Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Болонський процес і перспективи законодавчого врегулювання розвитку вищої освіти в Україні


Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта.

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

- надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше;

- недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою;

- збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці;

- невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV;

- система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі;

- неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих;

- відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований;

- університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського.



Проблема врегулювання розвитку вищої освіти в Україні у контексті Болонського процесу надзвичайно актуальна, оскільки порушує питання адаптування вітчизняної систе­ми вищої освіти до загальноєвропейського освітнього про­стору.

Для реалізації концептуальних засад Болонського про­цесу в Україні необхідно:

- удосконалити двоступеневу структуру вищої освіти;

- прийняти прозорі та зрозумілі градації дипломів, сту­пенів та кваліфікацій;

- використати єдину систему кредитних одиниць і додатка до диплома;

- врахувати європейську практику організації акреди­тації та контролю якості освіти;

- ліквідувати перепони для розширення мобільності студентів, викладачів і дослідників;

- запровадити сучасні підходи інтеграції вищої освіти і науки у справі підготовки магістрів та аспірантів;

- забезпечити подальший розвиток автономності та са­моврядування у системі вищої освіти і науки.

Реалізація цієї програми дасть можливість наблизити якість освіти до вимог стандартів, напрацьованих європей­ською спільнотою, а також запровадити систему кредитів, сумісну із Європейською кредитно-трансферною системою навчання.

Освітяни прикладали чимало зусиль, щоб зберегти здобут­ки вітчизняної освіти за будь-яких освітніх реформ. Серед них для вищої школи основними с такі.

1. Фундаментальність — якість вітчизняної освіти, яка формувалася зусиллями кращих представників професорсько-викладацького складу наших університетів: історика М. Костомарова, хірурга М. Пирогова, фізика М. Авєнаріуса, таких видатних вчених, як В. Антонович, В. Вернадський, М. Грушевський, М. Драгоманов та інших. Фундамен­тальною має бути загальна і професійна освіта. Це стане відповіддю на виклик глобалізації і одночасно умовою роз­витку інтелектуального ресурсу України, гарантією виходу України на рівень країн, де інтелектуальна еліта здатна ство­рювати і впроваджувати високі технології.

2. Гуманізація — напрям, про який багато писалося і говорилося попередні десятиліття, а початок якого був за­кладений з часів В. Мономаха, філософії Г. Сковороди та П. Юркевича, інших українських гуманістів. Злочинним для нашого суспільства є ігнорування історичного досвіду "братських шкіл", Острозької й Києво-Могилянської ака­демій, педагогічних ідей гуманізації освітнього поля таких видатних мислителів, як Т. Шевченко, І. Франт, М. Драгоманов, Л. Українка, В. Винниченко, М. Максимович. В. Вернадський. Продуктивними є спроби в нових історичних і соціально-економічних умовах переглянути підходи до гу­манізації освіти видатних освітян, педагогів-практиків А. Макаренка і В. Сухомлинського.

3. Системність і дієвість виховного процесу — пріо­ритетним для системи вищої освіти є формування культу­ри особистості на засадах інтеграції компетентності та духовності професіонала.

Участь вищої освіти України в Болонських перетворен­нях має бути спрямована на її розвиток і набуття нових якіс­них ознак. Водночас слід зважити на те. що ці зміни не ма­ють привести до втрати кращих традицій, заперечення на­ціональних ознак якості освіти. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до невиправданої перебудови тра­дицій вітчизняної системи вищої освіти, які є національним надбанням української вищої школи, зокрема, широкий спектр знань студентів у галузі суспільних і гуманітарних наук, що формують світогляд майбутнього фахівця.

Приєднання України до Болонського процесу слід роз­цінювати як планомірну інтеграцію української вищої школи до європейського і світового освіт­нього і наукового простору. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу — це тривалий процес узгодження реко­мендацій, вироблених країнами - учасницями процесу, ство­рення зони європейської вищої освіти та пріоритетів націо­нальної системи освіти.



Інтеграція освітніх систем має супроводжуватись і під­тримуватися створенням відповідного правовою поля. Ра­дою ЄС було продеклароване бажання сприяти процесу адаптації законодавства України до норм ЄС.

