Посередники депозитарно-клірингової системи

Суб’єктів банківської системи, небанківські фінансово-кредитні та контрактні інститути відносять до активних учасників фінансового ринку і їх називають активними посередниками - це учасники, що мають свою інфраструктуру, функціональні особливості, мету діяльності. До пасивних учасників фінансового ринку відносять посередників депозитарно-клірингової системи. Це юридичні особи, які безпосередньо не проводять емісії, не вкладають коштів у цінні папери, але роблять розрахунки та реєструють рух цінних паперів. До них належать реєстратори угод із цінних паперів, які повідомляють емітентам та інвесторам про стан фондового ринку та рух їхніх цінних паперів і депозитарій — юридична особа, професійний учасник, який спеціалізується виключно на веденні депозитарної діяльності.

Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого акціонерного товариства (BAT) в Україні було створено Національний депозитарій. Законодавство про депозитарну діяльність складається із Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 року, Положення про депозитарну діяльність, затверджене рішенням ДКЦПФР від 17 жовтня 2006 року та інших законодавчих актів України, які визначають перелік цінних паперів, що обслуговуються у Національній депозитарній системі (далі НДС), основні функції депозитарних установ і правила здійснення операцій при виконанні ними зберігання та обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операції емітента щодо випущених ним цінних паперів, особливості депозитарного обслуговування інститутів спільного інвестування та пенсійних фондів, порядок взаємодії зберігачів і депозитаріїв цінних паперів з іншими учасниками НДС, вимоги до складання облікового та зведеного облікового реєстру власників цінних паперів. Контроль за діяльністю НДС здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка також є уповноваженим органом управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію, а також у межах повноважень, визначених законодавством України, Національний банк України, Міністерство фінансів України. Національна депозитарна система складається з двох рівнів: верхній (Національний депозитарій України та депозитарії, які ведуть рахунки для зберігачів і здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів встановлюють договірні двосторонні повнофункціональні кореспондентські відносини щодо цінних паперів між собою, а також зобов'язані мати спеціальний рахунок у цінних паперах у кожному іншому депозитарії та відкривати такі рахунки всім іншим депозитаріям) та нижній (зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів та реєстратори власників іменних цінних паперів).

Сферою діяльності Національної депозитарної системи є:

- стандартизація обліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;

- уніфікація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація цінних паперів, випущених в Україні, відповідно до міжнародних стандартів;

- відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як у документарній, так і в бездокументарній формах;

- реальна поставка чи переміщення з рахунка в цінних паперах з одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів;

- акумулювання доходів (дивідендів, процентних виплат і виплат з погашення тощо) за цінними паперами, взятими на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками;

- регламентація та обслуговування механізмів позики та застави для цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;

- надання послуг щодо виконання обов'язків номінального держателя іменних цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;

- розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп'ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат, пов'язаних із банківськими або з іншими системами грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі.

Учасники Національної депозитарної системи – прямі учасники депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів; опосередковані учасники - організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами та емітенти.

Депозитарій - юридична особа, створена у формі BAT, професійний учасник ринку цінних паперів, який має ліцензію на провадження депозитарної діяльності та може здійснювати кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Депозитарій здійснює діяльність відповідно до розпорядження — документа, що містить вимогу до депозитарної установи щодо виконання певних депозитарних операцій. Якщо депозитарій здійснює клірингові операції згідно з ліцензією, його називають кліринговим.

Депозитарій створюється у формі відкритого акціонерного товариства, учасниками якого є не менше як десять зберігачів, які здійснюють виключно депозитарну діяльність. При цьому частка одного учасника в статутному фонді депозитарію не може перевищувати 25 % цього фонду. Клієнтами депозитарію є зберігачі, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, а також інші депозитарії, з якими укладено договори про кореспондентські відносини. На відміну від зберігачів, депозитарії не обслуговують індивідуальних власників і ведуть облік цінних паперів без зазначення їхніх номерів та інших індивідуальних ознак. Основними видами депозитарної діяльності є:

· зберігання й обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;

· кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

· ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;

· підтримка комп’ютеризованих систем виконання угод, які укладаються на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі;

· надання консультаційних та інформаційних послуг своїм клієнтам тощо.

