Сучасна правова система Індїі

Поняття «індуське право» не збігається з поняттям «правова система Індії» («індійське право»). Індуське право є правом общин, які проживають в Індії або інших країнах Східної Азії, також у країнах на східному узбережжі Африки, об'єднаних індуїзмом. Сучасна правова система Індії є територіальним правом, чинність якого поширюється на всіх громадян Індії, незалежно від їх релігійної і громадської належності.

Після проголошення незалежності в 1947 р. все політичне, економічне, соціальне і правове життя Індії зазнало кардинальних змін. Сучасна правова система Індії є продуктом політичного компромісу між різними силами індійського суспільства, перш за все між традиціоналістами і модерністами. Упродовж другої половини XX ст. правова система Індії розвивалася, спираючись одночасно на традиційні цінності, принципи і норми індуського та запозиченого англійського загального права. Так же широко використовувався досвід інших правових систем. При цьому вплив англійської правової культури залишається як і раніше помітним, оскільки правова система Індії пов'язана із загальним правом не тільки концепціями, поняттями, але і юридичною технікою. їх об'єднує і схоже розуміння системи функціонування органів правосуддя, і процедура відправлення правосуддя та ін.

Конституційний розвиток Індії можна розбити на два етапи. Перший етап почався зі здобуття незалежності в 1947 р. і тривав по кінця 70-х pp. XX ст. Він пов'язаний з прийняттям Конституції Індії і широкомасштабними політичними і соціально-економічними перетвореннями, які змінили політичний устрій Індії.

Другий етап почався з кінця 70-х pp. XX ст. і триває по теперішній час. Він пов'язаний з подальшим законодавчим забезпеченням процесів модернізації загальнодемократичних перетворені, у різних сферах життя суспільства.

Після проголошення незалежності Індії питання про ухвалення індуського кодексу виникло знову. Правова система Індії визнає конституційного контролю законів і рішень судових органів. Цю функцію виконує Верховний суд Індії. Практика і еволюція концепцій і доктрин, використовуваних Верховним судом Індії, свідчить про визнання цим найвищим органом конституційного контролю найважливіших елементів і понять верховенства права та зміцнення позиції закону як основного джерела правової сік геми Індії.

Ухвалення Конституції незалежної Індії в 1950 р. стало базою для модернізації і кодифікації традиційного індуського права.

Необхідно відзначити, що спроби повної кодифікації норм індуського права не мали успіху, і законодавець пішов шляхом регулювання окремих галузей, які входять у сферу інтересів індуського права. Термін «кодекс індуського права» уживається для позначення сукупності цих законів.

Першим таким законом став закон про шлюб індусів 1955 p., що регулював сферу сімейних відносин. На додаток до цього закону в 1956 р. було прийнято ще три закони: про неповнолітніх і опікунство; про спадкування і усиновлення; про виплату коштів на утримання членів сімей. У результаті ухвалення цих законів помітно скоротилася сфера дії звичаїв і зросла роль кодифікованого індуського права.

Прийняті закони стали важливим етапом не тільки кодифікації, але й модернізації індуського сімейного права. На них позначилася низка основних принципів англійського сімейного права. Перш за все, це стосується визначення умов дійсності шлюбу. Недійсність шлюбу передбачає відсутність яких-небудь наслідків для подружжя. Також було закріплено моногамію, в той час як дхармашастри визнавали полігамію, хоча і з певними умовами. Закон про шлюб індусів 1955 р. скасував заборону на укладення шлюбу між представниками різних каст, а також закріпив рівність прав подружжя. Було встановлено вік для укладення шлюбу для чоловіків — 18 років, а для жінок — 15 років. У законі містилося положення, згідно з яким оформлення індуського шлюбу здійснюється певними релігійними ритуалами і церемоніями, а не офіційною реєстрацією.

Головне значення цих законів полягає в тому, що в результаті їх ухвалення стала можливою модернізація шлюбного сімейного права відповідно до соціальних і політичних умов, які склалися в Індії після проголошення незалежності.

Конституція Індії 1950 р. стала підґрунтям формування сучасної правової системи. Вона є найбільшою у світі за обсягом (близько 500 статей) і представляє об'єднання конституційно-правових традицій США, Ірландії, Канади, Австралії, СРСР, В'єтнаму, Німеччини, Японії та деяких інших країн. З моменту ухвалення до неї внесено численні зміни і доповнення. Кон-ституція Індії закріпила світський характер держави, проголошуючи відділення державних інститутів від релігійних, рівність усіх громадян незалежно від віросповідання, також було проголошено свободу релігії і свободу совісті1. У контексті існуючих соціальних відносин, обґрунтовувавши тезу про відновлення світської держави в Індії, видатний політичний діяч і мислитель Дж. Перу писав: «...Ми повинні завжди триматися за якір точного об'єктивного знання, перевіреного розумом та що ще важливіше, досвідом і практикою...»2. Проте насправді затвердження світської держави є спірним через релігійність і багатоконфесійність індуського суспільства.

Конституцією 1950 р. скасовано всі правила, що регулювали притягання до відповідальності за порушення положень, пов'язаних із кастовою системою, тобто було заборонено кастову дискримінацію. На сьогодні в Індії функціонує сучасна політична система, в якій кастова система переживає процес корінних змін. Проте це не означає повного усунення кастових відмінностей. І сьогодні судові органи при вирішенні конкретних питань із застосуванням норм індуського права повинні визначити кастову належність осіб. В Індії, наприклад, в даний час налічується 70 мільйонів осіб недоторканних, яким заборонено користуватися загальними колодязями, ходити по праній стороні вулиці, відвідувати храми і т. in., хоча теоретично ці заборони зняті в сучасній Індії. Разом із тим, за ними заброньовано квоти в парламенті, в вищих навчальних закладах, державних установах, недоторканні мають рінні політичні права з іншими громадянами країни. Але в сільській місцевості, де проживає абсолютна більшість населення країни, усе залишається по-старому. Нерівність, що увійшла до норми, тримає три чверті населення Індії. Разом із тим, у сучасній Індії спостерігаються тенденції, направлені на заміну традиційних концепцій права релігійного характеру сучасним світським правом.

Права людини і багато інших демократичних норм і інститутів сучасної Індії не просто вписуються в традицію, але сприймаються свідомістю людей у звично традиційному дусі. Тут позначається ідейна терпимість, плюралізм, пошана до прав меншини, ненасильство. При цьому уточнено філософське розуміння вищих цілей і призначення людини, етично-духовний гуманізм сполучаються з визнанням природним станово-кастового розділення людей і сумнівом у необхідності рівності.

Таким чином, сучасна правова система Індії є сукупністю всіх правових норм, які мають загальне застосування щодо всіх громадян, які проживають на території Індії, незалежно від релігійної належності, тобто вона є територіальною правовою системою.

Дата добавления: 2014-01-07