Гастроэнтерология

Курс

Знання комунікативних законів та вміння використовувати їх або, навпаки, протистояти їм є важливою складовою частиною комунікативної компетенції кожної освіченої людини» (Ф.Бацевич).

Ще однією складовою, що забезпечує високий професіоналізм у діловому спілкуванні, є риторична компетенція.

5.Дослідники по-різному трактують поняття «риторична компетенція». Так,

О.Симакова зазначає:«Риторична компетенція–це сукупність взаємопов’язаних якостей особистості, які визначають здатність до ефективного спілкування, а риторична компетентність – володіння людиною цими якостями, особистісним ціннісним ставленням до спілкування та досвідом спілкування, спрямованого на здійснення особистісно й соціально-значущої продуктивної діяльності».

О. Бабкіна визначає риторичну компетентність як коректну мовленнєву поведінку і вважає її невід’ємною частиною комунікативної компетентності. Серед складових риторичної компетентності називає: комплекс знань, умінь і навичок, спрямованих на досягнення запланованого прагматичного результату; експресивно-емоційні та логічні засоби мови.

До структури риторичної компетентності студентів-нефілологів варто віднести:

- комплекс мовних і риторичних знань у контексті їх вправного застосування в мовленнєвій діяльності (теоретико-практична площина);

- комунікабельність (ініціативність, здатність до включення в активну комунікацію) (площина активності);

- вправність у доборі стратегій і тактик спілкування (організаційно-методологічна площина);

- вправність у володінні експресивно-емоційними засобами мови для досягнення запланованого прагматичного результату (площина впливовості мовленнєвого акту);

- навички спілкування, комунікації відповідно до мовленнєвої ситуації;

- застосування вмінь використовувати обрані засоби для досягнення комунікативної мети (процесуально-діяльнісна площина);

- цінності, ціннісні орієнтації, духовність особистості (соціокультурна – морально-етична площина).

Риторична компетентність виявляється під час публічних виступів, а метою будь-якого виступу (на переговорах, на конференціях, на суду та ін..) є переконати слухачів (партнерів, опонентів, студентів тощо) в істинності тієї інформації (чи поглядів, позицій), яка надається,

6. У риториці все підпорядковане мистецтву переконання як способу впливу на співрозмовника (аудиторію). На етапі інвенції — це підбір матеріалу, в диспозиції — його розташування, в елокуції —добір мовних засобів і способів їх подачі, в мнеморії — запам'ятовування найважливішого, в акції — характер мовної поведінки і паралінгвістичних прийомів (виголошення, міміка, кінесика, жести). Це підтвердження (confirmatio) і спростування (refutatio) певних положень.

Проте основним етапом і змістом переконання є аргументація як логічна частина диспозиції. Аргументація в широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів і як результат — мистецтво дискусії. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є ланцюжком або комбінацією суджень як елементів доказу: теза (гр. thesis), аргумент (лат. argumentum), демонстрація (лат. demonstratio).

Аргументація – специфічна форма комунікативної діяльності, що нерозривно та органічно пов'язана з процесом переконання. Під час прийняття рішень в практичній діяльності аргументація орієнтована на таку зміну поглядів та суджень співрозмовника, що може спонукати його до виконання тих чи інших дій. Це виходить з мети аргументування – вплинути на вибір адресата в процесі прийняття рішення і тим самим вплинути на його структуру діяльності.

Аргументація розглядається як нежорсткий засіб впливу одного суб’єкта на погляди та поведінку іншого суб’єкта. Нежорсткий означає, що аргументатор визнає реципієнта (аудиторію) вільною особистістю, визнає його інтелектуальне і моральне право відкинути аргументацію. (Порівняйте: фізичний вплив, наказ, команда, погроза).

(Можна пригадати класифікацію аргументів, запропоновану Г.М.Сагач

Сильні	Слабкі	Неістинні
„доказ від факту” (доказ, побудований на аналізі факту, тобто на вивченні причинно-наслідкових зв’язків, які випливають з факту).	„Доказ від сумніву” (доказ, зумовлений особистими сумнівами переконуючого субєкта); „доказ від авторитету” (доказ, який визначається загальною вірою переконуючого та переконуваного в авторитет „третьої сторони”); „доказ від впевненості” (доказ, який випливає з особистої впевненості переконуючого).	„Доказ від загрози” (доказ, заснований на загрозі аудиторії); „Доказ від обіцянки” (доказ, заснований на обіцянці аудиторії з боку переконуючого); „доказ від засудження” (доказ, заснований на засудженні мовця і аудиторії третьою стороною).

