Тема І. Економічний розвиток України у 60-х рр

Подолання соціально-економічних наслідків І світової війни, відновлення господарства Англії, Франції, Німеччини. Плани Дауеса і Юнга та їх роль у відновленні господарства Німеччини. Стабілізація економіки у провідних країнах світу в 1924 - 1928 рр.

Франція в роки війни постраждала ще більш ніж Англія. Німеччина окупувала 13 найрозвиненіших районів Франції, вони були зруйновані, особливо житниці. Франція втратила понад 10 % населення. Після війни з’явилася недостатність продовольства. Франція змушена була відновлювати своє господарство, розвивати промислове виробництво, електростанції. Великі витрати на війну підірвали стабільність французької валюти. Вона перестає грати роль світового кредитора.

Англія та Франція були серед країн-переможців, але і вони вийшли з війни знесиленими.

За умовами Версальського договору 1919 р. Німеччина повернула Франції Ельзас та Лотарингію, а також передала шахти Саарського вугільного басейну. Німецькі колонії поділили між собою Англія, Франція, Бельгія, Японія. І крім того, Німеччина повинна була сплатити воєнну контрибуцію (132 млрд. золотих крон).

План.

1. Вплив першої світової війни на господарство провідних капіталістичних країн.

2. Подолання соціально-економічних наслідків І світової війни, відновлення господарства Англії, Франції, Німеччини. Плани Дауеса і Юнга та їх роль у відновленні господарства Німеччини. Стабілізація економіки у провідних країнах світу в 1924-1928 рр.

3. Світова економічна криза 1929-1933 рр. (на прикладі США). «Новий курс» Ф. Д. Рузвельта та його історичне значення.

1. Вплив І-ої світової війни (1914-1938 рр.) на провідні капіталістичні країни (Німеччина, Англія, Франція, США)

Передусім належить зрозуміти причини І-ої світової війни, які були обумовлені суперечностями між провідними країнами на початку ХХ століття. При цьому особливу вагу звернути на такі фактори: зростання воєнного виробництва, вивіз капіталу, суперечності на ринках збуту, особливо між Німеччиною, Англією та Францією. Зростала питома увага США у світовому господарстві.

Перша світова війна була дуже тяжкою: 10 млн. убитих, 20 млн. покалічених людей. Тисячі зруйнованих міст, сіл, підприємств тощо. Країни понесли великі фінансові втрати.

Німеччина потерпіла катастрофічну поразку. Різко скоротився обсяг промислового виробництва. Зростав державний борг. Різко погіршився стан населення країни: у 1916 р. розпочався голод, знизилася заробітна плата, робочий день зріс до 12-14 годин.

Німеччина втратила 1/8 території, ¾ родовищ залізних руд, 1/3 вугілля та сталі. Так вона була покарана за спробу домогтися світового панування.

Англія втратила 2/3 торгового флоту, заборгувала США 4 млрд. дол. Вдвічі зменшився експорт товарів. Англія втратила третину національного багатства. З’явилися труднощі у таких галузях, як сталеплавильна, текстильна, суднобудівельна. Державний борг зріс у 13 разів.

По-іншому розвивалося господарство США. У війну ця країна вступила тільки у 1917 р., фактично не приймала участь. У той же час вона торгувала з усіма воюючими країнами, що допомогло США збільшити промислову продукцію, сільськогосподарську сировину та продовольство. За роки війни в США сконцентрувалося ½ золотого запасу світу. Із боржника (до війни) США стали кредитором багатьох країн. Урешті американська валюта посіла панівне місце у світовій фінансово-кредитній системі. Центр світового господарства перемістився з Європи до США.

Після першої світової війни в Англії, Франції, Німеччині відбувався процес востановлення господарства. Англія досягла довоєнного рівня лише до 1929 р., в той час у ряді галузей, а саме: в металургійній, вугледобувній, судно будівельній навіть відчувався спад. Помітне пожвавлення відбувалося в авіаційній, автомобільній, електротехнічній промисловості. Але ці нові галузі становили 10 % усього обсягу індустрії. Технічне відставання деяких галузей спричинило втрату конкурентоспроможності англійських товарів на світовому ринку.

Недоліком післявоєнної економіки була її залежність від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сировини. В Англію ввозили понад 60 % потрібних харчових продуктів.

Економіка Франції після війни стала зміцнюватися, особливо в галузі промислової сировини. Лотарингія давала залізну руду, Саарська область – кам’яне вугілля, що сприяло розвитку металургійної промисловості. Отримані від Німеччини репарації Франція вклала у будівництво зруйнованих фабрик та заводів. З’явилися найсучасніші промислові галузі, гідроелектростанції, також стабілізувалася французька валюта.

У той час сільське господарство відставало від післявоєнного розвитку промисловості. В аграрному господарстві переважали дрібні ферми, які не мали доброго технічного забезпечення, тому переважала ручна праця. Французькі селяни розорялися, йшли в міста на промислові підприємства.

Господарство Німеччини після першої світової війни опинилося у скрутному становищі. З Версальським договором вона лише за 2 роки повинна була виплатити державам-переможцям 20 млрд. золотих марок. Таких грошей Німеччина не мала, тому платила натурою. Так, у рахунок репарацій було передано 5 тис. паровозів, 150 тис. вагонів, 140 тис. корів, сільськогосподарські машини тощо.

Німеччина втратила зовнішні ринки, звузилися внутрішні ринки. Занепало сільське господарство. Катастрофічне становище в економіці було причиною краху кредитно-фінансової системи. Все це ускладнило відбудову господарства країни.

Стурбовані таким станом Німеччини США, Франція, Англія вирішили прийнять участь у відновленні її господарства.

У 1924 р. на Лондонській конференції держав-переможців був прийнятий план Дауеса. Він передбачав надання позик і кредитів, переважно американських, на відбудову господарства та оздоровлення фінансів Німеччини з метою, що така допомога дасть можливість справно оплачувати репарації Англії та Франції, які у свою чергу за цей рахунок покриють воєнні борги США в період І-ої світової війни. План Дауеса діяв до 1929 р. Він сприяв стабілізації господарства країни. Німеччина подолала розруху збільшила промислову продукцію на 13 % порівняно з 1913 р. Найбільше інвестицій надходило з США, які вкладалися в оновлення основного капіталу важкої промисловості, що дало Німеччині збільшити експорт машин та промислового устаткування на світовий ринок.

В умовах економічної кризи 1929-1933 рр., яка була дуже важкою для Німеччини, план Дауеса виявився неефективним. Тому був вироблений новий репараційний план під керівництвом американського банкіра О.Юнга “План Юнга”. Згідно з цим планом передбачалось зниження розмірів щорічних платежів, скасування контролю над економікою Німеччини. Розмір репараційних платежів зменшувався на 20% і встановлювався на 37 років. Але в зв’язку з кризою 1929-1933рр. план Юнга практично припинив своє існування.