Однією з важливих складових стандартизації та інте­грації у світовий освітній простір є якість вищої освіти.

Професійне виховання у вищій освіті має враховуватися Державною акредитаційною комісією, завдання якої забез­печувати додержання вимог щодо якості підготовки фахівців.

Особливе значення у визначенні якості вищої освіти відіграє система оцінювання знань і рівня професійної підго­товки фахівців. їх конкурентоспроможність можна визна­чити статистичними методами.

За європейською системою кожний навчальний рік оці­нюється у 60 кредитів. Кожному кредиту відповідає 25 ас­трономічних годин загальної трудомісткості, до якої нале­жить все: аудиторні, позааудиторні заняття, практика, іспи­ти, заліки. Поза межами цих годин лишаються дозвілля і канікули. Кожна дисципліна оцінюється у п'ять-шість кре­дитних одиниць. Дві третини одиниць мають припадати на основну програму, орієнтовану на спеціальність.

20 кредитів, як передбачається, мас займати практика. У перерахунку на навчальний рік виходить сумарне навантаження 1500 год. Тобто кредитною системою передбачається нормальна інтенсивність навчальних занять, з урахуванням чого, що студент за їх межами повинен займатися ще чимось іншим.

Зрозуміло, що години - це формальна прив'язка, від якої у Європі нині поступово відходять. Години — це зміст на­вчального процесу, виражений у різних показниках; у знан­нях, уміннях, компетенції. Турбуючись про якість вищої освіти, Європа йде до вимірювання змісту освіти, а не часу, який витрачається на його засвоєння.

Однією з передумов входження України до єдиного євро­пейського освітнього простору є досягнення системою ви­щої освіти України основних цілей Болонського процесу, а саме:

- побудова Європейської зони вищої освіти як перед­умови розвитку мобільності громадян із можливістю їх працевлаштування;

- формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу Украї­ни як складової Європи;

- посилення міжнародної конкурентоспроможності як
національної, так і європейської систем вищої освіти, підви­щення їх престижності у світі;

- змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж;

- підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та європейських культурних цінностей (уні­верситети як і носії національної та європейської свідомості);

- досягнення більшої сумісності та порівнянності си­стем вищої освіти.

Для цього в Україні введено ступеневу структуру вищої освіти, формується система стандартів вищої освіти із за­стосуванням прийнятих у Європі критеріїв, механізмів ти методів оцінювання якості вищої освіти.

Разом з тим, багато чого потрібно зробити, в першу чер­гу домогтися:

- визнання усіма учасниками освітнього процесу фак­ту, що у системі вищої освіти України історично склалося просторове і часове поєднання здійснення академічної освіти та професійної підготовки, тобто здобуття особою академічної та професійної кваліфікацій;

- завершення нормативного та методичного забезпечен­ня освіти громадян України за двоступеневою структурою вищої академічної освіти, яка відповідає базовому та по­вному рівням вищої освіти, та професійної підготовки за дворівневою структурою вищої професійної освіти, яка відповідає освітньо-кваліфікаційним рівням молодшого
спеціаліста та бакалавра-спеціаліста-магістра;

- гармонізації вимог системи стандартів вищої освіти з вимогами освітніх стандартів провідних університетів і стандартів професійних спілок європейських країн та з прийнятими у Європі критеріями, механізмами й методами оцінювання якості вищої освіти (наприклад, застосування тестових технологій оцінювання успішності навчання, сер­тифікації фахівців тощо);

- організації навчального процесу за модульним прин­ципом та використання системи кредитних залікових оди­ниць;

- введення прийнятних для Європи градацій дипломів, ступенів, академічних кваліфікацій та додатків до дипломів;

- створення умов для розширення мобільності студен­тів, викладачів, дослідників та управлінців.

Досягнення цілей Болонського процесу неможливе без застосування таких складних і багатоаспектних механізмів та інструментів, як:

- перехід до чіткої структури ступенів освіти (ясність, порівнянність);

- впровадження Європейської кредитної трансферної системи (далі — ЕСТS);

- забезпечення зближення систем контролю якості вищої освіти та акредитації.

На цей час відбувається становлення нової парадигми економічних відносин, у якій найголовнішою складовою є знання.

