Тема 7. Фундаментальний аналіз

Представники фундаментального аналізу збирають інформацію про внутрішнє та зовнішнє виробництво, читають урядові звіти, оці­нюють політику держав на товарних та фінансових ринках, порівню­ють ціни та норми споживання, слідкують за рівнем інфляції, впровадженням інновацій тощо. Виходячи із аналізу цієї інфор­мації, вони намагаються визначити ринкові ціни. Якщо теперішня ціна активу є нижчою від тієї, що прогнозує фундаментальний аналітик, то мова йде про недооцінений актив (undervalued), якщо навпаки - актив вважається переоціненим (overvalued). В результаті такого аналізу фундаментальні аналітики радять купувати недооцінені активи та продавати переоцінені.

Фінансові та товарні ринки, в т. ч. ф'ючерсні, вимагають від учасників високого рівня фахової підготовки. Фінансисти корпо­рацій, аналітики і торговці фінансових інститутів, таких як банки, інвестиційні фонди і компанії, трасти, брокери-хеджери та біржові спекулянти - щоденно приймають безліч рішень про купівлю-продаж різних фінансових та матеріальних активів. Для зменшення ризику таких операцій та отримання очікуваних прибутків від своїх вкладень кожен з них має знати й уміти аналізувати цілий ряд факторів, які впливають на ринкові ціни та курси і породжують тенденції зростання чи зниження.

В Україні учасники вказаних ринків, як правило, лише розпо­чинають аналіз ринків і мало користуються послугами спеціальних аналітичних фірм, що вже з'являються на українських теренах. Ці фірми в основному створені спільно із зарубіжними інвестиційними фірмами, а саме їм і потрібен аналіз фінансових та товарних ринків в Україні, особливо ринку цінних паперів. Ці фірми запро­ваджують індексні показники стану ринків в Україні, обчислюють і публікують їх. Однак через незначну активність на фондовому та валютному ринках, відсутність організованих товарних ринків, особливо ф'ючерсних, аналітичні фірми, відділи банків та інститу-ційних інвесторів застосовують лише два із трьох можливих методів аналізу, що використовуються на західних ринках.

В цілому в країнах розвиненого ринку поширені три методи аналізу, а саме:

• фундаментальний аналіз ринку;

• технічний;

• інтуїтивний.

В Україні започатковано використання фундаментального аналізу лише на.фондовому ринку та ринку банківських кредитів, який використовують на практиці експертно-оціночні фірми та аналітичні відділи інвестиційних фондів із зарубіжним капіталом. В основному на цих ринках учасники використовують інтуїтивний підхід, який не завжди дозволяє правильно оцінити інвестиційні якості цінних паперів або вартість застави.

Технічний аналіз майже не використовується, оскільки для його успішного застосування необхідно мати значну кількість даних про ціни та обсяги торгів на постійних ринках, які в Україні лише починають своє становлення.

Фундаментальний аналіз вивчає зміну цін на макрорівні та вдосконалюється з розвитком прикладної економіки. Основою фундаментального аналізу є вивчення всіх факторів макроекономічного життя суспільства, що суттєво впливають на динаміку цін основних базових товарів, цінних паперів та валюти. До них належать погодні умови, стихійні лиха, війни, страйки, перевиробництва, високі врожаї тощо. Фундаментальний аналіз повинен передбачити основні напрями динаміки зміни ринкової ціни, або, як ще нази­вають це явище фінансові аналітики, тренди. Головне покликання фундаментального аналізу - формувати та передбачати майбутні коливання цін і курсів.

Методи фундаментального аналізу є досить різноманітними. Аналітики можуть використовувати при аналізі інформації як звичайну інтуїцію, так і складні економетричні моделі на базі комп'ютерних програм. Цей вид аналізу передбачає довгострокове спостереження за ринком.

Оцінювання інвестиційної привабливості фірм-емітентів і кон­кретних цінних паперів здійснюють по-різному. Один підхід, з точки зору їхньої ринкової кон’юнктури, ґрунтується на вивченні динаміки ринкових цін. Другий підхід, що надає якісну характеристику цінному паперу, спирається на дослідження фінансово-економічного стану фірми-емітента.

Відтак сформувалися два протилежні напрями стосовно аналізу інструментів ринку цінних паперів. Прихильники першого напряму (техноаналітики) заснували школу технічного аналізу, користувачі другого — школу фундаментального аналізу.