Депозитарні установи для здійснення депозитарної діяльності виконують функції зберігання цінних паперів, обслуговування їх обігу на рахунках у цінних паперах та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Кліринг і розрахунки за операціями щодо цінних паперів здійснює виключно депозитарій, який отримав ліцензію на провадження професійної діяльності на фондовому ринку, що включає: отримання, звіряння та поточні оновлення інформації, підготовку бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод з цінними паперами, визначення взаємних вимог та зобов'язань, що передбачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів. Кліринг за угодою з цінними паперами полягає в обчисленні грошових сум, які підлягають переказу, і кількості цінних паперів, які мають бути поставлені за результатами угоди.

Сутність клірингової операції полягає:

· щодо цінних паперів — полягає у визначенні та виконанні взаємних зобов’язань з поставкою цінних паперів учасникам операцій з цінними паперами;

· щодо грошових коштів — у визначенні та виконанні взаємних зобов’язань з поставки (переказу) грошових коштів у зв’язку з операціями з цінними паперами. У результаті клірингу та розрахунків здійснюються передача цінних паперів від продавця до покупця та грошові розрахунки покупця з продавцем відповідно до вимог контракту. Фактично кліринг між учасниками біржової торгівлі встановлює, хто, кому і в які терміни має сплатити грошові кошти та поставити цінні папери.

Кліринг і розрахунки класифікують залежно від виду біржового активу та рівня централізації. За рівнем централізації розрізняють кліринг окремої біржі (між членами клірингової палати та між членами біржі), міжбіржовий та міжнародний кліринг.

Функціями біржового клірингу та розрахунків є:

· забезпечення процесу реєстрації укладених біржових угод (передача й отримання інформації про угоду, її перевірка і підтвердження, реєстрація угоди);

· облік зареєстрованих угод;

· залік взаємних зобов'язань і платежів учасників біржового ринку;

· гарантійне забезпечення біржових угод;

· організація грошових розрахунків;

· забезпечення поставки біржового активу покупцеві.

При здійсненні клірингу окремо ведеться облік коштів клієнтів і фінансових посередників. Угоди надходять до розрахунково-клірингової системи тільки після їх реєстрації та перевірки всіх реквізитів. Існує жорсткий графік клірингу і розрахунків, при порушенні якого накладаються штрафні санкції. Розрахунково-кліринговий цикл для цінних паперів становить 4 дні. 3 розширенням сфери електронного обігу цінних паперів відбувається перехід до створення клірингових депозитаріїв, які здійснюють весь комплекс депозитарних, клірингово-розрахункових та супутніх функцій ринку. Кліринговий депозитарій для виконання грошових розрахунків за угодами щодо цінних паперів зобов'язаний користуватися послугами, які надають розрахункові банки згідно з договором. Розрахунковий банк — це банк, з яким депозитарій уклав договір про грошові розрахунки за угодами.

Депозитарії не мають права у власних інтересах та в інтересах третіх осіб без відповідного доручення клієнтів укладати угоди з цінними паперами, які належать їх клієнтам і зберігаються на рахунках. Депозитарії повинні дотримуватися вимог конфіденційності інформації про рахунки цінних паперів. Клієнтами сучасних депозитаріїв є потужні емітенти, торгівці цінними паперами та інші депозитарії. Безпосереднє депозитарне обслуговування індивідуальних інвесторів покладається на торгівців цінними паперами, що є учасниками Національної депозитарної системи.

Депозитарні установи здійснюють депозитарну діяльність виключно щодо таких цінних паперів, що існують у бездокументарній формі або знерухомлених: акцій; облігацій підприємств, місцевих позик, державних, іпотечних; казначейських зобов'язань; сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, іпотечних сертифікатів. Депозитарні установи здійснюють депозитарну діяльність тільки стосовно тих цінних паперів, яким Національним депозитарієм України призначений код цінних паперів відповідно до міжнародного стандарту «ISO 6166. Цінні папери. Міжнародна система нумерування для ідентифікації цінних паперів». Особливості здійснення депозитарної діяльності щодо державних цінних паперів установлюються ДКЦПФР та НБУ. Прямим учасникам НДС заборонено здійснювати депозитарну діяльність щодо векселів і заставних.

