Розвиток теорії та практики бібліографічного опису в ХХ ст

Для XX ст. характерна колективна робота над створенням правил бібліографічного опису. Англо-американська і прусська інструкції опису найбільш досконалі зі створених на по­чатку XX ст. Для цієї інструкції характерним було надмірне використання заголовків, що містили назви організацій. Опис під назвою рекомендувалося починати з першого слова назви, тобто формулювати її в описі як у документі. Недоліком цієї інструкції стали складність, громіздкість, а також те, що в ній багато місця відводилося зовнішнім особливостям оформлення книг за рахунок недо­статнього розкриття їхнього змісту.

Основи складання книгоопису в Україні пов’язані з діяль­ністю Головної книжкової палати в Києві та Української книжкової палати в Харкові. У 1919 р. створено Головну книжкову палату, а при ній – Український бібліографічний інститут для розробки теоретичних питань книгоопису, кла­сифікації, бібліографії.

Найважливішою функцією Української книжкової пала­ти була реєстрація друкованої продукції, виданої в республіці. З 1924 р. регулярно видавався бюлетень „Літопис українського друку”, створення якого було викликане подальшим розвит­ком теорії та практики бібліографічного опису, прийняттям спеціальної інструкції. Таку інструкцію було складено знову ж таки на основі правил Міжнародного бібліографічного інсти­туту і „Правил карткографії”.

Укладачі правил вважали, що елементи в описі мають розташовуватися не на формальній підставі, а за їхнім логіч­ним зв’язком. Виходячи з цього, усі елементи поділялися на дві частини: 1) відомості, що стосуються внутрішньої (соці­ально-ідеологічної) характеристики твору; 2) відомості, що стосуються зовнішньої (виробничо-економічної) характери­стики його матеріального втілення. У першій частині вміщу­валися відомості, потрібні кожному споживачеві інформації (автор, назва, місце і рік-видання, наклад тощо), а в другій – ті, що доповнюють опис відомостями, які не ввійшли до першої. Відомчі видання одержували опис під назвою, тобто установи та організації не вважалися авторами публікацій. Щоб скоро­тити опис, відмовилися від наведення деяких відомостей, увели скорочення окремих слів.

У 1939 р. почалася розробка загальнодержавної інструкції з книгоопису. Міжвідомча каталогізаційна комісія при Дер­жавній бібліотеці СРСР протягом 1949–1958 рр. видала ба­гатотомну інструкцію „Єдині правила опису творів друку для бібліотечних каталогів”. У 1953 р. вийшов друком скорочений варіант єдиних правил для масових і невеликих наукових бібліотек, правила опису в якому значно спрощені.

У 1965 р. було запропоновано підготувати державні стандарти зі складання бібліографічних описів і оформлення творів друку. Затвердження та видання їх здійснювалося в 1969–1970 рр. З того часу стандарти регулярно перегляда­ються, удосконалюються і перевидаються.

Дата добавления: 2014-01-07