Технологія занурення паль

Процес занурення паль в грунт складається з переміщення копра і встановлення його в робоче положення, транспортування палі до копра, піднесення її, встановлення і закріплення в стрілах копра і власного занурення палі. Продуктивність пальових робіт залежить від швидкості робочого переміщення копра до чергової палі, зручності її підйому, встановлення на місце і заведення під молот. Операція по безпосередньому занурення палі займає в загальному процесі лише 20-30% усього робочого часу.

Залежно від обрисів фундаменту в плані послідовність занурення паль може бути рядова, спіральна і секційна. Рядова послідовність доцільна при влаштуванні пальових опор естакадних мостів, а також фундаментів, витягнутих у плані, коли кількість рядів паль невелика. Для пальових ростверків з великою кількістю рядів паль рядова послідовність не рекомендується. Спіральна послідовність занурення від середини великих розмірів в будь-яких грунтах ростверку до периметру найбільш зручна при влаштуванні фундаментів великих розмірів в будь-яких грунтах. Занурення у зворотному напрямі від периметра до середини застосовують рідше, оскільки при цьому в середині площі настільки сильно ущільнений грунту, що занурення паль в центрі на проектну глибину стає неможливим. В процесі забивання спостерігають за режимом занурення палі. Розмір осадки палі погоджують з урахуванням геологічної будови грунту в місці влаштування ростверку. Різке скорочення, що супроводжується підскоками молота при ударах, вказує на те, що паля на своєму шляху зустріла перешкоду. Якщо перешкода не зникає, паля під сильними ударами може зламатися. Злом палі визначають по раптовому збільшенню навантаження і відхиленню палі від осі забивання. Зламану палю треба висмикнути і замінити новою.

Відмова від одного удару визначають як середнє арифметичне значення осадки палі за одну заставу. Захватка (кількість ударів) для молотів підвісних і одиночної дії приймають рівною 10 ударам, а подвійної дії і дизель-молотів - кількості ударів молота протягом хвилини. Занурення палі однієї захватки не повинно бути менше 2 см, а якщо розмір занурення менше, то необхідно використати більш важкий молот.

Під час забивання паль ведуть журнал спеціальної форми, в який заносять для кожної палі наступні дані: розмір її заглиблення від кожної захватки і досягнутої відмови, глибину забивання, а також дані про всі труднощі, що зустрічалися в процесі робіт. У журналі також дають інформацію про обладнання, яке застосоване для забивання паль. Заповнювати журнал необхідно безпосередньо на місці робіт. До журналу має бути додано креслення фактичного розташування в плані забитих паль з їх нумерацією. Якщо для підтримки молота і палі застосовують не копер, а кран, оснащений підвісною стрілою, то технологія забивання змінюється тільки з переміщенням палебійного агрегату і способу підйому палі. Кран легко переміщується з палею, а можливості стрілового крана дозволяють звести до мінімуму роботи по підношенню палі до стріли (кран повертається стрілою до штабеля і забирає чергову палю).

При зануренні паль вібруванням підйом і встановлення палі в напрямляючі пристрої мало відрізняються від підйому і встановлення її для забивання молотом. Для підтримки і направлення віброваної системи в період занурення служать направляючі стріли копра, підвісна стріла крана або каркас. Корпус віброзанурювача подають чотирма роликами, переміщаючи по стрілі, а весь віброзанурювач міцно з'єднують з палею.

З'єднання віброзанурювача з палею - операція відповідальна і трудомістка. Вісь віброзанурювача повинна точно збігатися з віссю занурюваної палі; з'єднання їх повинно бути жорстким і не послаблюватися в процесі занурення.

Розбіжність осей може викликати небажані поперечні коливання палі, а при ослабленні з'єднання енергія віброзанурювача витрачається не на коливання системи, а на удари, які призводять до її руйнування.

З залізобетонними призматичними палями суцільного перетину віброзанурювачі з'єднують за допомогою наголовника, плиту яких кріплять за випущені з бетону палі стрижні робочої арматури або за виступи металевих смуг, приваренних до арматури.
До трубчастих залізобетонних паль віброзанурювачі кріплять за допомогою перехідного патрубка, приєднаного на болтах до вібратора і фланця стику палі. Широко застосовують спеціальні наголовники, які автоматично з'єднують віброзанурювач з палею.

Занурення палі з підмивом водою зазвичай поєднують з забиванням її молотами або зануренням вібраторами. Для забезпечення підмиву до вістря палі під великим тиском по спеціальних трубах подають воду, яка розмиває грунт і зменшує сили тертя, в результаті паля легко занурюється. Після припинення подачі води грунт поступово ущільнюється і знову прилягає до поверхні забитої палі.

Для забезпечення підвищеної несучої здатності палі підмив водою закінчують, не доходячи 1,0-1,5 м до проектної відмітки. Далі занурюють, застосовуючи молот.
При наявності в основі незв'язних (піщаних і гравійних) грунтів занурення паль підмивом - один з ефективних способів. У глинистих грунтах підмив може бути доцільний лише для занурення паль-стійок, що спираються на нижній міцніший грунт, коли сили тертя по боковій поверхні палі незначні.

Не можна застосовувати підмив паль, якщо він може викликати замочення грунту поблизу будівель і споруд.

Перед зануренням паль з підмивом (рис. 5.6) необхідно підготувати:

- високонапірну насосну установку, яка забезпечує подачу води в підмивні труби;

- напірну мережу і шланги високого тиску, що з'єднують установку з підмивними трубами;

- підмивні сталеві труби і насадки до них.

Для підмиву застосовують високонапірні багатоступінчасті відцентрові насоси типу з витратою води до 5000 л/хв. Щоб зменшити втрати тиску в трубопроводах, насосну установку розташовують якомога ближче до занурюваної палі з підмивом.

Рис. 5.6. Схема заглиблення палі з підмивом: 1 - запасний насос;. 2 - основний насос;
3 - магістральний напірний водопровід; 4 – манометр;, 5 - запобіжний клапан; 6 - підвідні шланги; 7 - палебійний молот; 8 - паля; 9 - підмивні труби; 10 - троси для підйому труб

Напірний трубопровід повинен мати запобіжний клапан для скидання напірної води при випадкових закупорках насадок підмивних труб грунтом. Підмивні труби застосовують сталеві, діаметром 37-106 мм з насадками на кінці; їх розташовують зовні вздовж занурюваної палі або всередині. Для занурення паль суцільного перерізу підмивні труби (не менше двох) розташовують симетрично зовні палі вільно або пропускають через прикріплені до палі хомути або скоби. У залізобетонних палях підмивна труба може бути також закладена в палю при її виготовленні. При вільному розташуванні підмивних труб зовні палі розмічають по довжині, починаючи від сопла наконечника для контролю положення наконечника по відношенню до вістря палі. Щоб попередити засмоктування і засмічення труби в процесі занурення, потрібно переміщати її в поздовжньому напрямі, піднімаючи і опускаючи за допомогою тросів з поліспастами.

Дата добавления: 2014-01-07