Функції грошей і механізм їхньої взаємодії

В економічній літературі з теорії грошових відносин, якщо розглянути її в ретроспективі, склався далеко не однозначний підхід до визначення функцій грошей.

Важливим аспектом пізнання функцій грошей є насамперед, принцип історизму. Гроші не є статичною категорією, їх не можна розглядати як щось незмінне, оскільки це динамічна категорія. Розвиток функції грошей відбувався відповідно до укладання товарного виробництва та ринкових відносин. Тому на кожному етапі розвитку товарно-грошових відносин формується певна сукупність функцій грошей та способів їх взаємодії. Також необхідно враховувати, що в процесі розвитку грошових відносин деякі їхні функції ускладнюються, змінюються, відмирають. Їм на зміну з’являються нові.

Тому не вражає така кількість поглядів на це питання. Розбіжності стосуються як щодо трактування самих функцій, так і їх кількості. Платон, наприклад у праці “Держава” виділив тільки дві функції грошей: міра вартості та засіб обігу [9]. Д. Рікардо віддавав перевагу тільки одній функції грошей як засобу обігу. В своїх наукових роботах він писав: “гроші – є товаром… що служить загальним засобом обміну” [15]. А Сміт вважав гроші лише технічним засобом і наділяв їх тільки однією функцією – засобу обігу. Разом з тим класики економічної теорії Карл Маркс в своїй праці “Капітал”, маючи на увазі золото в якості грошового товару довів, що існує п’ять функцій грошей: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, нагромадження та функція світових грошей.

Сучасні наукові дослідження на основі положень, що стосуються функцій грошей проводяться багатьма вченими, але, як правило, здійснюються вони в межах відомих сьогодні функцій грошей.

Дехто з учених зменшує кількість функцій, поєднуючи і комбінуючи п’ять класичних функцій [12,6], або навпаки – намагається їх модифікувати з розвитком товарно-грошових відносин у більшу кількість [10,7,8].

Необхідно зауважити, що у процесі економічного розвитку та змін у наукових підходах до визначення суті грошей має відбуватися не лише модифікація наявних функцій, а й поява принципово нових. Тому в даному підручнику поряд з класичними функціями грошей, розглянемо нові.

Функція сучасних грошей – це совокупність форм руху грошей у їх взаємозв’язку з обігом товарів, капіталу і кредиту. Дана совокупність включає наступні форми [8, с.45]:

Розглянемо перераховані функції грошей і насамперед функцію міри вартості.

Сутність функції грошей як міри вартості полягає у тому, що вартість усіх товарів вимірюється за допомогою грошей, надаючи їй форму ціни.

Функція міри вартості виражає відносини товару до грошей як до загального еквівалента. Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов’язане з категорією - ціна, що є грошовим виразом вартості товару.

Ціна залежить, з одного боку, від вартості товару, з іншого – від вартості самих грошей. Вартість товару може бути незмінною, але за умови зменшення вартості грошей, ціни на товари зростатимуть. Тобто, спостерігається обернено пропорційна залежність між ціною та вартістю грошової одиниці.

Для порівняня цін різних за вартістю товарів необхідно звести їх до одного масштабу, тобто виразити їх в однакових грошових одиницях. Масштабом цін – при металевому обігу називається, законодавчо фіксована вагова кількість грошового металу (наприклад, золота або срібна) прийнятого в даній країні за грошову одиницю.

Як зазначалось вище, на перших етапах економічного розвитку, масштаб цін збігався з їхнім ваговим вмістом, але в процесі розвитку грошових відносин він почав відокремлюватися від безпосереднього вагового вмісту. Основними чинниками цього відхилення можна вважати: зношування і псування монет, зменшування їхнього вагового вмісту державною владою, перехід від менш цінних до більш цінних металів, з яких карбувалися монети. Як наслідок, прийнятий державний масштаб цін поступово відділився від реального грошового вмісту грошової одиниці.

З появою розмінних на золото паперових грошей, масштаб цін зберігав своє призначення. На основі масштабу цін порівнювались національні грошові одиниці, відповідно встановлювались валютні курси.

У 1976-1978 рр. була запроваджена Ямайська валютна система яка відмінила офіційну ціну на золото, а також конвертацію паперових грошей у монетарний товар – золото.

