Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Основні властивості будівельних материалів




Класифікація будівельних матеріалів за призначенням

Конструкційні матеріли Матеріали спеціального призначення
Природні кам’яні матеріали Теплоізоляційні
Неорганічні та органічні в’яжучі речовини Акустичні
Штучні кам’яні матеріали Покрівельні та гідроізоляційні
Одержані на основі в’яжучих речовин (бетон, залізобетон, будівельні розчини тощо) Одержані термічною обробкою мінеральної сировини (кераміка, скло, ситали) Лакофарбові
Метали  
Пластмаси  
Лісові матеріали  
     

Властивості будівельних матеріалів можна поділити на кілька груп. Класифікація властивостей, що зустрічається найчастіше, наведена на схемі 2.

Є властивості, що мають важливе значення для всіх будівельних матеріалів, інші – тільки для деяких і в певних умовах.

2.1. Фізичні властивості

Фізичні властивості характеризуються параметрами стану матеріалів або відношенням їх до дії фізичних факторів (води, температури, електричного струму тощо)

Дійсна (істинна) густина (rд) – маса одиниці об’єму сухого матеріалу в абсолютно щільному стані, тобто без пор, пустот, тріщин.

Пори – це повітряні чарунки в речовині, з якої складається даний матеріал, а пустоти – це повітряні порожнини між частинками сипких матеріалів (між зернами піску, гравію, щебеню тощо).

Дійсна густина визначається в лабораторних умовах за допомогою пікнометрів, об’ємовимірника Ле-Шательє і обчислюється за формулою:

rд = m / Va, (2.1)

де m – маса порошку, засипаного в прилад, г; Va – об’єм цього порошку в абсолютно щільному стані, см3.

Дійсна густина вимірюється в кг/м3; г/см3 або кг/дм3.

Змінюється дійсна густина будівельних матеріалів в широких межах: від 900 (поліпропілен) до 7850 кг/м3 (сталь).Але для конкретної групи матеріалів межі змінювання досить вузькі. Наприклад, для деревини rд = 1550 кг/м3 (від 1500 до 1600 кг/м3).

Дійсна густина залежить від хімічного та фазового складу матеріалу. Застосовується ця величина для розрахунків пористості матеріалів, складу бетону та в інших випадках.

Середня густина (rсер) – маса одиниці об’єму матеріалу в природному стані, тобто разом з порами і пустотами.Величину середньої густини визначають за формулою:

rсер = m / Vn, (2.2)

де m – маса зразків, кг (г); Vn – об’єм зразків у природному стані, м3 (см3).

Середня густина вимірюється в кг/м3, г/см3, т/м3, кг/дм3.

       
 
   
Vпор
 

 

 


Vn = Va + Vпор

В лабораторних умовах визначають середню густину для зразків правильної і неправильної геометричної форми. Для зразків неправильної форми використовують метод парафінування зразків або попереднього насичення водою з наступним гідростатичним зважуванням. Середня густина для таких зразків обчислюється за формулами:

- для попередньо насичених водою зразків

rсер = m / [ (m1 – m2)/ rв ] (2.3)

- для зразків, вкритих парафіном

(2.4)

де m, – маса сухих зразків до випробування, кг (г); m1, , – відповідно маса зразка, насиченого водою і запарафінованого, кг (г); m2, – відповідно маса зразка,насиченого водою і запарафінованого, зваженого у воді, кг (г); rв, rп – густина води і парафіну, відповідно, кг/м3 (г/см3).

Середня густина будівельних матеріалів змінюється в широких межах: від 10...15 кг/м3 (найлегший пінопласт –міпора) до 7850 кг/м3 (сталь високоякісна прокатна).

Для інших будівельних матеріалів середня густина змінюється в таких межах:

граніт 2600-2800 кг/м3, цегла керамічна 1600-1900 кг/м3, бетон важкий 2000-2600 кг/м3, мінеральна вата та мінераловатні плити 75-250 кг/м3.

Середня густина залежить від хімічного складу, структури та вологості матеріалу.

