Класифікація наукових статей

Підстава класифікації	Види статей
Відношення до проблеми	1. Стаття оглядова – дає характеристику стану і перспектив наукових досліджень у тій чи іншій предметній області з метою виявлення проблемного поля і перспективних напрямів досліджень. 2. Стаття проблемна, постановочна – дає всебічну характеристику проблеми, якої або не було в науці, або вона не одержала всебічного осмислення. 3. Стаття методологічна – дає обґрунтування методології вирішення проблеми. 4. Стаття, що вирішує проблему, – дає авторський варіант вирішення сформульованої проблеми.
Структура	1. Неструктурована стаття – у ній не виділяються окремі підзаголовки. 2. Структурована стаття – виділяються окремі підзаголовки найчастіше відповідно до логіки наукового дослідження або презентації найбільш важливих складових дослідження.
Новизна	1. Новаторська стаття – презентує принципово нові наукові результати. 2. Розвиваюча стаття – дає нові варіанти вирішення окремих складових проблеми.
Роль в атестації автора	1. Спеціальна стаття – задовольняє цілком визначеним вимогам, друкується в спеціальному виданні і враховується при захисті дисертації. 2. Звичайна стаття – виступає тільки засобом просування автора в науковому співтоваристві.

Вимоги до наукової статті досить чітко сформульовані в постанові Президії ВАК України від 15 січня 2003 р. №705/1. Статті повинні мати такі елементи, як:

- постановка проблеми в загальному вигляді і її зв'язок з найважливішими науковими або практичними завданнями;

- аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких почате вирішення даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми;

- формулювання цілей статті (постановка завдань);

- виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;

- висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі.

Важливо і те, що наукова стаття повинна проходити через незалежне рецензування і ретельний відбір, що мають бути організовані редакціями. Ці вимоги ВАК України цілком правомірні, оскільки в них мова йде саме про наукову статтю, що повинна максимально відповідати вимогам науки і являти собою не просто розмову за темою наукового дослідження, а презентацію в наукове співтовариство результатів наукового дослідження. При цьому самі результати не тільки описуються, а й обгрунтовуються, тобто наводяться необхідні докази, методи, прийоми, підходи, методики і т.ін. Завдання автора статті полягає в тому, щоб максимально "ввести" суть своєї статті в інформаційне поле науки.

Вимоги до статті аж ніяк не обмежують можливості авторів. Часто молоді автори стверджують, що неможливо написати постановочну статтю з проблеми, що у ній не вирішується, а тільки формулюється. Це твердження неправильне. Справа в тому, що постановка проблеми, особливо масштабної і складної, являє собою наукове дослідження, що оперує науковим знанням, методами дослідження і передбачає цілком визначений результат – чітке і детальне формулювання проблеми. Зрозуміло, що постановочна стаття неможлива без досить детального аналізу інших досліджень і літературних джерел, у яких вони наводяться. Таким чином, навіть постановочна стаття задовольняє вимогам ВАК України.

Найбільш поширені недоліки наукових статей такі:

• назва статті не відображає основну ідею її змісту, є дуже громіздкою (перевищує 5-7 слів);

• відсутність у тексті статті якого-небудь наукового дослідження, зведення її у кращому випадку до опису ситуації;

• вона не відповідає прийнятій структурі або спостерігається неструктурованість тексту, що являє собою нескінченний потік слів;

• відсутність у статті конкретних результатів викладу, теоретичних і практичних висновків;

• зловживання термінами без їхньої розшифровки або взагалі невикористання термінів.

Л.Солімар – відомий англійський інженер, який працював у Харлоу, дає такі рекомендації з написання наукових статей для молодих учених: "Тепер мені хотілося б торкнутися становища молодого автора (не має могутніх співавторів), статті якого треба буде пройти рецензування. Як забезпечити прийом статті до опублікування? Звичайно рецензенти підбираються з числа провідних учених, щоб відфільтрувати із загального потоку рукописів ті, які варто надрукувати (після редагування). На лихо, у відомих учених, як правило, часу мало, а обов'язків багато, до того ж вони несуть тягар адміністративних турбот. Вони не можуть приділити основну частину свого пообіднього часу читанню якоїсь однієї статті, проте саме вони повинні зробити критичні зауваження.

Авторові-початківцю варто враховувати цю обставину і, щоб потім не витрачати даремно часу на скарги, потрібно писати свою статтю так, щоб вона із самого початку задовольняла вимогам рецензента, гострі очі якого знайдуть найменшу аномалію. Якщо стаття занадто довга, автора обвинуватять у багатослівності, якщо стаття занадто коротка, йому порадять зібрати додатковий матеріал. Якщо він доповідає про суто експериментальну роботу, то буде піддано критиці "обґрунтування", якщо він пропонує на обговорення елементарну теорію, його назвуть "поверховим". Якщо він наводить занадто великий список використаної літератури, його віднесуть до "неоригінальних", якщо він узагалі ні на кого не посилається, на ньому поставлять клеймо "самовпевненого". Тому я пропоную компроміс. Стаття повинна мати обсяг від 8 до 12 сторінок, видрукуваних на машинці (через два інтервали і з правильно залишеними полями, звичайно), і близько однієї третини її варто зайняти математичними формулами.

У формулах не слід скупитися на інтеграли і спеціальні функції. Кількість посилань на літературу повинна коливатися між шістьма і дванадцятьма, причому половина з них має належити до відомих праць (рецензент чув про них), а половина, що залишилася, – до невідомого (рецензент про них не чув). Використовуючи наведені вище поради, автор може бути впевнений, що стаття пройде незалежно від її змісту. Побіжний перегляд такої статті викликає прихильність рецензента. Далі все залежить від його реакції протягом наступних тридцяти хвилин. Якщо за цей час він зможе швидко зробити критичні зауваження по трьох несуттєвих помилках, стаття буде прийнята. Якщо рецензент не знайде очевидних пунктів, що заслуговують критики, його протидія тільки зміцниться. Він візьме перше припущення, що потрапило на очі (причому саме те, що є невиразним), оголосить його необґрунтованим і порадить повернути статтю для доопрацювання. Таким чином, головне завдання автора – дати рецензентові матеріал для трьох несуттєвих зауважень. Нижче – кілька рекомендацій для полегшення вибору такого матеріалу.

1. Підберіть невдалу назву (усі рецензенти люблять пропонувати свої заголовки).

2. "Забудьте" визначити одне з позначень у першому ж рівнянні.

3. Зробіть орфографічну помилку в слові (тільки в одному!), що часто пишуть з помилкою.

4. Відхиліться від звичайних позначень (мова йде тільки про один параметр).

5. Пишіть ехр(х) і еx упереміж.

Вимоги до вже відомого автора (який надрукував щонайменше десяток робіт) значно нижчі. Він може писати барвистий вступ, порушити кілька гострих питань в основному тексті, може зізнатися, що він не повністю розуміє результати своїх досліджень і т.ін.".

Незважаючи на жартівливий характер цих зауважень, у них значна частка істини. Молодому авторові потрібно пам'ятати, що видатним ученим, які виступають рецензентами його статті, властиві численні недоліки, що виправити вже неможливо, але можна врахувати при просуванні статті в збірник або журнал.

Дата добавления: 2014-01-07