творів науки, літератури і мистецтва та об'єктів суміжних прав. Суб'єкти авторських і суміжних прав мають право знати, а організації колективного управління зобов'язані надавати їм повні звіти про обсяг, способи використання їх творів чи об'єктів суміжних прав.

Автори та інші суб'єкти авторських чи суміжних прав, які не передали організації своїх повноважень на збір винагороди, також мають право вимагати від організації виплати їм належної винагороди за використання творів чи об'єктів суміжних прав відповідно До здійсненого розподілу. Зазначені володільці авторських та суміжних прав можуть вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із ліцензій, що надаються цією організацією користувачам.

Іноземна організація, що управляє майновими правами на колективній основі, має право вимагати від відповідної організації в Україні надання їй відомостей про розподіл винагороди, що належить іноземним володільцям авторських чи суміжних прав, представником яких є зарубіжна організація. Вона також має право вимагати надання їй іншої необхідної інформації про діяльність організацій колективного управління на території України згідно з договором про взаємне представництво.

Організації колективного управління мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від користувачів. Після трьох років від дня надходження на рахунок організації сум незапитаної винагороди ці суми можуть бути використані для чергових виплат суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права.

Організації колективного управління зобов'язані надавати таку інформацію:

— про зміни, що вносяться до статуту організації;

— про укладання даною організацією двосторонніх та багатосторонніх договорів з іншими організаціями колективного управління, у тому числі іноземними;

— про управління майновими правами осіб, які не передали організації повноважень на колективне управління майновими правами на основі договорів, укладених у письмовій формі;

— про рішення загальних зборів членів організації, що стосуються договорів управління правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

— про річний баланс, річний звіт, результати аудиторських перевірок;

— про осіб, уповноважених представляти організацію.

Контроль за діяльністю організацій колективного управління здійснює орган, що зареєстрував дану організацію.

Договори, на підставі яких суб'єкти авторських і суміжних прав передають повноваження на управління своїми майновими правами, можуть бути віднесені до типу договорів доручення. Слід зазначити, що ці договори, зважаючи на їх недавнє виникнення, ще не піддавалися науковому дослідженню, проте вони існують. Сторонами у такому договорі, з одного боку, є суб'єкти авторських і суміжних прав, тобто фізичні особи. Але свої повноваження можуть передавати зазначеним організаціям і юридичні особи, які через ті чи інші причини стали суб'єктами авторських і суміжних прав. З іншого боку, стороною даного договору може бути тільки юридична особа, яка управляє майновими правами суб'єктів авторських суміжних прав на колективній основі.

Об'єктом договору на управління майновими правами є суб'єктивні права суб'єктів авторських і суміжних прав. Обсяг прав, що передаються зазначеним організаціям, визначається самими суб'єктами авторських і суміжних прав. На основі переданих прав визначаються основні функції і завдання організацій з управління майновими правами авторів. Основними завданнями і функціями зазначених організацій можуть бути: пропагування і реклама творів науки, літератури і мистецтва широкій громадськості, підприємцям та будь-яким іншим особам для використання; укладання ліцензійних договорів з користувачами, здійснення контролю за користуванням зазначеними творами; підготовка зразкових договорів на використання творів чи об'єктів суміжних прав; збір гонорарів за використання творів та їх розподіл; юридичне консультування авторів та інших суб'єктів авторських і суміжних прав; збір інформації про використання або можливе використання творів чи об'єктів суміжних прав. До наведеного переліку варто віднести і налагодження ділових контактів з творчими спілками та благодійними фондами; створення банку даних про авторів, суб'єктів суміжних прав, можливих користувачів як вітчизняних, так і зарубіжних. Для здійснення останньої функції організація повинна виявляти можливих користувачів за кордоном, вивчати кон'юнктуру ринку творів та об'єктів суміжних прав. З цією метою відповідними зарубіжними організаціями укладаються угоди про взаємне представництво ділових інтересів. Коло таких інтересів може бути досить широким — публічний показ і публічне виконання, звуко- і відеокопіювання, використання комп'ютерних програм, баз даних та інших об'єктів авторських і суміжних прав.

