Тема 5. Склад і структура видатків державного бюджету України

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту (що включає матеріальне забезпечення громадян у визначених законом випадках) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Джерела фінансування соціальних гарантій

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

- Державний бюджет;

- кошти місцевих бюджетів;

- страхові фонди;

- Фонд соціального страхування через тимчасову втрату працездатності;

- Фонд загального обов'язкового страхування на випадок безробіття;

- Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях;

- Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків і інших джерел, не заборонених законодавством України);

- Державні й недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій. Держава повинне гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі механізми:

- визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій:

· мінімальної заробітної плати;

· пенсії по віку;

· стипендії та ін.

- Здійснення превентивних соціальних мір у зв'язку із ціновою лібералізацією:

- Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд:

Основною метою соціальної політики в Україні на сучасному етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення й зменшення тиску кризи на найменш захищені верстви населення.

Соціа́льне страхува́ння — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, а також добровільним соціальним страхуванням через страхові компанії, що мають ліцензії Державного комітету фінансових послуг України.

Примітка: зростання видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення (без урахування видатків на покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду для виплати пенсій) у звітному періоді проти аналогічного минулорічного періоду за зведеним бюджетом на 14,6 відсотка до 56751,5 млн. грн., за державним бюджетом – на 8,1 відсотка до 29815,7 млн. гривень;

16. Пенсійне забезпечення громадян в Україні. Пенсійний фонд. Основні завдання його діяльності та функції.

Досить помітна роль у будь-якій державі належить пенсійному за­безпечен ню. Гарантом пенсійного забезпечення в Україні є держава -головна складова системи соціального захисту населення. Реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення здійснюють Міністерство праці та соціальної політики України і Міністерство фінансів України. Управління фінансовими ресурсами пенсійного за­безпечення здійснює Пенсійний фонд України.

Пенсійне забезпечення здійснюється через виплату пенсій, надба­вок і підвищення до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових ви­плат непрацездатним громадянам похилого віку, інвалідам, особам, що втратили годувальника. Формування коштів на реалізацію Дер­жавної пенсійної програми забезпечується за рахунок таких надход­жень:

- обов´язкових внесків суб´єктів господарювання;

- обов´язкових внесків громадян;

- додаткових і обов´язкових зборів;

- коштів Державного бюджету;

- інших надходжень.

Згідно із Законом «Про загальнообов´язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV система пенсійного за­безпечення в Україні складається із трьох рівнів.

Перший рівень — солідарна система загальнообов´язкового дер­жавного пенсійного страхування (солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій, надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень — накопичувальна система загальнообов´язкового державного пенсійного страхування (накопичувальна система пенсій­ного страхування), що базується на засадах нагромадження коштів за­страхованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансу­вання витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат.

Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об´єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, які передбачає законодавство про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший і другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять загальнообов´язкове державне пенсійне страхування. Дру­гий і третій рівні пенсійного забезпечення становлять систему нако­пичувального пенсійного забезпечення.

Суб´єктами солідарної системи виступають:

- застраховані особи, а в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи;

- страхувальники;

- Пенсійний фонд;

- уповноважений банк;

- підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Суб´єктами системи накопичувального пенсійного забезпечення виступають:

- особи, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів;

- підприємства, установи, організації та фізичні особи, що здій­снюють перерахування внесків до системи накопичувального пен­сійного забезпечення;

- Накопичувальний фонд;

- недержавні пенсійні фонди;

- юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами та Управління їхніми пенсійними активами;

- зберігач;

- страхові організації.

За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призна­чаються такі пенсійні виплати:

- пенсія за віком;

- пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у то­му числі каліцтва, не пов´язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

- пенсія у зв´язку із втратою годувальника.

За рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати:

- довічна пенсія із встановленим періодом;

- довічна обумовлена пенсія;

- довічна пенсія подружжя;

- одноразова виплата.

Мінімальна пенсія – це державна соціальна гарантія. Порядок виплати і розмір мінімальної пенсії в Україні регулюється Законом № 1058-IV від 09.08.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Цей закон поширюється на тих громадян, хто платять внески до Пенсійного фонду, або за кого внески платять працедавці. Мінімальна пенсія в Україні належить тим, хто вийшов на пенсію за віком, а також у зв'язку з втратою годувальника на одного утриманця. Мінімальний розмір пенсії за віком нараховується за наявності необхідного страхового стажу. Необхідний страховий стаж для чоловіків складає 25 років, а для жінок - 20 років. Мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі одного прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за наявності необхідного страхового стажу.

За кожен рік страхового стажу понад встановлений необхідний мінімум розмір мінімальної пенсії в Україні збільшується на один відсоток. Тобто, за кожен рік стажу понад норму передбачена доплата в один відсоток від фактичного розміру пенсії, яка вже була нарахована з урахуванням стажу і заробітку. Але ця сума не повинна перевищувати одного відсотка від мінімальної пенсії. Якщо ж страховий стаж не досягає необхідного мінімуму, то розмір пенсії встановлюється пропорційно наявному страховому стажу.

Дата	Розмір мінімальної пенсії в гривнях
01.12.11

17. Система освіти в Україні. Джерела фінансування освіти.