Таким чином, золото зникло з обігу двічі. По-перше, воно пішло з обігу у вигляді золотих зливків і монет, а по-друге, - у вигляді ідеальної вагової кількості золота, яке міститься в кожній грошовій одиниці. Виходячи з цього виникла думка проте, що разом з відмінною офіційної ціни на золото (вона в сучасних умовах встановлюється стихійно в процесі ринкового обігу), а також золотих паритетів зник офіційний масштаб цін. З даним положенням важко погодитись, так як після того як золото офіційно зникло з грошової сфери соціально-економічний розвиток зумовив його заміну. Тобто власна вартість грошової одиниці формується на іншій основі.

Вартість паперово-кредитних грошей (або їхня купівельна спроможність) на сьогодні визначається вартістю товарів і послуг, які вони представляють, та кількістю грошової маси в обігу. При обігу нерозмінних паперово-кредитних грошей ціна знаходить своє підтвердження безпосередньо в товарах, а не в золоті. Йдеться про визначення купівельної спроможності грошової одиниці, або їх реальної вартості.

Купівельна спроможність грошей – це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю [3, с.40].

Функцію грошей як міри вартості держава повинна регулювати ринковими методами, наприклад, шляхом підвищення купівельної спроможності національної валюти в цілях сприяння росту виробництва. В нормалізації або порушені функції міри вартості міститься ключ до розгадки однієї із причин подвійного характеру економічної категорії грошей, яка здатна в залежності від конкретних умов сприяти розвитку або, навпаки, спаду економіки.

Функція грошей як засіб обігу. В економічній науці доведено, що головна цільова установка функції грошей як засобу обігу складається в безпосередньому обмінні грошей на товари, а неодмінна умова такого обміну це постійна наявність необхідної маси готівкових грошей в обігу. Метод виконання функції засобу обігу здійснюється через платежі готівковими грошима за товари в момент їх покупки. Тобто цю функцію можуть виконувати лише реально існуючи гроші.

Гроші - ідеальний засіб товарного обігу. Це означає, що за гроші завжди можна придбати будь-який товар, що є на ринку. Наприклад, кожен працівник обмінює результати своєї праці на заробітну плату, яка вимірюється в грошовому виразі. Потім ці гроші він може обмінювати на товари або послуги. Безпосереднє споживання таких грошей немає сенсу, тому що вони не здатні прямо задовольнити будь-які фізичні чи духовні потреби людини, а тільки опосередковано - через відчуження їх на купівлю звичайних товарів та послуг.

Для того щоб бути засобом обігу, гроші мають користуватися загальним визначенням суб’єктів ринку. Йдеться про суспільне визначення здатності грошей виконувати функції посередника обміну товарів. А це можливо, тільки при умові що вартість грошей (купівельна спроможність) залишається відносно стабільною. Тобто суб’єкти ринку беруть гроші в обмін на товари чи послуги, тому що переконанні, що вони в будь-який момент зможуть обміняти їх на еквівалентні матеріальні блага. І навпаки, зменшення грошей викликає у суб’єктів ринку недовіру до їхньої купівельної спроможності та бажання швидше обміняти їх на товари. Інфляційні процеси спричиняють звуження сфери функціонування засобу обігу внаслідок переходу до бартерних операцій. А це є кроком назад у розвитку функцій грошей, що зумовлює зниження їх ролі в розвитку економіки.

Досить швидкий розвиток ринкової економіки, створює передумови для звуження сфери використання функції засобу обігу та якісної зміни механізму її здійснення.

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, у міжнародній торгівлі. Проте і в цих сферах поступово звужується використання цієї функції завдяки проникненню сюди кредитних відносин, особливо в країнах з розвинутою економікою [4].

Механізм взаємодії функції міри вартості і засобу обігу. Обидві функції грошей як міри вартості і як засобу обігу органічно взаємозв’язані. Саме ці дві основні функції обумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості.

Ідеальна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

Цінова політика вартості товару здійснюється на основні функції міри вартості до процесу його реалізації. Ціна встановлюється ще до обміну товарів. Однак її номінальне визначення немає нічого спільного з дійсним продажем. Ціна є необхідною передумовою реального обміну: вона реалізують себе в ньому лише в кінцевому підсумку. Тому цілком зрозуміло, що сам процес обміну товарів, породжує об’єктивну потребу не лише функції міри вартості, а й у загальному засобі обігу, на боці якого відбувається їх фактичний обмін. Це стосується обміну товарів не лише на внутрішньому ринку, а й на зовнішньому.

У такому разі функція засобу обігу невіддільна від функції міри вартості. Органічно доповнюючи одна одну, вони реалізують подвійну природу грошей – їхнє призначення виконувати в товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути технічним інструментарієм обміну товарів [2].