Цю величину використовують при розрахунках пористості, складу бетонів, транспортних засобів, будівельних конструкцій, навантажень на окремі частини будівель та в інших випадках. Середня густина – одна з основних характеристик для класифікації будівельних матеріалів. За величиною середньої густини пористі теплоізоляційні матеріалі поділяють на марки. Наприклад, для мінеральної вати з середньою густиною 75 кг/м3 записують марку Д75.

Насипна густина (rн) – це маса одиниці об’єму матеріалу в пухкому стані, включаючи пори і пустоти. Ця характеристика визначається для сипких матеріалів за формулою:

rн = m / Vн, (2.5)

де m – маса матеріалу, кг; Vн – об’єм, який займає матеріал у пухкому (при стандартному ущільненні) стані, м3.

Насипна густина залежить від пористості матеріалу, вологості, розміру зерен та характеру їхньої поверхні. Наприклад, гранітний щебінь має rн = 1450...1600 кг/м3, керамзитовий гравій – rн = 250...600 кг/м3

Пористість (П) – це ступінь заповнення об’єму матеріалу порами, вміст пор в матеріалі.

Пори – це, як уже згадувалось, чарунки різних розмірів, які заповнюються повітрям або водою. Пори можуть бути дрібними розміром 0,001...0,1мм; крупними 1...2 мм. Пори розміром більш ніж 2мм називають пустотами.

Пористість обчислюється за формулою, %:

П = (1 – rсер / rд) × 100, (2.6)

де rсер – середня густина, кг/м3; rд – дійсна густина, кг/м3.

Пористість можна визначати також за допомогою приладів (прямий метод, заснований на вдавлюванні ртуті в пори, на просочуванні зразків рідиною з наступним витісненням її тощо).

Пористість буває відкритою та закритою. Пористість змінюється в широких межах: від 0 (скло високоякісне, сталь високосортна, рідини) до 98% (міпора).Пористість важкого бетону становить близько 10%,а ніздрюватого близько 80%, цегла керамічна має пористість 20 – 40%.

Пористість пов’язана з показниками багатьох властивостей матеріалів. Вплив пор на властивості матеріалів залежить від загальної пористості, розміру пор,форми пор, характеру порових каналів (закриті чи відкриті). Наприклад, при одній і тій самій загальній пористості матеріали з більшим об’ємом пор менш морозостійкі. Збільшення об’єму відкритих пор підвищує звукопоглинання. Відкрита пористість збільшує хімічну активність і знижує їхню корозійну стійкість.

Водопоглинання – здатність матеріалу при нормальних умовах (тиск і температура) поглинати воду і вдержувати її в своїх порах при безпосередньому контакті з водою.

Розрізняють водопоглинання за масою (Вm) і за об’ємом (Вv). Іноді ці показники називають так: водопоглинання масове, водопоглинання об’ємне.

Водопоглинання, %, обчислюють за формулами:

Вm = [ (m1 – m2) / m2 ] × 100, (2.7)

Bm = [ (m1 – m2) / Vc ] × 100, (2.8)

де m1, m2 – маса матеріалу відповідно у насиченому водою і абсолютно сухому стані, г (кг); Vc – об’єм матеріалу в сухому стані, см33).

Для визначення водопоглинання зразки матеріалу в сухому стані поступово занурюють у воду (щоб все повітря вийшло з пор), а потім витримують у воді доти, поки зразки не набудуть постійної маси. Водопоглинання можна також визначити, поклавши зразки в киплячу воду (метод кип’ятіння). Цей метод потребує менше часу і дає кращі результати тому, що в процесі кип’ятіння повітря в порах розширюється і повніше видаляється із зразків. Однак слід враховувати, що при цьому потрібні значні витрати електроенергії.

Водопоглинання залежить від природи матеріалу та його структури, тобто загальної пористості, розміру та характеру пор.

Водопоглинання за об’ємом характеризує відкриту пористість і завжди має величину менш за 100%. Водопоглинання за масою може бути понад 100% для високопористих матеріалів. Для металів, скла, фарфору водопоглинання за масою практично дорівнює нулю, для граніту 0,02 – 0,7%, для щільного бетону 2–5 %, керамічної цегли 8 – 20 %, для більшості теплоізоляційних матеріалів 60-80%.