Освіта — суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання і добробуту суспільства. Ця сфера займається формуванням знань і вмінь підростаючого покоління, його вихованням підготовки кадрів.

Головними джерелами фінансування витрат на освіту є:

— кошти державного та місцевого бюджетів;

— кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, фондів;

— спонсорські та доброчинні внески і пожертвування;

— кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти.

Фінансування освіти за рахунок вказаних джерел здійснюється наступними методами:

— кошторисне фінансування закладів освіти;

— бюджетне фінансування закладів освіти на основі показника вартості навчання одного учня (студента);

— індивідуальна оплата навчання за рахунок власних доходів, грошових коштів юридичних осіб;

— спеціальні кредити для здобуття освіти;

— отримання спонсорських і доброчинних внесків та пожертвувань;

— отримання додаткових доходів від різноманітних послуг неосвітнього характеру.

Система освіти і принципи державної політики у галузі освіти визначені у Законі України "Про освіту** від 23 травня 1991 р.

Видатки на освіту здійснюються за такими групами закладів і заходів:

— дошкільна освіта;

— загальна середня освіта (загальноосвітні школи, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, вечірні змінні школи);

— заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації (загальноосвітні школи-інтернати, дитячі будинки);

— позашкільна освіта;

— професійно-технічна освіта;

— вища освіта;

— післядипломна освіта;

— інші заклади та заходи у галузі освіти (методична робота, придбання підручників).

Принципи державної політики у галузі освіти:

— доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

— рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей;

— гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

— органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;

— незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Вища та післядипломна освіта фінансуються відповідно до суспільних і індивідуальних потреб. Суспільні потреби забезпечуються за допомогою державного замовлення з виділенням відповідних бюджетних асигнувань, які розподіляються на конкурсних засадах.

Розмір витрат на утримання шкіл визначається кошторисом доходів і видатків. Вихідною базою для визначення розміру асигнувань за основними статтями кошторису школи є кількість учнів і класів, яку відображають у кошторисі на дві дати: 1 січня та 1 вересня планового року. На основі цього розраховують кількість педагогічних ставок у школі за трьома показниками: кількість класів, кількість навчальних занять, норми навчального навантаження учителів на тиждень. Після цього розраховують витрати за економічними категоріями.

Фінансування середньої освіти в Україні здійснюється за рахунок коштів, які виділяються відповідно до нормативів нарахування на одного учня, але наявний дисбаланс між обсягом завдань, які визначаються державою перед освітою, та обсягами фінансового забезпечення цих завдань. З одного боку, г. тенденція до зростання обсягів навчального матеріалу і тривалості освітньої діяльності, а з іншого — наявне скорочення надходжень фінансових ресурсів на фінансування освіти. На сьогодні коштів, які виділяються державою для надання освітніх послуг на кожну територію, не вистачає на покриття базових статей витрат: заробітну плату, нарахування на заробітну плату, плату за енергоносії. Дефіцит бюджетних коштів, які виділяються щороку на середню загальну освіту в містах України, за останні три роки становить у різних регіонах 10— 20%.

Розрахунковий показник обсягу видатків на освіту визначається залежно від загального обсягу ресурсів місцевих бюджетів на освіту, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості одного учня та приведеного контингенту учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів станом на 5 вересня року, що передував поточному бюджетному періоду.

Школи-інтернати — це навчально-виховні заклади, які надають допомогу у навчанні і вихованні дітей сім'ям, які не мають для цього належних умов.

Згідно з бюджетною класифікацією виокремлюють такі типи шкіл-інтернатів:

— загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи-інтернати;

— загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків;

— дитячі будинки;

— спеціалізовані загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами фізичного чи розумового розвитку;

— загальноосвітні школи соціальної реабілітації.

Фінансово-господарська діяльність загальноосвітньої школи-інтернату здійснюється на основі єдиного кошторису доходів і видатків, які за більшістю статей цього ж кошторису плануються так само, як і в загальноосвітній школі. Особливості полягають у штаті (передбачається вихователь, лікарі, працівники кухні) та у більших витратах на закупівлю меблів.

Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою системи безперервної освіти в Україні.

До системи дошкільної освіти належать:

— дошкільні навчальні заклади;

— наукові і методичні установи;

— органи управління освітою;

— освіта та виховання в сім'ї.

Джерелами фінансування дошкільного закладу є кошти:

— засновника (власника);

— відповідних бюджетів;

— батьків або осіб, які їх замінюють;

— добровільні пожертвування та цільові внески фізичних і юридичних осіб;

— інші кошти, не заборонені законодавством України.

Рівень витрат на підготовку кадрів залежить від стану економічного розвитку країни і потреби галузей економіки у спеціалістах. Розміри бюджетних призначень на підготовку фахівців з вищою освітою, а також підготовку наукових і науково-педагогічних працівників через аспірантуру і докторантуру визначаються у законі про державний бюджет

В Україні діють такі види вищих закладів освіти III—IV рівнів акредитації:

— університет — багатопрофільний вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців із вищою освітою за широким спектром природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-природничими програмами всіх рівнів, має розвинену інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств та установ;

— академія — вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців із вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності;

— інститут — вищий навчальний заклад або підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури та мистецтва.

До вищих навчальних закладів І НІ рівнів акредитації належать:

— коледж — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох споріднених) напрямів підготовки чи спеціальностей;

— технікум — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста.