Функція грошей як засобу платежу виникла саме у зв’язку з розвитком кредитних відносин у товарному господарстві. У цій функції гроші використовуються, коли товар продається в кредит, що пов’язано з неоднаковими умовами виробництва і реалізацією товарів, різною тривалістю їх виробництва і обігу, сезонним характером виробництва, що створює нестачу додаткових коштів у господарюючого суб’єкта. В результаті виникає необхідність купівлі-продажу з відстрочкою платежу тобто в кредит.

Гроші як засіб платежу мають специфічну форму руху, яка відрізняється від форми руху грошей як засобу обігу:

Т – Д - Т- функція грошей як засіб обігу;

Т-З…З -Т- функція грошей як засіб платежу,

де: З – боргове зобов’язання.

Таким чином, при такому обміні немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення боргового зобов’язання є кінцевою ланкою в процесі придбання або продажу.

До грошей у функції засобу платежу ринок висуває одну із основних вимог, це сталість грошей. Вони виявляються в цій функції досить гостро, тому що діє фактор часу. Якщо кредитор надасть кредит на довгостроковий термін, і за цей час гроші знецінюються, то він не поверне позиченої ним вартості і зазнає збитків. Щоб уникнути цього необхідно використовувати плаваючі процентні ставки відповідно до знецінених грошей, що в свою чергу негативно впливає на стан кредитного ринку в державі.

Крім того у цій функції потенційно міститься загроза неплатежу. Оскільки в умовах розвинутого товарного господарства гроші в даній функції пов’язують між собою велику кількість суб’єктів господарювання, майже кожний з яких купує товари в кредит. В результаті розрив в одній із ланок платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових зобов’язань, що в широких масштабах може спричинити грошово-кредитну кризу.

В економіці України ці явища певною мірою виявилися в 90-х рр., коли інфляція досягла рівня – гіперінфляції. Протягом короткого часу величина позичкового проценту підвищилась в декілька разів, що стримувало розвиток кредитних відносин та економічного зростання взагалі.

В умовах прострочених заборгованостей в господарстві деякі позитивні результати були досягнуті лише 1999 році, коли курс долара був обмежений “валютним коридором”, а падіння обсягу виробництва призупинилось. При цьому спостерігалось покращення функціонування грошей як засобу платежу.

Таким чином, в 2000р. в основних галузях економіки відносно зменшувалась нестача відвантаженої продукції, зросла частка податкових надходжень, внесених до бюджету ”живими” грошима, знизилась процентна ставка за кредити, досить суттєво зросли кредитні вклади в економіку. Однак економічна база цього успіху не є досить міцною. Рішення цього питання може бути досягнуто за допомогою здійснення ряду мір, в тому числі шляхом розширення сфери використання грошей у функції нагромадження.

Механізм взаємодії функції грошей як засобу платежу і засобу обігу. Функції грошей як засобу платежу за змістом є продовженням функції засобу обміну, і з’явилася вона пізніше, на вищих етапах розвитку товарно-грошових відносин. Гроші не можна уявити без функції міри вартості і засобу обігу, тоді як без функції засобу платежу логічно вони можуть існувати.

Гроші як засіб платежу, подібно до засобу обігу, передаються від одного суб’єкта відносин до іншого, тобто здійснюють обіг. Тому коли мова йде про грошовий обіг, то найчастіше мається на увазі функціонування їх і як засобу обігу, і як засобу платежу. Відповідно і загальна маса грошей в обігу включає їх кількість в обох цих функціях. Вимоги закону грошового обігу поширюються на загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції [4].

Функція грошей як засіб нагромаджування. Необхідно зазначити, що в економічній літературі зустрічається думка, деяких авторів, що не потрібно виділяти функцію грошей як засіб нагромаджування, а зводять її до функції грошей як засобу збереження вартості [13]. Однак функція збереження вартості не в повному обсязі враховує специфіку сучасної економіки. Капіталу недостатньо збереження вартості, він потребує постійного її збільшення. Тому в сучасних умовах розвитку ринкової економіки найбільш коректно говорити саме про функцію грошей як засобу нагромаджування.

Гроші виступають загальним еквівалентом тобто забезпечуючи його власнику отримання будь-якого товару, стають загальним втіленням багатства. Тому в учасників ринку виникає прагнення до їх накопичення. Для утворення скарбів гроші вилучаються з обігу, тобто акт купівлі-продажу переривається. У даному разі продаж товарів здійснюється не за рахунок купівлі, а заради придбання самих грошей, тобто гроші вже не є посередниками в обмінні (Т-Г-Т), а стають метою продажу.