Організації, що управляють майновими правами авторів на колективній основі, здійснюють також активне міжнародне співробітництво. Вони укладають договори з відповідними організаціями інших країн про взаємне представлення своїх інтересів, наприклад, на публічний показ і публічне виконання творів, використання комп'ютерних програм, баз даних і т. п. Через такі організації здійснюється обмін культурними і духовними цінностями між країнами. Суб'єкти авторських та суміжних прав та їх правонаступники можуть також дозволяти вказаним організаціям здійснювати частковий контроль за дотриманням ексклюзивних прав.

Серед майнових прав авторів та їх правонаступників (в тому числі суб'єктів суміжних прав), що передаються для управління організаціям на колективній основі, можуть бути права соціального захисту і фінансової допомоги авторам у випадках захворювання, тимчасової чи повної втрати працездатності. Зазначені організації спеціально акумулюють кошти для надання такої допомоги за рахунок відрахувань, благодійних фондів і субсидій. Для цього утворюються також і спеціальні фонди.

Роль зазначених фондів у наданні допомоги авторам, артистам, музикантам, композиторам та іншим творцям важко переоцінити. Вони можуть спрямовувати кошти на стимулювання творчої діяльності і активності авторів будь яких творів науки, літератури і мистецтва. Такої матеріальної підтримки часто потребують митці, особливо в наш скрутний час. Сценічне життя артистів, музикантів виконавців, танцюристів та інших виконавців досить обмежене. Тому ця категорія митців після сходу зі сцени найбільш соціальне не захищена і потребує матеріальної допомоги, яку могли б надавати зазначені організації та фонди.

Організації, що управляють майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав та їх правонаступників на колективній основі, створені у більшості розвинутих країн.

У Німеччині чинне законодавство про здійснення авторського права і суміжних прав передбачає створення організацій по забезпеченню соціального захисту суб'єктів авторського права та суміжних прав. В інших країнах ці функції здійснюють громадські об'єднання митців. Так, у Франції Товариство авторів, композиторів і продюсерів (АКЕМ) щоквартально надає фінансову допомогу своїм членам віком понад 55 років, здійснюючи виплати через спеціальні фонди авторам, доходи яких зменшились внаслідок хвороби, нещасного випадку тощо, оплачує усі витрати на лікування своїх членів. Статут шведського товариства виконавців (СТІМ) передбачає створення благодійного фонду для надання допомоги членам товариства у випадку хвороби та інших видів тимчасової допомоги як самим авторам, так і членам їм родин, що знаходяться на їх утриманні. Подібні організації утворені в багатьох інших країнах.

Досвід зарубіжних країн у сфері соціального захисту митців, безумовно, вартий уваги і має бути в тій чи іншій мірі використаний в Україні. Проте, важливо підкреслити, що діяльність зазначених організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, має здійснюватися передусім в інтересах суб'єктів авторського права і суміжних прав та їх правонаступників.

Управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав на колективній основі здійснюється лише на основі і межах повноважень, переданих їм за письмовими договорами.

Допускається утворення окремих організацій, які управляють майновими правами певної групи митців або утворення єдиної організації для суб'єктів авторського права і суб'єктів суміжних прав.

Існують організації управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав на колективній основі, які утворені на міжнародному рівні. Наприклад, незалежна міжнародна асоціація кінопродюсерів (ІФПІА), Міжнародна Федерація акторів (ФІА), Міжнародна Федерація музикантів (ФІМ). З цією ж метою укладаються колективні угоди з організаціями масового мовлення, якими передбачається обмеження <часу голки>, під яким розуміють обсяг використання комерційних записів з метою радіомовлення. Це обмеження зумовлено прагненням дати більше простору <живому голосу>, тобто захистити інтереси професійних виконавців.

