Запозичений капітал банку

Запозичені кошти – кошти, які банк залучає шляхом випуску та продажу боргових зобов'язань (облігацій та векселів) або міжбанківських кредитів.

Облігація – це цінний папір, що емітується банком для залучення коштів, і свідчить про надання власниками облігацій у розпорядження емітента довгостроко­вої позики.

Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять у власний капітал комерційного банку. Конвертованість облігацій дає змогу підвищити їх привабливість у колі по­купців, оскільки останні можуть придбати акції банку в най­більш вигідний момент. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціо­нерам.

До банків, що випускають облігації, застосовуються такі ж самі вимоги, як і під час випуску акцій. Емісія облігацій регламе­нтується законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондову біржу».

Комерційний банк може випускати облігації для залучення позикових коштів лише за умови повної реалізації усіх випуще­них ним акцій. Реалізація облігацій може відбуватися або на ос­нові їх продажу за договорами з покупцями, або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облі­гаційні позики комерційними банками після закінчення терміну обігу облігацій за їх номінальною вартістю.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківсь­кий вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сер­тифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може переда­вати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати бан­ківський вексель, покупець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує банківський век­сель на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей. По­гашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу банком після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. Власник векселя отримує прибуток у вигляді процента до номіналу (різниця між ціною покупки і ціною продажу век­селя).

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит.

Міжбанківський кредит – це позичковий капітал комерційного банку, що передається іншому банку у тимчасове корис­тування на умовах повернення і платності.

Комерційні банки залучають міжбанківські кредити для:

• розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами;

• отримання прибутку від купівлі-продажу ресурсів;

• регулювання банківської ліквідності та виконання вимог щодо обов'язкового резервування;

• встановлення більш тісних ділових стосунків між банками.

Для одержання міжбанківського кредиту комерційний банк

надає іншому банку такі документи:

— клопотання на одержання кредиту;

— заяву;

— гарантію на повернення кредиту;

— строкове зобов'язання;

— баланс банку на останню дату.

Після перевірки вказаних документів між комерційними бан­ками укладається кредитна угода, в якій обумовлюється сума кредиту, термін, рівень відсоткової ставки, порядок погашення та інші умови. При розгляді питання про надання міжбанківського кредиту банк-кредитор робить оцінку фінансового стану банку-позичальника, яка здійснюється на підставі: дотримання обо­в'язкових економічних нормативів діяльності комерційного банку, наявності прибутку та збитків, аналізу якості активів та пасивів, створення резервів під певні ризики, виконання зобов'язань комер­ційним банком у минулому, якість банківського менеджменту.

Міжбанківські кредити мають як правило короткостроковий характер терміном від 1 дня (ночі) до 3-6 місяців. Плата за кори­стування міжбанківським кредитом встановлюється на рівні об­лікової ставки, або ставки рефінансування. Останніми роками облікова ставка НБУ значно змінювалася. Найбільшою вона була у 1994 р. — 225,9 %, на кінець 2004 року — 7,5 %.

ломбардний кредит (кредитування під забезпечення держаних цінних паперів);

Право на одержання ломбардного кредиту мають банки, які:

• отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, занесені до Державного реєстру банків, які працюють не менше 1 року;

• дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів. При цьому загальна сума заборгованості за отриманими ломбард­ними кредитами також має бути в межах відповідних нормативів;

• дотримуються встановлених НБУ правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обсязі надають звітність до ТУ НБУ;

• дотримуються встановленого нормативу обов'язкового рефінансування;

• не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ, за процентами цих кредитів на момент надання кредиту.

Для одержання ломбардного кредиту комерційний банк повинен надати такі документи:

- нотаріально засвідчену картку комерційного банку із зразками підписів осіб, які уповноважені підписувати документи на оформлення ломбардного кредиту;

- заяву про надання комерційному банку ломбардного кре­диту за формою;

- доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, які прийняті під забезпечення ломбардного кредиту за формою.

ТУ НБУ приймають як забезпечення ломбардного кредиту ЦП, що відповідають таким вимогам:

1) державні ЦП, що занесено до ломбардного списку НБУ;

2) державні ЦП, що обліковуються на балансі комерційного банку і до яких немає претензій;

3) строк погашення державних цінних паперів не припадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніше 15 днів з моменту їх переказу на рахунок ДЕПО в НБУ).

