Апаратні засоби персональних комп’ютерів 2 страница

2. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи.

3. Економічні відносини як спосіб організації економічної системи.

4. Типи економічної системи.

1. Сутність та структура економічної системи.

Обмеженість виробничих можливостей викликає необхідність вирішувати питання про перевагу того чи іншого напрямку їхнього застосування, пошуку кращого сполучення факторів виробництва, при якому досягається максимальне задоволення потреб, тобто породжує проблему вибору.

Відображенням даної проблеми є постановка трьох основних питань:

- що робити, які з можливих товарів і послуг повинні бути зроблені в даному економічному просторі і тепер;

- як робити, при якій комбінації виробничих ресурсів, з використанням яких технологій повинні бути зроблені обрані для виробництва товари і послуги;

- і оскільки кількість створених товарів і послуг обмежено, то виникає проблема їхнього розподілу чи третє питання – для кого робити.

Відповіді на ці питання залежать від існуючої в суспільстві економічної системи.

Економічна система – сукупність організаційних механізмів, за допомогою яких відбувається розподіл обмежених ресурсів суспільства для задоволення потреб людей. Характер економічної системи залежить від форми власності на фактори виробництва і від механізму координації дій суб'єктів, що хазяюють.

Елементи економічної системи:

- провідний тип власності на ресурси;

- основні групи суб`єктів суспільного виробництва і відносини між ними;

- економічна форма результатів виробництва;

- принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання;

- загальні економічні закони.

Економічна система – сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Економічна система складається з трьох основних ланок:

- продуктивних сил;

- економічних відносин;

- механізму господарювання.

2. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи.

Продуктивні сили – система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці.

Продуктивні сили – сукупність засобів виробництва і людей, що володіють певними трудовими навичками, використовуваних людьми сил природи (вітер, сонце, тепло), науки, форм і методів організації виробництва, інформації.

Структуру продуктивних сил слід розглядати за сферами, галузями, первинними ланками виробництва тощо. Структуризацію продуктивних сил забезпечує суспільний поділ праці.

Поділ праці – процес відособлення різних видів виробничої діяльності, завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності.

Види поділу праці:

- загальний – розчленування продуктивних сил на великі сфери та на такі найбільші його галузі, як промисловість, сільське господарство, транспорт тощо;

- частковий – поділ найбільших галузей людської діяльності на складові частини (так, промисловість складається з машинобудування, легкої промисловості, харчової промисловості та ін.);

- одиничний (індивідуальний) складається всередині підприємств на основі професіоналізації виробництва;

- територіальний – поділ праці всередині країни між окремими регіонами.

Синтетичним показником розвитку продуктивних сил вважається рівень продуктивності праці.

Продуктивність праці – кількість продукції, виробленої одним зайнятим за певний період часу.

Зв`язок між величиною витрат факторів виробництва як елементів продуктивних сил і кількістю продукції, яку можна отримати, називають виробничою функцією.

Виробнича функція - взаємозв`язок між максимальним обсягом продукції, яку можна отримати, і витратами факторів виробництва, потрібних для цього обсягу. Вона залежить також від рівня технологічних знань.

В сучасній теорії виробнича функція застосовується для того, щоб вимірювати сукупні показники діяльності економіки. Найпростіша модель виробничої функції:

V – обсяг суспільного продукту;

L – сукупна праця;

K – сукупний капітал;

T – технічний прогрес, який акумулюється в знаннях людського ресурсу та техніці.

3. Економічні відносини як спосіб організації економічної системи.

Економічні відносини – відносини і зв`язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ.

Відносини між людьми у сфері виробництва складаються з:

- привласнення предметів природи;

- способу поєднання людського ресурсу із засобами виробництва;

- відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва;

- організаційно-економічних відносин, складовою яких є управління виробництвом;

- відносин між людьми щодо привласнення засобів виробництва.

Єдність і взаємодія продуктивних сил, що перебувають на певному рівні розвитку, і даного типу виробничих відносин становлять спосіб виробництва.

Економічні відносини формуються також унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем, якими є техніко-економічні, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини.

Техніко-економічні відносини знаходять своє вираження у спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні виробництва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми.

Спеціалізація – процес відособлення окремих галузей та виробництв, що виготовляють певні види виробів або здійснюють окремі стадії виробничого процесу для виготовлення готової продукції.

Комбінування – сполучення в рамках одного підприємства різногалузевих виробництв, що тісно пов`язані між собою в технічних, економічних, організаційних відносинах.