Після відновлення господарства капіталістичних країн настав період часткової тимчасової стабілізації (1924-1928рр.), який характеризувався масовим оновленням устаткування, раціоналізації виробництва, зростання енергоозброєння праці, запровадження нових методів у виробництві. Особливо слід відзначити реорганізацію управління виробництвом на основі системи Ф.Тейлора – наукового менеджменту, що став одним із головним факторів зростання продуктивності праці. Це досягалося за рахунок:

а) вивчення робочих рухів працівника – заміни грубих практичних методів науково обґрунтованими, раціональними прийомами;

б) навчання робітників раціональним прийомам праці, надання письмових інструкцій з вказівками не тільки на те, що необхідно виконати, але й те, як цього досягти за конкретно обумовлений час. Виконання завдання передбачало підвищення заробітку від 30 до 100 відсотків.

в) одночасно з раціоналізацією праці здійснювалася стандартизація знарядь праці, постачання, запроваджувалася загальнозаводська система порядку робіт тощо.

Все це сприяло швидкому зростанню основних галузей економіки США: хімічної, електричної, автомобільної, радіотехнічної тощо. Стандартизація, масовий випуск деталей, вузлів стали звичайним явищем у багатьох галузях промисловості. Система Тейлора, конвеєризація дала змогу підприємцям наповнити товарами національний та світовий ринки. Промислово-фінансові групи Рокфеллера, Моргана, Дюпона та ін. процвітали. Нафтова, автомобільна, електротехнічна галузі в темпі росту не мали собі рівних. У цей період США стають процвітаючою країною, яка виробляла промислову продукцію на 10% більше, ніж усі індустріальні країни разом. На початку 1929р. США давали 48 % світового промислового виробництва. Особливо великі досягнення були у виробництві машин. Найбільшими були заводи “Форд”, “Дженерал Моторс”, “Крейслер”. Сільське господарство до деякої міри відставало від бурхливого розвитку промисловості. Але також відбувалися структурні перетворення, індустріалізація ферм. У цілому сільське господарство не мало собі рівних щодо кількості випущеної продукції, технічного устаткування та продуктивності праці.

3. Світова економічна криза 1929-1933 рр. (на прикладі США). «Новий курс» Ф. Д. Рузвельта та його історичне значення

Економічна криза почалася в США, далі поширилася в інших країнах світу.

У жовтні 1929 року у США стався біржовий крах. Він і поклав початок кризи. В загальному плані це була криза перевиробництва і величезні запаси товарів не могли знайти збуту. Криза охопила кредитно-фінансову сферу, важку промисловість. Випуск автомобілів, виплавка чавуну, сталі скоротилися на 80 %. Промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися двічі, імпорт і експорт - на 75%. Разом з підривом світових торговельних зв’язків прийшли у глибокий розлад фінанси. Навесні 1933 року США відійшли від золотого стандарту.

За роки кризи збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Унаслідок цього мільйони громадян США втратили майно, робочі місця. Безробіття охопило понад 17 млн. людей. Промисловість була відкинута до рівня 1911 року. Щоб стримати падіння цін, скоротити запаси товарів, було вжито знищення їх.

Зазнало тяжких втрат і сільське господарства США. Близько 1 млн. фермерів збанкрутували. Економічна криза поглиблювалася й невпевненими діями уряду США. Президент Гувер та його адміністрація не втручалися в справи економіки і приватного бізнесу, хоча намагалися якось пом’якшити наслідки кризи. Не проводилася державна допомога безробітним. Неспроможність адміністрації Гувера змінити становище приводило до масових страйків, походів безробітних на Вашингтон.

У цих умовах новообраний президент Ф. Рузвельт (1932р.) проголосив “новий курс”, основу якого становила ідея державного регулювання економіки.

Уперше в США було прийнято широкомасштабний державний контроль над економікою. Одним з перших актів стало зміцнення банківської і фінансової системи. Було прийнято “надзвичайний закон про банки”. За цим законом найбільш життєздатні банки одержали з федеральної резервної системи (казни) субсидії і кредити, понад 2 тис. банків (невизнаних “здоровими”) не одержали дозволу продовжувати свою діяльність. Відмінялося вільне ходіння золота.

Центральне місце в заходах “нового курсу” зайняло державне регулювання промисловості. Так, усі галузі промисловості було поділено на 17 груп. Вони прийняли “кодекс чесної конкуренції”, згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збуту, рівень заробітної плати тощо.

У сфері сільського господарства з метою припинення процесу розорення фермерів планувалося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію, скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери одержували від держави компенсацію.

Проводилася важлива соціальна програма. Безробітні отримали роботу на будівництві автострад та інших державних споруд (громадські роботи). Безробітним почали видавати фінансову допомогу.

Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора у сфері економіки. Це допомогло спочатку зупинити, а потім подолати наслідки кризи 1929-1933 рр.

“Новий курс” Ф. Рузвельта відіграв важливу позитивну роль у розвитку економіки США. Він заклав основи сучасного американського капіталізму, на 10-ти річчя вперед визначив напрямки його зростання. Крім того, на практиці показав можливість і доцільність державного регулювання. Він показав, що вихід з кризи значно прискорюється, якщо здійснюється цілеспрямовано: на основі адекватних ситуацій, що склалися в державних антикризових програмах, їх неухильного використання за допомогою самої держави. В зв’язку з цим, він являє не тільки історичний інтерес.

Актуальним є всебічне і глибоке вивчення та творче використання цього досвіду.

Тема 4. Економічний розвиток зарубіжних країн з 1939 року до наших часів.

План.

І. Розвиток економіки США в сучасний період:

1.1. Вплив другої світової війни (1939 – 1945 р.р.) на економіку США.

1.2. Розвиток економіки США в 1945 – 1960 р.р.

1.3. Розвиток економіки США в 70 – 90 р.р. ХХ століття

2. Розвиток економіки Німеччини в сучасний період:

2.1. Вплив другої світової війни на економіку Німеччини.

2.2. Господарство Німеччини в 1945 – 1960 рр.

2.3. Розвиток господарства ФРН в70 – 90 рр. ХХ століття.

І. Розвиток економіки США в сучасний період:

1.1. Вплив ІІ світової війни на економіку США (1939 – 1945 рр.)

Розкриваючи це питання, в першу чергу необхідно звернути увагу на такі основні факти та процеси.

1. Сполучені штати реально вступили у війну проти фашистської Німеччини тільки в 1944 р., коли основні сили противника були розгромлені радянською армією. Втрати американських військ порівняно з СРСР, Францією і Англією були мінімальними.