Джерела фінансування витрат на підготовку кадрів є кошти державних і місцевих бюджетів, галузевих міністерств, відомств, організацій. Платні послуги у вищих навчальних закладах впроваджені на підставі Закону України "Про освіту". Вищі навчальні заклади самостійно використовують бюджетні та позабюджетні кошти відповідно до кошторису доходів і витрат.

Для планування видатків вищі навчальні заклади розраховують кількість студентів та аспірантів, а відповідно до цього і розраховують професорсько-викладацький склад.

Розмір плати за той чи інший вид послуги визначається на підставі її ціни. Базою для визначення ціни послуги є розрахунок валових витрат, пов'язаних з наданням послуги на підставі укладеного договору.

Штатні розписи державних та комунальних дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування і типу вста­новлюються відповідним органом управління освітою на основі Типових штатних нормативів дошкільних навчальних закладів.

Педагогічне навантаження педагогічного працівника дошкільного навчального закладу на тиждень становить:

- вихователя групи загального типу — 30 год;

- вихователя групи компенсуючого типу — 25 год;

- соціального педагога — 40 год;

- практичного психолога — 40 год;

- музичного керівника — 24 год;

- вихователя-методиста — 36 год.

Оплата праці педагогічних працівників, спеціалістів, обслуговуючого персоналу та інших працівників дошкільних навчальних закладів (код 1110) здійснюється згідно з Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами.

У фінансуванні дошкільних установ існують певні особливості. Планування фонду зарплати здійснюється за спрощеною методикою: кількість робочих місць помножується на середню ставку зарплати. Кількість місць вихователів і їхніх помічників установлюється по нормативах на одну групу. Норматив залежить від тривалості перебування дітей в установі: більш розповсюджене – 12-ти годинне перебування дітей, по якому норматив включає 2 вихователя + 2 помічники. Кількість робочих місць допоміжного персоналу встановлюється по типових штатних розкладах, виходячи з чисельності дітей у дитячій установі.

Основною особливістю планування фонду зарплати є виділення засобів на заміщення працівників, що знаходяться у відпустці. Сума цих витрат планується шляхом множення загальної кількості днів відпустки даного робочого місця на середньоденну зарплату.

Часткова оплата витрат у дитячих дошкільних установах здійснюється також за рахунок батьків.

Загальною особливістю для шкіл-інтернатів і дитячих дошкільних установ є встановлення часткового покриття витрат за рахунок оплати батьків. Ця оплата зараховується не на рахунки даних установ, а до бюджету. Вся сума витрат за кошторисом фінансується з бюджету.

Утримання та розвиток матеріальної бази дошкільних навчальних закладів у межах Типового переліку обов'язкового обладнання фінансується за рахунок коштів засновників.

Основним напрямком витрат по школі є фонд зарплати, що складається з 3 елементів:

ºпедагогічного персоналу;

ºадміністративно-управлінського персоналу;

º обслуговуючого персоналу.

Фонд зарплати вчителів планується в розрізі 3 вищезгаданих систем зарплати. Планування фонду оплати педагогічного навантаження здійснюється на підставі 2 показників:

ºкількості педагогічних ставок;

ºсередньої ставки зарплати.

Педагогічна ставка – це умовна розрахункова ставка, що відповідає нормативові педагогічного навантаження. Кількість педагогічних ставок розраховується по кожній групі класів шляхом загальної кількості годин педагогічного навантаження по даній групі на норматив навантаження. Загальна кількість годин зафіксована в тарифікаційному списку і визначається, виходячи з кількості класів у кожній групі й обсягу годин за планом. Крім того, враховується розподіл класів на групи по окремих предметах – праця, фізкультура, іноземна мова.

Середня ставка зарплати визначається шляхом розподілу суми оплати навчальних годин (з тарифікаційного списку) на кількість педагогічних ставок по даній групі класів.

Розрахунок річного фонду зарплати проводиться в розрізі періодів – за січень – серпень і вересень – грудень. Це пов’язано з тим, що з початком кожного навчального року, як правило, змінюється кількість класів у кожній навчальній групі. У січні-серпні кількість педагогічних ставок визначена положенням на 1 січня і на 8 місяців (у сільських школах на 8,5 місяців). За вересень-грудень кількість педагогічних ставок на 1 вересня збільшується на середню ставку зарплати положенням на 1 січня і на 4 (3,5) місяці.

Фонд зарплати на перевірку зошитів планується в розрізі груп класів шляхом помноження середньорічної кількості класів у даній групі на середні витрати по перевірці зошитів на один клас. Середні витрати визначаються розподілом суми доплат за перевірку зошитів по тарифікаційному списку на кількість класів на 1 січня.

Додаткові доплати плануються в розрізі кожного виду доплат шляхом множення відповідних показників по встановленому нормативові доплат:

ºза класне керівництво – середньорічна чисельність класів, помножена на норматив доплат;

ºза керівництво кабінетами – кількість кабінетів на норматив доплат;

ºза проведення позакласної фізкультурної роботи – у залежності від чисельності класів у школі.

Фонд зарплати адміністративно-управлінського персоналу:

ºдиректор;

ºзаступники;

ºорганізатори масової роботи.

