Реєстрове козацьке військо

Зростання козацтва викликало занепокоєння серед правлячих кіл Польщі й Литви. Втечі й показачення селян позбавляло феодалів робочих рук і збільшувало лави «неслухняного», «свавільного» населення, готового в перший-ліпший момент виступити проти панів. Козацькі походи на Крим, Молдову та інші підвладні туркам землі ускладнювали відносини Польщі з Туреччиною і Кримом. Польський уряд, щоб уникнути цього, вирішив узяти невелику заможнішу, статечнішу частину козаків на державну службу, дати їм деякі привілеї і їхніми руками придушити «свавілля» решти козаків, повернути їх у панське ярмо.

Ідея взяти частину козаків на державну службу виникла ще на початку XVI ст. Але через брак коштів реалізувати її вдалося лише в 1572 р., коли за наказом короля Сигізмунда II Августа 300 козаків (у подальшому ця цифра збільшувалася: 1578 р. - 500; 1590 р. - 1000; 1625 р. - 6000; 1630 р. - 8000 осіб) було прийнято на державну службу і записано в окремий реєстр (список), від чого вони і дістали назву «реєстрових козаків». Так було покладено початок реєстровому козацькому війську, основним завданням якого були охорона кордонів та контроль за нереєстровим козацтвом, що фактично опинилося поза законом.

Реєстровим встановили платню з державної скарбниці, вони звільнялись від усяких податків і поборів, одержували землю на правах рангового володіння, військово-адмінистративну незалежність від місцевого керівництва, судовий імунітет, що заключався у принципі «де три козаки, там два третього судять». Реєстрові козаки підлягали владі й судові лише власної козацької старшини, яку спершу призначав уряд, отримали військові клейноди - корогву (прапор), бунчук, печатку із зображенням козака з мушкетом тощо. І хоча ці привілеї, власне, мали поширюватися тільки на тих козаків, які перебували на королівській службі, одержуючи відповідну платню, на практиці на них претендували всі, хто вважав себе козаком.

Створення реєстру, по суті санкціонувало відокремлення козацтва в адміністративно - правовому відношенні від решти населення Речі Посполитої та оформлення його в окремий соціальний стан, що інтенсивно розширювався за рахунок «покозачення», насамперед селянства і міщан. Проте процес формування козацького стану був складним та довготривалим і, за словами М.Грушевського, лише на рубежі XVI - ХVII ст. українське козацтво переросло в окрему станову групу зі своїми особливими інтересами, економічними й суспільними прерогативами.

Офіційно реєстрове козацтво стало називатися «Низовим» або «Запорозьким Військом». Поступово реєстровці організувалися в десятки, сотні та полки, які спочатку називалися іменами їх керманичів. У 1625 р. уряд офіційно затвердив військово-адміністративний устрій Війська Запорозького реєстрового, за яким воно поділялося на 6 полків по тисячі чоловік в кожному. Залежно від розквартирування полки іменувалися за назвою найбільшого міста - Білоцерківський, Корсунський, Канівський, Черкаський, Київський і Переяславський. Кожний полк ділився на сотні, центрами яких ставали невеликі міста на полковій території. Очолював реєстрове військо та судову владу в ньому «старший» (з нім. Hauptman), або ж гетьман, якого призначав король. Однак, послідовно відстоюючи право на власне самоврядування, реєстрові козаки з часом добилися дозволу на вільне обрання своїх старшин, а польський король лише формально затверджував їх.

Запроваджуючи реєстр, офіційна влада надіялась остаточно приборкати козацтво. Але він не лише не розв’язав, а й загострив козацьку проблему для Речі Посполитої. Реєстрове козацтво не могло стояти осторонь тих проблем, які існували в Україні. Як показало життя, для нього переважаючими були національні інтереси. Мрії поляків про розкол і міжусобиці козаків, по-великому рахунку, не збулися: у вирішальні моменти реєстровці виступали спільно з нереєстровим козацтвом та іншими верствами українського народу проти соціального та національно-релігійного гноблення.

Таким чином, протягом ХVI ст. склалися три чітко не розмежовані категорії козацького стану: 1) реєстрові козаки - кількісно обмежене формування, яке перебувало на королівській службі; 2) нереєстрові козаки - основна частина козацтва, що мешкала у прикордонних містах, вела козацький спосіб життя, але не мала офіційно визнаного статусу; 3) запорозькі (низові) козаки - проживали поза межами Речі Посполитої, за порогами Дніпра, де створили військово-політичну організацію Запорозька Січ.

Дата добавления: 2014-01-07