Отже, п ереконання — це спосіб впливу, коли людина звертається до свідомості, почуттів і досвіду іншої людини з тим, щоб сформувати в неї нові установки. Переконання впливає не тільки на розум, а й на почуття, якщо звернення до інших супроводжується емоціями. Отже, переконання — це такий вплив однієї людини на іншу або на групу людей, який діє на раціональне та емоційне в їхній єдності, формує нові погляди, відносини, що відповідають вимогам суспільства.

Переконання не дасть належного результату, якщо його підмінено моралізуванням. Тому краще не вживати слів типу "мусиш", "зобов'язаний", "як не соромно" та ін. Така форма сприймається як формальна і до неї ставляться іронічно, а то і з презирством.

Мистецтво переконувати полягає як у тому, щоб бути при­ємним, так і в тому, щоб логічно обґрунтовувати свою позицію й переводити мислення в мовлення.

Проте якщо людина не хоче, щоб її переконали, тут не допоможуть ні логіка, ні аргументація. Не можна також до­сягти бажаного результату, якщо той, хто переконує, пово­диться зверхньо або поблажливо, прагне самоствердитися.

До способів спілкування відносять і інші способи впливу однієї людини на іншу (або інших), коли ми прагнемо "спровокувати" її поведінку в потрібному нам напрямі, знайти в системі її діяльності "слабкі місця", визначити фактори, що керують нею, і намагаємося змінити їх. Отже, будь-який вплив здійснюється з метою формування, закріплення або зміни настанов, поглядів, взаємин, почуттів. дій тощо..

До групи психологічних способів впливу на людей нале­жать навіювання, наслідування, психічне зараження. Це механізми, які діють насамперед на несвідоме.

Навіювання — це психічний вплив однієї людини на іншу або на групу людей, що передбачає некритичне сприй­мання висловлених думок і волі. У нашій країні значення навіювання тривалий час недооцінювалося. Його називали буржуазним засобом впливу на людей. Насправді ж навію­вання посідає дуже важливе місце в нашому житті, воно є механізмом, який дає змогу вплинути на несвідоме: установки, емоційні реакції, очікування тощо.

Під час навіювання не досягається згода, а лише забезпе­чується прийняття інформації, що містить готовий висновок. Використовуючи інформацію, людина, на яку впливають, має сама дійти необхідного висновку.

Виокремлюють такі види навіювання на людину:

1) коли вона перебуває в активному стані;

2) під гіпнозом;

3) під час сну.

Першим і основним є, звичайно, навіювання в активно­му стані.

Навіювання може бути навмисним. Це цілеспрямований і свідомо організований психологічний вплив, коли сугестор (тобто той, хто користується цим способом) знає, кому і що він хоче навіяти і відповідно до цього добирає прийоми впли­ву. Бажано, щоб сугестор був людиною авторитетною, тоді йому довірятимуть. Виокремлюють також навіювання ненав­мисне, коли сугестор не ставить перед собою спеціальної мети, проте своїми словами та діями навіює іншому саме той стан, який би спонукав того до відповідної дії.

За змістом впливу та кінцевим результатом навіювання буває позитивним і негативним, етичним і неетичним; за засобами впливу — прямим і непрямим.

При прямому навіюванні сугестор закликає до певної дії. Вона передається як наказ, вказівка, розпорядження і забо­рона (наприклад: "Усім бути завтра о 9 годині на роботі", "Цей блок включати не будемо" та ін.).

При непрямому на­віюванні сугестор не говорить прямо про свою мету, проте виказує своє ставлення до предмета. Непряме навіювання розраховане на некритичне сприймання інформації, але для цього використовуються не наказові, а оповідні форми. Мета досягається за рахунок того, що викликаються сильні емоційні реакції. Основними формами навіювання є натяк, схвалення, засудження (наприклад: "Наші сусіди вже закінчили оран­ку" або "У нас механік ніколи не перевіряє верстати" і т. ін.).

Одним із видів навіювання є самонавіювання. Це свідо­ме саморегулювання, навіювання самому собі уявлень, почуттів, емоцій. У цьому процесі людина сама створює модель стану або дій і вводить її у свою психіку.

Згідно з методикою самонавіювання, по-перше, треба вия­вити недолік, якого людина хоче позбавитися, а по-друге — розробити формулу самонавіювання. Формули мають бути спрямовані на себе. Створювати їх слід від імені першої особи.