У докапіталістичнихформаціях багатство нагромаджувалось у вигляді скарбів, які зберігались у скринях. Таке нагромаджування грошей мало лише одну визначальну ціль –зберігання вартості.

Із зростанням товарного виробництва гроші перетворюються у скарби для виконання ще одної цілі нагромаджування – створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення прибутку. Бажання отримувати якомога більші прибутку примусило підприємців не зберігати гроші як скарб, а пускати їх в обіг. Без певного резерву виробник товару не міг підтримувати безперервність та забезпечити розширення власного виробництва. У капіталістичному товарному виробництві вільні грошові активи не зберігаються вже як скарби, а розміщуються в банках на депозитах, вкладаються в цінні папери, що забезпечувало їх власникам додатковий прибуток у вигляді позичкового проценту і дивідендів. Відтак скарб поступово перетворюється в цілеспрямоване нагромаджування грошей як збереження вартості для розширеного відтворення.

Золотий резерв Центрального банку був резервом внутрішнього грошового обігу, світових грошей, а також платежів за вкладами та для розмінну банкнот. Це призначення золотого запасу в сучасних умовах відпало в зв’язку з вилученням золота з обігу. Однак золото продовжує відігравати роль скарбу, зосереджуючись в резервах центральних банків, а також у приватних скарбах.

Початок створення золотого запасу в Україні поклала постанова Президії Верховної Ради України “Про створення запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів в України” від 2 грудня 1991р. Золото є компонентом золотовалютного резерву Національного банку України, куди входять високоліквідні активи, такі як іноземна валюта, векселі, облігації і вільноконвертовані валюти.

На початок 2001р. золоті запаси НБУ становили близько 13,7 тон металу (13,5% від усього золотовалютного резерву НБУ). Формування, збереження і накопичення золотовалютного резерву здійснюється з метою забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності валюти, поліпшення кредитоспроможності України.

Окремі приватні особи накопичують золото у вигляді зливків, ювілейних монет, прикрас, купуючи його на ринку в обмін на національну валюту. Мета такого накопичення застрахувати себе від знецінення національної грошової одиниці. Основна маса членів суспільства при відсутності золотого обігу накопичує і зберігає неповноцінні кредитні гроші, які не створюють реального багатства для власників, оскільки не мають власної вартості.

Функцію нагромаджування кредитні гроші виконують тому, що вони є загальновизначальним засобом обміну, який реально може бути засобом збереження вартості. Але сучасні гроші можуть виконувати таку вимогу, лише за умови, що вони є стійкими та стабільним. Дійсно, якщо у періоди високої інфляції, вартість кредитних грошей падає, то вони стають досить непривабливим засобом нагромаджування. Зберігати своє багатство у грошах (як повноцінних та неповноцінних) люди намагаються також тому, що грошам притаманна абсолютна ліквідність.

Виконання грошима функції засобу нагромаджування є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких стає можливим використання тимчасово вільних коштів, що утворюються у різних сферах господарства і населення для надання їх в позику суб’єктам господарювання інших галузей і окремим кредиторам.

Механізм взаємодії функції грошей як засіб нагромаджування з функцією міри вартості.. Як було вище зазначено, реалізувати себе в ролі засобу нагромаджування гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими і стабільними. Визначений аспект реалізації грошей, як засобу нагромаджування висвітлює їх взаємозв’язок із функцією міри вартості. Як і функція міри вартості, вони криють у собі можливість реалізації соціального призначення грошей - виконання ролі загального еквівалента та абсолютно ліквідного товару.

Функція світових грошей. Цільове призначення функції світових грошей складається в забезпечені міжнародних розрахунків і руху капіталів між країнами.

Функція світових грошей зумовлена, поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі, та появою світового ринку.

Світові гроші мають трояке призначення: міжнародного платіжного засобу; міжнародного купівельного засобу і є формою матеріалізації суспільного багатства [3,7]. В якості міжнародного платіжного засобу гроші виступають при розрахунках по міжнародним балансам. Як міжнародний купівельний засіб використовується при прямій покупці товарів за кордоном і сплаті їх готівковою, наприклад, при неврожаї-покупка зерна, цукру. В якості матеріалізації суспільного багатства світові гроші використовуються при наданні позик або субсидій однією країною іншій або при виплаті репарацій країні-переможниці країною, що переможена. В такому випадку відбувається переміщення частини багатства від однієї держави до іншої в грошовій формі.

