Африканське звичаєве право в колоніальний період

У XIX ст. Африка підпадає під вплив англійських колоніза-торів, унаслідок чого на її територію починає поширюваватися колоніальне право. Поступово вся Африка, за деяким винятком, була колонізована європейськими державами. Колоніальна влада — англійська, французька, португальська і бельгійська прагнула — впровадити в африканських країнах право, що діяло в метрополії, і свою судову систему. Наприклад, на території Французької Африки (Алжир, Марокко і ін.) поширилося французьке право, на території англійських колоній (ПАР, Нігерія і ін.) — загальне англійське право, португальське право (Ангола і Мозамбік) та ін.

Колоніальне право стало каталізатором розпаду натурального господарства і одночасно прискорило розвиток товарно-грошових відносин, що стало причиною обмеження сфери дії звичаєвого права.

Разом із тим, в умовах збереження феодальних (навіть дофеодальних) відносин колонізатори не змогли повністю витіснити традиційне звичаєве право і тому прагнули використовувати норми звичаєвого права для зміцнення своєї влади. Головна вимога до застосування норм звичаєвого права полягала в тому, щоб вони не суперечили колоніальному праву. Таким чином, норми звичаєвого права продовжували застосовуватися, хоча, як уже наголошувалося, сфера їх застосування була обмежена. Так, наприклад, Ордонанс 1874 р. для Золотого Берега (Гана) ухвалив, що в колонії діє загальне право, справедливість і статути загального характеру, які діяли в Англії на 24 липня 1874 p., тобто на момент видання Ордонанса. Там же вказувалося, що з усіх питань, в яких є конфлікт або розбіжність між нормами справедливості і нормами загального права, що стосується одного і того ж питання, перевага повинна віддаватися нормам справедливості.

Колонізатори намагалися використовувати місцеві традиційні норми й інститути в цілях створення нового модернізованого права для забезпечення свого колоніального панування. Наприклад, це відбилося у визнанні англійськими колонізаторами юрисдикції місцевих (туземних) судів і санкціонуванні місцевого звичаєвого права. Англійським судам, згідно з англійським колоніальним законодавством, було надано право керуватися положеннями звичаєвого права при розгляді цивільних і кримінальних справ стосовно африканців. Ці суди керувалися й англійським загальним правом в тій мірі, в якій вони відповідали місцевим умовам.

Норми звичаєвого права уточнювалися англійськими судами за допомогою асесорів, тобто знавців звичаєвого права, які були помічниками при цих судах.

У колоніальний період звичаєве право зазнало великих змін. Зокрема, з'являється приватна власність на землю, що не було знайоме традиційному африканському звичаєвому праву. Також необхідно відзначити перехід від матрилінійних до патрилінійних правил спадкоємства.

Таким чином, з установленням колоніальної влади на території Африки виникає дуалізм права. З одного боку, діяли норми ко¬лоніального права, а з іншого боку, діяло африканське звичаєве право, офіційно визнане колоніальною владою, пристосоване нею до цілей і завдань колоніальної політики.

Колоніальне право переважно регулювало сфери адміністративно-правових, торгово-правових і кримінально-правових віднсин. Кримінальне право практично повністю складалося із за¬конів метрополії. Основним джерелом колоніального права були не закони, а акти виконавчої влади країн метрополії. Наприклад, «аказом про таємну раду», виданим англійським урядом, регу¬лювалися основні питання життя колоніальних територій. Проте колоніальне право не могло регулювати всі сфери життя колоній, оскільки на цих територіях до його проникнення діяло як звичаєве право, так і релігійне право.

До сфери застосування звичаєвого права належали питання сімейного, земельного і спадкового права, а також деякі сфери цивільно-правових відносин (наприклад традиційні договори дарування тощо). У тих районах, де до колонізації були відсутні первинні форми державності і права, запровадження звичаїв у правову норму було здійснено колоніальною владою. І відповідно звичаєве право перетворилося на складову частину, додаток до колоніальної правової системи.

У результаті правові системи колоніальних територій стали надзвичайно складними, оскільки конфлікт місцевого і колоніаль¬ного права посилювався суперечностями між правовими системами різних народностей, втягнутих в нові для них правовідносини. Стикалися правові положення і правосвідомість не тільки африканців та європейців, але й африканців різних етнічних груп.

У колоніальний період існував також дуалізм судової системи, який виявлявся в характері діяльності колоніальних судів і місцевих судів. Колоніальні суди діяли на основі права держав метрополії і колоніального законодавства і свою юрисдикцію по¬ширювали переважно на громадян цих держав, де суддями виступали професійні європейські судді. Місцеві суди діяли на підставі звичаєвого права, і юрисдикція цих судів поширювалася виключно на місцевих жителів.

Дія загального права почала поширюватися на територію ан-глійських колоній з моменту створення вищих англійських судів, зокрема, Апеляційного суду Західної Африки, створеного в 1867 p., Апеляційного суду Східної Африки, створеного в 1902 p., а також верховних і високих судів колоніальних територій. Як уже наголошувалося, суди керувалися англійським загальним правом, а також місцевими законодавчими актами. Вони виступали як апеляційна інстанція стосовно місцевих («туземних») судів. Місцеві суди при винесенні ухвал на підставі звичаєвого права зобов'язані були до певної міри погоджувати їх рішення з англійським загальним правом. Водночас вищі суди були зв'язані рішеннями африканських судів звичаєвого права і повинні були зважати на «місцеве право і звичай».

Дата добавления: 2014-01-07