Концентрація – об`єктивний процес зосередження випуску продукції на більш крупних підприємствах.

Організаційно-економічні відносини виникають у процесі організації виробництва, розподілу, обміну і споживання, в управлінні цими процесами.

Соціально-економічні відносини – відносини, основу яких становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага.

4. Типи економічної системи.

Традиційна економіка – панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення.

Ринкова економіка – ЕС, що базується на приватній власності на фактори виробництва і на рішеннях, прийнятих окремими господарчими суб'єктами самостійно, незалежно один від одного. Незалежні рішення окремих економічних суб'єктів координуються ринком. Ринок же і дає відповіді на основні економічні питання. Втручання держави в економічні процеси мінімальне і виважене. Роль держави обмежується лише захистом приватної власності та встановленням привабливого правового поля для вільного функціонування ринку. Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини ХХ ст.

Командна (планова) економіка – це неринкова економіка, яка базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Їй притаманні висока затратність виробництва, несприятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит. Усе це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім до розпаду.

Змішана економіка. Необхідно відзначити, що в чистому вигляді ринкова економіка не існує. У кожній ринковій економіці держава виконує певні регулюючі функції, приймаючи участь у вирішенні основних економічних проблем. Ця система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами:

- Різноманітністю форм власності та рівноправним функціонуванням різних господарчих суб’єктів;

- Високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства;

- Оптимальним поєднанням ринкового механізму з державними методами регулювання економіки;

- Орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.

Контрольні запитання за темою:

1. Що таке економічна система?

2. Які елементи включаються до економічної системи?

3. З яких ланок складається економічна система?

4. Що включається до структури продуктивних сил?

5. Які існують види поділу праці?

6. Який взаємозв’язок виражає виробнича функція?

7. Що таке економічні відносини?

8. Які підсистеми включаються до економічних відносин?

9. Які існують типи економічних систем?

Питання до домашнього опрацювання:

Критерії класифікації економічних систем [1]с.69-76

Тема 5. Відносини власності в економічному житті суспільства (лекція 5/ заняття 6).

План лекції.

1. Власність: сутність, ознаки.

2. Форми власності.

3. Суб'єкти й об'єкти власності.

4. Перетворення грошей у капітал.

5. Додаткова вартість. Розподіл капіталу на постійний і змінний.

6. Роздержавлення і приватизація.

1. Власність: сутність, ознаки.

Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Привласнення – процес, що виникає в результаті поєднання об’єкта і суб’єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю.

Відчуження – це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності.

Власність визначає:

- Суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва;

- Специфічність дій економічних законів певної економічної системи;

- Цілі і мотиви виробництва;

- Характер розподілу і споживання створеного продукту;

- Класову і соціальну структуру суспільства;

- Панівну систему політичної та економічної влади.

Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, що регулюють відносини власності. Стаття 2 Закону України “Про власність” так трактує право власності: “Право власності – це урегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном”.

Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними право чинностями: володіння, користування і розпорядження. Це так звана тріада власності.

Право     власност і

Володіння. Початкова форма власності, яка виражає відносини, пов’язані з наявністю у того чи іншого суб’єкта об’єктів власності з господарським володінням ними. Саме по собі володіння не означає повної власності. Володарем об’єкта може бути як власник, так і не власник (наприклад, орендар)

Користування.Виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання корисних властивостей її об’єктів відповідно до функціонального призначення останніх

Розпорядження. Вища і всеохоплююча категорія права власності, яка передбачає, що розпорядник об’єкта є його повним власником, отже, має право самостійно вирішувати долю певного об’єкта (використовувати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, ліквідувати) або делегувати таке право іншим суб’єктам ринкової системи

2. Форми власності.

Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою. До них відносять:

- Первіснообщинна, для якої характерні однакові права всіх членів общини на панівний об’єкт власності – землю, а також на засоби праці і результати виробництва;

- Рабовласницька – характеризується абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці та на працівника (раба);

- Феодальна – передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака);

- Капіталістична – характеризується зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має особисту свободу.

Горизонтально-структурний підхід визначає два типи власності:

1. Приватна характеризується тим, що засоби виробництва, а отже і виготовлений продукт, належать приватним особам. Вона має наступні форми:

- Індивідуально-трудова (одноосібна; сімейна);

- З найманою працею (індивідуальна із застосуванням найманої праці; партнерська; корпоративна);

2. Суспільна означає спільне присвоєння засобів виробництва і виготовленого продукту. Вона має дві форми:

- Державна – це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи державної влади. Вона поділяється на:

· Загальнодержавна – спільна власність всіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу;

· Муніципальна (комунальна) – власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району).