Слід зазначити, що інноваційна тріада освіта – наука - виробництво працює неефективно. Розрив між цими складовими інноваційного процесу, недостатня зако­нодавча забезпеченість, концентрація зусиль великого приватного капіталу на визискуванні природних монополій, людських ресурсів, незацікавленість капіталу в запровадженні НТП - все це разом призводить до негативних наслідків.

Розглядаючи проблему приєднання вищої освіти до Болонського процесу, повинні наголосити на раціональній доціль­ності такого кроку.

Перша доцільність — економічна. Піднятися в економічному розвитку можна лише через роз­виток згаданої вище інноваційної тріади. Для рішучого стрибка економіки потрібні значні інноваційні зрушення в усіх сферах державного та суспільного життя. Наприклад, для створення потужної основи електронного виробництва потрібні десятки мільярдів доларів, тоді як для освоєння інформаційних технологій, вироблення інтелектуальної продукції — в сотні разів менше.

Вивчити сучасні технології, передовий виробничий досвід ми можемо шляхом долучення до освітніх та науко­вих програм країн Євросоюзу. Оскільки багатьох галузей виробництва у нас або немає, або вони просто знищені - спостереження за новітніми досягненнями науково-техніч­ного прогресу, участь у ньому можливі саме через освітній процес.

Другим спонукальним мотивом чи раціональною доціль­ністю є нагальна необхідність брати безпосередню й ак­тивну участь у міжнародному розподілу праці, в приєднанні до світових інформаційних потоків.

Третя причина - це соціальний фактор.

Співпраця з вищи­ми навчальними закладами Європи спонукатиме науково-педагогічних працівників по-новому ставити вимоги перед урядом, щодо власних соціальних гарантій.

Під законодавчим урегулюванням розвитку освіти маєть­ся на увазі посилення ролі і відповідальності держави за стан справ у вищій освіті. Цей процес повинен проходити одночасно із підвищенням автономії і самостійності ВНЗ, в першу чергу — університетів.

Основний зміст Болонської декларації полягає в тому, що країни-учасниці зобов'язалися протягом 10 років зробити мак­симальна порівнюваними свої освітні системи. Болонська декларація виокремила проблему створення європейської системи вищої освіти як ключовий момент для розвитку мобільності громадян, їхньої затребуваності, глобального розвитку континенту.

Центральні положення Болонської декларації можуть бути зведені до трьох пунктів.

1. Створення системи академічних ступенів, що були б максимально порівнюваними, зокрема, за рахунок повсюд­ного введення уніфікованого додатка до диплома або екві­валентного йому документа, запропонованого ЮНЕСКО (у даний час навіть у межах однієї країни можна знайти співіснування відмінних систем підсумкової атестації, що зводяться до присвоєння відповідних кваліфікацій). Єдина система академічних кваліфікацій у "болонських" країнах буде сприяти формуванню єдиного європейського ринку висококваліфікованої праці, а також міжнародній коикурентоздатності європейської вищої освіти як такої.

2. Перехід на дворівневу систему вищої освіти: бакалаврат (не менше трьох років) і магістратура. Закінчення бакалаврату як завершеної вищої освіти надає право займати вакансії на європейському ринку праці.

3. Уведення системи кредитів і механізмів, що відпові­дають кредитам, оцінки. Система кредитів — має сприяти мобільності студентів, для яких бажаним вважається принаймні один семестр навчатися поза стіна­ми "свого" ВНЗ, у тому числі за кордоном, і можливістю перезарахування результатів атестації з прослуханих дис­циплін. Принцип мобільності має поширюватися не тільки на студентів, а й на викладачів.

 

Тема: Фундаменталізація та індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освіти

План.

1. Студент і викладач в рамках Болонської системи освіти

2. Індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освіти

1. Студент і викладач в рамках Болонської системи освіти

Автономізація ВНЗ, здобуття реальної незалежності, перехід від командно-адміністративної до демократичної системи організації вищої освіти по всій вертикалі управління дає можливість вузам більш повно використовувати свої внутрішні і зовнішні резерви для перебудови освітньої системи, впровадження нових демократичних методів викладання і взаємодії студента і викладача.

