Правова система Ізраїлю

Єврейський народ втратив свою державність і розвивався за таких умов майже два тисячоліття. З 1517 до 1917 р. Палестина (куди входила територія сучасного Ізраїлю) була провінцією халіфату Османського, де застосовувалися норми ісламського права і закони, що приймалися на основі запозичень у романо-германського права, зокрема французького права.

З 1917 р. по 1947 р. Палестина перебувала під правлінням Великобританії. Першим кроком до встановлення правління

Великобританії було визнання Декларації Бальфура1 1917 р. Наступним кроком на цьому шляху стало отримання в 1920 р. мандата Ліги Націй, що набув чинності в 1922 р. Згідно зі ст. 6 Хартії про мандат, Великобританія офіційно узяла на себе зобов'язання сприяти імміграції євреїв до Палестини. На даній території застосовувалися норми загального права, а також за спеціальним декретом судам надавалося право застосовувати законодавство Османської імперії, прийняте до 1914 року.

На підставі резолюції 181 Генеральної асамблеї ООН 1947 p. було скасовано мандат Великобританії на управління Палестиною, на підставі чого в 1948 р. було проголошено незалежну державу Ізраїль. Відразу ж після цього почала формуватися правова система Ізраїлю.

Правова система Ізраїлю має змішаний характер: у ній є елементи романо-германського і загального права, а також релігійного — іудейського та ісламського права. Таким чином, іудейське право стало частиною його правової системи, але не його основою. Це пояснюється тим, що правова система Ізраїлю є територіальним правом, тобто його дія поширюється на всіх громадян, які проживають на даній території.

Як відзначає В.П. Воробйов, нашарування двох різних основоположних правових систем — позитивного державного права і традиційного релігійного закону — створювали і створюють джерело конфліктів у судовій практиці і напруженості в ізраїльському суспільному житті. Тим часом, не тільки ідеологічні чинники складають правову систему Ізраїлю. Події і небезпеки, які супроводжували народження ізраїльської держави, не давали іншого вибору, як тимчасово прийняти правовий порядок, успадкований у країни-мандатарія2.

Проте іудейське право активно впливає на правове життя Ізраїлю. Це виявляється, перш за все, у закріпленні на державному

1 Джеймс Бальфур, британський міністр закордонних справ, прихильник прийняття Декларації, в якій наголошувалося: «Уряд її Величності належить прихильно до відновлення Національного осередку для єврейського народу у Палестині та докладе усіх зусиль для досягнення цієї мети».Так Декларація незалежності Держави Ізраїль закріпила принцип, згідно з яким Ізраїль визнається єврейською державою. Надалі цей принцип знайшов своє підтвердження у ряді законодавчих актів, схвалених парламентом — Кнесетом. Так у 1992 р. Кнесет прийняв Основний закон про повагу людської особистості і її свободи, в якій ідеться мова, що мета цього закону — захистити права людини на повагу і свободу, з'єднавши їх з основними цінностями Ізраїлю як держави єврейської і демократичної.

Крім того, принципи єврейського права втілені не тільки в регулюванні шлюбно-сімейних відносин, але й у кримінально-правових, цивільно-правових і трудових. Так принцип, що забороняє працювати у вихідний щотижневий день закріплено в законі «Про години роботи і відпочинку», який встановлює, що робочий тиждень складається з 36 годин, а щотижневий відпочинок включає: 1) для євреїв день Шаббат; 2) для неєвреїв день Шаббата, неділя, п'ятниця. У деяких випадках передбачаються винятки з даного правила, якщо це пов'язано з обороною держави або її безпекою, життєвими інтересами суспільства. Дозвіл працювати у вихідний може бути виданий комісією у складі прем'єр-міністра, міністра у релігійних справах і міністра праці.

У теперішній час нормами іудейського права регулюються деякі сфери суспільних відносин, пов'язані з особистим статусом євреїв. За допомогою іудейського права вирішуються питання одруження, розлучень, матеріального утримання членів сімей, аліментів і управління особистою власністю. Крім того, регулюються відносини, що стосуються релігійного богослужіння і милосердя, інтерпретації релігійних концепцій (одруження і розлучення іноземних євреїв і євреїв, які проживають в Ізраїлі). Іудейське право застосовується равінатськими судами, які, згідно із законом, з 1984 р. є складовими елементами судової системи Ізраїлю і мають виняткову юрисдикцію щодо всіх справ, які стосуються шлюбів і розлучень, а також деяких інших справ. Равінатські суди діють на підстав талмудичного права.