- Колективна (власність колективу підприємства; кооперативна; власність громадських організацій; власність релігійних і культурних організацій).

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склалися і законодавчо закріплені такі форми власності: приватна, державна і колективна.

3. Суб'єкти й об'єкти власності.

Сутність власності виявляється в її об'єктах і суб'єктах. Суб'єкт власності представляє активну сторону, активний початок відносин власності.

До суб'єктів власності відносяться:

· Особистість: володіє насамперед своїм тілом, здібностями, робочою силою.

· Родина: усі члени однієї родини мають сімейне майно на рівних чи часткових початках. Однак і в родині частина використовуваних об'єктів власності можуть бути особистими;

· Соціальна група, що представляє спільність людей, що добровільно об'єдналися в співтовариство однодумців, що характеризуються спільністю інтересів, цілей, прагнень;

· Трудовий колектив підприємства;

· Населення території: населення території певного регіону може бути спільним власником стосовно деяких об'єктів, розташованими на даній території;

· Народ країни виступає в цілому як власник певних елементів, частин національного багатства країни;

· Органи керування.

Об'єкт власності – це пасивна сторона відносин власності.

До об'єктів власності відносяться:

· Земля, земельні ділянки, угіддя, площі;

· Природні багатства;

· Будинки, житловий фонд;

· Основні виробничі фонди;

· Матеріально-майнові цінності;

· Гроші, валюта, цінні папери;

· Духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси і продукти (утвори науки, літератури, мистецтва; відкриття, винаходи, проекти, дані, відомості);

· Робоча сила.

3. Перетворення грошей у капітал.

Гроші стають капіталом лише тоді, коли пускаються в оборот для наживи, тобто для одержання суми більшої, ніж спочатку вкладена.

Загальна формула руху капіталу така:

Д – Т – Д',

де Д' = Д + Д

Д – приріст грошей над первісною сумою.

Головною умовою перетворення грошей у капітал є можливість для власника грошей знайти на ринку такий товар, що здатний створювати нову вартість, притім більшу, ніж він сам має.

Єдиним товаром такого роду може бути тільки робоча сила, оскільки тільки вона створює нову вартість. Отже, перетворення грошей у капітал і саме виникнення нерозривно зв'язані з перетворенням робочої сили в товар, у предмет купівлі-продажу.

Перетворенню робочої сили в товар сприяли два історичних процеси – звільнення людей від рабської і фортечної залежності і «звільнення» їх від власності на засоби виробництва.

Щоб продавати свою здатність до праці, людина повинна:

1. мати у своєму розпорядженні право власності на неї, бути особисто вільною;

2. повинна бути позбавлений засобів виробництва.

Історичний процес примусового відділення виробника від засобів виробництва, зосередження їх у руках деяких і перетворення в капітал називається первісним нагромадженням капіталу.

5. Додаткова вартість. Розподіл капіталу на постійний і змінний.

Як і всякий товар, робоча сила має споживчу вартість і вартість.

Споживча вартість товару робоча сила полягає в тому, щоб робити додаткову вартість.

Вартість товару робоча сила визначається вартістю життєвих засобів, що необхідні для нормального відтворення робітника і утримування членів його родини.

Найманий робітник при вступі в угоду з капіталістом одержує від нього лише еквівалент вартості робочої сили і нічого більш. Своєю же працею він не тільки відтворює вартість робочої сили, але і створює і додаткову вартість, а капіталіст привласнює цей результат неоплаченої праці найманого робітника.

Додаткова вартість – вартість, створена працівниками понад вартість робочої сили і безкоштовно привласнена власником засобів виробництва (m).

Властивість робочої сили створювати вартість більшу, ніж її власна вартість, послужило підставою визначити капітал, що йде на покупку робочої сили, як змінний капітал (v).

Капітал, витрачений на придбання засобів і предметів праці, не може збільшити своєї величини в процесі виробництва. Вартість засобів виробництва лише переноситься працею найманого робітника на створюваний продукт. З погляду створення вартості і прибавочної вартості ця частина авансованого капіталу не змінює своєї величини. Тому капітал, що витрачається на засоби виробництва, називається постійним (с).

Спільну вартість авансованого капіталу можна виразити формулою:

К = с + v

Виходячи з цього, вартість товару (W) можна виразити так:

W = c + v + m

Норма додаткової вартості характеризує ступінь експлуатації робочої сили і визначається за формулою:

Приклад.

