Школи менеджменту

Сучасні концепції менеджменту.

Розвиток управління як наукової дисципліни не являло собою серію послідовних кроків вперед. Скоріше всього це було кілька підходів, які часто співпадали. Об’єкти управління – це і техніка, і люди. Як наслідок, успіхи в теорії управління завжди залежали від успіхів в інших, зв’язаних з управлінням галузях, таких як математика, інженерні науки, психологія, соціологія і антропологія. В міру того, як розвивались ці галузі знань, дослідники в галузі управління, теоретики і практики дізнавалися все більше про фактори, які впливали на успіх організації. Ці знання допомагали спеціалістам зрозуміти чому деякі, більш ранні теорії деколи не витримували перевірки практикою, і знаходили підходи до управління.

В той час світ ставав ареною швидких перемін. Все частішими і значимішими ставали науково-технічні нововведення і керівництво почало все більш рішуче визначати своє відношення до бізнесу. Ці і інші фактори заставили представників управлінської думки глибше пізнавати існування зовнішніх по відношенню до організації сил. Для цієї цілі були розроблені нові підходи.

Підходи до управління:

1. Процесний підхід – розглядає управління як неперервну серію взаємопов’язаних функцій.

2. Системний підхід – підкреслюється, що керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємозалежних елементів, таких як люди, структура, задачі і технологія, які орієнтовані на досягнення різноманітних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища.

3. Ситуаційний підхід – концентрується на тому, що корисність різноманітних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує велике багато факторів як в самій організації, так і в оточуючому середовищі, не існує єдиного «кращого» способу управляти організацією. Найефективнішим методом в конкретній ситуації являється метод, який найбільше відповідає даній ситуації.

В першій половині ХХ ст. отримали розвиток чотири чітко виокремлені школи управлінської думки. Хронологічно їх можна перечислити в наступному порядку:

1. Школа наукового управління

2. Адміністративна школа

3. Школа психології і людських відносин

4. Школа науки управління (кількісна)

Прихильники кожного із цих напрямків думали в свій час, що їм вдалось знайти ключ до найбільш ефективного досягнення цілей організації.

Школа наукового управління (1885-1920)

Наукове управління найбільш тісно зв’язано з роботами Ф. Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет і Генрі Ганта. Ці творці школи наукового управління вважали, що використовуючи спостереження, заміри, логіку і аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, добиваючись їх більш ефективного виконання. Першою фазою методології наукового управління був аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів. Наприклад Тейлор скрупульозно заміряв кількість руди і вугілля, які людина може підняти на лопатах різного розміру. Гілбрети винайшли прилад і назвали його мікрохронометром. Вони використовували його в сукупності з кінокамерою для того, щоб точно визначити, які рухи виконують при визначених операціях і скільки часу займає кожен з них. Про це зазначено в таблиці 1.

Таблиця 2.1.

Будучи учнем каменяра, Гілбрет помітив, що люди, які вчили його класти цеглу, виконували три основні зв’язки рухів. Він задумався над тим, який з цих рухів був найбільш ефективним, тому він методично вивчив ці рухи, а також інструменти, які використовувались. В результаті з’явився удосконалений спосіб, який скоротив кількість рухів, які необхідні для укладання однієї цеглини, з 18 до 4 з половиною, збільшивши тим самим продуктивність на 50%. На початку 1900 років Френк і його дружина Ліліан почали вивчати робочі операції, використовуючи кінокамеру в сукупності з мікрохронометром. Мікрохронометр – це годинник, який винайшов Френк і який міг записувати інтервали, які тривали до 1/2000 секунди. З допомогою стоп-кадрів Гілбрети могли виявити і описати 17 основних рухів кисті руки. Вони назвали ці рухи терблігами. Ця назва походить від прізвища Гілбрет, якщо його прочитати задом-наперед.

На основі отриманої інформації вони змінювали робочі операції, щоб видалити лишні, непродуктивні рухи і використовуючи стандартні процедури і обладнання, намагались підвищити ефективність роботи. Тейлор, наприклад, виявив, що максимальна кількість залізної руди і вугілля може бути перекинуто, якщо робітники будуть користуватись лопатою-совком ємністю 21 фунт (8,6 кг). В порівнянні з більш ранньою системою це дало феноменальний виграш.

Наукове управління не залишило без уваги й людський фактор. Важливий вклад цієї школи було систематичне використання стимулювання з ціллю зацікавити робітників у збільшенні продуктивності і обсягу виробництва. Розглядалася також можливість невеликого відпочинку і неодмінних перерв в виробництві, так що кількість часу, який виділявся на виконання зазначених завдань, було реалістичним і справедливо встановленим. Це давало керівництву можливість встановити норми виробництва, які виконувалися, і платити платити додатково тим, які перевиконували мінімально встановлені норми. Ключовим елементом в даному підході було те, що люди, які виробляли більше отримували більшу винагороду. Автори робіт з наукового управління також визнавали важливість відбору людей, які фізично і інтелектуально відповідали виконуваній роботі, вони також підкреслювати велике значення навчання.