Еволюційний розвиток грошового ринку зумовив трансформацію форм світових грошей: від золотих монет до національних валют кредитного характеру, а від останніх до колективних валют.

Вихід окремих національних грошових одиниць на світову арену є результатом гострої конкурентної боротьби між ними.

Дослідження західних економістів пропонують класифікацію валют за ступенем їх інтернаціоналізації. Відповідно до цієї класифікації, національна валюта перетворюється із внутрішньої у світову, коли вона починає виконувати одну чи декілька функцій грошей (міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження) за межами країни емітенту. Наступна ступінь валютної ієрархії: ключова валюта, яка використовує за кордоном ряд грошових функцій в значних масштабах (до цього поняття близький термін “ резервна валюта ” - який вказує на використання валюти в офіційних резервах інших країн); провідна валюта – яка застосовується у зовнішньоторговельних і валютообмінних операціях, де для кожної із сторін вона не є національною; домінуюча валюта – виконує в міжнародному обороті більшість функцій грошей в значно більшому обсязі, ніж інші ключові валюти. Після другої Світової війни таку роль виконує тільки долар США.

До резервних валют (ключових) належать долар США, фунт стерлінгів Англії, єна Японії та інші. Як міжнародні платіжні засоби використовуються також міжнародні колективні валюти СДР, євро (раніше ЕКЮ) та ін.

СДР – міжнародні резервні платіжні засоби, які використовуються Міжнародним валютним фондом для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних розрахунках та як розрахункова одиниця МВФ

Кошти СДР уведені у міжнародний оборот у 1970 р. Вони широко використовуються країнами-членами МВФ для поповнення власних валютних резервів, розрахунків з МВФ та між собою.

ЕКЮ – спеціальна європейська (регіональна) розрахункова одиниця, яка була ведена в 1979 р. у межах Європейської валютної системи і пізніше стала розрахунковою одиницею Валютного союзу країн ЄС.

ЕКЮ існувало у вигляді безготівкових запасів на розрахунках країн – учасниць ЄВС у Європейському валютному інституті. На відмінну від СДР, ЕКЮ забезпечувалося не тільки солідними зобов’язаннями групи країн, а й фактичними активами (заставою) у формі золота і доларів США (20% - золотих і 20% валютних резервів країн-учасниць). Під це забезпечення країни ЄЕС мали спеціальні розрахунки в ЕКЮ.

Після створення Європейської валютної системи ЕКЮ служило головним чином засобом міжнародних розрахунків та існувало тільки у вигляді записів та на рахунках центральних банків країн-членів ЄВС у Європейському фонді валютного співробітництва.

Реалізація Маастрихтської угоди країн учасниць ЄС привела до утворення з початку 1999 р. повномасштабного Економічного і валютного союзу (ЕВС) з єдиним Європейським центральним банком і загальною одиницею євро, яка замінила національні грошові одиниці 12 європейських країн. Ведення євро, яке обпирається на об’єднаний економічний потенціал Європейського союзу, привело до суттєвого посилення конкурентної боротьби на світовому валютному ринку. Країни-учасниці ЄВС, зацікавленні в тому, щоб розширити сферу використання євро, оскільки це дозволить їм отримати переваги, якими на сьогоднішній день користуються США. Згідно з планами ЄС стабільна грошова одиниця євро повинна відігравати значно важливішу роль у міжнародній валютній системі як торгова, інвестиційна і резервна валюта, а ніж будь-яка з діючих національних валют. Крім того, євро може стати серйозним конкурентом долару в якості розрахункового засобу і альтернативною резервною валютою як для країн ЄВС, так і для торгово-фінансових партнерів по всьому світу.

Щодо України, то сьогодні не йдеться про її приєднання до зони Євро, оскільки наші економічні показники поки не дають змоги наблизитися до країн цієї зони. Однак, враховуючи факт, що значна частина нашого зовнішньоторговельного обороту припадає саме на зону євро, для України запровадження євро і застосування в Європі якісно нової валютної зони має вже сьогодні велике економічне значення, як для окремих суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, так і для економіки загалом.

За своєю природою колективні валюти не мають внутрішньої вартості і являють собою умовні рахункові грошові одиниці. Вони не існують у матеріальній формі, тобто у вигляді банкнот або монет, а значаться у формі записів на банківських рахунках.

Колективні валюти використовують під контролем міжнародних-валютних організацій, що забезпечує їм більшу стійкість і більші переваги в ролі міжнародних платіжних засобів порівняно з національними валютами.