У світі налічується 13,2 млн. євреїв, зокрема 5,4 — в Ізраїлі і 7,8 млн. в діаспорі. Таким чином, більшість євреїв проживає за межами Ізраїлю.

На території сучасного Ізраїлю проживали і проживають не тільки євреї, але й араби, що становлять близько 20% населення Ізраїлю та на яких не могли і не можуть поширюватися норми іудейського права. На основі Декрету, прийнятого в 1948 p., який передбачав, що закони, які не суперечать Декларації незалежності і законам Ізраїлю, зберігають свою юридичну силу, продовжують діяти норми ісламського права, яке застосовується усередині арабської общини Ізраїлю. Згідно із закону «Про судову владу» з 1984 р. ісламське право застосовується шаріатськими судами, що розглядають справи, пов'язані з особистим статусом арабів (шлюби, аліменти, розлучення, усиновлення тощо).

Згідно із закону про основні права 1980 р. правова система Ізраїлю стала повністю незалежною від англійської правової системи. Цей закон складається з двох статей. Перша стаття закріплює положення, згідно з яким рішення британської адміністрації про привілейований статус англійського законодавства скасовуються. Друга стаття указує, чим повинен керуватися ізраїльський суддя при вирішенні спірних питань, а саме, якщо він не знаходить норму, що дозволяє вирішити спір, у писаному законі, судовій практиці, то він повинен виходити з принципів свободи, справедливості, миру і опираються на єврейські традиції.

Особливість правової системи Ізраїлю полягає в тому, що в Ізраїлі іудаїзм не проголошується як державна релігія, проте він відіграє вирішальну роль у державно-політичному житті ізраїльського суспільства. Декларація незалежності Ізраїлю починається словами: «Держава Ізраїль — це місце, де народився єврейський народ. Саме там сформувався його духовний, релігійний і національний характер. Саме там вік добився своєї незалежності і створив культуру, що є одночасно національною і універсальною. Саме там він написав Біблію і подарував її світу». Проте розрив з іудаїзмом у будь-якій формі, зокрема перехід в іншу конфесію або виконання обрядів іншої релігії при формальному прийнятті іудаїзму, може негайно позначитися на громадському статусі людини.

Особливістю правової системи Ізраїлю є також відсутність у системі джерел права конституції як єдиного політико-правового документа, що має вищу юридичну силу. Конституція в Ізраїлі замінюється окремими Основними законами. На сьогодні прийнято понад десять таких законів: про Кнесет 1958 p., про державні землі 1956 р., про президента держави 1964 p., про уряд 1968 р., про бюджет 1975 р., про армію і оборону Ізраїлю 1975 р., про Єрусалим, столицю Ізраїлю 1980 p., про юридичну владу 1984 р., про контролера держави 1986 р., про професійну свободу 1992 р. та ін. Основні закони приймаються і змінюються в такому ж порядку, як і звичайні. Основна відмінність полягає в тому, що вони не можуть бути припинені або змінені постановами про надзвичайний стан. Ще однією їх особливістю є наявність так званих «укріплених» статей, які змінюються лише кваліфікованою більшістю голосів членів парламенту. У 1955 р. було закріплено пріоритет основних законів над звичайними, а Верховний суд Ізраїлю отримав право перевіряти зміст звичайних законів на відповідність Основним законам.

Вплив англійського загального права знайшов свій прояв, зокрема, у визнанні судового прецеденту повноправним джерелом права Ізраїлю, хоча самі англійські судові прецеденти після 1948 р. не мають обов'язкового характеру. Суди Ізраїлю зараз орієнтуються більше не на англійську, а на американську судову практику. Згідно із законом з 1957 р. кожен суд зобов'язаний керуватися судовим прецедентом, установленим вищим судом. Прецедент, установлений Верховним судом Ізраїлю, є обов'язковим для всіх судів, окрім нього самого. Унаслідок цього в Ізраїлі склався особливе звід прецедентного права на базі рішень Верховного суду.

Іудаїзм відіграє значну роль у суспільно-політичному житті країни, особливо в галузі освіти. Релігійні навчальні установи складають 30% всіх середніх навчальних закладів Ізраїлю.

В Ізраїлі не тільки офіційно заборонені шлюби євреїв із неєвреями, але й ускладнено укладання шлюбів між представниками різних напрямів в іудаїзмі. Усі справи шлюбно-сімейного характеру віддані у виняткове ведення равінатських судів. Практично неможливий перехід євреїв в інше віросповідання, а для осіб, які сприяють такому переходу, передбачено кримінальне покарання.

Дата добавления: 2014-01-07