Наукове управління також виступало на захист відокремлення управлінських функцій обдумування і планування від фактичного виконання роботи. Тейлор і його сучасники фактично признавали, що управлінська робота – це визначена спеціальність і що організація в цілому виграє,якщо кожна група робітників зосереджена на тому, що вона робить найкраще. Цей підхід різко контрастував з старою системою, за якою робочі самостійно планували свою роботу.

Концепція наукового управління стала серйозним переломним моментом, завдяки якому, управління стало широко визнаватися як самостійна область наукових досліджень. Вперше керівники-практики і науковці побачили, що методи і підходи, які використовувались в науці і техніки, можуть бути ефективно використані в практиці досягнення цілей організації.

Наукове управління було спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (операційних виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці.

Здобутки школи наукового управління:

1) обґрунтоване нормування праці, включаючи необхідність відпочинку та перерв (реалістичних завдань);

2) доведення необхідності відбору робітників для виконання певних операцій, а також їх навчання;

3) впровадження практики стимулювання кращих результатів робітників-виконавців;

4) відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання робіт.

Адміністративна (класична) школа (1920-1950р)

Автори, які писали про наукове управління, в основному присвячували свої дослідження тому, що називається управління виробництвом. Вони займалися підвищенням ефективності на рівні нижче управлінського. З виникненням адміністративної школи спеціалісти почали постійно виробляти підходи для вдосконалення управління організацією в цілому.

Тейлор і Гілбрет почали свою кар’єру простими робочими, що без сумніву вплинуло на їх уявлення про управління організацією. На відміну від них автори, які вважаються творцями школи адміністративного управління, більш відомої як класичної, мали безпосередній досвід роботи в якості керівників вищої ланки управління в великому бізнесі. Анрі Файоль, з іменем якого пов’язують виникнення цієї школи і якого іноді називають батьком менеджменту, керував великою французькою компанією з видобутку вугілля. Ліндал Урвік був консультантом з питань управління в Англії. Джеймс Муні, який писав роботи спільно з А.К. Рейлі, працював під керівництвом Альфреда Слоуна в компанії «Дженерал моторз». Виходячи з цього, їх головною проблемою була ефективність в більш широкому розумінні цього слова – яка застосовується до роботи всієї організації.

Прихильники класичної школи, як і ті, хто писав про наукове управління, не надто турбувались про соціальні аспекти управління. Більше того, їх роботи значною мірою випливали з особистих спостережень, а не базувалося на основі наукової теорії. «Класики» старалися поглянути на організацію з точки зору широкої перспективи, стараючись визначити спільні характеристики і закономірності організацій. Ціллю класичної школи було створення універсальних принципів управління. При цьому вона походила з ідеї, що дотримуючись цих принципів організація без сумніву досягне успіху.

Ці принципи враховували два основні аспекти. Одним з них була розробка раціональної системи управління організацією. Визначаючи основні функції бізнесу, теоретики-класики були впевнені в тому, що можуть визначити кращий спосіб розподілу організації на підрозділи чи робочі групи. Традиційно такими функціями вважалися фінанси, виробництво і маркетинг. З цим було тісно пов’язано і визначено основні функції управління. Головний внесок Файоля в теорію управління полягав в тому, що він розглядав управління як універсальний процес, який складається з декількох взаємопов’язаних функцій, таких як планування і організація.

Друга категорія класичних принципів відносилась до побудови структур організації і управління робітниками. Прикладом може служити принцип єдиноначальності, відповідно до якого людина повинна отримувати накази лише від одного начальника і підкорятися лише йому одному. Таблиця 2 являє собою стислий виклад 14 принципів управління Анрі Файоля, багато з них до цього часу практично корисні, не дивлячись на зміни, які сталися з цього часу, як Файоль вперше їх сформулював.

Таблиця 2.2

Принципи управління Анрі Файоля   1. Розподіл загальної роботи в організації на складові її частини. 2. Повноваження та відповідальність. Ці категорії "тримають одна одну". "Де надаються повноваження, там виникає і відповідальність". 3. Дисципліна. Дотримання досягнутих угод між організацією та її робітниками. 4. Єдиноначальність. Кожний робітник в організації повинен мати одного і тільки одного начальника. 5. Єдність керівництва. Всі операції в організації, які мають одну мету, повинні виконуватись під керівництвом одного начальника. 6. Підпорядкованість індивідуальних інтересів спільним. Цілі організації повинні домінувати над цілями окремих робітників або груп. 7. Винагорода. Система оплати повинна бути справедливою, стимулювати діяльність, а її розміри не повинні опускатися нижче розумного рівня. 8. Централізація. Ступінь концентрації влади на вищому рівні управління. 9. Ієрархія (скалярний ланцюг). "Ланцюг" начальників від вищого до нижчого рівня. 10. Порядок. "Усьому своє місце і все на своєму місці". 11. Справедливість. Відданість персоналу організації повинна поєднуватися з правосуддям керівництва організації. 12. Стабільність перебування на посаді. Організація повинна сприяти довгостроковим стосункам зі своїми робітниками. 13. Ініціатива. "Здатність самостійно обмірковувати та виконувати план". 14. Корпоративний дух. Результат гармонії та єдності персоналу організації.

