Тема 2. Міжнародне економічне середовище

Проблемні запитання

Контрольні запитання та завдання

1. У чому полягає суть маркетингу? Назвіть існуючі види маркетингу. За якими критеріями вони виділяються?

2. Дайте визначення поняттю «міжнародний маркетинг». Назвіть форми міжнародного маркетингу і дайте визначення кожної з них.

3. Як змінюються типи/форми міжнародного маркетингу залежно від ступеня інтернаціоналізації діяльності фірми?

4. Що таке «Тріада», які її характеристики? У чому сутність правила «Тріади»?

5. Охарактеризуйте причини появи концепції глобального маркетингу? Хто був її засновником?

6. Як класифікуються товари за рівнем їх природної глобальності? Наведіть приклади.

7. Охарактеризуйте спільні риси та відмінності внутрішнього та міжнародного маркетингу.

8. Назвіть та охарактеризуйте суб’єктів міжнародного маркетингу.

9. За якими суттєвими ознаками розрізняються ТНК та глобальні компанії?

10. Якими наслідками інтернаціоналізації світового господарства зумовлена поява нових пріоритетів маркетингу? Назвіть та охарактеризуйте ці пріоритети, наведіть приклади.

11. Що є сьогодні основними проблемами міжнародного маркетингу?

1. Чим, на Ваш погляд, зумовлене підвищення зацікавленості підприємств у використанні концепції міжнародного маркетингу в останні десятиріччя?

2. «Значення міжнародного маркетингу для великих фірм, ТНК, глобальних компаній безсумнівне. А невеликі фірми, сфера діяльності яких обмежена, не відчувають потреби в міжнародному маркетингу». Чи згодні Ви з цим твердженням? Чому? Поясніть.

Міжнародна торгівля. Класифікація країн за рівнем економічного розвитку. Міжнародна інвестиційна діяльність. Фактори міжнародного інвестування. Міжнародна економічна інтеграція. Основні показники економічного стану країни, галузі, ринку

Ключові поняття: міжнародне економічне середовище, міжнародна торгівля, зовнішньоекономічна діяльність, зовнішньоекономічна політика держави, міжнародне інвестування, кон’юнктура ринку, міжнародна економічна інтеграція

Міжнародне середовище –– це сукупність економічних, соціально-культурних, політико-правових та інших умов, процесів, чинників, що сприяють розвиткові міжнародної маркетингової діяльності або ускладнюють її.

Міжнародне економічне середовище у загальному розумінні — сукупність економічних умов, процесів, чинників, що сприяють чи протидіють розвиткові міжнародної маркетингової діяльності.

Міжнародна торгівля — історично перша форма міжнародних економічних відносин (якщо не брати до уваги натуральний обмін), що являє собою обмін товарами та послугами між державами. Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля — це торгівля однієї країни з іншими країнами, яка складається з вивозу (експорту) та ввозу (імпорту) товарів та послуг. У сукупності зовнішня торгівля різних держав утворює міжнародну торгівлю.

Міжнародна торгівля — це складна соціально-економічна категорія, яку можна розглядати в двох аспектах:

Рис. 2.1. Підходи до розуміння сутності міжнародної торгівлі

Для оцінки масштабів, темпів, тенденцій, напрямів розвитку між­народної торгівлі доцільно використовувати систему показників, яка складається з 6 груп.

1. Абсолютні показники:

– експорт (реекспорт),

– імпорт (реімпорт),

– зовнішньоторговельний обіг (ЗТО),

– «генеральна» торгівля,

– «спеціальна» торгівля,

– фізичний обсяг зовнішньої торгівлі.

2. Структурні показники:

– товарна структура експорту та імпорту,

– географічна структура експорту та імпорту.

3. Показники інтенсивності торгівлі:

– обсяг експорту, імпорту чи зовнішньоторговельного

обігу на душу населення;

– експортна, імпортна чи зовнішньоторговельна квота.