Водопоглинання можна також характеризувати коефіцієнтом насичення пор водою (коефіцієнт водопоглинання)

Кн = Bv / П, (2.9)

де Bv водопоглинання за об’ємом,%; П – пористість, %.

Коефіцієнт насичення може змінюватися від нуля (усі пори в матеріалі замкнені) до 1 (усі пори відкриті).Фактично будівельні матеріали мають коефіцієнт насичення більше нуля. При зменшенні Кнвідкритапористість зменшується, а морозостійкість збільшується.

Водостійкість – здатність матеріалу зберігати механічні властивості в насиченому водою стані. При зволоженні матеріалів можуть суттєво змінюватися їх властивості (середня густина, теплопровідність тощо), в тому числі механічні внаслідок утворення адсорбційно-активного середовища та розклинювальної дії розчинника (води), за рахунок розчинення на контактах зрощування кристалів, набухання шаруватої структури деяких мінералів тощо.

Водостійкість характеризується коефіцієнтом розм’якшення (або водостійкості), що визначають за формулою:

, (2.10)

де – міцність зразка, насиченого водою, МПа; міцність сухого зразка, МПа.

Коефіцієнт розм’якшення може змінюватися в широких межах: від нуля (вапно, деякі види глин, цегла-сирець) до 1 (сталь, скло, фарфор).До водостійких відносять матеріали, коефіцієнт розм’якшення яких дорівнює Кр ³ 0.8.

Підвищення водостійкості досягається зниженням розчинюваності і пористості матеріалів, гідрофобізацією або просочуванням і покриттям водостійкими сумішами.

Водопроникність – здатність матеріалу пропускати воду під тиском крізь свою товщу. Характеризується кількістю води, яка проходить протягом 1 год. крізь 1 м2 поверхні матеріалу при постійному (заданому) тиску. Ця характеристика називається коефіцієнтом фільтрації, що обчислюється за формулою:

Кф = Vв d/ [S (P1 –P2) x t], (2.11)

де Vв – об’єм води, м3; d –товщина матеріалу, м; P1 - P2 – різниця гідростатичного тиску (1 м вод. ст); S – площа випробуваного зразка, м2; t – хв., год.

Водопроникність є однією з головних експлуатаційних характеристик покрівельних та гідроізоляційних матеріалів, при будівництві гребель, резервуарів, колекторів, інших напірних споруд (гідротехнічних), стін підвалів тощо.

У практиці найчастіше для характеристики матеріалів застосовується така властивість як водонепроникність, що вимірюється граничним тиском, при якому вода не просочується крізь матеріал. Залежно від величини граничного тиску для бетонів, наприклад, встановлено марки за водонепроникністю W 0,2; W 0,4; W 0,6;W 0,8 (МПа) тощо.

Якщо пов’язати цю величину з коефіцієнтом фільтрації, то слід відзначити:чим нижче Кф, тим більше марка за водонепроникністю.

Ступінь водопроникності матеріалів залежить від їх будови і пористості. Якщо пори великі і з’єднуються між собою, то водопроникність більше; якщо пори дрібні і замкнені, то водопроникність менше. Особливо щільні матеріали (скло, бітум, сталь) і менш щільні із замкненими дрібними порами (бетони спеціально дібраного складу) практично водонепроникні.

Морозостійкість - здатність матеріалу в насиченому водою стані витримувати багаторазове навперемінне заморожування та відтавання і зберігати фізико-механічні властивості. Морозостійкість матеріалів залежить від їхньої щільності, пористості й водостійкості. Щільні матеріали значно більш морозостійкі, ніж пористі.

Морозостійкість матеріалу кількісно оцінюють маркою за морозостійкістю, яка позначається так: F15,F25, F50 тощо (іноді в літературі зустрічається Мрз 15, Мрз 25 тощо). Марка за морозостійкістю характеризується числом циклів заморожування – відтавання (цифри 15, 25,50 тощо саме й визначають число циклів), які витримує випробуваний матеріал без зниження міцності при стиску понад 15% (для деяких матеріалів – до 25%), витрати маси не більш як 5% і не змінює зовнішнього вигляду (руйнування, з’явлення тріщин, відколів, злущення поверхні, викришування, розшарування).