Здобутки адміністративної школи:

1) детальне дослідження основних функцій управління;

2) опрацювання принципів побудови структури організації та управління працівниками.

Недоліки адміністративної школи:

1) помилковість пошуків універсальних принципів управління;

2) ігнорування соціальних аспектів управління.

М. Вебер сформулював “ концепцію ідеальної бюрократії ”.

Таблиця 2.3.

Характеристика моделі ідеальної бюрократії Макса Вебера   1. Високий ступінь розподілу праці. 2. Чітка управлінська ієрархія. 3. Численні правила, стандарти та показники оцінки роботи. 4. Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та переваги до окремих робітників). 5. Підбір кадрів в організації за їх діловими та професійними якостями.

Школа людських відносин (1930-1950 роки)

Поведінкові науки (1950 рік до нашого часу)

Школа наукового управління і класична школа з’явилися на світ, коли психологія знаходилась ще у стані започаткування. Багато хто на початку ХХ століття серйозно ставили під сумнів нову на той час фрейдівську концепцію підсвідомого. Більше того, ті, хто цікавився психологією рідко цікавились управлінням, існуючі тоді незначні знання про людську свідомість не були пов’язані з проблемами трудової діяльності. Як наслідок, хоча автори наукового управління і класичного підходу признавали значення людського фактору, їхні дискусії обмежувалися такими аспектами як справедлива оплата, економічне стимулювання і встановлення формальних функціональних відносин. Рух за людські відносини зародився як відповідь на здатність повністю пізнавати людський фактор як основний елемент ефективної організації. Так як воно виникло як реакція на недоліки класичного підходу, школа людських відносин деколи називається неокласичною школою.

РУХ ЗА ЛЮДСЬКІ ВІДНОСИНИ. Двох науковців Мері Паркер Фоллетт і Елтона Мейо можна назвати найвизначнішими авторитетами в розвитку школи людських відносин в управління. Саме міс Фоллетт була першою, хто визначив «менеджмент як забезпечення виконання роботи з допомогою інших осіб» (7). Знамениті експерименти Елтона Мейо, особливо ті, які проводились на заводі «Вестерн Електрик» в Хоторні, відкрили новий напрямок в теорії управління. Мейо виявив, що чітко розроблені робочі операції і хороша зарплата не завжди вели до підвищення продуктивності праці, як вважали представники школи наукового управління. Сили, які виникали в ході взаємодії між людьми, могли перевищити і часто перевищували зусилля керівників. Деколи робітники реагували на сильніше на тиск з сторони колег по групі, ніж на бажання керівника і на матеріальні стимули. Пізніші дослідження проведені Абрахамом Маслоу і іншими психологами допомогли зрозуміти причини цього явища. Маслоу вважає, що мотивами вчинків людей являються, в основному, не економічні сили, як вважали прихильники і продовжувачі школи наукового управління, а різноманітні потреби, які можуть бути лише частковими і рідко задовольнятися за допомогою грошей.

Базуючись на цих висновках, дослідники психологічної школи вважали, якщо керівництво виявляє велику турботу про своїх робітників, то і рівень задоволення робітників повинен зростати, що буде вести до збільшення продуктивності. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, включаючи ефективніші дії безпосередніх керівників, консультації з робітниками і забезпечення їм більш широких можливостей спілкування на роботі.

РОЗВИТОК ПОВЕДІНКОВИХ НАУК.

Розвиток таких наук як психологія соціологія і вдосконалення методів дослідження після другої світової війни зробило вивчення поведінки на робочому місці в більшій мірі строго науковим. Серед найвизначніших постатей пізнішого періоду розвитку поведінкового біхевіористського підходу можна згадати в першу чергу Кріса Арджиріса, Ренсіна Лайкерта, Дугласа МакГрегора і Фредеріка Герцберга. Ці і інші дослідники вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру власності і авторитету, організаційної структури і, комунікації в організаціях, лідерства, змін змісту роботи і якості трудового життя.