4. Підсумовуючі показники:

– сальдо торговельного балансу,

– сальдо балансу послуг та некомерційних операцій,

– сальдо балансу з поточних операцій,

– індекс «умови торгівлі».

5. Показники динаміки.

6. Показники зіставлення.

Сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі характеризується такими особливостями:

1. Різким зростанням обсягів експорту та імпорту (див.табл.2).

2. Зростанням ролі зовнішньої торгівлі в економічному розвитку більшості країн, про що свідчить зростання експортної квоти країн (див.табл.3).

де Ке – експортна квота країни, (% )

Е – річна вартість експорту,

ВВП – валовий внутрішній продукт за рік.

3. Вкрай нерівномірне зростання світових цін на основні види товарів.

4. Зміни в товарній структурі світової торгівлі:

· збільшення питомої ваги готових виробів та напівфабрикатів;

· зростання частки машин, обладнання та транспортних засобів;

· інтенсифікація обміну продукцією інтелектуальної праці (ліцензіями, «ноу-хау», інжиніринговими послугами).

5. Зрушення в географічному розподілі товарних потоків.

6. Розповсюдження сталих та довгострокових відносин між поста­чальниками та покупцями, зростання питомої ваги внутрішньофірмових постачань у межах ТНК.

7. Зростання ролі країн, що розвиваються, у світовій торгівлі.

8. Послаблення позицій США, Великобританії, Франції, Італії при істотному зміцненні позицій Японії та нових індустріальних країн.

9. Посилення конкуренції між трьома центрами світового еконо­мічного розвитку: США, Японією та країнами ЄС.

10. Активізація (починаючи з другої половини 70-х років) зустрічної торгівлі.

11. Посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньо-еконо­мічній політиці більшості країн.

12. Поява тенденції до створення замкнутих економічних просторів.

Платіжний баланс — співвідношення між платежами, здійсненими економічними суб’єктами даної країни в інших країнах, та надходженнями, які одержані ними з інших країн за певний період часу (місяць, квартал, рік).

Платіжний баланс:

• у більшості країн оприлюднюється;

• в країнах з розвинутою ринковою економікою розробляється за схе­мою, яка рекомендована Міжнародним валютним фондом;

• чітко відображає економічне становище країни;

• широко використовується для прогнозування та макроекономіч­ного регулювання.

Рис. 2.2. Схема платіжного балансу (рекомендована МВФ)

Стан платіжного балансу країни визначають:

• економічний потенціал,

• особливості структури економіки,

• участь у міжнародному поділі праці,

• зв’язки із світовим ринком позичкових капіталів,

• стан державного регулювання економіки і зовнішньоекономічних зв’язків.

Наслідки дефіциту платіжного балансу:

• посилення валютного контролю,

• зниження курсу національної валюти,

• зростання обсягу позик за кордоном,

• проблема економічної залежності (відносини з МВФ).

Наслідки надлишку платіжного балансу:

• тиск з боку інших країн з вимогами лібералізації торгівлі (від­криття ринків) та стимулювання споживання

• перетворення країни в нетто-експортера капіталу.

Сальдо (від італ. salgo — розрахунок) у міжнародних розрахунках — різниця між обсягом експорту та імпорту.

Види експортно-імпортного сальдо:

• сальдо торговельного балансу,

• сальдо балансу послуг,

• сальдо балансу послуг та некомерційних операцій,

• сальдо балансу поточних операцій,

• сальдо платіжного балансу.

Кожна країна будує свої міжнародні відносини, виходячи з зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політики.

Зовнішньоекономічна політика — генеральна лінія дій, система заходів, які провадить держава у сфері експорту та імпорту, митного регулювання, торговельних обмежень, залучення іноземних інвестицій, зарубіжного інвестування, зовнішніх позик, надання економічної допомоги іншим країнам, здійснення спільних економічних проектів відповідно до інтересів країни.