Психічне зараження — спосіб психічного впливу, що відомий із сивої давнини. На відміну від навіювання та пе­реконання, які часто застосовуються в міжособистісних взає­минах, у разі взаємодії з організованою групою психічне зара­ження яскраво виявляється як засіб впливу в групах мало­знайомих людей (це спостерігається під час релігійного ек­стазу, паніки і т. ін.). Свідомі характеристики властиві май­же однаковою мірою більшості індивідів, зникають у таких умовах і замінюються несвідомими. Цим, мабуть, пояснюєть­ся, чому в натовпі не спостерігаються дії, які потребують ціле­спрямованого логічного мислення, і чому тут люди спілку­ються на низькому рівні.

При психічному зараженні процес передавання емоційно­го стану відбувається від одного індивіда до іншого на не­свідомому рівні. Унаслідок такого впливу індивід швидко переймається психічним станом інших людей. При цьому багаторазово підсилюється емоційний вплив за рахунок його "відбиття" від багатьох людей. У таких ситуаціях індивіди несвідомо йдуть за іншими, наслідуючи їхню поведінку Найбільшому психічному зараженню піддаються люди в натовпі.

Психічне зараження може відігравати не лише деструк­тивну, а й позитивну роль. Найчастіше конструктивна дія зараження ентузіазмом спостерігається у професійній діяль­ності. Якщо люди люблять своє діло, то успіхи одного зара­жають інших, викликаючи в них інтерес, захоплення, а не заздрість і поганий настрій. Здібні люди своїми словами, дія­ми можуть так впливати на людей, що ті переймаються чу­жими переживаннями як власними, починають плакати і сміятися, сумувати і радіти, обурюватися і співчувати.

Наслідування — особлива форма поведінки людини, що полягає у відтворенні нею дій інших осіб. Важливо наголоси­ти, що наслідування може бути виявом активності індивіда, яка може бути наслідком власної ініціативи або результатом впливу інших людей, які розраховують на це й стимулюють певну поведінку різними засобами. Отже, наслідування може бути як несвідомим, так і свідомим, цілеспрямованим.

У дорослих механізми наслідування набагато складніші, аніж у дітей. Дорослі більш критично сприймають зразки, запропоновані їм для наслідування. Останнє в цьому разі більшою мірою є елементом навчання. Це стосується про­фесійної діяльності, спорту, мистецтва і т. ін. Наприклад, молодий спеціаліст вчиться у досвідченого, наслідуючи зраз­ки його дій, стратегії та тактики вирішення професійних завдань. Таке явище є позитивним.

На практиці навіювання, переконання, психічне заражен­ня, наслідування рідко застосовуються в чистому вигляді. Найчастіше вони доповнюють одне одного, функціонують у системі.

Гастри́т (лат. gastritis, от др.-греч. γαστήρ (gaster) «желудок» + -itis воспалительные или воспалительно-дистрофические изменения слизистой оболочки) — собирательное понятие, используемое для обозначения различных по происхождению и течению воспалительных и дистрофических изменений слизистой оболочки желудка. Поражение слизистой может быть

--- первичным, рассматриваемым как самостоятельное заболевание, и

---- вторичным, обусловленным другими инфекционными и неинфекционными заболеваниями или интоксикацией. В зависимости от интенсивности и длительности действия поражающих факторов, патологический процесс может быть

--- острым, протекающим преимущественно с воспалительными изменениями, или

---хроническим — сопровождающимся структурной перестройкой и прогрессирующей атрофией слизистой оболочки. Отдельно рассматривают алкогольный гастрит, развивающийся на фоне злоупотребления алкоголем.^[1]

Острым гастритом называют острое воспаление слизистой оболочки желудка, вызванное разовым воздействием сильных раздражителей. Острый гастрит часто развивается вследствие попадания в желудок химических раздражающих веществ, приёма некоторых лекарств, употребления некачественной и заражённой болезнетворными микроорганизмами пищи. Кроме того, острый гастрит может возникать и на фоне других общих заболеваний, часто — при острых инфекциях или нарушениях обмена веществ.

В зависимости от клинических проявлений и характера повреждения слизистой оболочки желудка рассматривают следующие типы острого гастрита: катаральный, фибринозный, коррозивный и флегмонозный, аллергический.

Катаральный гастрит (лат. gastritis catarrhalis, син. простой гастрит, банальный гастрит) является чаще всего следствием пищевых отравлений и неправильного питания. Он характеризуется инфильтрацией лейкоцитов в слизистую оболочку желудка, воспалительной гиперемией, дистрофическими изменениями эпителия.