Країни-учасниці Болонського процесу підтримують участь викладачів та студентства ВНЗ у Болонському процесі і вважають, що лише активна участь всіх партнерів в цьому процесі може забезпечити його успіх.

Країни-учасниці відзначають конструктивну участь студентських спілок в Болонському процесі та підкреслюють необхідність залучення студентства до подальших дій. Студентство є повноправним партнером в управлінні вищою освітою. Країни-учасниці закликають університети та студентство до більш активної участі в управлінні вищою освітою.

Підвищення відповідальності студентів за результати навчання, виховання у них потягу до знань, формування у навчальному закладі атмосфери культу наукових знань. Інакше кажучи, студенти мають усвідомити, що знання потрібні не для того, щоб скласти іспити, отримувати стипендію і невдовзі отримати диплом. Тільки знання дозволять зайняти достойне місце на вітчизняному і зарубіжному ринках праці. Тому потрібна докорінна перебудова навчального процесу в закладах освіти, щоб створити умови перманентного здобування знань у процесі творчої наукової діяльності студентів.

Забезпечити гнучкість програми навчання студента допоможе і запровадження кредитно-модульної системи навчання. В чому суть цієї системи? Сьогодні студент отримує певну кваліфікацію, диплом, у кращому разі - з відзнакою, але в межах однієї спеціальності. А є категорія студентів, здатних засвоїти не одну, а півтори або дві програми - суміжних і не суміжних спеціальностей. Кредитно-модульна система навчання створює умови мобільності для такого студента. Він може, наприклад, провчитись якийсь час в одному ВНЗ і набравши певну кількість кредитів, перервати навчання, а потім знову його продовжити. Або навчитись одночасно у двох закладах.

Модернізація вищої школи неможлива сьогодні без пошуку можливостей перетворення кожного студента з об'єкта на суб'єкт навчальної роботи, демократизації і гуманізації відносин у системі „викладач - студент”, конкретизації програми і змісту навчання, метою якого повинна бути особистість студента, його професійні риси.

Потрібно орієнтувати освітянський процес на формування професійного „Я” майбутнього спеціаліста, з'ясувати і забезпечити сукупність умов для самореалізації можливостей і здібностей кожного студента. Усе це потребує впровадження комплексу заходів і засобів, які б стимулювали духовне, моральне та інтелектуальне збагачення особистості. Студент повинен розвивати в собі здатність ефективно використовувати змістовий потенціал предметів, що вивчаються, з метою збагачення власного професійного багажу й розширення індивідуальної самосвідомості.

2. Індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освіти

Нині гостро відчувається потреба у розробленні теорії і методики особистого розвитку і професійного зростання студентів, підсумком яких буде готовність і здатність самовдосконалення, самоутвердження і самовираження особистості протягом усієї її професійної діяльності. Потрібно концептуально обґрунтувати і розробити навчальні плани, програми, підручники з урахуванням моделі сучасного спеціаліста.

Серед етапів індивідуального становлення особистості майбутнього спеціаліста вирізняють:

- входження (зустріч з професією, усвідомлення специфіки професійної праці, переживання перших вражень від обраної професії, спеціальності та ін.);

- аналітичний пошук (організація діяльності й спілкування, подолання труднощів, що виникли, активізація професійно-ціннісних орієнтацій, домінування мотивів навчальної роботи і майбутньої професійної роботи);

- утвердження (нагромадження досвіду професійних дій).

Саме поступовим переходом від етапу до етапу в професійній підготовці студентів закріплюється їхня позиція щодо самих себе, якій властива потреба в особистісному зростанні, нетрадиційному виконанні професійних функцій, стійкому інтересі до професійного самовдосконалення.

Модернізація професійної підготовки у вищій школі неможлива без оновлення її структурних елементів, серед яких важлива роль відводиться:

- особистісно-гуманітарній орієнтації навчальної інформації, змісту освіти;

- системному баченню професійної діяльності;

- педагогічному діагностуванню й педагогічному моніторингу;

- становленню активної професійної позиції і творчого стилю діяльності;

- формуванню рефлективної і комунікативної культури;

- засвоєнню методики творчої роботи та інноваційної діяльності;

- розвитку професійних здібностей.