Зовнішньоторговельна політика –– сукупність методів, прийомів та механізмів регулювання обсягів та спрямованості експорту та імпорту, які застосовує держава з метою реалізації зовнішньоекономічної політики в цілому.

Історично відомі два основні напрями у формулюванні зовнішньо­торговельної політики: протекціонізм та лібералізація (рис. 2.3).

Рис.2.3. Типи зовнішньоторговельної політики

«Вільна торгівля» — відсутність будь-яких бар’єрів та обмежень у торгівлі між державами. Реалізується тільки у вільних економічних зонах.

Лібералізація — розширення свободи економічних дій, скорочення кількості та зниження рівня обмежень у торгівлі з іншими країнами.

Протекціонізм (від лат. proctio – прикриття) –– державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.

Неопротекціонізм — сучасні обмеження на міжнародну торгівлю, які застосовуються країнами як доповнення до традиційних форм обмеження небажаного імпорту або замість них.

Обгрунтований (селективний) протекціонізм –– захист окремої галузі економіки, групи підприємств, а не всього національного виробництва, або протекціонізм у торгівлі з окремими країнами і за окремими групами товарів.

Автаркія –– політика економічного відокремлення країни, спрямо­вана на створення замкнутої, незалежної економіки, здатної забезпечити себе усім необхідним самостійно.

Для реалізації зовнішньоторговельної політики уряди використо­вують спеціальні методи та інструменти.

Превентивне правове регулювання:

– система міжнародних торговельних договорів, угод та протоколів;

– застереження в угодах (захисні, валютні, інфляційні, податкові, патентні, «ескалаторні», форс-мажорні та застереження щодо страхування).

Торговельні режими:

– режим найбільшого сприяння,

– преференційний,

– звичайний (простий),

– дискримінаційний (застосовується тимчасово).

Митне оподаткування:

– митний тариф (система товарної класифікації тарифу, структура тарифу, види мита, метод визначення країни походження товару);

– митні податки та збори.

Внутрішнє (національне) оподаткування імпортних товарів –– відповідно до положень ГАТТ національні податки та збори повинні застосовуватися до іноземних товарів у такому ж розмірі, як і до товарів вітчизняного виробництва.

Кількісні обмеження:

– ліцензії (індивідуальні, разові, генеральні тощо),

– контингенти (квоти),

– «добровільні» обмеження експорту.

Технічні бар’єри — велика група нетарифних обмежень, зумовлених дією національних промислових стандартів, систем вимірювання та інспек­ції якості товарів, вимогами техніки безпеки, санітарно-ветеринарними нормами, правилами пакування та маркування товарів тощо.

Адміністративні формальності:

– імпортні процедури,

– зовнішньоторговельне діловодство,

– консульські формальності.

Екстренне правове регулювання:

– інструменти силового торговельно-політичного впливу (ембарго, економічний бойкот, економічна блокада),

– антидемпінгові процедури.

Внутрішні фінансові та грошово-кредитні заходи:

– фінансування експортного виробництва,

– податкові пільги,

– державне кредитування.

Валютно-кредитне регулювання:

– механізм валютних курсів,

– валютні обмеження,

– імпортні депозити.

Організаційно-технічне сприяння експорту — система заходів з інформаційної, консультативної та організаційної підтримки національних експортерів.

Інвестиції — довгострокові вкладення капіталу в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання доходу (прибутку) або для досягнення некомерційних цілей.

Зарубіжні інвестиції — усі види цінностей, що вкладаються в об’єкти інвестування, розміщені за межами територіальних кордонів даної країни.

Іноземні інвестиції — усі види цінностей, що вкладаються іноземним інвестором в об’єкти інвестування на території даної країни.

Міжнародні інвестиції — інвестиції, реалізація яких передбачає різнонаціональну належність учасників інвестиційного процесу.

Динаміку, обсяги та напрями міжнародного інвестування визначає сукупність глобальних та регіональних чинників (рис. 2.4).

