Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу

Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10—11 років. Такою була і періодичність середніх (промислових) циклів.

Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази (рис. 1).

Рис. 1. Схема ділового циклу

Ознаки економічної кризи:

— перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них;

— значне скорочення обсягів виробництва;

— падіння цін;

— дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів;

— біржовий крах і банкрутство підприємців;

— зростання безробіття;

— зниження рівня заробітної плати;

— спад рівня прибутку;

— масове знищення товарів, устаткування тощо;

— дезорганізація кредитної системи.

Депресія:

— застій виробництва;

— низький рівень цін;

— незначний обсяг торгівлі;

— невисока ставка позичкового відсотка;

— ліквідація товарного надлишку.

Пожвавлення:

— розширення обсягів виробництва до масштабів докризового рівня;

— зростання цін;

— підвищення прибутку;

— зростання зайнятості;

— пожвавлення торгівлі;

— посилення оптимістичних очікувань (сподівань).

Піднесення:

— перевищення максимального обсягу виробництва до-кризового рівня;

— швидке зростання зайнятості;

— підвищення заробітної плати й інших видів доходів;

— кредитна експансія;

— штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;

— розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.

Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:

— рецесія — включає кризу та депресію;

— піднесення — пожвавлення і бум.

Рецесія — фаза економічного циклу між найвищою (бум) та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва.

Розширення (піднесення) виробництва — фаза між найнижчою і найвищою точками циклу.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) — це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає її зниження, яке знову змінюється зростанням.

До найважливіших важелів державного антициклічного регулювання належать:

— заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари й послуги (зниження процентної ставки, зниження норми обов'язкових банківських резервів та ін.);

— заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і доходи громадян, збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної активності тощо);

— заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності (стимулювання житлового будівництва, проведення політики прискореної амортизації, надання різноманітних пільг при встановленні нового устаткування та ін.).

Нециклічними коливаннями є структурні кризи:

— нафтова;

— сировинна;

— енергетична;

— валютна;

— екологічна.

Риси структурних криз:

— спричиняються через диспропорції між окремими сферами і галузями економіки;

— мають затяжний характер;

— часто не збігаються з циклічними кризами;

— впливають на циклічні кризи, спотворюючи традиційну картину циклічного розвитку.

Наприклад, нафтова криза 1974—1975 pp. проявилася у стрімкому зростанні світових цін на нафту й нафтопродукти, але всупереч традиційній реакції попиту на зміну цін, попит на нафту і продукти її переробки зріс, а пропозиція продовжувала відставати від попиту. У кінцевому підсумку ця криза значно поліпшила стан країн-експортерів і погіршила стан країн-імпортерів нафти.

Сучасні екологічні кризи стримують бурхливий розвиток багатьох країн світу. Руйнація світової соціалістичної системи поглибила структурний характер криз і нестабільність в економіці цих країн.

На модифікацію циклу впливає також політична нестабільність як у межах окремої держави, так і в межах регіонів та у світі в цілому.

Цикли означають:

по-перше, порушення рівноваги і перерву розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;

по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;

по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців, змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан;

по-четверте, одночасне існування інфляції і безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частки населення.

3. Ринковий розподіл індивідуальних робочих сил має своїм результатом зайнятість — явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних.

Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються і переплітаються у змісті поняття зайнятість, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу.

Економічна сутність зайнятості суперечливо поєднує повноту й ефективність використання наявних ресурсів праці.

Повнота зайнятості досягається максимально можливим використанням сукупного трудового потенціалу країни.

Ефективність зайнятості досягається повним і раціональним використанням трудового потенціалу країни.

Оскільки робоча сила є обмеженим і частково рідкісним ресурсом, суспільний інтерес полягає в максимально повному продуктивному її використанні. Водночас обмеженість ресурсів праці зобов'язує суспільство до раціонального й інтенсивного їх використання, економії і навіть деякого резервування. Отже, обмеженість ресурсів праці, з одного боку, передбачає максимально повне та ефективне використання їх, з іншого, розмежовує і протиставляє повну й ефективну зайнятість.

Ефективна зайнятість є результатом ефективного розподілу трудових ресурсів, тобто такого, що задовольняє потреби суспільного виробництва за кількістю та якістю робочої сили і забезпечує найбільший його обсяг

Фактична зайнятість фіксує результат розподілу ресурсів праці. В умовах ринку фактична зайнятість характеризується водночас елементами ефективного і неефективного розподілу робочої сили

Ефективний тип зайнятості є лише певним моментом, умовою динамічного процесу економічного розвитку. Недосконалість конкуренції на ринках праці та капіталів істотно обмежує не лише можливості забезпечення, а й підтримання ефективної зайнятості.

Суперечлива природа зайнятості зумовлює необхідність уточнення змісту самого поняття суб'єкт зайнятості. У сучасному трактуванні "суб'єкт зайнятості" уособлюється економічно активною частиною населення.

Рис. 2. Формування та рух економічно активного населення

Економічно активне населення за визначенням МОП (Міжнародної організації праці), — це частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг. Ознака економічної активності синтезує в собі сукупність різнопланових характеристик:

— фізичну, професійно-кваліфікаційну та соціально-психологічну здатність до конкретного виду праці;

— придатність до праці, рамки якої визначаються національними звичаями і законодавством;

— вільне волевиявлення участі в суспільній праці.

Основною характеристикою економічної активності виступає наявність особистого прагнення, прояв наполегливості у формуванні та підтриманні власної здатності до праці, активний пошук своєї "ніші" у суспільно-організованій системі й постійна готовність виборювати своє право на її зайняття.