Кількість місць заступників і організаторів залежить від кількості класів у школі, а ставка зарплати директори і його заступників – від кількості учнів у школі. Планування фонду заробітної плати визначається шляхом помноження кількості посад на ставку зарплати.

Фонд зарплати обслуговуючого персоналу планується шляхом помноження кількості місць на ставку зарплати. Кількість робочих місць визначається по встановлених нормативах. Наприклад, кількість прибиральниць установлюється по нормативах площі школи на 1 прибиральницю.

Вихідною основою для визначення розміру витрат за основними кодами кошторису школи є кількість учнів і класів. Оскільки бюджетний рік не збігається з навчальним, середньорічні показники кількості учнів і класів розраховуються за такою формулою (вона використовується для підрахунку контингенту в усіх видах освітніх закладів):

К=К₁*8:12+К₂*4:12,

де К — середня кількість учнів (класів);

К₁ — кількість учнів (класів) на початок календарного року;

К₂ — кількість учнів (класів) на початок навчального року (на 1 вересня).

Кількість учнів на 1 січня планового року приймається на рівні контингенту на 1 вересня поточного року. Водночас кількість учнів на 1 вересня планового року визначається на основі плану прийому. Граничне наповнення для I—IX класів становило донедавна 30, а для X—XI класів — 35 осіб. Кількість обов'язкових годин навчання учнів на тиждень становить: для I—IV класів — 24 год, для V—IX — 36, а для X—XI — 32 год. Норма навчального навантаження вчителя на тиждень ста­новила донедавна для І—IV класів — 20 год, для V—XI —18 год, нині — для всіх класів — 18 год.

Кількість педагогічних ставок за певною групою класів (К) у середніх школах визначається за формулою

К=К_г:Н_г

де К_г—загальна кількість годин навчальних занять за тиждень за планом;

Н_г — норма навчального навантаження вчителя на тиждень. Відповідно, місячна заробітна плата вчителя за навчальні години (ОН_г) розраховується за формулою

ОН_г=С*К_г:Н_г,

де С — встановлена тарифна ставка з урахуванням підвищень;

К — фактична кількість годин роботи вчителя на тиждень;

Н_г— норма навчального навантаження вчителя на тиждень.

До вищих навчальних закладів (ВНЗ) в Україні належать заклади освіти І—II рівнів акредитації (коледжі, технікуми, училища), а також заклади освіти ІІІ—IV рівнів акредитації (університети, академії, інститути). Джерелами фінансування ВНЗ згідно із Законом України "Про вищу освіту" є кошти державного та місцевого бюджетів, галузевих міністерств, відомств, організацій, кошти фізичних та юридичних осіб. Аналіз Міністерства освіти і науки структури доходів ВНЗ показує, що в них висока частка позабюджетних фондів, тому поставлено завдання зменшити її до 49 %.

Розмір плати за весь період навчання або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі, що укладається між ВНЗ та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання, і не може змінюватися протягом усього строку навчання.

Для визначення витрат на утримання ВНЗ III—IV рівнів акредитації розраховують середньорічний контингент студентів та аспірантів за формами навчання. Причому при перерахуванні кількості студентів заочної форми навчання використовують коефіцієнт 0,25, а при перерахуванні кількості студентів вечірньої форми навчання — коефіцієнт 0,5 (стосовно стаціонару).

Фонд заробітної плати ВНЗ (код 1111) планується за такими групами персоналу: професорсько-викладацький склад, навчально-допоміжний персонал, адміністративно-господарський персонал.

Основними виробничими показниками ВНЗ І—IV рівнів акредитації є кількість студентів і груп різних форм навчання, що розраховуються як середньорічні.

Як правило, одна ставка викладача встановлюється на 10— 15 студентів стаціонару. Кількість груп визначають на основі кількості учнів та студентів і норм наповнення груп. Для денної форми навчання наповненість груп становить 20—30, а для заочних відділень — 15—20 осіб. Рентабельними вважаються групи зі студентів-платників, у яких вчиться не менше 15 учнів чи студентів.

Ставки заробітної плати у ВНЗ ІІІ—IV рівнів акредитації залежать від посад (завідувач кафедри, проректор, ректор та ін.), вченого звання (доцент, старший науковий співробітник, професор), наукового ступеня (доктор, кандидат наук) і стажу педагогічної роботи (більше 20 років стажу у ВНЗ — доплата становить 30 % посадового окладу).

Посадові оклади працівників, які мають вчене звання про­фесора, збільшуються в 1,33 раза.

Вагому частку у витратах державних і комунальних ВНЗ ста­новлять стипендії (код 1342). Як правило, їх виплачують сту­дентам, які мають середній бал успішності 4 і вище. В цілому стипендію отримує 80 % студентів-бюджетників.

Стипендія — це грошове забезпечення, що регулярно на­дається особам, які навчаються на денних відділеннях за рахунок бюджетних коштів, а також особам, які проходять підготовку в аспірантурі та докторантурі.

За іншими статтями кошторису ВНЗ III—IV рівнів акреди­тації видатки планують так само, як і в інших бюджетних установах.

Професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ) фінансуються переважно за рахунок державного бюджету, а також за рахунок позабюджетних коштів.

Робочий час педагогічного працівника ПТНЗ визначається згідно з обсягом навчального навантаження та позаурочної навчально-методичної, організаційної та виховної роботи серед учнів і слухачів.