Україна ніколи не мала своєї власної системи громадських організацій по колективному управлінню майновими правами авторів. Не було її ні в дореволюційні часи, не було і в роки радянської влади. Таке ж становище і в інших країнах СНД. Проте, є багатий зарубіжний досвід) який доцільно використати в процесі становлення власного законодавства про інтелектуальну власність. Часто сам автор в силу тих чи інших причин не може раціонально використати і розпорядитися своїми майновими правами, наприклад, в сипу недостатнього досвіду, часу тощо. В такому разі автор може вдатися до допомоги спеціалізованих організацій, які управляють майновими правами авторів на колективній основі. Такі організації, як правило, є некомерційними. Їх основними завданнями і функціями є видача дозволу на використання творів, контроль за цим використанням, розробка типових контрактів на право використання, збір гонорарів за використання творів, їх розподіл між авторами, правове обслуговування авторів та їх правонаступників, збір і розподіл інформації, яка представляє певний інтерес для авторів та їх об'єднань, використання благодійних фондів для надання допомоги авторам у складних умовах, сприяння, загальному розвитку культури, науки і мистецтва в країні. Зазначені організації ведуть також необхідну ділову документацію, пов'язану з використанням майнових прав авторів.

Правове регулювання діяльності організацій колективного управління в Україні здійснюється на основі Закону України «Про авторське право і суміжні права» але вже ведеться робота над розробкою нового закону у цій сфері, це покликано розвитком суспільства та необхідністю врегулювання нових правовідносин та видів творчої діяльності у суспільстві.

Майбутнє організацій колективного управління в Україні стало головною темою обговорення на третьому засіданні українсько-американської групи співпраці з питань забезпечення виконання законодавства у сфері інтелектуальної власності, яке відбулося 7 листопада 2009 року і було організоване Державним департаментом інтелектуальної власності (ДДІВ) спільно з Посольством Сполучених Штатів Америки в Україні. У засіданні брали також участь представники правовласників, організацій колективного управління та органів виконавчої влади.

Зараз в Україні діють, зокрема, такі організації колективного управління:

1. Державне підприємство " Українське агентство з авторських та суміжних прав ". Основна сфера діяльності: управління на колективній основі майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав (переважно здійснює управління майновими правами суб’єктів авторського права).

2. Всеукраїнське об’єднання суб’єктів авторських і суміжних прав " Оберіг ". Основна сфера діяльності: управління на колективній основі майновими правами суб’єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм.

3. Об’єднання підприємств " Український музичний альянс ".
Основна сфера діяльності: управління на колективній основі майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав (переважно здійснює управління майновими правами виконавців, виробників фонограм, відеограм).

4. Об’єднання підприємств " Українська ліга музичних прав ".
Основна сфера діяльності: управління на колективній основі майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав (переважно здійснює управління майновими правами виконавців, виробників фонограм, відеограм).

5. Громадська організація " Агентство охорони прав виконавців ".
Основна сфера діяльності: управління на колективній основі майновими правами виконавців, суб’єктів авторського права.

6. Асоціація " Дім авторів музики в Україні "
Основна сфера діяльності: управління на колективній основі майновими правами суб’єктів авторського права.

7. Всеукраїнська громадська організація " Автор "
Основна сфера діяльності: управління на колективній основі майновими правами суб’єктів авторського права.

8. Асоціація " Гільдія виробників відеограм і фонограм "
Основна сфера діяльності: управління на колективній основі майновими правами виробників відеограм, виробників фонограм.

9. Всеукраїнська громадська організація " Українська Авторська Спілка ". Основна сфера діяльності: управління на колективній основі майновими правами суб’єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм. Тощо.

ТЕМА 6. ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАХИСТУ АВТОРСЬКОГО

Існує цілий ряд міжнародних договорів, що регулюють відносини в сфері інтелектуальної власності на міжнародному рівні. Однак, серед міжнародних стандартів щодо правової охорони інтелектуальної власності особливу роль відіграє Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (угода ТРІПС), функції адміністрування якої покладені на Світову організацію торгівлі (СОТ). Угодою ТРІПС встановлені нормами, що погоджені країнами – членами СОТ як мінімальні вимоги до правової охорони інтелектуальної власності. Всі країни – члени СОТ, а також ті країни, які хотіли б стати її членами в майбутньому, повинні дотримуватися цих норм.