У два підприємства вкладені капітали по 600 тис. грн. Органічна будова капіталів 4:2 і 5:1. Маса прибутку, одержувана кожним підприємством, однакова. Норма додаткової вартості на першому підприємстві 130%. Товари продаються по вартості. Потрібно визначити:

- масу прибутку, одержувану кожним підприємством;

- ступінь експлуатації трудящих на другому підприємстві.

Вирішення.

К1=К2=600000 грн. С1:V1 = 4:2 С2:V2 = 5:1 m`1= 130% m1= m2 =? m`2 =?

m` = m / V*100%   m = m`* V/100%

V1 = (600000/6)*2 = 200000 грн. V2 = (600000/6)*1 = 100000 грн. m1= m2 = (130%*200000)/100% = 260000 грн. m`2 = (260000/100000)*100% = 260%

Контрольні питання за темою:

1. що таке власність?

2. Що таке право власності?

3. Чим відрізняються такі форми права власності як володіння, користування та розпорядження?

4. Які виділяють форми власності згідно історично-вертикального підходу?

5. Які виділяють форми власності згідно горизонтально-структурного підходу?

6. Назвіть суб’єктів власності.

7. Назвіть об’єктів власності.

8. Що таке постійний капітал?

9. Що таке змінний капітал?

10. Що таке додаткова вартість?

11. Як визначається норма додаткової вартості?

12. В чому сутність приватизації?

13. Які основні цілі приватизації?

14. Які основні шляхи приватизації?

Питання на домашнє опрацювання:

Форми власності на Україні. Роздержавлення і приватизація [4]с.69-73
Тема 6 Товарне виробництво і товарно-грошові відносини.

Тема 6.1 Форми суспільного виробництва. Товар і його фактори (лекція 6/ заняття 8).

План лекції.

1. Форми суспільного виробництва.

2. Товар і його властивості.

3. Двоїстий характер праці, втіленої в товарі.

4. Продуктивність праці й інтенсивність праці.

1. Форми суспільного виробництва.

Форма суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності.

Історично першим склалося натуральне виробництво, при якому продукти вироблялися для власного споживання усередині господарства, що їх робило.

Натуральне господарство існувало в умовах нерозвиненого поділу праці, відповідало низькому рівню розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, низькому рівню потреб людей.

Натуральне господарство було неефективним, консервативним і забезпечувало дуже повільний розвиток продуктивних сил. Виробничі відносини не упредметнювалися, виступали як відносини між самими людьми, а не між продуктами їхньої праці.

Основні риси натурального виробництва:

· Замкненість, означає, що для цієї системи господарювання панівними економічними відносинами є ті, що діють всередині певної спільності. Суспільство у такому випадку складається з маси відособлених одне від одного господарств. Кожне господарство забезпечує себе всім необхідним, не вступає у відносини з іншими одиницями, що хазяюють.

· Універсалізація праці. Домінуючим є ручна праця. Знаряддя праці найпростіші. Кожний може займатися усіма видами праці.

· Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Продукт споживається самими виробниками.

Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість.

Історичне значення натурального виробництва полягає в тому, що:

- воно є історично першим типом господарської діяльності людей;

- з`явилися перші галузі господарства: землеробство і тваринництво;

- на базі домашньої промисловості створювались умови для виникнення ремесла і кустарного виробництва, а також для нового великого поділу суспільної праці;

- людина вперше оволоділа методами виробництва засобів виробництва для землеробства, тваринництва і домашньої промисловості;

- розширене застосування примітивних засобів праці і поступове їх удосконалення підносили продуктивність праці в системі натуральних господарств.

Поступово на зміну натуральному виробництву прийшло товарне виробництво.

Товарне виробництво – тип господарювання, при якому продукти праці виробляються відособленими господарчими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, обумовлених ринком. Т.ч. товарне виробництво є ринковим.

Основні риси товарного виробництва:

· Суспільний поділ праці. В умовах товарного господарства виробництво складається з різнорідних і відокремлених господарських одиниць, кожна з яких спеціалізується на виробництві певного продукту

· Приватна власність на засоби виробництва. В процесі розкладу первіснообщинного ладу виникла приватна власність на землі та на засоби виробництва

· Економічні зв'язки між виробниками через обмін. В умовах спеціалізованого виробництва, коли кожен товаровиробник виробляє не для себе, а на ринок, і через ринок отримує все необхідне, то єдиною формою зв`язку між товаровиробниками витупає обмін товарами.

