Газове опалення

Електричне опалення

До основних переваг електричного опалення відносять: гарну керованість і високий ступінь автоматизації процесу відпуску теплоти;

відсутність продуктів згоряння і забруднення атмосфери; високу транспортабельність електроенергії, що дозволяє відмовитися від будівництва теплових мереж і внутрішньобудинкових трубопроводів систем опалення; простоту і швидкість монтажу електропроводки до опалювальних приладів; простоту транспортування легких опалювальних приладів, дуже високий ККД (до 100%).

Основні недоліки електричного опалення - висока відпускна вартість електроенергії, пожежонебезпека.

В окремих випадках електричне опалення є особливо раціональним або єдино можливим. Цей вид опалення доцільно застосовувати як тимчасові опалювальні пристрої.

Електроопалювальні прилади поділяються на

високотемпературні (більше 70°С) та низькотемпературні (25-

70°С). До першої групи приладів відносять електрорадіатори,

рефлектори, електрокаміни та ін. До другої групи - низькотемпературні опалювальні панелі чи панельні прилади зі струмопровідної гуми.

Газ широко використовується для опалення будинків як при централізованому теплопостачанні, так і місцевому опаленні. Він спалюється в топках парових і водонагрівальних котлоагрегатів, опалювальних печах, у газових опалювальних приладах.

За газові опалювальні прилади використовуються прилади променево-конвективного типу і газові інфрачервоні випромінювачі. Ці місцеві прилади мають ряд переваг у порівнянні з системами центрального опалення: малі капітальні витрати і витрати металу, високий ККД (до 80-85%), невисоку вартість експлуатації і простоту обслуговування. Теплопередача від газових опалювальних приладів відбувається випромінюванням і конвекцією.

1.8 Централізоване теплопостачання

1.8.1 Класифікація систем теплопостачання

Існуючі системи теплопостачання залежно від взаємного розміщення джерела і споживачів теплоти можна поділити на централізовані і децентралізовані системи.

Централізоване теплопостачання складається з трьох

взаємозалежних і стадій, що послідовно проходять: підготовки, транспортування і використання теплоносія. Відповідно до цих стадій кожна система централізованого теплопостачання складається з трьох основних ділянок: джерела теплоти, теплових мереж і споживачів теплоти.

У децентралізованих системах теплопостачання кожен споживач

має власне джерело теплоти.

1.8.2 Районні котельні і теплоелектроцентралі (ТЕЦ)

Перевагами великих систем централізованого теплопостачання у порівнянні з теплопостачанням від котелень малої і середньої потужності є: можливість ефективного спалювання низькосортного палива в котлах великої потужності; велика можливість механізації та автоматизації технологічних процесів; значне скорочення будівельних об’ємів виробничих будинків, площі забудови, витрати будівельних матеріалів на одиницю встановленої потужності; більша можливість застосування індустріальних методів будівництва; можливість організації ефективного очищення продуктів згоряння палива від шкідливих речовин та ін.

З метою зниження витрат на транспортування теплоти районні

котельні по можливості будують у центрі теплових навантажень.

Найбільш досконалим методом централізованого теплопостачання, вищою його формою, є теплофікація.

Теплофікація - це централізоване теплопостачання на базі комбінованого вироблення теплоти та електричної енергії, що здійснюється на теплоелектроцентралі (ТЕЦ). За рахунок

комбінованого вироблення на ТЕЦ теплоти й електроенергії

забезпечується істотне зниження питомої витрати палива на вироблення електроенергії в порівнянні з роздільним виробленням теплоти в котельні, а електроенергії - на конденсаційній електричній станції (КЕС).

Завдяки об'єднанню процесу вироблення електроенергії з одержанням теплоти для централізованого теплопостачання в єдиному технологічному циклі при теплофікації поліпшується використання палива на ТЕЦ і здешевлюється будівництво теплових мереж. Ці переваги характерні для ТЕЦ як джерела теплопостачання в порівнянні з великими районними котельнями.

На ТЕЦ використовуються такі типи турбін: теплофікаційні

(тип Т); промислово-теплофікаційні (тип ПТ); протитискові (тип Р).

1.8.3 Теплові мережі. Способи прокладки теплопроводів

Теплова мережа - один з найбільш дорогих і трудомістких елементів систем централізованого теплопостачання. Вона являє собою теплопроводи - такі спорудження, що складаються із з'єднаних між собою зварюванням сталевих труб, теплової ізоляції, компенсаторів теплових подовжень, запірної і регулюючої арматури, будівельних конструкцій, рухомих і нерухомих опор, камер, дренажних і повітровипускних пристроїв.