Положення, що викладені в Угоді ТРІПС, багато в чому співпадають з положеннями давно існуючих міжнародних договорів з питань правової охорони інтелектуальної власності. Наприклад, положення, які вимагаються Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів (Бернська конвенція), включені до Угоди ТРІПС і застосовуються до правової охорони творів, які захищаються авторським правом. Подібним чином в Угоду ТРІПС включені положення щодо правової охорони винаходів та торговельних марок, які містяться в Паризькій конвенції про охорону промислової власності (Паризька конвенція).

Що стосується захисту прав інтелектуальної власності, то Угода ТРІПС вимагає від країн-членів СОТ встановлювати справедливі й рівні для всіх процедури захисту прав, які не є необґрунтовано обтяжливими, складними або затратними, а також не обмежуються в часі для прийняття дій. З огляду на характер шкоди, яка може бути завдана у разі, коли порушення прав інтелектуальної власності залишаються без уваги, Угода ТРІПС вимагає термінового вжиття засобів захисту прав, включаючи попередні або тимчасові заходи, без попереднього повідомлення підозрюваного порушника. Процедури повинні містити в собі гарантії, що рішення будуть прийматися на основі представлених сторонами доказів неупередженими суддею, який раціонально застосовує норми закону.

Мета Угоди ТРІПС – забезпечити прийняття справедливих рішень, які ґрунтуються на доказах, що можуть бути перевірені та спростовані сторонами. Відповідно до Угоди ТРІПС необхідні мінімальні процедури захисту прав повинні дозволяти застосування ефективних дій,які спрямовані проти будь-якого правопорушення. Ці процедури повинні також стримувати подальші порушення прав і наділяти судові та адміністративні органи повноваженнями, що дозволяють зобов’язувати правопорушників компенсувати власнику прав інтелектуальної власності втрачені прибутки, витрати на юридичні послуги та інші нанесені збитки. Серед засобів захисту прав, які повинні застосовуватися у відповідності до Угоди ТРІПС, - приписи (накази тій або іншій стороні припинити порушення), конфіскація незаконно вироблених товарів в засобів їх виробництва, знищення або вилучення незаконно вироблених товарів із цивільного обороту.

Крім цього, відповідно до угоди ТРІПС, країни-члени СОТ повинні забезпечити умови для здійснення цивільно-правових, кримінально-правових та адміністративних способів захисту прав інтелектуальної власності, а також для відповідних заходів на митному кордоні. Також країни-члени СОТ повинні забезпечити умови для того, щоб власники прав інтелектуальної власності одержували “адекватну компенсацію” за збитки, що заподіяні порушеннями їхніх прав. Крім того, країни-члени СОТ повинні забезпечити умови для оперативного реагування на правопорушення, включаючи прийняття без попереднього повідомлення правопорушника таких превентивних заходів, як арешт (конфіскація) незаконно вироблених товарів або засобів виробництва, які використовуються, головним чином, у процесі виготовлення незаконних товарів. Угода ТРІПС вимагає, щоб всі рішення приймалися неупередженими суддями і ґрунтувалися на доказах, представлених суду. Угода ТРІПС забороняє опитатися на секретні докази або вдаватись до дискримінації однієї із сторін через її національну приналежність.

Угода ТРІПС не вимагає запровадження окремої системи захисту прав інтелектуальної власності, такої, як судова система або система адміністративних органів. Однак вона вимагає, щоб, незалежно від того, яка система буде прийнята, вона відповідала мінімальним процедурним вимогам Угоди ТРІПС стосовно захисту та забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності.