Школа поведінкових наук значно віддалилася від школи людських відносин, зосереджується перш за все на методах налагодження міжособистісних відносин. Новий підхід намагався допомогти робітнику в визнанні своїх власних можливостей на основі використання концепцій поведінкових наук до побудови і управління організацією. В загальних рисах основною ціллю цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів.

Поведінковий підхід став настільки популярним, що він майже повністю охватив всю галузь управління в 60 роки. Як і більш ранні школи менеджменту, цей підхід відстоював «єдиний найкращий шлях» вирішення управлінських проблем. Його основний постулат в тому, що правильне застосування науки про поведінку завжди буде забезпечувати підвищенню ефективності як окремого робітника, так і організації в цілому.

Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи:

а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації. Їх зусилля були зосереджені у сфері поведінки індивідуума в організації, на його мотивації.

б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

В загальних рисах основна мета обох шкіл полягає у підвищенні ефективності організації шляхом підвищення ефективності використання її людських ресурсів.

Школа науки управління чи кількісний підхід (1950 р. і до нашого часу)

Математика, статистика, інженерні науки і зв’язані з ними галузі знань зробили вагомий внесок в теорію управління. Їх вплив можна прослідкувати в використанні Фредеріком Тейлором наукового методу при аналізі роботи. Але до другої світової війни кількісні методи використовувались в управлінні не достатньо. Англійці повинні були відшукати спосіб найбільш ефективного використання обмеженої кількості своїх бойових винищувачів і засобів протиповітряної оборони для того, щоб уникнути знищення в час масивних німецьких повітряних ударів. Пізніше прийшлось шукати спосіб максимізації ефективності військових поставок по забезпеченні висадки союзників в Європі. Кількісні методи, згруповані під загальною назвою досліджуваних операцій, були використані при вирішенні цих і інших проблем, включаючи війну підводних човнів і мінування портів.

ДОСЛІДЖЕННЯ ОПЕРАЦІЙ І МОДЕЛЕЙ.

По своїй суті дослідження операцій – це застосування методів наукового дослідження до операційних проблем організації. Після постановки проблеми група спеціалістів з дослідження операцій розробляє модель ситуації. Модель – це форма представлення реальності. Зазвичай модель спрощує реальність чи представляє її абстрактно. Моделі полегшують розуміння складності реальності. Наприклад, дорожня карта полегшує можливість побачити просторові співвідношення на місцевості. Без такої моделі було б важче дістатись до місця призначення. Прийшлось б надіятись на метод проб і помилок. Саме так розроблено в дослідженні операцій, спрощують кількість змінних, які спрощують складні проблеми, зменшуючи кількість змінних, які виносяться на розгляд, до керованої кількості.

Після створення моделі змінним надаються кількісні значення. Це дозволяє об’єктивно порівняти і описати кожну змінну і відношення між ними. Ключовою науки управління являється зміна словесних роздумів і описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями. Напевне, найбільший ривок до використання кількісних методів в управлінні вплинуло на розвиток комп’ютерів. Комп’ютер дозволив дослідникам операцій конструювати математичні складніші моделі, які найближче наближаються до реальності і, відповідно, являються більш точними.

ВПЛИВ КІЛЬКІСНОГО ПІДХОДУ.

Вплив науки управління чи кількісного підходу був значно меншим, ніж вплив біхевіористського підходу, що надто велика кількість керівників щоденно зустрічається з проблемами людських відносин, людської поведінки ніж з предметами дослідження операцій. Крім того, до 60 років лиш у небагатьох керівників була достатня освіта, для розуміння і використання складних кількісних методів. Проте в наш час положення швидко змінюється так як все більше шкіл бізнесу пропонують курси кількісних методів і використання комп’ютерів.

Кількісний підхід (школа науки управління). Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів.

В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків.

Інтереси представників кількісної школи майже повністю пов’язані із застосуванням математики в управлінні.

Основний внесок цієї школи в теорію управління - спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей.

Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління.

Розвиток організації управління як наукової дисципліни

Таблиця 2.4.

Роки	Наукові школи і підходи	Об’єкт управління	Основна складова об'єкта управління	Головні напрямки мнтодологічних розробок
	Наукового управління	Виробничий комплекс	Трудовий процес, працівник як виробничий фактор	Методи аналізу робочого часу і робочих рухів, нормування праці, правила добору працівників
	Класична (адміністративна)	Підприємство	Управлінський процес	Принципи функціонального поділу праці, моделі лінійної і штабної ОСУ
1936-1955	Школа людських відносин і поведінкових наук	Підприємство як соціальна система	Людський фактор, працівник як соціальний фактор	Соціально-психологічні методи, мотивація працівників. Використання методів психології і соціології в управлінні людськими відносинами
	Кількісний підхід	Сукупність процесів управління виробництвом	Процесс управління	Методи моделювання процесів управління, розробки управлінських рішень

Дата добавления: 2014-01-07