2. Війна сприяла подальшому успішному розвитку економіки США. Вони стали основним постачальником сировини, обмундирування, озброєння для воюючих країн. У зв’язку з цим значно розширились державні замовлення монополії. Капіталовкладення в промисловість склали – 76 млрд. дол.. За рахунок державних коштів монополії побудували в роки війни 2500 підприємств. За бюджетні кошти були модернізовані також підприємства провідних монополій – Дюпона, Моргана та інших. Посилилась роль держави в регулюванні економічного життя. Був установлений контроль над зарплатою та цінами, введено нормування всіх видів стратегічної сировини. Примусово закривались дрібні підприємства.

3. В умовах сприятливої кон’юнктури всі галузі господарства збільшили випуск продукції. Особливо значні успіхи мали місце в металургії та машинобудуванні. В роки війни були побудовані 20 потужних домен, які забезпечили додаткове виробництво чавуну в розмірі 9 млн. тн. щорічно. Приріст виробництва сталі склав 25 млн. тн. (за рахунок розширення потужностей мартенівських цехів та інтенсифікації виробництва). Питома вага електросталі збільшилась у 10 разів. Успішно розвивалась порошкова металургія. Було встановлено 120 нових прокатних станків та модернізовано старі. Кількість станочного парку в машинобудуванні зросла в 3 рази. В металообробці були автоматизовані всі основні операції (подача заготовки на станок, обробка, зняття зі станка, транспортування). Суттєву роль у підвищенні продуктивності праці відіграло впровадження багаторізцевих станків, різців із твердих сплавів, обробка металу тисненням та штампування.

Все це разом з конвейєрним способом виробництва, стандартизацією, внутрішньогалузевим кооперуванням дало можливість виготовляти сотні тисяч одиниць військового озброєння, далеко випереджаючи фашистську Німеччину з її сателітами (86 тис. танків, 296 тис. літаків і т. д.). Значні зміни відбулись і в сільському господарстві. Площі посівів збільшились на 5 %. Обсяг продукції зріс на 36 %. Значно розширилась торгівля з Канадою та Латиноамериканськими країнами. Вивіз капіталу зріс з 14 до 29 млрд. дол.

У кінці війни економіка США давала 60 % загального випуску промислової продукції світу. Національний прибуток збільшився в 2 рази. Прибутки монополій зросли з 3 до 70 млрд. дол. У країні було сконцентровано ¾ світових запасів золота. Заборгованість союзників внаслідок допомоги їм по так званому ленд-лізу склала 44 млрд. дол.. У роки війни США емігрували видатні європейські фізики – Р. Оппенгеймер, А. Ейнштейн, Нільс Бор, Енріко Фермі. Їх зусиллями була створена атомна зброя, яку в кінці війни Сполучені Штати застосували проти свого противника – союзника Німеччини – мілітаристської Японії (бомбардування японських міст Хіросіма та Нагасакі). Війна сприяла значному посиленню економічної, політичної і військової могутності Америки.

1.2. Розвиток економіки США в 1945 - 1960 рр.

У післявоєнні роки, коли провідні європейські держави відбудовували зруйноване господарство США, залишились основним торговим партнером Європи – постачальником сировини, продовольства, обладнання. Ринок збуту американських товарів розширився, торгові прибутки росли. Водночас поглибився внутрішній ринок США. Почалась демобілізація солдат і офіцерів. Виникали нові сім”Ї. Попит на промислові та сільськогосподарські товари зростав. Все це позитивно вплинуло на розвиток промисловості та сільського господарства. Водночас значним фактором економічного росту стало масове оновлення промислового обладнання за рахунок прибутків, одержаних у роки другої світової війни. Воно сприяло росту продуктивності праці, зниженню собівартості продукції та подальшому підвищенню її конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Позиції монополій посилювались. Цьому сприяв також пільговий розпродаж 2500 підприємств державного сектора. В роки війни в США сформувався потужний військово-промисловий комплекс.

У 1950 р. Сполучені Штати розпочали війну в Кореї. У зв’язку з цим нові інвестиції в промисловість склали 30 млрд. дол.., а обсяг випуску промислової продукції зріс на 35 %.. Разом з тим, у післявоєнні роки прискорився процес поглиблення структурних змін в економіці. Підвищилась роль новітніх галузей; атомної промисловості, ракетобудування, електротехніки, виробництва пластмас та синтетичних матеріалів. Позитивні зміни мали місце і в сільському господарстві. Воно трансформувалося у високо розвинутий агропромисловий комплекс, що включав, крім сільськогосподарського сектора, виробництво сільськогосподарської техніки і знарядь, переробку і збут кінцевої продукції. Завершився процес електрифікації і механізації галузі.

У даний період суттєво розширилось і поглибилось державне регулювання економічного росту. В 1946 році був прийнятий закон про зайнятість, де зазначалось, що держава повинна забезпечувати високу зайнятість та покупну спроможність населення. Спеціально створена Рада економічних консультантів зобов’язана була слідкувати за економічним розвитком країни, аналізувати його та розробляти системи регулятивних мір. Держава брала на себе відповідальність за стан економіки. І коли в 1949 році намітився економічний спад, адміністрація Трумена запропонувала так званий “справедливий курс” – програму реформ, яка включала будівництво дешевого житла для бідних сімей, впровадження системи медичного страхування, підвищення мінімуму заробітної плати, фінансову підтримку фермерам і т.д.

У системі факторів, що сприяли покращанню економічної кон’юнктури і підвищенню економічної ролі держави, були Бреттон-Вудська валютна угода (1944) і “План Маршала”. Бреттон-Вудська міжнародна угода оголосила долар еквівалентом золоту. Він став також світовою грошовою одиницею. Був створений міжнародний фонд, що регулював валютні відносини розвинутих капіталістичних країн. Керівну роль у ньому відігравали Сполучені Штати

“План Маршала”, що діяв з 1948 до 1951 року, був програмою економічної допомоги європейським країнам. Обсяг цієї допомоги склав 17 млрд. дол.. Здійснення цього плану не тільки сприяло відродженню економіки західноєвропейських країн (особливо Німеччини, Англії, Франції), а певною мірою стимулювало і розвиток господарства США. Вони реалізували в Європі продовольство та неходові на їх внутрішньому ринку товари. Частина виручки від продажу цих товарів перераховувалась на спеціальний рахунок і була використана для закупки озброєння в Сполучених Штатах. Таким чином, у ході цієї операції стимулювався розвиток і американського військово-промислового комплексу. Крім того, західні країни отримували допомогу у формі звичайних кредитів, а також, так звану, “обумовлену допомогу”. Остання надавалась у формі поставок продовольства та сировини, але за певні уступки: розміщення військових баз на їх території, політичну підтримку спонсора і т. ін.