Основними обліковими одиницями навчального часу в ПТНЗ є: 1) академічна година (45 хв); 2) урок виробничого навчання (не більше 6 академічних годин); 3) навчальний день (не більше 8 академічних годин); 4) навчальний тиждень (не більше 36 академічних годин); 5) навчальний рік (не більше 40 навчальних тижнів).

Чисельність навчальних груп у ПТНЗ для теоретичного навчання становить 25—30 учнів, а для виробничого навчання — 12—15 учнів.

Фонд заробітної плати у ПТНЗ визначається відповідно до середньої кількості педагогічних годин на групу, середньорічної кількості груп і розміру оплати за педагогічну навчальну годину.

У кошторисі доходів і видатків ПТНЗ у деяких випадках передбачаються витрати на харчування (код 1133), обмундирування учнів (код 1134), а також видатки на виплату стипендії (код 1342).

Для матеріального заохочення учнів, слухачів у ПТНЗ створюються фонди матеріального заохочення (ФМЗ), які формуються за рахунок коштів бюджету, доходів від виробничої діяльності та залучення коштів підприємств, установ, організацій, громадян.

У цілому надання платних послуг державними навчальними закладами регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 38. Відповідно до неї не можна надавати інші платні послуги, не передбачені цією постановою, що інколи роблять деякі державні навчальні заклади.

1. Роль видатків бюджету у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку.

2. Класифікація бюджетних видатків. Оптимізація структури видатків бюджету, її критерії.

3. Склад видатків бюджету на економічну діяльність, їх роль і місце у розвитку економіки.

4. Бюджетні інвестиції, їх види.

5. Капітальні вкладення і джерела їх фінансування.

6. Конкурсний відбір об’єктів бюджетного інвестування, його завдання і критерії.

7. Бюджетне фінансування економіки за рахунок цільових державних позик.

8. Бюджетні кредити підприємствам.

9. Порядок дотування збиткових підприємств, фінансове оздоровлення державного сектора і ліквідації збитковості.

10. Операційні витрати, їх склад і призначення. Роль і місце бюд­жету у фінансуванні операційних витрат.

11. Видатки бюджету на науку.

12. Організація наукових досліджень і джерела їх фінансування. Фінансування фундаментальних дослід­жень у наукових установах Національної академії наук України, у відомчих наукових закладах та вищих навчальних закладах.

13. Склад та структура видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення.

14. Фінансування житлово-комунального господарства.

15. Соціальне страхування. Види соцстрахування. Соціальні фонди.

16. Пенсійне забезпечення громадян в Україні. Пенсійний фонд. Основні завдання його діяльності та функції.

17. Система освіти в Україні. Джерела фінансування освіти.

18. Склад і структура видатків на освіту.

19. Основні показники при визначенні фінансування шкіл. Планування фонду заробітної плати в загальноосвітніх закладах.

20. Фінансування вузів. Особливості кошторисного планування у вузах. Позабюджетні кошти державних вищих закладів освіти.

21. Система охорони здоров’я в Україні. Склад та структура видатків на охорону здоров’я.

22. Фінансування охорони здоров’я. Планування витрат. Основні статті кошторису.

23. Основні показники роботи установ охорони здоров’я. Система заробітної плати медичних працівників

24. Бюджетне фінансування закладів культури. Основні статті кошторисів бібліотек, будинків культури та інших культурно-освітніх закладів. Фінансування преси, радіо, телебачення.

25. Фінансування розвитку фізичної культури і спорту, роль бюд­жету в державній підтримці олімпійського руху.

26. Склад видатків на оборону, порядок їх планування і фінансування.

27. Склад видатків на державне управління.

28. Фінансування органів оборони та управління.

29. Видатки на судові органи і прокуратуру, на правоохоронні органи, на утримання податкової адміністрації та митних органів.

30. Порядок планування і фінансування видатків бюджету на управління.

31. Фінансування міжнародної діяльності держави.

Самостійна робота:

1. Функції держави, їх вплив на склад та структуру видатків бюджету.

2. Роль видатків бюджету у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку

3. Бюджетні інвестиції, їх види.

4. Капітальні вкладення і особливості їх фінансування.

5. Фінансування фундаментальних досліджень у наукових установах НАН України.

6. Особливості кошторисного планування у вузах. Позабюджетні кошти державних вищих закладів освіти.

7. Особливості організації фінансової діяльності закладів охорони здоров’я в умовах страхової медицини.

8. Видатки на утримання податкової адміністрації та митних органів.

9. Порядок планування і фінансування видатків бюджету на управління.

10. Фінансування міжнародної діяльності держави.

1. Роль видатків бюджету у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку

За економічною сутністю видатки бюджетів відображають роз­подільні і перерозподільні процеси централізованого фонду грошових коштів держави та їх цільове використання для забезпечення суспіль­них потреб. Вони спрямовуються на задоволення найважливіших по­треб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави та судової влади тощо. Видатки бюджетів значною мірою ха­рактеризують рівень забезпечення потреб діяльності держави.

Видатки Державного бюджету — це витрати держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій. Ці витрати виражають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом.

