КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Іудейське право: формування, джерела та специфічні риси
1. Формування іудейського права Іудейське (єврейське) право є найдавнішим релігійним правом, історія якого налічує більше 3 тис. років. Його походження і становлення, як і інших релігійних правових систем, дуже тісно пов'язане не стільки з юридичними чинниками, з подіями в правовій сфері, скільки з іншими соціально-політичними подіями в житті суспільства. Спроби періодизації історії іудаїзму робилися неодноразово. Наприклад, згідно з думкою Д. Ріда, уся історія іудаїзму підрозділяється на п'ять періодів. Перший — епоха левітів, служителів релігійних культів у стародавніх євреїв, пов'язана із закінченням складання в 612 ст. до н. є. другозаконня (Мойсеєвого закону) — законодавчої основи іудейського права. Другий період — епоха фарисеїв, представників суспільно-релігійної течії в Іудеї (II ст. до н.е. — II ст. н.е.), які виражали переважно інтереси середніх верств населення та прагнули тлумачити іудейське право з урахуванням нових соціально-економічних умов єврейського суспільства. Третій період — епоха талмудистів (тривав до кінця XVIII ст.) — відрізнявся суворістю в дотриманні правил і норм, що містяться в Талмуді. Особлива увага приділялася положенням, які перешкоджають асиміляції євреїв-єдиновірців із народами тих держав, на території яких вони проживали. Четвертий і п'ятий періоди — проміжний етап емансипації євреїв (XIX ст.) і епоха сіонізму (з початку XX ст. і по теперішній час) відповідно1. Ставлення до даної періодизації неоднозначне. Наприклад, М.М. Марченко вважає, що позитивною в даній періодизації є спроба упорядкувати погляди і уявлення на історію розвитку іудейського суспільства, держави і права. Негативне полягає в надмірній політизації та ідеологізації даного процесу, у підміні одних релігійно-етичних критеріїв періодизації іудейського суспільно-політичного і правового життя іншими, світськими за своїм характером, політико-ідеологічними критеріями1. Походження іудейського права пов'язане з формуванням іудаїзму як релігії, яка є попередником християнства і ісламу. Воно повністю базується на іудаїзмі. Іудаїзм виник на початку II тис. до н.е. серед давньосемітських племен Месопотамії і став національною релігією євреїв. Згідно з біблейськими переказами, поява іудаїзму пов'язана з ім'ям Авраама — вождя племінного об'єднання, що відокремилося від інших семітських племен на основі віри в єдиного бога. Переселення племені Авраама з міста Ура Халдейського за річку Євфрат, подія приблизно в 1900 р. до н.е., є точкою відліку історії єврейського народу і єврейського суспільства. Ідейна основа іудаїзму формувалася впродовж тривалого періоду. Вона почала складатися відразу після створення єврейського суспільства, триваючи до II в. до н.е., та була релігійними поглядами і вченнями патріархів єврейського народу — Аврама, Ісаака і Іакова. Вона ґрунтується на ідеї, згідно з якою розділ роду встановлює особистий зв'язок (заповіт) з Богом своїх батьків — покровителем роду. Іудаїзм як релігія вів постійну боротьбу за своє самоствердження. У цьому процесі особливу роль відіграв період правління царя Іосії (639—609 pp. до н.е.). Він провів централізацію культу навколо Єрусалимського храму і ліквідовував інші політеїстичні культові центри. В умовах запеклої боротьби за виживання поступово єврейський народ перетворився на замкнуту релігійну общину. У післявавілонську епоху в результаті діяльності законовчителів Єздри і Нехемії (близько 444 р. до н.е.) єврейський народ утвердився як сувора теократична замкнута община, відособлена від навколишнього світу. Це знайшло віддзеркалення в етнічному ізоляціонізмі, тобто в принциповій відмові від змішаних шлюбів, а також у побутовому і економічному сепаратизмі. Як відзначає Н.В. Воєводіна, подальший розвиток іудаїзму й іудейського права пов'язаний з появою найважливішої пам'ятки релігії і права Талмуда — зібрання догматичних, релігійно-етичних і правових положень іудаїзму, що склалися в II ст. до н.е. — VI ст. н.