Початок науково-технічної революції в середині 50-их років став новим могутнім фактором техніко-економічного росту США. Широко розвернулась автоматизація виробництва, з’явились станки з числовим програмним управлінням та електронно-обчислювальні машини. Виробництво стало ще більш організованим та інтенсивним. У цих умовах валовий національний продукт (1961-1966 рр.) зростав у діапазоні 4-6 % на рік. Цьому сприяли високі прибутки монополій, що давали змогу направляти значну частину коштів на розширення та оновлення виробництва. В цих умовах адміністрація президента Джонсона почала здійснювати програму боротьби з бідністю (в 1963 р.). Програма включала: 1) видачу пільгових займів збіднілим фермерам; 2) підвищення освітнього рівня малозабезпеченої молоді; 3) професійну підготовку безробітних; 4) сприятливі умови медичної допомоги сім’ям з малими прибутками (за рахунок федерального бюджету). На фінансування цих заходів у 1964-1968 рр. було витрачено 10 млрд. дол.. Та в 60-ті роки в економіці вже чітко окреслились і негативні, протилежно направлені тенденції. Європейські країни відновили свій економічний потенціал. Їх конкуренція посилилась. Це почало звужувати зовнішньо-торговельні можливості США. В цьому ж напрямку діяв розпад колоніальної системи. Продовжувались протистояння з соціалістичним табором. У зв’язку з цим постійно росли витрати на озброєння. В 1965 р. розпочалась військова експансія у В’єтнамі. Мала місце інфляція. Уряд зменшив витрати на соціальні потреби та ввів 10 % надбавку до податку на прибутки.

У кінці 60-их років спостерігався спад промислового виробництва. Армія безробітних складала 5 млн. осіб. У подальшому ситуація ускладнилась у зв’язку з нафтовою кризою 1973 р. Країни експортери різко підвищили ціни на нафту. Внаслідок цього в США, які імпортували значну частину нафтопродуктів, суттєво зросла вартість енергоносіїв. Це негативно вплинуло на виробництво. Мав місце значний скачок на енергоносії і промислові товари. Поступово енергетична криза переросла в кризу перевиробництва (1973-1975 рр.). У зв’язку з цим спостерігався значний спад виробництва, розорення підприємств, збільшення кількості безробітних.

1.3. Розвиток економіки США в 70 – 90 рр. ХХ століття

Період 70-90 рр. характеризується нерівномірністю та ускладненням економічного розвитку США.

У 70-80 рр. середньорічні темпи зростання валового внутрішнього продукту дещо знизились. У 1992-1999 рр. спостерігалось його суттєве підвищення. Разом з тим, питома вага США в світовому виробництві зменшилась з 45 % до 1/3. Та промисловий комплекс США залишився одним із найбільш розвинутих і конкурентоспроможних у сучасному світі. Ці переваги були забезпечені корінними позитивними змінами в його структурі і, в першу чергу, прискореним розвитком новітніх галузей науково-технічного прогресу; мікроелектроніки, робототехніки, лазерної, інформаційної, космічної техніки, біотехнологій, виробництва штучних матеріалів. Разом з тим спостерігалось певне відставання і навіть певний занепад старих галузей; металургії, металообробки, суднобудування та автобудування. Способом регулювання цих негативних процесів стали модернізація та реконструкція виробництва. Модернізація металургії дала можливість раціоналізувати старі технології. Здійснився перехід до киснево –конверторних способів виробництва сталі.

У цілому ж основний капітал американської промисловості в період 1965-1985 рр. зріс з 95 до 574 млрд. дол.. Особливо значним було зростання обладнання. В 1973-1978 рр. у металообробній промисловості воно збільшилось у 3,3 рази. Кількість ковальсько-пресового обладнання зросла в 8-11 разів. Парк роботів у 1981 році складав 4,7 тис. одиниць, а в 1989- 100 тис. одиниць. У 80-тих роках 20 % технологій були новими порівняно з 70-ми роками. Суттєві зміни мали місце і на рівні промислових підприємств як малого бізнесу, так і транснаціональних корпорацій. Від спорадичного застосування станків з програмовано-числовим управлінням у даний період перейшли спочатку до гнучких виробничих ланок, що об’єднували станки ЧПУ з комп’ютерами, а потім до гнучких виробничих систем, що включали електронно-обчислювальні машини, гнучкі виробничі ланки з гнучкими транспортними лініями та комп’ютеризованою системою управління. Це забезпечило прискорену переналадку виробництва та швидке освоєння нових видів продукції. В цих умовах стала можливою диверсифікація виробництва; паралельного випуску дуже різноманітних товарів. Це значно підвищило адаптацію підприємств до динаміки ринкового попиту. Прискорений перехід до випуску ходової продукції, як правило, збільшував прибутки компаній, сприяв росту інвестицій. У нових умовах невід”ємною частиною організації управління стало гнучке управління, планування та прогнозування виробництва. Більшість великих підприємств мали служби розвитку і соціальні служби. Вдосконалилась система стимулювання робітників. Вона включала надбавки, коефіцієнти доплат, участь у прибутках та управлінні підприємствами, розвивалась колективна форма власності. На початку ХХІ століття 10 млн. робітників працювали на підприємствах, що належали трудовим колективам. Широко розповсюджувались такі форми організації праці, як групи якості, бригади бездефектної праці. Практикувались суміщення робітником різних професій, розширення робочих функцій, постійне навчання. Разом з тим на підприємствах існувала система жорсткого контролю за робочими місцями за допомогою електронних датчиків. Основною формою стимулювання праці залишається заробітна плата. В період з 1967 до 1985 рр. реальна зарплата робітника збільшилась на 488 % при рості прибутків компаній на 590 %. Та паралельно зростали і вимоги до кваліфікації, загальної освіти та культури безпосереднього виробника. Його праця стала більш інтенсивною, інтелектуальною і виснажливою. Водночас мала місце протилежна тенденція. У цілому ряді виробництв автоматизація спрощувала трудові процеси. Ігнорувала інтелектуальні можливості робітника, поступово витісняла його з виробництва. З появою в наш час роботів-кіборгів з електронним мозком цей процес, треба думати, значно посилився.