Напрями використання бюджетних видатків обумовлюються цілою низкою факторів, основними з яких є:

необхідність утримання державних установ;

рівень розвитку регіонів держави;

зв'язки видатків із загального державного бюджету з видатками з місцевих бюджетів;

форми надання бюджетних коштів;

інші фактори, які можуть мати вагоме значення залежно від конкретної економічної і політичної ситуації в державі.

Видатки бюджетів відображають кількісну і якісну характеристи­ки. Кількісна характеристика зумовлюється обсягом фінансових ре­сурсів, що забезпечує рівень задоволення потреб суспільства відповідно до визначеної економічної політики. Якісна характеристи­ка дає можливість виявити суспільне призначення кожного виду бю­джетних видатків та рівень ефективності їх спрямування. Конкретні види бюджетних видатків та їх величина зумовлюють ту роль держави, яку вона виконує у функціонуванні економіки суспільства та здій­сненні соціальних перетворень.

Структура видатків бюджетів та їх частка у ВВП значною мірою відображає основні напрямки діяльності держави. Головне спряму­вання цієї діяльності має соціальний характер. Саме видатки бюд­жетів на соціальні заходи, які включають соціальний захист і соціальне забезпечення, освіту, охорону здоров´я, духовний та фізичний роз­виток, є пріоритетними в Україні.

Домінуюча спрямованість діяльності держави у соціальній сфері в Україні відіграє особливу роль для розвитку суспільства. Це зумов­лено не лише значним зниженням доходів переважної більшості на­селення з переходом України до ринкової економіки, а й традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від дер­жави. Головне спрямування діяльності у соціальній сфері – знижен­ня рівня бідності та зменшення диференціації доходів населення за рахунок посилення адресності соціальної підтримки, стимулювання випереджувальних темпів зростання заробітної плати, поетапне на­ближення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму. Саме на це спрямована діяльність сучасних урядових структур.

Значні видатки зведеного бюджету України на соціально-куль­турні заходи потребують підвищення ефективності використання бюджетних коштів та необхідність підвищення рівня і якості послуг цих заходів. Останнє зумовлює необхідність встановлення оптимізації мережі за­кладів та установ згаданої соціально-культурної сфери, що фінансу­ються з державного і місцевих бюджетів. Очевидно, програми та захо­ди, що не належать до пріоритетних, доцільно перевести на фінансування за рахунок позабюджетних ресурсів. Важливим є також визначення переліку платних і безоплатних послуг, які можуть нада­ватися бюджетними установами й організаціями, та завершення про­цесу відокремлення державних позабюджетних фондів, які форму­ються: на страховій основі, від державного бюджету. При цьому доцільним вважається розвиток страхових систем формування соціальних бюджетів.

Окрім соціальних видатків, надзвичайно важливим є інвестиційна діяльність держави та підтримка пріоритетних галузей економіки, зо­крема структурної перебудови економіки. Україна зможе посісти на­лежне місце в Європі і світі за умови опанування інноваційного шля­ху розвитку, підвалини якого мають бути закладені в процесі структурної перебудови економіки. Тільки таким чином можна змінити сировинний вектор розвитку економічних процесів, що фор­мується нині. Відтак основою стратегічного курсу держави, його базо­вим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави.

Активний вплив бюджетної системи на фінансові зв´язки і потоки між секторами економіки — необхідна умова подальшого еко­номічного зростання. У свою чергу, фінансове оздоровлення під­приємств реального сектора економіки, створення сприятливих макроекономічних умов і проведення зваженої податкової реформи мають забезпечити стабільні й достатні надходження до бюджетів.

Отже, видатки бюджетів різних рівнів відображують економічні відно­сини, що виникають у зв´язку з розподілом фінансових ресурсів дер­жави та їх використанням за галузевим, територіальним та цільовим призначенням. Це грошові кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідними бюджетами. Видатки бюджетів безпосередньо пов´язані з доходами. З одного боку, обсяг видатків обмежується бюджетними надходженнями, тобто доходами, які визначаються економічними можливостями держави. З іншого боку, видатки можуть впливати на доходи, сприяючи розвитку вироб­ництва, науково-технічному прогресу тощо.

2. Класифікація бюджетних видатків. Оптимізація структури видатків бюджету, її критерії.

Видатки бюджету класифікуються за:
— функціями, для виконання яких потрібні видатки (функціональна класифікація);
— економічною характеристикою операцій (економічна класифікація);
— ознакою головного розпорядника коштів (відомча класифікація);
— бюджетними програмами (програмна класифікація).

Функціональна класифікація видатків дає змогу відстежувати динаміку зміни державних видатків різного функціонального призначення з метою їх аналізу і, таким чином, прогнозувати видатки на наступні роки. Для відповідності міжнародним стандартам статистики державних фінансів з 2002 року запроваджена нова функціональна класифікація видатків бюджету. Цю класифікацію видатків бюджету розроблено на основі класифікації функцій управління (КФУ), опублікованої статистичним відділом Організації Об'єднаних Націй. Класифікація поділяється на розділи, підрозділи та групи. Нумерація розділів відповідає нумерації загальних цілей державного управління, а нумерації підрозділів і груп визначають засоби досягнення цих загальних цілей, наприклад, розділ 09 — "Освіта"; підрозділ 0920 — "Загальна середня освіта"; групи: 0921 — "Загальноосвітні навчальні заклади", 0922 — "Загальноосвітні спеціалізовані школи-інтернати", 0923 — "Загальноосвітні спеціальні навчальні заклади".

