Поняття граматики та загальна характеристика частин мови

Граматика – це розділ мовознавства, який вивчає будову слова, класи слів за їх будовою й формами словозміни, а також типи словосполучень і типи речень.

Граматика поділяється на морфологію (морфо – форма, частина; логос – слово, учення) і синтаксис – побудова, порядок.

Морфологію не цікавить лексичне значення слова, вивчається лише його граматичне значення й граматична структура (наприклад: комітет, організація – різне лексичне значення, але одна граматична структура з однаковими категоріями роду, числа, відмінка). Синтаксис, навпаки, цікавить лексичне значення слова, бо він виконує зв’язки слів у реченні.

Морфологія вивчає:

1) будову слова;

2) способи словотвору;

3) частини мови.

Частини мови поділяються на самостійні й службові. Самостійні мають лексичне значення й виступають членами речення, службові виконують лише граматичну функцію.

Самостійні частини мови умовно можна поділити на клас імен – іменник, прикметник, числівник, дієслово, дієприкметник, дієприслівник, займенник, прислівник. До службових частин мови належать – прийменник, сполучник, частка, вигук.

2 Специфіка вживання іменника в діловому спілкуванні

Серед класу імен основною частиною мови є іменник – самостійна частина мови, яка має значення предметності і відповідає на питання хто?, що?

Іменники мають рід і змінюються за числами й відмінками. Вимова й правопис відмінкових закінчень в українській мові мають важливе значення, бо порівняно з російською вони можуть мати паралельні варіанти й виконувати функцію розрізнення значень того самого слова. Від правильності їх уживання іноді залежить юридична й професійна точність документа – до листопада й до листопаду. Ось чому практика професійного спілкування передбачає обов’язкову обізнаність зі специфікою відмінювання іменників.

Категорії іменників

1 Рід – це одна з найважливіших категорій. Належність до конкретного роду визначається:

а) за закінченням – радість, жарко;

б) за зв’язком з іншими словами – приїхала Петренко, приїхав Петренко;

в) іменники, що означають назви осіб як чоловічої, так і жіночої статі, за професією чи родом діяльності – викладач, інженер належать до іменників чоловічого роду, тому відхиленням від норми є: інженерка, керівничка…

В українській мові є слова спільного роду: бідолаха, каліка – їх рід визначається за статтю.

Іменниками спільного роду слід уважати українські прізвища: Головко, Краля. Зазначають кілька груп іменників, у морфологічній формі яких не закладене розмежування за статтю:

1 Назви наукових ступенів і звань: доктор, професор …

2 Офіційні, адміністративні, посадові назви: президент, посол…

3 Назви осіб за військовими спеціальностями: воїн, боєць…

4 Інші найменування соціально-оцінного типу: інженер, лауреат …

Примітка! У художньому, публіцистичному й розмовному стилях можна використовувати – лікарка, прем’єрка, в офіційно-діловому й науковому – лікар, прем’єр.

2 Число – однина,множина.

За відношенням до числа іменники поділяються на:

1 Іменники, що мають і однину, і множину – менеджер, менеджери;

2 Тільки однину:

* збірні (студентство);

* назви речовин (бензин);

* власні назви (Краматорськ).

3 Тільки множину:

* назви сукупності людей, істот, предметів: гроші, фінанси,

* назви часових понять, свят, ігор, побутових обрядів: вибори, заручини,

* назви предметів парної чи симетричної будови: окуляри, ножиці,

* назви речовин: дрова, дріжджі,

* власні назви: Карпати, Чернівці.

3 Відмінок – це словозмінна категорія іменника.

За характером відмінкових закінчень іменники поділяють на:

1відміну – чол., жін., спільний рід – закінчення - а, -я: Микола, суддя, сирота, тиша;

2 відміну – середній рід – закінчення - о, -е, -я, чоловічий рід – закінчується на - о, та приголосний: Дніпро, дядько, життя;

3 відміну – жіночий рід – нульове значення: ніч, піч;

4 відміну – середній рід – закінчення - ат, -ят, -ен: дівчата, ягнята, імена…

По-перше, варто нагадати про варіативність закінчень іменників чоловічого роду другої відміни однини в родовому й давальному відмінках. У родовому відмінку це варіанти - а, -я і -у, -ю. Закінчення - а, -я, як правило, мають іменники зі значенням конкретності (предмети, на які можна показати, які мають точний вимір, а також точкові географічні об’єкти): чоловіка, дуба, відмінка, Києва. Закінчення – у, -ю мають іменники зі значенням абстрактності, узагальненості (предмети, які не можна показати, які не мають точного виміру, а також просторові географічні назви): цинку, алфавіту, вокзалу, регіону. Якщо географічна назва або узагальнений об’єкт має наголос на останньому складі, то пишемо закінчення - а, не має – - у. У давальному відмінку можливі варіанти – у, -ові, -еві. Для милозвучності краще – директорові заводу, Тарасові Шевченку.

По-друге, на позначення осіб за статусом, місцем роботи або проживання, у діловому мовленні вживаються аналітичні форми: не заводчани, а працівники заводу.

По-третє, у діловій мові однина іменників може вживатися на позначення множини, якщо немає одиниці виміру або предмети не можна перерахувати: Урожай вишні здано на консервний завод, але шість кілограмів вишень.

По-четверте, складноскорочення типу завкафедри, заввідділу пишуться разом, слово завідуючий – окремо, з подальшою формою орудного відмінка: завідуючий відділом.

По-п’яте, у ділових паперах для назв осіб за професією, посадою або званням уживаються іменники чоловічого роду, при цьому дієслово узгоджується із прізвищем людини, а не посади: Секретар Петрова сказала.

По-шосте, в українській мові характер закінчень принципово впливає на розрізнення Р. в. і Д. в., тому їх не можна плутати: одержано листа від Коряки С.Ф. (Р.в.); надіслано лист Коряці С.Ф.(Д. в.).

По-сьоме, у кличному відмінку вживаються закінчення відповідних іменників:

1 відміна Миколо, Ілле, Наталю;

2 відміна Олегу, Сергію, Ігоре;

3 відміна Любове, Нінеле.

Варто запам'ятати:

Дата добавления: 2014-01-07