Країни можуть забезпечувати захист прав інтелектуальної власності різними способами. До факторів, які впливають на вибір країнами способу захисту прав інтелектуальної власності, відносяться:

- рівень забезпечення реалізації прав приватної власності у відповідній країні;

- ефективність і передбачуваність судової системи та/або державних органів в частині провадження у справах, пов’язаних із інтелектуальною власністю;

- здатність правоохоронних органів розслідувати подібні випадки;

- здатність приватних осіб вживати превентивні заходи.

Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів встановлює, наприклад, наступні стандарти забезпечення охорони та захисту авторського права:

- якщо будь-яка країна, що не входить до Союзу не
забезпечує достатньої охорони творам авторів, які є громадянами
однієї з країн Союзу, ця остання країна може обмежити охорону,
надавану творам авторів, які на дату першого випуску в світ цих
творів є громадянами іншої країни і які не мають свого звичайного
місця проживання в одній із країн Союзу. Якщо країна, в якій твір
було вперше випущений у світ, скористається цим правом, інші
країни Союзу не зобов'язані надавати творам, підпорядкованим
такому особливому режиму, більш широку охорону, ніж та, яка надана
їм у країні першого випуску у світ;

- незалежно від майнових прав автора і навіть після
відступлення цих прав він має право вимагати визнання свого
авторства на твір і протидіяти будь-якому перекрученню,
спотворенню чи іншій зміні цього твору, а також будь-якому іншому
посяганню на твір, здатному завдати шкоди честі або репутації
автора;

- записи, зроблені відповідно до частин 1 і 2 ст. 13, ввезені без дозволу зацікавлених сторін у країну, де вони
вважаються незаконними, підлягають арешту.

Договір ВОІВ про виконання та фонограми чітко прописує дії, виконувати які в праві автор твору в цілому. Країни, що ратифікували даний Договір, мають право зводити будь-які обмеження або винятки
з передбачених цим Договором прав до певних особливих випадків,
які не завдають шкоди нормальному використанню виконання або
фонограми і необґрунтованим способом не обмежують законних
інтересів виконавця або виробника фонограми.

Договір ВОІВ про авторське право додає до міжнародних стандартів охорони суміжних прав наступне:

- компіляції даних або іншої інформації в будь-якій формі, які
за підбором і розміщенням змісту є результатом інтелектуальної
творчості, охороняються як такі. Така охорона не розповсюджується
на самі дані або інформацію і не обмежує будь-яке авторське право,
яке відноситься до самих даних або інформації, що містяться в
компіляції;

- договірні Сторони передбачають відповідну правову охорону та
ефективні засоби правового захисту від обходу існуючих технічних
засобів, які вживаються авторами у зв'язку із застосуванням їх
прав згідно з цим Договором або Бернською конвенцією і
обмежують дії, які не дозволені авторами або не допускаються
законом по відношенню до їх творів;

- договірні Сторони передбачають відповідні ефективні
засоби юридичної відповідальності по відношенню до будь-якої
особи, яка свідомо чинить будь-які з нижчезазначених дій, знаючи
або, у зв'язку із застосуванням цивільно-правових засобів захисту,
маючи належні підстави знати, що така дія буде спонукати,
дозволяти, сприяти або приховувати порушення будь-якого права,
передбаченого цим Договором або Бернською конвенцією:· недозволене усунення або зміну будь-якої електронної
інформації про управління правами;

· недозволене поширення, імпортування для розповсюдження,
передачу в ефір або розповсюдження серед широкої публіки, творів або примірників творів, знаючи, що в них без дозволу була усунена або змінена електронна інформація про управління правами.

Порушення авторських та суміжних прав може відбуватися, як у рамках договору укладеного між право володільцем і користувачем, так і вразі позадоговірного використання твору або об’єкта суміжних прав, коли відсутня згода правоволодільця і не сплачено відповідну винагороду.

Порушником авторських і суміжних прав є фізична або юридична особа, яка не виконує вимог законодавства.