В економічній класифікації видатки поділяють за предметними ознаками — заробітна плата, нарахування на заробітну плату, оплата комунальних послуг, усі види господарської діяльності, виплати населенню та інші категорії, що дозволяє виділити захищені статті видатків бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх розпорядників та одержувачів коштів. Видатки бюджету зведено в єдині економічні категорії, які поділяють на поточні, капітальні, нерозподілені видатки та кредитування з вирахуванням погашення. Роз'яснення до застосування економічної класифікації видатків, відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 604 від 27 грудня 2002 року, надає Державне казначейство України.

Поточні видатки — це платежі, не призначені для придбання капітальних активів. Капітальні видатки включають придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів, придбання землі та нематеріальних активів і капітальні трансферти. Склад нерозподілених видатків визначає закон про державний бюджет чи рішення відповідної місцевої ради, до них належать видатки з резервних фондів державного та місцевих бюджетів.

Кредитування з вирахуванням погашення включає платежі з бюджету, внаслідок яких з'являються вимоги до інших фінансових об'єктів, що передбачають обов'язкове повернення коштів. Це платежі для виконання державної економічної політики, які не передбачають отримання прибутків чи управління ліквідністю.

Відомча класифікація витрат відображає розподіл бюджетних призначень з головними розпорядниками коштів бюджетів. На її підставі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи реєструють усіх розпорядників коштів. Метою відомчої класифікації видатків є оптимізація кількості головних розпорядників коштів бюджетів, поліпшення бюджетного планування та побудова чіткої, організаційно досконалої системи державного управління.

Програмна класифікація видатків передбачає розподіл бюджетних призначень за бюджетними програмами, які систематизовані переліком заходів, спрямованих на досягнення загальної мети та їх виконання. Метою такого підходу є оцінка ефективності та результативності діяльності державних установ. Це обумовлено тим, що сучасний етап соціально-економічного розвитку держави потребує поглибленого розуміння ролі бюджету в економічній системі держави, прозорості та зрозумілості бюджету для громадськості, підвищення якості надання державних послуг та ефективного використання коштів бюджету. Для досягнення цих цілей з 2002 року в Україні започатковано програмно-цільовий метод складання бюджету.

Планування видатків із застосуванням програмно-цільового методу передбачає розробку, аналіз і відбір програм на стадії стратегічного планування. Таку роботу виконує головний розпорядник коштів, і в період формування бюджетного запиту та підготовки пропозицій до проекту бюджету обґрунтовує включення відповідної програми на наступний бюджетний рік. Якщо у функціональній класифікації виділено розділи, підрозділи чи групи, які лише визначають загальну категорію видатків з бюджету, то у цьому випадку кожна програма має чітко визначені цілі. Так, коду функціональної класифікації 0732 "Спеціалізовані лікарні та інші спеціалізовані заклади" відповідає кілька програм, таких як "Медична допомога, що надається українською спеціалізованою лікарнею "Охматдит", "Медико-соціальні послуги ветеранам війни та воїнам-інтернаціоналістам", "Утримання та лікування психічно хворих осіб, які потребують особливого догляду".

Як свідчить досвід закордонних країн, планування видатків на підставі програм — це система рішень щодо розробки, аналізу, впровадження та розподілу ресурсів. Програмна класифікація видатків у цьому випадку має базуватися на конкретних комплексних програмах з чітко визначеними цілями та завданнями, а механізми та методики оцінки використання бюджетних коштів дадуть змогу оцінювати результативність та ефективність таких програм за встановленими критеріями. Державний бюджет України із застосуванням програмної класифікації видатків державного бюджету вперше було сформовано на 2002 рік. Досвід використання програмно-цільового методу засвідчив, що на цьому етапі відсутні критерії визначення ефективності тієї чи іншої програми, тому визначити переваги програмного бюджетування (підготовки, складання, затвердження та виконання бюджетів) досить складно.

3. Склад видатків бюджету на економічну діяльність, їх роль і місце у розвитку економіки.

Сьогодні основним інструментом, за допомогою якого держава впливає на розвиток економіки, є бюджет, бюджетна й податкова системи.

Бюджет може сприяти як стабілізації, так і дестабілізації економіки. Бюджет і податкова система, як свідчить практика останніх десяти років, були одними з факторів, які дестабілізували соціально-економічну ситуацію в Україні, і, по суті, гальмували реальну ринкову трансформацію економіки.

Нові умови господарювання вимагають змін напрямків вкладень бюджетних коштів.

Зменшення обсягів бюджетного фінансування видатків в економіку викликане тим, що участь держави у виробничих інвестиціях зводиться до мінімуму за рахунок скорочення централізованих капіталовкладень, а також послідовного виконання програми приватизація державної власності.

У ринковій економіці напрямок коштів Державного бюджету в
народне господарство відіграє істотну роль, оскільки,

по-перше, функціонування державного сектора економіки вимагає розробки державних інвестиційних програм;

по-друге, для стабілізації економіки й розвитку підприємництва необхідна ефективна фінансова допомога держави у вигляді бюджетних субсидій, субвенцій і т.д.

