Питання 3. Функціональна пожежна небезпека

Будівлі та їх приміщення з функціональної пожежної небезпеки

поділяють на класи в залежності від способу їх використання та ступеня вогнестійкості на випадок виникнення пожежі, безпека людей, які перебувають у них, буде під загрозою.

Ф 1 – для постійного проживання і тимчасового перебування людей.

Приміщення в таких будівлях, як правило, використовують цілодобово, контингент людей у них може мати різний вік і фізичний стан, для цих будівель характерна наявність спальних приміщень;

Ф 2 – будівлі для публічних виступів, музеїв, виставок і бібліотек,

основні приміщення яких характеризуються масовим перебуванням відвідувачів у визначений час;

Ф 3 – підприємства з обслуговування населення, торгівельні будівлі,

вокзали, поліклініки тощо, приміщення яких характеризуються більшою кількістю відвідувачів, ніж обслуговуючого персоналу;

Ф 4 – навчальні заклади, наукові та проектні організації, офісні будівлі,

приміщення яких використовують упродовж доби деякий час. У цих будівлях перебувають, як правило, постійно люди визначеного віку та фізичного стану, звиклі до місцевих умов;

Ф 5 – виробничі та складські будівлі, в тому числі сількогосподарські,

для приміщень яких характерна наявність постійного контингенту працюючих, у тому числі цілодобово.

За вогнестійкістю для будівель і споруд установлено п’ять основних –

І.....V і три додаткових – ІІІа, ІІІб, і ІV ступенів. Ступень вогнестійкості – ценормативна характеристика вогнестійкості будівель та споруд, яку визначають межею вогнестійкості основних будівельних конструкцій. Вимоги ступеня вогнестійкості будівель установлюють на стадії проектування за нормами вогнестійкості основних конструктивних елементів. Кожному ступеню вогнестійкості будівель відповідають: мінімальна межа вогнестійкості – час у годинах, упродовж якого конструкція чинить опір дії вогню; максимальна межа поширення вогню по будівельних конструкціях – встановлює допустимий розмір пошкодження конструкції в сантиметрах; група горючості будівельних матеріалів. Державний стандарт України [ДСТУ 3855 – 99. Визначення пожежної небезпеки матеріалів та конструкцій] дає такі визначення: межа вогнестійкості конструкції – це показник її вогнестійкості за часом від початку вогневого випробування, за стандартного температурного режиму до настання одного з нормативних для цієї конструкції граничних станів із вогнестійкості(втрати несучої здатності, втрати несучої здатності, втрати цілісності та втрати теплоізоляційної здатності); межа поширення вогню по будівельних конструкціях – це розмір пошкодженої зони нагрівання перпендикулярно їй до найвіддаленішої точки пошкодження (для вертикальних конструкцій – вгору, для горизонтальних конструкцій – у кожний бік); горючість – здатність матеріалу до розвитку горіння; група горючості – класифікаційна характеристика матеріалів за горючістю, що визначається встановленими умовами випробування. Державний стандарт України [ДСТУ Б 1.2.7-19-95. Матеріали будівельні. Методи випробування на горючість] всі будівельні матеріали поділяє на дві групи: негорючі (НГ) – під впливом вогню або високої температури на поверхні матеріалу не з’являється полум’я, вони не тліють і не обвуглюються (камінь, бетон, залізобетон); горючі (Г) – під впливом вогню на поверхні матеріалу з’являється полум’я або тління, яке продовжується після знищення джерела вогню, виділяються задушливі, токсичні гази (деревина, руберойди, утеплювачі, пластмаси). Будівельні матеріали належать до негорючих при таких значеннях параметрів горючості: приріст температури в печі не більше 50^оС; втрата маси зразка не більше 50%; тривалість стійкого полум’яного горіння не більше 10 секунд. Будівельні матеріали, що не відповідають хоча б одному із вказаних значень параметрів, належать до горючих.

Дата добавления: 2014-01-07