Слід підкреслити все ж, що вже в цей період у промисловості США провідну роль відігравала не жива безпосередня праця робітника, а минула інтелектуальна праця високого науково-технічного рівня, втілена в обладнання, технології, наукові розробки, управління. У зв’язку з цим у виробництві суттєво зросла роль науки та освіти. Для обслуговування потреб промисловості в США створена потужна широко розгалужена інфраструктура наукових центрів, лабораторій, університетів, технополісів, технопарків. У 1984 році вийшов закон про кооперацію у дослідженнях, що надавав компаніям право створювати науково-дослідні консорціуми і забезпечував, таким чином, їх безпосередній зв’язок з науково-дослідними установами та прискорював рішення актуальних міждисциплінарних проблем. Паралельно цьому особливо значні багатовитратні дослідження здійснювали державні дослідницькі центри. Авансування досліджень у США збільшувалось з кожним роком. У 1999 році його обсяг складав 75 млрд. дол.. а в 2000 році – 264 млрд. дол. На розвиток освіти направлялось 20 % витрат державного бюджету. Освоєння Сполученими Штатами космічних просторів (Марса та інших планет) стало ще одним загальним стимулятором розвитку науки й освіти та їх інтеграції з виробництвом. Сільське господарство США являло собою високорозвинутий, найбільш потужний у світі аграрно-індустріальний комплекс. Головними напрямками спеціалізації було зернове господарство. Загальна площа сільськогосподарських земель складала 125 млн. га. Структура посівів відрізнялась раціональністю і врахуванням потреб тваринництва. Під кукурудзою - млн. га., під пшеницею – 25 млн. га. Соя займала 24 млн. га, а осінні трави – 26. Фермери використовують науково-обґрунтовані технології для кожної культури. Існує розгалужена мережа забезпечення сільського господарства хімікатами, насінням, обладнанням, сільськогосподарськими машинами. Широко впроваджується хімізація. Процес електрифікації та механізації сільського господарства завершився ще в післявоєнні роки. Значно підвищилась енергозабезпеченість праці. Тепер сільське господарство вступило в період біологізації; штучного стимулювання росту рослин, виведення нових сортів та видів сільськогосподарських тварин, клонування і т. ін. І в цій галузі наука та освіта відіграють все більшу роль. Затрати на науку ростуть. Це стимулює об”єднання середніх і дрібних фермерів у потужні господарські структури. В результаті урожайність зернових систематично зростає. Один фермер своєю працею може утримувати 129 осіб. Разом з тим у галузі існує цілий ряд невирішених негативних проблем; нестабільність фермерських прибутків, занепад дрібних ферм (у 80-их рр.. –108 тис.)., ріст заборгованості банкам, загроза деградації земель. У США один кілограм зерна коштує 10 кг ґрунту. Щорічно втрачається 4 млрд. тн. родючої землі.

У цілому розглянутий період характеризується загальним ускладненням економічного розвитку США. Воно викликане нашаруваннями та перехресною дією цілого ряду зовнішніх і внутрішніх причин. Найбільш важливим з них являються такі:

1. Ріст конкуренції з боку Японії, країн Європейського Союзу, а в галузі сільського господарства Австралії, Аргентини, Канади.

2. Ріст військових витрат (війна у В’єтнамі – 128 млн. дол.. програма космічної оборони – 1 трлн. дол.) У США в 80-рр. нараховувалось – 2315 носіїв ядерної зброї, 32 тис. танків, 856 кораблів, 9 тис. літаків. Усі ці види озброєнь кожні 5 – 6 років оновлюються. Між іншим їх собівартість зростає. В 90-і роки тільки вартість одного літака ВІВ склала 283 млн. дол., а моделі В2Н – 1 млрд. 150 млн. дол.. Колосальні затрати на оновлення військового арсеналу та карні операції проти інших країн суттєво обтяжують бюджет США, стають однією з головних причин його дефіциту.

3. Позиції США ускладнює також сировинна криза. Багаті родовища руди та вугілля поступово вичерпуються. Виробничі затрати ростуть. Крім того, в США відсутні такі метали, як хром, марганець, вольфрам, платина, ртуть та інш. З цих причин імпортується 50 % потрібних матеріалів, між іншим ціни на сировину на міжнародному ринку ростуть. Разом з ними ростуть і витрати США.

4. США залежать від міжнародного нафтового ринку. Ріст цін на нафту на початку 70-х років викликав значне подорожчання електроенергії, поглибив енергетичну кризу. В структуру американської енергетики входили теплові, атомні станції та гідростанції. Енергетичний баланс країни став досить напружений, а побудова нових енергетичних об’єктів стала неможливою з екологічних причин. У цій ситуації американці вимушені були шукати нові джерела енергії. Сьогодні там розробляються програми акумуляції (на великих висотах) енергії сонця, перетворення її в електричну та передачі на землю, використання у цих же цілях температурного перепаду нижніх та верхніх шарів океанських вод та ін.

Разом з тим енергетична криза викликала скорочення потенціалу енергоємких галузей, особливо металургії. Одночасно почалось освоєння менш енергоємкої продукції та енергозберігаючих технологій.

5. Мав місце дефіцит торгового балансу США (імпорт товарів перевищував експорт). Із середини 70-х років розвинуті країни знизили тарифи на промислові товари від 40% до 4%. Більш вільним від обмежень став рух капіталу і робочої сили. В цій ситуації активність конкурентів американських монополій суттєво зросла. Особливо активно проникають на їх внутрішній ринок японські фірми. Напливу зарубіжних товарів сприяло також заключення договорів про свободу торгівлі з Мексикою та Канадою (1994р.). Однією з суттєвих причин торгового дефіциту було подорожчання американського долара. Його наслідком стало зростання цін на американські товари. В цій ситуації внутрішній споживач віддавав перевагу більш дешевим зарубіжним виробам.

6. Дефіцит торгового балансу, в свою чергу, став причиною платіжного дефіциту. США вимушені були більше платити і менше отримувати.

7. Великий зовнішньоторговельний і платіжний дефіцит сприяли скороченню внутрішніх інвестицій та росту державного боргу. Загальна заборгованість держави корпораціям та населенню збільшилась з 2 трл. дол. в 1972 р. до 6 трл. дол. в 1987 р.

8. На економіку негативно впливала також повзуча інфляція.

9. Американський бюджет суттєво переобтяжувався великими сумами соціальних витрат. В 1981 р. армія безробітних складала 8 млн. осіб. Кожен з них отримував щомісячно протягом півроку 800 дол. Фінансову а допомогу одержували 71 млн. сімей. У 1998 р. сума допомоги сім’ям з низьким щорічним прибутком склала 392 млрд. дол.. Суттєвим фактором протидії розглянутим негативним тенденціям став наплив зарубіжного капіталу. В кінці 90-х років його сума склала 6,5 трл. дол. Доля внутрішніх американських інвестицій була незначною (25%). Таким чином, економічний ріст США в останні десятиліття забезпечувався в основному зарубіжними інвестиціями. Ускладнення розвитку значно посилило процеси державного регулювання економіки. Держава здійснювала загальне управління економічним ростом. У структуру її регулятивних інструментів входили:

1. Стимулювання експорту товарів.

2. Перерозподіл бюджету.

3. Розвиток інфраструктури, і в першу чергу, освіти, науки, охорони здоров’я.

4. Підтримка збіднілих прошарків населення та фермерів.

5. Регулювання розвитку окремих галузей.