Інформативно-описовий підхід, який здобув значне поширення у традиційній освітній практиці, призводить до того, що майбутній спеціаліст не може користуватися знаннями як інструментом практичної дії. Випускники вищої школи нерідко відчувають великі труднощі при аналізі визначенні цілей, проектуванні, мотивуванні, організації дій, контролю й оцінки результатів. Проблема полягає в тому, щоб забезпечити заміну інформативно-описового змістово-процесуальним підходом до організації навчальної діяльності, при якому студент стає суб'єктом власної освіти і професійного становлення.

3. Наука у навчальних закладах III—IV рівнів акредитації

На будинку корпусу Болонського університету більше тисяч років тому було написано: "Немає університету без науки!".

Болонська декларація вимагає організації серйозної науково-дослідницької роботи у ВНЗ, залучення до неї сту­дентів.

Вузівська наука сьогодні має досить вагомі здобутки і показники. У вузівському секторі задіяна більше половили докторів і кандидатів наук. Цє суттєвий науковий потен­ціал, який в умовах особливого сприяння розвитку науки і освіти в розвинених постіндустріальних країнах відіграє вирішальну роль у інноваційному розвитку економіки. Отже, перспективним напрямом є інтеграція університет­ської освіти і науки.

В Україні останнім часом активізувалася співпра­ця між науковими установами НАН України, галузевими академіями та вищими навчальними закладами. Успішно розвиваються технологічні парки як новітня форма реалізації інноваційної моделі розвитку економіки України.

Активізувалася міжнарод­на діяльність, вона стає динамічнішою і досконалішою. Сьогодні така співпраця здійснюється з іноземними парт­нерами із 60 країн світу на основі 128 угод різною рівня.

Створення умов для нормальної наукової роботи у ВНЗ сприятиме виготовленню науково-технічної продукції, її реалізації на ринку та залученню талановитої молоді до виконання наукових досліджень.

Найважливішим завданням державної політики України в галузі освіти є інтеграція навчальної, наукової і виробничої діяльності. Метою такої інтеграції є розвиток науки і техніки, які виступають головними чинниками розвитку суспільства.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України „Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України” 1999р. № 37 пріоритетними напрямами державної підтримки у сфері наукового розвитку є:

- фундаментальна наука, насамперед розробки вітчизняних наукових колективів, що мають світове визнання;

- прикладні дослідження і технології, в яких Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ринок;

- вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку;

- розвиток наукових засад розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки;

- наукове забезпечення вирішення проблем здоров’я людини та екологічної безпеки;

- система інформаційного та матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності.

Наукова діяльність у вищих навчальних закладів забезпечується через:

- єдність змісту освіти і програм наукової діяльності;

- спрямування фундаментальних, прикладних досліджень і розробок на створення і впровадження нової техніки, технології та матеріалів;

- створення стандартів вищої освіти, підручників та навчальних посібників з урахуванням досягнень науки і техніки;

- розвиток різних форм наукової співпраці (у тому числі міжнародної) з установами і організаціями, що не входять до системи вищої освіти, для розв'язання складних наукових проблем, впровадження результатів наукових досліджень і розробок;

- безпосередню участь учасників навчально-виховного процесу в науково-дослідних і дослідно-конструкторських роботах, що провадяться у вищому навчальному закладі;

- планування проведення і виконання науково-педагогічними працівниками наукових досліджень;

- залучення до навчально-виховного процесу провідних вчених і науковців, працівників вищих навчальних закладів та інших наукових установ і організацій;

- організацію наукових, науково-практичних, науково-методичних семінарів, конференцій, олімпіад, конкурсів, науково-дослідних, курсових, дипломних та інших робіт учасників навчально-виховного процесу.

Одним з основних завдань системи вищої освіти є підвищення якості знань студентів за допомогою залучення їх в наукову діяльність. Науково-дослідна робота студентів є обов'язковою, органічно невід'ємною частиною освітнього процесу і включається в зміст усіх дисциплін та видів навчальних занять. Відповідно до Закону України „Про вищу освіту” для ВНЗ характерним є єдність цілей і напрямів навчальної, наукової і виховної роботи, тісна взаємодія всіх форм і методів наукової роботи студентів. Метою цієї інтеграції є забезпечення всіх учасників навчально-виховного процесу у науковій діяль­ності ВНЗ.