Вода в порах насиченого водою матеріалу при від’ємних температурах перетворюється у лід, що спричинює збільшення об’єму приблизно на 9% (густина льоду 918 кг/м3). При цьому виникає тиск на стінки пор, який при t = -20°С становить 210 МПа. В матеріалі з’являються внутрішні напруження,залишкові деформації накопичуються і можуть призвести до його руйнування,особливо, якщо всі пори відкриті, тобто коефіцієнт водопоглинання наближається до одиниці.

Вважається, що не руйнуються під дією замерзаючої води тільки такі матеріали, водопоглинання яких не перевищує 0,5%. Усі інші матеріали перед застосуванням слід випробувати на морозостійкість.

Іноді пористі матеріали мають значну морозостійкість. Це можна пояснити тим, що при заповненні пор водою в них залишається частина повітря, яке стискується, виконуючи функції компенсатора розширенню замерзаючої води.

Марки за морозостійкістю можуть змінюватися в широких межах залежно від виду матеріалу, його складу, характеру пористості тощо. Залежно від кліматичних умов, призначення й класу споруд морозостійкість різних матеріалів становить F10……F500 (циклів).Особливо морозостійкими повинні бути матеріали, призначені для гідротехнічного будівництва (до 500 циклів). Цеглу керамічну випускають марок за морозостійкістю F15, F25, F35, F50; дорожній бетон – F50 ….F200.

Теплопровідність – здатність матеріалу передавати теплоту від однієї поверхні до іншої за наявності різниці температур на цих поверхнях. Показником теплопровідності є коефіцієнт теплопровідності l,який вимірюється в таких одиницях Вт / (м × °С). Коефіцієнт теплопровідності залежить від природи матеріалу, його будови, пористості, вологості.

Матеріали кристалічної будови більш теплопровідні у порівнянні з матеріалами аморфної будови. Коефіцієнт теплопровідності шаруватих (шаруваті пластики) і волокнистих (деревина) матеріалів суттєво залежить від напряму теплового потоку по відношенню до шарів або волокон. Так, наприклад, у деревини вздовж волокон він приблизно удвічі більш ніж поперек.

Величина l тим більше, чим крупніше пори в матеріалах. Коефіцієнт зменшується зі зниженням середньої густини однорідних матеріалів, причому найменшу теплопровідність мають матеріали з розвинутою пористістю та мінімальною вологістю. При зволоженні матеріалу теплопровідність його збільшується, тому що коефіцієнт теплопровідності води [0,559 Вт / (м × °С)] приблизно у 25 разів більше за повітря [ 0,023 Вт / (м × °С)].Нижче наведені коефіцієнти теплопровідності деяких матеріалів, Вт / (м × °С):

сталь - 58,00; граніт - 2,92; бетон важкий - 1,28…1,55; цегла керамічна - 0,70 … 0,85

сосна: уздовж волокон - 0,30; поперек волокон - 0,17;мінеральна вата - 0,03 … 0,08

Теплопровідність має практичне значення при виборі матеріалів для зовнішніх стін, перекриттів та покриттів будівель, ізоляції тепломереж, холодильників, котлів тощо.

Теплоємність - здатність матеріалу поглинати тепло при нагріванні та віддавати при охолодженні. Показником теплоємності є питома теплоємність (або коефіцієнт теплоємності – С), що дорівнює кількості тепла, потрібного для нагрівання одного кілограма матеріалу на 1 град. С. Питома теплоємність (кДж/кг × °С) наведених нижче матеріалів дорівнює: сталь - 0,46 … 0,48; бетон важкий - 0,80 … 0,92; цегла керамічна - 0,74; сосна - 2,51; вода - 4,19.

Теплоємність враховують при теплотехнічних розрахунках стін і перекриттів опалювальних будинків для зберігання температури без різких коливань, при розрахунках підігріву матеріалів для зимових бетонних робіт, при розрахунках печей, автоклавів тощо.

Вогнестійкість – це здатність матеріалів опиратися короткочасній дії високих температур, тобто не змінювати своїх фізико-механічних властивостей під дією відкритого вогню (під час пожеж).За ступенем вогнестійкості будівельні матеріали поділяють на неспалимі, важкоспалимі й спалимі.