6. Фінансування розробки складної техніки та особливо дорогих технологій.

7. Розробка спеціальних комплексних програм економічного розвитку. Останні, як правило, пов’язують з періодом влади кожного наступного президента.

”Програма Рейгана”, що була прийнята на початку 80-х років, сприяла економічному підйому, і включала такі основні положення:

1) завершення структурної перебудови економіки;

2) стабілізація курсу долара;

3) скорочення державних витрат на соціальні потреби;

4) податкові пільги монополіям;

5) зменшення державного регулювання економіки;

6) ріст військових витрат;

7) зниження податків з корпорації;

8) жорстка кредитно-грошова політика для пересилення інфляції.

У результаті виконання більшості цих завдань економічний розвиток США в 1983- 1989 рр. прискорився. Та дефіцит бюджету не був ліквідований і склав 152 млрд. дол.. У 90-х роках, у період президентства Клінтона, зниження бюджетного дефіциту залишалося однією з головних задач. Крім того, на порядок дня були поставлені:

1) посилення ролі держави у вирішенні соціальних проблем;

2) пільги для приватних інвесторів;

3) розвиток системи освіти, включаючи перепідготовку кадрів;

4) перехід від монетарної до податкової системи регулювання економічного розвитку;

5) підтримка наукових досліджень та малого бізнесу.

Результатом виконання цієї програми стали: прискорення темпів економічного росту, високий рівень зайнятості населення, низькі темпи інфляції. В 1998 році був ліквідований бюджетний дефіцит.

2. Розвиток економіки Німеччини в сучасний період:

2.1. Вплив другої світової війни на економіку Німеччини

Вивчаючи дане питання, слід звернути увагу на такі основні факти і процеси:

1. Фашистські, націонал-соціалістичні кола гітлерівської Німеччини стали ініціаторами розв’язання другої світової війни. ЇЇ економічними цілями були: розширення території Німеччини за рахунок інших країн, захват та використання їх сировинних, матеріальних, людських ресурсів в інтересах рейху. В короткий строк німецькі війська окупували Австрію, Чехословаччину, Польщу, Данію, Норвегію, Бельгію і Голландію. Потерпіла поразку і була захоплена Франція.

2. Завойовані держави вимушені були виплачувати фашистській Німеччині разові контрибуції та утримувати її війська. Золоті запаси ряду країн були конфісковані.

3. Промисловість, сільське господарство, транспорт, сировинні багатства підкорених народів значно посилили економічний і військовий потенціал гітлерівської Німеччини. Тільки у Франції фашисти захопили 3 млн. т. вугілля, 3 тис. літаків, 4,9 тис. танків та ін. Промисловість Чехословаччини дала можливість озброїти і обмундирувати 18 гітлерівських дивізій. В Голландії, Бельгії, Франції було загарбано 8,8 млн. тн. нафтопродуктів. Крім того, 5,5 млн. давали нафтопромисли Румунії. На 1941 р. сума всіх багатств, пограбованих фашистською Німеччиною, складала 9 млрд. фунтів стерлінгів, що в 2 рази перевищувало її довоєнний національний прибуток. Опираючись на потужну промисловосировинну базу майже всієї Європи, 22 червня 1941 р. фашистські війська напали на СРСР, у складі якого була й Україна.

4. З самого початку війни гітлерівці приймали спішні міри щодо вдосконалення структури і підвищення ефективності промисловості Німеччини. Були видані закони про примусове об’єднання ряду підприємств у картелі та синдикати з метою підвищення концентрації та покращення організації виробництва. Проводилась масова ліквідація дрібних та середніх підприємств з тим, щоб останні не відволікали сировинні та людські ресурси. Був виданий декрет про реформу акціонерних компаній згідно з яким усі акціонерні товариства з капіталом менше 100 тис. марок поглинались більш потужними. Заборонялось створення нових товариств з капіталом менш 500 тис. марок.

5. У галузях важкої промисловості будувались нові підприємства (металургійний комбінат концерну Герман Герінг, коксохімічні заводи та ін.). Виробництво чавуну, сталі в перші роки війни зростало. Значно збільшився станочний парк машинобудування (в тому числі за рахунок пограбування заводів завойованих країн). У 1943 р. гірничодобувна промисловість Німеччини дала 23 млн. тн. вугілля, 6,4 млн. тн. добули її сателіти. Залізної руди було добуто 910 тис. тн. І все ж вугілля і металу не вистачало. Величезна протяжність східного фронту, значні втрати бойових і транспортних засобів, особливо внаслідок битв під Москвою, Сталінградом, Курськом та в ході Корсунь-Шевченківської операції на Україні, викликали більш значну нестачу металу і техніки. Крім того, після названих битв німецька промисловість повинна була спішно переналагоджувати виробництво – переходити від озброєння нападу до зброї оборонного характеру. Ситуацію ускладнювало недостатнє впровадження у виробництво великих поточних ліній. Негативно впливала також малосерійність випуску продукції в авіаційній промисловості. Мав місце перелив капіталу з галузей низького прибутку у високоприбуткові галузі, що не завжди відповідало військовим потребам. З самого початку війни кризовою стала ситуація у сфері робочої сили. Значна частина робітників була мобілізована в армію. В цих умовах для поповнення трудових ресурсів була закрита значна кількість винокурних, текстильних, меблевих підприємств. Крім того, в промисловість Німеччини було направлено 3 млн. зарубіжних робітників. Тисячі насильно мобілізованих молодих громадян окупованої України також були вимушені працювати на заводах і в сільськогосподарських підприємствах рейху. Широко використовували гітлерівці і жіночу працю. Та вирішити проблему трудових ресурсів у повному обсязі так і не вдалося. Продуктивність праці падала. Більш гострою ставала і проблема фінансування війни. Податки з населення зросли з 2 млрд. марок у 1939р. до 5 млрд. марок 1944 р. З середини 1944р., по названих причинах, а також унаслідок бомбардування німецьких заводів різко падає виробництво в машинобудуванні. Починається розлад у транспорті. Німеччина втрачає союзників, їх сировинну і військову потужність. Прогресує відлив німецького капіталу за рубежі рейху. В травні 1945 р. зусиллями армії СРСР за допомогою союзників – США і Англії фашистська Німеччина була розгромлена.

6. У результаті війни Німеччина втратила майже половину свого національного багатства, 6,5 млн. німців було вбито, 2 млн. стали каліками. Були втрачені всі захоплені території. Східна Пруссія (теперішня калінінградська область РСФСР) відійшла до СРСР. Були розформовані німецька армія, повітряний і морський флот. Німеччина зобов’язувалась виплатити 20 млрд. дол.. репарацій державам переможцям. Її територію окупували війська СРСР, США, Англії і Франції.