Патогенез. Основной патогенетический механизм острого катарального гастрита — это нарушение регенерации и трофики слизистой оболочки желудка.

Клиническая картина. Симптомы при остром гастрите появляются через определенный промежуток времени (чаще через 2—6 ч после погрешности в диете или других причин). Появляются тошнота, неприятный вкус во рту, отрыжка, нарушение самочувствия, чувство тяжести под ложечкой, острые схваткообразные боли в животе (гастроспазм), головная боль, головокружение, общая слабость, возможно повышение температуры до 38 °С и выше. Рвота при остром гастрите вначале бывает съеденной пищей, затем с примесью слизи и желчи, а иногда и с прожилками крови. У больных наступает полное отвращение к пище, у лиц пожилого возраста могут быть резко выраженные общие проявления вплоть до развития коллапса.

При объективном осмотре — язык сухой, обложен сероватым налетом. Пульс обычно частый, артериальное давление несколько снижено. При пальпации брюшной стенки отмечается болезненность в подложечной области. В крови — нейтрофильный лейкоцитоз.

Продолжительность острого катарального гастрита при своевременно начатом лечении 1—4 дня (иногда при наличии острого гастрита может возникнуть обострение ранее имевшегося хронического гастрита). Заболевание протекает чаще без осложнений.

Диагностика. Основывается на данных анамнеза и клинической картине. Зондирование желудка и гастроскопия при остром гастрите не рекомендуются.

Острый аллергический гастрит. Острый аллергический гастрит возникает как реакция желудка на различные аллергены (чаще всего пищевые или лекарственные).

Наступает отечность слизистой, утолщение ее складок, гиперемия с возможными геморрагиями, усиленное слизеобразование. Клинически при остром аллергическом гастрите через несколько минут или часов после попадания в организм аллергена у больного внезапно появляются беспокойство, головокружение, рвота, приступообразная судорожная боль в верхней части живота (главным образом в эпигастральной), часто выступает на коже уртикарная сыпь. Беспокоит головная боль типа мигрени. Диагностика острого аллергического гастрита предполагает наличие аллергологического анамнеза, наличие характерной уртикарной сыпи, эозинофилии в клиническом анализе крови. Лечение сводится к обычной неспецифической десенсибилизирующей терапии и назначении элиминационной диеты

Фибринозный гастрит (лат. gastritis fibrinosa, син. дифтеритический гастрит). Острый фибринозный гастрит встречается редко.

Развивается при тяжелых заболеваниях — таких, как скарлатина, сепсис, при отравлениях сулемой, концентрированными кислотами.

Клинически симптоматика не отличается от проявлений простого катарального гастрита. Диагностика затруднена, основывается на данных анамнеза, клинике, эндоскопическом исследовании. Лечение направлено на терапию основного заболевания, в частности инфекции. Кроме того, проводят такие же лечебные мероприятия, что и при тяжелой форме простого катарального гастрита.

Коррозийный гастрит (лат. gastritis corrosiva, син. некротический гастрит, токсико-химический гастрит) возникает из-за попадания в желудок концентрированных кислот или щёлочей, солей тяжёлых металлов. Коррозийный гастрит характеризуется некротическими изменениями тканей желудка.

Причины флегмонозного гастрита (лат. gastritis phlegmonosa) — травмы и осложнения после язвенной болезни или рака желудка, некоторых инфекционных болезней. Характеризуется гнойным расплавлением стенки желудка и распространением гноя по подслизистому слою.

Встречается и развивается при тяжелых инфекциях (например, при сепсисе, брюшном тифе, травме живота, при инфицировании язвы различной микробной флорой или при распадающемся раке желудка, при отравлениях крепкими кислотами или щелочами).

Характеризуется ограниченным или диффузным гнойным воспалением стенки желудка.

Клинически заболевание начинается остро, с озноба, повышения температуры, появления интенсивных болей в подложечной области, тошноты, рвоты, которые усиливаются при пальпации живота. Общее состояние больного быстро ухудшается, развиваются резкая слабость, адинамия.

В крови определяются нейтрофильный лейкоцитоз, токсическая зернистость гранулоцитов, резкое увеличение СОЭ.

В диагностике острого флегмонозного гастрита решающее значение имеют эндоскопические исследования или лапароскопия.

В лечении определяющую роль играет мощное антибактериальное воздействие (в основном парентеральное) в сочетании с дезинтоксикационной и симптоматической терапией. При ее неэффективности применяется оперативное вмешательство

Дата добавления: 2014-01-07