Неспалимі матеріали нездатні вступати в хімічну реакцію з киснем повітря при високих температурах. Вони не горять, не тліють і не обвуглюються. До групи неспалимих належать мінеральні матеріали (природні кам’яні, бетон, цегла, сталь тощо). Проте деякі неспалимі матеріали (цегла керамічна, черепиця, більшість бетонів) практично не деформуються і не розтріскуються, інші – значно деформуються (сталь), деякі розтріскуються і руйнуються (граніт, мармур, вапняки).

Важкоспалимі матеріали займаються, тліють та обвуглюються під дією вогню, а після видалення джерела вогню ці процеси припиняються. До важкоспалимих матеріалів належать фіброліт, асфальтобетон, деревина, просочена вогнезахисними речовинами, тощо.

Спалимі матеріали займаються або тліють під дією вогню або високих температур, і ці явища тривають і тоді, коли усунуто джерело вогню, тобто вони здатні до самостійного горіння. Ці матеріали під дією високої температури можуть реагувати з киснем повітря, утворювати теплоту і перетворюватися в нові речовини. До цієї групи належать незахищена деревина, бітуми, полімерні матеріали (більшість лаків, фарб) тощо.

Вогнетривкість – здатність матеріалів витримувати тривалий (протягом усього періоду експлуатації) вплив високих температур, не деформуючись (не змінюючи форми) і не розплавляючись (не руйнуючись). Характеризується вогнетривкість температурою, при якій стандартний зразок пірамідальної форми деформується і торкається вершиною підставки.

За ступенем вогнетривкості матеріали поділяють на вогнетривкі, тугоплавкі та легкоплавкі.

Вогнетривкі матеріали витримують (тривалий вплив) температуру понад 1580°С (шамотні, динасові, хромітові, високоглиноземисті та інші вогнетриви, застосовувані для внутрішнього обмурування промислових печей, топок, димових труб та інших конструкцій).

Тугоплавкі матеріали витримують тривалий вплив температури від 1350 до 1580°С (гжельська цегла, клінкер керамічний або дорожній, плитка керамічна для підлог тощо). Легкоплавкі матеріали витримують температуру до 1350°С (цегла керамічна, труби дренажні, керамзит тощо).

 

 


Схема 2.

  Властивості будівельних матеріалів  
Фізичні   Механічні   Хімічні   Технологічні   Експлуатаційні
міцність при стиску твердість стираність зносостійкість опір удару пружність повзучість крихкість пластичність утома релаксація           корозійна стійкість кислотостійкість лугостійкість токсичність   шліфувальність   довговічність та надійність
істинна густина водопоглинання теплопровідність       полірувальність   безвідмовність
середня густина водопроникність теплоємність   міцність при розтягу       подрібнюваність   ремонтопридатність
насипна густина водостійкість термостійкість   міцність при вигині         гвоздимість   схоронність
пористість морозостійкість вогнестійкість   міцність при сколюванні         оброблюваність   гігієнічність
  вологість вогнетривкість             розпилюваність   транспортабельність
  гігроскопічність температурні деформації             формівність    
  капілярне всмоктування температуропроводність             абразиність    
  вологовіддача теплозасвоєння             розшаровваність    
  гідрофобність теплостійкість             злежувність    
  гідрофільність жаростійкість                  
  вологові деформації                    
                                                   

 


2.2. Механічні властивості

Механічні властивості характеризують здатність матеріалу опиратися деформуванню й руйнуванню при дії зовнішніх механічних сил. На будівельний матеріал у конструкціях можуть діяти різні сили: стиск, розтяг, зріз, вигин тощо.

На конструкції будівель і споруд (фундаменти, колони, тримальні стіни) діє стиск. На розтяг працюють стінки резервуарів, затяжки, підвіска; на вигин – балки й плити перекриттів будівель, балки для підвішування талей тощо. Вигину від дії власної ваги піддаються великорозмірні тонкі листи, стержні, труби. Зсув, або зріз, виникає в матеріалі при дії великих протилежного напрямку сил, що лежать не на одній прямій, але близько одна до одної.