2. 2. Господарство Німеччини в 1945 – 1960 рр.

Причини прискореного відродження німецької економіки:

1. Перехід Німеччини від післявоєнної розрухи, катастрофічної інфляції, голоду, карткової системи та “чорного ринку” до стабільного розвитку суспільства в першу чергу був пов’язаний з господарськими реформами професора Людвіга Ерхарда – директора Управління господарством об’єднаних західних зон окупації (1948р.), а згодом канцлера Германії (1963-1966 рр.). Опираючись на розроблену німецькими економістами теорію соціально-направленого ринкового господарства, метою якої було благополуччя для всіх громадян країни, враховуючи досвід гітлерівської командно-адміністративної економіки - Л. Ерхард провів грошову реформу, реформу цін та підприємств.

У червні 1948 р. гітлерівські рейхсмарки були об’явлені недійсними. Вводились нові дойчмарки. На перших порах кожний німецький громадянин одержав 40 нових марок. Заробітна плата і пенсії виплачувались у нових марках у співвідношенні 1:1. Половина грошей, що находились на руках у населення обмінювались по курсу: одна нова марка за десять гітлерівських. Друга половина була тимчасово заморожена і обмінювалась потім у співвідношенні 1:20. Підприємствам були видані необхідні суми для виплати співробітникам першої заробітної плати. В подальшому вони повинні були існувати за рахунок своїх прибутків. Був створений новий загальнодержавний емісійний банк – Банк німецьких земель. Він регулював відношення з приватними банками та визначав суми їх обов’язкових грошових резервів. Унаслідок реформи Ерхарда Німеччина подолала інфляцію, позбавившись від обезцінених гітлерівських грошей. Майже одночасно була проведена реформа цін.

На відміну від цінових реформ у Росії та Україні, де рівень цін не визначався і вони росли безконтрольно, в Німеччині був виданий закон проти волюнтаристського завищення цін.

У спеціально виданих каталогах вказувався перелік розумних для ситуації цін з урахуванням грошових можливостей покупців. У цих умовах перехід від вільних цін (що встановлювались приватним виробником) не викликав їх катастрофічного росту, як у країнах Східної Європи. Ціни підвищувались, але всього на декілька відсотків.

2. Фундаментальними основами німецьких реформ залишилась приватна власність та свобода підприємництва. На цій базі робилась ставка на малий і середній бізнес та його підтримку через кредитну і податкову системи. Водночас обмежувались права монополій. Реформи Л. Ерхарда сприяли стабілізації економічної ситуації, позитивно вплинули на ріст продуктивності праці та загальне відродження німецької економіки.

У 1949 р., на цій основі, за згодою США, Англії і Франції, на зайнятих ними територіях колишнього рейху була створена Федеративна Республіка Німеччина.

3. Крім названих причин, її подальший успішний розвиток певною мірою був забезпечений також прибутками, які отримали німецькі монополії в роки другої світової війни. Значна частина їх осіла в швейцарських банках і згодом була направлена на відбудову промисловості.

4. Успішному розвитку німецької економіки сприяв зрив західними країнами репарації, які повинні були одержати СРСР і Польща. Колишні союзники заявили, що репарації повинна платити не ФРН, а новостворена Німецька Демократична Республіка.

5. Однією з суттєвих причин прискореного розвитку господарства був наплив зарубіжного капіталу. Тільки за планом Маршала Німеччина одержала 3,5 млрд. доларів.

6. Позитивним фактором була також відсутність витрат на армію в перше п’ятиріччя існування ФРН.

7. Значну роль в економічному розвитку відіграла держава, що здійснювала перерозподіл коштів між окремими галузями.

8. Розвиток важкої промисловості стимулювала організація “Міждержавного Європейського об’єднання вугілля та сталі” (1951р.), керівне положення якого займали німецькі монополії.

9. Важливими факторами успішного розвитку господарства стала організованість, дисциплінованість та духовна культура німецького народу, розвиненість економічної науки і практики, високий рівень компетентності і відповідальності реформаторів (Л.Ерхарда та ін.).

Система названих факторів та процесів у сукупності забезпечила в 1956 р. подвійний рівень випуску промислової продукції порівняно з довоєнним періодом. Були відроджені також сільське господарство, транспорт, торгівля. Правда сільське господарство розвивалось значно нижчими темпами. Обсяг його продукції в 1958 р. збільшився всього на 25%. Земельна реформа 1947-1946 рр. скоротила число юнкерських господарств та покращила в деякій мірі положення фермерства, збільшивши його земельні наділи. Та питома вага дрібних ферм (від 0,5 до 5 га.) залишилась значною. Недостатньо розвиненою була і кормова база тваринництва. З цих причин 50 % продовольчих товарів ввозились у ФРН з інших країн.

У 1961р. ФРН зайняла перше місце у Європі по виробництву сталі, вугілля, основних хімічних продуктів.

Значно посилилась концентрація виробництва. В залізорудній промисловості 10 монополій концентрували 99,9 % всього виробництва. В нафтовій промисловості 96 % підприємств належало 5 великим монополіям. У цілому монополістичний капітал не тільки відродився, а зайняв провідні позиції в економіці. Відомі в минулому сім’ї Тіссенів, Фліків, Стіннесів, Крупів були як і раніше володарями провідних корпорацій, що визначали напрям руху німецької економіки. Концерн Маннесмана давав 80 % стальних труб, Сіменс і АЕГ виробляли 50% всієї енергії і т. д.

У структурі промислового виробництва найбільш успішно розвивались: машинобудування, приладобудування, хімічна промисловість, оптика. Різко виросло виробництво товарів широкого попиту. Прискореними темпами йшло будівництво житла: тисячі сімей біженців і корінних жителів Західної Німеччини вирішили свої квартирні проблеми. Суттєвим фактором розвитку економіки в 60-ті роки стає наука. Якщо раніше підприємства ФРН в основному закупляли нові технології та техніку за кордоном, то в цей час витрати на науку зростають у 5 разів, а німецькі компанії стають загальноєвропейськими творцями нових технологій і обладнання.