У разі прийняття рішення про надання ломбардного кредиту ТУ НБУ укладає кредитний договір з комерційним банком та повідомляє електронною поштою емісійно-кре­дитний департамент НБУ.

Отримавши підтвердження від ТУ НБУ про надання ломбард­ного кредиту:

— комерційний банк переказує портфель ЦП, що надається в забезпечення ломбардного кредиту, із свого рахунку ДЕПО на рахунок ДЕПО в НБУ;

— емісійно-кредитний департамент (ЕКД) НБУ блокує перелік державних цінних паперів на рахунку ДЕПО в НБУ в тій кількості і сумі, що зазначені у повідомленні регіонального управління і перераховують кошти в рахунок наданого ломбардного кредиту комерційного банку.

Після настання строку погашення ломбардного кредиту тери­торіальне управління НБУ стягує його суму і проценти з корес­пондентського рахунку комерційного банку в порядку, встанов­леному кредитним договором і чинним законодавством і наступного робочого дня повідомляє про це ЕКД НБУ для здійс­нення розблокування рахунків ДЕПО комерційного банку і на­дання права вільного обігу цінних паперів.

операції РЕПО;

Це операції з цінними паперами, які скла­даються з двох частин і при яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ та комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на пев­ний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визна­чений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумо­вленою ціною.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через «пряме РЕПО» — купівлю у комерцій­ного банку державних цінних паперів та «зворотне РЕПО» — обов'язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує по­треба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції «прямого РЕПО» і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси знач­но вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати ко­мерційним банкам через механізм «зворотного РЕПО» державні цінні папери, які є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Національний банк може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як через безпосередню домо­вленість із комерційними банками, так і проведенням тендера за­явок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі про­ведення тендера Національний банк через свої регіональні управ­ління не пізніш як за тиждень надсилає повідомлення про прове­дення такого тендера з зазначенням терміну-операцій РЕПО та умов його проведення. Фактична ставка на тендері у 2004 році становила 13 %.

рефінансування у формі переобліку векселів та перезас­тави векселів.

Економічна сутність вказаних способів запозичення додатко­вих коштів полягає у тому, що на макрорівні через кредитування банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці, а на мікрорівні кредити НБУ сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні та зміні структури їхніх активів на користь кредитування своїх клієнтів.

З цих позицій важливе значення має врахування комерційни­ми банками не тільки внутрішніх правил залучення коштів, а й макроекономічних умов формування ресурсної бази банку за ра­хунок запозичених коштів.

Так, стан державного бюджету та, особливо, погашення його дефіциту за рахунок кредитів банківської системи позначається на ресурсному потенціалі комерційних банків. Підвищення попи­ту на позичкові кошти, у тому числі і на ресурси банку, зумовлює їх обмеження і вилучення з реального сектора економіки. Крім того, висока дохідність державних цінних паперів пов'язана з по­дорожчанням кредитів на міжбанківському рівні, оскільки про­центні ставки за ними теж зростають.

Якщо ж привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необ­хідність вживання з боку центрального банку і Міністерства фі­нансів певних заходів, серед яких — підвищення процентної ста­вки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів.

Інфляція та високі інфляційні очікування, справляючи безпосе­редній вплив на підвищення процентних ставок, у тому числі й міжбанківських, здатні регулювати попит на кредити центрального та інших банків. При цьому банками-кредиторами обов'язково ви­вчається і береться до уваги фінансовий стан банка-позичальника та його можливості вчасного і повного повернення кредитів.

Регулювання можливості комерційних банків запозичення коштів на ринку здійснюється також за допомогою контролю за ставками, тобто встановлення вартості окремих видів кредитів — центральний банк визначає рівень процентних ставок за ломбар­дними й обліковими кредитами, які він надає комерційним бан­кам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.

Норми обов'язкового резервування є фактором опосередкова­ного впливу на обсяги запозичених ресурсів. У разі їхнього зрос­тання і, відповідно, подорожчання депозитних ресурсів, збільшу­ється, як правило попит на міжбанківські кредити при їх відносно нижчій вартості.

Змістовий модуль 3 – 1 година

Дата добавления: 2014-01-07