Для виконання функції обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах депозитарні установи здійснюють:

а) адміністративні операції — депозитарні операції з відкриття рахунків у цінних паперах, внесення змін до анкети рахунка, закриття рахунків у цінних паперах, зміни способу зберігання цінних паперів та інших змін, не пов'язаних зі зміною залишків цінних паперів на рахунках у цінних паперах;

б) облікові операції — депозитарні операції з ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з цінними паперами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів на рахунках у цінних паперах, встановлення або зняття обмежень щодо їх обсягу, а також зміна місця зберігання (знаходження) депозитарних активів.

До облікових операцій депозитарних установ належать операції зарахування, списання, операції наслідком яких є видача виписок і довідок з рахунка у цінних паперах та іншої інформації щодо операцій депонентів або клієнтів з рахунками у цінних паперах за запитами депонентів або клієнтів та інших осіб згідно з їх повноваженнями на отримання такої інформації. До інформаційних операцій депозитарних установ належать операції з підготовки та видачі: виписок або довідок з рахунка у цінних паперах; інформаційних довідок; інформації щодо операцій емітента (включаючи надання інформації про провадження емітентом загальних зборів, використання права голосу тощо);довідково-аналітичних матеріалів, що характеризують ринок цінних паперів.

3берігачі – це юридичні особи, які мають ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку: діяльності з торгівлі цінними паперами та депозитарної діяльності зберігача цінних паперів. Зберігачами можуть бути комерційні банки або торгівці цінними паперами, які на підставі ліцензії зберігають цінні папери на рахунках, обслуговують їх обіг та операції емітентів з цінних паперів. Виділення нижчого рівня депозитарної системи і надання можливості здійснення депозитарної діяльності зберігачам обумовлюється наявністю значної кількості випусків цінних паперів та їх власників, для повноцінного індивідуального обслуговування яких потужності депозитаріїв є недостатніми. Зберігачі в НДС забезпечують безпосереднє обслуговування власників цінних паперів. У статутному фонді зберігача частка іншого зберігача або торгівця цінними паперами, інвестиційної компанії, страхової компанії та іншого інституційного інвестора не може перевищувати 5 %.

Зберігачі проводять за дорученням власників операції з депонованими цінними паперами і здійснюють іншу депозитарну діяльність, пов’язану з обігом цінних паперів, за винятком клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів. У разі отримання зберігачем дозволу на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів зберігачу забороняється здійснювати будь-які операції з цінними паперами, реєстр власників яких він веде, окрім операцій реєстратора за договором з емітентом. Зберігач не може бути інвестиційним керуючим депонента, який є інституційним інвестором.

Дозволені операції:

· приймання, транспортування та інвентаризація сертифікатів цінних паперів і свідоцтв про знерухомлення іменних цінних паперів;

· зберігання сертифікатів цінних паперів на пред'явника;

· зберігання свідоцтв про знерухомлення іменних цінних паперів;

· видача сертифікатів цінних паперів, які зберігалися депозитарною установою;

· перевірка сертифікатів цінних паперів на справжність (автентичність) і на наявність усіх установлених законодавством України реквізитів та інші операції, що можуть бути віднесені законодавством до функції зберігання.

Депозитарії, крім вище перелічених операцій, також виконують депозитарні операції щодо приймання, зберігання та інвентаризації глобальних і тимчасово глобальних сертифікатів.

Депозитарні установи зберігають цінні папери двома способами: відокремленим, який передбачає зобов'язання вести облік цінних паперів із зазначенням індивідуальних ознак їх сертифікатів (серії, номери); (відокремленим способом можуть зберігатись тільки цінні папери у документарній формі існування на пред'явника) і колективним — спосіб зберігання знерухомлених іменних цінних паперів документарної форми існування.

Реєстратори – це юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, які на підставі одержаної ліцензії спеціалізуються на веденні реєстраторської діяльності, що включає збирання, фіксацію, обробку, зберігання та надання даних.

Система реєстру власників іменних цінних паперів — це сукупність даних, зафіксованих у паперовій або без паперовій формі (у вигляді записів в електронних базах даних), що забезпечує ідентифікацію зареєстрованих у цій системі осіб, а також іменних цінних паперів, зареєстрованих на їх ім'я; облік всіх змін інформації цим особам і складання реєстру власників іменних цінних паперів. Система реєстру складається та ведеться окремо для кожного емітента. Учасників, які здійснюють ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, визначають терміном «реєстроутримувачі». Ведення реєстру передбачає облік та зберігання протягом певного терміну інформації про власників іменних цінних паперів та про операції.

