Становлення Гетьманщини

Тема 9. Гетьманщина. Ліквідація української автономної державності

Список літератури

1. Історія України/під ред. В. А.Смолія. – К.: Альтернативи, 1997.-с.94 – 113.

2. Кормич Л. І., Багацький В. В. Історія України від найдавніших часів і до XXI століття: навчальний посібник. Видання третє. - X.: ООО «Одісей», 2002.-с. 206 – 215.

3. Лановик Б. Д., Лазарович М. В. Історія України: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2003.-с. 188-213.

4. Світлична В. В. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Друге видання, виправлене і доповнене. – К.: «Каравела», Львів: «Новий Світ – 2000», «Магнолія плюс», 2003.-с.92 – 97.

5. Чайковський А. С., Шевченко В. Ф. Історія України: посібник для старшокласників та абітурієнтів. – К.: А.С.К., 1999.-с.54 – 60.

План

1. Становлення Гетьманщини

2. Іван Мазепа та загострення україно-московських протиріч

3. Посилення наступу російського царизму на автономний устрій України, його остаточна ліквідація

Після занепаду Правобережної України в другій половині XVII ст. все більшого значення набуває новий політичний центр, що зорганізувався на Лівобережжі й увійшов у наукову літературу під назвою Гетьманщина. Як окреме державне утворення у формі автономії в складі Московського царства вона існувала з часу поділу Української держави на два гетьманства в 1663 р. до скасування в 1764 р. самого інституту гетьманства, а на поч. 1780-х років і полкового адміністративного устрою. У Гетьманщині майже в незмінному вигляді збереглися ті атрибути національної державності, що склалися в роки Національно-визвольної війни. Її територія в адміністративному відношенні поділялася на 10 полків (Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Прилукський, Полтавський, Стародубський, Чернігівський) зі столицею у Гадячі, а згодом у Батурині та Глухові.

Вища влада продовжувала залишатися за гетьманом, який обирався Козацькою радою з числа осіб, раніше визначених старшиною. Дорадчим органом при ньому була Генеральна старшинська рада, до якої входили генеральні обозний, суддя, писар, підскарбій, бунчужний, осавул і хорунжий.

На чолі полку стояв полковник. До полкової старшини відносилися обозний, писар, суддя, осавул і хорунжий. Вона виконувала ті ж адміністративно-військові функції, що й відповідна генеральна старшина, але в масштабі полку.

Полки, в свою чергу, складалися з 7-20 сотень, які очолювалися сотниками їм належала вся повнота влади. Найближчими помічниками сотників були писар, осавул і хорунжий, як правило із заможних козаків.

Гетьманщина зберігала свою судову систему, мала власні збройні сили. Водночас тут спостерігалося поступове зміцнення московської присутності та послідовне обмеження компетенції місцевих органів влади. Головними провідниками московського наступу на автономні права Гетьманщини на перших порах були Малоросійський приказ, що відав українськими справами в царському уряді, та воєводи - представники останнього на місцях.

Дата добавления: 2014-01-07