Під впливом цільових капіталовкладень структура промисловості стає більш раціональною. На перше місце виходять галузі зовнішньоекономічної орієнтації. Внаслідок цього зовнішня торгівля стала ще одним позитивним фактором економічного росту. Паралельно значно посилюється роль держави. Вона надає фінансову підтримку монополіям, фінансує ключові дослідження, субсидує експорт, надає податкові та кредитні пільги, визначає граничний ріст заробітної плати. Держава стимулює вхід країни в Спільний ринок. Ліквідація в його рамках митних тарифів буде найбільш вигідною ФРН. Позитивним фактором розвитку стало також використання державного сектора економіки в інтересах всього суспільства. В структуру сектора входив залізничний та повітряний транспорт, зв’язок, 71 % виробництва алюмінію, 43 % - автомобілів,70 % виробництва електроенергії. Одним з визначних напрямків урядового регулювання економічного росту став “Закон про стабілізацію кон’юнктури і сприяння економічного росту”, виданий у 1967 році. Згідно з законом був створений фонд вирівнювання кон’юнктури. Він передбачав ріст податків з підприємств в період буму та стимулюючі пільги в період спаду. Збільшились суми кредитів для уряду. Компаніям були надані амортизаційні пільги. Уряд брав на себе обов’язок систематично аналізувати процес розвитку господарства країни та розробляти його прогноз. Впроваджувались довгострокове фінансове планування та концентрація фінансів у руках уряду. Був прийнятий чотирьох річний фінансовий план. Негативним фактором періоду став ріст військових витрат (250 млрд. марок 1972 р./150 атомних бомб).

Загальним наслідком внутрішньо економічного розвитку і державного регулювання був вихід ФРН на третє місце в світовому промисловому виробництві і на перше місце в світовій торгівлі готовою продукцією.

2.3. Розвиток господарства ФРН в70 – 90 рр. ХХ століття

У першій половині 70-х років структура промислового виробництва, що характеризувалась перевагою традиційних галузей: вугледобування, металургії, суднобудування, слабким розвитком інфраструктури та низькою долею сфери послуг, стала стримувати розвиток економіки. Ситуацію ускладнив ріст світових цін на нафтопродукти в 1973 році та криза 1973-1975 рр., що викликала значний спад виробництва. Протидією цим явищам стала поступова структурна перебудова промисловості. Стимулювався розвиток електроніки, точного машинобудування, автобудування. Впроваджувались наукоємкі ресурсозберігаючі технології, електрообчислювальні машини, роботи, лазерна техніка, мікропроцесори, новітні системи зв’язку. Структурні зміни та оновлення матеріально-технічної бази промисловості сприяли подальшому росту продуктивності праці та конкурентоспроможності німецьких товарів. Позитивні результати стали наслідком об’єднаних зусиль підприємств і уряду.

Державне регулювання економічного розвитку здійснювалось за допомогою середньо - та довгострокового планування, системи кредитно-податкового впливу, різного роду заохочувальних пільг. При підтримці уряду суттєвим фактором поступального розвитку стала еволюція малого та середнього бізнесу. Позитивно вплинув і процес переносу філіалів підприємств у зарубіжні країни з дешевою робочою силою. Це сприяло зниженню витрат і відповідно - собівартості продукції. Була закінчена реконструкція чорної металургії, внаслідок чого стало переважати виробництво високоякісних легованих сталей. У машинобудуванні суттєво зросла питома вага наукоємкої ресурсозберігаючої продукції.

Важливу роль у розвитку німецької промисловості відіграли капіталовкладення США. На ФРН приходилось 40% американських інвестицій у Європі.

На цих основах у господарстві Німеччині з 1983 р. починається значний економічний підйом, що продовжувався до початку 90-х років. Разом з дією вищезгаданих позитивних факторів, йому сприяли:

1. Позитивний торговий баланс ФРН на основі значного розширення зовнішньоторговельних зв’язків з країнами “Спільного ринку” та СРСР. У СРСР німецькі підприємці закупляли сировину, дуже тверді метали, ізотопи, зварювальні технології інституту ім.. Патона, судна на підводних крилах, літаки ЯК-40 та ін.

2. Випереджуючий розвиток виробництва якісних машин та обладнання.

3. Значний ріст витрат на науково-технічні дослідження та участь ФРН в Європейській стратегічній програмі наукових досліджень (з 1984 р.).

4. Завершення процесу формування науковоємних виробництв (обчислювальні машини, лазерна техніка, засоби зв’язку, станкобудування).

5. Ріст золотовалютних резервів.

6. Посилення процесу концентрації промислового виробництва: 2% великих корпорацій давали 50% продукції.

7. Посилення внутрішньої та міжнародної ролі транснаціональних корпорацій (з 350 найбільших ТНК світу – 12 – німецькі).

У 90-ті роки економічний розвиток Німеччини ускладнюється. Посилюється конкуренція США та Японії. Значно звужуються ринки збуту в колишніх соціалістичних країнах. Суттєво ускладнило економічний розвиток приєднання Німецької Демократичної Республіки. На її територіях на початку 90-х років була проведена денаціоналізація та впроваджена приватна власність. Перехідний період викликав дезорганізацію виробництва та його спад на 40%. Він супроводжувався закриттям нерентабельних підприємств та безробіттям. Уряд ФРН змушений був направити на соціальну підтримку східно-німецького населення більше 1 трильйона марок. Затрати продовжувати рости. Це значно обтяжувало бюджет країни і стає головною причиною його дефіцитності. Паралельно спостерігався спад виробництва і в Західній Німеччині. Ситуація значно ускладнювалась тим, що робоча сила була тут найдорожчою в Європі. Зарплата досягла 40 % чистого прибутку. Це суттєво завищувало собівартість продукції. Крім того, у ФРН найбільш високі податки. Якщо в інших країнах вони коливаються в рамках 30-40 %, то в німецькій промисловості – підіймаються до 65 % від нерозподіленого прибутку. Це також викликає значне подорожчання німецьких товарів. І в цих умовах підприємці можуть розрахувати тільки на переваги якості німецької продукції, тобто на конкуренцію якості. Крім того, у ФРН відсутні програми стимулювання інновацій. Переважають соціальні програми. Держава дбає про своїх громадян, і вони залишаються найбільш соціально захищеними в Європі.

Сільське господарство Німеччини забезпечувало її потреби на 80 %. По рівню механізації і хімізації воно займало одне з перших місць в Європі. В галузі з 50-х років розвивався процес концентрації виробництва. 90 % господарств мають по 50 га землі. Головний напрямок спеціалізації – тваринництво. Один німецький фермер своєю працею в 90 рр. утримував 80 осіб. Та собівартість сільськогосподарської продукції висока. В області зовнішньої торгівлі Німеччина в даний період займала друге місце в світі. Її основними торговими партнерами були країни Європейського союзу.

Зарубіжні капіталовкладення німецьких корпорацій досягли 309 млрд. марок, у той час, як внутрішні склали порівняно скромну величину – 35 млрд. марок.

У кінці 90-х років у ФРН спостерігався дефіцит платіжного балансу.

Частина 2. «Економічна історія України»

ХІХ ст. ДО ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914 – 1918 рр.)

План

1. Скасування кріпосного права. Реформи 1848 р., 1861р.

2. Розвиток капіталізму у сільському господарстві.

3. Промисловий переворот та його особливості.

4. Перехід до монополістичного капіталізму. Формування монополій (з 80-х рр. до І світової війни).

Дата добавления: 2014-01-07