Професійна діяльність викладачів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації складається із сукупності функціональних обов'язків, до яких належить виконання:

1) навчальної роботи;

2) навчально-методичної робота;

3) організаційної, виховної та профорієнтаційної роботи;

4) науково-дослідної роботи;

5) наукової та навчально-наукової роботи зі студентами.

Навчальна робота – це робота, яка передбачає проведення лекційних, практичних, семінарських та лабораторних занять.

До навчально-методичної роботи відносяться наступні види робот:

- підготовка тематичних та методичних матеріалів до проведення навчального заняття;

- розробка, виготовлення та видання підручника, навчальних та методичних посібників, методичних вказівок з навчальної дисципліни, методичних матеріалів з навчальної дисципліни для дистанційної форми навчання;

- підвищення методичної та виробничої кваліфікації науково-педагогічного працівника та ін.

Організаційна, виховна та професійна робота складається із виконання обов'язків члена вченої ради, технічного секретаря кафедри, куратора академічної групи студентів. До цього виду робот відноситься і організація та проведення дня відкритих дверей вищого навчального закладу.

Усесторонній розвиток науково-дослідної роботи викладачів є одним з ефективних шляхів підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу та якості підготовки фахівців з вищою освітою. Отже, найважливішим видом професійної діяльності викладачів є|з'являється| науково-дослідна робота та навчально-наукова робота зі студентами.

Наукова діяльність викладачів здійснюється в різних організаційних формах, серед яких можна виділити наступні:

- виконання держбюджетних науково-дослідних робіт;

- виконання госпдоговірних науково-дослідних робіт;

- виконання кафедральних науково-дослідних робіт;

- створення наукової лабораторії або наукового центру;

- участь у наукових конференціях;

- доповідь на науковій конференції;

- участь у науково-технічних семінарах;

- доповідь на науково-технічному семінарі;

- робота в редколегіях;

- складання рецензії на наукову книгу або статтю;

- захист кандидатської або докторської дисертації;

- рецензування кандидатської або докторської дисертації;

- складання наукового відгуку на автореферат;

- виконання обов'язків: голови науково-технічної ради; заступника голови науково-технічної ради; члена науково-технічної ради; голови спеціалізованої ради із захисту дисертації; секретаря спеціалізованої ради із захисту дисертації; члена спеціалізованої ради із захисту дисертації.

- видання підручника з навчальної дисципліни або навчального посібника;

- публікації тез доповідей, статей, монографій та інші.

Навчально-наукова робота викладача зі студентами передбачає:

- керівництво роботою студента при його участі у виконанні науково-дослідної роботи;

- допомогу та консультації в публікації статті студента;

- підготовку студента до виступу на студентській науковій конференції;

- підготовку студента до участі в предметній та фаховій олімпіаді та ін.

В ст. 61 Закону України „Про вищу освіту” закріплені права студентів ВНЗ, які гарантують їм участь у наукових дослідженнях, науково-методичних семінарах, конференціях, олімпіадах, конкурсах та інших видів науково-дослідних робіт.

Поняття „науково-дослідна робота студентів” вклю­чає в себе дві взаємозв'язані частини:

1) навчання студентів елементам дослідницької діяльності, організації та методики наукової роботи;

2) здійснення наукових досліджень студентами, під керів­ництвом професорсько-викладацького складу.

Основною метою науково-дослідної роботи студентів є:

- підвищення рівня підготовки фахівців з вищою освітою;

- забезпечення єдності освітнього (навчального і виховного), наукового і практичного процесів;

- забезпечення всіх учасників навчально-виховного процесу у науковій діяль­ності ВНЗ.