Сучасна система міжнародних організацій налічує понад 4 тис. інститутів, з котрих приблизно 300 — це міжурядові (міждержавні) орга­нізації, а інші — неурядові. Після другої світової війни утворилася група глобальних міжнародних організацій, які спрямовують свою діяльність на стимулювання економічної та валютної стабільності у світі. Форми і методи роботи міжнародних організацій, їхні взаємовідносини з урядами країн-членів значною мірою визначають стан та тенденції розвитку економічного середовища окремих країн і регіонів.

Бреттон-Вудські інститути — це Міжнародний валютний фонд та Світовий банк, які є провідними міжнародними валютно-фінансовими установами, найважливішою ланкою сучасної інституціональної структури міжнародних валютних відносин. Свою назву вони дістали від назви американського містечка Бреттон-Вудс, де у 1944 р. відбулася міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій і було прийнято рішення про заснування цих двох установ.

Міжнародний валютний фонд — міжнародна валютно-кредитна організація, метою якої є сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валют­ного співробітництва шляхом установлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням, удосконалення багатосторонньої системи платежів, надання державам-членам коштів в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.

ПОЛІТИКО-ЕКОНОМІЧНІ ФАКТОРИ		РЕСУРСНО-ЕКОНОМІЧНІ ФАКТОРИ		ЗАГАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ФАКТОРИ
· Політична стабільність		· Наявність природ­ них ресурсів		· Темпи економічного зростання
· Ступінь втручан­ ня уряду		· Демографічна ситуація		· Співвідношення споживання
в економіку · Ставлення до зарубіжного		· Географічне поло­ ження		і заощаджень · Ставка позикового процента
інвестування · Дотримання				· Норма чистого при­ бутку
дво- і багато- сторонніх угод				· Рівень і динаміка інфляції
				· Конвертованість валюти
				· Стан платіжного ба­ лансу

	Стан розвитку світової економіки, міжнародних факторних ринків, в тому числі інвестиційного
	• Стабільність світової валютної системи
	• Рівень транснаціоналізації та регіональ- ної інтеграції
	• Розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури

Рис. 2.4. Чинники міжнародного інвестування

Термін «Світовий банк» охоплює дві організаційно і фінансово неза­лежні установи: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), створену у 1960р. До цього часу МБРР вважався офіційною назвою Світового банку.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку — міждержавний інвестиційний інститут, метою якого є сприяння країнам-учасницям у розвитку їх економіки шляхом надання довгострокових позик та кредитів, гарантування приватних інвестицій.

Група Світового банку — сукупність міжнародних фінансово-кре­дитних установ, діяльність яких сприяє досягненню основної мети Світо­вого банку.

Міжнародна асоціація розвитку була створена в 1960 р. як філія МБРР з метою надання фінансової підтримки найменш розвинутим країнам на більш ліберальних засадах, ніж ті, які пропонував Міжнародний банк реконструкції та розвитку.

Міжнародна фінансова корпорація була створена в 1956 р. з метою сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, шляхом заохо­чення приватного бізнесу у виробничій сфері.

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій засновано у 1988 р. з метою сприяння надходженню інвестицій у країни, що розви­ваються.

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів, ство- рений у 1966 р., має на меті стимулювання приватних інвестицій шляхом улагодження конфліктів між іноземними інвесторами та місцевими підприємствами, установами, урядами.

Регіональні банки розвитку — регіональні банківські установи, які шляхом надання головним чином довгострокових кредитів на фінансування інвестиційної діяльності приватних фірм та міжнародних проектів, впли­вають на систему міжнародних валютно-фінансових відносин і процеси міжнародної торгівлі.

Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ – General Аgreement on Тariffs and Тrade):

1) договір, який було підписано у 1947 р.;

2) міжнародна організація, яка діє з 1948 р. на основі договору і виконує три функції: впливає на державну зовнішньоекономічну політику шляхом розробки правил міжнародної торгівлі; є форумом для переговорів, котрі сприяють лібералізації та передбаченості торговельних відносин; організує врегулювання спорів.