Для фундаментальних аналітиків першочерговим є оцінювання доходів емітента, його стану на ринку насамперед на підставі показників обсягів продажу, активів і пасивів, дохідності та іншої інформації, яка характеризує ефективність діяльності емітента. Базою аналізу є баланси, звіти про прибутки та збитки, інші інфор­мативні матеріали, які публікує компанія. Вивчають також досвід управління компанією, склад керівних органів. Ці досить трудомісткі дослідження дають підстави для висновку: завищено чи занижено фактичну вартість (ринкову ціну) цінного папера порівняно зі справжньою вартістю активів, майбутніми прибутками корпорації тощо. За допомогою фундаментального аналізу здійснюють прогнозування доходу, який визначається майбутньою вартістю акції і тому в подальшому може впливати на ринкову ціну. Дані прогнозу є підґрунтям для рекомендацій стосовно купівлі та продажу ринкових інструментів.

Фундаментальні аналітики переважно аналізують розмір сукупного доходу на цінні папери впродовж тривалого часового періоду, зосереджуючись на рівні дивідендів і можливостях зростання ринкової ціни акції (капіталу). Вони зазвичай зважають на довготривалу перспективу, намагаючись визначити вартість акцій. Аналізуючи чинники, що впливають на результати роботи фірм-емітентів, аналітики водночас глибоко вивчають різноманітні причини руху ринку цінних паперів загалом, зокрема й вплив позаринкових чинників.

Прихильники технічного аналізу прогнозують на короткий термін. Вони здебільшого приділяють увагу зростанню капіталу — коливанням ринкової ціни. В їхніх розрахунках враховано переважно сукупність чинників мінливості ринкових цін, що разом діють на ринку цінних паперів, без конкретизації їх.

Фундаменталістський підхід виходить із можливості отримати в будь-який час відомості щодо фінансових активів, які ще не надійшли на ринок і не вплинули на ціни. Фундаменталісти-фахівці впевнені, що такі відомості принципово існують, тому з огляду на них можна отримати відчутні додаткові доходи на вкладений капітал.

Утім, якщо фундаментальному аналітикові й удається вилучити у процесі досліджень якусь особливу інформацію, то навіть за умов її правильної оцінки йому бракує передбачення можливої реакції інвесторів та інших суб’єктів ринку на цю інформацію в разі її надходження. Їхня реакція може виявитися непередбачуваною, протилежною очікуваній навіть за наявності повідомлень стосовно ймовірності настання якоїсь надзвичайної події.

На підставі результатів дослідження фундаментальні аналітики формулюють висновок щодо справжньої ціни акції конкретної компанії, порівнюють її з реальною ринковою ціною. Саме виявлення недооцінених ринком цінних паперів є метою фундаменталь­ного аналізу під час прийняття інвестиційного рішення щодо певного фінансового активу: купити, продати або й далі продовжувати тримати в портфелі певний фінансовий інструмент.

Фундаменталістській підхід до аналізу фірм-емітентів буває кількісним та якісним. Кількісний аналіз спрямований на вивчення даних фінансової звітності, яка публікується, іншої інформації стосовно показників діяльності; якісний — на вивчення так званих нематеріальних чинників.

Переважна більшість фундаментальних аналітиків вважає, що найістотнішим для інвестора є з’ясування рівня доходу на акції фірми-емітента й дивідендів. Конче важливою є поточна ринкова ціна на її акції, те, як вона виглядає порівняно з найвищим і найнижчим рівнями цін минулого циклу, як ринковий курс акцій співвідноситься з його розрахунковим рівнем, виходячи з активів компанії, наявних у неї резервів, як оцінюють її сучасні й майбутні маркетингові умови, наскільки великою є довіра до її керівництва, як здійснюється менеджмент, завданням якого є прогнозування ціни на продукцію. Слід розглянути такі основні елементи оцінювання: обсяг резервів, фінансові операції, структуру ринку цього цінного папера і дохідність цінного папера, яка, власне, й слугує підґрунтям для прогнозування (моделювання) його ціни.

Гарантією стабільності дивідендних виплат є резерви компанії, які зазвичай підвищують ліквідну вартість акцій. Таким чином, інформація стосовно збільшення резервів сприятливо позначається на курсі акцій, тому має враховуватися аналітиками під час визначення справжньої ціни акцій.