· Стихійний характер розвитку. Суспільний поділ праці та приватна власність на засоби виробництва дроблять економіку на безліч відокремлених, автономних підприємств, які виробляють продукцію на ринок і які залежать від ринку; це об`єктивно породжує стихію виробництва.

· Наявність ринку, тобто особливой сфери, в якій відбувається обмін товарів, зіткнення та узгодження інтересів виробників та споживачів товарів.

Товарне виробництво виникає як просте товарне виробництво, засноване на особистій праці власників засобів виробництва, дрібне по своїх розмірах. У формі товару тут виступають тільки речовинні фактори виробництва і готовий продукт.

Форма господарювання, коли товаром стає не тільки продукт людської праці, але і сама робоча сила людини, називається розвинутим товарним виробництвом.

Існують спільні і відмінні риси між простим і капіталістичним товарним виробництвом.

Спільні риси:

· Приватна власність на засоби виробництва;

· Ринкова форма зв'язку між виробниками;

· Конкуренція між товаровиробниками.

Відмінності:

Просте товарне виробництво	Розвинуте товарне виробництво
Базується на особистій праці виробника	Базується на системі найманої праці
Виробництво товарів націлене на задоволення потреб виробника та членів його сімї	Виробництво товарів здійснюється для одержання прибутку
Незначні масштаби виробництва, кустарна техніка, переважно ручна праця	Великі масштаби виробництва, передова техніка, механізована праця
Виробництво товарів має обмежений характер	Набуває загального панівного характеру. Товаром стає і сама робоча сила

2. Товар і його властивості.

Товар – продукт праці, що задовольняє визначену потребу і зроблений для обміну через ринок.

Товар має дві сторони:

· Споживча вартість (корисність речі) – її здатність завдяки своїм властивостям задовольняти потреби людей;

· Вартість (товар придатний для обміну на інші товари) – це уречевлена в товарі суспільна праця виробника.

Корисність будь-якого економічного блага залежить від інтенсивності потреби і кількісної обмеженості блага. Корисність розглядається як функція від кількості споживаного товару.

Гранична корисність – додаткова корисність, що витягається споживачами від додаткової одиниці товару.

Закон спадної граничної корисності: у міру збільшення кількості споживаних товарів їхня гранична корисність має тенденцію до скорочення. Перша пара туфель (при відсутності таких) має дуже високу корисність, корисність другої пари туфель трохи нижче,...

Закон спадної граничної корисності визначає і динаміку сукупної (загальної) корисності, принесеною всією масою споживаних благ. Зі збільшенням кількості товарів даного виду, що володіють корисністю для споживача, відбувається збільшення сукупної корисності, але ріст цей відбувається всі темпами, що сповільнюються.

Кількість товару, од. Кількість товару, од.

Якщо всі товари обмінюються у визначених пропорціях, це позначає, що між ними є щось загальне, що робить їх порівнянними. Цим загальної є те, що вони усі є продуктами праці. Причому не має значення, яка форма праці (фізична сила, розумова праця) формує вартість товару.

В основі вартості товарів лежить суспільна праця і суспільна споживна вартість. Як споживні вартості всі товари різні, а як вартості – зовсім однорідні, що і дозволяє дорівнювати товари друг до друга в процесі обміну.

3. Двоїстий характер праці, втіленої в товарі.

Як відомо, продукт праці стає товаром тільки при наявності двох сторін: споживчої вартості і вартості. Тому варто досліджувати причину цієї подвійності. Вона міститься в двоїстому характері праці, втіленої в товарі.

Праця працівника, що створює товар, з одного боку виступає у вигляді виконання яких-небудь операцій, використовуючи знаряддя праці, і виготовлення продукту праці, а з іншого боку - у вигляді витрат фізичних і розумових сил як праця взагалі.

Розрізняють конкретну й абстрактну працю.

Конкретна праця – праця, витрачена у певній формі, праця певної спеціальності.

Абстрактна праця – праця взагалі, однорідна суспільна праця незалежно від її конкретної форми. Абстрактна праця створює вартість товару.

Між конкретною й абстрактною працею існує розходження: конкретна праця означає те, як здійснюється праця і що вона робить; абстрактна праця – скільки праці затрачається (тобто якісна і кількісна сторони праці).

Розрізняють працю просту і складну. Проста праця не вимагає попередньої підготовки. Складна праця неможлива без більш менш тривалого навчання працівника (тобто праця кваліфікованої робочої сили). Продукт складної праці має більш високу вартість, ніж продукт простої праці, хоча витрати на виготовлення можуть бути однаковими. Складна праця в одиницю часу створює більшу вартість, ніж проста.

Дата добавления: 2014-01-07