Всесвітня торговельна організація (ВТО – World Тrade Оrganization) — нова міжнародна організаційна структура, яка заснована на ГАТТ, результатах попередніх узгоджень, а також домовленостях, досягнутих під час Уругвайського раунду і почала діяти з 1 січня 1995 р. З метою підви­щення статусу міжнародних торговельних правил, забезпечення відкритості торговельної системи Уругвайський раунд прийняв рішення, що ГАТТ стає постійним органом, який займається питаннями реалізації товарів, надання послуг та правами інте­лектуальної власності, а Всесвітня торговельна організація буде втілювати в життя домовленості останнього раунду переговорів.

Міжнародна економічна інтеграція - вищий рівень розвитку МЕВ, для якого характерні (рис. 2.5):

	Ключові характеристики
Форма	Зниження внутріш-ніх тарифів	Усунення внутріш- ніх тарифів	Спільний зовнішній тариф	Вільний рух капіта-лів та ро-бочої сили	Гармоні-зація еко-номічної політики	Полі-тична інте-грація
Зона префе-ренційної торгівлі
Зона вільної торгівлі
Митний союз
Спільний ринок
Економіч- ний союз
Політич- ний союз

Вільний рух товарів

Рис.2.5. Форми міжнародної регіональної економічної інтеграції

Þ синхронізація процесів відтворення в межах інтеграційного угру­повання;

Þ створення господарського комплексу з тісними взаємозв’язками економік, при збереженні національного пріоритету розподілу праці;

Þ створення спільної інституціональної структури регулювання пе­реважно наднаціонального типу (на принципах федералізму, з передачею частки функцій національного уряду створеним спільним органам управ­ління);

Þ узгоджена політика як у взаємних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами, інтеграційними угрупованнями, міжнародними органі­заціями.

Стимулюючий вплив інтеграції на розвиток країн-учасниць виявля­ється в:

• зниженні або усуненні митних бар’єрів;

• уніфікації зовнішньоторговельного законодавства та документо-обігу;

• можливості узгодження інтересів та економічної політики;

• об’єднанні потенціалів країн-учасниць.

Таким чином, економічне середовище міжнародного маркетингу – це сукупність економічних властиваостей зарубіжних ринків, що прямо або побічно впливають на прийняття маркетингових управлінських рішень та відбиваються в показниках економічного розвитку, загальногосподарської кон’юнктури, фінансово-кредитного становища, структури споживання насалення та ін. Економічне середовище країни засвідчує існуючі і потенційні можливості споживання товарів та послуг.

Оцінювання міжнародного маркетингового середовища з економічних позицій передбачає вивчення цілого комплексу кількісних і якісних економічних параметрів потенційного ринку. Найбільш суттєвими є:

ü визначення типу економіки (ринкова, адміністративно-командна, перехідна), від чого значною мірою залежатиме розвиток бізнесу;

ü установлення ступеня та спрямованості державного втручання в економіку країни бізнесу, на що вказує перевага тієї чи іншої форми одержавлення, тобто кількість і співвідношення існуючих у даній країні господарських устоїв, фінансова система, інтенсивність прямого і непрямого регулювання економіки, міжнародні позиції тощо;

ü обгрунтування типу країни під кутом зору структури її господарства, тобто віднесення до промислово-розвинутих або країн, промисловість яких розвивається, країн-експортерів сировини, країн з переважно натуральним господарством тощо;

ü аналіз темпів економічного зростання, у тому числі рівня державних доходів, рівня особистих доходів населення і їх купівельної спроможності;

ü наявність вільних економічних зон, тобто найбільш сприятливих для іноземних і вітчизняних підприємців територій з пільговим режимом;

ü дослідження загальногосподарської кон'юнктури, її дина-міки і тенденцій або кон'юнктури конкретного товарного ринку, якщо предметом бізнесу обрана група однорідної продукції.

Дата добавления: 2014-01-07