Хоча фінансові операції, здійснювані компанією, за певних умов можуть суттєво не позначитися на курсах її акцій, однак ринкові очікування акціонерів (інвесторів) зумовлять зміну курсу цінного папера. Якщо корпорація розширює капітал за рахунок резервів, інвестори сприймають це як передвісник (ознаку) піднесення її діяльності. Позитивно оцінюють інвестори й збільшення капіталу за рахунок злиття або поглинання іншого підприємства. Зростання курсу акцій може відбуватися після емісії облігацій, адже інвестори очікують на ефективне використання позикових коштів облігаційної позики.

Під час прогнозування ціни треба зважати на масштаби ринку конкретного цінного папера. Невеликий ринок, на якому здійснюють операції з обмеженою кількістю цінних паперів, швидко реагує на будь-які зміни. Ціна на такому ринку хоча й мінлива, але доволі керована, невелика кількість операцій здатна спричинити передбачене підвищення або зниження курсу. Навпаки, на курсах фінансових інструментів широкого ринку не позначаться навіть операції у великих масштабах, які відбуваються щоденно. Зрештою, головне питання аналізу — як оцінити вартість цінного папера, його здатність приносити передбачений грошовий потік від інвестованих коштів.

Проведення кількісного аналізу передбачає дослідження динаміки доходів. Кількісний аналіз змін цього показника слід поєднувати з оцінюванням впливу багатьох якісних чинників, які прямо чи опосередковано впливають на нього. Серед впливових чинників варто вирізнити зростання цін на продукцію та обсягів виробництва, введення в дію нових потужностей, вартість проданої продукції, витрати реалізації та управління, проникнення на нові ринки, рекламу, зміну циклів ділової активності.

Поточні витрати зіставляють з обсягом продажу, позитивна динаміка такого співвідношення показує дієвість контролю фірми над витратами. Зростання цього співвідношення свідчить про зниження ефективності, зменшення — про більшу ефективність такого контролю.

Важливими для аналізу емітента є рівень і динаміка показника прибутку до виплати податків, який становить виручку від реалізації продукції за вирахуванням витрат і платежів (крім податків).
Його відношення до обсягу продажу також може засвідчувати зростання чи зниження ефективності діяльності фірми-емітента. Чистий прибуток визначає обсяг коштів, які компанія може спрямувати на саморозвиток і дивідендні виплати. Підвищення такого показника як виручка в розрахунку на одну звичайну акцію сприяє зростанню ринкової ціни акції. Необхідно також проаналізувати фактичний рівень виплати дивідендів, який не має бути менше 40—60 % прибутку. Додатково вивчають нематеріальні чинники: goodwill (ділову репутацію фірми), товарні знаки, торгові марки.

З метою оцінювання вартості акцій та облігацій застосовують метод капіталізації доходів, який стосовно акцій ще називають методом дисконтованих дивідендів. Сутність цього методу полягає в тому, що вартість цінного папера розглядають як теперішню вартість його майбутніх доходів (для акцій — дивідендів). Отже, для визначення поточної ціни фінансових активів слід дисконтувати майбутні грошові потоки до теперішньої вартості за ставкою, яка враховуватиме всі аспекти ризику або невизначеності майбутніх доходів.

Розглянемо підхід до визначення вартості акції методом капіталізації як поточної вартості її дивідендів, що будуть сплачені в майбутньому.

Існує кілька методів оцінювання акцій, ґрунтованих на вивченні темпів зміни дивідендів.

А. Оцінювання привілейованих акцій.

Привілейовані акції можна розглядати як довічну ренту. Тому дисконтуючи суму дивідендів на нескінчений період, вартість привілейованих акцій можна визначити за такою формулою:

<!--[if!vml]--><!--[endif]-->,

де Vp — ринкова вартість привілейованої акції;

D — постійний дивіденд;

K — ставка дисконту.

Б. Оцінювання простих акцій.

Вартість звичайних акцій здебільшого визначають три чинники: розмір дивідендів, темпи приросту дивідендів і ставка дисконту. Ставка, за якою дисконтують майбутні дивіденди, називають необхідною ставкою доходу.

1. Оцінювання простих акцій із постійними дивідендами.

Якщо інвестор має дані щодо постійного розміру дивідендів D і необхідну ставку дохідності Ks, ціну простих акцій Р0 можна визначити за допомогою дисконтування майбутніх дивідендів під ставку Ks:

<!--[if!vml]--><!--[endif]-->.

2. Оцінювання акцій з постійним приростом дивідендів.

Ціну таких акцій можна визначити, якщо дисконтувати майбутні дивіденди за необхідною ставкою доходу:

<!--[if!vml]--><!--[endif]-->.