- забезпечення індивідуального підходу і диференційованості підготовки фахівців з вищою освітою.|спеціалістів| з вищою

Досягнення поставлених цілей здійснюється шляхом вирішення наступних завдань:

- надання студенту права вибору форм участі в науково-дослідній роботі;

- сумісна участь студентів, викладачів і наукових співробітників у виконанні науково-дослідних робіт;

- створення і розвиток умов (правових, економічних, організаційних, ресурсних та інше), які забезпечують можливість кожному студенту брати участь в науково-дослідної роботі;

- формування наукового світогляду, оволодіння методо­логією і методами наукового дослідження;

- розвиток навиків творчого професійного мислення шляхом оволодіння науковими методами пізнання і дослідження;

- вироблення у студентів навиків бібліографічної роботи;

- розвиток у студентів навиків самостійної науко­во-дослідницької діяльності;

- розвиток здатності застосувати теоретичні знання у практичній діяльності;

- виховання відчуття відповідальності за наукове дослідження, його достовірність, зміст і практичну цінність;

- необхідність постійного оновлення своїх знань;

- проведення студентами фундаментальних та прикладних наукових досліджень;

- уміння оцінювати і оформляти результати наукових досліджень;

- створення та розвиток наукових шкіл.

Науково-дослідницька робота студентів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації здійсню­ється за наступними напрямами:

- як невід'ємний еле­мент навчального процесу і входить до навчальних планів, як обо­в'язкова для всіх студентів;

- поза навчальним процесом. До цього напряму відноситься робота, яка здійснюється у межах наукового суспільства, гуртках, на кафедрах та ін.

Науково-дослідницька робота студентів у межах на­вчального процесу є обов'язковою для кожного студента і охоплює всі форми навчальної роботи. Наукові роботи виконуються студентами в ході підготовки рефератів, курсових і дипломних робіт, в період проходження виробничої практики, при вирішенні виробничих завдань на замовлення підпри­ємств, організацій, установ та інших видів робіт з елементами НДР, передбачених навчальними планами.

Впровадження науково-дослідної роботи студентів у навчальний процес сприяє поглибленому засвоєнню студентами навчаль­них дисциплін, дозволяє сформувати власну думку щодо дискусійних положень дисциплі­ни. Особлива увага студентів приділяється вивченню кращого зарубіжного опиту при вирішенні проблемних ситуацій.

Науково-дослідницька робота студентів поза навчаль­ним процесом передбачає:

- участь студентів у роботі студентських наукових об'єднаннях, наукових гуртків, на кафедрах, у науково-дослідних установах та ін.;

- участь студентів у виконанні держбюджетних або госпдоговірних науково-дослідних робіт;

- участь студентів у кафедральних наукових роботах;

- написання статей, тез доповідей та інших публікацій.

Науково-дослідна робота студентів диференціюється залежно від курсу навчання та спеціалізації.

Студенти, які досягли значних успіхів у науково-дослід­ницькій діяльності, які є переможцями олімпіад з фахових дисциплін, можуть бути рекомен­довані до вступу в аспірантуру, на викладацьку роботу.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Структура і характеристики системи освіти України | 

Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 1000; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:

  1. DBWR - процесс записи в БД
  2. I ЭТАП ПРОЦЕССА ОБУЧЕНИЯ. ОЦЕНКА ПОТРЕБНОСТЕЙ ПАЦИЕНТА И (ИЛИ) ЕГО СЕМЬИ В ОБУЧЕНИИ
  3. II Посттранскрипционный процесс
  4. III-V ЭТАП ПРОЦЕССА ОБУЧЕНИЯ. ПОСТАНОВКА ЦЕЛЕЙ ОБУЧЕНИЯ, ПЛАНИРОВАНИЕ ОБУЧЕНИЯ, ОЦЕНКА ЕГО КАЧЕСТВА И ЭФФЕКТИВНОСТЬ ОБУЧЕНИЯ
  5. III. В процессуальном плане
  6. III.Корректирующие действия и регулирование процесса
  7. IV.4. ЦЕНТРИ ЗОСЕРЕДЖНЕННЯ ЦІННИХ ТА УНІКАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ НАФ В УКРАЇНІ.
  8. IV.5. Переходные процессы при КЗ. Начальное значение периодической составляющей тока КЗ. Ударный ток КЗ. Ударный коэффициент КЗ
  9. LCK - процесс блокировки
  10. N В зоне минерализации усиливаются окислительные процессы, распадается гликоген, синтезируется необходимое количество АТФ
  11. N Інші біологічні процеси, такі як окиснення (O2 + H+ + e- ® H2O), нітрофікація, денітрофікація, і сульфат-редукція
  12. N подавляет активность остеокластов и тем самым уменьшает процессы резорбции в костях

studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.034 сек.