Власники іменних цінних паперів - це список зареєстрованих власників, складений на певну дату, із зазначенням кількості, номінальної вартості, категорії цінних паперів. Згідно з реєстром емітент виконує свої обов'язки перед акціонерами, здійснює виплату дивідендів, веде облік руху цінних паперів, виконує інші дії стосовно цінних паперів. Діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів можуть здійснювати емітенти або реєстратори за наявності дозволу, що видається ДКЦПФР.

Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів є виключно діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності і не може поєднуватися з іншими видами діяльності, крім депозитарної. Емітент може вести власний реєстр самостійно, якщо чисельність власників іменних цінних паперів у сукупності з усіх випусків цінних паперів не перевищує 500, тобто чисельність, визначену ДКЦПФР як максимальну для організації самостійного ведення реєстру. Для отримання Дозволу емітент повинен мати спеціалістів з кваліфікаційним посвідченням на право ведення реєстру власників іменних цінних паперів установленого зразка. Чисельність фахівців та перелік операцій, які повинні виконувати тільки ці спеціалісти, встановлюються відповідним рішенням комісії. Для таких спеціалістів діяльність у цього емітента повинна бути основним місцем їх роботи.

Якщо чисельність власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену ДКЦПФР як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору. Реєстратор веде такий реєстр на умовах договору, що укладається з емітентом цінних паперів. Договір на ведення реєстру емітент може укласти тільки з одним реєстратором.

Статутний капітал реєстратора повинен бути сформований виключно за рахунок грошових коштів у розмірі, встановленому ДКЦПФР. He можуть бути засновниками або учасниками реєстратора органи державної влади, Центри сертифікатних аукціонів та їх правонаступники, працівники депозитаріїв, зберігачів та інших реєстраторів, а також державних органів, що здійснюють контроль за діяльністю НДС. Якщо засновником реєстратора виступає емітент, реєстр якого веде зазначений реєстратор, то частка цього емітента в статутному фонді реєстратора не має перевищувати 10 %. Якщо засновником реєстратора виступає професійний учасник ринку цінних паперів або банк — торговець цінними паперами, то частка цього засновника в статутному фонді реєстратора не повинна бути більшою 25 %. Контроль за діяльністю реєстраторів та емітентів, що ведуть власний реєстр, здійснює ДКЦПФР та її територіальні органи відповідно до Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та інших законодавчих актів України. Оплата послуг і зберігачів і реєстраторів провадиться за тарифами, які вони самі для себе встановлюють. Максимальний розмір тарифів встановлюється ДКЦПФР за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Важливу роль у функціонуванні фінансового ринку, а через нього — у розвитку ринкової економіки, відіграють фінансові посередники. їх економічне призначення полягає в забезпеченні максимально сприятливих умов для успішного функціонування суб'єктів ринку. На сучасному етапі розвитку фінансового ринку механізм фінансового посередництва недостатньо досліджений в економічній літературі. Окремі фінансові посередники розглядаються переважно ізольовано один від одного, як не пов’язані між собою структури. Дослідження фінансового посередництва, як самостійного економічного явища, має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах, коли формується інфраструктура ринку, механізм його регулювання. Важливо, щоб при вирішенні основних завдань розвитку фінансового ринку враховувалася специфіка діяльності окремих фінансових посередників:

=> поява можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника — оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань;

=> скорочення витрат основних суб'єктів ринку на формування вільних коштів, розміщення їх у дохідні активи та запозичення додаткових коштів;

=> послаблення фінансових ризиків для базових суб'єктів усіх сегментів фінансового ринку, оскільки значна частина їх завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків перекладається на посередників;

=> збільшення дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу, що зумовлено наявністю у посередників можливості зосередити значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій і проектів;

=> позитивний вплив на кругообіг капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, інших сфер економіки за допомогою грошових заощаджень домашніх господарств, які є найбільшим джерелом інвестицій в економіку і які перерозподілити без посередників технічно неможливо.

Значна частина посередницьких структур, що розглянута в темі, виникла і набула свого розвитку лише в XX столітті. I цей процес не закінчився. Динамічний розвиток економіки, фінансової сфери, менеджменту зумовить появу нових фінансових посередників у світовому масштабі і конкретно в Україні.

Дата добавления: 2014-01-07