Це так звана формула М. Дж. Гордона, в якій:

D0 — останній сплачений дивіденд на акцію;

D1 — очікуваний наступний дивіденд;

g — темпи приросту дивідендів;

K — ставка дисконту.

3. Оцінювання акцій з непостійним приростом дивідендів.

Якщо дивіденди на просту акцію зростають нерівномірно, інвесторові треба обчислити майбутні дивіденди окремо за кожен період, потім дисконтувати ці суми до теперішньої вартості й додати отримані результати. Зіставляючи одержані значення з фактичною ринковою ціною, можна визначити міру недооціненості (переоціненості) акції.

До інструментарію фундаментального аналізу належить метод фінансових коефіцієнтів, який широко застосовують під час оцінювання становища емітента на ринку цінних паперів. Утім, недоліком методу фінансових коефіцієнтів є те, що він враховує лише кількісні дані. Тому використання фінансових коефіцієнтів без якісного аспекту фундаментального аналізу не завжди вможливлює правильні висновки. Розглянемо фінансові коефіцієнти, які найчастіше застосовують у практиці фундаментальні аналітики.

Для визначення інвестиційної привабливості акцій використовують, зокрема, такі показники (назви в перекладі умовні):

1. Коефіцієнт «ціна — дохід», або цінність акції (K1)

K1 = Р / Е, «Price / Earnings»

де Р — ринкова ціна акції;

Е — чистий прибуток у розрахунку на одну акцію.

2. Коефіцієнт дивідендної віддачі акцій (K2)

K2 = D / Р, «Dividend Yield»

де D — дивіденд за акцією;

Р — ринкова ціна акції.

3. Коефіцієнт дивідендних виплат, дивідендний вихід, або коефіцієнт платіжності (K3)

K3 = C / R, «Dividend Payout»

де C — прибуток для сплати дивідендів;

R — чистий прибуток.

4. Коефіцієнт дивідендного покриття (K4)

K4 = 1 / K3 = R / C,

де R — чистий прибуток;

С — прибуток для сплати дивідендів.

5. Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу з чистого доходу (K5)

K5 = R / Z,

де R — чистий прибуток;

Z — капіталізована вартість акцій<.

6. Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу з обсягу реалізації (K6)

K6 = F / Z,

де F — обсяг реалізації;

Z — капіталізована вартість акцій.

7. Коефіцієнт «ціна — виручка» (K7)

K7 = 1 / K6 = Z / F = P / S, «Price-Sales»

де F — обсяг реалізації;

Z — капіталізована вартість акцій;

P — ринкова ціна акції;

S — виручка від реалізації в розрахунку на одну акцію.

8. Коефіцієнт «ціна — балансова вартість» (K8)

K8 = Р / B, «Priсe-Book/Value»

де Р — ринкова ціна акції;

В — балансова (облікова) вартість активів у розрахунку на одну акцію.

Підсумкову оцінку привабливості фірми-емітента доцільно зробити на підставі узагальненого показника інвестиційної якості й розрахувати за допомогою методу «сума рангів» (аналогічні коефіцієнти різних компаній ранжують залежно від їхнього значення, сума рангів усіх коефіцієнтів кожної компанії визначає абстрактний узагальнений показник її інвестиційної привабливості).

Розглянемо тлумачення економічної сутності деяких з перелічених показників.

Чистий прибуток на одну просту акцію Earnings Per Share (EPS) як відношення чистого прибутку, зменшеного на величину дивідендів за привілейованими акціями до загальної кількості простих акцій, значною мірою впливає на ринкову ціну акцій. Головний його недолік — неможливість зіставлення через неоднакову ринкову вартість акцій різних компаній-емітентів.

Коефіцієнт «ціна — дохід» Price/Earnings Ratio (P/E) є індикатором попиту на акції компанії. Він показує, скільки згодні платити інвестори в даний момент за одиницю прибутку на акцію. Відносно високе зростання цього показника в динаміці засвідчує, що інвестори очікують прискореного зростання прибутку цієї фірми порівняно з іншими. Цей показник можна використовувати у просторових (міжгосподарських) зіставленнях. Компаніям, які мають відносно високу сталість економічного зростання, притаманні високі значення показника «ціна — дохід».