Механізм взаємодії функції грошей як світові гроші і всіх попередніх функцій.

Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Таким чином, світові гроші – це комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

Світові гроші проявляються у взаємодії у такою функцією як міра вартості, оскільки національні ціни жодної країни не можуть повністю задовольняти потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін.

Також світові гроші виконують функцію засобу платежу, коли використовуються для погашення боргів на міжнародному рівні, банківськими та фінансовими позичками.

При оплаті репарацій, наданні грошових позичок чи допомоги, а також при вивезені грошей емігрантами, світові гроші переміщаються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, таким чином вони забезпечують перенесення багатства.

Світові гроші виконують також і функцію засобу обігу, коли вони витрачаються для купівлі товарів чи послуг і замість їх певної суми, що вивозиться, в країну ввозиться еквівалентна товарна вартість (наприклад, у випадках надзвичайних подій: стихійне лихо, неврожай).

Необхідно зауважити, що у процесі економічного розвитку та змін у підходах в різних наукових школах до поняття економічної суті грошей має відбуватися не лише модифікація основних п’яти функцій грошей, які були раніше розглянуті, а й поява принципово нових.

Сучасний розвиток економіки, її інформаційний характер та нові підходи до суті грошей через призму фінансові науки, де гроші розглядаються як основний предмет дослідження, на думку доктора економічних наук Дяченко Я.Я. дають підставу для появи та обґрунтування нової функції грошей - інформаційної [7,с.5].

Інформаційна функція - це функція грошей, в якій вони виступають як засіб інформаційного забезпечення розвитку економіки як на макрорівні, так і на рівні суб’єкта господарювання, та окремої особи. Наприклад, професор Б.С. Івасів не виділяє інформаційну функцію грошей як окрему функцію, але в ракурсі функції ”мірі вартості” він підкреслює, що за допомогою грошей можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива належна їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни” [3, с.42].

Тобто у даному випадку ми бачимо поєднання функції виміру вартості з інформаційною, але при оцінці ринків, аналізі грошових потоків та фінансового стану підприємств використання грошей через відоме нам поняття “засіб виміру вартості” обмежене.

Інформаційна функція грошей дає можливість не лише оцінювати реальний стан економіки країні окремих господарств, а також прогнозувати економічний і соціальний розвиток держави, планувати роботу підприємств і окремої особи в умовах невизначеності. При об’єднанні ринків за допомогою сучасної банківської системи гроші стають світовим інформаційним інструментом.

Необхідно також підкреслити, що інформаційна функція не може існувати окремо, без взаємозв’язку із іншими функціями грошей, що досліджувались раніше.

Всі наведенні функції грошей представляють собою прояв єдиної сутності грошей як загального еквіваленту товарів та послуг, знаходяться в тісному зв’язку та єдності. Логічно та історично кожна наступна функція є результатом розвитку попередніх функцій.

Питання для самоконтролю

1. Які існують концепції походження грошей і яка із них більш науково достовірна і адекватна ринковій практиці використання грошей в економіці?

2. Історичні аспекти розвитку грошей.

3. Який спосіб обміну товарами вигідніший і зручніший для учасників економічних відносин – у формі бартеру чи за допомогою грошей?

4. У чому сутність грошей в умовах сучасних економічних відносин?

5. Назвіть основні етапи розвитку мінової вартості грошей?

6. Чим відрізняються повноцінні гроші від неповноцінних?

7. Яка форма повноцінних грошей виявилась найдосконалішою і обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть?

8. Які причини зумовили неспроможність золота назавжди закріпитись в ролі загального еквівалента?

9. В чому полягає відмінність повноцінних грошей від знаків вартості?

10. Чи існує ймовірність повернення золота на роль грошового товару і загального еквіваленту?

11. Чим відрізняється паперові гроші від кредитних?

12. Які переваги і недоліки паперових грошей?

13. Поясність, чому неповноцінні гроші ще називають кредитними?

14. Яка форма кредитних грошей стала альтернативою чекової книжки?

15. Чому в 1992р. відродження вексельного обігу в Україні було дуже вчасним і як це вплинуло на економічну кризу в державі?

16. Що таке “електронні гроші” і чим вони відрізняються від депозитних грошей?

17. Який взаємозв’язок сучасних грошей і золота?

18. Функції грошей і механізм їхньої взаємодії?

19. Які існують відмінності в економічній літературі з теорії грошових відносин щодо кількості функцій грошей і з чим вони пов’язані?

Дата добавления: 2014-01-07