Передумови виникнення слов’янської писемності

Виникнення слов’янської писемності

Держава Само

Згідно «Хроники миру» Фредегара в 623-624 роках слов'яни повстали проти авар (обров), кочівників, що зайняли біля середини VI століття Паннонию – одну з римських провінцій – і постійно нападали на франків, візантийців і слов'ян. До повсталих слов'ян приєдналися прибулі до них у той час для торгівлі франкські купці, у тому числі й Само, уродженець Сенонской області Фракії. З якихось причин Само припинив торгівлю з аварами й у битвах проти них на боці венедов показав себе митецьким і хоробрим воїном, гарним стратегом, що вміє вести за собою людей. Після перемоги над аварами Само був обраний вождем слов'ян. Царювання Само тривало тридцять п'ять років. За цей час він створив велику державу, що включала землі лужицьких сербів, дулібів, чехів, моравів, словаків, чорних хорватів, поширювалася за Дунай, на територію Паноніі й південних слов'ян. Головним містом держави Само став Вишеград на річці Мораве.

Держава Само являла собою племінний союз, що як оборонявся проти ворогів, так і здійснював грабіжницькі набіги на сусідів. Судячи із хроніки Фредегара, держава Само вела постійні війни з гунами, аварами, франками, алеманами й лангобардами. Зокрема, Фредегар розповідає про три битви слов'ян з воїнами короля східної частини франкської держави Дагоберта, які стали результатом убивства слов'янами франкських купців і зухвалої відмови князя Само видати королеві винних. У боях з арміями алеманів (на території сучасної Австрії) і лангобардів (у Хорутаніі) слов'яни зазнали поразки, однак в останній битві під міцністю Вогастибург (відповідно до хроніки Фредегара битва тривала три дні) армія Дагоберта була розбита, і слов'яни розграбували кілька областей франкськой держави.

Зміст теми

1. Передумови виникнення слов’янської писемності.
2. Кирило і Мефодій - проникливі тлумачі християнського вчення.
3. Роль старослов’янської мови в розвитку культури слов'янських народів.
4. Вивчення елементів старослов’янської мови в загальноосвітньому закладі.

При з’ясуванні цього питання слід зазначити, що проблема створення письма в аспекті історико-культурного розгляду впродовж століть була об’єктом наукових суперечок.

Становлення державності феодального суспільства слов’ян у середині IХ ст. вимагало відповідної релігії для утримання в покорі соціальних низів та повноправного виходу на міжнародну арену. Найближчим і найперспективнішим для слов’ян було християнство. Тому на Балканському пiвостровi та в Середнiй Європi точилася боротьба мiж Вiзантiєю та Римом за сфери полiтичного та економiчного впливу на слов'янськi країни. Коли виявилося, що вiйськової сили недостатньо, Вiзантiя вдалася до християнiзацiї південних слов'ян, Рим та латинсько-нiмецьке духовенство почали поширювати християнство в захiднослов'янських землях.

Велика Моравія на той час була вже християнізована, але в церковно-адміністративному аспекті вона не була самостійною і знаходилась під впливом німецького архієпіскопату, котрий намагався політично підкорити мораван німецьким феодалам, тому релігійна служба відбувалася на незрозумілій слов’янам латинській мові. Прагнучи самостійності, слов’янські князі боронилися від баварських єпископів, бо вбачали в них знаряддя чужоземного впливу перш за все франкського королівства, відчували загрозу поневолення. Вплив Візантії, яка йшла на поступки в питаннях поширення слов’янської форми обряду і мови богослужіння, перекладу богослужбових книг слов’янською, не загрожував молодим державам втратою самостійності у майбутньому. Навпаки, прийняття християнської віри у цьому випадку стало б своєрідним фактором стабільності у державотворенні, сприяло розвитку освіти й культури слов’янських народів.

Таким чином, моравський князь Ростислав у 862-863 р. звернувся до вiзантiйського iмператора Михайла III з проханням надiслати до Моравiї місіонерів, єпископа і вчителя, котрі б виклали християнське вчення рідною для моравських слов’ян мовою. У своєму посланні Михайлу Ростислав писав також про бажання розповсюдити християнську віру на слов’янській мові не тільки на землі мораван, але й в інших слов’янських землях.

Імператор Візантії Михайло III охоче вiдгукнувся на прохання моравського князя: це давало можливість розширити вплив візантійської церкви на Європу й таким чином потіснити римську церкву. Мiсiю християнської проповiдi в Моравiї було запропоновано виконувати братам Костянтину (слов’янське ім’я Кирило узяв на честь грецького теолога V ст. Кирила Александрійського у 868 р.) та Мефодію.

Дата добавления: 2014-01-07