Разом із тим цілком можливо, що потенціал зростання курсової вартості цього цінного папера вичерпаний, тож невдовзі може початися падіння ринкової ціни. Коефіцієнт «ціна — дохід» показує, як порівняно із середньоринковим рівнем на початку «ведмежого» ринку може впасти курс акцій. За інших рівних умов слід очікувати, що акції із вищим Р/Е у відсотках більше втрачатимуть у ціні порівняно з тими, в яких цей показник нижчий. За загального падіння курсів передусім потерпають ті акції, курс яких не відповідає фактичному фінансовому стану емітента. Але це не стосується акцій компаній так званих «блакитних корінців», які працюють стабільно.

«Ціна — дохід» — інформативний показник, який демонструє відрив ринкової вартості акцій від їхньої справжньої вартості й уможливлює визначення рівня переоціненості чи недооціненості акцій на ринку. Слід завжди порівнювати значення Р/Е компанії зі значенням цього показника подібних компаній або із середньогалузевим значенням. Високе значення Р/Е нерідко свідчить про переоціненість акцій. На розвинених ринках значення Р/Е для близьких за профілем та розмірами компаній має наближатися до певної константи, значення якої для кожної галузі визначають статистичні дані.

Показник Р/Е обчислюють так. Спочатку на підставі останнього за роком звіту про доходи підприємства визначають балансову величину доходу підприємства в розрахунку на одну акцію шляхом ділення прибутку після оподаткування на число акцій в обігу. Далі визначають ринкову ціну простих акцій підприємства (використовують ціну останньої угоди за акціями або інформацію у фінансовій пресі). Нарешті ринкову ціну акції ділять на дохід у розрахунку на одну акцію.

Коефіцієнт дивідендної віддачі (Dividend Yield) у компаніях, що розширюють свою діяльність шляхом капіталізації більшої частини прибутку, відносно невеликий. Він характеризує відсоток повернення коштів на капітал, вкладений в акції фірми (прямий ефект). Спостерігається також побічний ефект, що виявляється в зміні ринкової ціни акцій фірми-емітента.

Коефіцієнт дивідендних виплат, або дивідендний вихід (Divi­dend Payout) вказує на можливі зміни в попиті на акції за умов «ведмежого» ринку. Курс акцій з вищим рівнем цього коефіцієнта падає у відсотковому відношенні менше, ніж курс акцій з нижчим рівнем цього показника.

Коефіцієнт дивідендних виплат — це частка чистого прибутку, сплачена власниками акцій у вигляді дивідендів. Значення коефіцієнта залежить від інвестиційної політики фірми. Із цим показником тісно пов’язаний коефіцієнт реінвестування прибутку, який характеризує його частку, реінвестовану у розвиток виробничої діяльності. Сума значень показника дивідендного виходу й коефіцієнта реінвестування прибутку дорівнює одиниці.

Коефіцієнт «ціна — балансова вартість» Р/В (Priсe-Book/Value) характеризує відношення ринкової ціни акції до її балансової ціни — частки власного капіталу фірми, що припадає на одну акцію. Балансова ціна (вартість) акції складається з її номінальної вартості (тобто вартості, за якою акція врахована в акціонерному капіталі), частини емісійного прибутку (накопичуваної різниці між ринковою ціною акцій у момент їх продажу та їхньою номінальною вартістю) і частини прибутку, накопичуваного та вкладеного в розвиток фірми. Значення коефіцієнта Р/В більше одиниці означає, що інвестори, купуючи акцію, здатні дати за неї ціну, що перевищує облікову оцінку реального капіталу, який припадає на акцію (переоцінені акції). Значення Р/В менше одиниці розглядається як свідчення недооціненості акції.

Слід зазначити, що таку аналітичну роботу проводять під час відбору до портфеля простих акцій. Аналіз щодо привілейованих акцій буде значно спрощеним, оскільки інвестору заздалегідь відомий рівень фіксованого доходу за ними.

Для оцінювання надійності фірми-емітента і прогнозування її можливого банкрутства здійснюють розрахунок індексу кредитоспроможності, так званого коефіцієнта (індексу) Альтмана (Z-балу).

Індекс побудований за допомогою техніки мультиплікативного дискримінантного аналізу (Multipli-discriminant analysis — MDA) і дає змогу в першому наближенні вирізнити серед суб’єктів господарювання потенційних банкрутів. Для побудови індексу Альтман (Altman) скористався даними за 1946 і 1965 роки 66 промислових фірм, половина з яких збанкрутіла, а решта працювала прибутково.