За кількістю паралельно прокладених теплопроводів теплові мережі можуть бути однотрубними, двотрубними та багатотрубними.

Водяні теплові мережі за способом приготування води для гарячого водопостачання поділяються на закриті і відкриті.

Теплові мережі поділяють на магістральні і розподільні.

Радіальні мережі споруджують з поступовим зменшенням діаметрів теплопроводів у напрямку від джерела теплоти. Такі мережі найбільш прості і економічні щодо початкових витрат. Їх основний недолік - відсутність резервування.

При улаштуванні перемичок теплова мережа перетворюється в радіально-кільцеву, відбувається частковий перехід до кільцевих мереж. Хоча кільцювання мереж здорожує їх, але зате підвищується надійність теплопостачання, створюється можливість резервування.

За способом прокладки теплові мережі поділяють на підземні і

надземні (повітряні). Надземна прокладка теплових мереж рекомендується переважно при високому стоянні ґрунтових вод.

Переважним способом прокладки трубопроводів теплових мереж є підземна прокладка: у прохідних каналах і колекторах; у напівпрохідних і непрохідних каналах; безканальна (у захисних оболонках різної форми і з засипною теплоізоляцією).

По трасі підземного теплопроводу влаштовують спеціальні

камери і колодязі для установлення арматури, вимірювальних приладів, чепцевих компенсаторів та ін., а також місця для П- подібних компенсаторів.

1.8.4 Приєднання теплоспоживних систем до теплових мереж. Теплові пункти

Для приєднання теплоспоживних систем до водяних теплових мереж використовують дві принципово відмінні схеми - залежну і

незалежну. При залежній схемі приєднання вода з теплової мережі надходить безпосередньо в системи абонентів. При незалежній схемі вода з мережі надходить на теплообмінний апарат, де нагріває вторичними теплоносій, що використовується у системах.

Незалежна схема є більш раціональною, а іноді і єдино прийнятною. Ця схема дорожче і складніше залежного приєднання.

Залежне (безпосереднє) приєднання з водоструминним елеватором для підмішування охолодженої води найбільш широко застосовується для житлових і суспільних будинків.

Теплові пункти - важлива ділянка в системах централізованого теплопостачання, що зв'язує теплову мережу зі споживачами і являє собою вузол приєднання споживачів теплової енергії до теплової мережі. Основне призначення теплового пункту полягає в підготовці теплоносія визначеної температури і тиску, регулюванні їх, підтриманні постійної витрати, обліку споживання теплоти.

Теплові пункти поділяються на: індивідуальні теплові пункти

(ІТП) і центральні (ЦТП).

Основне устаткування теплових пунктів складається з

елеваторів, відцентрових насосів, теплообмінників, змішувачів, акумуляторів гарячого водопостачання, приладів контролю й обліку теплоти і пристроїв для захисту від корозії й утворення відкладень у системах гарячого водопостачання.

1.8.5 Теплова ізоляція й антикорозійний захист

Завдяки тепловій ізоляції зменшуються спад температури теплоносія і втрати теплоти при транспортуванні його на великі відстані. Втрати теплоти при надземній прокладці теплових мереж знижуються в 10-15 раз, а при підземній - у 3-5 раз у порівнянні з неізольованими теплопроводами.

При підземній прокладці теплопроводів застосовують

теплоізоляційні конструкції: підвісні, засипні, мастичні, монолітні. При прокладці трубопроводів у каналах як ізоляцію широко застосовують вироби з мінеральної вати, захищені від зволоження бітумінуванням.

Для захисту від електрокорозії вживають заходів, що виключають проникання блукаючих токів до труб, або влаштовують так званий електричний дренаж, чи катодний захист.

1.8.6 Надійність систем теплопостачання

Під надійністю системи теплопостачання розуміють її здатність забезпечити безперебійну подачу теплоти споживачам із заданими параметрами. З трьох основних ділянок централізованого теплопостачання міст: джерело теплоти - теплова мережа – споживач. Найменшу надійність має середня ділянка - теплова мережа.

Незадовільна надійність і якість теплопостачання споживачів

мають ряд причин, серед яких: непридатні конструкції підземних теплопроводів, незадовільна якість будівельно-монтажних робіт, помилки проектувальників при виборі конструкцій прокладок теплових мереж, відсутність надійних методів і приладів для своєчасного виявлення місць втрат теплової енергії.

Дата добавления: 2014-01-07