Порушником може стати будь-який учасник авторських або суміжних із ними відносин, у тому числі і сам автор твору, якщо він ігнорує права і охоронювані законом інтереси інших осіб зокрема своїх співавторів, не виконує умови укладеного ним авторського договору.

Проте частіше порушниками авторських і суміжних прав є особи, які допускають незаконне використання охоронюваних творів і об’єктів суміжних прав. Такі об’єкти називають контрафактними, а самих порушників – піратами.

Випадки незаконного використання авторських творів і об’єктів суміжних прав трапляються в діяльності як досить великих організацій, які не перший рік працюють на відповідному ринку, так і дрібних фірм – одноденок, які створюють переважно з метою випуску однієї або кількох партій контрафактної продукції.

Порушника авторських і суміжних прав виступають як приватні фірми так і державні організації. Нерідко ними можуть бути кілька незаконних користувачів творів і об’єктів суміжних прав, дії яких становлять самостійні правопорушення.

Якщо неправомірні дії здійснюють різні організації, усіх їх слід розглядати як порушників відповідних авторських або суміжних прав. Незнання окремих користувачів про те, що вони мають справу по суті з контрафактною продукцією, може свідчити, за певних обставин, лише про їхню невинність, але не усуває самого факту порушення ними авторських або суміжних прав.

Якщо порушено умови договору про передання авторських або суміжних прав, застосовують санкції передбачені договором. За позадоговірного порушення авторського або суміжного прав, а також тоді, коли в договорі не зазначені конкретні санкції, потерпілий може скористатися тими засобами захисту, які встановило чинне законодавство.

Виробники постійно підвищують цінність існуючих товарів, водночас створюють нові марки, а це, своєю чергою, формує ринковий попит. Ефективно збільшуючи ринковий попит на свої товари, виробники, самі того не бажаючи, сприяють створенню ринку контрафактних товарів, які майже завжди мають нижчу ціну. Таким чином виробники стають жертвою власного успіху.

Нові ринки стають причиною росту попиту на загальновідомі товари, який законні виробники не здатні задовольнити повною мірою. Цей попит на товари і продукти перевищує можливості правоохоронних органів контролювати відповідну діяльність і надавати захист проти контрафактних товарів.

Окремі нові технології дозволяють легко копіювати та відтворювати товари, що містять у собі об’єкти права інтелектуальної власності, і тим самим, ці технології сприяють тенденції появи контрафактних товарів майже у всіх сферах, де є підвищений ринковий попит на законні товари.

Пропозиція підробленого товару має сенс лише тоді, коли дійсний товар відомий споживачу. Тому підроблені товари часто відносяться до предметів розкоші і оснащені добре відомою торговельною маркою. Проте підроблені товари також можуть бути товарами масового споживання або товарами, що продаються без торговельних марок, а містять інші об’єкти права інтелектуальної власності, такі як об’єкти авторського права або промислові зразки.

Таким чином, термін “контрафакція” використовується не тільки стосовно об’єктів авторського права і суміжних прав, а й ряду інших об’єктів права інтелектуальної власності і, в принципі, означає товар виготовлений з використанням об’єкту інтелектуальної власності без належного дозволу і видається в комерійних цілях за справжній і дозволений товар. Контрафакція, як правило, включає порушення прав на торговельні марки і навіть винаходи (імітація запатентованого товару).

Сучасне розуміння терміну “контрафакція” – незаконне використання відомих на ринку торгових марок з метою одержання доходів від виробництва і реалізації товарів, що імітують товари відомих фірм; порушення авторських прав шляхом відтворення і розповсюдження чужих творів.

Останнім часом в сфері авторського права термін “піратство” використовується, як правило, нарівні з терміном “контрафакція”, для позначення недозволеного відтворення звукозаписів, відеофільмів і комп’ютерних програм.