Від середини 1980-х років у західних країнах набула поширення практика придбання контрольного пакета акцій корпорацій (leveraged buy-out — LBO), фінансованого емісією додаткових акцій або за допомогою банківських кредитів, забезпеченням яких виступали активи. LBO-фірми функціонують за умов високого рівня боргів, а отже, низької частки їхнього власного капіталу. Високі показники рівня запозичених коштів, невелика кількість вільних грошових коштів через великі виплати відсотків кредиторам знижують ціну акцій LBO-фірм з огляду на високий рівень ризику, притаманний їхній діяльності.

Так, коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку коштів власників фірми в загальній сумі коштів, авансованих у її діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим підприємство фінансово стійкіше і незалежне від зовнішніх кредиторів. Цей показник разом із коефіцієнтом концентрації залученого (запозиченого) капіталу в сумі дорівнює одиниці (або 100 %).

Стосовно доцільності використання запозичених коштів у зарубіжній практиці існує багато протилежних поглядів. Поширеною на Заході є думка, що частка власного капіталу має бути доволі великою. Вважається, що межа цього показника — не нижче за 0,6 (або 60 %). В акції фірм із високою часткою власних коштів західні інвестори охочіше вкладають кошти, оскільки такі фірми з більшою ймовірністю здатні погасити різні борги за рахунок власних коштів. Компаніям Японії, навпаки, притаманна вища частка позикового капіталу (до 80 %), і це вважається доцільним. Така різниця в поглядах пояснюється тим, що інвестиційні потоки в різних країнах мають різну природу — у США інвестиції надходять переважно від населення, в Японії — від комерційних банків, де високе значення коефіцієнта концентрації позикового капіталу свідчить про довіру до корпорації з боку банків, тобто про її фінансову надійність.

Зворотним до зазначеного коефіцієнта є коефіцієнт фінансової залежності, зростання якого в динаміці свідчить про збільшення частки позикових коштів в інвестиціях у фірму. Структуру капіталу фірми характеризує коефіцієнт довготермінового залучення запозичених коштів, зростання якого в динаміці означає, що залежність підприємства від зовнішніх інвестицій збільшується.

Коефіцієнт маневрування власного капіталу показує, яку частку власного капіталу використовують для фінансування поточної діяльності, тобто вкладено в обігові кошти, а яку капіталізовано (цей коефіцієнт може змінюватися залежно від структури капіталу й галузевої належності фірми).

Обчислення коефіцієнта структури довготермінових вкладень ґрунтоване на передбаченні, що довготермінові позики використовуються для фінансування основних засобів. Коефіцієнт визначає частку основних засобів, профінансованих зовнішніми інвесторами та належних їм.

Можливість виконання боргових зобов’язань фірмою-емітен­том залежить насамперед від розміру і стійкості балансу грошових надходжень і виплат. Платоспроможність боржника характеризує відношення чистого грошового потоку (прибутку до сплати відсотків і податків) за певний період до загальної суми боргу. Практики вважають, що падіння цього коефіцієнта нижче 0,4 є передвісником неплатоспроможності фірми-емітента.

Зрештою, інвестор може не вдаватися до фундаментального аналізу, а покластися на рейтингову оцінку фінансових інструментів спеціальними агенціями. Майже всі боргові фондові інструменти, що обертаються на фондовому ринку США, мають рейтинг. Рейтинг корисний як для інвестора, так і для емітента. Рейтинг необхідний для оцінювання кредитного ризику інвестора, бо забезпечує неупереджене порівняння інвестиційних якостей цінних паперів. Хоча він не дає конкретної рекомендації щодо купівлі або продажу цінних паперів, утім забезпечує інвестора інформацією, яку можна використати як критерій під час операцій із цінними паперами. Щоб орієнтуватися, інвестору потрібні такі критерії — незалежні оцінки дохідності й надійності фінансових інструментів.

Емітентові рейтингова оцінка допомагає підвищити ліквідність цінного папера. На розвиненому ринку, де переважна більшість бор­гових зобов’язань мають рейтингову оцінку, важко продати облігацію за відсутності рейтингу. На організованому ринку цінних паперів лише боргові зобов’язання з високим рейтингом можуть забезпечити реальний доступ до отримання позикових коштів, розмір яких залежить від категорії, яку надає рейтингова агенція.

Важливе значення мають рейтинги для фінансових посередників, адже вони сприяють продажу цінних паперів, гарантують розміщення боргових інструментів. Оскільки рейтингові оцінки враховують прогнози цін фінансових інструментів, спираючись на них і виходячи з потреб інвестора, фінансовий посередник пропонує придбати такі цінні папери, які вважає прийнятними для інвестора.

Дата добавления: 2014-01-07