е. (найповніший Вавілонський Талмуд містить 613 настанов (систему приписів). Період VI—XVIII ст.ст. йменується равіністичним. Розселення євреїв по країнах світу в XVII—XVIII ст. призвело до утворення великої кількості єврейських общин. Вони володіли внутрішньою автономією і очолювалися рабинами (від давнєвр. «рабі» — «мій вчитель»). На існування єврейських національно-релігійних общин постійно впливав чинник антисемітизму — ворожого ставлення до євреїв як до нижчої і порочної раси, здібної лише до заподіяння шкоди іншим народам. Зародившись ще в Стародавньому Римі, антисемітизм у середньовічній Європі набув релігійної форми: затверджувалася ворожість іудейської релігії християнству і християнській цивілізації1. Наступний період історії іудаїзму й іудейського права як його складової частини почався наприкінці XVIII ст. Він пов'язаний з подіями, що відбувалися в Європі, а саме з Великою Французькою революцією, яка проголосила свободу віросповідання, що сприяло руйнуванню ізоляції іудейських общин, на які поширили свою дію юридичні акти про свободу віросповідання, завдяки чому європейські євреї почали користуватися правами нарівні з європейцями. У результаті цих змін склалися нові умови, що сприяли формуванню єврейського руху, який отримав назву «хаскали» (просвіта), пов'язану з ім'ям відомого німця єврейського походження Мозеса Мендельсона (1729—1786). У цей же період почався процес реформування іудаїзму, направлений на ослаблення ритуальних приписів і заборон та на зовнішнє зближення іудаїстського богослужіння з християнсько-протестантським. Наприкінці XIX ст. сформувалася національно-політична течія, що ставить за мету відтворення єврейської держави на історичній батьківщині єврейського народу — Палестині, яка отримала назву сіонізму (від назви гори Сіон, на якій розташовано Єрусалим). Його основоположником став автор книги «Єврейська держава» Теодор Герцль (1860—1904). У 1897 р. відбувся І Всесвітній сіоністський конгрес, що проходив у Швейцарії, на якому було створено Всесвітню сіоністську організацію. Хоча у витоках сіонізму присутній догматизм іудаїзму про «обраність єврейського народу», проте він став явищем світського політичного життя. У його рамках склалися найрізноманітніші ідейні течії — від релігійно-фундаменталістських до соціалістичних1. Таким чином, необхідно відзначити, що розвиток іудаїзму, починаючи з XIX ст. і по теперішній час, відбувається під впливом різних напрямів єврейської думки, іноді протилежних. Перш за все, це пов'язано з течією, відомою як реформований іудаїзм, що склалася на Заході. Суть даної течії полягає в тому, що після знищення релігійної дискримінації частина євреїв почала втрачати зв'язок із традиційним єврейством, але одночасно бажаючи залишатися членами іудейської общини. Це зумовило ряд серйозних змін, що торкнулися історичних традицій іудаїзму, зокрема заміну івриту місцевою мовою, заміну суботи на неділю, рівність статі, використання в синагозі органу і хору і т. ін. Реформовані євреї зазвичай проявляють патріотизм щодо країни, в якій живуть, і розглядають Месію швидше як ідеал загального визнання Бога, ніж як людину, яка відновить панування народу Ізраїлю. Іншою важливою течією є сіонізм, який виступає проти повної асиміляції євреїв і підкреслює особливу роль єврейської нації. У сіоністів поняття «єврейський народ» займає центральне місце в іудаїзмі. Згідно з їхньою точкою зору, Месія — це народ Ізраїлю, який повернеться на свою землю і знайде там свою єдність. Створення Держави Ізраїль в 1948 р. дозволило цій тенденції повною мірою проявити себе. Найважливіший етап у розвитку іудаїзму й іудейського права пов'язаний зі створенням Держави Ізраїль на основі резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1948 р. про скасування англійського мандата на Палестину і про створення на її території двох незалежних держав — єврейської і арабської. 