Міцність при стиску – здатність матеріалу опиратися руйнуванню при дії зовнішніх (стискових) сил, які викликають у матеріалі внутрішні напруження. Основною характеристикою є границя міцності при стиску, яку обчислюють за формулою:

Rст = Fp/ S, (2.1)

де Fp – руйнівне, тобто максимальне, навантаження (сила), яке визначають на спеціальних (у більшості гідравлічних) пресах, Н (кгс);

S – площа поперечного перерізу зразка до випробування, м2 (см2).

Границя міцності при стиску для будівельних матеріалів вимірюється в МПа (Н/мм2) або кгс / см2 (1 МПа ~ 10 кгс / см2).

На результати випробовування міцності при стиску впливає форма та розміри зразків, стан їх опорних поверхонь, а також швидкість навантаження зразка, склад матеріалу (хімічний і мінералогічний), пористість, вологість тощо.

 

 
 

 


Схема руйнування Схема руйнування

крихких матеріалів крихких матеріалів при

при стиску куба стиску куба зі змащеними

опорними гранями

У зразків-кубів менших розмірів границя міцності при стиску більша, ніж у зразків-кубів великих розмірів, виготовлених з того самого матеріалу. Призми виявляють менший опір стиску, ніж куби з однаковою початковою площею перерізу. Міцність куба при стиску зі змащеними опорними поверхнями приблизно на 50 % менша, ніж такого самого зразка з незмащеними опорними поверхнями.

Залежно від міцності при стиску будівельні матеріали поділяють на марки. У нормативних документах марки наведені в МПа (Н/мм2) або в кгс/см2. Наприклад, марки цементів 30 (300), 40 (400), 50 (500), 55 (550) і 60 (600) МПа (кгс/см2).

Чим вища марка матеріалу, тим вища якість конструкційного будівельного матеріалу. Зв’язок між міцністю при стиску і середньою густиною використовують для оцінки ефективності матеріалу в конструкціях, визначаючи коефіцієнт конструктивної якості (ККЯ) за формулою:

ККЯ = Rст / rm, (2.2)

де Rст – границя міцності матеріалу при стиску,МПа;

rm – середня густина матеріалу, кг / м3 (або відносна густина).

Наприклад, коефіцієнт конструктивної якості важкого бетону (rm = 2500 кг / м3, Rст = 50 МПа) становить 50/2500=0,02, а деревини ~ 0,1, тобто майже уп’ятеро більше. Отже конструкційні якості деревини значно вищі, ніж бетону.

Міцність про розтягу (Rr) використовується як характеристика міцності для сталі, бетону, волокнистих та інших матеріалів. Границю міцності при розтягу визначають у лабораторії дослідним шляхом, випробовуючи спеціально виготовлені зразки (стержні, ”вісімки”, призми тощо) на розривних машинах.

Форми зразків для випробування на розтяг

 
 

 

 


Стержень балочка пластина “вісімка”

Границю міцності при розтягу визначають за формулою:

Rr =Fr / S, (2.3)

де Fr –руйнівна сила, Н (кгс);

S – площа перерізу зразка в найтоншому місці до випробування, м2 (см2).

Для рулонних матеріалів (руберойд, пергамін) міцність оцінюють руйнівною силою, для бітумів визначають розтяжність у сантиметрах у момент розриву. Кам’яні матеріали (гірські породи,бетони, цегла) при розтяганні витримують навантаження в 10 – 20 разів менші, ніж при стиску. Деякі будівельні матеріали добре працюють на стиск і на розтяг (наприклад, сталь, деревина, шаруватий пластик).

Міцність при вигині визначають випробуванням зразків матеріалу у вигляді призм (невеликих балочок) на двох опорах. Їх навантажують одним (схема А) або двома (схема Б) зосередженими вантажами до руйнування.

Залежно від схем випробування границю міцності при вигині обчислюють відповідно за формулами:

Схема А Rв = 3Fp l / 2bh2, (2.4)

Схема Б Rв = Fp l / bh2. (2.5)

                   
   
     
b
 
 
   
h
   
 
 

 

 


А

 
 

 


де Fp – руйнівне навантаження, Н (кгс); l –відстань між опорами, м (см);

b, h –відповідно ширина і висота поперечного перерізу зразка, м (см).

 
 

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 2715; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.103 сек.