Державна політика в галузі охорони праці

Праці

Лекція 2. Правові та організаційні питання охорони

Питання для самоперевірки

1. Які відомі вчені стояли біля витоків розвитку науки з охорони праці?

2. Дайте визначення охорони праці, небезпечного і шкідливого виробничого чинника.

3. Назвіть базові для основ охорони праці дисципліни.

4. Відповідно до якого ГОСТу встановлена класифікація небезпечних і шкідливих виробничих факторів?

5. На які групи діляться небезпечні і шкідливі виробничі фактори.

6. В чому полягає соціальне значення охорони праці?

7. В чому полягає економічне значення охорони праці?

8. Якій характер мають причини виникнення нещасних випадків.

9. Розкрийте методологічні основи вивчення курсу «Основи охорони праці».

Література: [1, с. 220-222; 2, с. 35-36; 5, с. 9-13, 66-68, 97-98; 6, с. 9-12, 56-57, 86-87; 7, с. 11-17, 53-70; 8, с. 7; 9, с. 5-9, 86-92, 122-123; 10, с. 25-27; 11, с. 8-12; 12, с. 3-10, 35-37].

План лекції

1. Державна політика України в галузі охорони праці.

2. Законодавча база України про охорону праці.

2.1. Основні конституційні положення з охорони праці.

2.2. Закони України про працю.

3.Нормативно-правові акти з охорони праці.

4.Організація охорони праці на виробництві.

4.1. Система управління охороною праці на підприємстві.

4.2. Організація роботи з охорони праці на підприємстві.

Питання для самостійної роботи

1. Положення про розробку інструкції з техніки безпеки.

2. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

3. Закон України "Про охорону здоров’я".

Державна політика України в галузі охорони праці почала активно формуватися в перші роки незалежності разом з менш активною розробкою законодавчої бази. Об’єктивною підставою для цього був існуючий стан охорони праці у народному господарстві. Смертність від нещасних випадків на виробництві у працездатному віці займала третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань. Ця тенденція почала погіршуватися з появою інших, недержавних – приватних форм власності. Рівень смертельного ризику на виробництві в Україні тоді і у наступний період був у 2-3 рази вищий за середньостатистичний для держав з розвинутою ринковою економікою. Такий стан трудових ресурсів в економіці не сприяв інтеграції України до міжнародного співтовариства. Тому розробка і формування державної політики в галузі охорони праці базувалась на найкращих досягненнях в цьому питанні Радянського Союзу, країн ЄС, США, Великобританії, Швеції тощо.

Варто відмітити, що Україна на цей час користується стандартами безпеки праці, які базуються на методології стовідсоткового захисту працівників на кожному робочому місці незалежно від професії.

Відповідно до цієї методології державну політику в галузі охорони праці можна позначити принципами, які повністю або частково знайшли своє відбиття у законодавчій базі України з охорони праці:

- пріоритет життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності;

- повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом безперервного удосконалення виробництва;

- комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі розробки і виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм з поліпшення стану безпеки праці та промислової санітарії;

- соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- установлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

- використання економічних методів управління охороною праці;

- участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- своєчасне інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці;

- проведення консультації між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення

умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Дата добавления: 2014-01-07