2. Специфічні риси іудейського права Іудейське (єврейське) право є однією з найдавніших правових систем світу релігійного типу і є релігійно-правовою системою, регулює суспільні відносини всередині єврейської общини, що сповідає іудаїзм. Іудейське право, перебуваючи в певному взаємозв'язку і взаємодії з іншими правовими системами, має особливий характер. Йому властивий цілий ряд неповторних рис, які визначають його самобутність і відрізняють від інших правових систем. Головна особливість іудейського права полягає в тому, що воно є складовою частиною іудаїзму. Це перш за все виявляється в їх загальному походженні, а також у спільності їх джерел. Як відомо, джерелом релігії і єврейського права є Біблія (її перші п'ять книг — П'ятикнижжя або Тора). Релігійні установки, які визначають ставлення людини до Творця, дотримання суботи і свят, закони кошерності та інші, є одночасно і правовими, і релігійними нормами. Норми іудейського права переплетені з релігійними нормами і переважно спрямовані на визначення обов'язків людини як члена єврейської общини. Вони регулюють ставлення членів іудейського суспільства до Бога, його законів і заповідей, до релігійних ритуалів, до своєї держави, суспільних інститутів, до інших членів общини та іновірців. У деяких випадках прямо передбачені санкції за порушення певних норм. Так заборона «не вбивай» підкріплюється санкцією «хто ударить людину, і вона помре, той обов'язково повинен бути вбитий». Наступна особливість іудейського права полягає в тому, що для нього, на відміну ві інших правових систем, характерний мононаціональний характер, тобто дія іудейського права поширюється тільки на одну націю — євреїв. М. Елон підкреслює, що єврейський народ завжди розглядав єврейське право як власне національне надбання і як головну і важливу частину своєї культури. Знаходячись на чужині, у вигнанні, єврейський народ продовжував існувати як нація, а не як релігійна секта, постійно і безперервно розвиваючи своє право — найважливішу національну цінність, в якій яскраво виражається його сутність. Необхідно відзначити, що найважливіша функція іудейського права полягає в забезпеченні цілісності єврейського суспільства і підтримці його духовно-етичної і релігійної єдності. Особливістю іудейського права є також принцип богообраності іудейського народу, його виділення Богом серед інших народів. «Ти народ святий для Господа, Бога свого, — стверджується в «Повторенні Закону» щодо іудейського народу, — тебе обрав Господь, Бог твій, щоб ти був Йому обраним народом з усіх народів, які на поверхні землі». «Я — Господь, Бог ваш, що відокремив вас від тих народів», — мовиться в книзі «Левіт». Для забезпечення дії цього принципу іудейське право встановлює заборону на асиміляцію з іншими народами. Наприклад, забороняються шлюби з не євреями, а також звернення до неєврейських судових організацій та ін. «І не ріднися з ними: дочки своєї не даси його синові, а його дочки не візьмеш для сина свого, оскільки він відверне сина твого від Мене», — говорилося в «Повторенні Закону». Важливою особливістю іудейського права є також те, що воно впродовж більшої частини своєї історії існувало і розвивалося без існування єврейської держави. Як відомо, іудейське право почало формуватися всередині єврейської общини в рамках власної єврейської держави. І незважаючи на те, що єврейський народ позбувся власної території, іудейське право як і раніше залишалося живим правом єврейської общини, що діяло, для тих, хто проживає в різних країнах світу. У зв'язку з цим І.Ю. Козліхін відзначає, що річ навіть не в тому, що євреї, втративши національну державність, відродили її через два тисячоліття. Багато народів взагалі ніколи її не мали, інші втрачали її і знову завойовували. Євреї ж утратили не тільки державність, але й землю. Упродовж багатьох століть вони жили на території чужих для них держав, в оточенні іншої культури, часто навіть ворожої. За таких умов вони зуміли не просто зберегти своє національне право, але й активно розвивали його1. Таким чином, іудейському праву властиві основні ознаки релігійного права. Разом із тим, воно володіє низкою вищезазначених ознак, що дозволяють говорити про його особливий характер.
Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 2354; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |