Органічні ТІМ

До органічних ТІМ відносяться: фіброліт, камишит і газонаповнені пластмаси тощо.

Фірболіт – це плитний матеріал зі спресованої деревної стружки, склеєної затверділим мінеральним в'яжучім. Фірболіт характеризується неоднорідною крупнопористою будівлею зі сполученими порами. Середня густина - 300-500кг/ м³, загальна пористість - 77-87%, границя міцності при вигині - 0,4-1,2 МПа. Теплопровідність сухого фіброліта коливається в межах 0,1-0,15 Вт/(м×°С). При рівноважній вологості 6-8 % коефіцієнт теплопровідності підвищується до 0,15-0,32 Вт/(м×°С).

Завдяки розвинутій відкритій пористій структурі, фіброліт - гарний звуковбирний матеріал, коефіцієнт його звукопоглинання при товщині плит 30 мм складає 0,4. Фіброліт не горить, але тліє. Фібролит – неводостійкий. Крім того, у сухому стані він біостійкий, але при вологості більш 35% вражається гризунами і грибками, тому його слід захищати від зволоження, наприклад оштукатурюванням. Фіброліт можна пилять, сверлить, в нього можна забивати цвяхи.

Основними сировинними компонентами для одержання фибролита є портландцемент не нижче марки 400 і деревна стружка довжиною 200-500 мм, шириною 2-5 мм, товщиною 0,3-0,5 мм. Застосовується фіброліт для теплоізоляції огороджувальних конструкцій, як декоративно-акустичний матеріал.

Камишитові плити розмірами 2400-2800х550-1500х50-100 мм виготовляють шляхом пресування і скріплення в спресованому стані стеблин очерету (очерету звичайного) сталевим оцинкованим дротом. Виробництво камишитових плит зосереджене в районах, багатих заростями очерету.

Камишит відрізняється неоднорідною волокнистою будівлею з великими і дрібними сполученими порами. Середня густина комишитових плит залежить від зусилля пресування і складає 175-250 кг/м³, межа міцності при вигині 0,5 МПа, коефіцієнт теплопровідності 0,055-0,095 Вт/(м×°С). Вологість комишитових плит не повинна перевищувати 18%, інакше він уражається грибами. При відкритому полум’ї камишит не горить, але жевріє. Для виготовлення комишитових плит придатні зрілий очерет і очерет врожаю першого року життя з товщиною стебла переважно 7-15 мм, жовтого кольору, без листів, гнилості і цвілі. Очерет заготовлюють восени на некрижаних водоймах плавучими камишекосилками, а на замерзлих - камишозбираючими комбайнами.

Для скріплення очерету в плитах використовують сталевий оцинкований дріт діаметром 1,6-2 мм. Орієнтована витрата матеріалів на виготовлення 1м² плити товщиною 100 мм складає: 17,5-25 кг очерету і 0,4...0,7 кг дроту, включаючи виготовлення скоб.

Комишитові плити застосовують у малоповерховому житловому і сільськогосподарському будівництві для тепло- і звукоізоляції зовнішніх стін, перекриттів і покрить. Для запобігання від гниття плити просочують 5% -ним розчином залізного купоросу. Для зменшення повітропроникності комишитові стіни оштукатурюють.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! NB!

Теплоізоляційні пластмаси (пінопласти) – найефективніший вид теплоізоляційних матеріалів. Пінопласти характеризуються максимально високими теплоізоляційними властивостями в сполученні з гарними показниками міцності. Найбільше значення мають пінопласти на основі полістирольних, поліуретанових, мочевиноформальдегидных полімерів (смол).

По будові пінопласти мають переважно закриті пори. У залежності від виду полімеру і способу виробництва середня щільність пінопластів коливається в межах 10-150 кг/м³; загальна пористість досягає 99%, теплопровідність - 0,023-0,052 Вт/(м×°С); міцність при стиску - 0,05-4 МПа; об'ємне водопоглинення – 2-70 %. По горючості пінопласти відносяться до категорій трудногорючих (мочевиноформальдегідні) і горючих. Горючі можуть бути самозатухаючими - при видаленні полум'я перестають горіти (поліхлорвінілові і деякі пінополіуретанові пінопласти). В залежності від виду полімеру гранична температура застосування пінопластів знаходиться в межах від -180 до 250×°С (табл. 7).

Таблиця 7. Тепло- та вогнестійкість пінопластів

Пінопласт	Середня густина, кг/м^3	Максимальна температура експлуатації, ^оС	Ступінь горючості
Пінополістирол	15-30		Горить
Пінополівінілхлорид	60-200		Самозатухає
Пінополіуретан	30-200		Горить
Мочевиноформальдегід-ний пінопласт (міпора)	10-20		Не горить
Пінополісилоксан	200-400		Не горить

Пінопласти широко застосовують для ізоляції трубопроводів і устаткування, для утепління огороджуючих конструкцій, теплоізоляції холодильної техніки, у тому числі установок глибокого холоду.

Полістирольний пінопласт найбільш расповсюджений, його випускають у вигляді плит, напівциліндрів. Плити випускають двох видів - з добавкою антипіренів (органічні фосфор- і галоїдвміщуючі сполуки, амонійні солі різних кислот тощо) і без них. Плити з добавкою антипірена не повинні горіти протягом більш 5 секунд після видалення джерела вогню. Напівциліндри випускають тільки з добавкою антипирена.

Розміри плит, мм: довжина 900-2000 (с інтервалом 50 мм), ширина 500-1200 (с інтервалом 50 мм), товщина 25, 33, 50, 100. Напівциліндри мають довжину 1000 мм, внутрішній діаметр 16-428 мм при товщині стінки 50-90 мм.

Сутність більш простої, безпресової технології полістирольного пінопласту полягає в тому, що при нагріванні вище 80 - 90°С полістирол переходить із склообразного в піропластичний стан. При цьому изопентан – газоутворювач, що входить до складу сировини - бісерного полістиролу (гранули діаметром до 3 мм), при температурі вище 28°С переходить з рідкого в газоподібний стан. Під тиском газу розм'якшені гранули полістиролу збільшуються в об”єму в 10-20 разів. Ступінь збільшення об”єму гранул залежить від температури і стає максимальною при 100°С. Теплоносієм для розігріву служить вода, пара, гаряче повітря.

Технологія виробництва пінополистиролу складається з двох стадій: попереднє вспінювання, після якого матеріал зберігає сипучий стан, і остаточне вспінювання в формі, при якому гранули в замкнутому об”ємі склеюються між собою.

Пінополіуретан одержують при взаємодії гидроксилвміщуючих поліефірів з изоционатами в присутності каталізаторів, стабілізаторів піни та піноутворювачів. В останній час ці пінопласти займають одне з провідних місць, тому що їх вспінювання та твердіння йдуть при звичайній температурі, одночасно вони можуть виконувати роль гідроізоляції.

В якості піноутворювачів застосовують рідини, наприклад фреони, які в процесі реакції з іншими компонентами суміші зкипають і вспінюють полімерну масу. При введенні в композицію води в результаті її взаємодії з изоционатом виділяється кисень, що також спучує суміш. Поліуретани – найбільш токсичні полімери, особливо при горінні. Для зниження горючості в їх склад уводять фосфорвміщуючі добавки.

В залежності від модуля пружності пінополіуретани можуть бути еластичні (м'які), напівтверді і тверді. Еластичні (поролон) мають напругу стиску при 10%-ній деформації менш 0,01 МПа, тверді - більш 0,15 Мпа, напівтверді займають проміжне положення. В будівництві застосовують, переважно, тверді пінополіуретани.

Тверді пінополіуретани одержують способом заливання або напилення. Перший спосіб застосовується, в основному, для виробництва виробів, другий - для монолітної тепло- та гідроізоляції великих поверхонь на місці виконання теплоізоляційних робіт.

Вироби в вигляді плит, фасонних виробів виготовляють на стаціонарних формах і конвейєрних лініях. Підогріті до 20-25°С компоненти дозировочними насосами подаються в змішувальну голівку заливальної машини, де вони протягом 3-5 с перемішуються. Суміш заливають на стрічку конвейєра або в спеціальні форми. Щоб пінополіуретан не прилипав стрічку і форми вистилають папером (поліетиленовою плівкою) або покривають жировим змазуванням.

Початок спучування настає через 10-70 с, час підйому піни складає 75-240 с. При безупинному формованні отвердженна стрічка пінопласту розрізається на вироби за допомогою дискової пилки. З форми або формувального конвеєра вироби витягують після охолодження через 15-30 хв. Об’єм композиції при вспінюванні збільшується у 10-20 разів.

Мочевиноформальдегідні пінопласти випускають в вигляді плит і фасованих виробів. Вони відрізняються підвищеною температурою застосування і зниженою горючістю. Вироби виготовляють беспрессовим і заливальним способами.

Безпресовим способом високу пористість створюють, використовуючи в якості наповнювача спучений перліт. Крім того до складу композиції входить порошкоподібна мочевиноформальдегідна смола, отверджувач і піноутворювач. Безпресовим сособом випускають хімічно стійкі тверді плити розмірами 1000-1200х500-900х25-60 мм. Середня густина плит 70-230 кг/м³, міцність при стиску до 1 МПа, температура застосування до 150°С.

Заливальна технологія виробів з рідких композицій водорозчинної мочевиноформальдегідної смоли, эмульгатора та алюмінієвої пудри знайшла найбільше застосування. При цьому в якості піноутворювача та отверджувача використовують низкою’язкий продукт ВАГ-3, до складу якого входить ортофосфорна кислота з сульфофеноломочевиною. Вспінювання композиції відбувається в результаті виділення водню при взаємодії алюмінієвої пудри та кислоти.

Суміш вихідних компонентів перемішують протягом 20-30 с, температура суміші повинна складати 25-35°С. Необхідну кількість суміші заливають у форму, що попередньо вистилають покривним матеріалом - склотканиною, папером і тощо. Для герметизації форму закривають кришкою з замками, здатними витримати тиск до 0,15 МПа.

При вспінюванні композиція розігрівається, виділяючи велику кількість тепла і газів. Тому для відводу газів у формі передбачаються отвіри діаметром 3-5 мм із кроком 15-20 см. По закінченні вспінювання форму розкривають і витягують виріб, який негайно відправляють на склад, де витримують 2 доби для завершення газовиділення й отвердження.

Заливальні мочевиноформальдегідні пінопласти характеризуються властивостями, показники яких наведені в табл. 7.

Дата добавления: 2014-01-07