Необхідність видатків на розвиток економіки обумовлена:

- структурною перебудовою економіки;

- державним регулюванням темпів і пропорцій економічного розвитку;

- значною часткою державної власності;

- фінансовою підтримкою великих господарських комплексів: топливно-

- енергетичного, аграрно-промислового, металургійного;

- державною підтримкою наукомістких і технологічно складних, виробництв;

- конверсією оборонного комплексу;

- капітальними вкладеннями в соціальну сферу.

Видатки на розвиток народного господарство направляються на фінансування:

- галузей інфраструктури;

- пріоритетних (стратегічних) галузей;

- збиткових галузей;

- сільського господарства;

- галузей, які вимагають великих фінансових вкладень і мають значний строк окупності;

- охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки;

- попередження й ліквідації надзвичайних ситуацій і наслідків стихійного лиха;

- зовнішньоекономічної діяльності.

По функціональній класифікації видатків бюджетів до видатків на народне господарство ставляться:

- видатки на житлово-комунальне господарство;

- видатки на промисловість і енергетику:

а) видатки на промислово-енергетичний комплекс (видобуток вугілля, державне регулювання цін на різні види палива, виробництво й постачання електроенергії й т.д.);

б) видатки на конверсію й розвиток підприємств оборонного й машинобудівного комплексів;

в) видатки на відтворення мінерально-сировинної бази, геологорозвідувальні роботи, які фінансуються за рахунок відрахувань добувних підприємств, роботи з вивчення газоносности, сукупний видобуток золота й т.п.;

г) видатки на інші галузі промисловості.

- видатки на будівництво:

а) на будівництво (капітальні вкладення, компенсація банкам різниці процентних ставок по цільових кредитах індивідуальним сільським забудовникам, надання пільгових кредитів членам житлово-будівельних кооперативів, погашення відсотків по кредитуванню довгостроковими пільговими кредитами на будівництво житла для молодих родин і інших незахищених категорій громадян і т.д.);

б) на архітектуру (реставрація пам'яток архітектури, типове проектування й інше).

- видатки на сільське господарство, лісове господарство й полювання, рибне господарство:

а) фінансування земельних ресурсів;

б) на водне господарство;

в) на сільськогосподарське виробництво;

г) на проведення пільгової політики в галузі цін і доходів в сільськогосподарському виробництві;

д) на фінансування бюджетних установ агропромислового комплексу й т.д.

- видатки на транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації й інформатику:

а) на залізничний транспорт (компенсація за пільговий проїзд, державне регулювання цін на послуги метрополітену, державну адміністрацію залізничного транспорту "Укрзалізниця" і т.п.);

б) на автомобільний транспорт (державне регулювання цін на послуги місцевого автомобільного транспорту);

в) на ввіз задушливий транспорт (державне авіапідприємство "Україна");

г) на трубопровідний транспорт;

д) на інші види транспорту;

е) на дорожнє господарство;

ж) на зв'язок (утримування спец об'єктів, компенсація збитків об'єднанню "Укрпошта" та інше);

з) на інформатику й т.д.

- видатки на інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю (фінансування Державної космічної програми, утримування Національного центра керування й випробування космічних коштів, фінансування Державної програми "Гідрографія", керування в галузі стандартизації, видатки на створення фондового ринку й т.п.);

- видатки на фінансування заходів, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (державні капітальні вкладення, витрати на забезпечення робіт у зоні відчуження, будівництво житла для потерпілих і т.д.);

- видатки на охорону навколишнього природного середовища і ядерну безпеку (на охорону й раціональне використання водних ресурсів, земель, створення захисних лісових і полезахисних лісосмуг, на утримання місцевих природоохоронних органів і т.д.);

- видатки на попередження й ліквідацію надзвичайних ситуацій і наслідків стихійного лиха.

Сучасні умови розвитку ринкових відносин в Україні потребують здійснення регулювання темпів та пропорцій розвитку економіки. Це зумовлено тим, що, по-перше, в умовах переходу до ринку такі базові галузі економіки, як паливно-енергетичні (вугільна, нафтова, газова, енергетика), металургія, аграрний сектор економіки не мають до­статніх фінансових ресурсів для належного розвитку. Тому державна фінансова підтримка їм конче необхідна. По-друге, без державної фінансової підтримки не можуть розвиватися такі наукомісткі і техно­логічно складні виробництва, як машинні комплекси під різні про­мислові та новітні ресурсозбережні технології.

Необхідність державної фінансової підтримки розвитку еко­номіки у нових умовах зумовлена ще й тим, що з проголошенням дер­жавної незалежності постало питання про створення власної еко­номіки, оскільки народногосподарський комплекс України в умовах функціонування колишнього СРСР був надмірно інтегрований. Структура галузей економіки була зорієнтована на потреби Союзу і не відповідала власним потребам України. Водночас видатки зведено­го бюджету України на розвиток економіки в Україні мають тен­денцію до зниження. Це пов´язано з тим, що коло підприємств дер­жавної форми власності зменшується з одночасним збільшенням кількості суб'єктів господарювання з приватною формою власності.

На перехідному етапі економіки України важливою є роль бюджетного фінансування. Бюджетні видатки мають спрямовуватися насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідного ринкового середовища, підтримання пріоритетних і базових галузей економіки, розвиток наукомістких технологій, підтримання в належному стані екології.

Дата добавления: 2014-01-07