Рівень економічної активності відбиває частку економічно активного населення в загальній його кількості:

де Р_еа — рівень економічної активності; Н_еа — чисельність економічно активного населення; Н — чисельність населення.,

Зайнятість економічно активного населення в сучасній розвинутій економіці має різноманітні форми свого виявлення (рис. 3).

Рис. 3. Форми зайнятості

Основною формою є стандартна повна зайнятість, якій притаманні такі риси:

— робота лише в одного підприємця;

— робота у виробничому приміщенні роботодавця;

— стандартне навантаження протягом дня, тижня, року.

Часткова зайнятість — це регулярна зайнятість за наймом при значно скороченій тривалості роботи на конкретному об'єкті. Розмір скорочення стандартної тривалості робочого часу кожна країна, враховуючи національні особливості, встановлює сама, або не встановлює його взагалі (до таких належить і Україна).

Головним критерієм тимчасової зайнятості є наявність терміну закінчення трудового договору (контракту). В останні роки спостерігається значне поширення тимчасової зайнятості, зумовленість її кон'юнктурними обставинами поступово нівелюється, вона перетворюється на ординарну форму працевлаштування, а в ряді випадків виступає альтернативою безробіттю.

Особливою формою зайнятості є самозайнятість. Згідно з класифікацією МОП, до самостійно зайнятих відносяться:

— підприємці;

— трудящі, що працюють не за наймом;

— члени виробничих кооперативів;

— неоплачувані працівники сімейних підприємств.

Оскільки самозайнятість має переваги з точки зору високого потенціалу поглинання робочої сили при низьких потребах у капіталі, то її частка вища в тих видах діяльності, де потреби в капіталі невеликі, а бар'єри на шляху до ринку відносно низькі.

4. Ринок праці як один із підвидів ринкової системи узгоджує потребу економіки в праці з наявними трудовими ресурсами, врівноважує попит на робочі місця з їхньою пропозицією.

Проте в дійсності, як правило, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили чи робочих місць щоразу проявляє їхню кількісну і якісну невідповідність:

— частина економічно активного населення виявляє попит на робочі місця і не знаходить відповідної пропозиції;

— залишаються незайнятими робочі місця, що характеризуються особливими вимогами до кваліфікації, економічного і соціального статусу власників робочої сили.

З цих диспропорцій в умовах сучасного ринку кількісно переважає перша — проблема працевлаштування бажаючих працювати, або проблема безробіття.

Безробіття — соціально-економічне явище, пов'язане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення.

Повної зайнятості в розумінні працевлаштування абсолютно всього економічно активного населення в ринковій економіці взагалі не існує й існувати не може в силу динамічності процесів суспільного буття та об'єктивної неможливості абсолютного і швидкого системного узгодження їх.

Безробіття як поверхневий прояв диспропорції на ринку праці (серед різноманітних явищ недовикористання й інших виробничих ресурсів) у принципі становить момент, умову ринкового процесу, бо є лише зовнішньою ознакою його внутрішньої суперечливої природи.

За визначенням МОП, безробітною вважається особа, яка досягла законодавче встановленого віку, не працює за грошову винагороду і докладає активних зусиль її знайти.

В Україні згідно із Законом "Про зайнятість" безробітними визначені громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні приступити до праці.

Рівень безробіття визначається процентним відношенням числа офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності економічно активного населення.

де Р_б — рівень безробіття; В — чисельність безробітних; Н_е.а— чисельність економічно активного населення.

Найпоширенішим у сучасній економічні теорії є виділення фрикційного, структурного і циклічного безробіття.

Рис. 4. Типи безробіття

Фрикційне безробіття зумовлене динамічністю ринку праці: рухом робочої сили через невідповідність рівня заробітної плати або умов праці вимогам робітників, регіональними переміщеннями населення та переміщеннями, пов'язаними зі зміною виду діяльності, скороченням робочої сили у зв'язку із закриттям фірм або зменшенням масштабів їхньої діяльності, спричинених факторами випадкового характеру; необхідністю певного часу для пошуку відповідного робочого місця або певного робітника, що відповідав би визначеним вимогам; недосконалістю інформаційних потоків.

Структурне безробіття виникає через невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили внаслідок змін попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці, а також існуючими територіальними диспропорціями в попиті та пропозиції робочої сили.

Циклічне безробіття пов'язане зі спадами ділової активності в умовах циклічних коливань. Воно виникає в результаті зниження сукупного попиту на працю внаслідок падіння сукупного попиту на продукцію і негнучкості реальної заробітної плати в бік її зниження.

Перехідна економіка породжує такі додаткові причини безробіття:

— трансформаційний спад;

— надмірна зайнятість в адміністративно-командній економіці;

— масштабна структурна трансформація;

— зниження рівня державного патерналізму.Безробіття є серйозною соціально-економічною проблемою, оскільки породжує цілий ряд негативних наслідків:

економічних:

— недовиробництво ВВП. Амер. дослідником А. Оукеном було доведено існування взаємозв'язку між рівнем безробіття і падінням обсягу ВВП. Збільшення фактичного безробіття на 1 % призводить до скорочення реального ВВП на 3% (у пізніших дослідженнях - 2 %).

— потребує коштів на утримання безробітних;

соціальних:

— зниження життєвого рівня;

— декваліфікація робочої сили;

— зростання показників "соціальної патології".

Дослідниками доведено, що збільшення безробіття викликає кумулятивний ефект зростання показників "соціальної патології": уже в перші три роки збільшується число психічних захворювань, злочинності, самогубств і вбивств; у наступні три роки зростають так звані хронічні реакції (хвороби та смертність).

Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:

— система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринків праці;

— розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм регулювання зайнятості;

— система професійної підготовки та перепідготовки;

— розгалужена система органів працевлаштування;

— централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;

— спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценадлишкових регіонах.

Дата добавления: 2014-01-07