Формування індуського права

Індуське право є однією з найдавніших правових систем світу. історія його формування пов'язана з історією виникнення його класичних джерел.

Вивчаючи історію індуського права, можна навести таку періодизацію її історії:

перший етап пов'язано з епохою вед, коли формувалися релігійно-ідеологічні засади індуського права (з XIV по VI ст. до н.е.)

— другий етап пов'язано з появою смрити (з IV по III ст.

до н.е.);

— третій етап пов'язано з появою дхармашастр (II ст. до н.е.

— IV ст. н.е.)

— четвертий етап пов'язаний з появою коментарів до дхарма¬

шастр — нібандхази (у XI ст. і формувалися до кінця XVII ст.).

Перші регулятивні начала містилися у ведах, що з'явилися в II і І тис. до н.е. (точніше з XIV по VI ст. до н.е.). Ведами були священні книги, що виступали як збірники індійських релігійних текстів, молитов, пісень, що містять божественні приписи й істину. Незважаючи на те, що в них навряд чи можна знайти правові конструкції, вони стали філософською і ідейною основою індуського права, а також його першим класичним джерелом.

Наступним кроком у розвитку індуського права була поява ще одного джерела — смріті, яке буквально означає запам'ятовуване, почуте, передане з покоління в покоління, складені в IV—III ст. до н.е.

Смрити, по суті, є правилами юридичного характеру, які містилися в найдавніших творах індуської літератури, що були коментарями до вед. На відміну від вед, вони містили певні правові трактати. Якщо зміст смрити не відповідав ведам, то вони залишалися незатребуваними давньоіндуським суспільством.

Дхармашастри, що з'явилися як джерело індуського права, починаючи з II ст. до н.е. — IV ст. н.е. ознаменували новий етап в розвитку індуського права. Вони були збірниками релігійно-етичних, правових приписів, що встановили чіткі релігійно-правові межі між основними кастами — брахманами, кшатриями, вай-шіями і шудрами. Вони ґрунтувалися на численних релігійно-ритуальних обмеженнях, заборонах, приписах, чітко регламентували поведінку людей, їх спілкування один з одним і з представниками так званих недоторканних каст. Ці норми мали як правовий, так і релігійно-моральний характер.

З VII ст. почався складний процес вивчення і переосмислення правової складової стародавніх джерел індуського права, особливо дхармашастр, з тим, щоб привести їх у відповідність до нових умов розвитку суспільства. У результаті з XI ст. почали складатися правові коментарі і трактати до дхармашастр, іменовані нібандхази. Вони продовжували формуватися до кінця XVIII ст. Особливо часто коментувалися Закони Ману.

Нібандхази були різноманітними літературними творами і виступали як збірники висловів індуських релігійних авторитетів із різних питань, у тому числі і правового регулювання.

Індуїзм і індійське право впродовж усієї своєї історії демонструють можливість і здатність гнучкого пристосування до змін суспільного життя. Індуське право як і раніше вважається «живим правом», і секрет його довголіття полягає в тому, що воно пов'язане зі стійкими соціальними інститутами, на яких базується індійське суспільство.

Перші держанні утворення сформувалися в Стародавній Індії в І тисячолітті до н.е. па основі союзу племен, що називалися п ІІМІІШИМИ державами. Вони були невеликими державними утвореннями, п яких племінні органи переросли в органи державного управління. Це були монархії, в яких вирішальну роль відігравали брахмани.

У руках правителів (раджів) перших державних утворень були зосереджені функції управління, керівництва зовнішніми зносинами і безпекою, здійснення судової влади та ін. У деяких державних утвореннях спочатку влада правителів була виборною, пізніше вона трансформувалася в спадкову. У період з IV ст. до н.є. — до II ст. до н.е. склалася найбільша в Стародавній Індії державне утворення — імперія Маур'їв.

Дата добавления: 2014-01-07