Законодавство з питань інтелектуальної власності Європейського союзу також розрізняє контрафактні і піратські товари. Відповідно до т.2 (а) Регламенту Ради (ЄС) від 22 грудня 1994 р., до контрафактних віднесені: товари, включаючи їх упаковку, на яку була нанесена без дозволу торгівельна марка, ідентична торгівельній марці, права на яку зареєстровані за всіма правилами для того ж типу товарів, або яка не може бути відрізнена за своїми основними аспектами від цієї торговельної марки, і яка тому завдає шкоди власнику прав на торговельну марку. До “піратських товарів” віднесені товари, які є або які містять примірники, виготовлені без згоди власника авторських або суміжних прав чи власника прав на малюнок або модель, зареєстрованих або незареєстрованих згідно чинного національного законодавства, або особи, належним чином уповноваженої право власником у країні виробництва у випадках, коли виготовлення цих примірників завдає шкоди правам, про які йдеться в законодавстві.

Існує також наступне визначення піратства у сфері авторського права та суміжних - “будь-які дії, спрямовані на відтворення, розповсюдження або будь-яке інше використання творів або об’єктів суміжних прав, як правило, з метою одержання прибутку і в комерційному масштабі”.

До захисту авторських прав застосовуються такі ж форми захисту як і до інших цивільних прав та інтересів. А саме: юрисдикційні та неюрисдикційні.

Переважною формою неюрисдикційного захисту є самозахист, що проявляється в активних чи пасивних діях особи для запобігання, чи припинення порушення власного суб'єктивного права. Дана форма самозахисту у відносинах авторства на практиці трапляється в поодиноких випадках. І хоча є дещо малозначною, та все ж не може ігноруватися, бо стаття 55 Конституції України гарантує кожному невід’ємне право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи.

Юрисдикційна форма - навпаки, є більш поширеною при розв’язанні цивільно-правових конфліктів. Вона здійснюється судами та іншими органами державної влади. Наявність інституту юрисдикційного захисту відповідає міжнародним вимогам щодо захисту авторських прав: згідно із угодою TRIPS, країни-учасники WTO повинні створити уповноважений орган із розгляду порушень прав інтелектуальної власності. Інститут юрисдикційного захисту містить великий потенціал, здатний забезпечити врегулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності на достатньому рівні.

Виділяють цивільно-правові, адміністративно-правові та кримінально-правові засоби захисту авторських прав.

За цивільно-правовим способом особа, права якої порушені має право звернутися до суду з відповідним позовом, який в тому числі може включати вимоги щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної неправомірним використанням об’єкту авторського права.

Адміністративнио-правовий спосіб захисту передбачає притягнення винної особи до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері інтелектуальної власності.

Кримінальни-правовий спосіб, відповідно, передбачає притягнення винної особи до кримінальної відповідальності за злочин у сфері інтелектуальної власності.

Угода ТРІПС вимагає, як мінімум, щоб у справах про піратство в комерційних масштабах допускалось настання кримінальної відповідальності, включаючи штрафи та позбавлення волі. До захисту авторських прав в рамках кримінального судочинства застосовуються ті ж вимоги до процедурної справедливості, які мають місце у цивільному судочинстві, включаючи зобов’язання приймати рішення, що виносяться неупередженим суддею і базуються на доказах, які сторони мали можливість опротестувати, а також застосування законів, які доступні для ознайомлення громадськістю. При цьому повинні застосовуватися санкції, які є у достатній мірі суворими,, аби стримати майбутні правопорушення.

Оскільки шкода, що наноситься піратськими порушеннями авторських прав, може мати значні розміри, Угода ТРІПС вимагає також, щоб захист порушених прав забезпечувався оперативно. Вона також вимагає, щоб у суддів були повноваження видавати судові заборони про арешт, принаймі, товарів, що порушують права, і обладнання, яке використовується, головним чином, для незаконного виготовлення цих товарів. Ці товари зберігаються або реалізуються поза комерційними каналами збуту. Без компенсації правопорушнику. Країни можуть також надавати працівникам правоохоронних органів повноваження “ex officio” на проведення розслідування і порушення кримінальних справ без подання попередньої скарги з боку власника авторських чи суміжних прав.

Дата добавления: 2014-01-07